Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна податкова служба України

Національний університет державної податкової

служби України

Факультет юридичний заочний

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Курсова робота

"Недоговірні зобов`язання, що виникають із неправомірних дій"

Ірпінь - 2014р.

Зміст

Вступ

1. Недоговірні зобов'язання

1.1 Поняття недоговірних зобов'язань

1.2 Види недоговірних зобов'язань

1.3 Ознаки публічної обіцянки винагороди, як одного з видів недоговірних зобов'язань

2. Недоговірні зобов'язання у системі цивільного права

2.1 Зобов'язання, що виникають зі створення небезпеки при порушенні довкілля

2.2 Зобов'язання із заподіяння шкоди

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми курсової роботи в дослідженні сутності проблемної ситуації, яка потребує вирішення і полягає в дослідженні не договірних зобов'язань, що виникають із неправомірних дій.

Об'єктом дослідження не договірні зобов'язання та детальний розгляд їх видів.

Із загально наукових методів в роботі використовувались описовий метод.

Предметом дослідження є поняття недоговірних зобов'язань.

Метою роботи є вивчення структурних з урахуванням вивченої мети, були поставлені наступні завдання: розкрити зміст поняття, різновиди не договірних зобов'язань; дослідити предмет та ознаки не договірних зобов'язань, їх функції.

Докорінна перебудова соціально-економічного устрою в державі, перехід її до ринкової економіки і демократичні принципи розбудови в соціальній сфері вимагають необхідності реформування цивільно-правових відносин. У свою чергу, це обумовлює як необхідність кардинальних змін цивільного законодавства в цілому, так і доцільність удосконалення зобов'язального права, зокрема, системи недоговірних зобов'язань. Адже саме цей інститут цивільного права являє собою досить суттєвий та об'ємний сектор цивільно-правових відносин, котрі в свою чергу слугують одним із основних засобів розвитку як самого суспільства, так і його економіко-правових відносин.

Зобов'язання можуть виникати не лише з договорів, а й з інших правових підстав, наприклад, односторонніх правочинів, завдання шкоди та безпідставного набуття, збереження майна. В юридичній літературі їх визначають як недоговірні зобов'язання.

Юридичним об'єктом зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Однак характерною рисою не договірного зобов'язання є те, що на перший план у не договірному зобов'язанні виходять не лише позитивні дії учасників, а також їх утримання від вчинення певних дій.

Цивільне право протягом всього розвитку людства відігравало і буде відігравати надзвичайно важливу роль у захисті інтересів громадян і суспільства. Недарма Цивільний кодекс називають другою Конституцією держави.

Істотні зміни в історичному розвитку країни та радикальні економічні, політичні та соціальні перетворення відбиваються на відносинах власності, суспільному виробництві, обігу капіталу. В зв`язку з цим виникає нагальна проблема у належному нормативному регулюванні нових типів відносин, що складаються внаслідок таких перетворень саме тут важливу роль відіграє інститут зобов`язального права. Його правові норми регулюють майнові відносини, що виникають у разі відчуження майна, надання послуг, виконання робіт, заподіяння шкоди або безпідставного придбання майна.

Цій актуальній темі приділяють увагу не тільки в Україні, але й за її межами висококваліфіковані вчені, які мають багатий науковий, науково-педагогічний та правотворчий досвід. Інститут зобов'язального права поряд з інститутом власності посідає важливе місце в системі цивільного права України. Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань. Предметом дослідження цієї курсової роботи є загальна характеристика зобов'язань як інституту цивільного права. Основна увага приділяється загальнотеоретичним положенням, які розкривають поняття та зміст зобов'язання.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел.

1. Недоговірні зобов'язання

1.1 Поняття недоговірних зобов'язань

Недоговірні зобов'язання регулює підрозділ 2 розділу III ДК, що містить 6 розділів, присвячених регламентації шести видів недоговірних зобов'язань:

1. зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди;

2. зобов'язання у зв'язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3. зобов'язання, що виникають в результаті рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4. зобов'язання у зв'язку зі створенням загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5. зобов'язання з відшкодування шкоди;

6. зобов'язання у зв'язку з придбанням, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Два види недоговірних зобов'язань (зобов'язання у зв'язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення та зобов'язання в зв'язку зі створенням загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи) є новими, які раніше не були врегульовані Цивільним кодексом, інші значно розширені та правила щодо них деталізовані й конкретизовані.

