Бандитизм як антисуспільне явище, його природа і сутність. Юридичні форми закріплення зазначеної злочинної діяльності в законі України про кримінальну відповідальність

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми курсової роботи полягає у тому, що кримінально-правове регламентування відповідальності за такий вид злочину, як бандитизм та кримінологічний зміст його розуміння були, і деякою мірою залишаються й на тепер, недостатньо чіткими й прозорими для одноманітного тлумачення та практичного застосування правоохоронними органами. Особливу суспільну небезпеку становлять злочини, які здійснюються організованими, стійкими, озброєними групами - бандами: вбивства, в тому числі за наймом, захоплення заручників, викрадення людей, вимагання, розбійні напади.

Об'єктом дослідженням є бандитизм як антисуспільне явище, є його природа і сутність, а також юридичні форми закріплення зазначеної злочинної діяльності в законі про кримінальну відповідальність.

Предметом дослідженням є чинне кримінальне законодавство України, теоретичні положення науки кримінального права щодо складу бандитизму як злочину проти громадської безпеки, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки, наявність яких є підставою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за бандитизм, а також конструктивні ознаки банди.

Метою курсової роботи є розробка теоретичних проблем складу бандитизму. Для досягнення мети курсової роботи передбачається вирішення таких задач:

- здійснити юридичний аналіз складу бандитизму;

- здійснити юридичний аналіз ознак банди;

- проаналізувати питання щодо форм прояву бандитизму;

- проаналізувати відмінності бандитизму від інших злочинів.

1. Поняття бандитизму

Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ст. 3 Конституції України).

Ось чому злочини проти громадської безпеки є дуже небезпечними для суспільства. В основі громадської безпеки - природне право людей на життя та його захист, закріплене Конституцією України (ст. 27). Тому громадська безпека віднесена законодавцем до числа основоположних цінностей (об'єктів), правове забезпечення охорони яких має своїм завданням Кримінальний кодекс України (ст. 1), а в його Особливій частині, вперше в самостійному роздiлi (Розділ IX), передбачена вiдповiдальнiсть за посягання на цей об'єкт.

Коло злочинів проти громадської безпеки є широким та різноманітним, однак не всі вони охоплюються кримінально-правовою статистикою завдяки відсутності злочинних проявів. Найбільше фіксується злочинів, пов'язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами; завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності, але за рівнем суспільної небезпечності, резонансності, жорстокості проявів, чисельності учасників, озброєності одне з перших місць серед цих злочинів займає бандитизм (ст. 257), який набув в Україні у 90-х роках XX ст. значного поширення.

Бандитизм являє собою один із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки, оскільки при його вчиненні в структурі суспільства створюються i функціонують на постійних засадах органiзованi злочинні угруповання, метою яких є здійснення насильницьких злочинів. Дiяльнiсть таких угруповань не лише завдає шкоди правам i законним інтересам окремих осіб, які стають потерпілими від їх злочинної дiяльностi, а й створює обстановку неспокою серед громадян, які з жахом усвідомлюють можливість стати жертвами бандитських нападів. Саме тому Кримінальний кодекс України вiднiс бандитизм до особливо небезпечних злочинів проти громадської безпеки.

Бандитизм становить окремий різновид спільної злочинної діяльності. Бандитизм являє собою згідно зі ст. 257 Кримінального кодексу України організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або вчинюваному нею нападі. Таке визначення бандитизму без суттєвих текстуальних змін (лише після слів «на окремих осіб» слова «так само» змінені на слово «також») було трансформоване в нове кримінальне законодавство з КК 1960 р., ст. 69 якого встановлювала відповідальність саме за такий злочин.

Однак було змінено місце статті в системі інститутів Особливої частини нового КК України, який відніс цю норму до розділу IX Особливої частини «Злочини проти громадської безпеки», тоді як раніше її місце було в розділі 1.1 . «Інші злочини проти держави» глави «Злочини проти держави».

Останніми роками динаміка бандитизму в Україні суттєво знижується. Так, у 2005 р. було зареєстровано 29, у 2006 р. - 25 фактів, у 2007 р. - 23 факти цього злочину, а в 2011 і 2012рр. - 13 і 12 фактів злочину відповідно. Порівнюючи статистичні дані за 2012 рік, можна помітити низькі показники вчинення бандитизму порівняно з іншими злочинами: умисне вбивство та замах на вбивство - 1838 злочинів, згвалтування - 410, крадіжка - 202630, грабіж - 16586, розбій - 2524 Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення - 39889, хабарництво - 1964, а фактів розбою - лише 12.

Проте, згідно зі статистичними даними, у 2013 році рівень злочинності виріс на 136 %, особливо кількість тяжких та особливо тяжких злочинів.

