Державне управління та державна політика в сфері інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства і природокористування

Кафедрадержавного управління та місцевого самоврядування

Реферат

з дисципліни

„Інтелектуальна власність”

на тему:

“Державне управління та державна політика в сфері інтелектуальної власності”

Студента 5 курсу 1 групи

напряму підготовки ГКЗ

спеціальності ГІСТ

Мулявки Я. П.

Керівник доцент Антонова С. Є.

м. Рівне - 2013 рік

Зміст

Вступ

Державне управління інтелектуальною власністю

Державна система органів охорони права інтелектуальної власності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

інтелектуальна власність державна охорона

Будь-який механізм державного управління створений для взаємодії двох елементів - суб'єкта та об'єкта. Об'єктом управління в нашому дослідженні є сукупність фізичних і юридичних осіб, що є власниками інтелектуальної власності, або діяльність яких пов'язана з інтелектуальною власністю, тобто система, яка підпорядкована владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, пов'язані з дотриманням правового режиму володіння, користування та розпорядження правами на об'єкти інтелектуальної власності. Результат такого управлінського впливу - досягнення необхідного державі та суспільству рівня захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Досягнення такого результату є головним завданням суб'єкта управління, що є основним елементом у механізмі держаного управління. Суб'єктом державного управління у сфері інтелектуальної власності є державна система органів, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, які дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання об'єктами управління.

Становлення і розвиток державної системи охорони інтелектуальної власності вУкраїні характеризується поетапним розширенням сфери її регулюючої дії, зростаючою адаптацією до міжнародних норм регулювання, посиленням концентрації на тих об'єктах охорони, що зазнають найбільшого впливу новітніх технологій.

Протягом останніх років в Україні сформувалася досить розгалужена

організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері правової охорони та захисту інтелектуальної власності.

Державне управління інтелектуальною власністю

Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування творчої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об'єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому мова може йти лише про управління у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та захисту результатів інтелектуальної діяльності.

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23 Конституції). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, що має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.

Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85 Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання знайшли в Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загально-державні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім відносяться майже всі державні органи управління народним господарством - міністерства, відомства, державні комітети тощо, які здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до визначеної їм Конституцією України компетенції.

Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також громадські організації - творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.

У межах визначеної Конституцією України компетенції Президент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, в тому числі і інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 “Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України” було утворено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 року № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції чинного патентного законодавства.

Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади”, де п. 4 Указу Президента України від 13 березня 1999 року № 250 визнано таким, що втратив чинність.

Відповідно до четвертого абзацу пункту 1а) цього Указу постановлено утворити Міністерство освіти і науки України - на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами Президента України від 9 лютого 2000 р. №№ 190-195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв'язку з ліквідацією цього органу.

Відповідно до другого абзацу пункту Зг) Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються. Відповідно до зазначеного Указу Президента України Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління.

Кабінет Міністрів України постановою від 20 червня 2000 р. № 997 затвердив Положення про Державний департамент інтелектуальної власності.

У своїй діяльності Департамент інтелектуальної власності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказами Міністерства освіти і науки.

Основними завданнями Департаменту інтелектуальної власності Положення визначає:

участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;

організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Відповідно до визначених Положенням завдань Департамент:

реалізує у межах своїх повноважень єдину економічну, фінансову, науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику у сфері інтелектуальної власності та розробок на основі результатів аналізу діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності, пропозиції щодо її вдосконалення;

здійснює в межах, визначених Міністерством освіти і науки, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства;

забезпечує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією;

розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, вносить їх на розгляд Міністра освіти і науки;

забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об'єкти інтелектуальної власності;

бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності і державної статистики в сфері інтелектуальної власності;

визначає порядок державної сертифікації діяльності в сфері інтелектуальної власності;

здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів щодо об'єктів інтелектуальної власності;

видає в установленому порядку охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності;

здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються на території України, та ліцензійних договорів;

координує діяльність щодо передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі створені повністю або частково за рахунок державного бюджету;

організовує розгляд заяв і скарг щодо видачі охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності, а також інших звернень фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної власності;