Юридичним об'єктом зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Однак характерною рисою зобов'язання є те, що на перший план у зобов'язанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва суб'єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов'язанні можна виділити два юридичні об'єкти - дії кожного учасника, які вчиняються ним при виконанні функцій боржника. Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобов'язаний передати майно, а покупець зобов'язаний його оплатити. Таким чином, юридичними об'єктами водночас виступають дії по передачі майна (які здійснює продавець) та дії по оплаті майна (які здійснює покупець). Що стосується матеріального об'єкта, то в ряді зобов'язань за наявності двох юридичних об'єктів існує тільки один матеріальних об'єкт. Наприклад, у безоплатному договорі зберігання майна буде один-єдиний матеріальний об'єкт - майно, яке здане на зберігання. Якщо ж ми звернемося до юридичних об'єктів, тобто до тих дій, які сторони повинні вчиними, то в цьому випадку буде також два юридичні об'єкти: 1) збереження майна зберігачем;

2) своєчасне одержання майна поклажодавцем. У ряді зобов'язань (зокрема в тих, які виникають з сплатних договорів) двом юридичним об'єктам відповідають два матеріальні об'єкта. Наприклад, у поширеному договорі купівлі-продажу двом юридичним об'єктам (передача майна та передача грошей) відповідають і два матеріальні об'єкти - майно і гроші.

У більшості випадків цивільно-правові зобов'язання виникають із договорів. Назва "недоговірні зобов'язання" підкреслює те, що вони виникли не з договорів чи іншої будь-якої угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи.

Підставою для виникнення їх може бути односторонній правочин або інше майнове право надане з боку однієї сторони іншій. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають із такого роду односторонніх дій осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникли з договору. Саме тому такі відносини у римському приватному праві називали ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоча самого договору або якогось іншого правочину між сторонами зобов'язання немає.

Одностороння дія, з якої виникло подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип недоговірних зобов'язань - заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання).

Отже, недоговірні зобов'язання - це зобов'язання, які виникають і за відсутності укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів. Ці зобов'язання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо).

Однією з підстав виникнення зобов'язань згідно зі ст. 440 ЦК України є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів (наприклад, договору, односторонньої угоди, адміністративного акта), цей вид зобов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Зобов'язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди, називають деліктними (від лат. delictum - правопорушення). Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобов'язання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних відносин.

Відсутність між потерпілим і заподіювачем зобов'язальних відносин до заподіяння шкоди не означає, що між ними не існувало ніяких цивільно-правових відносин. Вони перебували в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне цивільне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок. Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму. До абсолютних прав належать: право власності, право на недоторканність життя і здоров'я, честі та гідності, особистої свободи, право на охорону здоров'я тощо. Якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого абсолютного суб'єктивного права. Невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права і за наявності передбачених законом інших підстав породжує деліктне зобов'язання.

1.2 Види недоговірних зобов'язань

Недоговірні зобов'язання можна умовно поділити на:

? правомірні недоговірні зобов'язання (чітко врегульовані нормами права, що не порушують прав та законних інтересів інших осіб);

? не правомірні недоговірні зобов'язання (деліктні) (чітко врегульовані нормами права, що порушують права та законні інтереси інших осіб);

До недоговірних правомірних зобов'язань Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) відносить такі категорії зобов'язань:

1) публічна обіцянка винагороди;

- публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу;

- публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу;

2) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3) рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

До недоговірних зобов'язань належить також група зобов'язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов'язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов'язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії.

