Розвиток підприємництва в Україні. Види і форми підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ВСТУП

Розділ 1.Поняття підприємницької діяльності

1.1 Сутність підприємства

1.2 Особливості підприємства в ринковій економіці

1.3 Види підприємницької діяльності

Розділ 2. Розвиток підприємництва в Україні. Види і форми підприємництва.

2.1 Економічні форми організації підприємництва

2.2 Принципи та механізм реалізації підприємницької діяльності

2.3 Особливості функціонування сільськогосподарських підприємств

Розділ 3.Особливості розвитку підприємництва на Україні.

3.1 Державне регулювання підприємницької діяльності

3.2 Проблеми які перешкоджають розвитку підприємництва

3.3 Перспективи розвитку підприємницької діяльності в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОї ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Підприємництво - це вільна ініціатива людей в господарській діяльності, це спосіб організації економічних сил. Іншими словами, це випробуваний в світовій практиці спосіб ефективної організації виробництва. Існування підприємництва - обов'язкова умова функціонування ринку.

Підприємництво - один з ключових елементів ринкових перетворень, перед необхідністю яких встала Україна після проголошення незалежності і процес його становлення в державі дуже актуальний сьогодні.Метою підприємницької активності є виробництво і пропозиція ринку такого товару, на який є попит і який приносить підприємцю прибуток. Прибуток -- це надлишок доходів над витратами, одержуваний в результаті реалізації ухваленого підприємницького рішення по виробництву і поставці на ринок товару, відносно якого підприємцем виявлений попит споживача, що не задовольняється або прихований.Проте отримання прибутку властиве не тільки підприємницькою, але і будь-якій іншій формі ділової активності. В зв'язку з цим важливо звернути увагу на виділення такої економічної категорії, як підприємницький прибуток, або підприємницький дохід. Доходи від інноваційної діяльності, тобто від введення нових методів і прийомів організації виробництва, і складають підприємницький дохід. Під підприємницьким доходом слід розуміти перш за все додатковий дохід, дохід від управління, надлишок, одержуваний підприємцем завдяки його природним якостям або особливому умінню аналізувати і по-новому комбінувати чинники виробництва залежно від зовнішніх умов. Розвиток підприємництва можливий лише за наявності необхідних суб'єктів такого роду діяльності. Ці суб'єкти і роблять можливим розвиток ринкових відносин (а не навпаки, як це бачиться багатьом в Україні). Поява суб'єктів підприємництва має на увазі наявність певної суспільної ситуації, коли ідеологічна, політична і соціально-економічна обстановка провокує підприємницький бум.Здійснення підприємницької діяльності на ефективному рівні, таким чином, можливе лише за наявності певної суспільної ситуації -- підприємницького середовища, під якою розуміється перш за все ринок, ринкова система відносин, а також особиста свобода підприємця, тобто його особиста незалежність, що дозволяє ухвалити правильне підприємницьке рішення. Для того, щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід, на думку Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності; виділити визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; бути спроможним "плисти проти течії", долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енергії.Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

1. Поняття підприємницької діяльності

1.1 Сутність підприємства

Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".Теорія підприємництва зародилась ще у ХVІІІ столітті. Першим термін "підприємець" запровадив англійський економіст Р.Кантильон. Він розглядав підприємництво особливим видом новаторської діяльності, пов'язаної із ризиком. Підприємця характеризував як людину, що бере на себе ризик, пов'язаний із організацією нового виробництва, впровадження у нього нової ідеї, із витратами, котрі можуть себе не окупити. Адам Сміт характеризував підприємця як власника, який йде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї і одержання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво і розпоряджається його результатами.Наступний крок у аналізі підприємницької діяльності здійснив видатний французький економіст Ж.Б.Сей. Він розглядав підприємництво як раціональну і водночас творчу діяльність щодо комбінування факторів виробництва.Вагомий внесок у теорію підприємництва зробив економіст австрійської школи ХХ ст. Йозеф Шумпетер. Він найбільш влучно сформулював найхарактерніші риси підприємця, перелічивши його головні функції: виготовлення нового блага або нової якості певного блага; освоєння нового ринку збуту; отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва; проведення відповідної реорганізації. Для того, щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід, на думку Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності; виділити визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; бути спроможним "плисти проти течії", долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енергії.Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництваОрганізаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури.Таким чином, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту. Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

1.2 Роль і значення підприємництва в економіці

Розуміння сутності підприємництва зв'язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Роль і значення підприємництва в економічному розвитку полягає у тому, що:

- підприємництво є важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив - можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.

- розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.

- підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.

- підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.

- підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.

Отже, підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.

1.3 Види підприємницької діяльності

підприємництво ринковий регулювання державний

Розрізняють три види підприємницької діяльності: виробничу, комерційну і фінансову.Об'єктом діяльності в галузі виробництва є процес господарювання з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг при кругообігу ресурсів: виробничі ресурси - виробництво - готова продукція (роботи, послуги) - товар - продаж - валовий дохід - фінансовий результат.Виробниче підприємництво передбачає: визначення виду виробничої діяльності та номенклатури асортименту продукції (товарів, робіт, послуг), яку буде виробляти підприємець. Підприємство може існувати доти, доки має споживачів об'єктів своєї господарської діяльності; виявлення потреби у товарах, необхідних потенційному споживачеві (маркетингова діяльність); оформлення контракту між підприємцем і покупцем товару; здійснення самого виробництва товарів і послуг. Все необхідне для виробництва (засоби праці, сировина і матеріали, інформація) підприємець придбає самостійно. З огляду на це підприємець повинен вміти визначати основні виробничі операції, машини та устаткування, сировину, матеріали та комплектуючі вироби, виробничі та невиробничі приміщення, необхідні для здійснення господарської діяльності; залучення до своєї діяльності сторонніх організацій та осіб, якщо окремі роботи підприємець не здатний виконати своїми силами.Фінансовий результат виробничого підприємництва характеризують прибуток і рентабельність виробництва продукції (відношення прибутку до затрат виробництва). Чим успішніше працює підприємство, тим вищі ці показники.Суть комерційної діяльності становлять торгово-обмінні операції з купівлі-продажу (перепродажу) товарів при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності - товар - продаж - валовий дохід - фінансовий результат.Схема комерційного підприємництва аналогічна схемі виробничої підприємницької діяльності. Відмінність полягає у відсутності в комерційному підприємництві виробництва по випуску продукції та необхідності в зв'язку з цим забезпечувати це підприємство сировиною. Комерційній підприємницькій діяльності передує аналіз ринку, на основі якого визначаються обсяг і ціна товару, що закуповується, обсяг і ціна реалізації цього товару. Остання має бути вищою за купівельну ціну.Комерційна діяльність передбачає: добір кадрів, здатних виконувати операції придбання, транспортування, продажу товарів та інші торгово-посередницькі послуги; придбання товарів для наступного їх продажу; будівництво, оренду або придбання складських приміщень та торгових точок для зберігання та продажу товарів; залучення сторонніх організацій для виконання посередницьких робіт; фінансування підприємства для придбання товарів; збирання необхідної інформації для визначення постачальників (продавців) і покупців; продаж товарів покупцеві.Об'єктом фінансової діяльності є процес господарювання з купівлі-продажу грошей, валюти, цінних паперів та обслуговування розрахункових операцій при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності - придбання фінансових ресурсів - продаж - валовий дохід - фінансовий результат.Схема фінансової діяльності аналогічна комерційній. Підприємець виступає як продавець фінансового товару або дає його в борг за певну плату. Грошова виручка від продажу фінансового товару використовується для покриття витрат і отримання прибутку.Під звичайною діяльністю мають на увазі будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.До надзвичайної діяльності відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності, не відбуваються часто або регулярно та не передбачаються підприємцем. Це - стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії, експропріація приватної власності державою тощо.Одні й ті ж події можуть бути надзвичайними для одного підприємства і звичайними для іншого. Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову й інвестиційну).Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.До основної діяльності відносять операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є визначальною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.Інша операційна діяльність включає реалізацію виробничих запасів, оперативну оренду активів тощо.Підприємницька діяльність може здійснюватись лише за умови державної реєстрації суб'єктів господарювання.Держава здійснює регулювання окремих видів підприємництва шляхом ліцензування та обмеження окремих видів підприємницької діяльності для певних організаційних форм господарювання.

2. Розвиток підприємництва в Україні .Види і форми підприємництва

2.1 Економічні форми організації підприємництва

Підприємництво може застосовуватися в усіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими може завдати шкоди безпеці суспільства та здоров'ю людей. До такої діяльності належить виготовлення і реалізація зброї, наркотиків, грошових знаків і так далі. Таку діяльність можуть вести лише державні підприємства.А такі види діяльності як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медичних препаратів, хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична та ветеринарна практика, можуть здійснюватися лише за спеціальним дозволом -- ліцензією. У такий спосіб держава може регулювати і контролювати ці види діяльності.

