Історія держави і права зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

МВС УКРАЇНИ

Одеський державний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права

Кафедра державно-правових дисциплін

Контрольна робота

з навчальної дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн»

Роботу виконав :

студент 1 - го курсу,

(заочної форми навчання)

Семенов Олексій Олександрович

Одеса - 2013

ГЕНЕРАЛЬНІ ШТАТИ, КАЗУС, КОНСУЛ, МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО, СЕГРЕГАЦІЯ

Теоретичне питання

Громадянська війна 1861-1865 рр. у США та її державно-правові наслідки.

Практичні завдання

Користуючись текстом Законів Хаммурапі, вирішіть казус.

Мар-амуррим найняв запряжку волів для оранки лану. Під час польових робіт на волів напав лев і одного з них задер. Хазяїн запряжки вимагає відшкодування вартості вола.

Чи правомірна його вимога?

2. Користуючись текстом Конституційної хартії Пруссії 1850 р. Визначте систему органів влади та правовий статус особистості в країні.

1. Визначення термінів

a) Генеральні Штати (Г.Ш.) - вищий орган станового представництва (духовенства, дворянства, городян) у феодальній Франції та Нідерландах. Виникнення Генеральних Штатів було пов'язано із зростанням міст , загостренням соціальних протиріч і класової боротьби , що викликало необхідність зміцнення феодальної держави ( створювалася Станова монархія ).У Франції попередниками Г.Ш. були розширені засідання королівської ради ( із залученням міських верхів ) , а також провінційні асамблеї станів, поклавшими початок провінційним штатам. Перші Г.Ш. були скликані в 1302 , в період конфлікту Філіпа IV з папою Боніфацієм VIII. Г.Ш. були дорадчим органом, що скликається з ініціативи королівської влади в критичні моменти для надання допомоги уряду ; основною їх функцією було вотування податків. Кожен стан засідав у Г.Ш. окремо від інших і мали по одному голосу (незалежно від числа представників). Третій стан було представлено верхівкою городян.

У Нідерландах Г.Ш., Також складалися з депутатів духовенства , дворянства і верхівки городян , вперше були скликані в 1463 ( після об'єднання Нідерландів бургундськими герцогами ) . Мали право вотування податків; особливо широкі повноваження надала Г.Ш. «Велика привілея» 1477. У період Нідерландської буржуазної революції 16 ст. Г.Ш. стали центром буржуазно-дворянської опозиції іспанському режиму , а з відділенням Північних Нідерландів - вищим постійно діючим законодавчим органом Республіки Сполучених провінцій. У сучасному Королівстві Нідерланди Генеральним штатом називається парламент.

b) Казус (лат. Casus) - випадок (зазвичай дивний, кумедний або неприємний)

У праві: випадкове дія, яка, на відміну від навмисного або необережного, має зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлена елемента провини і, отже, не тягне юридичної відповідальності. Також казусом називають складну, заплутану, незвичайну справу в судовій практиці.

с) Консул (лат. Consul) - В стародавньому Римі вищий виборний магістрат.

Посада консула була колегіальної, тобто консулів було відразу двоє, обиралися вони на один рік в центуріатних коміціях. Кожен консул мав право вето на рішення свого колеги. Консули мали вищу цивільну та військову владу, набирали легіони і очолювали їх, скликали сенат і коміції, головували в них, призначали диктаторів, проводили ауспіції і т.д. У надзвичайних обставин сенат наділяв консулів необмеженими повноваженнями.

У сучасному розумінні Консул - посадова особа, коли він очолює окреме консульство; або - ранг, коли він входить в персонал генерального консульства.

Консул призначається на певний округ іноземної держави для:

- Захисту там інтересів своєї країни, її юридичних осіб і громадян;

- Сприяння розвитку політичних, економічних, наукових, культурних та інших зв'язків між представляючими, і приймаючим державами;

- Спостереження та інформації про економічне становище і соціально-політичних процесах в районі свого перебування.

В окремих випадках держави наділяють консула функцією з розвитку торгових відносин і надають йому право укладання торговельних угод

d)Магдебурзьке право - у більшості досліджень визначається як середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) та створювали органи місцевого самоврядування. Воно було започатковане привілеями 1188 р., отриманими німецьким містом Магдебургом від архієпископа -- власника міста. Водночас нерідко зазначається, що врядування середньовічних міст на підставі магдебурзького права -- перша історична форма місцевого самоврядування.

e) Cегрегація - поділ людей у суспільстві на категорії за ознакою відмінності соціальних статусів, що вимагає обмеження сфери життєдіяльності, при якому контакти між групами заборонені частково або повністю. Такий поділ закріплюється в нормах соціальних, стереотипах поведінкових, громадських інститутах, кодується і підкреслюється символікою - відзнаками, одягом, табу, традиціями, ритуалами.

