Криміналістична тактика

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Криміналістична тактика як частина криміналістики

Розділ 2. Поняття тактичного прийому, тактичної комбінації та тактичної операції

Розділ 3. Поняття, сутність і форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами

Розділ 4. Поняття організації та планування розслідування

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Криміналістична тактика - третій розділ криміналістики; це система наукових положень і розроблювальних на їхній основі рекомендацій із проведення окремих слідчих дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів по кримінальних справах.

Криміналістична тактика нерозривно пов'язана з криміналістичною технікою, а також з організацією і методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактичні прийоми і рекомендації забезпечують найбільш повне й ефективніше застосування в процесі розслідування, а також судового розгляду кримінальних справ засобів і прийомів криміналістичної техніки. І навпаки, ці тактичні прийоми і рекомендації можуть бути повною мірою використані лише на основі широкого і вмілого застосування техніко-криміналістичних засобів і методів.

Найважливішою умовою успіху в застосуванні прийомів і рекомендацій криміналістичної тактики є правильна організація досудового і судового слідства. Уміле, побудоване на наукових основах висування версій, планування розслідування, правильно організована взаємодія з оперативно-розшуковими апаратами, з фахівцями, а також використання допомоги населення, як правило, дозволяють у короткий термін повно і всебічно розслідувати навіть найбільш складні злочини.

Розділ 1. Криміналістична тактика як частина криміналістики.

Криміналістична тактика - це розділ науки криміналістики, що займається розробкою прийомів проведення слідчих дій, загальних тактичних рекомендацій щодо організації і планування процесу слідства.

Спочатку тактика називалась "кримінальною". Пізніше її почали називати "слідчою тактикою", роблячи акцент тим самим, що вона розглядає "інструментарій" лише слідчого.

Криміналістична тактика - поняття широке, оскільки вміщує "інструментарій" не тільки слідчого, але й суду. Тому у криміналістиці з'явилось вчення - "Тактика судового слідства". У зв'язку з цим потрібно вважати, що поряд з адвокатською етикою може існувати тактика судового захисту на досудовому слідстві і в суді. Криміналістична тактика охоплює такі слідчі дії: огляд, допит, обшук, впізнання, затримання, відтворення обстановки та обставин події, які утворюють її систему. Останнім часом криміналістична тактика поповнилась такими новими тактичними засобами, як: "тактична операція", "тактична комбінація", "тактичне рішення", "слідча ситуація", "психологічна засідка", "слідча хитрість" тощо, які збагачують мову і зміст криміналістичної тактики як галузі криміналістичних знань.

Криміналістична тактика тісно пов'язана з іншими розділами криміналістики - криміналістичною технікою та методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактика провадження тих або інших процесуальних дій змінюється залежно від характеру задіяних засобів та прийомів криміналістичної техніки. Використання технічних засобів передбачає їх тактичне обґрунтування та доцільність. Взаємозв'язок криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається тим, що рекомендації тактики реалізуються тільки через методику розслідування з урахуванням специфічних рис конкретного виду злочину.

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знань тактика розглядалась як частина поліцейської (кримінальної) техніки. У працях вчених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта, Г. Шнейкерта, В. Штібера та інших відображено перші уявлення про криміналістичну тактику. Зокрема, А. Вейнгарт вказував, що у боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед необхідні енергійна діяльність, прояв особистої ініціативи та швидкість. Розпочинаючи розслідування з можливою поспішністю, не слід діяти не обмірковано та навмання*.

Термін «тактика» означає теорію і практику підготовки та ведення бою. У більш загальному розумінні -- це система засобів, спрямованих на досягнення певної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання опору. Розслідування злочинів звичайно здійснюється у ситуації конфлікту інтересів, протидії зацікавлених осіб. Термін «тактика» у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки вона не рівноцінна воєнній тактиці та її не слід зводити тільки до тих способів, застосування яких призводить до усунення конфліктних взаємозв'язків та протидії.

Погляди на зміст і сутність тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. В історії науки існує чимало термінів, що визначали її поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Змінювалась не тільки назва тактики, а й її зміст. Процес становлення і розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення злочинів, розробки ефективних методів їх розкриття до дослідження прийомів провадження окремих слідчих (судових) дій.

Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину.

У структурному відношенні в тактиці виділяються два розділи: перший містить так звані загальні положення (вчення про криміналістичну версію, планування розслідування, взаємодію слідчого з органами дізнання, залучення громадськості до розслідування злочинів); другий включає положення щодо тактики провадження окремих слідчих дій. Таке розуміння тактики та її структури має найбільш загальний характер і є загальновизнаним. Проте воно звужує сферу застосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки щодо окремих слідчих дій.