Такими не правомірними недоговірними зобов'язаннями є:

1) створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

2) відшкодування шкоди;

- загальні положення про відшкодування шкоди;

- відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю;

3) набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Поряд з договорами підставами виникнення зобов'язань виступають і односторонні правочини, для юридичної завершеності і дійсності яких достатньо вираження волі однієї особи. До таких правочинів належить, зокрема, публічна обіцянка винагороди, зроблена особою за передання відповідного правового результату.

Таким чином, можна виділити два типи зобов'язань з публічної обіцянки винагороди: без оголошення конкурсу і за результатами конкурсу.

Кожен із вищезазначених видів публічної обіцянки винагороди володіє низкою спільних та відмінних рис. Спільним є те, що з ініціативою досягнення відповідного результату виступає особа, заінтересована у здійсненні однієї або комплексу дій з боку суб'єкта, який відізветься на оголошення.

Особа, з односторонніх дій якої виникає зобов'язання щодо публічної обіцянки винагороди, визначає умови, зміст, строк виконання завдання, форму та розмір винагороди. Результатом, який вимагається, може бути, наприклад, знайдення людини або речі, надання інформації, створення рекламного слогану, написання літературного твору, запропонування технічного рішення тощо. Винагорода може бути обіцяна лише за досягнення правомірного результату.

Особа, яка відізвалася на оголошення, і досягла передбаченого результату, вправі вимагати одержання матеріальної винагороди.

Оскільки право на одержання винагороди ставиться в залежність від виконання певного завдання, може скластися враження, що правочин щодо публічної обіцянки винагороди є правочином з відкладальною обставиною (умовою) в розумінні ст. 212 ЦК України.

Проте ні публічна винагорода, ні публічний конкурс умовними правочинами бути визнані не можуть, адже певна обставина в правочині з відкладальною умовою має значення другорядне, адже може настати або не настати, а в правочинах, що коментуються, обіцяння винагороди та досягнення результату - обов'язкові елементи юридичного складу, які визначають саму сутність даних правочинів, і без яких вони не можуть набути юридичної завершеності.

Крім того, за змістом ст. 212 ЦК України умовні правочини можуть вчинятися за участю хоча б двох осіб (тобто є дво- або багатосторонніми - договорами), в той час як до юридичного складу зобов'язання з публічної обіцянки винагороди включаються два односторонніх правочини - обіцянка винагороди і передання обумовленого в оголошенні результату.

Як вже зазначалося, особа, яка відзивається, за загальним правилом завчасно не є персоніфікованою. Разом з тим при проведенні конкурсу його організатор вправі обмежити суб'єктний склад його учасників, наприклад, особами певної професії, віку, особами - споживачами певних товарів, робіт, послуг тощо.

Не викликає заперечення і односторонній характер публічної обіцянки винагороди і публічного конкурсу.

Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу і за результатами конкурсу, будучи різновидами одного і того ж правового інституту, все ж мають чимало відмінностей. Ці відмінності покладені в основу структурного розподілення норм, що регулюють публічну винагорода і публічний конкурс.

1.3 Ознаки публічної обіцянки винагороди, як одного з видів недоговірних зобов'язань

Фізичні чи юридичні особи, які бажають досягти певної мети, зазвичай укладають відповідний договір з конкретним контрагентом - продавцем, перевізником, підрядником та ін. Але трапляються випадки, коли досягти бажаного результату можна лише долучивши до співпраці широке коло осіб. Така обіцянка адресується всім бажаючим, тобто невизначеному колу осіб, але винагороду отримає той, хто досягне зазначеної в обіцянці мети (повідомить про місцезнаходження речі, надасть будь-яку інформацію, яка допоможе викрити зловмисників тощо).

Публічна обіцянка винагороди - це односторонній правочин, на підставі якого одна особа зобов'язується сплатити певну винагороду будь-якій особі за умови досягнення нею зазначеного в оголошенні результату.