За формами власності та організації можна виділити такі організаційні форми підприємництва:

1) індивідуальне -- засноване на приватній власності фізичної особи та її праці;

2) сімейне -- ґрунтується на приватній власності членів однієї сім'ї, яка може використовувати найману працю;

3) партнерське -- зі створенням юридичної особи та обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, які використовують найману працю);

4) акціонерне -- засноване на акціонерній власності і найманій праці;

5) орендне -- приватне підприємство, що ґрунтується на оренді землі, приміщень та інших засобів виробництва:

6) колективне -- засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

7) інноваційне -- ґрунтується на інтелектуальній власності.

Типовими організаційними формами підприємницької діяльності в світовій практиці є: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, акціонерне товариство. Кожна з перелічених форм передбачає певну структуру підприємства, а тому дає змогу поєднати інтереси власників в єдине ціле і вибрати оптимальний розмір фірми (підприємства).Повне товариство являє собою форму організації підприємства, засновану на особистій участі власників в його управлінні. Для неї характерні такі складові: необмежена відповідальність за зобов'язаннями товариства всіх його членів; спільна власність членів; нестійкість організаційної структури.Статус товариства в кожній країні визначається по-різному (наприклад, у Франції повне товариство -- це юридична особа, у Німеччині -- ні). Головна відмітна ознака цієї форми підприємства полягає в тому, що члени товариства несуть і спільну, і роздільну відповідальність. Оскільки майно товариства є спільним, частка власності одного члена (учасника) в майні підприємства може передаватися тільки за згодою всіх інших учасників. Кожний член товариства є і керівником, і представником інших партнерів по товариству. У повному товаристві кожний учасник має право на управління, всі його члени володіють рівним правом голосу. Повне товариство має ті самі переваги, що й індивідуальне підприємництво: гнучкість при виборі програм і сфер діяльності, максимальну свободу маневру. Позитивним у створенні повного товариства є і те, що структура органів управління визначається самими власниками. Діяльність у повному товаристві базується на особистій довірі його членів один до одного. За всіма цими характеристиками повне товариство понад усе підходить для організації невеликих підприємств. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) -- це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок у статутний капітал і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є: відповідальність за своїми зобов'язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність тільки в межах внеску); статус юридичної особи; регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.Проте даний тип товариства має деякі особливості порівняно з акціонерним. На відміну від акціонерних товариств, у ТОВ створюється пайовий капітал. Підприємства (фірми) в формі ТОВ -- в основному дрібні і середні організації, а отже, мобільніші, ніж акціонерні товариства. У різних країнах мінімальний розмір капіталу для організації ТОВ звичайно менший, ніж для акціонерних товариств. На відміну від акцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цінними паперами (вони не обертаються на ринку). У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) пай не може дробитися і належить тільки одній особі. У товариствах даного типу за певних умов пайовик зобов'язаний вносити додаткові кошти у капітал фірми. І нарешті, як правило, структура органів управління ТОВ простіша, ніж в акціонерному товаристві. Наприклад, в Росії вона може бути дворівневою: загальні збори членів товариства -- дирекція (правління). Функції управління в ТОВ поділені між загальними зборами і дирекцією. Кількість голосів учасників на зборах визначається пропорційно розміру їх частки у пайовому капіталі. Рішення з тих або інших питань приймаються простою більшістю голосів.

Переваги великого виробництва пов'язані з такими обставинами:

по-перше, тільки великим фірмам доступне масове виробництво. Цей, здавалося б, елементарний факт часто забувають у нас ті, хто сподівається виключно на дрібну власність в надії нагодувати країну. Тим часом навіть у США 34 % дрібних фірм виробляють усього лише 3,2 % сільськогосподарської продукції, тоді як 1,4 % великих господарств -- 32 %;

по-друге, великі фірми є провідниками науково-технічного прогресу, оскільки мають можливість освоєння нових виробництв (адже в цей час тільки в автомобілебудуванні «порогові» інвестиції досягають 1 млрд дол.) і проведення великих науково-дослідних робіт (99 % усіх наукових досліджень у США субсидують 600 корпорацій);

по-третє, великі фірми характеризуються стійкістю і міцністю становища, що сприяє підвищенню стабільності в економіці. Великі компанії ніколи не ліквідуються фізично, вони лише змінюють власників;

по-четверте, тільки великим фірмам доступна значна економія суспільної праці через економію на масштабах виробництва, комбінування, а також забезпечення зайнятості у великих масштабах.