У теоретичному аспекті судова тактика залишається до цього часу недостатньо дослідженою. Проблеми застосування судом даних криміналістики знайшли своє відображення у концепції Л. Ю. Ароцкера (1965), який писав, що визначення черговості встановлення фактів у справі, послідовність провадження судових дій, побудова судового слідства відповідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину) -- всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду.

Судова реформа в Україні ставить на меті звільнити суд від виконання функції обвинувачення. Суд повинен вислухати доводи сторін, що змагаються (державного обвинувачення та захисту), про доведеність обвинувачення, перевірити наявні у справі докази. Конституція України як принципи судочинства оголошує рівність усіх учасників процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свободу в поданні суду своїх доказів. З урахуванням цього конституційного положення якісно змінюється й тактика провадження таких судових дій, як допит, очна ставка, пред'явлення для впізнання, огляд місця події та ін. У зв'язку з цим можна говорити про тактику суду (судді), тактику державного обвинувачення і тактику професійного захисту.

Дискусійними залишаються питання про тактику оперативно-розшукових заходів і тактику розшуку. Процес становлення теорії оперативно-розшукової діяльності як самостійної галузі багато в чому схожий з історією розвитку криміналістики: спочатку елементи цієї теорії та практичні рекомендації з проведення оперативно-розшукових заходів розроблялися у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та досудового слідства. Розшукова діяльність органів дізнання має непроцесуальний, переважно розвідувальний характер та здійснюється спеціальними засобами. Тактика провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне місце не тільки у теорії оперативно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці. Це пов'язано з тим, що хоч природа оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності різна, однак існує тенденція до легалізації та надання доказової сили оперативно-розшуковим заходам.

Необґрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховування злочинів, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії зацікавлених осіб, створення інсценувань та фальсифікацій.

У злочинців у процесі злочинної діяльності виробляються своєрідні вміння та навички, звички та схильності, тобто «злочинний почерк». Схильність до вчинення злочинів певним способом є передумовою кримінальної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності -- ключ до виявлення винуватих. Сучасна криміналістична теорія не має достатньої кількості досліджень в галузі тактики злочинної діяльності та не виділяє її у своїй структурі. Разом з тим особливості кримінальної тактики необхідно враховувати судово-слідчим працівникам під час провадження процесуальних дій, виявлення слідів злочину, встановлення свідомо неправдивих показань.

Тенденції розвитку криміналістичної тактики потребують розширення меж її дослідження. За своїм змістом криміналістична тактика повинна мати трирівневу структуру:

1) загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики, її принципи, елементи планування і організація розслідування, вчення про криміналістичну версію та ін.);

2) підгалузі (слідча тактика, судова тактика, тактика розшукової діяльності, тактика злочинної діяльності);

3) окремі наукові теорії (теорія прийняття тактичних рішень, теорія слідчої ситуації, теорія систематизації тактичних прийомів та ін.).

Оскільки тактика є частиною криміналістичної науки, вона не може не включати до себе деяких її положень. Це можуть бути окремі криміналістичні теорії або їх структурні підрозділи. Окремі наукові теорії у криміналістичній тактиці мають різний ступінь сформованості, тому вона є відкритою системою, яка характеризується появою нових теорій.

Структурність криміналістичної тактики можна простежити на її елементному складі, який передбачає виділення тих «часток», на яких ґрунтується тактика:

1) тактичний прийом як спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її мети;

2) тактична рекомендація -- науково обґрунтована та перевірена практикою порада щодо вибору і застосування засобів, прийомів та форм поведінки;

3) система (підсистема) тактичних прийомів -- упорядкована сукупність взаємопов'язаних та взаємозумовлених прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації (іноді систему тактичних прийомів іменують тактичною комбінацією);

4) тактика слідчої (судової, оперативно-розшукової) дії, яка охоплює весь типовий тактичний комплекс можливого її здійснення, реалізації;

5) система слідчих або інших дій (тактична операція), яка спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій ситуації.

Криміналістична тактика тісно пов'язана з іншими розділами криміналістики -- криміналістичною технікою та методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактика провадження тих або інших процесуальних дій змінюється залежно від характеру задіяних засобів та прийомів криміналістичної техніки. Використання технічних засобів передбачає їх тактичне обґрунтування та доцільність. Взаємозв'язок криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається тим, що рекомендації тактики реалізуються тільки через методику розслідування з урахуванням специфічних рис конкретного виду злочину.

Розділ 2. Поняття тактичного прийому, тактичної комбінації та тактичної операції.

1.Тактичний прийом

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, та викликає неоднозначне його розуміння тлумачення.

