Конституційно-правова відповідальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття і особливості конституційно-правової відповідальності

1.1 Форми конституційно-правової відповідальності

1.2 Підстави конституційно-правової відповідальності

1.3 Структура конституційно-правової відповідальністі

2. Специфіка конституційно-правової відповідальності

3. Співвідношення ретроспектиного і позитивного аспектів в конституційно-прововій відповідальності

4. Конституційні санкції та їх види

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Однією із системоутворюючих, кваліфікаційних ознак конституційного права є інститут конституційно-правової (державно-правової) відповідальності.

Проблема створення ефективного механізму відповідальності та контролю за діяльністю органів державної влади не втратила своєї актуальності й сьогодні, особливо стосовно вищих органів влади, які здійснюють основні функції держави.

Широка політизація мас, кардинальна перебудова всіх ешелонів влади, рішучий поворот до прогресивних, демократичних відносин і, нарешті, проголошення й розбудова державної незалежності України владно диктують необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя народу України. Одним із таких механізмів і є конституційна (державно-правова) відповідальність.

Відповідальність має одразу дві площини - політичну і конституційно-правову. А заходи відповідальності покликані забезпечити належне функціонування публічної влади як з погляду неухильного виконання органами влади своїх функцій відповідно до статусу та компетенції, так і з погляду доцільності, ефективності їхніх рішень та відповідності діяльності інтересам суспільства в цілому. Така подвійність мети, політичне забарвлення діяльності органів влади призвели до того, що політична та конституційно-правова відповідальність мають багато спільних рис і часто об'єднуються одним терміном - конституційна-правова відповідальність.

Дана відповідальність - невід'ємний складовий елемент соціальної відповідальності особи, асоціацій, різно-манітних формальних і неформальних суспільних інституцій. Це - особливий вид юридичної відповідальності. її зміст і особливості зумовлені місцем і роллю конституційного права в системі національного права України. Вона мас багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності.

Cистемна криза в усіх сферах суспільного життя України не могла не обминути і конституційну сферу. При цьому особливо небезпечною є безвідповідальність вищих органів державної влади, їх посадових осіб за порушення норм Конституції України від 28.06.1996 р. Актуальність обраної теми обумовлена тим, що за сучасних умов така відповідальність набуває особливої ваги і значення, що зумовлено характером політичних, економічних та інших процесів у нашій країні. Актуальність теми посилюється виключною важливістю виконання завдання по створенню ефективного правового механізму захисту Конституції, особливе місце в якому займає конституційна відповідальність.

Мета даної контрольної роботи полягає в визначенні: місця конституційно-правової відповідальності в системі юридичної відповідальності, її значення, особливості та специфіки в сучасних умовах існування конституційного ладу в Україні.



1. Поняття і особливості конституційно-правової відповідальності

Конституційно-правова відповідальність - це особливий вид юридичної відповідальності, зміст і особливості якої зумовлені першочерговою роллю конституційного права в системі національного права України.

Дамо визначення:

Конституційно-правова відповідальність - передбачений нормами конституційного права специфічний обов'язок суб'єктів конституційного права переносити особисті чи матеріальні незгоди за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб'єктів через спеціальний механізм реалізації та втілення в життя; має цілу низку санкцій.[2]

Конституцімйно-правовам відповідамльність -- це передбачене нормами Конституції чи законів України, які є джерелами конституційного права, зазнавання негативних наслідків органами влади, посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями за невиконання чи порушення норм конституційного права.

В юридичній літературі можна спостерігати різні підходи до визначення конституційно-правової відповідальності.

Перший підхід характеризується тим, що його прихильники обмежуються загальною характеристикою конституційно-правової відповідальності, розглядаючи її, наприклад, як відповідальність державних органів і посадових осіб за порушення конституційно-правових норм або як настання несприятливих наслідків для суб'єкта, який скоїв правопорушення (негативна відповідальність), а також як правовий стан, обумовлений участю в публічно-правових відносинах (позитивна відповідальність) [2]

Другий підхід пов'язаний з намаганням деталізувати поняття конституційно-правової (конституційної) відповідальності, вирізняючи п окремі напрямки - відповідальність владних структур перед суспільством, відповідальність держави за забезпечення прав і свобод людини і громадянина, відповідальність окремої особистості (групи осіб) за невиконання своїх обов'язків або за зловживання своїми правами, що закріплені в Конституції.

Перший підхід не дозволяє чітко відокремити конституційно-правову відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (за порушення конституційно-правових норм може наставати, наприклад, кримінальна чи адміністративна відповідальність), а другий надто ускладнює саме визначення конституційно-правової відповідальності.