Водночас не всі обіцянки породжують обов'язок сплатити винагороду. Обіцянка про сплату винагороди має відповідати таким вимогам:

1) вона має бути публічною, тобто сповіщеною в засобах масової інформації або іншим чином доведеною до невизначеного кола осіб. Публічною вважається і обіцянка, яка звернута до певного кола осіб (наприклад, до "молодих науковців", "працівників пивзаводу"). Якщо ж звернення адресовано конкретним особам, воно втрачає ознаку публічності і набуває договірного характеру;

2) обіцянка винагороди повинна мати майновий характер (тобто повинна обіцятися певна грошова сума, певне майно або певні блага майнового змісту, наприклад, путівка на 24 дні в санаторій "Трускавець", дві будь-які вівці з отари, яка заблукала в горах під час негоди тощо);

3) винагорода повинна обіцятися за вчинення правомірних дій;

4) має бути зазначено результат, якого необхідно досягнути. Це може бути або досягнення конкретної мети, або найкраще виконання певної роботи, характер якої допускає виконання її різними особами (знайти весільну обручку, втрачений вантаж чи виграти золоту медаль на Олімпіаді, встановити світовий рекорд в стрибках у довжину тощо);

5) із оголошення повинно бути зрозуміло, хто обіцяє винагороду, і місце, куди необхідно надати результат;

6) обіцянка може бути оголошена в будь-якій формі (письмово, по телебаченню, по радіо, по Інтернету тощо). Особи, які бажають відгукнутися на обіцянку, можуть вимагати письмового підтвердження інформації;

7) строк досягнення результату не є обов'язковою умовою. Якщо він не встановлений, то оголошене завдання вважається чинним протягом розумного строку. доручення боржник винагорода

Так, понад 50 років існувала обіцянка одного із меценатів сплатити винагороду особі, яка наведе докази Великої теореми Ферма. У разі виконання завдання і передання його результату, особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою. Якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди. Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Зобов'язання припиняється у разі:

1) досягнення результату і виплати винагороди;

2) закінчення визначеного для виконання строку;

3) закінчення "розумного" для виконання строку.

ЦК України пред'являє певні вимоги до правочину про обіцянку винагороди. Для того, щоб він породжував правові наслідки, необхідна його відповідність наступним ознакам:

1) публічний характер, тобто звернення обіцянки до необмеженого кола осіб.

Про публічність винагороди може свідчити розміщення її у засобах масової інформації, по радіо, на телебаченні, на дошках оголошень, в мережі Internet та будь-яким іншим шляхом, що передбачає відкритість інформації про встановлення винагороди.

Якщо винагорода пропонується визначеній особі або особам, таке зобов'язання вже не матиме ознак зобов'язань з односторонніх дій і до нього застосовуватимуться правила про відповідний договір (підряду, доручення тощо);

2) майновий характер обіцяної винагороди - запропонована винагорода повинна мати вартісний еквівалент. Вона може існувати у вигляді сплати грошової суми, дарування речі, надання послуг майнового характеру (ремонт квартири, організація відпочинку і т. д.). Слід наголосити на тому, що в оголошенні повинна зазначатися не тільки форма, але і розмір винагороди. Тому такі оголошення, де вказано лише про те, що "винагорода гарантується", не відповідають законові і не породжують не договірного зобов'язання. Якщо запропонована винагорода не є матеріальною і виражається, наприклад, в нагородженні дипломом, висловленні подяки тощо, ці відносини не підпадають під визначення публічної обіцянки винагороди і регулюються не цивільним, а іншими галузями права;

3) визначення кінцевого результату, який очікує одержати особа, що оголосила про публічну винагороду і який повинен бути досягнутий як необхідна умова одержання винагороди;

4) персоніфікованість суб'єкта, який пропонує винагороду, та невизначеність осіб, яким сповіщується інформація про обіцяння винагороди. Безперечно, на практиці складно уявити собі випадки, щоб особа, яка взяла на себе обов'язок сплатити винагороду, вказувала б в оголошенні своє повне прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання або роботи, іншу настільки деталізовану інформацію про себе. Персоніфікованість передусім передбачає, що із змісту оголошення можна буде встановити таку особу (наприклад, залишений контактний номер телефону та ім'я цієї особи). Водночас з метою уникнення можливих складнощів і непорозумінь у визначенні особи, що пообіцяла винагороду, треті особи, що мають намір вживати заходи, спрямовані на виконання завдання, не позбавлені права вимагати від неї письмового підтвердження обіцянки.