2. Об'єкт та об'єктивна сторона бандитизму

Громадська безпека як родовий об'єкт злочинів - це система суспільних відносин, які забезпечують захищеність життедiяльностi, запобігають загрозам природного існування людей, позбавлення їx життя та здоров'я.

Загальнонебезпечний характер злочинів проти громадської безпеки обумовлений як їх об'єктом, так i тим, що їх предметом i/або засобом (знаряддям) виступають зброя або iншi за своєю природою, самі по собі потенційно смертоносні джерела, які використовуються або можуть бути використані як зброя, як засоби руйнування, ураження.

Бандитські напади найчастіше вчинюються для заволодіння майном

Особлива суспільна небезпечність бандитизму полягає в тому, що банди вчинюють вбивства, зґвалтування, насильницькі заволодіння майном, транспортними засобами, зброєю, наркотиками, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна та інші аналогічні дії. Сама організація й існування озброєної банди вже є серйозною загрозою для суспільства -- його цінностей -- життя і здоров'я людей, власності, нормального функціонування державних, громадських і приватних підприємств, установ та організацій.

Зазначимо, що законодавець у диспозиції ст. 257 ККУ не надає чіткого визначення поняття "банда", він лише закріплює такі її специфiчнi ознаки, як мета органiзацiї - учинення нападу на підприємства, установи, органiзацiї чи на окремих осіб, а також озброєність.

У науковій літературі виділяють такі ознаки банди:

1) кількісна ознака -- наявність у ній кількох (трьох і більше) суб'єктів злочину; 2) стійкість; 3) озброєність; 4) загальна мета учасників угруповання -- вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; 5) спосіб вчинення злочину -- напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Бандитизм, являючи собою одне з найнебезпечніших посягань на громадську безпеку, є вчиненням злочинів декількома особами, заздалегідь об'єднаними у злочинне формування. Але при цьому законодавець не визначає мінімальну кількість учасників, необхідну для визнання злочинної групи бандою.

Аналіз судової практики застосування кримінальної відповідальності за бандитизм показує, що до набрання чинності КК у 2001 р. мінімальною кількістю учасників банди суди визначали наявність двох осіб. У науці кримінального права така позиція переважно підтримувалась. Але вже на той час окремі науковці з таким висновком не погоджувались і наполягали на необхідності для існування банди, як мінімум, трьох її учасників.

Така ж позиція знайшла своє відображення й у Конвенції Організації Об'єднаних Націй, прийнятій у Палермо 15 листопада 2000 року з питань співробітництва в справі попередження транснаціональної організованої злочинності і боротьби з нею, підписаною Україною. У ст. 2 цей документ визначає організовану злочинну групу як структурно оформлену групу в складі трьох чи більше осіб, що існує протягом певного періоду часу і діє узгоджено, з метою вчинення одного чи декількох серйозних злочинів чи злочинів, визнаних такими відповідно до даної Конвенції, з тим, щоб отримати прямо або не прямо фінансову або іншу матеріальну вигоду.

Законодавець у ст. 28 КК вирішив цей науковий спір на користь визнання мінімальної кількості організованої групи як трьох осіб, а злочинної організації - п'яти осіб. Тобто якщо мінімальним рівнем організації банди визнано її існування у формі організованої групи, а для останньої мінімальна кількість учасників передбачена ч. 3 ст. 28 КК як три особи, то саме така мінімальна кількість необхідна і для визнання групи бандою.

Загальною для всіх видів співучасті у злочині є відповідність кожного із співучасників ознакам суб'єкту злочину. Група, до складу якої входила лише одна особа, якій притаманні ознаки суб'єкта злочину, а інші або є неосудними, або не досягли віку кримінальної відповідальності, не може бути визнана бандою, як і взагалі не є співучастю у злочині.

Стосовно іншої обов'язкової ознаки банди - стійкості, Можна виокремити три основних підходи до її визначення, які існують у теорії кримінального права.

Прихильники першого підходу при визначенні стійкості використовують кількісні показники. При цьому деякі прихильники цього підходу віддають перевагу кількісному складу злочинного об'єднання, а інші - кількості вчинених або тих, що готуються, злочинів.

Прихильники другого підходу при визначенні стійкості використовують різні ключові якісні показники стійкості злочинного об'єднання. Так, вони вважають, що основною ознакою стійкості є наявність заздалегідь обдуманого розподілу ролей.

Окремі дослідники на перше місце висувають вимоги щодо постійності складу злочинного об'єднання. Представники третього підходу вважають, що до визначення стійкості злочинного об'єднання характерні як якісні, так і кількісні показники.

Згідно з наданими роз'ясненнями в Постанові Пленуму Верховного Суду “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” від 23.12.2005 р. № 13. поняття стійкості організованої групи чи злочинної організації характеризується їх здатністю забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто, ефективно протидіяти чинникам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання деяких членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів із злочинного середовища тощо).

