Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 343.50

ГУТОРОВА Наталія Олександрівна

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України.

Науковий консультант - академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Панов Микола Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти:

член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Борисов Вячеслав Іванович, Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України, директор;

доктор юридичних наук, професор Туркевич Інна Костянтинівна, Академія адвокатури України, завідуюча кафедрою;

доктор юридичних наук, доцент Навроцький Вячеслав Олександрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри кримінального права і кримінології.

Провідна установа -

Національна академія внутрішніх справ МВС України, кафедра кримінального права, м. Київ.

Захист відбудеться “ 26 ” квітня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий “ 23 ” березня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.П. Битяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Державні фінанси являють собою різновид економічних відносин, які відіграють важливу роль у житті суспільства. У процесі їх функціонування створюються й використовуються фонди грошових коштів суспільного призначення, необхідні для життєдіяльності суспільства та його окремих громадян. Без державних фінансів неможливе реальне забезпечення прав і свобод людини, зовнішньої і внутрішньої безпеки, охорони довкілля, державного регулювання економіки, задоволення соціально-культурних потреб людей, надання соціальної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим верствам населення, утримання органів державної влади й управління, створення фондів непередбачених видатків, а також фінансування інших загальнодержавних потреб. Ці суспільні відносини становлять предмет правового регулювання самостійної галузі права - фінансового права.

З урахуванням важливості державних фінансів для життя суспільства їх певним чином поставлено під кримінально-правову охорону від суспільно небезпечних посягань. У зв'язку з переходом України до регульованої ринкової економіки, з розвитком приватної власності та приватного підприємництва необхідність такої охорони набула особливої актуальності. З одного боку, існування України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави неможливе без функціонування державних фінансів, за допомогою яких і здійснюється виконання державою її основних функцій. З іншого - виконання обов'язку щодо сплати суб'єктами господарювання й окремими особами коштів до бюджетів і державних цільових фондів, вимоги щодо дотримання правил валютного регулювання й валютного контролю, використання наданих державою коштів лише за призначенням у багатьох випадках вступають у протиріччя з особистими або корпоративними інтересами таких суб'єктів, що виступає поштовхом для вчинення посягань на державні фінанси.

У науці кримінального права за радянських часів комплексний науковий аналіз проблем кримінально-правової охорони державних фінансів було здійснено в 1971 р. П.Т. Некипєловим у науковій роботі “Уголовно-правовая охрана финансового хозяйства СССР”. Ця робота була першим у Союзі спеціальним дослідженням питань кримінальної відповідальності за посягання на фінансові відносини. Але вона невелика за обсягом і містить аналіз лише основних аспектів розглядуваної проблеми. З того часу питання кримінально-правової охорони державних фінансів на монографічному рівні (тим більше на рівні докторської дисертації) не досліджувалися.

Злочини проти державних фінансів набули сьогодні значного поширення і становлять суттєву небезпеку для держави й суспільства. Отже, ця проблема не могла стояти осторонь уваги науковців, оскільки новели кримінального законодавства викликали необхідність наукового тлумачення тих чи інших положень, розробки правил кваліфікації злочинів проти державних фінансів, відмежування їх від суміжних злочинів та діянь, які не є злочинними. У різні часи цим і суміжним з ними питанням були присвячені роботи П.П.Андрушка, М.І.Бажанова, В.І.Борисова, Ф.Г.Бурчака, Л.П.Брич, Б.В.Волженкіна, П.А.Вороб'я, Л.Д.Гаухмана, М.А.Гельфера, О.О.Дудорова, М.Й.Коржанського, Я.М.Кураш, І.І.Кучерова, В.Б.Ларичева, Ю.І.Ляпунова, С.В.Максимова, П.С.Матишевського, М.І.Мельника, В.О.Навроцького, М.І.Панова, О.І.Перепелиці, А.О.Пінаєва, В.В.Сташиса, Є.Л.Стрельцова, В.Я.Тація, І.К.Туркевич, М.І.Хавронюка, П.С.Яні та ін. Але праці цих науковців не містили комплексного, всеохоплюючого наукового аналізу кримінально-правової охорони державних фінансів; не було вироблено й загального поняття злочинів проти державних фінансів. Ними розглядалися лише окремі аспекти вказаної проблеми, що стосуються кримінальної відповідальності за деякі види посягань на державні фінанси. Крім того, більшість правників вивчали ці питання лише в межах кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, що не дозволяло їм у повній мірі провести системне дослідження проблем саме кримінально-правової охорони державних фінансів. По багатьох же із зазначених питань висловлені спірні судження, у зв'язку з чим вони потребують подальшої наукової розробки.

Встановлення кримінальної відповідальності за посягання на фінансові відносини відбувалося без належного врахування положень науки фінансового права, яка виходить з принципових положень щодо відмінності між державними і приватними фінансами та господарськими відносинами. Кримінально-правова охорона не завжди розглядалася в єдності з іншими засобами правового впливу на державні фінанси, що викликало порушення у процесі законотворчості принципів системного підходу, яке породжувало протиріччя між регулятивними (фінансово-правовими) й охоронювальними (кримінально-правовими) нормами, а в певних випадках - неможливість дійового застосування останніх.