Розкриваючи зміст поняття «конституційно-правова відповідальність», доцільно, як уявляється, виходити із загальнішого поняття «юридична відповідальність», яке в теорії держави та права визначається як несприятливі наслідки, що настають для суб'єкта правопорушення, який не дотримується припису правової норми.

Відповідно конституційно-правову відповідальність у загальному вигляді слід розглядати як несприятливі наслідки, що настають для суб'єкта конституційно-правового делікту (правопорушення). Ці несприятливі наслідки мають особливий політико-правовий характер і передбачаються в санкціях конституційно-правових норм. З урахуванням зазначеного можна зробити висновок: конституційно-правова відповідальність - це особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційно-правового делікту та яка знаходить вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту

Існують різні  критерії класифікації конституційно-правової відповідальності. Я наведу найбільш поширені:

За формою реалізації конституційно-правова відповідальність поділяється на: пряму (безпосередню) - передбачену безпосередньо нормами конституційного права, та непряму (опосередковану) - передбачену нормами інших галузей права.

Конституційно-правову відповідальність можна також класифікувати за суб'єктами.

У радянському державному праві недостатньо уваги приділяли проблемам конституційно-правової відповідальності. На мій погляд це, звичайно, було зумовлено тим, що характер цього виду юридичної відповідальності політико-правовий (хоча це і не єдина точка зору: детальніше про це - нижче) - політичний режим радянської держави не передбачав de facto відповідальності вищих органів влади, що в свою чергу не могло не відобразитися на конституціоналістичних настроях, поглядах і, звичайно, працях дослідників.[3]

У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип розподілу влади. Даний принцип, закріплений і у Конституції, зокрема (ст. 6), визначає, що "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Основою даного принципу є механізм стримань та противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Конституції - норм прямої дії, які в свою чергу визначають певні види конституційно-правової відповідальності. [1]

Як зазначалося вище, реальна необхідність розвитку конституційно-правової відповідальності набула особливого значення в останні роки у зв'язку, перш за все, з недосконалістю функціонування вищих державних органів, які керують політикою держави (саме для ліквідації цього негативного фактору необхідно встановити потужну систему конституційної відповідальності). По-друге це питання має й чисто теоретичний аспект, який зумовлює і вимагає поглибленого вивчення самого питання конституційно-правової відповідальності, оскільки до сих пір деякі її положення залишаються дискусійними і вимагають негайного вирішення. [4] Конституційно-правовій відповідальності притаманні особливості (особливі ознаки), які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності:

Підставою настання конституційно-правовой відповідальності є порушення норм Конституції, які відповідно конкретизуються в конституційному законодавстві.[5]

1.1 Форми конституційно-правової відповідальності

Конкретні форми конституційно-правової відповідальності передбачаються санкціями конституційно-правових норм і можуть бути класифіковані за різними підставами - по суб'єктах відповідальності (індивідуальні санкції, санкції, що застосовуються до колективного суб'єкта); залежно від того, який суб'єкт застосовує конституційно-правові санкції (Президент України, Верховна Рада України, територіальна громада тощо); за метою і наслідками санкцій (право-відновні, попереджувальні, санкції, спрямовані на припинення конституційного правопорушення, санкції-стягнення). [6] Пріоритетне значення має класифікація форм конституційно-правової відповідальності за характером негативних наслідків санкції. Аналіз Конституції України та інших джерел конституційного права України, що містять норми, які передбачають конституційно-правову-відповідальність, дозволяє зробити висновок, що цією підставою конкретні форми конституційно-правової відповідальності можна систематизувати таким чином:

1.  Дострокове припинення повноважень органів публічної влади та їхніх посадових осіб, зокрема:

-  усунення Президента України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту - ст. 111 Конституції України;

-  дострокове припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України - п. 8 ст. 106 Конституції України;

-  прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України - ст. 87 Конституції України;

-  звільнення Президентом України з посади Генерального прокурора України - п. 11 ст. 106 Конституції України;

-  дострокове припинення повноважень народного депутата України - статті 79, 81 Конституції України;

-  відставка Кабінету Міністрів України або окремих його членів - ст. 115 Конституції України;

-  дострокове припинення повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою - ст. 75 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» тощо.

