Адміністративна нормотворчість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИТЦВА І АРХІТЕКУТРИ

Кафедра «Менеджмент організацій»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Адміністративне право»

на тему: Адміністративна нормотворчість

Студента 3 курсу групи ЗМО-47бЕ-13/094

Напрям підготовки: 030601 «Менеджмент»

Спеціальність: 6.030601 «Менеджмент організацій і адміністрування (за видами економічної діяльності)»

Заїкіна К.Ф.

Керівник: Гіда О.С.

Макіївка 2014 р.



Зміст

Вступ

1. Сутність і значення адміністративного нормотворчості

1.1 Сутність поняття «адміністративне нормотворчість»

1.2 Нормотворчість: поняття и види

1.3 Стадії нормотворчого процесу

1.4 Принципи адміністративного нормотворчості

1.5 Місце нормотворчості в системі адміністративного права

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

В останні роки багатопланова проблема адміністративного нормотворчості в різних її аспектах стала предметом багатьох науково-теоретичних досліджень, у тому числі пов'язаних і з питаннями відомчого нормотворчості.

Однак, в умовах інтенсивного формування в Україні правової державності і йдуть в зв'язку з цим процесами, проблема дослідження особливостей адміністративного нормотворчості набуває нового характеру і звучання. адміністративний нормотворчість право

Актуальність теми даної роботи зумовлюється значенням нормотворчості як необхідної умови ефективної роботи із забезпечення і захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави. Важливою рисою сучасного етапу суспільного розвитку Росії є те, що при всій складності і суперечливості відбуваються в країні закладається основа формування належної правової бази стабільного регулювання суспільних відносин. І, якщо однією з найважливіших сторін життя права є реалізація правових норм, то встановлення правових норм шляхом видання нормативних правових актів, спрямованих на досягнення вказаних в них цілей є не менш важлива сторона, що передує першої [1].

В даний час необхідний глибокий аналіз функціонування інституту нормотворчості. Безперервний процес оновлення всіх сфер суспільного життя пред'являє високі вимоги до процесу підготовки нормативних правових актів. Розуміння нормотворчості як організаційно-правової форми державної діяльності важливо для визначення місця, яке воно займає в процесі створення права. Це неминуче тягне за собою нові підходи до дослідження різних аспектів даного явища.

Предмет дослідження - процес адміністративного нормотворчості.

Об'єкт дослідження - особливості адміністративного нормотворчості.

Метою даної контрольної роботи є необхідність охарактеризувати особливості адміністративного нормотворчості.

Досягнення даної мети передбачає розв'язання наступних завдань:

1. Визначення сутності та місця адміністративного нормотворчості в системі адміністративно - правового регулювання.

2. Аналіз основних особливостей адміністративного нормотворення у світлі сучасних перетворень у галузі адміністративного права.

3. Виявлення проблем і визначення перспектив розвитку адміністративного нормотворчості.

У процесі написання даної роботи нами були використані наступні методи:

- Аналіз джерел та використаної літератури.

Вивчаючи літературу, присвячену проблемам адміністративного нормотворчості необхідно відзначити, що в цілому в рамках використаної нами літератури, аналізу різних проблем, пов'язаних з нормотворчістю в юридичній літературі приділялося і приділяється достатньо уваги.

Глибоко досліджуються питання організаційно-правових форм підготовки і видання нормативних актів, формування міститься в них державної волі та інші. При цьому слід зазначити, що при дослідженні нормотворчості більшість авторів аналізували роботу переважно в плані визначення стадій нормотворчого процесу та правил юридичної техніки.



1. Сутність і значення адміністративного нормотворчості

1.1 Сутність поняття «адміністративне нормотворчість»

Визначаючи сутнісну характеристику поняття «адміністративне нормотворчість» необхідно зазначити, що дана категорія в сучасній юридичній літературі до цих пір однозначно не визначена.