Такий стан теоретичної розробки проблем кримінально-правової охорони державних фінансів України негативно відбивається на практиці. Відсутність у кримінальному законодавстві чіткої й несуперечливої системи норм, у яких було б окремо передбачено відповідальність за злочини проти державних фінансів, робить неможливим їх належну кримінально-правову охорону. Через суперечливості і прогалини у кримінальному законодавстві правозастосовча практика нерідко стикається із суттєвими труднощами при вирішенні питань притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини проти державних фінансів, в окремих випадках приймаються недостатньо обгрунтовані рішення щодо кваліфікації цих злочинів і призначення за них покарання. Це свідчить про необхідність проведення поглиблених наукових досліджень у сфері кримінально-правової охорони державних фінансів України, які базуватимуться на досягненнях науки фінансового права, сучасному рівні кримінально-правової теорії з урахуванням специфіки цієї групи посягань. Результатом таких досліджень повинна стати побудова чіткої, цілісної й несуперечливої системи норм (на рівні окремого розділу Кримінального кодексу України - далі КК), що дозволить здійснювати належну кримінально-правову охорону державних фінансів від суспільно небезпечних посягань, забезпечить теоретичне підгрунтя для правотворчої і правозастосовчої діяльності.

Викладене, таким чином, свідчить про актуальність і важливість обраного напрямку дослідження, а також про його перспективність для розробки ефективної законодавчої моделі охорони державних фінансів України. Усе це й обумовило вибір теми запропонованої до захисту дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. N 1376/2000 (розділ У. Зменшення кримінального тиску на економічні відносини), а також п. 6.2 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки, схвалених вченою радою 23 березня 2001 р., протокол № 3.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є створення концепції кримінально-правової охорони державних фінансів України і розробка в її межах оптимальної моделі системи норм КК, що передбачають відповідальність за злочини проти державних фінансів. З урахуванням цього автором було поставлено такі основні завдання: 1) з'ясувати сутність державних фінансів, особливості механізму їх правового регулювання і принципи криміналізації суспільно небезпечних посягань на них; 2) виявити характерні особливості державних фінансів як об'єкта кримінально-правової охорони та родового об'єкта злочинів, особливості механізму заподіяння йому шкоди, на підставі чого визначити місце злочинів проти державних фінансів у системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права, а також провести їх типологізацію залежно від видового (групового) об'єкта; 3) здійснити системне дослідження складів злочинів, які передбачають відповідальність за посягання на державні фінанси, виявити недоліки чинного законодавства та практики його застосування, внести пропозиції щодо їх усунення; 4) проаналізувати проблеми пеналізації і депеналізації злочинів проти державних фінансів, запропонувати шляхи оптимізації санкцій за їх вчинення.

Об'єктом дослідження є кримінально-правова охорона державних фінансів України.

Предметом дослідження виступають: чинне кримінальне законодавство, яке встановлює відповідальність за злочини проти державних фінансів; практика його застосування; тенденції та закономірності розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за ці злочини, зокрема, вітчизняного кримінального законодавства минулих років; проекти відповідних нормативних актів, інші пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України; кримінальне законодавство зарубіжних країн; фінансове законодавство; кримінальна статистика; система наукових поглядів та розробок стосовно цієї проблеми.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої в роботі мети та завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Діалектичний метод обумовив розгляд проблем кримінальної відповідальності за окремі злочини проти державних фінансів через вивчення більш загальних категорій. За допомогою структурно-системного аналізу вдалося показати внутрішню побудову системи кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за злочини проти державних фінансів, взаємозв'язок і взаємообумовленість елементів як в середині системи, так і з іншими кримінально-правовими та фінансово-правовими поняттями й категоріями, обсяг та зміст відповідних понять, місце кримінальної відповідальності за розглядувані злочини в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права. Догматичний метод дозволив проаналізувати норми чинного КК, у яких передбачено відповідальність за злочини проти державних фінансів, з точки зору додержання правил законодавчої техніки конструювання диспозицій і санкцій цих норм. Історико-порівняльний метод дозволив показати генезис проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів, на базі аналізу кримінального законодавства минулих років і практики його застосування виявити тенденції розвитку законодавства щодо відповідальності за злочини проти державних фінансів, прослідкувати його взаємозв'язок із соціально-економічними умовами життя суспільства й держави, що, у свою чергу, дало можливість накреслити шляхи вдосконалення чинного кримінального законодавства на сучасному етапі. Порівняно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при порівнянні кримінального законодавства України, яке передбачає відповідальність за злочини проти державних фінансів, із відповідними нормами кримінальних законів інших держав. Соціологічні методи використовувалися при вивченні практики застосування норм КК, які передбачають відповідальність за злочинні посягання на державні фінанси. Аналіз стану і розвитку економіки, бюджетної й податкової систем, діяльності органів внутрішніх справ та податкової міліції по виявленню й попередженню зазначених злочинів допоміг виявити також недоліки і прогалини у кримінально-правовій охороні державних фінансів України.

Науково-теоретичним підгрунтям для виконання дисертації послужили праці з кримінального права вітчизняних та зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і питанням відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, посадові злочини та злочини проти власності, а також праці із загальної теорії держави і права, історії держави і права України та зарубіжних країн, фінансового, адміністративного та цивільного права.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення 723 кримінальних справ, порушених у різних регіонах України протягом 1996-2001 років, із яких 609 кримінальних справ було розглянуто судами.

Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство, нормативні акти інших галузей права, у тому числі фінансового, податкового, банківського, підприємницького, адміністративного й цивільного права.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінально-правової охорони державних фінансів України. У ній висунуто низку положень, нових у концептуальному плані й важливих для юридичної практики, а саме:

1. Дістало подальшого розвитку обгрунтування висновку, що державні фінанси становлять самостійний об'єкт кримінально-правової охорони, оскільки мають фундаментальні розбіжності як з недержавними фінансами, так і з господарськими відносинами. На підставі цього вперше обгрунтовано необхідність, доцільність і можливість створення самостійного інституту Особливої частини кримінального права “Злочини проти державних фінансів” шляхом виділення певної групи норм із розділу “Злочини у сфері господарської діяльності” та об'єднання їх у самостійний розділ КК.

2. З огляду на особливості родового об'єкта наведено нові аргументи щодо визначення місця розділу “Злочини проти державних фінансів” у системі норм Особливої частини КК: оскільки державні фінанси являють собою публічно-правові відносини і належать до сфери державного управління, їх слід розташувати у КК після розділу ХУ “Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян”.

3. У дисертації вперше із застосуванням діалектичного методу пізнання, що передбачає перехід мислення від конкретного до абстрактного, виявлено загальні об'єктивні й суб'єктивні ознаки, притаманні всім злочинам проти державних фінансів, що дало можливість у подальшому шляхом підняття від абстрактного до конкретного вирішувати проблеми кримінальної відповідальності за окремі злочини проти державних фінансів.

4. Уперше здійснено типологізацію злочинів проти державних фінансів залежно від видового (групового) об'єкта. За цим критерієм виділено три групи злочинів: 1) посягання на відносини щодо мобілізації грошових коштів до державних централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів; 2) посягання на відносини у сфері розподілу, перерозподілу й використання державних централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів; 3) посягання на відносини щодо регулювання грошового обігу, валютного регулювання та валютного контролю.

5. Уперше кримінально-правову охорону державних фінансів проаналізовано як складову частину єдиного правового механізму регулювання й охорони цих суспільних відносин. Виявлено недоліки, що виникають внаслідок недодержання принципів системного підходу при встановленні кримінальної відповідальності за розглядувані злочини, зокрема, при прийнятті норм, не узгоджених з положеннями фінансового права, а також запропоновано шляхи їх усунення.

6. Обґрунтовано вперше, що статті КК із бланкетними диспозиціями мають містити відсилання не до будь-яких нормативних актів, а лише до законів, оскільки в іншому випадку це суперечить п.22 ст. 92 Конституції України і тягне за собою нестабільність кримінального закону.

7. Наведено додаткові аргументи на користь того, що з урахуванням обмежених можливостей впливу на державні фінанси за допомогою заходів кримінально-правового характеру та побічні негативні наслідки притягнення осіб до кримінальної відповідальності норми кримінального права повинні використовуватись у процесі охорони розглядуваних відносин лише як крайній захід - ultima ratio.

8. Уперше проведено класифікацію предметів злочинів проти державних фінансів. Залежно від характеру зв'язку з об'єктом (соціальної ознаки) їх поділено на три види: а) предмети злочину, які є матеріальним виразом суспільних відносин, співпадають із предметами останніх і предметами злочинного впливу; б) предмети злочину, наявність яких або додержання щодо них особливого правого режиму є умовою чи свідчить про нормальне функціонування суспільних відносин; в) предмети, відсутність яких є умовою нормального існування і функціонування суспільних відносин. На підставі аналізу предметів злочинів проти державних фінансів виявлено недоліки чинного законодавства і внесено низку пропозицій щодо його вдосконалення.

9. Визначено вперше форми суспільно небезпечного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочинів проти державних фінансів, зокрема: а) активні дії чи бездіяльність, якими безпосередньо заподіюється шкода державним фінансам; б) активні дії, що створюють реальні умови для завдання шкоди державним фінансам. У випадках, коли ці дії призводять до спричинення передбаченої законом шкоди державним фінансам, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю зі злочинами першої форми; в) складні (багатоактні) діяння, коли в одному складі злочину поєднані діяння як першої, так і другої форм.

10. Уперше виявлено нерівномірність кримінально-правової охорони окремих суспільних відносин у межах державних фінансів: основну увагу в нормах чинного законодавства приділено охороні відносин щодо мобілізації коштів до бюджетів та державних цільових фондів, тоді як відносини у сфері розподілу, перерозподілу й використання державних централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів охороняються недостатньо. З метою усунення вказаних недоліків запропоновано встановити кримінальну відповідальність за незаконне використання або злісне ухилення від повернення державних фінансових ресурсів, порушення законодавства щодо розподілу й використання коштів державних або місцевих позабюджетних фондів та видання нормативно-правових чи розпорядчих актів, які змінюють доходи й видатки державних або місцевих позабюджетних фондів всупереч встановленому законом порядку. Сформульовані об'єктивні та суб'єктивні ознаки цих діянь

11. Проведено вперше докладний аналіз способів вчинення злочинів проти державних фінансів. Обгрунтовано, що основними способами їх вчинення, детермінованими об'єктом, виступають зловживання довірою і обман. Зловживання довірою, пов'язане з правовим обов'язком повіреної особи перед державою, виступає обов'язковою ознакою складів злочинів проти державних фінансів у випадках, коли законом передбачено їх вчинення особою, яка є суб'єктом фінансово-правових відносин шляхом заподіяння шкоди об'єктові зсередини. Обман залежно від місця у структурі суспільно небезпечного посягання на державні фінанси може бути іманентним діянню або являти собою самостійне діяння. В останньому випадку обман має виконувати функцію допоміжного діяння щодо основного. Звернено увагу на відмінності зловживання довірою й обману як способів вчинення злочинів проти державних фінансів від невиконання особою правового обов'язку.