2. Скасування, зупинення актів органів публічної влади та їхніх посадових осіб, накладання на них вето, зокрема:

-  скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України - ст. 118 Конституції України;

-  визнання Конституційним Судом України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (повністю або їхніх окремих положень) неконституційними - ст. 152 Конституції України;

-   накладання Президентом України вето на закони, прийняті Верховною Радою України,- ст. 94 Конституції України;

-   скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України,- ст. 118 Конституції України;

-  зупинення рішень органів місцевого самоврядування -ст. 144 Конституції України тощо.

3. Встановлення обмежень щодо реалізації окремих конституційних прав і свобод відповідними суб'єктами конституційного права, зокрема:

-  заборона утворення і діяльності об'єднань громадян - ст. 37 Конституції України;

-   відмова в реєстрації кандидатів у депутати - ст. 47 Закону України «Про вибори народних депутатів України»;

-  скасування рішення про реєстрацію кандидата в депутати -ст. 49 Закону України «Про вибори народних депутатів України»;

-   втрата громадянства України, скасування рішення про оформлення набуття громадянства України (статті 19, 21 Закону України «Про громадянство України»;

-  позбавлення статусу біженця - ст. 15 Закону України «Про біженців» тощо [6].

1.2 Підстави конституційно-правової відповідальності

Конституційно-правова відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, фактичної та процесуальної.

Нормативна підстава означає, що в конституційному законодавстві передбачені вид і міра конституційної відповідальності за порушення конституційно-правової норми. Наприклад, Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ч. 2 ст. 90 Конституції України).

Фактична підстава - це сам факт вчинення конституційного правопорушення. Правопорушення - це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе, винне, протиправне, каране діяння або бездіяльність, передбачені законодавством України. Склад правопорушення - суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона. Наведемо приклад конституційного правопорушення. Чергова сесія Верховної Ради України згідно з ч. 1 ст. 83 Конституції України починається першого вівторка вересня кожного року. Якщо Верховна Рада України не розпочала свої пленарні засідання протягом тридцяти днів однієї чергової сесії, то це є факт вчинення конституційного правопорушення, за яке, відповідно до положень ч. 2 ст. 90 Конституції України, може настати конституційно-правова відповідальність - дострокове припинення повноважень парламенту [5].

Процесуальна підстава - це законодавчо визначена спеціальна процедура притягнення суб'єктів правопорушення до конституційно-правової відповідальності. Наприклад, видання Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України з підстав, передбачених у ч. 2 ст. 90 Конституції України. Конституційно-правова відповідальність настає на основі правозастосовного акта - Указу Президента України, який набрав чинності.

Отже, наявність нормативної підстави і сам факт вчинення конституційно-правового правопорушення (делікту) ще не є достатніми умовами для настання конституційно-правової відповідальності. У цьому разі необхідна політична воля глави держави, оскільки дострокове припинення повноважень парламенту - це не обов'язок, а його право[5].

1.3 Структура конституційно-правової відповідальністі

Конституційно-правова відповідальність має складну структуру. Вона закріплює:

¦по-перше, соціальну відповідальність, що вимагає відповідної, високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб'єктів конституційного права;

¦по-друге, загальні начала відповідальності за правопорушення, що служать "орієнтиром" для формування відповідальності в інших галузях права;

¦по-третє, - конкретні види конституційно-правової відповідальності, що застосовується за порушення окремих конституційно-правових норм та інститутів.

Високий авторитет конституційно-правових норм, їх неухильне виконання всіма суб'єктами конституційного права забезпечуєтьсявиключністю застосування заходів конституційно-правової відповідальності за правопорушення. На перше місце тут виступає превентивно-попереджувальна дія даного виду відповідальності.[5]

Конституційно-правова відповідальність визначає не тільки міру впливу у випадку правопорушення, але й передусім відповідальну поведінку суб'єктів конституційного права щодо виконання свого обов'язку, реалізації політико-юридичної компетентності. Тому даний вид відповідальності формується не тільки в охоронних, але, більшою мірою, у регулятивних приписах норм конституційного права.

Конституційна-правова відповідальність часто ность яскравий політико-правовий характер, обумовлений реалізацією даного виду відповідальності у сфері здійснення народовладдя, й іноді перетинається з політичною відповідальністю. З приводу цього питання між вченими-конституціоналістами ведеться дискусія: чи є конституційна відповідальність різновидом політичної відповідальності, чи навпаки, конституційна відповідальність поєднує в собі політичну і моральну відповідальність. Моя точка зору така: політична відповідальність не має рис юридичної відповідальності, оскільки тут ми взагалі не маємо на увазі порушення юридичної норми. Тому конституційна-правова відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності. [5]

Суб'єктамиконституційно-правової відповідальності можуть бути:

1) держава. Такий висновок випливає із аналізу ч.2 ст. 3. Конституції, в якій сказано, що "держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", тому невиконання взятих на себе державою зобов'язань повинно тягти за собою конституційно-правову відповідальність;

2) органи державної влади;

3) органи місцевого самоврядування;

4) громадські об'єднання: політичні партії і громадські організації;

5) посадові особи - депутати;

6) фізичні особи: громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Згадавши суб'єкт конституційно-правової відповідальності, логічно було б згадати об'єкт і об'єктивну її сторону.[5]

Об'єктом конституційно-правової відповідальності є відносини, що регламентуються нормами даної галузі права, сутність яких полягає в тому, що це фундаментальні відносини, в основі яких лежить практика народовладдя. Об'єктом равопорушення можуть бути, наприклад, владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.

Об'єктивна сторона порушення за конституційним правом є протиправною поведінкою суб'єкта, яка не відповідає вимогам норм конституційного права України. Особливістю цього елемента складу правопорушення є те, що законодавець лише в найбільш узагальненому вигляді, вказуючи лише на родові ознаки, визначає об'єктивні підстави відповідальності. Другою особливістю об'єктивної сторони даного виду правопорушення є те, що, оскільки в конституційному праві відсутні чітко виражені формалізовані критерії складу правопорушення (як, напр. у кримінальному праві), його об'єктивна сторона закріплюється найчастіше в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб'єкта. Цей факт ще раз підтверджує необхідність створення закону "Про конституційну відповідальність".

Дана відповідальність - невід'ємний складовий елемент соціальної відповідальності особи, асоціацій, різно-манітних формальних і неформальних суспільних інституцій. Це - особливий вид юридичної відповідальності. її зміст і особливості зумовлені місцем і роллю конституційного права в системі національного права України. Вона мас багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності.

З іншими видами відповідальності конституційну відповідальність споріднюють такі ознаки, як санкції і можливість у необхідних випадках застосувати такий спонукальний чинник, як примус.

Вказівки на можливість застосування у необхідних випадках таких санкцій містяться чи не в кожному джерелі конституційного права - Конституції України, конституційних законах та інших нормативних актах. Так, визнання виборів окремих народних депутатів недійсними в разі порушення законодавства про вибори, скасування Президентом актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим тощо є типовими прикладами конституційно-правової відповідальності.[5]

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що в багатьох випадках вона детально не конкретизується. Часом законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності.

Як реалізується, наприклад, відповідальність за порушення законодавства про вибори? Тут поєднуються конституційна, адміністративна і кримінальна відповідальність..

Крім чітко, визначеного політичного характеру конституційна відповідальність має й інші особливості. Вони зумовлені природою конституційного права, механізмом реалізації норм цієї галузі.

Таким чином, будучи засобом забезпечення приписів правових норм, конституційна відповідальність втілю ється в життя двояко:

а) безпосередньо в межах конституційних правовідносин;

б) через норми інших галузей права.

Зокрема, відмова в реєстрації кандидата в народні депутати через несвоєчасну подачу передбачених Законом документів реалізується виключно в конституційно-правових відносинах. Тут нема потреби застосовувати норми інших галузей права. Відповідальність "вичерпує" себе в нормах конституційного права.

Однак у багатьох випадках конституційна відповідальність поєднується, переплітається з іншими видами юридичної відповідальності. Так, відповідальність депутата, що вчинив кримінальний злочин, поєднує в собі конституційну (державно-правову) і кримінальну відповідальність.

Таким чином, інститут конституційної відповідальності е одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.

Своєрідність конституційного права України виявляється не тільки в предметі, методі та конституційній відповідальності, а й у функціях цього права, під якими, звичайно, розуміють зумовлені соціальним призначенням основні Напрями, або способи впливу цієї галузі на суспільні відносини, які уособлюють повновладдя народу країни. Найважливішими з них є політичні, економічні, духовні, ідеологічні, соціальні, а також установчі, правотворчі, інформаційні та інші функції, зокрема регулятивні, охоронні тощо. Регулятивна функція втілюється, наприклад, у 2, 3, 5, 40, 73, 92, 103 та інших статтях Конституції; охоронна - у 47, 49, 50, 52, 54, 55 та інших статтях.[4]

Отже, значення конституційно-правової відповідальності полягає в тому, що у сучасній Україні проблема конституційно-правової відповідальності набуває надзвичайної ваги і значення. Це зумовлено передусім характером політичних, економічних, соціальних та цілим рядом інших процесів у нашій країні. Політизація мас, відмова від тоталітарної системи та поворот до прогресивних, демократичних відносин, перебудова системи органів державної влади, розбудова незалежності України - все це зумовлює реальну необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя українського народу. Одним із таких механізмів є і конституційна (державно-правова) відповідальність, яка, будучи кваліфікаційною ознакою конституційного права, проникає в усі сфери суспільного житття, охороняючи найважливіші суспільні відносини.