Історія суспільства відкриває широкий спектр різних видів сегрегації. В її основі може лежати реально існуюча відмінність між людьми, осмислене особливим чином: стать - сегрегація статева, вік - сегрегація вікова, антропологічний тип - сегрегація расова, етнічна приналежність-сегрегація національна. Її основою можуть стати також: належність до якихось стратифікованим групам соціальним, станам, каст - сегрегація станова, кастова; доступ до релігійних таїнств - сегрегація присвячених і непосвячених.

2. Теоритичне питання

a) Громадянська війна 1861-1865 рр. у США та її державно-правові наслідки. сегрегація казус консул магістрат

Після одержання незалежності і прийняття федеральної Конституції розвитку Сполучених Штатів практично ніщо вже не заважало. При першому президенті США Джоржы Вашингтоні (1789-1797) зміцнилися фінанси країни, був створений національний банк, уведені єдина грошова система і почата оплата державного боргу. Наприкінці 18-го - перших десятиліттях 19 століття країна ще довго відставала від західної Європи, особливо від Англії за рівнем економічного розвитку. Її промисловість тільки починала ставати на ноги, але нагромадження капіталів, складання ринку і запозичення англійських технічних досягнень дали поштовх індустріальної революції. Окремі підприємства фабричного типу з'явилися в США в 90-і роки 18 століття, а в другому десятилітті 19 століття початку упроваджуватися фабрична система - спочатку в текстильної, потім в інших галузях. Величезне значення мало створення транспортної мережі.

Особливий світ являли собою штати Півдня, у якому панували плантатори-рабовласники. Вони використовували саму архаїчну форму експлуатації, мали необмежену владу над рабами, жили життям поміщиків-аристократів, іменували себе "джентльменами", але в іншому були капіталістичними підприємцями. Власність на землю і рабів була приватною, у неї вкладався капітал. Усе, що вироблялося рабом, за винятком витрат на його утримання, привласнювалося хазяїном у виді прибавочного продукту.

І так вийшло, що в першій половині XIX століття в США склалися дві системи - рабство на півдні країни і капіталізм на півночі. Це були дві абсолютно різні соціально-економічні системи, що існують в одній державі. Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними були расистські переконання. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися негідними білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки: в їх конституціях рабство було заборонене. Основою сільского господарства там були вільні фермери. Основна маса підприємців і емігрантів концентрувалися на Півночі США. У цьому регіоні зосереджувалися підприємства машинобудування, металообробки, легкої промисловості. Тут основною робочою силою були численні емігранти з інших країн, які працювали на фабриках, заводах та інших підприємствах. Робочих рук на Півночі було достатньо, демографічна ситуація тут була стабільною і рівень життя задовільним. Протилежна ситуація склалася на Півдні. США в ході американо-мексиканської війни отримали величезні території на півдні, де була велика кількість вільних земель. На цих землях влаштувалися плантатори, що отримали величезні земельні наділи. Саме тому на відміну від Півночі Південь став аграрним регіоном. Проте на Півдні була одна велика проблема: не вистачало робочих рук. Переважна більшість емігрантів їхали на Північ, тому з Африки, починаючи ще з XVII століття, завозилися раби-негри. До початку сецесії 1/4 частина білого населення Півдня була рабовласниками. Заможні рабовласники, що мали у приватній власності великі земельні наділи - так звана «верхівка» - відігравала велику роль у світогляді мешканців Півдня , а також впливала на політику південних штатів, оскільки була зацікавлена в збереженні свого панівного становища.

Незважаючи на всі відмінності між регіонами, на Півдні уряд впроваджував ті ж самі суспільні зміни, що і на Півночі. Хоча рабами володіла лише невелика частина населення Півдня, інститут рабства захищали жителі півдня всіх класів.