12. Уперше зроблено висновок, що обман у вигляді ухилення від реєстрації як суб'єкта фінансово-правових відносин є способом вчинення злочинів проти державних фінансів, детермінованим механізмом заподіяння шкоди цим суспільним відносинам.

13. Обґрунтовано вперше, що в разі ухилення від реєстрації як суб'єкта фінансово-правових відносин шляхом протиправного перекладання юридичного обов'язку на іншу особу - використання фіктивного підприємства, організації чи особи - цей спосіб становить підвищену суспільну небезпеку, а тому в певних випадках повинен бути передбачений як ознака кваліфікованих складів злочинів.

14. На відміну від домінуючої у теорії кримінального права точки зору, обстоюється думка, що усвідомлення протиправності суспільно небезпечного діяння взагалі і посягання на державні фінанси зокрема, не входять до змісту інтелектуального моменту умислу. При вирішенні цього питання, у тому числі й щодо діянь, які полягають в умисному порушенні спеціальних правил, необхідно виходити із презумпції знання особою нормативно-правових актів за умови, що вони були доведені до відома населення у встановленому законом порядку.

15. Уперше аргументується необхідність внесення змін до ст. 367 КК “Службова недбалість”, згідно з якими ця стаття не може застосовуватися до випадків вчинення службовою особою з необережності діянь, умисне вчинення яких не тягне за собою кримінальної відповідальності. За службову недбалість також не може бути призначено покарання суворіше передбаченого за таке ж діяння, вчинене умисно.

16. Розвинемо й уточнено положення щодо осудності осіб, які вчинили злочини поти державних фінансів. Обґрунтовується висновок, що розроблене теорією кримінального права поняття “спеціальна осудність” не повинно поширюватися на суб'єктів розглядуваних злочинів. Відсутність у винної особи відповідного рівня професійної підготовки й компетентності щодо виконання певних обов'язків не може бути підставою для визнання її неосудною.

17. Під час аналізу суб'єкта злочинів проти державних фінансів уперше виявлено недоліки ч.2 ст. 18 КК, відповідно до якої законодавець фактично відмовився від притягнення до кримінальної відповідальності за співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом осіб, які не мають ознак спеціального суб'єкта. У зв'язку з цим запропоновано у КК визначити спеціального суб'єкта злочину як суб'єкта, який має додаткові ознаки, передбачені в Особливій частині цього Кодексу.

18. Уперше здійснено комплексний аналіз проблем пеналізації злочинів проти державних фінансів. Зокрема, доведено, що в сучасних умовах соціально-економічного розвитку України мета спеціального попередження злочинів проти державних фінансів повинна визнаватися першочерговою стосовно мети загального попередження цих злочинів. Зважаючи на це, найбільш ефективними за вчинення злочинів проти державних фінансів з точки зору досягнення юридичного виправлення особи визнані покарання, вплив яких є короткочасним і менш складним, зокрема, штраф, конфіскація знарядь та засобів вчинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, а за певних умов - арешт. Досягненню ж мети запобігання нових злочинів особами, які вчинили суспільно небезпечні посягання на державні фінанси, сприяє покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

19. Наведено додаткові аргументи на користь виключення загальної конфіскації майна із системи покарань за кримінальним правом України. Запропоновано замінити цей вид покарання на спеціальну конфіскацію тих предметів, які використовувалися як засоби чи знаряддя вчинення злочину, предметів злочину або предметів, здобутих злочинних шляхом.

20. Запропоновано структуру окремого розділу Особливої частини КК “Злочини проти державних фінансів”, сформульовано норми, що його утворюють.

Ці та інші положення дослідження виносяться на захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

у науково-дослідницькій сфері - для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінально-правової охорони державних фінансів України в цілому, проблем кримінальної відповідальності за окремі види таких злочинів, а також загальної концепції правового регулювання державних фінансів України;

у правотворчості - запропонована модель розділу “Злочини проти державних фінансів” може бути використана в ході наступної кодифікації кримінального законодавства, а окремі пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства - у поточної правотворчості;

у правозастосуванні - при вирішенні проблем кваліфікації злочинів проти державних фінансів у слідчо-прокурорській і судовій практиці;

у навчальному процесі - при викладанні курсів Загальної і Особливої частин кримінального права, спецкурсів, присвячених проблемам кримінальної відповідальності за злочини проти державних фінансів, при підготовці підручників і навчальних посібників, у науково-дослідницькій роботі студентів і курсантів.

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися. Власні теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50%.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертації, оприлюднено на міжнародних і національних наукових з'їздах, конференціях, семінарах, що відбулися в містах: Києві (1996-2000 рр.), Харкові (1991-2001 рр.), Донецьку (1996 р.), Запоріжжі (1999 і 2001 рр.), Одесі (2000 р.), Бєлгороді (1999 р.), Ростові на Дону (1997, 1998 рр.), Будапешті (Угорщина, 2000 р.), Лозанні (Швейцарія 2001 р.).