У криміналістиці існують два основних напрями у поглядах на сутність тактичного прийому (О.М. Васильєв - розглядає тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію, а Р. С. Бєлкін - визначає його як спосіб поведінки).

Тактичний прийом - це раціональний спосіб дії або доцільна лінія поведінки особи яка здійснює розслідування в процесі збирання, дослідження та використання доказової інформації. Тактичний прийом показує, як за допомогою яких тактичних заходів, логічних і психологічних прийомів особа, що здійснює розслідування збирає та використовує доказову інформацію.

Тактичні прийоми класифікуються за різними підставами. Зокрема, В.Я. Колдін, враховуючи завдання слідчої діяльності, виділяє такі прийоми:

- пізнавальні - встановлення обставин події розслідуваного злочину;

- управлінські - визначення ефективності взаємодії в ході розслідування злочинів;

- організаційно-технічні - забезпечення оптимальних зовнішніх умов та необхідних організаційно-технічних заходів діяльності.

З метою вирішення тактичних завдань тактичні прийоми поділяються на: а) початкові (вихідні), спрямовані на виявлення, фіксацію, вилучення джерел криміналістичної інформації; б) проміжні, які застосовуються для встановлення доказових фактів або формування висновків, що забезпечують таке встановлення; в) кінцеві, спрямовані на вирішення тактичних завдань розслідування, які забезпечують прийняття процесуальних рішень, насамперед щодо предмета доказування.

Тактичні прийоми доцільно класифікувати за логічними підставами. Такі підстави, як гіпотеза, аналогія, аналіз і синтез, індукція та дедукція, є науковою основою пізнання злочину, що розслідується.

Дані наукової організації праці та управління, досягнення науки і техніки сприяють постійному вдосконаленню форм і методів слідчої та оперативної роботи. Тактичні прийоми поділяються на обов'язкові та рекомендаційні.

Обов'язкові визначаються законом, тому їх виконання обов'язкове, і називаються вони не тактичними прийомами, а правилами. Однак з цього питання у криміналістів єдиної думки не склалося. Рекомендаційні прийоми розроблені криміналістичною тактикою на основі даних різних наук (логіки, психології, НОП, інформатики тощо). Доцільність застосування таких прийомів визначає слідчий, виходячи із конкретних ситуацій, що складаються.

Принципи та класифікація тактичних прийомів

Рекомендаційні прийоми повинні відповідати принципам кримінального процесу та криміналістичної тактики. Зазначені принципи поділяються на загальні та окремі.

До загальних принципів належать: а) законність - безумовна відповідність засобів і методів діяльності приписам закону, які забезпечують процесуальні гарантії громадянам; б) етичність - неприпустимість застосування засобів та дій, які принижують честь і гідність громадян, загрожують їхньому життю й здоров'ю; в) науковість - відповідність тактичних прийомів і рекомендацій сучасному рівню розвитку науки; г) планомірність - послідовна реалізація планових засад, які забезпечують доцільність діяльності по збиранню, дослідженню та використанню доказової інформації; д) взаємодія - узгодження діяльності відповідних органів та осіб, які забезпечують компетентне й ефективне застосування тактичних прийомів для досягнення реальних результатів.

Тактичну сторону прийому забезпечують окремі принципи, а саме: оперативність, вибірковість, раптовість.

Оперативність означає своєчасність та невідкладність застосування тактичного прийому; вибірковість - найбільш доцільний добір засобів і прийомів у конкретній ситуації, які забезпечать досягнення потрібного результату; раптовість - це вибір найбільш сприятливого моменту для застосування тактичного прийому, що характеризується елементом несподіваності для певних учасників розслідування.

Класифікація тактичних прийомів:

- за видом процесуальної дії: тактичні прийоми огляду місця події; тактичні прийоми допиту; тактичні прийоми обшуку; тактичні прийоми інших процесуальних дій;

- за діапазоном застосування: тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навики обшукуваного тощо); тактичні прийоми, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань, використання типових аналогів, аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

- за об'єктом спрямованості (або сфери реалізації): тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину (роз'яснення важливості повідомлення правдивих показань, постановка контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань, демонстрація фотознімків, оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.); тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення, використання уявної реконструкції окремих елементів події - моделювання з метою відтворення події, що відбулась, зіставлення слідів, виявлених на місці події, та ін.);

- за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії). Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань, пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події тощо;

- за характером інформації: тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (бесіда на сторонню тему, роз'яснення значення щиросердого розкаяння, постановка тих чи інших запитань тощо); тактичні прийоми, які ґрунтуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.).

2.Тактична комбінація

У сучасній криміналістичній тактиці використовуються поняття тактичної комбінації визначення якого має дискусійний характер.