Однак переваги великої фірми -- ще не гарантія постійного підвищення її доходів і прибутку. Це пояснюється тим, що вихід фірми за межі оптимальної величини призводить до збільшення транспортних витрат, ускладнення управління (у т. ч. до негнучкості й бюрократизації прийняття управлінських рішень).

Отже, підприємствам (фірмам) у ринковій економіці притаманні різні форми. Так, існування середніх фірм зумовлене їх роллю у ринковій економіці: вони являють собою значну конкурентну силу для великого бізнесу; мають тенденцію до монополізації; виступають як постійне джерело подальшої концентрації капіталів. Тенденція динаміки середніх фірм пов'язана зі скороченням їх кількості.Для дрібних фірм характерно: здатність швидко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури; динамічне оновлення. Дрібні фірми у ринковій економіці постійно підтримують конкуренцію.

«Непотоплюваність» дрібного підприємництва пов'язана з таким:

по-перше, великим корпораціям часто просто невигідно знищувати дрібний бізнес, якщо він не являє собою прямої небезпеки для діяльності самого гіганта. Включення дрібної фірми в свою структуру виявляється менш вигідним, ніж ділова співпраця з нею і навіть допомога, адже від діяльності дрібної фірми-постачальника залежить якість продукції всієї корпо- рації;

по-друге, дрібні фірми діють там, де немає необхідності в масовому виробництві, великих витратах, тобто дрібні фірми часто мають свою сферу діяльності, не заважаючи на шляху великому бізнесу;

по-третє, важливу роль відіграє підтримка дрібного бізнесу з боку держави. Справа у тому, що традиційно дрібне підприємництво розглядається як символ національної підприємливості. Сприяє розвитку дрібного підприємництва й антимонопольне законодавство.

Проблема розвитку підприємництва є актуальною для України, особливо щодо малих підприємств. Розвиток малого бізнесу сприяв би вирішенню таких завдань у національній економіці: по-перше, підтримав би конкуренцію, ставши ринковою альтернативою монопольним структурам; по-друге, це наповнило би ринок товарами і послугами; по-третє, створило б нові робочі місця, пом'якшуючи проблему зростаючого безробіття; по-четверте, сприяло б формуванню підприємницького прошарку, тим самим надаючи людям можливість виявити і реалізувати свої підприємницькі здібності.Основні труднощі організації і функціонування малого підприємництва в Україні пов'язані з такими основними проблемами. Це, перш за все, проблема фінансування: великі капітали, як правило, прагнуть до великих економічних структур, невеликі ж нагромадження, яких недостатньо для створення власної справи, спрямовуються у торговельно-закупівельну посередницьку діяльність. Інша проблема -- це високі податки, що на тлі інфляції позбавляють малі фірми не тільки можливості розширятись, але й ставлять на межу виживання. Нарешті, ще одна проблема -- це правова незахищеність, пов'язана як з державним, так і приватним рекетом. Виживають тільки ті фірми, що мають «кришу». Звідси -- необхідність створення спеціального правового поля, спрямованого на розвиток і захист дрібного товаровиробника в Україні.

2.2 Принципи та механізм реалізації підприємницької діяльності

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальника і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення - н на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Значення принципів підприємницької діяльності полягає в їх здатності в інтегрованій формі відображати основні ідеї, закладені в правову норму, що сприяє і правильному застосуванню цих норм і усуненню прогалин у правовому регулюванні. Таким чином, принципи підвищують вплив правового регулювання та сприяють його стабілізації. У межах цього права він самостійно визначає доцільність залучення найманих працівників, їх кількість, штатний розпис, функціональні обов'язки кожної категорії працівників. Загальні обмеження даного права пов'язані з обов'язком дотримання положень КЗпП щодо прав та гарантій працівникам.Досягненню мети підприємництва слугує й цінова політика підприємця. Свобода у визначенні ціни може бути обмежена лише у випадках, передбачених законом. Такі обмеження мають як прямий (встановлення державних (комунальних) фіксованих цін на окремі види продукції), так і непрямий (обмеження рентабельності, визначення граничних рівнів цін, зведення процедури обов'язкового декларування змін ціни) характер. Суттєвим фактором, що обмежує вільні ціни, є конкуренція. Тісно пов'язаним з принципом вільного (самостійного) встановлення цін на продукції є принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Сутність комерційного розрахунку як методу ведення господарства полягає у співставленні у вартістній (грошовій) формі витрат і результатів господарської діяльності. Мінімізація витрат та оптимізація прибутку можуть бути досягнуті шляхом скорочення витрат виробництва, адекватного нормування трудових та інших ресурсів, зваженої цінової політики тощо.