Першим підходом найбільш значущим, на наш погляд, з позицій визначення сутності поняття «адміністративне нормотворчість» є змістовний підхід.

В.С. Рижов, що розділяє точку зору представників змістовного підходу, вважає, що з точки зору змісту процес адміністративного нормотворчості включає ряд послідовно виконуваних робіт [2].

До найбільш характерних відносяться такі, як виявлення проблеми, якої продиктована необхідність акту, оцінка його значущості у вирішенні завдань, поставлених перед органом, створення варіантів акту і встановлення найбільш пріоритетним, аналіз його сильних і слабких сторін, прогнозування виникнення можливих негативних наслідків від введення в дію .

Предметом, на який направляється адміністративне нормотворчість, є досить специфічна реальність. Зазвичай під предметом праці розуміється те, що людина своєю діяльністю змінює в корисному для нього напрямку [2].

Органи виконавчої влади своїй адміністративно-правовою діяльністю в межах повноважень сприяють зміни в інтересах найбільш ефективного виконання Конституції України, українських конституційних законів, українських законів, нормативних указів Президента України, що склався на даний момент «правового поля», тих обставин, які, з точки зору законності, створюють проблеми для вирішення поставлених перед ними завдань.

Цей автор також загострює нашу увагу на тій обставині, що процес адміністративного нормотворення в українських органах виконавчої влади досить різноманітний і організовується в самих різних формах [3].

Також існує точка зору, в рамках якої адміністративне нормотворчість розглядає як суспільний процес [4].

У відповідність з цією точкою зору, як суспільний процес, адміністративне нормотворчість можна розглядати у широкому (соціальному), або вузькому (юридичну або ж юридично - технічному) значенні.

Соціальне (широке) розуміння нормотворчості - це засіб досягнення (моделювання) певного стану, конкретної поведінки і дії людини [4].

За допомогою комп'ютера соціальну мету можна передбачити вже на початку нормотворчого процесу і простежити його завершення.

Нормотворчий процес в адміністративній сфері в широкому (соціальному) розумінні починається раніше, ніж нормотворчий процес у вузькому розумінні, і завершується пізніше, тобто ефективним впливом правового припису для досягнення поставленої мети.

Юридично-технічне (вузьке) розуміння адміністративного нормотворчості - це формальний процес створення правового припису, який сам врегульовано правом [6].

З цієї точки зору, метою адміністративного нормотворчості є вивчення причин прийняття нормативного акту, підготовка, обговорення, прийняття та опублікування правового акта, внесення до нього змін або порядок скасування.

Характерною особливістю для визначення поняття «адміністративне нормотворчість» є також і та обставина, що часто поняття «адміністративне» і «відомче» нормотворчість ототожнюються.

Детальний розбір назви «відомче нормотворчість» дозволяє зробити висновок, що в даному випадку не точно означена суб'єкти цього виду діяльності.

У юридичній літературі дане словосполучення вважається традиційним, хоча відповідно до чинного законодавства (Указ Президента «Про структуру українських органів виконавчої влади») до органів виконавчої влади відносяться українські міністерства, служби, комітети, агентства, нагляди, а відповідно до Конституції України передбачено, що українські органи виконавчої влади можуть створювати свої територіальні органи.

Отже, узагальнюючою назвою цього виду діяльності стало б «нормотворчість органів виконавчої влади», що на наш погляд, не суперечить розумінню сутності поняття адміністративне нормотворчість.

Такий автор, як наприклад, Ю. Г. Арзамас, вважає, що особливе значення у впорядкуванні суспільних відносин грає нормотворчий процес в адміністративній сфері, оскільки те, які будуть його результати, тобто нормативні документи (акти та договори), безпосередньо позначиться на дії різних правозастосовця [7].

Таким чином, можна зробити такі висновки, що, незважаючи на достатню кількість різних точок зору з питання сутнісної характеристики поняття «адміністративне нормотворчість» всі дослідники єдині в думці, що адміністративне нормотворчість є процес створення правового припису, який регулюється адміністративним правом.

