Адміністративна відповідальність за правопорушення, що посягають на права і свободи громадян

Синьов О.В. Адміністративна відповідальність за правопорушення, що посягають на права і свободи громадян. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. - Національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2001.

Дисертацію присвячено аналізу сутності, змісту, підстав та процедур адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на права і свободи громадян, її місця в загально-правовому та адміністративно-правовому механізмах охорони прав і свобод громадян. Досліджується система прав і свобод громадян як об'єкт правової охорони, поняття та значення адміністративної відповідальності в системі засобів їх забезпечення. Дається детальна характеристика проступків, що посягають на права та свободи громадян, як підстав адміністративної відповідальності, виділяються і аналізуються окремі їх види. Визначаються основні напрямки удосконалення законодавства про адміністративну відповідальність в цій сфері, сформульовано пропозиції щодо внесення конкретних змін і доповнень до КпАП України, розробки проекту нового КпАП.

Ключові слова: права громадян, свободи громадян, охорона, захист, правові засоби, адміністративна відповідальність, адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення, провадження.

Синев А.В. Административная ответственность за правонарушения, посягающие на права и свободы граждан. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - теория управления; административное право и процесс; финансовое право. - Национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2001.

Диссертация посвящена анализу сущности, содержания, оснований и процедур административной ответственности за проступки, посягающие на права и свободы граждан, ее места в общеправовом и административно-правовом механизмах охраны прав и свобод граждан. Исследуется система прав и свобод граждан как объект правовой охраны, понятие и значение административной ответственности в системе средств ее обеспечения. Проведя анализ развития представлений о правах человека, диссертант пришел к выводу, что их можно определить как равные для всех возможности реализации своих потребностей, необходимых для нормального существования и развития индивида в конкретно-исторических условиях, объективно обусловленных достигнутым уровнем развития человечества и закрепленных в качестве международных стандартов.

В диссертации отмечается, что механизм правовой охраны прав и свобод граждан состоит в создании реальных условий беспрепятственной их реализации путем предупреждения нарушений. Он тесно связан с механизмом правовой защиты, который реализуется в случае нарушения прав и свобод, если их охрана не дала желаемого результата. Важную роль в этих механизмах играют меры юридической, в частности, административной ответственности за правонарушения, посягающие на права и свободы граждан. Содержание этой ответственности составляет применение соответствующих видов административных взысканий к лицам, совершившим такие правонарушения.

Центральное место в диссертации отведено определению видов и характеристике составов административных проступков, посягающих на права и свободы граждан. Впервые обосновывается существование указанного проступка как самостоятельного социально-правового явления и как основания административной ответственности‚ установлены существенные признаки, по которым его отличают от иных административных проступков. Из общей системы административных деликтов выделены отдельные составы проступков, посягающие на права и свободы граждан, обобщены способы, которыми административные проступки нарушают права и свободы граждан, на основе чего осуществлена их классификация.

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв'язок із науковими планами та програмами‚ об'єкт і предмет‚ мета і завдання‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ І “Загальна характеристика адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на права і свободи громадян” містить три підрозділи. У першому підрозділі “Права і свободи громадян як об'єкт правової охорони” підкреслюється, що правова охорона є одним із способів забезпечення прав і свобод громадян, гарантією їх реалізації.

В дисертації простежуються шляхи формування теорій і концепцій прав людини, зазначається. що воно відбувалося одночасно з осмисленням людської сутності, а також формуванням уявлень про державу, право, закон. Ідеї соціальної і правової держави тісно стикаються з ідеями прав людини, вони є сполучною ланкою між природною сутністю людини, з її природними потребами і нормативним вираженням прав людини. Природні права без їх нормативного закріплення - лише голосні декларації і красиві теорії, власне юридичні права людини є реальністю для права, яка дозволяє забезпечувати їх реалізацію, охорону і захист.

Особливістю прав людини названо те, що вони становлять фундаментальні за природою, універсальні моральні категорії, невід'ємну складову частину для кожної живої людини в її стосунках з державою. І хоча вони тісно стикаються з моральними правами людини, у них є істотні розходження. На відміну від моральних прав, права людини невід'ємні, належать людям у рівному обсязі незалежно від соціального стану і не вимагають підтвердження права володіння ними.