Результати дисертаційного дослідження застосовувалися автором при консультуванні працівників правоохоронних органів, зокрема, при обговоренні проблем кваліфікації незаконної торговельної діяльності, ініційованому Головним слідчим управлінням МВС України, підготовці відповідей на запити окремих правоохоронних органів. Положення дисертації використовувалися комісіями Верховної Ради України при підготовці нового КК.

Отримані дисертантом результати застосовуються в навчальному процесі Національного університету внутрішніх справ, а також науково-дослідницькій роботі студентів. За темою дисертації підготовлено методичні рекомендації для проведення семінарських і практичних занять, написання курсових робіт, а також враховані при розробці методичних матеріалів для вивчення спецкурсу “Економічні злочини”.

Публікації. За результатами дослідження дисертантом підготовлено одну монографію, 23 наукові публікації у фахових наукових виданнях. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладено у 2-х навчальних посібниках, статтях, надрукованих у наукових журналах, матеріалах і тезах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаної літератури (553 найменування) та п'яти додатків. Повний обсяг дисертації становить 429 сторінок, обсяг основного тексту дисертації - 398 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкриваються сутність і стан наукової розробки проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України, її значущість, обґрунтовується необхідність проведення подальших досліджень. Дається загальна характеристика дисертації, зокрема, визначено мету й задачі дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами й темами, сформульовано положення й висновки, які зумовлюють наукову новизну дисертації, показано практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

Розділ 1 - “Державні фінанси України як предмет правового регулювання і об'єкт кримінально-правової охорони” - містить чотири підрозділи. Підрозділ 1.1. “Методологічні засади дослідження проблем кримінально-правової охорони державних фінансів України” - присвячено розгляду питань методології проведення дослідження. Звертається увага на те, що методологічні засади дослідження проблем кримінально-правової охорони державних фінансів України повинні ґрунтуватися на специфіці об'єкта та предмета дослідження: необхідно виходити з того, що державні фінанси, як предмет правового регулювання фінансового права, одночасно виступають і об'єктом кримінально-правової охорони певних норм кримінального права, мають характерні особливості і принципово відрізняються від приватних фінансів та господарських відносин. Тому автор прогнозує, що у процесі подальших наукових досліджень можливе створення самостійного кримінально-правового інституту “Злочини проти державних фінансів”.

Обґрунтовується необхідність використання діалектичного методу пізнання, зокрема, переходу мислення від конкретного до абстрактного з подальшим підняттям від абстрактного до конкретного, методу системно-структурного аналізу, логіко-догматичного, історико-порівняльного, порівняльно-правового та соціологічних методів.

У підрозділ 1.2. “Поняття і загальна характеристика державних фінансів України, їх зміст, функції і структура” дисертант, виходячи з положень фінансового права, дає визначення державних фінансів як сукупності відносин, що складаються у процесі фінансової діяльності держави по мобілізації, розподілу, перерозподілу й використанню централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів суспільного призначення, що забезпечують практичне виконання функцій держави. Доводиться, що державні фінанси являють собою самостійний об'єкт кримінально-правової охорони, оскільки мають фундаментальні розбіжності як з недержавними фінансами, так і з господарськими відносинами. Державні фінанси за своїм змістом належать до відносин, які виникають у сфері державного управління і регулюються нормами публічного права, а приватні фінанси - до господарських відносин, що регулюються нормами приватного права. Тому державні фінанси як об'єкт кримінально-правової охорони неприпустимо включати до складу господарських відносин. Вони потребують самостійної кримінально-правової охорони.

Підрозділ 1.3. “Механізм правового регулювання державних фінансів України” містить обґрунтування висновку, що кримінально-правова охорона державних фінансів України становить складову частину єдиного механізму правового регулювання цих суспільних відносин, тобто взятої в єдності системи правових засобів, що організована найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод на шляху задоволення інтересів суб'єктів права. Цей механізм існує як цілісне явище правової дійсності, яке не може бути зведеним до окремих його складових елементів. Проаналізовано стадії правового регулювання державних фінансів, а саме: а) формування й дію юридичних норм; б) виникнення прав та обов'язків (правовідносин); в) реалізацію прав та обов'язків. Автор дійшов висновку, що норми права, що регламентують державні фінанси й окремі види цих суспільних відносин (логічні правові норми), складаються з норм-приписів, які містяться в багатьох нормативних актах і належать до різних галузей права. Зазначені нормативні акти є в нормах конституційного, фінансового, адміністративного та кримінального права. Тому додержання у процесі законотворчої діяльності принципів системного підходу є необхідною умовою ефективності цих правових норм. У випадках, коли чинне законодавство робить неможливим скомпонувати з нормативного матеріалу логічну норму, це є свідченням неповноцінності правового регулювання державних фінансів, значно знижує його ефективність, а тому є неприпустимим. Зазначається, що норми кримінального права у структурі логічної правової норми, що регулює державні фінанси, являють собою найбільш суворі санкції за її невиконання. Із цього випливає, що: а) у позитивних правовідносинах норми кримінального права самостійного регулюючого значення не мають, а впливають на поведінку суб'єктів лише як частина логічної правової норми; б) ці норми повинні бути узгодженими з нормами інших галузей права, які регулюють державні фінанси; в) у статтях КК з банкетними диспозиціями повинно бути відсилання не до будь-яких нормативних актів, а лише до законів, оскільки в іншому випадку це суперечить п.22 ст. 92 Конституції України і тягне за собою нестабільність кримінального закону.