Таким чином, основне призначення конституційно-правовой відповідальності - захист Конституції, в той час, коли інші види юридичної відповідальності покликані виконувати більш широкі функції.

На мій погляд дійсно, що інститут конституційної відповідальності е одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.



2. Специфіка конституційно-правової відповідальності

Однак конституційній відповідальності властива якість, яка надає їй специфічного виду. Такою якістю є політичний характер конституційної відповідальності. і це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини зв'язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація, політика. Дуже виразно це спостерігається на рівні конституційного регулювання. Тут - особлива вага (ціна) відповідальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб'єктів конституційних відносин до яких належать:

1) держава. (ч.2 ст. 3. Конституції, в якій сказано, що "держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", тому невиконання взятих на себе державою зобов'язань повинно тягти за собою конституційно-правову відповідальність) [1];

2) органи державної влади;

3) органи місцевого самоврядування;

4) громадські об'єднання: політичні партії і громадські організації;

5) посадові особи - депутати;

6) фізичні особи: громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Конституційний статус цих суб»єктів реалізується в нормах Конституції (яка є Основним Законом України), що визначають їх функції і повноваження.

Відповідальність депутата чи державних органів якісно відрізняються від "звичайної"' юридичної відповідальності.

Найважливішим елементом конституційного правопорушення є наявність вини. В конституційному праві вина часом не відповідає традиційним уявленням про її форму, що пов'язано зі специфікою конституційно-правових відносин і особливим статусом суб'єктів відповідальності. Специфіка в цій галузі права наштовхнула деяких авторів дійти висновків, що конституційно-правова відповідальність може наставати й за відсутності правопорушення, а обов'язкова вимога наявності вини звужує діапазон застосування відповідальності.Такий погляд є помилковим, оскільки викликаний ототожненням конституційно-правової відповідальності з політичною.Всі зазначені доводи, на мою думку, дають можливість дійти висновку: політична та конституційна відповідальність абсолютно не тотожні.

Головна відмінність полягає в тому, що конституційно-правова відповідальність є формалізацією критеріїв політичної оцінки поведінки як належної, так і не гідної. У конституційній сфері, де надзвичайно висока концентрація потенціалу політичних відносин, об'єктивно необхідне існування як політичної, так і конституційно-правової відповідальності. Ці два види відповідальності тісно пов'язані спільною метою - забезпечити належне здійснення публічної влади.

Політична відповідальність виникає в процесі діяльності різних суб'єктів у зв'язку з організацією, здійсненням і розвитком державної влади, що відображає прогресивні напрями й мету розвитку суспільства. Її об'єктом виступає політика в повному обсязі, а об'єктом конституційна-правова відповідальність є лише найважливіші суспільно-політичні відносини. У конституційному праві, як зазначає В.О. Тененбаум, політика як зміст ідносин втілюється в певну конституційно-правову форму.

Безумовно, не всі політичні відносини стають конституційно-правовими, а тільки найважливіші та найзначущі для суспільства. Право не може та й не повинно "замикати" всю практичну політику у своїх жорстоко формалізованих межах, однак поза правовими формами в багатьох випадках політика не може бути ні вдало вироблена, ні вдало реалізована. Саме тому конституційно-правові відносини є юридичною формою політичних відносин як єдність узагальнених і соціально значущих характеристик. З огляду на вищезазначене, сфера суспільних відносин, що є суб'єктом конституційно-правової відповідальності, набагато вужча за сферу політичної відповідальності.

Суб'єктами обох видів відповідальності виступають її функціонально різні носії: органи державної влади, політичні партії та громадські організації, професійні політики, окремі громадяни. Всіх їх об'єднує те, що саме ними виробляється та запроваджується в життя реальна політика. Але слід зауважити, що коли носій політичної відповідальності не повинен володіти будь-якими додатковими ознаками, то суб'єкт конституційно-правової відповідальності повинен мати певну деліктоздатність. Остання виступає як елемент конституційної компетенції державних і громадських організацій, посадових осіб, конституційного статусу особи.