координує роботу з інформаційного забезпечення діяльності в сфері інтелектуальної власності, здійснює нормативно-методичне керівництво в цій сфері, забезпечує комплектування національного фонду патентної документації;

вносить в установленому порядку до Міністерства освіти і науки пропозиції щодо участі України в роботі міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності, здійснює міжнародне співробітництво та бере участь в підготовці та укладенні міжнародних угод з питань інтелектуальної власності;

організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності;

здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Положенням визначено коло прав Департаменту. Він має право залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженнями з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює контроль, проводить перевірки та інспекції з питань, що належать до його компетенції. Як і будь-яка фізична чи юридична особа Департамент має право одержувати інформацію, необхідну йому для виконання покладених на нього завдань. Департамент проводить в установленому порядку конференції, семінари, наради з питань, що відносяться до його компетенції. Департамент здійснює й інші повноваження, що визначаються законодавством України.

Свою діяльність Департамент здійснює в тісному співробітництві з іншими органами державної виконавчої влади та управління, зокрема, з Радою з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, Національною академією наук, іншими академіями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

На чолі Департаменту стоїть голова, який призначається Кабінетом Міністрів України. Він має трьох заступників, із яких один перший. Заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра освіти і науки, погодженим з головою Департаменту.

Положення визначає коло повноважень та компетенцію Голови Департаменту. В Департаменті може створюватися колегія у складі голови Департаменту, його заступників (за посадою) та керівників структурних підрозділів Департаменту. Персональний склад колегії затверджується Міністром освіти і науки.

Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Наказом Міністерства освіти і науки України на базі Державного агентства з авторських і суміжних прав створено Державне підприємство “Українське агентство з авторських і суміжних прав”, яке підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності.

На базі Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) створено Державне підприємство “Український інститут промислової власності”, яке також підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності.

Ці дві структури є основними підрозділами Державного департаменту інтелектуальної власності.

Третім підрозділом Департаменту інтелектуальної власності є навчальний заклад - Інститут інтелектуальної власності і права, який утворено у формі ЗАТ “Інститут інтелектуальної власності і права”. Як уже зазначалося, управління майновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності може здійснюватися також і громадськими організаціями. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 р. передбачає можливість колективного управління майновими правами авторів, інших осіб, що мають авторське право або суміжні права. Зазначені особи можуть доручати управління своїми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, що добровільно їм були передані авторами, іншими особами, що мають авторське право або суміжні права. На діяльність зазначених організацій не поширюється обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

Такі організації можуть утворюватися для управління певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав або для управління різними майновими правами в інтересах різних осіб, або однієї організації, категорій авторського права і (або) суміжних прав.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються авторами та їх правонаступниками, суб'єктами суміжних прав та їх правонаступниками безпосередньо на основі письмових договорів.

На підставі письмових договорів здійснюється також представництво прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, що мають авторське право або суміжні права, з іноземними організаціями. Ці ж організації здійснюють ділові контакти іноземних авторів в Україні.

Договори про управління майновими правами на колективній основі можуть передбачати право зазначених організацій укладати ліцензійні договори з користувачами творів та об'єктів суміжних прав.

Користувачі творів та об'єктів суміжних прав договором зобов'язуються надавати авторам та іншим особам, що мають авторське право, та суб'єктам суміжних прав, їх представникам або організаціям, які управляють майновими правами на колективній основі, точний перелік і програми публічного використання творів, виконань фонограм, програм мовлення і забезпечувати їх завіреним звітом про одержані прибутки. Основним обов'язком користувачів є своєчасна і в обумовленому розмірі виплата винагороди.

Організаціям, які управляють майновими правами, Законом надано право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користувачів. Після закінчення трирічного строку з моменту надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат суб'єктам авторського права і суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права.

Такими, що здійснюють управління інтелектуальною власністю, слід визнати творчі спілки. Відповідно до Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” від 7 жовтня 1997 р. творча спілка - добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Вони можуть бути всеукраїнськими або регіональними. В статуті творчої спілки визначаються цілі, завдання і основні форми діяльності творчої спілки. Статут визначає також структуру, порядок створення та компетенцію виборних органів творчої спілки, строки та механізм здійснення їх повноважень.

Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяльність у галузі культури і мистецтва; розвиток національної культури та мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мистецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок, авторських вечорів, прем'єр, фестивалів тощо. Творчі спілки зобов'язані також створювати належні умови для творчої праці, організовувати підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховувати творчу молодь, сприяти оволодінню нею досягненнями національної та загальнолюдської культури.

Наведений перелік напрямів діяльності творчої спілки свідчить про те, що зазначені напрями можуть бути наповнені різним змістом, який визначається творчою спілкою. Іншими словами, творчі спілки визначають характер і зміст напрямів розвитку культури і мистецтва. Саме в руках творчих спілок знаходиться доля національної культури і мистецтва. Тому їх впливом на цей величезний сектор суспільно-корисної діяльності не варто нехтувати.

Творчі спілки насамперед зобов'язані сприяти відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, творчому використанню народних традицій у розвиткові національної культури і мистецтва. Творчі спілки повинні турбуватися про збереження та збагачення історико-культурної спадщини та довкілля, проведення масових культурно-просвітницьких заходів. Одним із основних завдань творчих спілок є утвердження демократичних, загальнолюдських цінностей.

Державна система органів охорони права інтелектуальноївласності

З проголошенням курсу на розбудову іноваційно-інвестиційної моделі розвитку України, створення ринкової економіки, правовим закріпленням розмаїття форм і видів власності, законодавчим визначенням об'єктів інтелектуальної власності постає необхідність удосконалення державної системи органів охорони права інтелектуальної власності. На сьогодні сфера інтелектуальної власності потребує створення нових дієвих інфраструктур як в державних органах, так і в недержавних інституціях, запровадження нових форм і методів діяльності, розробки принципів взаємодії між різними структурами державної системи органів охорони права інтелектуальної власності.

Охорона інтелектуальної власності нині є одним із пріоритетних завдань кожної держави. На сьогодні процес формування державної системи органів охорони права інтелектуальної власності в Україні перебуває в еволюційному стані, потребує науково-теоретичних розробок, виявлення нових організаційних проблем, пошуку методів та засобів їх розв'язання.

Як відомо, механізм державної охорони інтелектуальної власності має дві складові: чинну нормативно-правову базу в сфері інтелектуальної власності та відповідну інфраструктуру для виконання зазначеного законодавства.

Інтелектуальна власність на сучасному етапі виступає не тільки як особливий інститут права, але і як високоорганізований вид діяльності, який потребує державної охорони. Від того, наскільки успішною буде робота, здійснена у сфері вдосконалення державної системи органів охорони права інтелектуальної власності, залежить швидкість якісних змін у її діяльності. На сьогодні сфера інтелектуальної власності потребує більш жорстких санкцій і дієвого контролю з боку державної системи органів хорони права інтелектуальної власності.

Відповідно до чинного законодавства, охорона прав інтелектуальної власності є діяльністю відповідних державних органів із визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що стають на заваді реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права у сфері інтелектуальної власності.

Важливим кроком на шляху вдосконалення державної системи охорони права інтелектуальної власності стала активна діяльність правотворчих органів щодо створення нормативно-правових актів, які закріплюють створення органів державної влади, громадських організацій, визначають функції, повноваження, порядок їх діяльності та взаємодії у вищезазначеній галузі. Так, у ст. 1 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” державна система правової охорони інтелектуальної власності визначається як Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи. Установа в зазначеній статті - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Можна висновувати, що на цей час державну систему правової охорони інтелектуальної власності слід розуміти як сукупність суб'єктів (державної та недержавної форми власності), нормативно наділених сукупністю певних форм та методів діяльності, а також функціями щодо об'єктів інтелектуальної власності.

За роки незалежності в Україні створено розгалужену інфраструктуру системи органів, діяльність яких пов'язана з охороною прав у сфері інтелектуальної власності. Аналіз діяльності цих органів охорони інтелектуальної власності свідчить про недостатній рівень її результативності.

Розглянемо організаційну структуру органів державної влади залежно від поділу влади на законодавчу, судову та виконавчу, які мають певні повноваження в сфері охорони права інтелектуальної власності.

В структурі Верховної Ради України у складі Комітету з питань науки й освіти діє підкомітет з питань інноваційної діяльності й захисту інтелектуальної власності.