Політичні та громадські організації, які протистояли рабовласництву, утворили в 1854 році Республіканську партію. Перемога на президентських виборах 1860 року кандидата цієї партії Авраама Лінкольна стала для рабовласників сигналом небезпеки і призвела до сецесії, виходу зі складу Союзу. 20 грудня 1860 року приклад подала Південна Кароліна, за якою послідували: Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана. Юридичним виправданням таких дій стала відсутність у Конституції США прямої заборони на вихід окремих штатів зі складу США (хоча дозвіл на це також було відсутній). Ці 6 штатів у лютому 1861 року утворили нову державу -- Конфедеративні Штати Америки. 1 березня про незалежність оголосив Техас, який вже того ж дня приєднався до Конфедерації, а в квітні-травні його приклад наслідували: Віргінія, Арканзас,Теннессі,Північна Кароліна. Ці 11 штатів прийняли конституцію та обрали своїм президентом колишнього сенатора від Міссісіпі Джефферсона Девіса, який разом з іншими керівниками країни заявив, що на їхній території рабство буде існувати «вічно». Столицею Конфедерації стало алабамське місто Монтгомері, а після приєднання Віргінії -- Річмонд.

Бойові дії почалися 12 квітня 1861 нападом жителів Півдня на форт Самтер у бухті Чарлстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Більша частина промислового потенціалу й людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більше згуртований (там встановилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому відношенні. У жителів Півдня було більше кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, які були сюди завезені ще до інавгурації Лінкольна. Також багато офіцерів-федералів приєдналися до конфедератів. Жителі Півдня -- плантатори вели боротьбу не на життя, а на смерть за своє виживання й колишнє життя й перейнялися почуттям сліпої ненависті до «янкі» (жителів півночі), яких вважали їх не співвітчизниками, а чужинцями, ворогами. На Півночі ж було чимало прихильників компромісу, особливо в тих колах буржуазії, які вели справи із плантаторами. Тактика обох сторін була однаковою -- якнайшвидше захопити столицю супротивника.

На першому етапі війни в 1861--1862 pp. ініціативу утримував Південь. Федерали, що вели боротьбу за відновлення єдності країни, уникли дій, які в майбутньому могли ускладнити їхні відносини з Півднем. Це дозволило конфедератам, армію яких очолював талановитий генер Роберт Лi (1807--1870), досягти суттєвих успіхів і навіть створити загрозу столиці федералів -- Вашинґтону. Найбільшим досягненням федералів стало здобуття одного з найбільших портових міст Півдня -- Hового Орлеана -- у квітні 1862 р. Виникла загроза втручання у війну на боці Конфедерації Великої Британії, яка не бажала втрачати своїх постачальників бавовни та ринки збуту товарів на Півдні. У Канаді почали зосереджуватися британські війська і очікуючи на вирішальні успіхи конфедератів, щоб вступити у війну.

У травні 1862 в ході гражд. війни в США 1861-65 під тиском народних мас Півночі і радикально - демократічіческого крила Республіканської партії був прийнятий акт на Гомстед (Кожен громадянин США або іммігрант, який висловив бажання прийняти громадянство США, що досяг 21 року і не воював на боці Півдня проти Півночі, міг отримати від уряду США ділянку землі не більше 160 акрів (65 га) після сплати реєстраційного збору - 10 доларів. Після 5 років з дня внесення ділянки в земельний реєстр поселенець, що приступив до обробки землі і почав зводити на ній будівлі, безкоштовно отримував право власності на цю землю). Гомстед-акт був одним з перших заходів сіверян, які свідчили про початок переходу до революційних методів ведення громадянської війни проти рабовласників, а також найбільш яскравим проявом американського шляху капіталістичного розвитку сільського господарства - фермери не були обтяжені платежами на користь власників землі. Вільний розвиток капіталістичних відносин сприяло бурхливому розвитку промисловості і сільського господарства.

22 вересня 1862 року вийшов перший указ «Прокламація про звільнення рабів» Авраама Лінкольна. Він оголошував вільними усіх рабів у будь-якому штаті КША, що не повернувся до складу США до 1 січня 1963 року. Другий указ, виданий 1 січня 1863 року, назвав 10 окремих штатів, на які буде поширюватися скасування рабства. Згідно з конституцією, Лінкольн мав право видавати такі укази як «головнокомандувач армією і флотом Сполучених Штатів». Прокламація про звільнення рабів була піддана критиці, тому що вона звільнювала рабів тільки на територіях, де США не мала влади. Тим не менш, прокламація принесла свободу тисячам рабів у день, коли вступила в силу, у дев'яти з десяти штатів, на які вона поширювалася . Згодом прокламація була конституційно закріплена Тринадцятою поправкою до Конституції США.