Злочинну групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною й згуртованою, а її учасники мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. Як правило, згуртованість групи виявляється в наявності: постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведено до їх відома, а також єдності наміру (мети) учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з них факту об'єднання з іншими особами в одну групу та бажання поєднати свої зусилля з іншими учасниками для вчинення єдиного злочину для досягнення єдиного злочинного результату. Єдність такої мети - стрижень, навколо якого відбувається консолідація групи. Утворення злочинної групи в ряді випадків виступає як засіб реалізації злочинних намірів її учасників, оскільки деякі злочини однією особою взагалі не можуть бути вчинені.

Стабільність групи виражається в її міцності та постійності. Це передбачає тривалість та систематичність функціонування групи, більш-менш регулярне вчинення нею злочинів, здатність до заміни вибулих учасників, у тому числі шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербування нових, прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, наявність необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів. Стійкість також полягає в здатності злочинної групи забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, ефективно протистояти факторам, що можуть її дезорганізувати, як внутрішнім, так і зовнішнім. Таким чином, стійкість організованої групи (так само, як і злочинної організації) означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних, у тому числі психологічних, зв'язків між ними й високого ступеня організованості, регулярність і послідовності у здійсненні злочинних функцій.

Значну роль у стійкості та згуртованості злочинної групи відіграють психологічні особливості міжособистісних відносин між її учасниками (учасником) та її лідером, який може і не бути організатором цієї групи або злочинів вчинених нею, однак при цьому, як правило, рядові члени групи поступаються його психологічному впливу. Чим вищий авторитет лідера, тим вище соціально-психологічний зв'язок членів злочинної групи. дей для найбільш швидкого й успішного досягнення спільної мети [12, с. 195-198].

Озброєність банди означає наявність хоча б у одного з її учасників будь-якої вогнепальної, у тому числі гладкоствольної мисливської чи холодної зброї за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів. Виходячи з цього постає питання: оскільки зброя не може з'явитися сама по собі, то в процесі організації банди її необхідно, як мінімум, придбати та зберігати до моменту вчинення нападів. Тобто створення банди неможливе без вчинення принаймні зазначених незаконних дій зі зброєю. Останні, якщо розглядати їх окремо, охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами».

Верховний Суд України, не дивлячись на відсутність змістовних текстуальних змін між ст. 69 КК 1960 р. і ст. 257 КК, запропонував оригінальний спосіб кваліфікації цих діянь при бандитизмі. Так, згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» одна частина дій, передбачених ст. 263 КК, охоплюється ст. 257 КК, а інша - потребує додаткової кваліфікації. Зокрема дії, які полягають у незаконному придбанні, виготовленні та ремонті вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв, а також у виготовленні або ремонті холодної зброї належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ч. 1 або ч. 2 ст. 263 КК. Дії ж учасників банди, пов'язані з незаконним носінням, зберіганням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими вона озброєна, є складовими елементами бандитизму і додаткової кваліфікації за ст. 263 КК не потребують. Таке ж роз'яснення міститься і в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями». Так, в п. 26 вказується, зо за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і 262 або ч. 1 ст. 263 КК належить кваліфікувати незаконне заволодіння чи незаконне придбання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів, вчинених з метою організації банди чи використання цих предметів членами вже існуючої банди.

Під зброєю розуміють пристрої, прилади та інші предмети, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі, тобто зброя у вузькому, власному значенні слова. Зброя може бути вогнепальною, в тому числі гладкоствольною мисливською, холодною, вибуховою тощо. Наприклад, зброя, уражаюча сила якої ґрунтується на використанні електричної енергії, радіоактивних випромінювань, біологічних та хімічних чинниках тощо. У разі виникнення сумніву щодо належності того чи іншого предмета до зброї слід призначати відповідну судову експертизу.

При визначенні понять вогнепальної та холодної зброї слід мати на увазі роз'яснення, що містяться в пунктах 4 та 8 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3.

Сокири, ломики, леза, столові, кухонні і складані ножі, стартові і газові пістолети, пневматична зброя, ракетниці і тому подібні предмети не є зброєю у власному значенні слова. Наявність таких предметів у групи не може розглядатися як озброєння банди. Не належать до зброї і такі предмети, як, наприклад, цеглини, кийки, пляшки тощо. Не є зброєю також макети зброї та інші предмети, що є імітацією зброї.

Зброя як ознака банди може бути як заводського, так і саморобного виготовлення, як бойовою (військовою, службовою -- штатною), так і мисливською або спортивною, нарізною і гладкоствольною.

Зброя повинна бути придатною для використання за її цільовим призначенням або придатною до ремонту з відновленням її уражаючих якостей.

В останньому випадку необхідно, щоб у винних був умисел і можливість зробити необхідний ремонт особисто чи за допомогою інших осіб. Якщо ознаки придатності зброя не має, то її наявність не вважається озброєністю, бо не становить загрози громадській безпеці.