Система органів судової влади поділяється на суди загальної та спеціалізованої компетенції. Суттєвою проблемою є забезпечення судового захисту прав інтелектуальної власності.

Діяльність судової гілки влади спрямована на удосконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку. Важливим результатом такого удосконалення можна вважати створення у системі господарських судів спеціалізованої колегії суддів Вищого господарського суду України з розгляду спорів щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також впровадження відповідної спеціалізації суддів.

Пізніше було створено спеціалізовані палати з питань інтелектуальної власності у Вищому господарському суді України та в апеляційних господарських судах. У системі господарських судів працює найбільша кількість суддів, що здобули вищу освіту за спеціальністю “Інтелектуальна власність» або підвищили кваліфікацію з питань захисту прав інтелектуальної власності.

Суттєвим обмеженням захисту інтелектуальної власності є те, що господарські суди розглядають спори між суб'єктами господарювання, а інші спори розглядаються судами загальної юрисдикції. У зв'язку з цим обмежуються можливості захисту прав фізичних осіб.

Що стосується судів загальної юрисдикції, то їх діяльність обмежується розглядом справ про адміністративні правопорушення та кримінальні злочини у сфері інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 221 КУпАП, районні, районні в містах, міські чи міськрайонні суди повинні розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 51-2 “Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності”, 164-3 “Недобросовісна конкуренція”, 164-6 “Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів”, 164-7 “Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів”, 164-9 “Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних”, 164-13“Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва”.

У юридичній науці існує думка про те, що у зв'язку з великою завантаженістю судів та відсутністю спеціально підготовлених фахівців у зазначеній сфері суди загальної юрисдикції сьогодні мають мінімальні можливості ефективно вирішувати спори у сфері інтелектуальної власності. Практично перезрілим на сьогодні є питання прийняття закону про створення Патентного суду України як органу спеціальної компетенції, уповноваженого розглядати спірні питання у сфері інтелектуальної власності в порядку адміністративного судочинства, зокрема питання захисту від недобросовісної конкуренції, пов'язані з правами інтелектуальної власності. Ми приєднуємося до позиції науковців про те, що поступово склалися об'єктивні причини для створення в Україні спеціалізованих судів.

Найбільш розгалуженою є система органів виконавчої влади, покликаних забезпечувати охорону інтелектуальної власності.

Особливе місце серед суб'єктів зазначеної групи як вищий орган виконавчої влади посідає Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в сфері інтелектуальної власності і здійснює керівництво певними структурними підрозділами. Для координації діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони інтелектуальної власності було створено постійнодіючий Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Згодом зазначений комітет було ліквідовано, а замість нього створено Міжвідомчу координаційну раду з інтелектуальної власності на сорти рослин. Таке урядове рішення не можна назвати правильним, оскільки компетенція Міжвідомчої координаційної ради з інтелектуальної власності на сорти рослин значно менша за компетенцію діючого раніше органу. Така ситуація, на нашу думку, свідчить про невиваженість прийнятого рішення. Слід підкреслити, що у його складі можуть створюватися як постійно діючі, так і тимчасові органи. Наприклад, у 2008 році при Кабінеті Міністрів України на час підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу було створено Координаційну раду з питань захисту прав інтелектуальної власності УЄФА.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності відповідає також галузевий орган - Міністерство освіти і науки України, яке визнається центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності.

Утворення Державного департаменту інтелектуальної власності об'єднало інституції державної влади, які раніше діяли в Україні розокремлено у сферах промислової власності та авторського і суміжних прав.

Перед Державним департаментом інтелектуальної власності постало завдання не лише видавати охоронні документи та здійснювати інші функції, традиційні для патентного відомства та агентства з авторських і суміжних прав, а й забезпечувати створення нормативно-правової бази у сфері інтелектуальної власності, яка б відповідала міжнародним нормам; розробляти ефективні механізми реалізації правових норм; координувати діяльність відповідних підрозділів наглядових та інших органів державної влади.