Здійснивши аналіз розвитку уявлень про права людини, дисертант дійшов висновку, що їх можна визначити як рівні для всіх можливості реалізації своїх потреб, необхідних для нормального існування і розвитку індивіда в конкретно-історичних умовах, об'єктивно обумовлених досягнутим рівнем розвитку людства і закріплених як міжнародні стандарти.

Права людини, наголошується в роботі, вимагають умов і способів, які б забезпечували їх практичну реалізацію, надійну охорону і захист, тобто певні гарантії. До них належать матеріальні, політичні, ідеологічні (духовно-моральні), юридичні (державно-правові). Особливе місце, на думку дисертанта, займають юридичні гарантії, покликані спеціально гарантувати використання і захист цих прав. Однією з них, найважливішою є правова охорона прав і свобод громадян. Правова природа цієї охорони вивчена недостатньо, хоча сам термін застосовується досить часто в науковій літературі поряд з термінами “правовий захист”, “юридичний захист”, “правове забезпечення”, “правова чи юридична захищеність” тощо. В підрозділі розкриваються критерії відмінності зазначених понять. Основним критерієм їх розмежуванням може слугувати момент вчинення делікту з огляду на всі його стадії. Тобто, до вчинення правопорушення право впливає охоронними засобами, після вчинення - захисними.

В роботі здійснено також аналіз проблем класифікації прав і свобод громадян, виділено окремі їх групи - громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні і культурні права і свободи. Зроблено висновок, що розмежування між термінами “права” і “свободи” провести важко, останнім часом вони використовуються практично як синоніми.

У другому підрозділі “Адміністративна відповідальність в системі засобів забезпечення прав і свобод громадян” розкриваються роль та зміст механізму правової охорони прав і свобод громадян та місце в ньому адміністративної відповідальності.

Зазначається, що механізм правової охорони прав і свобод громадян полягає у створенні реальних умов безперешкодної їх реалізації шляхом попередження порушень. Регулятивний вплив здійснюється до виникнення реального посягання за наявності припущень про можливість його виникнення, тобто воно має профілактичне значення. Механізм правової охорони тісно пов'язаний з механізмом правового захисту, який реалізується у випадку порушення прав та свобод громадян, якщо їх охорона не дала належного результату. Важливу роль в цих механізмах відіграють заходи юридичної, зокрема, адміністративної відповідальності за правопорушення, які посягають на права та свободи громадян.

Аналізуючи їх значення та зміст, здобувач підкреслює, що заборони, які містяться в нормах даного правового інституту, виконують функцію охорони шляхом вираження негативного ставлення держави до певних діянь і встановлення відповідальності за її вчинення. Закріплені в законі, вони вказують на межі можливої поведінки, здійснюючи тим самим регулятивний вплив на свідомість людей. Під час реалізації адміністративної відповідальності (застосування адміністративних санкцій) включається механізм правового захисту, тобто адміністративний примус щодо осіб, які порушили встановлені заборони. Він дозволяє не лише притягнути винного до відповідальності, виконуючи при цьому виховний і попереджувальний вплив, але і допомагає відновленню людини в її правах. Акт юрисдикційного органу про застосування адміністративного стягнення є беззаперечним юридичним фактом і доказом порушення прав людини для органів виконавчої влади і суду.

В дисертації аналізуються висловлені в літературі думки щодо сутності адміністративної відповідальності, зокрема, зроблено висновок про те, що адміністративна відповідальність за проступки, які посягають на права та свободи громадян, - це застосування до осіб, які їх вчинили, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального чи особистісного характеру і застосовуються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права.

За адміністративні проступки, що посягають на права і свободи громадян, застосовуються такі адміністративні стягнення як попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета або грошей, позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, виправні роботи, адміністративний арешт. В підрозділі детально характеризуються особливості правового регулювання та практичного застосування кожного з цих стягнень.