Оскільки звернення адресоване наперед невизначеному колу осіб, всім і кожному, не всі особи, які володіють результатом, що вимагається, мають право на винагороду.

2. Недоговірні зобов'язання у системі цивільного права

2.1 Зобов'язання, що виникають зі створення небезпеки при порушенні довкілля

В юридичній літературі давно і справедливо підкреслювалося, що в законі про цивільно-правову деліктну відповідальність центр ваги необхідно перенести зі шкідливого результату на більш ранній ступінь, коли протиправне діяння створює. можливість заподіяння шкоди або коли сама діяльність має небезпечні властивості. Це припускає покладання цивільно-правової деліктної відповідальності не тільки за спричинену шкоду, а й за "делікт створення небезпеки". Саме таким деліктом є створення небезпеки життю, здоров'ю та майну внаслідок порушення навколишнього природного середовища. Вперше в проекті ЦК України (глава 79: статті 1217-1219) передбачено деліктні зобов'язання для виникнення яких досить факту створення небезпеки для життя, здоров'я та майна за відсутності заподіяння будь-якої шкоди. Норми, що регулюють зазначені зобов'язання, набувають важливого превентивно-виховного значення. Вони стимулюють здійснення заходів щодо охорони довкілля, поліпшення його якості, функціонування системи інформації про стан довкілля (екологічний моніторинг), проведення екологічних експертиз, державний контроль за додержанням екологічних стандартів, нормативів та правил.

Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, що своєю протиправною діяльністю (бездіяльністю), порушуючи довкілля, створила небезпеку (загрозу) для життя, здоров'я і майна, зобов'язана усунути цю небезпеку, а особа, яка піддається небезпеці має право вимагати усунення небезпеки (загрози). Воно є різновидом цивільно-правових відносин, йому властиві елементи, що характеризують цивільно-правові відносини. Ними є суб'єкт, об'єкт та зміст (суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок). Суб'єктами деліктних зобов'язань зі створення небезпеки є сторони зобов'язальних відносин. Їх називають кредитором і боржником.

Кредитор - уповноважена сторона, яка має право вимагати усунення створеної небезпеки (загрози) життю, здоров'ю та майну. На боці кредитора можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, які піддаються загрозі або інтересам яких вона загрожує. Вік, стан фізичного та психічного здоров'я, наявність чи відсутність деліктоздатності не впливають на статус кредитора. Право кредитора на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю, - це зобов'язальне відносне особисте право. Здійснення цього права залежить від волі зобов'язаної сторони. В ст. 275 проекту ЦК України, яка називається "Право на усунення небезпеки, що загрожує життю та здоров'ю", передбачається його зміст: "фізична особа має право вимагати усунення небезпеки..., що створена внаслідок господарської та іншої діяльності". Це право забезпечує природне існування фізичної особи, і зобов'язання зі створення небезпеки є цивільно-правовими гарантіями здійснення зазначеного права кредитора.

Боржник - це сторона, яка зобов'язана усунути створену небезпеку. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, які займаються підприємницькою та іншою господарською діяльністю, порушуючи при цьому навколишнє природне середовище. Це промислові підприємства, транспортні організації, будівельні організації тощо.

Об'єктом деліктних зобов'язань є дії боржника по усуненню небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб. Зміст деліктного зобов'язання становлять право кредитора та обов'язок боржника. Останній вчиняє дії по усуненню небезпеки, а кредитор має право вимагати усунення створеної небезпеки.

Обов'язок боржника з усунення небезпеки, що загрожує життю, здоров'ю та майну, є цивільно-правовою відповідальністю. Вона має розглядатися як важлива гарантія реалізації конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України).