Звертається увага на те, що державні фінанси - це правовідносини, створені в межах фінансів як об'єктивних економічних відносин у процесі правового регулювання останніх під впливом активної ролі права. Як правовідносини, що мають матеріальний зміст, вони здатні реагувати на правовий вплив, оскільки опосередковуються волею людей. Однак можливості їх правового регулювання обмежені існуючою системою виробничих відносин, у зв'язку з чим воно не може бути ефективним, якщо суперечить об'єктивним економічним законам.

У підрозділі 1.4. “Підстави та принципи криміналізації суспільно небезпечних посягань на державні фінанси” дисертант доходить висновку, що на сучасному етапі розвитку нашої держави можна констатувати об'єктивну необхідність кримінально-правової охорони державних фінансів, тобто наявність підстав для криміналізації суспільно небезпечних посягань на ці відносини. Підкреслюється, що така криміналізація має здійснюватися відповідно до принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь, розроблених теорією кримінального права, а саме соціальних ї соціально-психологічних принципів криміналізації, а також принципів, що визначають вимоги внутрішньої логічної несуперечливості системи норм кримінального права та несуперечливості між нормами кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права. Але з урахуванням обмежених можливостей впливу на державні фінанси за допомогою застосування заходів кримінально-правового характеру та з огляду на побічні негативні наслідки притягнення осіб до кримінальної відповідальності норми кримінального права повинні використовуватися у процесі регулювання цих відносин лише як крайній (останній, рішучий) захід - ultima ratio.

Розділ 2 - “Характеристика об'єкта і предмета злочинів проти державних фінансів” - складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Поняття, загальна характеристика та види об'єкта злочинів проти державних фінансів” автор обґрунтовує висновок, що об'єктом розглядуваної групи злочинів є державні фінанси, які становлять сукупність суспільних відносин, які необхідно розглядати в єдності їх структурних елементів - суб'єктів, предмета і соціального зв'язку. Суб'єктами державних фінансів є, з одного боку, держава в особі органів законодавчої або виконавчої влади, з іншого - юридичні особи і громадяни, які на підставі фінансово-правових норм можуть бути учасниками цих відносин. Предметом відносин, які виступають об'єктом злочинів проти державних фінансів, є фінансова діяльність держави. Предметом окремих фінансово-правових відносин як об'єктів деяких злочинів проти державних фінансів можуть виступати грошові кошти. Соціальний зв'язок у державних фінансах охоплює ту частину фінансового механізму, яка утворює існуючу сукупність конкретних відносин, спрямованих на забезпечення нормального функціонування й розвитку держави в цілому та окремих її територій. Матеріальним змістом державних фінансів є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні юридичні права й обов'язки, встановлені фінансово-правовими нормами. Особливістю механізму заподіяння шкоди є те, що переважна більшість посягань на державні фінанси здійснюється "зсередини", тобто розрив соціального зв'язку відбувається шляхом протиправного вилучення себе із цих відносин їх учасниками.

Провадиться класифікація об'єктів злочинів проти державних фінансів залежно від рівня їх узагальнення на загальний, родовий і безпосередній об'єкти злочину. У свою чергу, в межах родового об'єкта цих злочинів вирізняється також і видовий об'єкт.

Родовим об'єктом розглядуваних злочинів визначено саме державні фінанси як сукупність відносин, які складаються у процесі фінансової діяльності держави щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу й використанню централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів суспільного призначення, що забезпечують практичне виконання функцій держави. Далі обґрунтовується необхідність, доцільність і можливість виокремлення цих норм із інституту “Злочини у сфері господарської діяльності” в самостійний інститут Особливої частини кримінального права “Злочини проти державних фінансів”.

Підрозділ 2.2. “Система злочинів проти державних фінансів України” починається розглядом історичного аспекту проблеми. Прослідковано, що кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за посягання на державні фінанси, в перебігу історичного розвитку кримінального права входили до складу різних кримінально-правових інститутів. В Уложенні про покарання кримінальні й виправні 1845 р. вони містилися у главі “Про злочини та проступки проти майна і доходів казни”, у Кримінальному уложенні 1903 р. - у декількох главах, а саме: “Про порушення постанов про нагляд за промислами і торгівлею”, “Про порушення постанов про військову повинність” та “Про підробку монети, цінних паперів і знаків”. В Україні за радянських часів злочини проти державних фінансів було віднесено до державних злочинів, а податкові злочини - до злочинів проти порядку управління; у подальшому з прийняттям КК УРСР 1960 р. податкові злочини декриміналізовано. Із середини 80-х років до кримінального законодавства поступово було внесено низку норм, які передбачали відповідальність за злочини проти державних фінансів, одну частину яких розташовано у підрозділі 1.2. “Інші злочини проти держави” глави 1 “Злочини проти держави”, іншу - у главі У1 “Господарські злочини”. Новий КК відніс злочини проти державних фінансів до розділу “Злочини у сфері господарської діяльності”.

Далі обґрунтовується необхідність виділення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за розглядувані злочини, в самостійний розділ Особливої частини КК “Злочини проти державних фінансів”, який пропонується розташувати у КК за розділом ХУ “Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян”.