В третьому підрозділі “Підстави адміністративної відповідальності в сфері забезпечення прав і свобод громадян” підкреслюється важливість визначення підстав юридичної відповідальності, що зумовлено зв'язком інституту відповідальності з державним осудом і примусом, із встановленням в законі обсягу і меж застосування заходів правового впливу, здійснення справедливого правосуддя, втручання в автономію людини, і, в той же час, охороною прав та свобод від різних посягань.

Підстави адміністративної відповідальності в роботі аналізуються в кількох аспектах. По-перше, підстава адміністративної відповідальності розглядається як право держави на застосування до людини примусових заходів. З цієї точки зору підстави адміністративної відповідальності і юридичної відповідальності в цілому збігаються. По-друге, підстава адміністративної відповідальності розглядається як необхідність її існування поряд з іншими видами юридичної відповідальності. В цьому випадку мова йде про підстави, що розкривають умови і момент виникнення адміністративної відповідальності конкретної особи. Аналіз ознак адміністративної відповідальності дозволив виділити три її підстави: нормативну, тобто систему норм, що регулюють цей вид відповідальності; фактичну, тобто діяння конкретного суб'єкта (адміністративний проступок); процесуальну, тобто акт компетентного суб'єкта про накладення конкретного стягнення за конкретне адміністративне правопорушення. Для настання відповідальності необхідна наявність всіх трьох підстав і саме в такій послідовності.

В роботі зазначається, що нормативну основу адміністративної відповідальності складають нормативні акти, різні за своєю юридичною силою, що в сукупності утворюють законодавство про адміністративні проступки. Систему цього законодавства в наш час складають Кодекс України про адміністративні проступки і окремі законодавчі акти. В окремих випадках рішення, за порушення яких законодавством встановлено адміністративну відповідальність, можуть приймати місцеві ради.

Основну увагу в підрозділі приділено аналізу фактичної підстави адміністративної відповідальності, якою є вчинення особою адміністративного правопорушення (проступку). Детально розглянуто як ознаки, що характеризують діяння як адміністративний проступок, так і об'єктивні та суб'єктивні ознаки його юридичного складу. Зроблено висновок, що родовим об'єктом адміністративних проступків, які посягають на права і свободи громадян, є можливості їх реалізації. Неправильним, на думку дисертанта, було б вважати, що адміністративний проступок може заподіяти шкоду самим правам людини. Видовими об'єктами проступків, що посягають на права і свободи громадян, названо можливості реалізації громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод громадян.

Розділ ІІ “Адміністративні проступки, що посягають на права і свободи громадян, як підстави адміністративної відповідальності”, який складається з чотирьох підрозділів, присвячено характеристиці системи цих проступків та відповідальності за їх вчинення, а також проблем удосконалення останньої.

У першому підрозділі “Види адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян” зазначається, що КпАП України містить близько ста складів адміністративних проступків, які посягають на права і свободи громадян.

Аналіз різних видів адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, дозволив відзначити, що вони не складають єдиної, самостійної системи. Норми, які закріплюють склади таких проступків, містяться в різних главах Особливої частини розділу ІІ КпАП України і окремо як такі не визначені. Об'єктивна сторона одного складу може виражатися в різних за своїм характером діяннях. Один проступок може посягати на різні види прав і свобод громадян, а також на державні і колективні інтереси. З урахуванням цього в роботі здійснено класифікацію адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян.

Спочатку виділяються склади таких проступків залежно від того, до якої глави Особливої частини розділу ІІ КпАП їх поміщено, тобто залежно від сфери чи галузі управління, в якій можливе їх вчинення. З'ясовано, що такі склади поміщено до кожної глави Особливої частини розділу ІІ КпАП. Їх відмінною рисою є завдання шкоди правам і свободам громадян, що підпадають під охорону адміністративно-правових норм поряд з іншими елементами відносин, які охороняються. В конструкціях цих складів права і свободи громадян як основний родовий об'єкт проступку майже не зустрічаються. Найчастіше вони визнаються додатковим об'єктом посягань.