Однією з ознак підприємництва є його ризиковий характер. Під власним комерційним ризиком розуміють можливі негативні майнові наслідки підприємницької діяльності, що виникають у процесі її здійснення і не пов'язані з будь-якими упущеннями з боку підприємця. Причинами таких наслідків можуть стати зміни в законодавстві, порушення обов'язків контрагентами, зміни умов підприємницької діяльності тощо.Свобода здійснення підприємництва передбачає й свободу розпорядження її результатами, незалежно від того, на території якої держави вони отримані. Відправним моментом визначення маси прибутку, який залишається у повному розпорядженні підприємця, є сплата передбачених законом податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 5 Закону «Про підприємництво». До них належать:

а) вільний вибір діяльності; б) залучення на добровільних засадах до підприємницької дЬІльності майна та коштів юридичних осіб та громадян; в) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; г) вільний найм працівників; д) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством; е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; є) самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Механізми державного регулювання підприємницької діяльності -це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємництва. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізм, механізми стимулювання, підтримки, сприяння, контролю. Основні напрямки державного регулювання підприємницької діяльності наведені на схемі 2

Організаційно-адміністративний напрямок регулювання підприємництва містить у собі правове (законодавче) регулювання, інфраструктурне забезпечення, формування організаційної структури підтримки й регулювання. Так, ще у 1991 р. було створено Державний комітет України із сприяння малим підприємствам і підприємництву, а в подальшому на його базі сформувався окремий підрозділ Мінекономіки України. Значний внесок у розроблення законодавчих і нормативних актів щодо регулювання підприємництва вносить комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи та управління народним господарством, відділ із питань власності й підприємництва Кабінету Міністрів України, Союз промисловців і підприємців України, інші недержавні об'єднання - спілки, асоціації, навчальні центри тощо.Центральним органом виконавчої влади, який за сучасних умов забезпечує формування й реалізацію державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємницької діяльності, є Державний комітет з питань розвитку підприємництва України. Правові завдання цього органу - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, підготування пропозицій, спрямованих на його удосконалення. Крім того, він сприяє розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки; готує пропозиції про впровадження і вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та підтримки його зовнішньоекономічної діяльності; координує систему підготовки й перепідготовки кадрів і т. ін. Світова практика свідчить, що ефективна законодавча та нормативна база продуктивного ринку характеризується такими рисами:

- низька вартість заснування власної справи в конкурентному середовищі; - легкий та безпечний доступ до власності, наявність гарантованих прав власності, яка стимулювала б здійснення інвестицій; -низька вартість ведення підприємництва, можливість при цьому маневрувати та легко його змінювати; -легкий вихід із підприємництва, мінімізація збитків у разі неефективного використання ресурсів.Слід зазначити, що в економіці України ці елементи формування правового регулювання підприємницької діяльності відсутні або знаходяться на стадії становлення, без відповідних реальних механізмів запровадження.

Незважаючи на досить розгалужену структуру (для початкового стану розвитку підприємництва), система заходів державного регулювання підприємницької діяльності має переважно обмежений та декларативний характер. Зокрема, реалізація різних програм державної підтримки в цьому напрямку не спирається на реальні механізми, а зводиться до вирішення окремих поточних завдань. Немає стратегії розвитку підприємництва, що знижує дієвість багатьох нормативних актів.

