Послуги правового характеру

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВП НУБіП України

Ірпінський економічний коледж

Доповідь

Послуги правового характеру

Виконав: студент групи Т(с) - 12

Плахотнюк Владислав

Ірпінь 2014

Роль послуг правового характеру, їх структура та значення для населення. Основні нормативно-технічні документи, що регламентують їх надання. Характеристика основних видів послуг правового характеру: послуги, що надаються органами державного нотаріату; послуги, що пов'язані з адвокатурою.

Шляхи удосконалення послуг правового характеру та підвищення їх ефективності. Повнота надання послуг правового характеру та контроль їх якості. правовий послуга нотаріат адвокатура

Прагнення до побудови в Україні демо­кратичної держави, формування дієздатних структур громадянського суспільства пе­редбачає знаходження ефективних меха­нізмів забезпечення прав людини і грома­дянина. Конституція України визнає і га­рантує права та свободи людини і грома­дянина, проголошує, що саме вони визна­чають сутність і зміст діяльності держав­них органів. Одним із конституційних прав громадян є право кожного на право­ву допомогу. Особлива соціальна значу­щість права на правову допомогу полягає у тому, що воно є своєрідним посередни­ком у реалізації особою інших прав. У де­яких випадках особі важко повноцінно реалізувати гарантовані Конституцією права, не скориставшись при цьому пра­вом на правову допомогу, оскільки проце­суальне законодавство України має до­сить формалізований характер.

Питання надання правової допомоги в Україні неодноразово були предметом до­слідження таких науковців, як Т. О. Гуржій, О. В. Кузьменко, І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда, В. І. Шишкін, адвока­тів та юристів В. Агеєва, О. Л. Жуковської, М. Коваля, В. В. Медведчука, О. І. Саєнко, О. Д. Святоцького. Проте на сьогодні від­сутність закріплення на законодавчому рі­вні визначення правової допомоги, її зміс­ту та конкретних осіб, які мають право на­давати правову допомогу, призводить до неоднозначного розуміння ст. 59 Консти­туції України та численних дискусій серед науковців й юристів.

В Україні на законодавчому рівні по­няття «правова допомога» не визначене. Конституція України в ст. 59 лише закріп­лює право кожного на правовому допомо­гу, але не розкриває його змісту.

У довідковій літературі [1; 2] наводиться тлумачення права на правову допомогу - одного з конституційних прав громадян, яке покликане забезпечити правовий за­хист прав людини в судовому та інших процесах, надається кожному, хто потре­бує правової допомоги і звертається за нею та здійснюється у формі: надання юридичних консультацій і роз'яснень із юридичних питань, усних і письмових до­відок щодо законодавства; складання заяв, скарг та інших документів, що мають юридичну силу; засвідчення копій відпо­відних документів; здійснення представ­ництва в суді та інших державних орга­нах; правове забезпечення підприємниць­кої діяльності громадян тощо.

У рішенні Конституційного Суду від 16.11.2000 р. № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника [3] за­значається, що:

- право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний при­пис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (ч. 1 ст. 59 Конституції Украї­ни) за своїм змістом є загальним і стосу­ється не лише підозрюваного, обвинува­ченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають із цивільних, трудових, сімейних, адмініс­тративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, ад­міністративному і кримінальному судо­чинстві;

- право на правову допомогу - це гаран­тована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (пра­вові) послуги.

Перед тим як перейти до з'ясування змісту терміна «правова допомога», дореч­но зазначити, що на сьогодні в законодав­стві України вживаються різні терміни: так, у Конституції України, зокрема, у ст. 59, використовується термін «правова допомога», а в Кримінально-процесуальному кодексі України та Законі України «Про адвокатуру» - «юридична допомога» (наприклад, ст. 44 КПК Украї­ни, ст. 1 Закону України «Про адвокату­ру»). З аналізу змісту наведених норм мож­на зробити висновок, що ці два терміни вживаються законодавцем як синонімічні. Оскільки всі законодавчі акти України повинні відповідати нормам Конституції України і не можуть їм суперечити, доціль­но у відповідних законах уживати той тер­мін, який зазначений у нормах Конститу­ції України - «правова допомога», це дозволить уникнути плутанини при з'ясуванні його змісту. правовий нотаріат адвокатура

Слід зауважити, що в радянській юри­дичній літературі терміни «правова допо­мога» та «юридична допомога» не були синонімічними і не збігалися за змістом.