Проведено також класифікацію адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, залежно від ступеню їх посягання на ці об'єкти. З огляду на цю ознаку виділено три групи проступків. До першої віднесено діяння, що безпосередньо посягають на права і свободи громадян. Друга група адміністративних проступків посягає на права і свободи громадян шляхом заподіяння шкоди встановленим механізмам їх реалізації. Такі механізми невід'ємні від прав і свобод громадян, права і свободи не можуть існувати без них. Третю групу утворюють адміністративні проступки, що посягають на права і свободи громадян шляхом заподіяння шкоди механізму їх охорони.

Ще один поділ адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, дозволив виділити серед них проступки, безпосереднім об'єктом яких є лише права і свободи громадян, та проступки, в яких права і свободи громадян є складовою частиною безпосереднього об'єкта поряд з іншими відносинами або ж додатковим об'єктом.

Як основну класифікацію адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, дисертант розглядає їх поділ залежно від виду прав і свобод громадян, які є об'єктом посягань. Такий аналіз дозволяє визначити, наскільки адміністративна відповідальність охороняє людину і окремі її права і свободи. З метою здійснення цієї класифікації здобувачем складено таблицю, в якій наведено перелік видів прав і свобод громадян відповідно до різних сфер життя людини: особистої, політичної, економічної, соціальної, культурної. Залежно від цього права і свободи структуруються за категоріями і найменуваннями. Кожному виду відповідають всі адміністративні проступки, що посягають на них, незважаючи на те, що один проступок може посягати на різні права і свободи громадян.

На закінчення зроблено висновок, що існуюча система адміністративних проступків вимагає перегляду і реформування з урахуванням збалансованого співвідношення інтересів особистості і держави, взаємодії різних механізмів забезпечення прав і свобод громадян.

У другому підрозділі “Відповідальність за адміністративні проступки, що посягають на громадянські і політичні права і свободи громадян” визначаються види таких проступків і дається характеристика їх юридичних складів.

В першій частині підрозділу аналізуються адміністративні проступки, які посягають на громадянські права і свободи громадян. Ці права і свободи мають за мету забезпечення волі і автономії індивіда, його юридичної захищеності від зовнішнього втручання. Органічна основа і головне призначення громадянських прав полягають у забезпеченні пріоритету індивідуальних, внутрішніх орієнтирів розвитку кожної особистості. До них віднесено фізичні права (життєві) - можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних потреб (право на життя, особисту недоторканність, на свободу пересування і вибір місця проживання та інші), та особистісні (духовні) - можливості збереження, прояву, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду і духовності (право на ім'я, честь, гідність, свободу переконань, совісті, на справедливий незалежний суд). До адміністративних проступків, які посягають на цю групу прав і свобод громадян і які проаналізовано в підрозділі, належать порушення правил тримання собак і котів, що спричинило заподіяння шкоди здоров'ю людей; використання засобів зв'язку з метою посягання на честь і гідність громадян; дрібне хуліганство; самоуправство; незаконне вилучення посадовими особами паспортів у громадян чи прийняття паспортів у заставу. Разом з тим зроблено висновок, що охорону цілого ряду громадянських прав і свобод громадян (наприклад, права на недоторканність житла, приватного і сімейного життя і збереження його таємниці, права визначати і вказувати свою національну приналежність, користування рідною мовою, на свободу вибору місця перебування і місця проживання, свободи совісті тощо) засобами адміністративної відповідальності не забезпечено, у зв'язку з чим законодавство слід належним чином доопрацювати.

Окремо аналізуються адміністративні проступки, які посягають на політичні права і свободи громадян. Ці права і свободи забезпечують людині можливість участі в громадсько-політичному житті держави, здійсненні державної влади. Вони є неодмінною умовою функціонування всіх інших видів прав і свобод, оскільки складають основу системи демократії. Одним із найважливіших з цих прав є право громадян брати участь в управлінні справами держави. Саме воно частково забезпечено засобами адміністративної відповідальності, зокрема, в роботі охарактеризовано такі адміністративні проступки як порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів та законодавства про референдум. Інші політичні права громадян засобами адміністративної відповідальності не охороняються. Дисертант висловлює і аргументує думку про необхідність посилення правової охорони шляхом встановлення адміністративної відповідальності за їх порушення права громадян на об'єднання і права на звернення.