Для складу бандитизму не вимагається, щоб зброю було застосовано, пущено в хід при нападі. Достатньо того, що зброя була в розпорядженні банди і могла бути застосована. Так, наприклад, зброя могла призначатися і для вчинення збройного опору, в тому числі представникам влади, однак нападу ніхто не перешкоджав, і застосування зброї не знадобилося.

Сама по собі наявність зброї у групи і використання її при нападі, за відсутності інших ознак банди, не утворює бандитизм.

Інша передбачена ст. 257 КК об'єктивна ознака бандитизму полягає в тому, що озброєна банда має бути організована з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Під нападом при бандитизмі наука кримінального права та судова практика ро зуміють дії, спрямовані на досягнення злочинного результату за допомогою насильства над потерпілим або створення реальної загрози його застосування. Таке розуміння нападу було розроблено радянською наукою кримінального права, а в подальшому сприйнято як вітчизняними, так і російськими науковцями. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями», не конкретизуючи поняття нападу озброєної банди, лише вказує, що це є дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Аналіз судової практики свідчить, що найчастіше бандою вчиняються розбійні напади, грабежі, вимагання, умисні вбивства з корисливих мотивів, а в окремих випадках також крадіжки, незаконне заволодіння транспортним засобом тощо.

Відсутній бандитизм там, де група осіб об'єдналася для вчинення хоч і злочинних дій, але не пов'язаних з нападом на підприємства, установи, організації чи окремих осіб. Наприклад, для фальшування грошей чи для заняття контрабандою.

Закон передбачає три форми бандитизму:

- організацію озброєної банди,

- участь у банді;

- участь у вчинюваному бандою нападі.

Кожна із цих форм містить ознаки закінченого злочину.

Організація озброєної банди - це сукупність дій, спрямованих на створення банди - організованої, озброєної, стійкої групи осіб, що зорганізувалися для вчинення нападів на громадян, підприємства, установи, організації.

Ці дії можуть полягати в розробленні планів злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, загальних правил поведінки, в розподілі ролей, у пошуку можливостей для прикриття діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, у фінансовому забезпеченні злочинної діяльності тощо.

У тих випадках, коли спрямовані на створення банди дії були вчасно припинені правоохоронними органами або вона не була створена з інших не залежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди (абз. З п. З зазначеної Постанови ПВСУ).

Участь в озброєній банді -- це членство в ній, входження, вступ до її складу, незалежно від того, чи вчинені винним які-небудь дії в складі банди, чи ні. Участь у банді вважається закінченим злочином з моменту надання згоди на вступ у банду. Участю у банді поряд зі вступом у банду охоплюється як безпосередня участь членів банди у вчинюваних нею нападах, так і виконання ними інших дій в інтересах банди: керівництво, фінансування, забезпечення транспортом, приміщеннями, сховищами, зброєю, документами, інформацією, пошук об'єктів для нападу тощо.

Участь у вчинюваному озброєною бандою нападі буде у разі, коли члени банди або інша особа, не член банди, разом з членами банди спільно братимуть безпосередню участь у вчинюваному бандою нападі, тобто є його співвиконавцями. Участь може виявитися у різних діях: придушення опору потерпілого, забезпечення безпеки нападаючих бандитів та інші дії з надання допомоги банді під час вчинення нею нападу. Для відповідальності за ст. 257 КК необхідно, щоб особа, яка не є членом банди, взяла участь спільно з бандитами саме в бандитському нападі. Якщо мала місце участь спільно з бандитами в іншому діянні (не в нападі), то склад бандитизму виключається.

Участь особи, яка не є членом банди, в нападі, вчинюваному бандою, необхідно відрізняти від пособництва бандитизму. Пособник не бере безпосередньої участі в бандитському нападі. Пособники бандитизму, тобто особи які сприяли вчиненню злочину бандою, не вступаючи до її членів і не беручи безпосередньої участі в ЇЇ нападі, несуть відповідальність за ч. 5 ст. 28 і ст. 257 КК.

Якщо особа, яка брала участь у нападі, не знала про те, що інші учасники входять до складу банди, то вона не може підлягати відповідальності за бандитизм. Дії такої особи необхідно кваліфікувати залежно від характеру вчиненого, наприклад, як розбій, вбивство та ін. Особи, які не були членами банди і не усвідомлювали факту її існування, але своїми діями якось сприяли банді у вчиненні нападу, несуть відповідальність за співучасть у злочині, який охоплювався їх умислом.

3. Суб'єктивна сторона та суб'єкт бандитизму

Вчинення будь-яких з передбачених законом форм бандитизму можливо лише з прямим умислом . Непрямий умисел не може мати місце при вчиненні бандитизму. Прямий умисел при вчиненні дій, перерахованих в ст. 257 ККУ, може бути тільки певним, так як він спрямований на досягнення чіткого і єдиного результату: створити банду, брати в ній участь або в здійснюваних нападах.