Правова допомога розглядалася як до­говірні відносини між державами з питань співробітництва установ юстиції щодо на­дання правової допомоги у цивільних, сі­мейних і кримінальних справ [4, с 335].

За «Большим юридическим словарем» [5, с. 465] правова допомога - це сформо­вана в міжнародних відносинах система нормативних та організаційно-правових засобів, які використовуються при співро­бітництві держав у галузі взаємного на­дання допомоги щодо цивільних, сімей­них і кримінальних справ, що потребують здійснення процесуальних дій на терито­рії більш ніж однієї держави. Основу такої системи становлять двосторонні та бага­тосторонні договори про правову допомо­гу, що регулюють питання захисту суб'єктів права, визначення компетентнос­ті судових інстанцій для розгляду спорів різних категорій, дотримання процесуаль­них прав іноземців; такими договорами регулюється також порядок визнання дійс­ності різних документів (свідоцтв, дипло­мів тощо), виконання службових дору­чень, рішень щодо спорів, пересилання документів тощо.

У міжнародному праві підставою на­дання правової допомоги є наявність спе­ціальних угод, що укладаються державами з питань співробітництва органів та уста­нов юстиції, прокуратури, правоохоронних органів та ін. Змістом такої правової допо­моги є співробітництво зазначених органів та установ, правовий захист процесуальних прав іноземних громадян, виконання судо­вих доручень тощо. Метою вказаної допо­моги є забезпечення взаємного визнання та дотримання особистих і майнових прав громадян однією державою на території іншої [6, с 242-243].

Стосовно юридичної допомоги можна сказати, що її визначали як сукупність за­ходів щодо надання юридичної допомоги громадянам, службовим особам, організа­ціям, підприємствам, установам тощо для правильної орієнтації в чинному законо­давстві, виховання звички свідомого ви­конання правових норм, зміцнення законності [7, с 865].

Взаємопов'язаним із термінами «пра­вова допомога» та «юридична допомога» є термін «юридична послуга».

Закон України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. [8] надає право фізич­ним особам здійснювати весь спектр юри­дичних послуг, у тому числі - адвокатсь­кої допомоги при отриманні ними відпо­відної освіти у сфері соціальної роботи або іншої відповідної спеціальної освіти.

Юридичні послуги згідно з цим зако­ном є різновидом соціальних послуг, які, у свою чергу, є комплексом правових, еко­номічних, психологічних, освітніх, медич­них, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сто­ронньої допомоги (особи, що потребують соціальних послуг), із метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціаль­ної адаптації та повернення до повноцін­ного життя.

Юридичні послуги законодавець ви­значає як надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захис­ту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій стосовно цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо).

У ст. 1 проекту Закону України «Про правову допомогу» зазначається, що кожен має право на правову допомогу, яке включає в себе послуги правового характеру, метою яких є реалізація і захист прав, свобод та законних інтересів особи, її представництво у судах, інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами та забезпечення права на захист від обвинувачення.