Порівнюючи підстави політичної та конституційно-правової відповідальності, виявляємо додаткові відмінності. Юридична відповідальність передбачає наявність нормативної підстави - юридичної норми та фактичної - правопорушення. Нормативна підстава конституційно-правової відповідальності має бути юридично формалізована в конституції або в конституційному законодавстві. Та існує думка, що конституційно-правова відповідальність застосовується й за відсутності чітко виражених формалізованих критеріїв. Д.Т. Шон, наприклад, вважає, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть бути її підставою. Виходячи з цього, достатньою підставою для її настання він вважає неспроможність органів державної влади та посадових осіб впоратися з покладеним на них завданням, виробити курс політики, який би відповідав інтересам суспільства. Тому відставку уряду через те, що він неспроможний подолати, скажімо, економічну кризу в країні, Д.Т. Шон вважає мірою конституційно-правової відповідальності. [16]

На наш погляд, тут йдеться не про конституційно-правову відповідальність, а про політичну, для настання якої достатньою підставою є невідповідність діяльності суб'єкта поглядам, переконанням, інтересам певних груп, народу в цілому. Та сама дія часом тягне за собою залежно від політичних, соціальних умов країни різну реакцію суспільства, політичних партій, засобів масової інформації, окремих громадян. Оскільки цей критерій піддається постійним змінам, він з об'єктивних причин не може бути формалізований.Тому, коли немає юридичних підстав, йдеться або про відповідальність політичну, або про прогалину в законодавстві, яку необхідно заповнити.

Посилання на те, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть слугувати підставою конституційної відповідальності у зв'язку зі складністю діяльності у сфері здійснення державної влади, є малопереконливими. Оскільки, яким би нестабільним та різноманітним не було політичне життя, воно врешті-решт, не є безладним хаосом, а приймає відомі більш-менш тривалі типові форми, що можуть бути врегульовані загальним правом. Якщо не можна приписати мудрого правління, то, у будь-якому випадку можна передбачити урядові акти, що порушують безперечні вимоги правового порядку та основні права громадян, гарантовані Конституцією України.

Отже, головна специфіка конституційно-правової відповідальності полягає в конституційному статусі суб"єктів правовідносин, суб'єкт конституційно-правової відповідальності повинен мати певну деліктоздатність, в особливості юридичних конституційних порушень, у тісному взаємозв"язку з політичною відповідальністю тому, що ці два види відповідальності тісно пов'язані спільною метою - забезпечити належне здійснення публічної влади.



3. Співвідношення ретроспектиного і позитивного аспектів в конституційно-прововій відповідальності

Ще однією особливістю конституційної відповідальності є те, що вона буває двох видів:

¦ретроспективна, що передбачає відповідальність за минуле. Вона настає лише тоді, коли для цього є нормативна підстава - пряма вказівка в законі; фактичною підставою ретроспективної відповідальності є вчинення правопорушення. На даний момент застосування заходів ретроспективної відповідальності в галузі конституційного права - не звичайний, а скоріше надзвичайний вид діяльності.

Негативній конституційно-правовій відповідальності властиві певні ознаки:

по-перше, конституційно-правова відповідальність настає за порушення суспільних відносин, урегульованих конституційно-правовими нормами;

по-друге, конституційно-правова відповідальність настає за винне діяння (дію чи бездіяльність), спрямоване на порушення норм конституційного права. Основною ознакою суб'єктивної сторони є вина. Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та наслідків певного вчинку, виражене у формі умислу чи необережності. У разі відсутності вини особи немає і складу правопорушення, навіть якщо в результаті дії чи бездіяльності настають суспільно небезпечні наслідки;

по-третє, історично інститут конституційної відповідальності склався у зв'язку з необхідністю відобразити такі юридичні санкції, які виражають суспільний осуд поведінки суб'єкта конституційного правопорушення та мають за мету здійснення глибокого впливу на його волю і свідомість. Мірою юридичної відповідальності у контексті конституційно-правової відповідальності є конституційні санкції, передбачені Конституцією України та іншим законодавством України. Наприклад, згідно з вимогами частин 3, 4 ст. 115 Конституції України, відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього Кабінету Міністрів України;

по-четверте, механізм реалізації конституційної відповідальності матеріалізується через встановлені норми процесуального права, наприклад, процедура імпічменту Президента України (ст. 111 Конституції України) [1].