Систематизацію злочинів проти державних фінансів у межах системи, на думку автора, слід проводити залежно від їх видового (групового) об'єкта. За цим критерієм виділено структурні компоненти розділу “Злочини проти державних фінансів”, якими визначено посягання на відносини: а) щодо мобілізації грошових коштів до державних централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів; б) у сфері розподілу, перерозподілу й використання державних централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів; в) щодо регулювання грошового обігу, валютного регулювання та валютного контролю.

У підрозділі 2.3. “Предмет злочинів проти державних фінансів” визначається, що предмети злочинів проти державних фінансів - це передбачені кримінальним законом речі матеріального світу, які виступають матеріальним виразом суспільних відносин або наявність чи відсутність яких є необхідною умовою їх нормального функціонування. Предмети цих злочинів мають фізичну, юридичну і соціальну ознаки. Залежно від характеру зв'язку з об'єктом (соціальної ознаки) автор виділяє і послідовно аналізує види предметів злочинів проти державних фінансів. На підставі аналізу цих предметів внесено низку пропозицій щодо вдосконалення в цій частині чинного кримінального законодавства:

а) обґрунтовується, що для поліпшення кримінально-правової охорони відносин щодо мобілізації коштів до бюджетів та державних цільових фондів необхідно у статтях 210 “Порушення законодавства про бюджетну систему України” та 211 “Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку” розширити предмет названих злочинів шляхом включення до його складу не лише бюджетних коштів, а й коштів державних і місцевих позабюджетних фондів;

б) аналізуючи історичний розвиток чинного законодавства та його сучасний стан, дисертант доходить висновку, що у ст. 202 КК “Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю” предметом злочину - доходом, отриманим у великому розмірі - виступає вся сума надходжень, одержаних у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах без урахування витрат, пов'язаних зі здійсненням господарської чи банківської діяльності. З метою одностайного застосування цього положення у правозастосовній діяльності запропоновані відповідні зміни у примітці до цієї статті;

в) доведено необхідність у ст. 233 КК “Незаконна приватизація державного, комунального майна” використовувати для диференціації кримінальної відповідальності у кваліфікованому складі цього злочину предмет, який охоплює не повну вартість приватизованого майна, а тільки грошові кошти, що протиправно не надійшли до державних фондів фінансових ресурсів від такої приватизації;

г) зроблено висновок, що у ст. 201 КК “Контрабанда” контрабанду предметів, не вилучених із вільного цивільного обороту, необхідно декриміналізувати, встановивши окремий склад злочину “Ухилення від сплати митних платежів” як спеціальний щодо “Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів”, але який характеризується більш високим ступенем суспільної небезпеки;

д) у ст. 216 КК “Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок” розмежувати в різних складах злочинів суспільно небезпечні посягання, предметами яких виступають марки акцизного збору й контрольні марки, оскільки в останньому випадку шкода завдається не державним фінансам, а відносинам у сфері охорони інтелектуальної власності.

Розділ 3 - “Об'єктивна сторона злочинів проти державних фінансів” -складається з чотирьох підрозділів, у яких на підставі історичного аналізу розвитку кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за розглядувані злочини, його сучасного стану та практики застосування обгрунтовано й внесено низку пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства. У підрозділі 3.1. “Загальна характеристика об'єктивної сторони злочинів проти державних фінансів” робиться висновок, що об'єктивна сторона злочинів проти державних фінансів - це процес негативного впливу на ці суспільні відносини. Він починається дією або бездіяльністю особи, проходить у конкретних умовах місця, часу, обстановки із застосуванням певних способів, знарядь або засобів, а закінчується настанням суспільно небезпечних наслідків, тобто шкідливих змін в об'єкті посягання, які повинні перебувати в необхідному причинному зв'язку з дією (бездіяльністю).

У підрозділі 3.2. “Суспільно небезпечне діяння у злочинах проти державних фінансів” виділено й послідовно розглянуто такі форми суспільно-небезпечного діяння у злочинах проти державних фінансів, як: а) активні дії чи бездіяльність, якими безпосередньо завдається шкода державним фінансам; б) активні дії, що створюють реальні умови для завдання шкоди державним фінансам. У випадках, коли ці дії призводить до завдання передбаченої законом шкоди державним фінансам, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю зі злочинами першої форми; в) складні (багатоактні) діяння, коли в одному складі злочину поєднані діяння як першої, так і другої форм.

У підрозділі 3.3. “Способи вчинення злочинів проти державних фінансів” основними способами вчинення злочинів проти державних фінансів, детермінованими об'єктом, визначено зловживання довірою й обман. Зазначається, що зловживання довірою, пов'язане з правовим обов'язком повіреної особи перед державою, виступає обов'язковою ознакою складів злочинів проти державних фінансів у випадках, коли законом передбачено їх вчинення особою, яка виступає суб'єктом фінансово-правових відносин шляхом заподіяння шкоди об'єктові “зсередини”. Обман передбачений як обов'язковий чи альтернативний спосіб вчинення окремих злочинів проти державних фінансів. Залежно від місця у структурі суспільно небезпечного діяння він може бути іманентним діянню або являти собою самостійне діяння, але в останньому випадку обман має виконувати функцію допоміжного діяння щодо основного. У випадках же, коли при вчиненні суспільно небезпечного діяння обман як допоміжне діяння не знаходиться в необхідному причинному зв'язку з вчиненням основного, він не може бути визнаний способом вчинення злочину. За певних обставин такий обман може бути визнаний способом готування до злочинів або способом їх приховування. Тому в цій частині судова практика у справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів потребує змін.