1.2 Нормотворчість: поняття и види

Нормативні правові акти є продуктом особливого роду діяльності -- нормотворчості (правотворчості). Нормотворчість -- основний шлях впливу на суспільні відносини, головний засіб додання праву юридичної чинності.

Нормотворчість в правовій сфері -- це в принципі і головним чином державна діяльність, що завершує процес формування права, що означає зведення державної волі в закон. [1]

Споконвічне право формується історично, до і незалежно від діяльності законодавця. Початкова стадія в процесі правоутворення -- виникнення об'єктивне обумовленої потреби в юридичному регулюванні суспільних відносин. Ця потреба в кінцевому рахунку обумовлена економічним базисом, але найближчими факторами, її живильними, є соціально-політичні, класові й інші суспільні інтереси. На завершальній стадії правоутворення здобуває велике значення спеціальна цілеспрямована діяльність компетентних органів по вираженню суспільної потреби і відповідних інтересів у загальнообов'язкових правилах поведінки. Ця діяльність, що конституює правоутворення у формально визначені розпорядження загального характеру, і є правовою нормотворчістю. Розрізняються три способи такого нормотворчісті:

1) безпосередня правоустановча діяльність повноважних державних органів;

2) санкціонування державними органами норм, що склалися незалежно від них у виді звичаю (ділового звичаю) чи вироблені недержавними організаціями (наприклад, кооперативами, громадськими організаціями);

3) безпосереднє правотворчість народу, проведене у формі всенародного голосування (референдуму).

В усіх трьох випадках нормотворчість відрізняється і своїми цілями, і тими принципами, на яких воно ґрунтується. Загальними принципами нормотворчість є: науковість, демократизм, законність, інтернаціоналізм.

В окремі періоди розвитку тієї чи іншої держави мали місце відступу від якого-небудь принципу, але вони не можуть похитнути необхідність пошуку і твердження відповідних початків законодавчої діяльності.

Правотворчість діяльність так чи інакше зв'язана з проявом державної волі. Це положення багаторазове доведено світовою історією. Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у виді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленої цими визначеними відносинами, загальне вираження у виді державної волі, у виді закону.

Правотворчість може виражатися у виді прийняття одиничного акта, що містить окремі юридичні норми, і у виді систематизованого (кодифікаційного) акта, що містить визначені сукупності, групи норм. Найбільш розвитим видом є кодифікаційна нормотворчість. З його допомогою закладаються основи законодавчої системи в ціпом і по галузях права, а потім здійснюється подальший розвиток законодавства. За допомогою одиничних актів права-творчості вносяться доповнення і зміни в кодифіковане законодавство. У ході поточної правотворчості усуваються протиріччя і пробіли в законодавстві.[1]

1.3 Стадії нормотворчого процесу

Зміст нормотворчості складається з послідовно здійснюваних організаційних дій, що утворять у своїй сукупності те, що називають правотворчим процесом. Це технологія створення нормативних актів і доведення їхніх розпоряджень до адресатів. Сам правотворчий процес у силу його суспільно-політичного значення регулюється конституційними й іншими юридичними нормами.

Нормотворчий процес складається з ряду стадій.

1. Стадія законодавчої (більш широко-- нормотворчої) ініціативи. Мова йде про первинну офіційну дію компетентного суб'єкта, що складає у внесенні в правотворчий чи орган пропозиції про видання нормативного акта, чи підготовленого проекту акта.

Коло суб'єктів, що володіють правом законодавчої ініціативи, строго обкреслений у законодавстві, тому що законодавча ініціатива, на відміну від будь-якого іншого звертання в правотворчий орган із законопроектом, припускає юридичний обов'язок компетентного органа розглянути проект, що надійшов, чи пропозиція.

2. Рішення компетентного органа про необхідність видання акта, виробленню його проекту, включенні в план законопроектних робіт і т.п.