У 1864--1865 pp. У. Грант успішно реалізував грандіозний план розгрому конфедератів у чотирьох одночасних операціях. У результаті цього генерал Р. Лі був змушений 09. 04.1865 р. поблизу містечка Аппоматтокс, де федерали оточили залишки його солдатів, підписати з У. Грантом акт про капітуляцію головної армії конфедератів. Фактично війну було завершено. Через деякий час капітулювали також інші армії Півдня.

Вирішальну роль у розгромі рабовласників зіграли трудящі маси , але плодами перемоги в основному скористалася буржуазія , яка добилася здійснення своїх головних цілей. Було знищено рабство , що заважало розвитку капіталізму . Були створені сприятливі умови для розвитку капіталізму в сільському господарстві по фермерському. Почалося створення єдиного національного ринку , буржуазія зосередила в своїх руках контроль над всієї економічної і політичної життям країни . Однак панування буржуазії загрожувало потужне робоче , фермерське і негритянський рух . У цих умовах ясно позначалася лінія на укладення класового союзу між буржуазією і плантаторами , направленого проти трудящих.

Реакційні кола Півночі і Півдня були особливо стурбовані подіями , що розгортаються в Південних штатах. Негри і частина білих бідняків , керовані радикальними республіканцями , почали організовану боротьбу за надання землі неграм і білим біднякам , за право голосу для колишніх рабів. У Південних штатах почалися справжні бої негрів з бандами Ку- клукс - клану , терористичною організацією , створеною на Півдні в 1865 . Боротьба негрів за завоювання рівних прав з білими відрізнялася революційним характером. Ця боротьба розгорталася в дуже важких умовах , т. к. союзником плантаторів виступав федеральний уряд. З метою перешкодити руху народних мас на Півдні Е. Джонсон , який після вбивства Лінкольна став президентом США , висунув програму , що зводилася до формального визнання колишніми бунтівними штатами знищення рабства при збереженні всієї повноти влади на Півдні в руках колишніх рабовласників. Тисячі активних учасників заколоту були амністовані . До лютого 1867 плантаторам була повернена власність , що оцінювалася в 2 млрд. Дол. Негри не отримували жодних прав і перетворювалися на безземельних робітників.

Зміцнивши свої економічні та політичні позиції на Півдні , плантатори поставили питання про відновлення рабства і відкрито пред'явили претензії на участь у федеральних органах влади. Це вже була пряма спроба ревізії результатів громадянської війни , відкрита загроза монополії буржуазії на державну владу . Негри чинили запеклий опір наступу колишніх рабовласників. Союзні ліги , що об'єднували негрів і білих бідняків , створили збройні , в основному негритянські , загони , що були опорою революційного руху на Півдні. Ці загони зіграли важливу роль у здійсненні радикальної Реконструкції Півдня , початок якої було покладено 1- м законом про Реконструкції від 2 березня 1867 . Мета радикальної Реконструкції полягала в проведенні буржуазно -демократичних перетворень на Півдні і обмеженні влади колишніх рабовласників. Вся повнота влади на Півдні була передана федеральній армії. Були позбавлені політичних прав активні учасники заколоту. Більше 1 млн. негрів отримали право голосу. Перехід до радикальної Реконструкції був викликаний не тільки боротьбою негрів проти плантаторів , але і серйозними зрушеннями, що відбувалися на Півночі. У грудні 1865 конгрес офіційно санкціонував звільнення негрів , схваливши 13-у поправку до конституції.

Громадянська війна залишилася найбільш кровопролитної в історії США.

В результаті Громадянської війни ціною великих втрат було збережено єдність США та ліквідовано рабовласництво. Заборона рабства було закріплено 13 - поправкою до Конституції США, яка набрала чинності 18 грудня 1865. У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку.

Як наслідок цієї війни слід відзначити і те що 27 липня 1868 конгрес США прийняв 14 - ту поправку до Конституції країни , яка стала однією з найважливіших. Перший абзац поправки свідчив, що всі особи , народжені в США або отримали там громадянство і підкоряються законам країни , є її громадянами і громадянами того штату , де вони проживають , і можуть бути позбавлені права на життя , свободу і власність тільки рішенням суду , а не виданням яких обмежувальних законів. На основі 14- ї поправки затверджувалися також права чорношкірого населення. Ділення Півдня на військові округи розглядалося як тимчасове - до ратифікації штатами 14- й поправки. До липня 1868 штати Півдня її ратифікували , і завоювання Громадянської війни були врятовані. У 1870 році 14 - а поправка до Конституції була доповнена 15-й , яка спеціально обумовлювала, що право голосу в США не обмежується кольором шкіри , расовою приналежністю або рабським станом у минулому .