При вчинення злочинів проти державних фінансів, де обман виступає в ролі окремої, допоміжної стосовно основної дії, його видом є ухилення від реєстрації як суб'єкта фінансово-правових відносин. Обумовлено це детермінуючим впливом механізму заподіяння шкоди об'єкту цих злочинів. У разі ухилення від реєстрації як суб'єкта фінансово-правових відносин шляхом протиправного перекладання юридичного обов'язку на іншу особу - використання фіктивного підприємства, організації або особи - цей спосіб становить підвищену суспільну небезпеку, а тому повинен бути криміналізованим як ознака кваліфікованого складу злочинів, передбачених статтями 207, 208, 212, 216, 222 КК, а також у складі ухилення від сплати митних платежів.

Підрозділ 3.4. “Суспільно небезпечні наслідки злочинів проти державних фінансів” присвячено аналізу цих наслідків. Також звертається увага на те, що переважна більшість злочинів проти державних фінансів - це злочини з формальним складом. Для їх відмежування від інших правопорушень законодавець у багатьох випадках використовує вартість (суму) їх предмета. Але, на думку дисертанта, можливості формулювання злочинів з матеріальним складом використані недостатньо, що негативно впливає на практику протидії їм. Виходячи з цього, контрабанду (ст. 201 КК) і незаконну приватизацію державного, комунального майна (ст. 233 КК) автор пропонує передбачити як злочини з матеріальним складом.

На підставі аналізу об'єктивної сторони злочинів проти державних фінансів обґрунтовано необхідність наступних змін до чинного КК:

- у ст. 212 КК “Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів”: а) встановити відповідальність також і за протиправне відшкодування з бюджету раніше внесених авансових податкових платежів; б) суспільно небезпечні наслідки передбачити не лише як ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, а й як протиправне відшкодування раніше внесених сум авансових податкових платежів; в) при визначенні розміру сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів поряд з існуючим у законодавстві абсолютним критерієм використовувати й відносний. Останній має вказувати на те, що сума несплачених податків, зборів, інших обов'язкових платежів не повинна бути менше певної частини від загальної суми, належної до сплати в бюджети чи державні цільові фонди, а саме: значний розмір - не менше 10%, великий - не менше 15%, особливо великий - не менше 20% від суми, належної до сплати; г) передбачити кваліфікуючу ознаку - використання фіктивного підприємства, організації або особи;

- у ст. 216 КК “Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок”: а) зазначені незаконні дії з контрольними марками виділити в окрему статтю КК; б) у кваліфікованих складах ст. 216 КК (частинах 2 та 3) передбачити відповідальність за ухилення від сплати акцизного збору з використанням незаконно виготовлених, одержаних або підроблених марок акцизного збору, диференціацію якої провести залежно від суми акцизного збору, що не надійшла до бюджетів; в) суспільно небезпечні наслідки кваліфікованих складів визначити як ненадходження до бюджетів коштів у вигляді акцизного збору в значних (ч.2) або великих (ч.3) розмірах. При цьому під значним розміром коштів слід розуміти суми акцизного збору, що в тисячу й більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром коштів - суми акцизного збору, які в три тисячі й більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. г) передбачити таку кваліфікуючу ознаку, як використання фіктивного підприємства, організації або особи;

- у ст. 201 КК “Контрабанда”: а) назву змінити на “Ухилення від сплати митних платежів”; б) диспозицію ч.1 викласти у такій редакції: “Ухилення від сплати платежів, передбачених при переміщенні товарів через митний кордон України, поєднане з переміщенням товарів через митний кордон України, поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, якщо це призвело до заподіяння державі шкоди у значному розмірі”; в) встановити у складі цього злочину основні наслідки - ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч.1) і кваліфікуючі наслідки - ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у великих розмірах (ч. 2). Під значним розміром коштів слід розуміти суми митних платежів, які в п'ятсот і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим - суми митних платежів, що в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; г) передбачити таку кваліфікуючу ознаку, як використання фіктивного підприємства, організації або особи.

- у ст. 233 КК “Незаконна приватизація державного, комунального майна” діяння щодо приватизації майна, яке не підлягає приватизації, або приватизації неправомочною особою виділити в окремий склад злочину, оскільки вони посягають на господарські відносини, а не на державні фінанси.

- у ст. 222 КК “Шахрайство з фінансовими ресурсами”: а) назву статті викласти у такій редакції: “Незаконне одержання, використання або злісне ухиленні від повернення державних фінансових ресурсів”; б) у ч. 1 передбачити відповідальність за надання неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування або Національному банку України з метою отримання державних фінансових ресурсів, які надаються на умовах повернення, а також субсидій, субвенцій або дотацій, у разі відсутності ознак злочину проти власності; в) у ч.2 встановити відповідальність за використання не за призначенням державних фінансових ресурсів або злісне ухилення від повернення тих із них, які надані на умовах повернення; г) передбачити таку кваліфікуючу ознаку, як використання фіктивного підприємства, організації або особи; д) відмовитися від вказівки у кваліфікованому складі на суспільно небезпечні наслідки, а диференціацію кримінальної відповідальності провадити залежно від предмета; е) діяння у вигляді надання неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо податків із цієї статті КК виключити; є) відповідальність за незаконне одержання, використання або ухилення від повернення інших видів кредитів передбачити в окремій статті КК.