3. Розробка проекту нормативного акта і його попереднє обговорення. Процедури того й іншого розрізняються в залежності від важливості проекту, від того, кому доручена його розробка, а також від характеру майбутнього нормативного акта (загальнодержавний чи акт відомчий). Найбільш важливі проекти виносяться на всенародне обговорення. У підготовці інших беруть участь консультативні групи вчених і фахівців.

4. Розгляд проекту нормативного акта в тім органі, що уповноважений його прийняти.

5. Прийняття нормативного акта.

6. Доведення змісту прийнятого акта до його адресатів.[1]

При виробленні правових норм, виданні нормативних актів і наступної їхньої систематизації використовується ряд правил для забезпечення досконалості законодавства. Сукупність усіх цих правил, засобів і прийомів утворить законодавчу техніку. Якщо до названих правил додати правила, засоби і прийоми формулювання, з'ясування й обробки індивідуальних правових актів, одержимо юридичну техніку. Деякі її вимоги є загальними як для нормативних, так і для індивідуальних актів. Наприклад, вимоги культурності (загальної і юридичний) акта: доцільність, законність, грамотність, правильна форма, раціональна структура, наявність зовнішніх атрибутів і т.п.

1.4 Принципи адміністративного нормотворчості

Адміністративне нормотворчість, як і будь-який інший процес, базується на існуванні ряду певних принципів, які в сукупності утворюють певну систему.

Принцип соціальної орієнтації означає, що нормотворчі рішення мають бути спрямовані на забезпечення соціальних інтересів громадян [8]. У процесі створення нормативно-правових актів має неодмінно враховуватися положення, згідно з яким, регулювання суспільних відносин представляє собою основну соціальну функцію держави і права. У зв'язку з цим, в першу чергу, слід: чітко визначити межі забезпечуваних державою базових соціальних гарантій; виділити основні пріоритети соціальної політики.

Переходячи до характеристики принципу демократизму, ми відзначаємо, що останній, будучи системо - утворюючим принципом нормотворчості, з одного боку, передбачає конструктивну співпрацю державних структур та громадянського суспільства в даній сфері, а, з іншого, вимагає, щоб нормотворча діяльність державних органів спиралася на широку базу соціального очікування, злагоди і підтримки прийнятих рішень [9].

Розглядаючи питання про нормотворчості державних органів, ми підкреслюємо, що органи управління, реалізуючи нормотворчу функцію, видають численні нормативні правові акти з метою конкретизації положень, що містяться в законодавчих актах. При цьому необхідно, щоб встановлена процедура створення нормативних правових актів давала можливість участі в цьому процесі і громадянам. Забезпечення права громадян на участь у державному управлінні є принцип ефективного управління [10].

Для того, щоб було забезпечено дана вимога, одним з основних якостей, яким повинен володіти нормативний правовий акт, є його законність. Законність - універсальний принцип, що охоплює всі сторони правового життя. Він займає особливе місце в системі принципів нормотворчості органів державного управління і носить характер основоположного, системо - утворюючого принципу нормотворчості.

Законність нормотворчості може бути представлена в якості сукупності, звернених до органів державного управління та їх посадовим особам, вимог як до змісту видаваних ними нормативних правових актів, так і безпосередньо до процесу їх розробки, що знайшли відображення в системі принципів нормотворчості та їх точне і послідовне дотримання в адміністративному нормотворчому процесі.

Велике значення в практиці нормотворчості має принцип наукової обґрунтованості.

Принцип наукової обґрунтованості нормотворчості, як ми вважаємо, припускає, що методи, форми та засоби управління суспільними процесами повинні мати наукову основу і бути перевірені на практиці. Крім того, необхідно на рівні фундаментальних наукових досліджень розробляти теорію нормотворчості, яка б включала питання методології та технології нормотворчості.

Реалізація принципу наукової обґрунтованості можлива за обов'язкової умови збору та аналізу всієї сукупності економічної, правової та іншої інформації.