3. Практичні завдання

a) Користуючись текстом Законів Хаммурапі, вирішіть казус.

Мар-амуррим найняв запряжку волів для оранки лану. Під час польових робіт на волів напав лев і одного з них задер. Хазяїн запряжки вимагає відшкодування вартості вола. Чи правомірна його вимога?

У давнину , як і в наступні часи , існували дві основні різновиди правових систем країни або царства : перша спиралася на звичаї , прецеденти , думки авторитетних знавців і в незначній мірі на встановлення верховної влади , друга - на письмові закони , більш-менш вичерпуючі коло правових проблем ( Єгипет , Месопотамія , Фінікія з її кодексом морських правових звичаїв , Афіни часів складання законів Солона , що проіснували близько восьми століть , Закони XII Таблиць у Римі , також діяли протягом багатьох століть).

Закони Хаммурапі були складені, за деякими припущеннями, в кінці його правління і увібрали закони попередніх правителів, звичайне право і власні встановлення Хаммурапі - його укази і типові рішення судових справ. Звичайне право тут, як і в інших районах світу, являло собою зібрання збережених у народній пам'яті правил вирішення майнових суперечок або взаємних особистих звинувачень при загальній для зацікавлених сторін впевненості в справедливості і вищої мудрості цих правил.

Закони Хаммурапі не уявляють собою вичерпного зводу юридичних норм - всі статті зазначені в них стосуються тільки певних випадків, норми за якими вважалися загальновідомими. Статті виростають з конкретної справи, а схожі справи можуть бути проігноровані; загальні принципи не формулюються. Значна частина цих норм не розраховувалася на обов'язкове виконання у всіх випадках, а призначалася для вирішення конфліктних ситуацій.

Так у статті 244 сказано: "Якщо людина найме бика або осла і його вб'є в степу лев, то збиток лягає тільки на його господаря". З цього випливає що, вимоги Мар-амуррима на відшкодування збитків будуть неправомірними, за умови що пастух приносив клятву у своїй невинності.

b) Користуючись текстом Конституційної хартії Пруссії 1850 р. Визначте систему органів влади та правовий статус особистості в країні.

У 1848 році переживши період революційних виступів , що призвели за собою зміни коституційного характеру , правителі німецьких держав були змушені скликати Установчі збори представників всіх німецьких держав для вироблення конституції єдиної Німеччини . Вироблена конституція виявилася роботою з досить скромним результатом - спочатку залишилася тільки проектом .

Виступивши з новою реформаторською ініціативою , король Пруссії Фрідріх - Вільгельм IV , дарував своїм підданим конституцію - Конституційну хартію Пруссії від 31 січня 1850

Хартія встановила в Пруссії лад конституційної монархії з виборним народним представництвом . Однак чільною державною силою була визнана традиційна монархія. Цей тип конституційної монархії формувався не стільки внаслідок революцій , скільки як компроміс і реакція на неї.

Особистість короля також проголошувалася недоторканною (але не священною)(СТ.43), в його руках зосереджувалися командування армією(СТ. 46), призначення уряду, і перш за все міністра-президента, відповідального перед ним, всіх вищих цивільних і військових посадових осіб(Ст 65-68), право оголошувати війну і мир, укладати договори(Ст.48) (торгові договори, що покладають зобов'язання держави на приватних осіб, які підлягали схваленню палат). За цією ж схемою визначалися відносини короля і палат у сфері законодавства, що виходить з формули "законодавча влада здійснюється спільно королем і обома палатами" (ст. 62). Передбачалося і право короля на видання особливих розпоряджень (під відповідальність державного міністерства), "коли цього вимагало збереження громадської безпеки або усунення незвичайних лих, якщо палати не засідали" (ст. 63). Королю ввірявся контроль над двопалатним ландтагом, в тому числі право його дострокового розпуску, із застереженнями, що вибори до нового ландтага повинні бути проведені в 60-денний термін, а скликання палат - у 90-денний термін.З цього виходить що - король, якому надавалися значні законодавчi, виконавчі, адміністративні і судові повноваження, також володів і правом законодавчої ініціативи, і правом абсолютного вето на рішення парламенту.Найважливішим постановою конституції було збереження урядової влади за монархічними інститутами: «Виконавча влада належить одному королю; він призначає і відкликає міністрів; він наказує оприлюднення законів та видає розпорядження, необхідні для їх виконання» (ст. 45). Відповідальність міністрів означала тільки обов'язок контрасігнатури ними указів короля. Окрім усього, уряд зберіг право «у випадках, коли того вимагає збереження суспільної безпеки і ... палати не засідала »(ст. 63) видавати закони, що не суперечать конституції. Судова влада відправлялася від імені короля, і судді також призначалися королем - формально довічно, але передбачалися значні можливості їхнього відсторонення і «тимчасового видалення».