Поняття «тактична комбінація» запозичене з теорії оперативно-розшукової діяльності. Цим терміном визначають сукупність слідчихдій та оперативних заходів для реалізації одного з тактичних прийомів.Л.Я. Драпкін та А.В. Дулов вважають, що поняття «тактична комбіна-ція» несе інше смислове навантаження, яке відрізняється від понят-тя «тактична операція». Тому комбінація як складний задум, системаприйомів для досягнення будь-якої мети відрізняється від тактичноїоперації, хоча Р.С. Бєлкін і В.Я. Колдін ототожнюють ці поняття. Л.Я. Драпкін та Д.В. Дулов зазначають, що тактична операція зазмістом та завданнями не дорівнює тактичній комбінації, перша заобсягом ширша другої. Слідчий проводить тактичні операції, які по-єднують слідчі дії, оперативні та організаційні заходи для вирішенняслідчих ситуацій, тобто операція включає як процесуальні, так і не-процесуальні засоби досягнення мети розслідування.

Тактична комбінація -- це поєднання організаційних та оператив-но-розшукових заходів, тобто непроцесуальних засобів, для досягнен-ня певної мети і вирішення головним чином завдань розкриття та розслідування злочинів за допомогою оперативно-розшукових засобів.

У криміналістичній теорії історія виникнення тактичних комбінацій пов'язана з концепцією правомірності «слідчих хитрощів» і«психологічних пасток», що розглядаються як різновиди тактичнихкомбінацій. Визначення поняття тактичної комбінації викликає за-перечення з таких міркувань: має місце гіперболізація «слідчих хитрощів» («психологічнихпасток»); фактично виходить, що «слідчі хитрощі» -- це комп-лекси (поєднання) тактичних прийомів. Цим поняттям охоплюють і допустимі, правомірні тактичні прийоми, і засоби, дії,які порушують вимоги етичності, і навіть комплекси, групи, су-купності прийомів; недоцільно об'єднувати в одному понятті дві самостійні кате-горії -- «поєднання тактичних прийомів» (система прийомів)і «поєднання слідчих (або інших) дій» (тактична операція).«Поєднання тактичних прийомів» і «поєднання слідчих (абоінших) дій» мають різну мету і є нерівнозначними; в етимологічному значенні термін «комбінація» тотожній терміну «система прийомів» для досягнення чого-небудь. Тактична комбінація можлива лише в межах однієї слідчої (судової) дії і не допускає поєднання з тактичними прийомами іншої процесуальної дії.

3.Тактична операція

Тактична операція - це сукупність слідчих, оперативних та інших дій, котрі плануються слідчим для вирішення слідчої ситуації у ході розслідування злочину. Тому слідчі дії, оперативні та організаційні заходи є складовими елементами тактичної операції.

Процес розслідування - це пізнавальна діяльність слідчого щодо події злочину. Будь-яка ситуація, що виникає на конкретний момент розслідування, ставить перед слідчим пізнавальне завдання, для вирішення якого слідчому необхідно прийняти тактичне рішення, яке практично реалізується в тактичній операції.

Проведена тактична операція генерує нову ситуацію, для вирішення якої слідчому також необхідно приймати тактичне рішення, яке реалізується у під час тактичної операції і так доти, доки не буде закінчено останню кінцеву ситуацію (завершено розслідування).

Процес проведення тактичних операцій має відповідати чітким принципам. А.В. Дулов пропонує такі принципи:

- індивідуальність при розробці та проведенні тактичної операції, при вирішенні кожної слідчої ситуації, яка складається;

- обов'язковість попереднього криміналістичного аналізу злочину;

- використання даних наукової організації праці;

- динамічність проведення тактичних операцій;

- поєднання колегіальності та одноособовості при проведенні тактичної операції;

- обов'язкове дотримання етичних норм;

- завершення тактичної операції процесуальною фіксацією її проведення та результату.

Види деяких тактичних операцій:

- тактична операція "Збирання інформації";

- тактичні операції групи "Пошук";

- тактичні операції групи "Фіксація".

Підготовка до проведення тактичної операції

Проведення тактичної операції складається з таких елементів:

- визначення мети операції;

- прийняття рішення про проведення операції;

- розробки моделі та планування тактичних операцій;

- безпосередньої організації сил і засобів проведення операції. Розроблення моделі та планування тактичної операції здійснюється із дотриманням таких умов: криміналістична тактика слідчий

- оперативність при одержанні інформації;

- конспіративність збирання інформації;

- постійна перевірка достовірності та надійності інформації;

- забезпечення збирання інформації з використанням найменшої кількості технічних засобів і тактичних прийомів;

- обов'язковий синтез усіх фактів і відомостей стосовно них в єдиній системі інформації про об'єкти, процеси, явища.