¦активна або позитивна- це усвідомлене розуміння особою (органом) важливості своїх повноважних дій для держави і суспільства, прагнення та бажання виконати їх якнайкраще, тобто відповідальна поведінка, підзвітність, юридична компетентність, усвідомлення свого обов'язку, його неухильне виконання, тобто відповідальність як обов'язок здійснити дії, встановлені у законі. Підставою активної (позитивної) відповідальності є покладення на суб'єкта конституційно-правових відносин і невиконання або не належне виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій (Наприклад: бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо). [5]

Дуже важливою особливістю конституційно-правової відповідальності є перенесення "центру тяжіння" з ретроспективного аспекта на позитивний. Ретроспективна відповідальність настає лише в тому випадку, коли "не спрацював" механізм активної відповідальності.

У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна відповідальність, а ретроспективна грає роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.

Підставами відповідальності, за конституційним правом, є нормативні та фактичні умови. Нормативна основа передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а реальною вона стає за наявності юридичних фактів.[6]

Підставами позитивної відповідальності є виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган, посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов'язує їх статус. Позитивна відповідальність характерна й тим, що іноді важко визначити формалізовані критерії для оцін-ки поведінки вказаних суб'єктів. Часом їх у законі немає взагалі. Підставами даної відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо.[6]

Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення.

Наприклад, якщо посадова особа податкової інспекції не якісно виконувала перевірки на підлеглих підприємствах, в зв"язку з чим мало місце приховування податків, яки мали надійти до бюджету- тут має місце позитивна відповідальність. Якщо ця посадова особа скояла дії, які визначені у розділі четвертому Закону України "Про державну службу", наприклад, порушила умови реалізації права на державну службу (ст.4 цього Закону) тоді наступає ретроспективна відповідальність.

Отже, співвідношення ретроспективного і позитивного аспектів полягає в тому, що головна (домінуюча) позитивна відповідальність не може існувати без ретроспективної відповідальності, яка настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вказівка в законі.

Позитивна відповідальність - це усвідомлене розуміння особою (органом) важливості своїх повноважних дій для держави і суспільства, прагнення та бажання виконати їх якнайкраще. Під позитивною конституційно-правовою відповідальністю здебільшого розуміють відповідальне ставлення особи (органу) до своїх обов'язків, належне виконання своїх обов'язків, підзвітність, юридичну компетентність. Позитивну відповідальність трактують і як покладення на суб'єкта конституційно-правових відносин обов'язку виконувати ті чи інші завдання в інтересах конструктивного розвитку виокремлених відносин і відповідати за свою діяльність , відповідальний стан зобов'язаного суб'єкта тощо. На жаль, розуміння позитивної відповідальності у конституційному праві часто підміняється моральним спонуканням суб'єкта до професійного виконання своїх посадових обов'язків, проте моральне ставлення суб'єкта конституційно-правових відносин до виконання своїх обов'язків лежить поза межами конституційно-правового регулювання.

Отже, позитивна конституційно-правова відповідальність - це усвідомлене добросовісне ставлення суб'єкта (суб'єктів) до виконання своїх професійних обов'язків, визначених конституційно-правовими нормами.



4. Конституційні санкції та їх види

конституційний відповідальність санкція правовий

Санкція є обов'язковим атрибутом ретроспективної юридичної відповідальності, в даному відношенні конституційно-правова відповідальність не є виключенням. Тут взагалі необхідно вказати на те, що відповідальність виступає в якості форми реалізації деяких санкцій.[6]

У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип розподілу влади. Даний принцип, закріплений і у Конституції, зокрема (ст. 6), визначає, що "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Основою даного принципу є механізм стримань та противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Конституції - норм прямої дії, які в свою чергу визначають певні види конституційно-правової відповідальності [7].

Перед тим, як безпосередньо звернутися до санкцій, які передбачають відповідальність окремих суб'єктів конституційного права, необхідно назвати їх загальну типологію, оскільки до кожного окремого суб'єкта можна застосувати й декілька з нижченазваних загальних видів санкцій.[7]

1) скасування незаконних актів (примусова ліквідація правовідносин, що незаконно виникли, відновлення порушеного правопорядку та ліквідації спричиненої шкоди); (ст. 118.ч.8) [1]

2) рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої деравної адміністрації вищого рівня.

3) призупинення дії актів державних органів;

4) визнання результатів виборів, референдумів, інших голосувань недійсними;

5) дострокове припинення повноважень органів державної влади;

6) дострокове переформування органів, звільнення з посади; (ст. 122 ч.1) Верховна Рада України України може висловити недовіру Генеральному Прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

7) позбавлення юридичної сили дій, які не відповідають вимогам конституційно-правових норм;

8) процесуальні санкції, передбачені регламентами;

Тут слід відмітити надзвичайно важливий в сучасних умовах такий факт: Конституція проголошує (ст. 8, чч. 2, 3): Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це також означає, що відповідальність за санкціями Конституції та (на другому місці) за конституційними законами безпосередня; такий принцип закріплюється вперше в історії українського конституціоналізму. В радянський період акти і розпорядженння владних органів часто не тільки не відповідали Конституції, а й часто протирічили їй; застосовуючи деякі види юридичної відповідальності, іноді не зважали на першочергову роль відповідальності за Конституцією, просто замінюючи її (наприклад Кодекс законів про працю).