2.3 Особливості функціонування сільськогосподарських підприємств

підприємництво ринковий регулювання державний

Особливості організації і функціонування підприємств різних форм власності

Підприємництво -- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, (ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України)

Підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися: а) фізичними особами -- підприємцями без утворення юридичної особи; б) юридичними особами. Різновидом юридичних осіб, що створюються для здійснення підприємницької діяльності, є господарські товариства. Вони виникають там, де потрібне об'єднання особистих зусиль або капіталу кількох осіб для ведення того або іншого бізнесу. Крім того, інститут господарських товариств допомагає обмежити або більш рівномірно розподілити ризики від ведення підприємницької діяльності. Поняттям "господарське товариство" охоплюється кілька самостійних видів комерційних юридичних осіб, спільною рисою яких є те, що їх статутний фонд або капітал поділяється на частки. Законодавством визнано, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку

Докладне вивчення норм активно-правової бази дає змогу виділити такі істотні ознаки господарського товариства: 1. Господарські товариства є юридичними особами. їм властиві всі істотні ознаки й атрибути юридичної особи, а саме: а) господарське товариство має організаційну єдність. Його діяльність побудована на взаємодії різноманітних структурних груп: учасників товариства, органів управління, трудового колективу. Але в зовнішніх відносинах товариство завжди є єдиним цілим. Організаційна структура товариства закріплюється в його установчих документах, до яких належать статут і установчий договір, а також в інших внутрішніх нормативних актах. У цих документах визначаються органи і особи, які правомочні приймати рішення від імені товариства (виражати його волю), представляти товариство у зовнішніх відносинах, а також здійснювати безпосередню підприємницьку діяльність від імені товариства. Докладно регулюється порядок формування і функціонування органів товариства, проводиться розмежування їх компетенції;

б) майно господарського товариства є відокремленим від майна його учасників, інших осіб, а також держави. Майно належить товариству на праві колективної власності (ст. 12 Закону "Про господарські товариства", статті 20, 25, 26 Закону "Про власність") і позначається на самостійному балансі;

в) господарське товариство діє в цивільному обігу від свого імені. Будь-яке товариство має атрибути, шо дають можливість виділити його з числа інших юридичних осіб (індивідуалізувати). Такими атрибутами є: найменування, відмінне від найменування чи прізвища учасників товариства; місцезнаходження (юридична адреса); статистичний код, печатка і штампи, рахунки в установах банку та ін. Укладаючи угоди, здійснюючи інші юридично значні дії, товариство діє тільки від свого імені, воно не є представником або довіреною особою своїх учасників;

г) господарське товариство несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах закріпленого за ним майна. У випадках, встановлених чинним законодавством, учасники господарського товариства можуть залучатися до відповідальності за його боргами (учасники товариства з додатковою відповідальністю, повного та командитного товариств). Проте така персональна відповідальність завжди має субсидіарний (додатковий) характер -- покладається на учасників лише у випадку недостатності майна самого товариства для покриття його боргів (після оголошення господарського товариства банкрутом у порядку, встановленому чинним законодавством).

2. Господарське товариство має корпоративний устрій -- у складі будь-якого товариства на момент створення повинно бути не менше двох учасників. Для більшості товариств ця вимога залишається і на весь строк функціонування товариства.

Учасниками товариства можуть бути фізичні та юридичні особи з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України Корпоративний устрій господарського товариства виявляється також у наявності статутного фонду (капіталу) товариства, розділеного на частки учасників пропорційно зробленим ними внескам . Але ще є можливість заснування господарських товариств однією особою. Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не об'єднанням осіб, а частковим характером капіталу товариства. Капітал (статутний фонд) одноособових корпорацій поділяється на частки (акції), але фактично всі частки (акції) належать одній особі.

3. Основною метою діяльності господарського товариства є одержання прибутку. Господарські товариства належать до категорії комерційних юридичних осіб і є однією з організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності. Статусом суб'єкта підприємницької діяльності наділене саме господарське товариство, а не його засновники (учасники). У випадках, прямо передбачених чинним законодавством, у формі господарського товариства можуть створюватися неприбуткові (некомерційні) організації, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (наприклад, біржа відповідно до Закону "Про цінні папери і фондову біржу" та Закону "Про товарну біржу", Національний депозитарій України відповідно до Закону " Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"). Господарське товариство може створюватись та існувати тільки в одній з передбачених законодавством форм, а саме у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства та командитного товариства. Діюче законодавство України, закріплюючи існування п'яти видів господарських товариств, надає можливість засновникам товариства обрати найбільш придатну для їх майбутньої діяльності організаційно-правову форму. Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів . Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Щодо акціонерного товариства, варто мати на увазі положення ст. 25 цього закону, відповідно до яких товариство може бути закритим або відкритим. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