В інтелектуальний елемент умислу учасника банди входить усвідомлення того, що він є членом стійкої озброєної групи (банди), що має на меті здійснення нападів на громадян або організації. Вольовий елемент характеризується бажанням цього, іншими словами, учасник повинен усвідомлювати той факт, що він діє спільно з іншими членами банди, а також усвідомлювати озброєність злочинної групи, по принаймні, наявність зброї хоча б в одного співучасника, і реальну можливість його застосування при нападах.

Поняття бандитизму не передбачає ні якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов'язкової ознаки складу злочину.

Бандитизм може вчинятися з метою викрадення людей, захоплення заручників, вбивств, зґвалтувань, заволодіння майном, знищення чи пошкодження майна, звільнення винних з-під варти, вчинення хуліганства тощо.

Суб'єкт бандитизму -- фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Оскільки законом установлено відповідальність за сам факт організації банди, то особа, яка була одним із її організаторів, визнається виконавцем злочину, передбаченого ст. 257 КК, навіть якщо вона в подальшому не брала участі в діяльності банди.

4. Відмежування бандитизму від створення злочинної організації

Одним з найбільш дискусійних питань, що постає при дослідженні інституту співучасті у кримінальному праві, є розв'язання проблеми співвідношення поняття «злочинна організація » із поняттям такого різновиду форми співучасті як банда. Відсутність чітких критеріїв його співвідношення із такими формами співучасті як організована група та злочинна організація, безумовно, позначається і на судовій практиці. Непоодинокими є випадки сприйняття судом банди або як злочинної організації або ж як озброєної організованої групи, при якому не наводяться підстави віднесення банди до тієї чи іншої форми співучасті.

Враховуючи відсутність визначення поняття «банда» на рівні кримінального закону, вихідним при його дослідженні видається розуміння, наведене у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями » № 13 від 23.12.2005 р. Так, у п. 17 Постанови під бандою розуміється озброєна організована група або злочинна організація, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки.

З наведеного визначення залишається не зрозумілим, за яких умов банда є організованою групою, а за яких обставин - злочинною організацією. Відсутність відповіді на поставлене питання створює незручності у правозастосовчій діяльності правоохоронних та судових органів.

До недоліків наведеного визначення поняття «банда » слід віднести і положення про можливість створення банди з метою вчинення одного нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки. Адже і організована злочинна група і злочинна організація (різновидом яких є банда), виходячи з їх законодавчого визначення, зорганізовуються для вчинення щонайменше двох злочинів .

Варто також відзначити, що для можливості визнання організованої групи або злочинної організації бандою, згідно змісту Постанови, обов'язковою має бути наявність таких додаткових ознак як озброєність та спеціальна мета - вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки.

Вищенаведене обумовлює необхідність детального аналізу наукових поглядів на розуміння змісту поняття «банда » та його місця серед організованих форм співучасті, що характеризуються складною структурою зв'язку співучасників злочину. Так, В.П. Тихий відносить банду до одного із спеціальних видів злочинної організації, тобто найбільш небезпечної форми співучасті. Серед обов'язкових ознак банди вчений виокремлює кількісну ознаку - наявність у ній кількох (трьох і більше) суб'єктів злочину, стійкість, озброєність та загальну мету учасників угруповання - вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

На таких саме позиціях ґрунтується і тлумачення змісту банного поняття у Науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу України за загальною редакцією В.В. Сташиса та В.Я. Тація. До наведених вище обов'язкових ознак банди вчені додають спосіб вчинення злочину - напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Деякі вчені, розглядаючи банду як різновид злочинної організації, наділяють її окрім загальних ознак, характерних для злочинної організації «ще й такими специфічними рисами, як: а) озброєність; б) мета - напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб».

Російський науковець Р.Р. Галіакбаров, розглядаючи банду як різновид злочинної організації, зазначає, що створення злочинної організації (ст. 210 КК РФ) являє собою загальний склад злочину по відношенню до складу бандитизму.

Важко погодитись із категоричним віднесенням банди до різновиду злочинної організації, адже такі ознаки як: стійкість, озброєність та напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб можуть бути властиві і іншій формі співучасті - організованій групі (ч. 3 ст. 28 КК), а саме поняття «злочинна організація » містить у собі усі ознаки організованої групи.

В той же час серед запропонованих вченими обов'язкових ознак банди відсутня ознака, притаманна власне злочинній організації - її ієрархічна структура. На обов'язковість ознаки ієрархічної структури як визначального критерію відмежування злочинної організації від банди вказують й інші дослідники бандитизму. Так, П.С. Матишевський та С.Д. Шапченко відмічають, що хоча, як правило, для банди характерна ієрархічність її структури, однак вона не може розглядатися як обов'язкова ознака банди, оскільки не виключені випадки, коли банда створюється і функціонує на засадах рівноправності її учасників та колегіальних форм прийняття рішень . За таких умов існування банди у формі злочинної організації виключається саме по собі.