В третьому підрозділі “Відповідальність за адміністративні проступки, що посягають на економічні, соціальні і культурні права і свободи громадян” підкреслюється, що ці групи прав і свобод громадян належать до прав людини другого покоління. Вони забезпечують соціально-економічні умови життя індивіда, духовний розвиток людини, визначають її становище в сфері праці і побуту, зайнятості, добробуту, соціальної захищеності з метою створення умов, за яких люди можуть бути вільними від страху і нестатку.

При цьому економічні права забезпечують людині вільне розпорядження робочою силою, використання її самостійно або за трудовим договором, розпорядження предметами споживання і основними факторами господарської діяльності, здобуття засобів до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ. Адміністративних проступків, які посягають на економічні права і свободи громадян, в КпАП України названо досить багато. В дисертації аналізуються цілі групи таких проступків: адміністративні проступки, що посягають на трудові права і свободи громадян (порушення законодавства про працю та про охорону праці тощо), на право власності громадян (права споживачів, права власника землі тощо), на право здійснення підприємницької діяльності тощо.

Найчисленнішими є адміністративні проступки, що посягають на соціальні права і свободи громадян, до яких належать право на соціальне страхування, пенсійне забезпечення і медичне обслуговування, охорону здоров'я, безпеку навколишнього середовища тощо. Серед них в дисертації виділено і проаналізовано залежно від сфери заподіяння шкоди і характеру небезпеки: адміністративні проступки, що посягають на санітарне й епідеміологічне благополуччя та екологічну безпеку населення; порушення правил, норм і стандартів, що забезпечують безпеку при експлуатації різних технічних засобів, об'єктів будівництва тощо; порушення вимог щодо забезпечення безпеки в спеціальних випадках (під час проведення мітингів, демонстрацій, інших масових заходів, у випадку тримання тварин тощо).

До посягань на культурні права і свободи громадян, які забезпечують духовний розвиток людини, допомагають кожному індивіду стати корисним учасником політичного, духовного, соціального і культурного прогресу, в роботі віднесено і охарактеризовано порушення прав власника патенту на сорти рослин і порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури. Зазначається також, що законодавство практично не передбачає адміністративної відповідальності за порушення прав громадян на освіту, що є його суттєвим недоліком.

В заключному, четвертому підрозділі “Основні напрямки удосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за проступки, що посягають на права і свободи громадян” зазначається, що удосконалення законодавства про адміністративні проступки нерозривно пов'язане з адміністративною реформою і реформою адміністративного права, які здійснюються в наш час в Україні.

Проведене дослідження дозволило виділити в законодавстві про адміністративні правопорушення ряд недоліків, прогалин і колізій, які послаблюють охорону прав і свобод громадян. Це стосується, передусім, структури КпАП, загальних положень і принципів адміністративної відповідальності, системи адміністративних стягнень і загальних правил їх накладення, системи адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, провадження в справах про адміністративні проступки. Зміни, що вносяться до КпАП, остаточно проблему не зняли. На сьогодні потрібен докорінний перегляд чинного адміністративно-деліктного законодавства, приведення його у відповідність з Конституцією України.

Необхідно, як зазначається в роботі, переглянути структуру Особливої частини розділу ІІ КпАП, яка на сьогодні не відповідає поставленим перед КпАП завданням, зокрема, це стосується поділу на глави. Так, стаття 1 КпАП серед його завдань ставить на перше місце охорону прав і свобод громадян, однак Особлива частина не містить жодної глави, яка була б присвячена тільки проступкам проти прав і свобод громадян.

Крім вдосконалення структури, вимагають, на думку дисертанта, перегляду окремі норми КпАП, ряд яких на сьогоднішній день не відповідає вимогам Конституції України, не узгоджується з нормами інших законодавчих актів. Причиною тут є те, що численні норми внаслідок зміни і виникнення нових відносин у суспільстві застаріли, а законодавець не встигає оперативно реагувати на зміни, що відбуваються.