Отже, в широкому розумінні правова допомога - це діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав, свобод та за­конних інтересів заінтересованих суб'єктів, яка здійснюється уповноваже­ними на те особами чи органами в порядку та у видах, не заборонених законодавством, пов'язана із застосуванням право­вих норм; у вузькому розумінні - це пра­вові заходи, що здійснюються уповнова­женими суб'єктами, спрямовані на конкретну особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах та потребує сторон­ньої допомоги з метою правильної орієн­тації в чинному законодавстві, виховання звички свідомого виконання правових норм, що сприяє поліпшенню її життєдіяльності та соціальної адаптації.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про адвокатуру» [9] юридична допомога адвокатів включає консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; посвідчення копії документів у справах, які вони ведуть; здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям; здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоеко­номічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконання своїх обов'язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

У ст. 10 Закону України «Про правову допомогу» вказуються такі види правової допомоги: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; правовий висновок; медіація; представництво; виконання обов'язків за­хисника у процесі дізнання, досудового слідства та розгляду кримінальної справи у суді; виконання обов'язків захисника при провадженні у справах про адміністративні правопорушення; виконання обов'язків захисника при провадженні у справах про застосування заходів приму­су; інші послуги правового характеру, які не заборонені законом.

Відповідно до ст. 6 проекту Закону України «Про безоплатну правову допомогу» державна безоплатна правова до­помога забезпечується шляхом: надання консультацій та роз'яснень з правових пи­тань; усних і письмових довідок щодо по­ложень чинного законодавства України; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на державну безоплатну правову допомогу у суді, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту осіб у кримінальному процесі.

В Указі Президента України «Про Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні» від 9 червня 2006 р. № 509/2006 [10] правова допомога поділяється на первинну та вто­ринну.

Метою безоплатної первинної правової допомоги має бути інформування особи про зміст її права та порядок його реаліза­ції, забезпечення можливостей досудового вирішення правових спорів, а також запо­бігання необгрунтованим часовим та фі­нансовим затратам особи на доступ до адвоката. Держава повинна забезпечувати організацію надання безоплатної первин­ної правової допомоги для всіх громадян. Безоплатна первинна правова допомога має включати надання правової інформа­ції, правових консультацій та роз'яснень, складання правових документів (звернень, довідок, запитів тощо), крім процесуаль­них, допомогу в доступі до вторинної безоплатної правової допомоги та альтерна­тивних форм вирішення спору, зокрема, медіації (посередництва).

Метою безоплатної вторинної правової допомоги має бути забезпечення рівних можливостей доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає складання процесуальних доку­ментів, захист від обвинувачення, пред­ставництво особи в судах та інших державних органах. Відповідно до Договору між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в циві­льних та кримінальних справах (договір ратифіковано Законом № 1758-IV від 04.06.2004 р.,) правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, передбаче­них законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема, допит сторін, третіх осіб, підозрюваних, обвинувачених і під­судних, потерпілих, свідків, експертів, проведення експертиз, обшуків, вилучення і передачу речових доказів, порушення кримінального переслідування і видачу осіб, які вчинили злочини, а також розшук, арешт і конфіскацію майна та доходів, отриманих злочинним шляхом, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків щодо відшкодування збитків; вручення і пересилання документів; надання на прохання другої Договірної Сторони відомостей про судимість обви­нувачених та інших дій, передбачених за­конодавством Договірних Сторін.

О. В. Кузьменко в навчальному посіб­нику «Адміністративна юстиція в Україні» зазначає, що законодавство України закріплює потрійну систему правової до­помоги, яка складається з: правової допо­моги, що передбачена законами України «Про адвокатуру» та «Про нотаріат»; сис­теми правових послуг, що ґрунтуються на нормах Цивільного кодексу України; сис­теми соціально-юридичних послуг, які надаються відповідно до Закону України «Про соціальні послуги». Поняття право­вої допомоги і правової консультації роз­різняє Резолюція № (78) 8 від 1978 р. Ко­мітету Міністрів Ради Європи про правову допомогу і консультації [11].

Під правовою допомогою О. В. Кузь­менко розуміє: 1) можливість особи вико­ристовувати або захищати свої права у будь-яких судах, компетентних виносити рішення у цивільних, адміністративних тощо справах; 2) усі витрати, яких зазнала особа, котрій надається правова допомога, у ході захисту своїх прав і, зокрема, гоно­рари адвокатів, мита, витрати на експер­тизу, відшкодування витрат свідків і ви­трати на переклад; 3) звільнення від вне­сення застави або депозиту на покриття судових витрат.