Співвідносячи злочинну організацію і банду за кількісними показниками відомий дослідник бандитизму В.В. Голіна відмічає те, що злочинні організації є більш чисельними за складом учасників, мають, як правило, структурні підрозділи, тобто окремі організовані групи або банди . Тобто, банда є складовим елементом структури злочинної організації.

Кількісна ознака стійкого злочинного об'єднання хоч і не є визначальним показником злочинної організації, однак характеризується як взаємопов'язана та похідна такої кваліфікуючої риси цієї форми співучасті як ієрархічна структура.

В.В. Голіна доходить висновку, що «стійке ієрархічне об'єднання осіб припускає ретельне визначення за кожною особою, яка входить до злочинної організації, її прав та обов'язків». За словами науковця, «таке об'єднання обов'язково має структурні підрозділи (організовані групи), які виконують покладені на них керівництвом організації завдання по забезпеченню цільового функціонування злочинної організації » . Водночас, як слушно зазначає І.В. Іваненко: «теоретично не існує жодних перешкод для того, щоб певна складна злочинна організація не могла б займатися збройними нападами в якості основного або одного з основних своїх видів злочинної діяльності». Обґрунтування того, що ознака ієрархічної структури за певних умов може бути властива і банді, дозволяє зробити висновок про можливість існування банди на рівні злочинної організації.

Таким чином, можемо констатувати, що існування банди на рівні злочинної організації можливе лише з простою структурою (відсутність структурних частин у своєму складі та проста множинність її членів). Наведені погляди науковців на питання співвідношення понять «банда » та «злочинна організація » дозволяють дійти певних висновків.

Банда являє собою злочинну організацію за умови, що таке ієрархічно структуроване стійке злочинне об'єднання декількох осіб вчинює тяжкі або особливо тяжкі злочини шляхом здійснення збройних нападів. За відсутності ознаки ієрархічної структурованості стійкого злочинного об'єднання осіб та мети його утворення - вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів шляхом здійснення озброєних нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб банду слід відносити до організованої групи.

5. Бандитизм та інші злочини. питання кваліфікації

Найбільші труднощі в слідчій і судовій практиці викликають випадки розмежування насильницьких корисливих посягань і бандитизму.

У КК України розбій визначається таким чином: “Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства”. Ч. 2 ст.187 містить кваліфікуючу ознаку “за попередньою змовою групою осіб”.

Законодавче визначення бандитизму (ст. 257 КК України) має таку конструкцію: “Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному ним нападі”.

Так, зокрема, відмежування бандитизму від розбою має практичне значення в тому випадку, коли розбійні напади вчиняються організованою групою із застосуванням зброї.

Складність проблеми полягає в тому, що і бандитизм, і зазначений вид розбою мають багато подібних ознак, які характеризують обидва склади злочинів: об'єктами посягання можуть бути власність, а також життя і здоров'я громадян; при обох складах існує стійкий характер зв'язку між їх членами; вчинення нападів на громадян з метою заволодіння майном; застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я або загроза застосування такого насильства; прямий умисел, озброєність.

Розглядаючи відмінності вказаних складів злочинів, можна відмітити, що озброєний груповий розбій має спільні риси з бандитизмом тільки за наявності мінімум трьох нападників. До того ж серед трьох варіантів діянь, які передбачає ст. 257 КК України - “Бандитизм” (організація банди, участь у банді, участь у вчинюваному нею нападі), тільки одне може мати спільні риси з розбоєм, а саме участь у вчинюваному бандою нападі.

У розбої напад - це необхідний елемент об'єктивної сторони злочину, а при бандитизмі напад являє собою мету створення банди, тобто є елементом суб'єктивної сторони злочину або необхідним елементом об'єктивної сторони, при участі в нападах.

Власність при розбої виступає в якості основного безпосереднього об'єкта, здоров'я людини - в якості додаткового, а в бандитизмі всі перераховані об'єкти є додатковими. В якості основного безпосереднього об'єкта бандитизму виділяють основи державного управління в галузі забезпечення громадської безпеки. При вчиненні злочинів проти громадської безпеки шкода заподіюється інтересам не конкретної людини, а суспільно значущим інтересам - безпечним умовам життя суспільства в цілому.

Наявність зброї в банді обов'язкова ознака даного злочину. При цьому мається на увазі зброю тільки в прямому сенсі слова, а не будь-які предмети, що використовуються в якості зброї. Склад розбою може утворити і напад із застосуванням предметів, використовуваних як зброї, якщо вони призначені або пристосовані членами групи для нападів на людей, імітації або непридатного зброї.