Відповідальність за Конституцією України (санкції):

¦Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними [Конституційним Судом України] втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх некоституційність. (ст. 152 ч.2)

¦Відповідальність Верховної Ради України: (ст. 106 ч.8) [Президент України] припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів днієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

¦Відповідальність народного депутата: (ст. 81 чч. 3, 4) дострокове припинення повноважень народного депутата у зв'язку з набранням законної сили обвинувального вироку.

(ст.79 п. 5) Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.

¦Відповідальність Президента України: (ст. 111) Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. [вся процедура імпічменту викладена у статті].

¦Відповідальність Кабінету Міністрів України: (ст. 115 ч.4) Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку останнього.

¦Відповідальність суддів: (ст. 126 ч. 5. пп. 4, 5, 6) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього [1].

В літературі відповідальність у сфері дії конституційного права інколи ототожнюється із санкціями [7].

Прикладами конституційних (державно-правових) санкцій є: дострокове припинення повноважень органів державної влади або посадових осіб; скасування чи призупинення актів державних органів; дострокове припинення повноважень народного депутата України у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо нього; визнання виборів недійсними; процесуальні санкції, вказівка на які є в регламентах, тощо.

Таким чином, конституційні санкції передбачають відповідальність за минуле, вони застосовуються лише за нормативною підставою за вчинене правопорушення.



Висновки

Інститут конституційно-правової відповідальності е одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.

Як бачимо, деякі з наведенах ознак конституційно-провової відповідальності є застарілими і не відповідають рівню нових відносин, які складаються на сучасному етапі розвитку в галузі конституційного права, і невиправдано ускладнюють їх. Зрозуміло також, що Конституція та конституційні закони не можуть бути єдиним джерелом конституційно-правової відповідальності, оскільки більшою мірою вони покликані регламентувати лише основи всіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Однак в системі конституційного права України недостає інтеграційної ланки, яка б впорядкувала всі складові конституційно-правової відповідальності. Я вважаю, що для цього необхідно розробити та прийняти закон України "Про конституційну відповідальність", в якому були б чітко визначені юридичні підстави для настання несприятливих наслідків конституційної відповідальності, а так само і процедурні питання відставки вищих посадових осіб. Відсутність конкретних підстав притягнення до конституційної відповідальності - одна з найважливіших проблем конституційного права. Загальний характер конституційних норм є додатковим аргументом на користь прийняття такого закону, який системно конкретизував би норми Конституції, тому цей закон повинен повністю грунтуватися на положеннях Конституції, деякі з яких можна навіть безпосередньо використати в його тексті.

На мій погляд, у даному законі повинно даватися поняття конституційно-правової відповідальності, підстави її настання, повинні бути перераховані суб'єкти цієї відповідальності і процедура притягнення до відповідальності кожного з них.

Згідно з поділом суб'єктів (держава; органи державної влади; органи місцевого самоврядування; громадські об'єднання: політичні партії і громадські організації; посадові особи - депутати;фізичні особи: громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства) можна розробити структуру законопроекту за принципом: кожному суб'єкту відповідає розділ з такою ж назвою. (напр. "Відповідальність Держави", "Відповідальність вищих органів державної влади", "Відповідальність посадових осіб" тощо.)



Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2. Поняття і специфіка конституційно-правової відповідальності .// [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://radnuk.info/pidrychnuku/konct-protsec/466-konst-prostes/7856-s-3------.html)

3.Погорілка В.Р. "Конституційне право України"\\ Наукова Думка, 2000 -Ст. 135

4. Майданник О., Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб'єкти [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.pravoznavec.com.ua/period/article/487/%EF%BF%BD

5. Форми конституційно-правової відповідальності[Електронний ресурс]. - Режим доступу http://radnuk.info/pidrychnuku/konct-protsec/466-konst-prostes/7855-s-4----.html

6.  Санкції конституційно-правової відповідальності

[Електронний ресурс]. - Режим доступу http://radnuk.info/pidrychnuku/konct-protsec/466-konst-prostes/7854-s-5----.html

Размещено на Allbest.ru