Правова консультація передбачає за­безпечення особам, які перебувають в економічно несприятливому становищі, можливість одержати необхідну правову консультацію з усіх питань, що можуть стосуватися їхніх прав та інтересів [11].

Отже, зміст правової допомоги станов­лять:

по-перше, консультативні види право­вої допомоги (надання консультацій та роз'яснень із правових питань, усних і пи­сьмових довідок щодо положень чинного законодавства України, складання заяв, скарг та інших документів правового ха­рактеру);

по-друге, представницько-захисні види правової допомоги (здійснення представ­ництва інтересів осіб, що мають право на державну безоплатну правову допомогу у суді, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту осіб у кримінальному процесі).

Відповідно до ст. 6 проекту Закону України «Про безоплатну правову допо­могу» суб'єктами надання державної без­оплатної правової допомоги є:

1) органи державної влади, відповідно до законодавства України в межах їх ві­домчої компетенції: прокуратура України, міністерства та відомства, їх територіальні органи, місцеві державні адміністрації;

2) адвокати, а також особи, які є фахів­цями у галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги осо­бисто чи за дорученням юридичної особи.

Відповідно до Цивільно-процесуаль­ного кодексу України [12] правову допо­могу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Згідно із Законом «Про соціальні пос­луги» від 19 червня 2003 р. [8] суб'єкти, що надають соціальні послуги, - це дер­жавні та комунальні спеціалізовані підп­риємства, установи та заклади соціально­го обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконав­чої влади та органам місцевого самовря­дування (державні та комунальні суб'єкти), юридичні особи, створені від­повідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (недержавні суб'єкти), фізичні особи.

У рішенні Конституційного Суду від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника [3] зазначається:

1) держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зо­крема, такі види суб'єктів надання право­вої допомоги:

- державні органи України, до компетенції яких уходить надання правової до­помоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

- адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України);

- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

- об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36 Конституції України);

2) положення ч. 1 ст. 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у ви­борі захисника своїх прав, треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті ... з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги осо­бисто чи за дорученням юридичної особи. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечити реальну можли­вість надання особам кваліфікованого за­хисту від обвинувачення, якщо цього ви­магають інтереси правосуддя. Допуск приватного юриста, який займається на­данням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, як захи­сника ніяк не порушує право підозрюва­ного, обвинуваченого чи підсудного на захист;

3) згідно із положеннями ч. З ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяль­ності. Закріплення права на здійснення за­хисту підозрюваного, обвинуваченого і пі­дсудного від обвинувачення та надання юридичної допомоги особам, які притяга­ються до адміністративної відповідальнос­ті, лише за адвокатами не сприяє конкурен­ції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах.

У статті 20 Закону України «Про правову допомогу» суб'єкти надан­ня правової допомоги визначені як право­ві радники. Серед них: адвокати; нотаріу­си; патентні повірені; аудитори; фахівці у галузі права; юридичні особи приватного права. Таким чином, права і свободи є основ­ним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи ви­значають міру можливої поведінки люди­ни і громадянина, відображають певні ме­жі цих прав і свобод, можливість користу­ватися благами для задоволення своїх ін­тересів. Україна повинна гарантувати до­тримання конституційного права на право­вому допомогу відповідно до ст. 59 Кон­ституції України з метою сприяння особі у реалізації всього комплексу прав та сво­бод, визначених законодавством (як внут­рішньодержавним, так і міжнародним).

Правова допомога має забезпечити кваліфікований захист прав людини. Га­рантуючи право на отримання саме квалі­фікованої юридичної допомоги, держава повинна, по-перше, забезпечити умови, що сприяють підготовці кваліфікованих юристів для надання громадянам різних видів юридичної допомоги, в тому числі в кримінальному судочинстві, і, по-друге, встановити з цією метою певні професійні й інші кваліфікаційні вимоги та критерії.

Размещено на Allbest.ru