Представницький орган - Ландтаг отримував за конституцією право приймати закони, які потім затверджувалися королем(Ст. 62). Ландтаг складався з двох палат-Верхня палата мала назву "першою палатою", або "палатою панів". Вона наполовину була виборча і наполовину такою, яка призначалася короною. З 1853 року всі члени цієї палати стали призначатися королем їх посаду ставала довічною і спадковою. Друга палата " нижня ", або " палата депутатів", обиралася виборцями від населення на п'ять років ( Ст. 73 ). Палати парламенту скликалися і розпускалися королем ( Ст. 51 ) Формально Хартія встановлювала (тільки для чоловіків) загальне виборче право, але фактично воно не було рівним і здійснювалося за допомогою куріальних системи. Виборці ділилися на три курії, кожна курія отримувала третину місць у нижній палаті.Виборці в куріях повинні були відповідати ряду вимог: досягти 25-річного віку, сплачувати державний податок певного розміру. Курії формувалися з таким розрахунком, щоб вони платили рівні суми податків, але через те, що в першій курії входили заможні виборці, до другої - виборці середнього достатку, а до третьої - малоспроможні, то перша курія на меншу кількість виборців отримувала стільки ж місць, скільки і найчисленніша третя курія. Це створювало величезну диспропорцію між голосами звичайних виборців і багатих власників. В принципі прийнятне для організації місцевого самоврядування правило було перенесене на політичний орган представництва, що деформувало його соціальний склад і політичні устремління. Отже, багаті виборці отримували певні переваги.

У другому розділі конституції , названому «Про права пруссаків » , було перераховано багато ліберально-демократичних положеннь про «цивільно-політичні права» пруссаків : Конституція формально ліквідувала старий становий лад , проголосивши рівність перед законом і скасування привілеїв ( Ст.4 ). Особливим розділом конституції були гарантовані свободи особистості і релігії (Ст.5,12,13) , недоторканність житла (Ст.6), недоторканність власності та її невідчужуваність (ст.9) . Громадяни підлягали тільки звичайного суду , покарання могли накладатися тільки на підставі закону (Ст.7,86,96); скасовувався інститут цивільної смерті , а також конфіскація майна (Ст.10). Особливу увагу було приділено розвитку шкільної освіти. Хартія проголосила свободу науки і викладу даних (Ст. 20). У статті 22 Хартії проголошувалося : "Право викладати , засновувати і керувати навчальними закладами вільно для кожного , якщо він доведе належним державним установам свою моральну , наукову і технічну здатність". Гарантувалося безкоштовне навчання в публічних народних школах (Ст. 25) Разом з тим був потрібний і строгий державний нагляд за освітнім процесом (Ст. 23) Тобто наука і навчання їй проголошувалися вільними (Ст. 21-26). Декларувалися свободи думок , друку (Ст.27 -28) , неозброєних зібрань , організації товариств і подачі петицій (Ст 29-31). Встановлювалася загальна, військовий обов'язок (ст.34).

Конституція , однак , передбачила можливість призупинення дії постанов про громадянські права і свободи в разі війни або погроз громадському порядку ( ст.111 ) . Це подзаконное розуміння громадянських прав стало надалі однією з особливостей німецького конституціоналізму.

Список використаних джерел та літератури

1. Богіна Ш.А. Сполучені Штати Америки в першій половині XIX століття / Ш.А. Богиня / / Нова історія. М.: Наука, 1972. - 539 с

2. Чудакова Н.В. Всесвітня історія. У 24 т. Т. 17: Національно-визвольні війни XIX століття / Н.В. Чудакова. - М.: Література,

3. 2003. - 455 с.

4. Всеобщая история права и государства. Графский В.Г. Тема 25.

5. http://www.lawtoday.ru/razdel/biblo/iqipzs/002/DOC_044.php

6. История государства и права зарубежных стран. Косарев А.И. Глава 20 Стр. 278.

7. http://kulturoznanie.ru/?work=zakony_hammurapi_comments

8. http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/hammurap.htm

Размещено на Allbest.ru