Не виключений випадок, коли про наявність зброї в одного з нападників решті учасників не було відомо, її застосування виявилося несподіванкою. Це не дозволяє визнати нападників бандою, а відповідне посягання - бандитизмом. Важливо зауважити й таке. Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, бандитизм у формі участі в нападах, вчинених бандою, є можливим і тоді, коли зброя не використовується.

У разі, коли під час демонстрації зброї вона свідомо для нападників є несправною, бандитизм ставити в вину не можна з причин, що наведені вище. Проте демонстрація хай несправної зброї і навіть макетів створює у потерпілого уявлення про небезпеку для власного життя, тому в такому разі має місце розбій.

Різниця у кваліфікації бандитизму та озброєного розбою, полягає також і в тому, що оскільки бандитизм передбачає організацію озброєної банди, то зберігання і носіння зброї охоплюється ознаками складу, передбаченого ст.257 КК України, і додаткової кваліфікації за ст.263 КК України не потрібно. Склад збройного розбою включає в себе тільки застосування зброї і не охоплює його незаконні придбання, зберігання, носіння, тому ці склади злочинів утворюють реальну сукупність.

Бандитизм і розбій відбуваються тільки з прямим умислом. Однак мотив скоєння злочину для цих складів може бути різним. Мотив розбою - завжди тільки користь. При бандитизмі можливі й інші спонукання (помста та ін.).

Пленум Верховного Суду України у Постанові “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” від 23 грудня 2005 р. звертає увагу, що “ст. 257 не передбачає ні якихось цілей вчинюваних бандою нападів”. Отож метою нападу необов'язково є заволодіння майном. Нею може бути зґвалтування, залякування тощо. Тому знов-таки з розбоєм є сенс співвідносити лише такі дії банди, як напад з метою заволодіння майном.

Незважаючи на схожість бандитизму з піратством («морським розбоєм») (ст. 446 КК України), всі відмінності, наведені вище для розбою, вчиненого збройної організованою групою, застосовні і в цьому випадку. Крім того, піратство можливо тільки в море або на річці, тоді як бандитизм місцем його вчинення не обмежений; піратство допустимо тільки по відношенню до морського чи річкового судна, у той час як бандитизм у виборі предмета злочину законом не обмежений.

Деякі загальні ознаки наявні у бандитизму з незаконними збройними формуваннями (ст. 260 КК України), так як і при бандитизмі, і при вчиненні злочину, передбаченого ст. 260 КК України, мова йде про спільну участь кількох осіб, які мають у своєму розпорядженні зброю, в деякій організації. Тим самим, відмінною ознакою незаконного збройного формування є, перш за все, те, що воно являє собою різновид військового формування та створюється з метою здійснення завдань військового характеру. Ці цілі можуть бути і суспільно корисні, вони можуть створюватися з метою захисту населення від можливих бойових чи інших провокаційних проявів екстремістських груп, але головна їх протизаконність полягає в тому, що вони створюються всупереч положенням законів України. Озброєна банда завжди створюється тільки з протиправною метою - вчинення нападів на організації та громадян. В основу розмежування цих двох злочинів повинна бути покладена, перш за все, мета їх створення.

Відмежування зазначених складів злочинів можна проводити і за кількісним складом банди і незаконного збройного формування. Банду можуть організувати, як мінімум, троє осіб, тоді як низове збройне формування об'єднує значну кількість осіб.

Відрізняються названі склади злочину в силу зазначеної причини та по можливому числу одиниць зброї. Для банди достатньо хоча б однієї одиниці зброї, тоді як для незаконного збройного формування зброя повинна бути у кожного її члена. Відрізняються вони і за структурою. Незаконне збройне формування структурно відтворює одне з військових підрозділів, тоді як банда будується на довільній структурній основі.

При розмежуванні бандитизму і масових заворушень виділяються три можливі форми зв'язку масових заворушень і бандитизму : масові заворушення можуть бути інспіровані бандою для досягнення своїх злочинних цілей (сукупність ст.ст. 257 і 294 КК України); банда може використовувати виниклі без її втручання масові заворушення для вчинення бандитських нальотів (ст. 257 КК України); під час масових заворушень їх окремі активні учасники можуть організувати банду (відповідальність за ст. 257 КК України, а якщо члени банди взяли участь у злочинах, чинених натовпом, - за ст. 294 КК України). Разом з тим неправильно кваліфікувати дії всіх збройних організаторів та учасників масових заворушень як бандитизм, так як відсутній необхідний при бандитизмі ознака - стійкість групи. Зазвичай це випадково зустрілися в натовпі люди, їхня злочинна діяльність не пов'язана з заздалегідь розробленим планом, а якщо план і розробляється, то лише в час заворушень, у них немає домовленості про розподіл ролей.