У юридичній літературі безпечне для життя і здоров'я довкілля характеризується як такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки і виникненню небезпеки для життя і здоров'я людини. Критерії безпечного стану довкілля визначаються екологічними стандартами і нормативами та технічними, санітарно-гігієнічними, будівельними й іншими нормами та правилами, що містять вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до них мають здійснюватися розміщення, проектування, будівництво, реконструкція, введення в дію та експлуатація підприємств, споруд та інших об'єктів, експлуатація транспорту.

Здійснення заходів щодо охорони довкілля забезпечується проведенням екологічної експертизи проектів господарської та іншої діяльності1.

Широкі повноваження в галузі охорони довкілля надані громадянам. Вони мають право брати участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції екологічно небезпечних об'єктів і вносити пропозиції в державні та господарські органи з цих питань.

Зазначені повноваження громадян закріплено в ч. 2 ст. 50 Конституції України, яка гарантує кожному право вільного доступу до інформації про стан довкілля. В юридичній літературі пропонується з метою посилення гарантій реалізації права громадян на екологічну інформацію розробити закон "Про екологічну інформацію та Єдину державну інформаційну систему"2. Право на екологічну інформацію тісно пов'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля, бо Конституція України визнає її екологічно відкритою, забороняє її засекречувати, гарантує вільний доступ до отримання даних про стан довкілля (джерела забруднення на відповідній території, обсяги, склад хімічних, токсичних речовин і т. ін.). Це в свою чергу зумовлює реальну можливість більш оперативно й ефективно реагувати на ситуації створення небезпеки життю, здоров'ю та майну внаслідок погіршення стану довкілля. Так, небезпека заподіяння шкоди надалі може стати підставою для позову про усунення цієї небезпеки. Суд має право, враховуючи конкретні обставини справи, ухвалити рішення про вжиття належних заходів для усунення небезпеки в строк, передбачений у рішенні. Разом з тим ст. 1218 проекту ЦК України передбачає право суду винести рішення про повну заборону діяльності, яка створює небезпеку (загрозу). В цьому разі обов'язок боржника.. в деліктному зобов'язанні полягає у припиненні діяльності, яка загрожує життю, здоров'ю та майну внаслідок порушення довкілля і, отже, є іншим видом цивільно-правової відповідальності за створення небезпеки.

У разі відмови в позові про заборону згаданої діяльності у зв'язку з тим, що це суперечить громадським інтересам, відповідач зобов'язаний таким чином задовольнити варті уваги вимоги особи, яка піддається небезпеці (загрозі), щоб було виключено подальший вплив на неї обставин, що створюють цю небезпеку (загрозу).

2.2 Зобов'язання із заподіяння шкоди

Однією з підстав виникнення зобов'язань згідно зі ст. 440 ЦК України є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів (наприклад, договору, односторонньої угоди, адміністративного акта), цей вид зобов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Зобов'язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди, називають деліктними (від лат. delictum - правопорушення). Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобов'язання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних відносин.

Відсутність між потерпілим і заподіювачем зобов'язальних відносин до заподіяння шкоди не означає, що між ними не існувало ніяких цивільно-правових відносин. Вони перебували в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне цивільне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок. Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму. До абсолютних прав належать: право власності, право на недоторканність життя і здоров'я, честі та гідності, особистої свободи, право на охорону здоров'я тощо. Якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого абсолютного суб'єктивного права. Невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права і за наявності передбачених законом інших підстав породжує деліктне зобов'язання.

Зміст деліктного зобов'язання становлять право кредитора та обов'язок боржника. Згідно зі ст. 440 ЦК України обов'язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора - одержати таке відшкодування.