Усталена практика нормотворчості передбачає залучення до розробки нормативних правових актів, як діячів науки, так і практичних працівників. Але, як зазначає автор, поки що ефективність правового регулювання залишається низькою.

Переходячи до дослідження такого системо - утворюючого принципу нормотворчості як оптимальність, ми відзначаємо, що основу даного принципу становлять положення, багато з яких є характерними для всього адміністративного процесу [11].

Принцип оптимальності знаходить свій вияв і безпосередньо в технологічному процесі конструювання як окремих правових норм, так і нормативного правового акта в цілому. Це відноситься як до формулювання самого змісту правової норми, так і до використання методу правового регулювання. Специфічним проявом принципу оптимальності, на думку дисертанта, можна вважати також вирішення питань, пов'язаних з вибором форми нормативного правового акту, його структури, і встановлених для даного акту атрибутів.

Крім того, принцип оптимальності повинен знайти своє відображення і в оптимальній організації нормотворчості, використанні оптимальних організаційних процедур, які забезпечують ефективність нормотворчого процесу, що, в кінцевому підсумку, впливає і на ефективність всього правового регулювання. У даному аспекті мова повинна йти і про оптимальний розподіл повноважень при прийнятті нормотворчих рішень, і про необхідність поєднання єдиноначальності і колегіальності.

Принципи системності та ієрархічності, будучи загальними, кібернетичними принципами управління, діють у всіх системах, в тому числі і в адміністративному нормотворенні. Принцип системності визначає цілісність, зв'язаність, єдність, тобто розгляд системи як цілого в сукупності її частин.

Дотримання принципу ієрархічності всієї системи українського законодавства дозволяє упорядкувати процес створення нормативних правових актів з тим, щоб він не порушував її цілісності. Положення нормативного правового акта і обсяг повноважень, закріплених за органами їх видають, обумовлюють юридичну силу видаються владним органом нормативних правових актів. А від юридичної сили нормативного правового акта залежить місце того чи іншого акту у правовій системі, встановлення ієрархічних зв'язків і співпідпорядкованості з іншими актами. У дисертації докладно проаналізовано ієрархічно побудованої системи підзаконних актів, що видаються органами державного управління.

Таким чином, ми можемо зробити висновки, що розуміння системо-утворюючих принципів адміністративного нормотворчості дозволяє показати їх значимість і необхідність врахування в процесі розробки і прийняття нормативних правових актів органами державного управління.

1.5 Місце адміністративного нормотворчості в системі адміністративного права

Місце адміністративного нормотворчості в сучасних умовах розвитку української державності є достатньо великою, в рамках цього процесу вирішується дуже велике коло різноманітних управлінських завдань.

По - перше, як справедливо відзначає, Ю. Г. Арзамас, від рівня якості нормативних актів у сфері адміністративного права, і, перш за все, від їх змісту, а в окремих випадках і від певної форми, в значній мірі залежать долі людей, оскільки даними актами встановлюються як різні заборони (адміністративні, дисциплінарні), так і суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів адміністративних правовідносин [12].

Між тим, сам нормотворчий процес також відчуває на собі вплив всієї палітри соціальних процесів.

Так, наприклад, конструктивне управлінське рішення в адміністративній сфері, спрямоване на подолання проблем у сільському господарстві, медицині, освітній сфері з допомогою пріоритетних національних проектів у сучасних реаліях без правового регулювання або неможливо взагалі, або не досягне поставлених цілей. З цього питання в сучасній навчальної юридичній літературі С.В. Поленіна пише наступне: «Дія соціальних факторів знаходить своє відображення в нормативному правовому акті і, отже, він є кінцевий об'єкт їх застосування» [13].

А нормативні акти, як відомо, є продуктом соціальної діяльності у вигляді адміністративного нормотворчості, тому такий вид юридичної діяльності, як нормотворчий процес, значною мірою залежить і від зовнішнього середовища.