Розділ 3. Поняття, сутність і форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами

Форми взаємодії слідчого з органами дізнання, підприємствами, установами, громадськістю та засобами масової інформації - це певні способи зв'язку між слідчим і суб'єктами взаємодії, які забезпечують узгодженість їх дій і правильне поєднання повноважень, методів і засобів роботи. Форми взаємодії можуть бути різними в залежності від суб'єкта, з яким спільно діє слідчий, від факту урегульованості їх діяльності у законодавстві та конкретних завдань, які необхідно вирішити.

1. Форми взаємодії слідчого з органами дізнання.

Процес встановлення істини в більшості кримінальних справ представляє собою досить кропітку, трудомістку і складну роботу. її виконання, як правило, вимагає проведення комплексу гласних і негласних заходів. Для цього є необхідним об'єднання зусиль слідчого з органами дізнання.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 року, оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, здійснюваних із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів.

Оперативно-розшукову діяльність здійснюють не всі органи дізнання, а лише ті з них, які мають у своєму складі відповідні оперативні підрозділи. Згідно ст. 5 Закону України "Про ОРД" оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами:

- органів внутрішніх справ - кримінальною та спеціальною міліцією;

- оперативно-режимними підрозділами місць позбавлення волі;

- органів служби безпеки - розвідкою, контррозвідкою, військовою контррозвідкою;

- підрозділами захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічним, оперативного, документування;

- прикордонних військ - підрозділами з оперативно-розшукової роботи;

- управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення охорони;

- органів Державної податкової служби; Розвідувальні органи

Міністерства оборони України. Взаємодія слідчого і органів дізнання у розслідуванні злочинів може здійснюватись у наступних формах:

- повідомлення слідчого органом дізнання про виявлення злочину і передача йому матеріалів дослідчої перевірки інформації про злочин для вирішення питання про порушення кримінальної справи;

- спільна робота слідчого з оперативними співробітниками при заведенні оперативно-розшукових справ;

- виконання окремих доручень слідчого щодо провадження слідчих і розшукових дій;

- спільне планування і проведення слідчих дій;

- спільна робота у складі слідчо-оперативних груп (бригад). Повідомлення слідчого органом дізнання про виявлення злочину і передача йому матеріалів дослідчої перевірки достатніх для вирішення питання про порушення кримінальної справи представляє собою форму взаємодії передбачену п. 6.19.2 наказу МВС України № 1600 від 25 грудня 2003 року "Про організацію діяльності органів досудового слідства системи МВС України". Взаємодія слідчого з оперативними співробітниками на етапі дослідчої перевірки інформації про злочин і зборі первинного матеріалу має місце також і при їх спільній роботі у складі чергової слідчо-оперативної групи. В цьому випадку оперативні працівники діють під керівництвом слідчого і виконують його вказівки на місці події: відбирають пояснення від свідків і потерпілої особи, проводять обходи квартир сусідів з метою встановлення можливих свідків-очевидців, здійснюють перевірку заяв про вчинення аналогічних злочинів у певному районі тощо.

Окремими завданнями, що виконують оперативні працівники на цьому етапі можуть бути також переслідування злочинців "по гарячих слідах" і фізичне їх захоплення, організація загороджувальних заходів на можливих шляхах відходу злодіїв та інше.

Спільна робота слідчого з оперативними співробітниками при заведенні оперативно-розшукових справ представляє собою непроцесуальну форму взаємодії. Вона може здійснюватись як до, так і після порушення кримінальної справи в залежності від категорії оперативно-розшукової справи. Сутність даної форми взаємодії полягає в основному у консультаційній допомозі слідчого, який спеціалізується на розслідуванні злочинів певного виду. У випадку, якщо оперативно-розшукова справа оформлюється в зв'язку із виявленням в діях осіб ознак певного складу злочину, завданням слідчого є координація сил оперативних працівників у напрямку збору повного матеріалу дослідчої перевірки, необхідного для порушення кримінальної справи за цим фактом. Якщо оперативно-розшукова справа оформлюється на нерозкритий злочин, за яким кримінальна справа порушена, слідчий координує зусилля оперативних уповноважених у напрямку здійснення ефективного і швидкого розшуку злочинців. Слід зазначити при цьому, що допомога слідчого оперативним працівникам має форму порад, які не є обов'язковими до виконання. Дана робота не відображається у матеріалах справи. Ефективність даної взаємодії слідчого і оперативних співробітників залежить повною мірою від обоюдної зацікавленості цих суб'єктів у результатах їх спільної роботи - виконанні завдань кримінального судочинства.