Наведене вище визначення деліктного зобов'язання та його аналіз дають можливість провести межу між зазначеним зобов'язанням і договірним охоронним зобов'язанням. Відмінності між ними полягають у тому, що:

· по-перше, юридичними фактами, на підставі яких виникає деліктне зобов'язання, є порушення абсолютного пасивного обов'язку і тим самим - абсолютного права, тобто порушення абсолютних правовідносин шляхом вчинення протиправного і, як правило, винного діяння. Договірне охоронне зобов'язання теж виникає внаслідок цивільних правовідносин (делікту). Але воно є результатом порушення інших за своєю природою прав, обов'язків та правовідносин, а саме: відносних договірних прав та обов'язків і, отже, відносних правовідносин, у рамках яких здійснюється цивільний договір;

· по-друге, різна юридична природа обов'язку заподіювана в деліктному зобов'язанні і обов'язку боржника в договірному охоронному зобов'язанні. Обов'язок заподіювача - це його новий відносний обов'язок, який покладається на нього законом замість порушеного ним абсолютного обов'язку пасивного типу в абсолютних правовідносинах. Обов'язок боржника - це додатковий обов'язок, що виникає в результаті невиконання або неналежного виконання ним договірного обов'язку: поставити продукцію, виконати роботу, надати послуги тощо. Додатковий обов'язок боржника приєднується до невиконаного чи неналежне виконаного ним договірного обов'язку;

· по-третє, різний зміст зазначених обов'язків заподіювача і боржника. Заподіювач у деліктному зобов'язанні зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування заподіяних збитків. Обов'язок боржника в договірному охоронному зобов'язанні полягає у відшкодуванні заподіяних збитків, у сплаті неустойки, штрафу, пені. Якщо інше не передбачено законом або договором, виконання боржником додаткового обов'язку в договірному охоронному зобов'язанні не виключає виконання основного обов'язку (поставити продукцію, виконати роботу, надати послуги тощо) в договірному регулятивному зобов'язанні. Різниця у змісті зазначених обов'язків заподіювача і боржника пояснюється тим, що неустойка, як засіб забезпечення виконання договірного зобов'язання, та штрафні санкції (штрафи, пеня) не застосовуються до деліктного зобов'язання. Метою останнього, як це зазначено в імперативних нормах ст. 440 ЦК України (ст. 1120 проекту ЦК України), є поновлення первісного майнового стану потерпілого, а якщо це неможливо - відшкодування заподіяних збитків;

· по-четверте, деліктне зобов'язання і договірне охоронне зобов'язання різняться об'єктом. У деліктному зобов'язанні обов'язок заподіювача спрямований на поновлення порушеного абсолютного права, а якщо це неможливо - на відшкодування заподіяних збитків. У договірному зобов'язанні обов'язок боржника спрямований на забезпечення виконання договору. Це пояснюється тим, що боржник, не спричиняючи шкоди невиконанням договору, все ж таки зобов'язаний сплатити неустойку, штраф, пеню за самий факт порушення договору. В цьому полягає штрафний характер договірної відповідальності, її стимулююче значення в справі додержання договірної дисципліни;

· по-п'яте, суб'єктний склад деліктного зобов'язання визначається так: уповноважена особа в ньому збігається з уповноваженою особою в абсолютних правовідносинах, тобто з носієм абсолютного права. Щодо зобов'язаної особи, то нею стає будь-яка зобов'язана особа в абсолютних правовідносинах, яка порушила абсолютне право. Суб'єктний склад договірного охоронного зобов'язання зумовлений суб'єктним складом договірного регулятивного зобов'язання. Це кредитор і боржник як цілком конкретні учасники договірних регулятивних правовідносин. Вони ж є суб'єктами договірного охоронного зобов'язання.

Висновки

Отже, не договірні зобов'язання - це зобовязання, що виникають не з договору, а на підставі іншого юридичного факту. Вище викладене дає можливість зробити наступні висновки. Зобов'язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових та майнових прав і інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин. Відсутність між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин до завдання шкоди не слід розуміти, що між ними були відсутні будь-які цивільно-правові відносини. До завдання шкоди потерпілий і заподіювач шкоди перебували і перебувають в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок.

Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає у тому, що воно охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму (право власності, право на недоторканність життя і здоров'я, честі та гідності тощо). І якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, а його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого суб'єктивного права і невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права, внаслідок чого, за наявності передбачених законом підстав, можуть виникнути зобов'язання з відшкодування шкоди.