З точки зору забезпечення прав і свобод громадян вимагає перегляду і приведення у відповідність до Конституції України також існуюча система адміністративних стягнень. Враховуючи, що деякі адміністративні проступки, які порушують права і свободи громадян, вчиняються посадовими особами державних і недержавних підприємств, установ, організацій, доцільно, на думку дисертанта, встановити стягнення, яке не тільки потягне несприятливі наслідки для чиновника, але і позбавить його можливості надалі займати відповідні посади. Мова йде про позбавлення права виконувати функції держави, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Разом з тим потребує визначення саме поняття “посадова особа”.

Для посилення охорони прав і свобод громадян необхідно удосконалити також систему норм, які закріплюють конкретні склади адміністративних проступків. Тут виділено кілька можливих напрямків діяльності. Передусім, треба визначити коло діянь, які порушують права і свободи громадян і потребують реагування на них засобами адміністративної відповідальності. Довгий час законодавчо ігнорувалося багато прав і свобод громадян, тому про жодну відповідальність за їх порушення не могла йти мова. Як результат, ціла низка прав і свобод залишається поза правовою охороною.

Серед напрямків удосконалення процедур адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на права і свободи громадян, в роботі названо необхідність уточнення і закріплення ряду процесуальних принципів, розширення прав потерпілого, приведення у відповідність до норм Конституції України порядку оскарження постанови тощо.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання та практичної реалізації адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на права і свободи громадян. Основні з них такі:

1. Права людини становлять фундаментальні за природою, універсальні моральні категорії, невід'ємну складову частину для кожної живої людини в її стосунках з державою. Права і свободи громадян забезпечуються правовими механізмами реалізації, охорони, захисту та відновлення. Правова охорона здійснюється, по-перше, закріпленням в нормативних актах заборон на порушення прав і свобод громадян та відповідальності за їх порушення; по-друге, правовою регламентацією діяльності державних органів з метою дотримання, охорони та захисту ними прав і свобод громадян.

2. Одним із ефективних засобів охорони прав і свобод громадян є адміністративно-правова охорона, яка відрізняється від інших тим, що регулює стосунки між виконавчою владою та громадянином, визначає адміністративно-правовий стан суб'єктів таких відносин, підстави та порядок здійснення впливу на порушників прав і свобод громадян. Важливе місце в системі адміністративно-правової охорони прав і свобод громадян займає адміністративна відповідальність, зміст якої становить застосування до порушників адміністративних стягнень.

3. КпАП України містить близько ста складів адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян. В той же час, лише в кількох з них права та свободи громадян становлять єдиний безпосередній об'єкт посягання. З метою удосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності в цій сфері необхідно внести ряд змін, які розширять коло прав і свобод громадян, що охороняються, посилять відповідальність за їх порушення, дозволять громадянину бути активним учасником провадження у справах про адміністративні проступки.

4. КпАП України до прийняття нової його редакції слід доповнити кількома новими складами з метою посилення охорони прав і свобод громадян. Особливу увагу необхідно приділити таким політичним правам, як право на об'єднання, право на звернення та право на інформацію.

5. Посилення охорони прав і свобод громадян потребує також перегляду структурної побудови КпАП. Зокрема, необхідно виділити в окремі глави всі склади адміністративних проступків, які посягають на права і свободи громадян.

6. Для поліпшення застосування КпАП слід розділити, виокремивши в самостійний нормативний акт процесуальну його частину, якою регламентується провадження у справах про адміністративні проступки.

7. Із КпАП доцільно виключити ряд статей, які встановлюють відповідальність за дії, що в наш час втратили суспільну шкідливість: ст. 157 “Дрібна спекуляція”, ст. 196 “Порушення правил навчання карате” тощо.

8. Необхідно розширити правовий статус потерпілого від адміністративного проступку, законодавчо закріпивши за ним право бути ініціатором порушення справи про адміністративний проступок та визначивши його права у провадженні в такому ж обсязі, в якому їх встановлено для порушника.

9. Потребують перегляду також система і повноваження органів адміністративної юрисдикції, для чого слід прискорити здійснення судово-правової реформи в Україні та її складової частини - адміністративної реформи. Необхідно створити систему адміністративних судів і надати їм повноваження щодо розгляду справ про адміністративні проступки, які посягають на права і свободи громадян.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