Одним із важливих організаційно-правових механізмів реалізації правових норм є здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у сфері інтелектуальної власності на всій території країни. Необхідною умовою для постійного здійснення такого контролю є створення регіональних представництв Державного департаменту інтелектуальної власності, як це передбачено Указом Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності». Для контролю за станом реалізації Програми скоординованих дій правоохоронних та наглядових органів стосовно боротьби з незаконним виробництвом, розповсюдженням і реалізацією аудіо - і відеопродукції, компакт-дисків, а також інших об'єктів права інтелектуальної власності у складі Держдепартаменту інтелектуальної власності створено Координаційну раду по боротьбі з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності. На думку С. М. Ніколаєнка, на цей час є доцільним підвищити статус Координаційної ради, підпорядкувавши її безпосередньо Кабінету Міністрів України, а також слід утворити аналогічні дорадчі органи при Раді міністрів Автономної республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях.

Суттєвим нововведенням у розв'язанні цього питання стала Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 674 “Про затвердження положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності», яка закріпила основні права та обов'язки зазначених посадовців. Основною функцією державних інспекторів з питань інтелектуальної власності відповідно до зазначеного нормативно-правового акту є здійснення систематичного контролю за дотриманням законодавства в сфері інтелектуальної власності.

Зазначені посадовці уповноважені здійснювати планові й позапланові перевірки суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з використанням об'єктів права інтелектуальної власності. Слід вказати, що при цьому державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних органів Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України. Не зважаючи на ефективну роботу державних інспекторів, кількість їх явно недостатня, навіть виходячи зі звичайного розрахунку: один інспектор на одну область, Автономну Республіку Крим, Київ та Севастополь, тобто загалом потрібно 27 осіб, а на сьогодні їх лише 20.

У сфері управління Міністерства освіти і науки України та в оперативному управлінні Державного департаменту інтелектуальної власності працюють організації, які утворюють його інфраструктуру, а саме нині діють три державних підприємства: “Український інститут промислової власності”, “Українське агентство з авторських та суміжних прав”, “Інтелзахист”, а також спеціалізований навчальний заклад “Інститут інтелектуальної власності і права”.

Український інститут інтелектуальної власності створено з метою проведення на наукових засадах експертизи заявок на об'єкти промислової власності на відповідність умовам надання правової охорони, забезпечення роботи Державних реєстрів, передбачених чинним законодавством у сфері охорони промислової власності, проведення науково-дослідних робіт та інших дій щодо надання правової охорони таким об'єктам. З аналізу завдань, прав та обов'язків державного підприємства “Український інститут промислової власності» можна зробити висновок про те, що його діяльність щодо охорони прав інтелектуальної власності носить здебільшого технічний характер (видача охоронних документів на об'єкти промислової власності) та інформаційний (інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності).

Державне підприємство “Український інститут промислової власності» має філію “Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг”, діяльність якої полягає у наданні широкого спектру патентно-інформаційних послуг винахідникам і підприємствам.

На сьогодні дуже потужно обговорюються питання колективного управління в сфері інтелектуальної власності. Серед існуючих організацій колективного управління у зазначеній сфері, на нашу думку, найвпливовішою є державне підприємство “Українське агентство з авторських і суміжних прав”.

Ця організація укладає з авторами угоди, в яких вони уповноважують агентство надавати дозвіл на публічне виконання своїх творів, збирати та розподіляти авторську винагороду, представляти їх інтереси в суді в разі порушення їхніх справ. Отже, діяльність Українського агентства з авторських і суміжних прав є дуже корисною для боротьби з правопорушеннями зазначеної категорії справ, оскільки саме ця організація спроможна надавати правоохоронним органам інформацію щодо правовласників, яка є обов'язковою для встановлення при провадженні у справах про порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності.

Основними напрямками діяльності державного підприємства “Інтелзахист” є організація та забезпечення ведення Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок, процесу їх видачі, участь у заходах, спрямованих на реалізацію державної політики щодо захисту прав у сфері інтелектуальної власності, надання консультаційно-інформаційних послуг з питань інтелектуальної власності.

Слід звернути увагу на ще один колегіальний орган - Апеляційну палату, що діє у складі Держдепартаменту інтелектуальної власності й займається розглядом заперечень проти рішень Держдепартаменту, вирішує питання, пов'язані з визнанням торговельних марок тощо.