3. Особливості розвитку підприємництва на Україні

3.1 Державне регулювання підприємницької діяльності

Під державним регулюванням підприємницької діяльності слід розуміти реалізацію об'єктивності економічної необхідності координування, узгодження діяльності підприємницьких структур з метою досягнення загальної мети макроекономічного розвитку - задоволення суспільних потреб. Отже, досягнення цієї мети в значній мірі залежить від наявності системи управління, форми і методів державного регулювання підприємницької діяльності.Побудова ринкової системи господарювання за своїм цільовим спрямуванням повинна забезпечувати умови для ефективної, суспільно-продуктивної підприємницької діяльності. Однак перехід до нового типу економічних відносин є неоднозначним і суперечливим, що вимагає зіставлення існуючої системи регулювання підприємництва в Україні з тенденціями її розвитку в сучасних ринкових економічних системах. Націй основі з'являється можливість прогнозування очікуваних змін У державному регулюванні підприємництва.Питання регулювання підприємницької діяльності нерозривно пов'язані з питаннями формування сприятливих умов для її розвитку. Останнє пояснюється тим, що підприємництво виступає сектором економіки, найбільш вразливим щодо таких несприятливих факторів, як циклічні коливання, фінансові обмеження, інфляційний тиск, надмірні податки, невизначеність багатьох нововведень через конкуренцію великих державних структур або корпорації змішаного державно-приватного типу. За цих умов державне регулювання підприємництва може поєднувати суто адміністративно-розпорядні, обмежувальні методи і стимуляційні, фінансово-економічні. При цьому доцільно врахувати перехідний період - проходження в змішаному, послідовно-паралельному порядку таких етапів:

1) етап трансформаційного спаду, який характеризується розгортанням кризових явищ, втратою традиційних важелів управління економікою, нерозвиненістю ринкової інфраструктури, недосконалістю конкуренції, переважанням монополістичних тенденцій і, нарешті, поступовою появою ознак ринку;

2) етап структурних зрушень, на якому відбувається створення конкурентно-ринкового середовища, визначаються пріоритетні сфери й галузі народного господарства, взаємодія яких із найбільш слабкими підрозділами економіки втягує останні у виробництво конкурентоспроможної продукції. На цьому етапі виникають об'єктивні передумови для формування державної політики підтримки й розвитку підприємництва на засадах селективного підбору напрямків їх діяльності, підпорядкування їхній господарській діяльності задоволенню соціальних потреб. Для першого етапу характерним є втручання держави в розвиток підприємництва не на базі органічного поєднання ринкового та державного регулювання, а переважно на основі використання змішаних, перехідних управлінських структур. Використання макроекономічних чинників не має послідовного характеру, спрямоване на переважання методів прямого, позаекономічного регулювання, що пояснюється намаганням зберегти весь наявний потенціал, без урахування потреб його структуризації відповідно до ринкових потреб. Тільки на другому етапі відбувається поступове зростання ролі опосередкованих методів ефективного використання підприємницького та інноваційного потенціалу. Отже, для етапу трансформаційного спаду, на якому зараз знаходиться економіка України, пріоритетного значення набуває дія макроекономічних факторів, економічна політика держави щодо підприємництва.Згідно з чинним законодавством держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємствами, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

- податкову й фінансово-кредитну політику, в тому числі встановлення ставок податків і процентів із державних кредитів, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій;

- державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;

- договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Слід звернути увагу на складові економічного механізму регулювання підприємницької діяльності: ринкові, спонукальні основи та стимули, економічні відносини суб'єктів ринкової системи, форми й методи державного регулювання. Якщо ринкові регулятори діють на рівні окремого підприємства і по горизонталі (тобто знаходять свій прояв у взаємодії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності), то державне регулювання діє в межах макроекономічного середовища.

До основних макроекономічних показників належать:

1. Валовий національний продукт (ВНП) - сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік. Цей показник може бути визначений двома способами: або підсумовуванням усіх витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції, або складанням усіх доходів, одержаних від виробництва всього обсягу продукції даного року, тобто за витратами й доходами;

2. Чистий національний продукт (ЧНП) - валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань (обсяг заміщуючих інвестицій) чи обсягу капіталу, спожитого в процесі виробництва поточного року,

3. Раціональний дохід. Визначає рівень цін факторів виробництва або ресурсів, відображає ринкові ціни економічних ресурсів, направлених на створення обсягу виробництва даного року;

4. Особистий дохід (отриманий дохід) і дохід після сплати податків уособлюють дохід, яким людина оперує в кінцевому підсумку.