Бандитизм, на думку деяких дослідників, має ряд схожих рис із тероризмом. Сьогодні на тлі зростання злочинів терористичного характеру нерідко одні й ті ж події оцінюються і як тероризм, і як бандитизм, а в засобах масової інформації такі поняття, як «терорист» і «бандит» в основному вживаються в якості взаємозамінних слів-синонімів.

Підхід законодавця до визначення поняття тероризму не допускає ототожнення, застосовуваного в радянський час, і являє собою серйозну юридичну помилку. Хоча на практиці можуть виникнути проблеми при кваліфікації тероризму, здійсненого організованою групою із застосуванням вогнепальної зброї і відмежування цього злочину від бандитизму.

Тероризм - злочин зі складною об'єктивною стороною, яка характеризується кількома актами поведінки злочинця: вибухом, підпалом, іншими суспільно небезпечними діями, що створюють небезпеку загибелі невизначеного кола людей, заподіяння значної матеріальної шкоди та інших тяжких наслідків або загрозою вчинення таких дій.

Бандитизм виражається в створенні банди, керівництві бандою, участі у банді або в здійснюваних нею нападах, а жертвами бандитизму стають ті, на кого безпосередньо спрямовані акти насильства, їх кількість знаходиться в прямій залежності від конкретних насильницьких дій банди, тобто в тій чи іншій мірі визначені діяльністю самої банди. При вчиненні бандитизму винні вступають в безпосереднє зіткнення з потерпілими, тоді як при актах тероризму потерпілі дистанційовані від винних.

З об'єктивної сторони акти тероризму можуть вчинятися організованою групою. Ця ознака повністю співпадає з ознакою організованості у складі бандитизму, тому не може бути покладений в основу розмежування даних складів.

Суб'єктивна сторона аналізованих складів характеризується виною у формі прямого умислу і спеціальною метою. Мета бандитизму - напад на громадян і організації. При цьому не обов'язкові корисливі мотиви нападів.

В диспозиції кримінально-правової норми, передбаченої ст. 258 КК України, вказані спеціальні цілі тероризму : порушення громадської безпеки, залякування населення, провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Насильницькі дії при тероризмі служать засобом досягнення цілей залякування населення та здійснення впливу на прийняття рішень.

Якщо учасники банди досягають своїх цілей у ході самих нападів за рахунок власних дій, то терористи досягають своїх цілей на тлі створення обстановки страху за рахунок дій третіх осіб (органів державної влади, управління і т. д.). Обстановка страху в тому чи іншому населеному пункті може виникнути і в результаті дій якої-небудь зухвалої банди, але це страх, що виникає постфактум, без намірів його створити і використовувати в своїх цілях, тоді як дії терористів спрямовані саме на створення обстановки страху серед населення і використання цієї обставини в досягненні інших, далекосяжних цілей. Таким чином, якщо бандитизм завершується актом насильства, то тероризм з цього тільки починається.

Таким чином, провівши зіставлення тероризму і бандитизму, ми вважаємо, що між зазначеними складами відмінностей більше, ніж подібності, як за об'єктивними, так і суб'єктивними ознаками складу.

бандитизм судовий злочинний насильницький

Висновки

Отже, проаналізувавши дане питання можемо зробити такі висновки.

Під бандою слід розуміти стійку організовану й озброєну групу з двох або більше осіб, яка попередньо об'єдналась для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності. При цьому така група вважається стійкою, якщо є стабільною і згуртованою, а особи, які входять у неї, мають спільні наміри щодо вчинення злочинів.

Ознаками банди є наявність у ній кількох (трьох і більше) суб'єктів злочину, стійкість, озброєність, загальна мета учасників угруповання -- вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Родовим об'єктом є громадська безпека, безпосереднім об'єктом бандитизму є підвалини державного управління у галузі громадської безпеки, а додатковим об'єктом, як правило, є життя та здоров'я людей.

Закон передбачає три форми бандитизму: організацію озброєної банди, участь у банді, участь у вчинюваному бандою нападі.

Суб'єктивна сторона - вчинення будь-яких з передбачених законом форм бандитизму можливо лише з прямим умислом .

Суб'єкт бандитизму -- фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Бандитизм необхідно відмежовувати від розбою, вчиненого організованою групою, піратства, тероризму, створення не передбачених законом воєнізованих формувань, масових заворушень.

Список використаної літератури

1. Конституція України : зі змінами. - Х.: Право, 2011.- 56с.

2. Кримінальний Кодекс України. Станом на 30 січня 2012 року/ упоряд. В.І.Тютюгін. - Х.: Право, 2012. - 232с.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями» №3 від 26 квітня 2002 р.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями » № 13 від 23.12.2005 р.

5. Банда і злочинна організація: проблема співвідношення понять / І.В. Щедров // Держава і право. -- 2011. -- Вип. 52. -- С. 489-494.

6. Бедриківський В.В. Банда як особлива форма співучасті у злочині // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008 . - № 3 . - С.210-213.

Размещено на Allbest.ru