Щодо публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу - це звернена до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату.

За своєю юридичною природою публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу є одностороннім умовним правочином, підставою виникнення якого є складний юридичний склад, що містить елементи двох односторонніх правочинів - публічної обіцянки винагороди та відклику на нього у вигляді досягнення обумовленого результату. Вони мають зустрічний характер і повинні відповідати один одному, однак їх здійснення не означає укладення договору. Причому обіцянка винагороди не є офертою, а досягнення результату - не є акцептом.

Щодо суб'єктного складу, то суб'єктами не договірного зобов'язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Особа, яка обіцяє винагороду, є боржником, а той, хто відізвався на таку обіцянку, - кредитором.

Список використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: станом на 15 трав. 2013 р. : відпов. офіц. тексту. - Х. : Право, 2013. - 208 с.

3. Цивільний процес України: навч. посіб. / С.О. Погрібний, Р.Ф. Гонгало, Н.В. Волкова [та ін.]. - Х. : Одіссей, 2010. - 184 с.

4. Цивільний процес України: підручник / Нац. ун-т "Одес. юрид. акад." ; за ред.: Р.М. Мінченко, І. В. Андронова. - Х. : Одіссей, 2012. - 496 с.

5. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред.: В.Г. Фазикоша, С.Б. Булеци. - К. : Знання, 2013. - 752 с. - (Вища освіта XXI століття).

6. Цивільне право: підручник: у 2 т. / Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого"; за ред.: В. І. Борисова, І. В. Спасибо-Фатєєва, В.Л. Яроцький. - Х. : Право, 2014 - Т. 2. - 816 с.

7. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монограф. -К., 2006. Борисова В.І. - Цивільне право. Том 2 Видавництво 2011р.

8. Боднар T.B. Договірні зобов'язання у цивільному праві України. - Монограф. - К., 2007.

9. Братель О.Г. Цивільне право України / О.Г. Братель, С.А. Пилипенко. - К. : Вид. О.С. Ліпкан, 2010. - 256 с.

10. Бойко М.Д. Процесуальні документи у сфері цивільно-правових відносин (зразки документів, коментарі, роз'яснення) : навч.-практ. посіб. / М.Д. Бойко, М.А. Хазін. - 3-е вид., допов. і переробл. - К. :Атіка, 2011. - 620 с.

11. Васильєв С.В. Особливості розгляду окремих категорій цивільних справ: навч. посіб. / С.В. Васильєв. - Х. : Еспада, 2012. - 480 с.

12. Васильєв С.В. Цивільний процес України: навч. посіб. / С.В. Васильєв. - К. : Центр учб. л-ри, 2013. - 344 с.

13. Вознюк Н. Альтернативні способи вирішення господарсько-правових спорів / Н. Вознюк // Юридична Україна. - 2013. - № 10. - С. 80-83.

14. Галянтич M.K. Житлове право: Навч. посібн. - К., 2007.

15. Галянтич М .К. Теоретико-правові засади реалізації житлових прав громадян в умовах ринкових перетворень: Монограф. - К., 2006.

16. Дзера О.В., Кузнєцова Н. С., Луць В.В. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України в 2 томах - Рік видання 2013

17. Завальна Ж.В. Концептуальні засади договірного регулювання адміністративно-правових відносин / Ж.В. Завальна. - Суми: видавничо-виробниче підприємство ТОВ "Мрія", 2010. - 360 с.

18. Тупицька Є.О. Новація боргу у позикове зобов'язання за законодавством України: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Є.О. Тупицька. - Х., 2010. - 20 с.

19. Пучковська І. Й. Неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава та притримання як способи захисту прав кредитора в договірному зобов'язанні : навч. посіб. / І. Й. Пучковська. - Х. : ФІНН, 2013. - 144 с.

20. Харитонов Є. О. Цивільне право України / Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, О.В. Старцев. - Вид. 3-тє, переробл. і допов. - К. : Істина, 2011. - 808 с.

Размещено на Allbest.ru