У свою чергу нормодатель, наділений державою повноваженнями щодо правового регулювання певних відносин у соціумі, не повинен виступати в якості лакмусового папірця, а осмислено, використовуючи правові засоби, зобов'язаний намагатися реально впорядкувати ці відносини.

Норми, розроблені і прийняті нормодателямі в адміністративній сфері, повинні працювати, а не бути «порожнім звуком», не перетворюватися на непотрібні незатребувані циркуляри [14].

Для реалізації даної мети різні органи влади здійснюють наступні види нормотворчого процесу: законотворчий; нормотворчий процес вищих органів виконавчої влади, результатом якого є нормативні укази Президента, постанови та інші нормативні акти Уряду; відомчий нормотворчий процес; нормотворчий процес органів державної влади суб'єктів; локальний нормотворчий процес, який у свою чергу, в сучасних умовах, слід підрозділити на нормотворчий процес місцевих органів влади і корпоративний нормотворчий процес.



Висновок

Таким чином, підводячи підсумок всьому вищесказаному, необхідно зробити ряд наступних висновків.

Процес перетворення української держави знаходить своє відображення у функціонуванні багатьох закономірностей соціально-правового характеру. Відмінною рисою сучасного етапу розвитку суспільства є постійно підвищується увага до права і законності, до нормотворчої діяльності.

Проблема вдосконалення нормотворчості загострюється завжди, коли в суспільстві відбувається руйнування більшості інституційних і нормативних зразків, змінюються цілі, цінності, що існували засоби реалізації соціальних потреб, встановлюються нові правила правової взаємодії.

Незважаючи на достатню кількість різних точок зору з питання сутнісної характеристики поняття «адміністративне нормотворчість» всі дослідники єдині в думці, що адміністративне нормотворчість є процес створення правового припису, який регулюється адміністративним правом.

Адміністративне нормотворчість як певний процес будуватися на існуванні певних системо-утворюючих принципів.

Розуміння системо-утворюючих принципів адміністративного нормотворчості дозволяє показати їх значимість і необхідність врахування в процесі розробки і прийняття нормативних правових актів органами державного управління.

Адміністративне нормотворчість займає значне місце в регулюванні адміністративних правовідносин.



Список використаної літератури

1. ОУНЮА. Теорія держави і права, 2000 - пр.28-29

2. Рижов В.С. До реформування понятійного апарату адміністративного права Російської Федерації / / Право і політика .- 2004 - № 4 .- с. 8

3. Там же, с. 9

4. Рижов В. С. До реформування понятійного апарату адміністративного права Російської Федерації / / Право і політика .- 2004 - № 4 .- с. 9

5. Щеглова Л. В. Поняття адміністративного нормотворчості .- Воронеж, 2003 .- с. 137

6. Щеглова Л.В. Поняття адміністративного нормотворчості .- Воронеж, 2003 .- с. 138

7. Конституція України + [Електронний ресурс]

8. Арзамас Ю. Г. Відомчий нормотворчий процес: структура, зміст, перспективи розвитку / / Представницька влада .- 2007 .- № 4 - с. 25.

9. Сисоєв Ю. Є. системоутворюючі принципи адміністративного нормотворчості .- М., 2006.- с. 11.

10. Сисоєв Ю. Є. системоутворюючі принципи адміністративного нормотворчості .- М., 2006 - с. 16.

11. Сисоєв Ю. Є. системоутворюючі принципи адміністративного нормотворчості .- М., 2006 .- с. 17.

12. Арзамас Ю.Г. Концепція правового регулювання та відомче нормотворчість / / Право - і держава - 2006 .- № 4 с. 4.

13. Цит. по: Арзамас Ю.Г. Відомчий нормотворчий процес: структура, зміст і перспективи розвитку / / Представницька влада .- 2007 .- № 4 .- с. 27.

14. Арзамас Ю.Г. Відомчий нормотворчий процес: структура, зміст і перспективи розвитку / / Представницька влада .- 2007 .- № 4 .- с. 27.

Размещено на Allbest.ru