До органів виконавчої влади цієї категорії суб'єктів управління відносять також Державну службу з охорони прав на сорти рослин Міністерства аграрної політики України, яка постає урядовим органом державного управління, покликаним реалізовувати державну політику в сфері охорони прав на сорти рослин.

Віднесення Міністерства юстиції України, яке здебільшого координує законотворчу діяльність у сфері інтелектуальної власності, до державної системи органів охорони є небезпідставним особливо сьогодні, коли дуже актуальним є питання адаптації вітчизняного законодавства до законодавства Європейського Союзу.

Особливе місце в державній системі органів охорони інтелектуальної власності належить Антимонопольному комітету України, який забезпечує захист від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності. Це підтверджується словами колишнього заступника голови Антимонопольного комітету України О. І. Мельниченка, який зазначав, що “становлення та розвиток в Україні ринкових відносин і відповідно конкуренції між окремими суб'єктами господарювання зумовили потребу створення системи захисту від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності. Зараз така система здебільшого створена та діє досить ефективно. Водночас існують невирішені проблеми законодавчого та правового характеру, що спричинює поширення в країні типових порушень правил підприємницької діяльності та чесної конкуренції, зокрема - неправомірне використання знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, назв місць походження товару. Подолання цих проблем дозволить значно підвищить ефективність захисту суб'єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції, тим самим зміцнивши систему охорони інтелектуальної власності в країні загалом”.

За останні роки значно підвищилася роль Державної митної служби України щодо протидії порушенням в сфері інтелектуальної власності. В структурі Державної митної служби України успішно діє відділ захисту прав інтелектуальної власності Департаменту заходів торгівельної політики. Зокрема, Державною митною службою України розроблено низку нормативно-правових актів, які визначають механізм контролю за переміщенням товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, через митний кордон. У новому Митному кодексі України введено цілий розділ, що визначає норми щодо охорони прав інтелектуальної власності.

Наступним важливим кроком у підвищенні ефективності протидії порушенням в сфері інтелектуальної власності стало прийняття Закону України “Про внесення змін до Митного кодексу» (щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності при переміщенні через митний кордон України) № 359-V від 16 листопада 2006 року, який відповідає основним вимогам Угоди з торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності.

Висновок

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що під державною системою органів охорони права інтелектуальної власності слід розуміти сукупність суб'єктів (державної та недержавної форми власності), нормативно наділених сукупністю певних форм та методів діяльності, а також функціями щодо об'єктів інтелектуальної власності.

Оскільки організаційно державну систему органів охорони права інтелектуальної власності вже створено, на нашу думку, важливим завданням в цій галузі повинно стати забезпечення належного рівня координації діяльності існуючих організаційних структур, водночас треба зробити упор на впровадженні сучасних технологій управління процесами охорони інтелектуальної власності, враховуючи зарубіжний досвід.

Отже, охорона інтелектуальної власності вимагає запровадження нових організаційно-правових заходів. Для їх здійснення необхідно об'єднати зусилля різних органів державної влади, недержавних установ та громадських організацій, визначити подальші шляхи розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Список використаної літератури

Орлюк О. Захист прав інтелектуальної власності: проблеми правозастосування / О. Орлюк // Інтелектуальна власність. - 2007. - №2. - С. 24-29.

Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 року №3687 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №7. - Ст. 32.

Паладій М. В. Альтернативне вирішення спорів в сфері інтелектуальної власності в Україні / М. В. Паладій // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - Хмельницьк, 2004. - №. 1-2 (9-10). - С. 3-8.

Галянтич М. Патентний суд України - нагальна проблема створення єдиної системи захисту промислової власності / М. Галянтич // Інтелектуальна власність. - 1999. - №1. - С. 3-6.

Запорожець І. Г. Адміністративно-правові засади управління у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності: дис. … кандидата юрид. наук: 12. 00. 07/Запорожець Ірина Григорівна. - Х., 2006. - 201 с.

Про утворення Міжвідомчого комітету з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 16. 02. 2000 року №316 // Офіційний вісник України. - 2000. - №7 - Ст. 277.

Кравченко О. Система органів управління в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні / О. Кравченко, С. Подоляка // Інтелектуальна власність. - 2004. - №1. - С. 3. - 6.

Размещено на Allbest.ru