При огляді місця події на оперативного працівника можуть покладатися завдання охорони території місця події і окремих об'єктів на ньому, видалення з нього сторонніх осіб, забезпечення зв'язку та обміну інформацією, встановлення та опитування очевидців злочину.

При підготовці до обшуку і виїмки оперативному працівнику слідчий може доручити збір інформації про об'єкт, на якому планується проведення пошукових дій, та про осіб, які займають приміщення і яких планується обшукувати. В ході проведення цих слідчих дій на оперативників можуть покладатися завдання забезпечення безперешкодного проникнення учасників на об'єкт обшуку (застосування фізичної сили, спеціальних засобів відкриття приміщень, реалізація проникнення під "легендою", тощо), забезпечення безпеки учасників обшуку, спостереження за поведінкою особи, що обшукується.

При відтворенні обстановки і обставин події злочину допомога оперативних співробітників може виражатися у забезпечення охорони місця проведення даної слідчої дії, забезпеченні безпеки її учасників, попередженні спроби здійснення втечі підозрюваним або обвинуваченим в ході її проведення.

В ході проведення слідчим допитів також може виникати необхідність залучення до участі оперативних працівників. Особливо це стосується випадків, коли допит проводиться в конфліктній ситуації і необхідно застосовувати складні тактичні прийоми, які вимагають участі декількох співробітників, або попереджати неадекватні дії допитуваної особи (завдання собі тілесних ушкоджень, напад на слідчого чи інших учасників тощо).

При затриманні осіб на оперативного працівника, як правило, покладаються завдання фізичного захоплення і утримання злочинця, його обеззброювання, проведення особистого обшуку, вилучення об'єктів, які можуть використовуватись затриманим для завдання тілесних ушкоджень собі та учасникам слідчої дії. Так, підлягають вилученню прикраси у вигляді ланцюжків, масивних перснів, шнурків на шиї, ремені з брюк, шнурки з взуття, тверді гострі предмети і таке інше.

Спільна робота у складі слідчо-оперативних груп (бригад) - це форма взаємодії передбачена відомчими нормативними актами Наказ МВС України: № 1600 від 25 грудня 2003 року "Про організацію діяльності органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ України".

Наказ МВС України: № 458 від 23 липня 2004 року "Про затвердження Положення про основи організації розкриття злочинів загально-кримінальної спрямованості". Даний різновид взаємодії представляє собою найбільш ефективний організаційний захід, спрямований на забезпечення узгодженої й цілеспрямованої діяльності слідчих та оперативних працівників при розслідуванні злочинів.

Взаємодія, яка здійснюється в рамках слідчо-оперативної групи дозволяє вирішити досить широкий спектр важливих завдань. До них зокрема можна віднести наступні:

- забезпечення організаційної єдності слідчих та оперативних працівників, що мінімізує виникнення взаємних непорозумінь, попереджає тяганину у справі та інші негативні наслідки;

- створення кращих умов для налагодження психологічного контакту між членами групи;

- розширення можливостей залучення допомоги найбільш кваліфікованих працівників;

- можливість ведення розслідування одночасно в кількох напрямах і в різних місцях, швидко опрацьовувати великий масив інформації, маневрувати силами і засобами;

- забезпечення концентрації у разі необхідності зусиль всіх членів групи на розв'язанні задачі, яка є вирішальною у певний момент, у стислі терміни;

- оптимізація і оперативність виконання доручень та вказівок слідчого працівниками органу дізнання про проведення ними слідчих і розшукових дій;

- забезпечення швидкого обміну інформацією між слідчим та оперативними працівниками;

- забезпечення постійного і ефективного контролю за виконанням зобов'язань покладених на учасників взаємодії при

розслідуванні злочину. Звичайно характер і обсяг завдань, для вирішення яких створюються слідчо-оперативні групи, може бути різний. В залежності від призначення й часу дії слідчо-оперативні групи можна розділити на наступні види:

- слідчо-оперативні групи, що створюються для організації добового чергування з метою реагування на заяви і повідомлення, які надходять в чергову частину підрозділу МВС;

- слідчо-оперативні групи, що створюються для виконання конкретного завдання Наприклад, для проведення оперативної закупівлі чи іншої тактичної операції.

- слідчо-оперативні групи, що створюються за наказом начальника підрозділу для розслідування складних і трудомістких кримінальних справ про особливо тяжкі, багатоепізодні злочини, про злочини, що вчинені організованими злочинними формуваннями;

- постійно діючі слідчо-оперативні групи, які спеціалізуються на розслідуванні окремих видів злочинів.

Можуть мати місце й інші форми взаємодії слідчого і органів дізнання у боротьбі із злочинністю. До них можна віднести проведення міжвідомчих оперативних нарад і профілактичних заходів; спільне проведення занять; сумісний аналіз оперативної ситуації у регіоні і напрацювання стратегії взаємодії у боротьбі зі злочинністю певної категорії; концентрація спільних зусиль на викритті корумпованих посадових осіб в регіоні, тощо.

2. Форми взаємодії слідчого з громадськістю, представниками установ, підприємств, організацій.

Ефективність боротьби із злочинністю у всіх її проявах залежить від активності участі в цій діяльності населення. Вміння слідчого правильно використовувати допомогу громадськості є запорукою швидкого, результативного і якісного виконання завдань кримінального судочинства.

Правовою основою взаємодії слідчого із громадянами є Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. ст. 352, та інші), Закон України "Про міліцію", Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність", Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю ".

Залучення громадськості до розкриття та розслідування злочинів базується на наступних принципах.

а) добровільність участі громадян;

б) дотримання правил етики та моралі;

в) забезпечення безпеки громадян, які залучаються до участі в оперативно-пошукових заходах та слідчих діях;

г) недопущення покладання на громадян повноважень і обов'язків органів дізнання та слідства;

д) нерозголошення інформації, що представляє собою таємницю слідства.

Деякі форми використання допомоги громадськості прямо передбачені ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" . До них відносяться:

- опитувати осіб з їхньої згоди, використовувати їхню добровільну допомогу;

- залучати громадян для участі в контрольних закупівлях товари, сировини, напівфабрикатів з метою виявлення протиправної діяльності;

- залучати представників громадськості для перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій і окремих громадян;

- за згодою власників або мешканців відвідувати житлові або інші приміщення для встановлення обставин зробленого злочину;

- за участю громадян виявляти й фіксувати сліди тяжких злочинів;

- готовити із числа громадян осіб для проникнення в злочинну групу;

- використовуючи громадян, що працюють на підприємствах, знімати інформацію з каналів зв'язку, здійснювати контроль телеграфно-поштових відправлень шляхом перлюстрації кореспонденції;

- за участю громадян, що співробітничають із оперативними підрозділами, здійснюють візуальне спостереження в громадських місцях явищ, фактів, подій, що представляють оперативний інтерес, у тому числі з використанням технічних засобів;

- залучати громадян для співробітництва по їхній добровільній згоді у вигляді гласних або негласних штатних співробітників;

- установлювати конфіденційну взаємодію із громадянами на добровільній основі (таке співробітництво здійснюється на негласній основі на певних умовах).

3. Форми взаємодії слідчого з засобами масової інформації.

У боротьбі із злочинністю важливим напрямком роботи є налагодження взаємодії із засобами масової інформації (далі ЗМІ). При цьому, в залежності від поставлених завдань розрізняється два аспекти використання ЗМІ у боротьбі із злочинністю - це криміналістичний та кримінологічний аспекти.

Використання ЗМІ в криміналістичному аспекті здійснюється з метою звернення представників правоохоронних органів до населення за допомогою у виявленні і розкритті злочинів. Необхідність в цьому може виникати за декількох причин:

1) відсутність у правоохоронних органів даних про свідків злочину;

2) необхідність встановлення всіх потерпілих (епізодів) від злочинної діяльності затриманої особи або групи осіб;

3) відсутність у правоохоронних органів відомостей про особу, що скоїла злочин, або даних про його місцезнаходження;

4) необхідність встановлення особи загиблого у випадку виявлення невпізнаного трупу;

5) необхідність встановлення місця перебування особи зниклої безвісті.

Звернення правоохоронних органів за допомогою можуть розміщуватись у формі телевізійних оголошень, повідомлень в ефірі радіомовлення або в друкованих періодичних виданнях із вказівкою контактних телефонів, адрес підрозділів МВС.

Кримінологічним аспектом використання ЗМІ є розробка загальнодержавної програми правового виховання населення з метою попередження злочинності, підвищення правосвідомості громадськості, створення перешкод у пропагуванні насильства, жорстокості, бездуховності та цинізму. Крім того, зв'язок правоохоронних органів із населенням через ЗМІ може забезпечити виконання наступних заходів:

- попередження і профілактика окремих видів злочинів шляхом інформування населення про обставини їх вчинення;

- спонукання громадян вжити заходи щодо усунення виявлених причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів;

- інформування про обставини тієї чи іншої події з метою попередження або спростування слухів, виникнення паніки серед населення, тощо;

- формування і підтримання авторитету органів внутрішніх справ серед населення;

- реабілітації невинуватих осіб.

Реалізовуватись вказані заходи можуть шляхом організації спільних телепередач, добових або щотижневих повідомлень у новинах, трансляції виступів керівників практичних підрозділів МВС та результатів їх інтерв'ювання.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що в сучасних умовах ЗМІ також можуть використовуватися організованими злочинними формуваннями для протидії правоохоронним органам у виконанні завдань кримінального судочинства (наприклад, шляхом дискредитації дій правоохоронних органів, поширенням чуток, розголошенням відомостей, що становлять слідчу таємницю). Тому, слідчі та оперуповноважені мають володіти знаннями про можливості ЗМІ, вчитись взаємодіяти і використовувати їх потенціал у боротьбі із злочинністю, уміти нейтралізувати протидію і перешкоджання розслідуванню.

Розділ 4. Поняття організації та планування розслідування

Розслідуванню злочинів, як і всьому карному процесу, властиво організаційний, плановий початок. Планування розслідування не зводиться до складання плану, що є лише зовнішнім вираженням цього процесу, завершенням і в більшості випадків письмовим оформленням певної стадії планування. Зміст планування значно ширше і являє собою організаційну й творчу сторону роботи слідчого, що починається з початку розслідування й триває до його закінчення. Вона припускає: а) побудову версій: б) визначення всіх версій, що випливають із аналізу, обставин і питань, що підлягають з'ясуванню; в) визначення слідчих дій, оперативно-розшукових і інших перевірочних і профілактичних заходів, необхідних для дослідження висунутих версій, з'ясування питань, що випливають із них, установлення предмета доведення в справі й рішення інших завдань розслідування; г) визначення конкретних виконавців намічених заходів, строків і черговості їхнього виконання. Всі елементи планування знаходять своє конкретне вираження в плані розслідування в справі. Організація розслідування - поняття більше широке, чим планування. Організувати розслідування - це значить:

- завчасно розробити погоджений план розслідування;

- налагодити належна взаємодія в процесі розслідування між слідчим, оперативними працівниками, фахівцями, співробітниками контролюючих органів і представниками громадськості, притягнутими до участі в розслідуванні;

- забезпечити кваліфіковане керівництво слідчо-оперативною групою, у випадку її створення для роботи із кримінальної справи:

- чітко розподілити обов'язку між членами групи:

- організувати регулярні оперативні наради слідчо-оперативної групи з обговоренням результатів і чергових завдань розслідування: - налагодити систематичний обмін інформацією між учасниками слідчо-оперативної групи;

- спланувати роботу слідчого з обліком всіх кримінальних справ, що одночасно перебувають у нього у виробництві, скласти календарний план його роботи:

- забезпечити технічну оснащеність і необхідні умови роботи слідчого;

- підібрати й вивчити необхідний нормативний матеріал (відповідні накази, інструкції, устави, правила й т.д. ), що буде потрібно в процесі розслідування в справі;

- ужити заходів, що гарантують неприпустимість розголошення даних попереднього наслідку й методів оперативно-розшукової діяльності:

- здійснити інші організаційні заходи, необхідні для успішної роботи зі справи.

Висновки

Підводячи підсумки, ми можемо зазначити, що криміналістична тактика - це розділ криміналістики, який становить со-бою систему положень і практичних рекомендацій з організації та планування розслідування й визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування з урахуванням їх відносин та взаємодії з іншими учасниками розслідування на основі норм і принципів кримінального процесу.

Слідча тактика - це галузь криміналістики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики слідчих дій. Це поняття значно вужче, ніж перше, тому більш точно визначає призначення тактики - служити розслідуванню злочинів, яке здійс-нюють органи досудового слідства та дізнання.

Отже криміналістична тактика розробляє основні тактичні прийоми та методи проведення конкретних слідчих дій, що в свою чергу є суттєвою та необхідною допомогою працівникам органів розслідування злочинів

Список використаних джерел

1. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Атіка, 2013.

2. Криміналістика: підручник / за ред. Р.С. Бєлкіна. --М.: Юрид. літ., 1986.

3. Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. - К.: Атіка, 2001.

4. Криміналістика: підручник / за ред. професора А.Н. Васильєва. - М.: 1971.

5. Криміналістика: підручник / за ред. професора І.Ф. Крилова. - Л.: 1976.

6. Криміналістика: підручник / за ред. І.Ф. Пантілєєва, Н.А. Сєліванова. - М.: Юрид. літ., 1984.

7. Криміналістика: підручник / за ред. професорів А.Г. Філіпова, А.Ф. Волинського. - М.: Спарк, 1999.

8. Криміналістика: підручник / за ред. Н.П. Яблокова. - М.: Юрист, 2000.

Размещено на Allbest.ru