Крім того, в рекомендаціях 00 Н щодо складання системи національних рахунків основним макроекономічним показником вважається валовий внутрішній продукт (ВВП), обчислення якого полегшує міжнародні зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку, структури народного господарства. ВВП обслуговує грошова маса, яка повинна знаходитись у відповідній пропорції до цього показника і мати з ним стабільне співвідношення. Згідно із кількісною теорією грошей, рівень цін із зростанням грошової маси підвищується, що викликає інфляційні процеси в економіці. У протилежному випадку зниження рівня монетизацїї викликає відповідне зниження цін, що в свою чергу може викликати зменшення обсягів виробництва ВВП.Аналізуючи макроекономічні показники, підприємець може зробити певні висновки про стан економічної кон'юнктури, зумовлений циклічним характером розвитку, економічними коливаннями.

Причини циклічності пояснюються по різному. Але більшість економістів вважає, що циклічні коливання викликані змінами сукупної пропозиції та сукупного попиту, а головною детермінантою циклу є зростання капіталовкладень, попит на інвестиції.Циклічний характер відтворення пов'язаний із структурними кризами (відновного перевиробництва або недовиробництва), з "малими циклами", "довгими хвилями", "великими циклами". Останні пояснюються необхідністю змін технологічного способу виробництва, викликаного обмеженістю ресурсів.Державне регулювання підприємницької діяльності є одним з важливих напрямків у діяльності органів влади і місцевого самоврядування. Для визначення співвідношення державного регулювання економіки і державного регулювання підприємницької діяльності слід виходити з того, що згідно зі ст.42 Господарського кодексу України підприємництво є видом господарської діяльності. Оскільки, у свою чергу, господарська діяльність є видом економічної діяльності, слід дійти висновку, що державне регулювання підприємницької діяльності є складовою частиною державного регулювання економічної діяльності. Самостійність підприємця не безмежна, вона знаходиться під впливом регулюючого і координуючого впливу органів державного управління. В умовах проведення економічної реформи, переходу до ринку система прямого адміністративного управління перетерпіла глибокі зміни. Відбулася заміна планування і прямого контролю непрямим, що спирається головним чином на економічні і правові важелі.Підприємництво характеризується тим, що регулюється державою в особі її органів. Держава не стоїть осторонь від цього процесу. Вона це робить в зв'язку з тим, що підприємці (фізичні і юридичні особи) реалізують свій приватний інтерес, який без державних регуляторів може завдати і завдає шкоди суспільним інтересам. Держава під час регламентації підприємницької діяльності затверджує публічні засади, суспільні інтереси, одночасно поєднуючи їх з приватними інтересами підприємців.Підприємництво і держава є інститутами суспільства. Вони постійно взаємодіють, а також впливають і, у свою чергу, піддані впливу інших інститутів суспільства. Інші інститути суспільства також здатні впливати на підприємництво, як безпосередньо (наприклад, нова технологія), так і опосередковано -- через державу. Із всіх інститутів суспільства держава має найбільший вплив на підприємництво.

3.2 Проблеми які перешкоджують розвитку підприємництва

Розв'язання існуючих проблем розвитку підприємництва в України, створення відповідного середовища потребують докорінної переорієнтації державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає втому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному житті суспільства. Саме з огляду на це слід виходити при розробці та реалізації заходів щодо нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва, втілення у життя цього завдання неможливе без усунення основних недоліків, які притаманні законодавчій практиці. Серед них необхідно виділити перш за все наступні:

По-перше відсутність єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку малого підприємництва. Вона важлива, перш за все, в забезпеченні повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання часових та стійких правових норм.

По-друге, неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів різного рівня, особливо відомчих актів, нерідко викривлюючи основне законодавство, породжує атмосферу перманентного правового хаосу, є живильним середовищем правового нігілізму, який укорінюється у свідомості чималої частини підприємців. Крім того, слід підкреслити, що розгул підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює суть та букву основного закону. Це, нажаль, стосується й урядових рішень.

По-третє, практично не функціонуючий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна щодо нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишаються лише декларацією поки не введені в дію закони, які визначають конкретний механізм, порядок і процедури їх здійснення. Безпомічність державної системи виконання законів усе більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які починають вершити суд і розв'язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами.