Відповідальність роботодавця перед робітником

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

матеріальний відповідальність працівник роботодавець

Актуальність теми курсової роботи. Слiд зауважити, що норми щодо матерiальної вiдповiдальностi працiвника переважно згрупованi у КЗпП, тодi як норми про вiдповiдальнiсть роботодавця не видiленi в окремий роздiл, а мiстяться в рiзних главах КзпП. Окрiм того, обов'язок роботодавця щодо вiдшкодування шкоди, завданої працiвнику, часто не викладений саме як матерiальна вiдповiдальнiсть роботодавця. І тому виникає багато теоретичних і практичних питань пов'язаних з матеріальною відповідальністю роботодавця, які ще не отримали кінцевого рішення.

Ступінь наукової розробки проблеми можна визначити лише як початковий. Дане питанння висвітлювалась у працях російських вчених В.Нікитинського, Ю. Орловського, С. Головиної, В. Шахова, Е. Аполової та інш.; українських - В. Болотіної, В. Прокопенка, П. Венедиктова, М.Мітюкова, С. Дрізчаної, С. Пилипка, Б. Стичинського, Я. Свічкарьової та ін. В їх наукових працях досліджувалась ступінь, зміст, застосування та правова регламентація матеріальної відповідальності роботодавця.

Дана проблема потребує подальшого дослідження та наукової розробки. Це ще раз вказує не актуальність теми дослідження.

Предметом роботи є вияв юридичної природи матеріальної відповідальності роботодавця.

Об'єктом роботи є нормативні акти, які визначають матеріальну відповідальність роботодавця.

Методологічна основа роботи складається із базових науково-теоретичних положень в юридичній науці в цілому і в науці трудового права зокрема. У процесі роботи використані такі наукові методи дослідження: історичний, логіко-юридичний, систематичний, соціальний, нормативно-правовий, статичний. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, особливостей його застосування та досягнень науки трудового права.

Метою роботи є проведення теоретичного аналізу, проблеми, яка матеріальної відповідальності роботодавця.

Виходячи з цього ми намагалися вирішити такі конкретні завдання:

? З'ясувати поняття матеріальної відповідальності роботодавця;

? Визначити, види матеріальної відповідальності роботодавця;

? Проаналізувати відмінність матеріальної відповідальності від цивільно-правової відповідальності;

? Сформулювати пропозиції щодо вдосконалення норм правової бази відносно матеріальної відповідальності роботодавця.

Структура курсової роботи визначається змістом досліджуваної проблематики і спрямована на досягнення мети поставленої нами.

1. Поняття, підстави та умови матеріальної відповідальності, її відмінність від цивільно-правової відповідальності

1.1 Поняття, підстави та умови матеріальної відповідальності роботодавця

Перед тим, як приступити до характеристики матерiальної вiдповiдальностi сторiн трудового договору, слiд з'ясувати декiлька загальних положень.

Роботодавець, будь то юридична чи фiзична особа, несе майнову цивiльно-правову вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну його працiвниками iншим особам. Цi вiдносини регулюються нормами цивiльного права. Стаття 441 ЦК України передбачає, що органiзацiя повинна вiдшкодувати шкоду, заподiяну з вини її ‚ працiвникiв пiд час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язкiв. Отже, цi вiдносини - цивiльно-правовi, не входять до предмета трудового права i не регулюються трудовим законодавством.

Вiдносини щодо вiдшкодування майнової шкоди, заподiяної сторонами трудового договору одна однiй, - це предмет трудового права. Вони регулюються нормами, якi об'єднуються у самостiйний правовий iнститут «вiдповiдальнiсть сторiн трудового договору».

Слiд зауважити також те, що норми щодо матерiальної вiдповiдальностi працiвника переважно згрупованi у КЗпП, тодi як норми про вiдповiдальнiсть роботодавця не видiленi в окремий роздiл, а мiстяться в рiзних главах КЗпП. Окрiм того, обов'язок роботодавця щодо вiдшкодування шкоди, завданій працiвнику, часто не викладений саме як матерiальна вiдповiдальнiсть роботодавця. При цьому застосовуються, наприклад, конструкції: виплачується середнiй заробiток, виносить ухвалу про виплату працiвнику середнього заробiтку тощо. Така юридична технiка не може бути визнана задовiльною, оскiльки за такої невизначеностi можливе рiзне тлумачення, що врештi обертається порушенням прав працiвника.

Матерiальна вiдповiдальнiсть як один з видiв юридичної вiдповiдальностi становить в собi обов'язок однiєї сторони трудового договору - працiвника або роботодавця вiдшкодувати iншiй сторонi шкоду, заподiяну внаслiдок винного, протиправного виконання або неналежного виконання трудових обов'язкiв у встановленому законом розмiрi й порядку.

Матерiальна вiдповiдальнiсть у трудовому правi має двостороннiй, взаємний характер. Її складовими є такі: матерiальна вiдповiдальнiсть працiвникiв i матерiальна вiдповiдальнiсть роботодавця - власника пiдприємства, установи, органiзації або уповноваженого ним органу чи фiзичної особи.

Працiвник, котрий заподiяв шкоду майну власника внаслiдок невиконання або неналежного виконання обов'язкiв за трудовим договором, зобов'язаний вiдшкодувати заподiяну шкоду. Згiдно iз законодавством працiвник зобов'язаний виконувати розпорядження роботодавця або уповноваженого ним органу, дбайливо ставитися до майна власника, матерiалiв, обладнання. Працiвник не має права ризикувати майном та коштами роботодавця без матеріальної вiдповiдальностi за шкоду, заподiяну пiдприємству, установi, органiзації і регулюється Законом України «Про визначення розмiру збиткiв, завданих пiдприсмству, установi, органiзацiї розкраданнам, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцiнних металiв, дорогоцiнного камiння та валютних цiнностей» від 6 червня 1995 р. (Відомостi Верховної Ради України. - 1995. - №22. - Ст. 173); Порядком визначення розмiру збиткiв вiд розкрадання, нестачi, знищення (псування) матерiальних цiнностей, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 22 сiчня 1996 р. №116 (iз доповненнями, внесеними постановами Кабiнету Мiнiстрiв України) вiд 20 сiчня 1997 р. (ЗП України. - 1996. - ЗЧ 6. - Ст. 192); Перелiком робiт, при виконаннi яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матерiальна вiдповiдальнiсть, умови її застосування і Типовим договором про колективну (бригадну) матерiальну вiдповiдальнiсть, затвердженим Наказом Мiнiстерства працi України вiд 12 травня 1996 р. З4 43 (Людина і праця: Інформацiйний бюлетень Мiнiстерства працi України. - 1997. - №4 1).

Окрiм нормативно-правових актiв України у питаннях матерiальної вiдповiдальностi продовжують дiяти кiлька актiв СРСР. Зокрема, постанова Ради Мiнiстрiв СРСР «Про порядок укладення письмових договорiв про повну матерiальну вiдповiдальнiсть робiтникiв і службовцiв за незабезпечення схоронностi цiнностей, переданих їм на збереження або для iнших цiлей» від З жовтня 1977 р. (СП СССР. - 1977. - Ч 26. - Ст. 167); постанова держкомiтету Ради Мiнiстрiв СРСР по праці та соцiальних питаннях і Секретаріату ВЦРПС затвердження перелiку посад i робiт, якi замiщуютьст прадiвниками, з якими пiдприємством, установою, органiзацiєю можуть укладатися письмовi договори про повну матерiальну вiдповiдальнiсть за незабезпечення схоронностi цiнностей, переданих їм на збереження, обробки, продажу (вiдпуску), перевезення або застосування у процесi виробництва, а також типового договору про повну iндивідуальну матерiальну вiдповiдальнiсть» від 28 грудня 1977 р. №447/24 (Бюллетень Государственного комитета Совета Министров СССР по труду и социальным вопросам. - 1978. - Н2 4).

При застосуваннi зазначених нормативно-правових актiв слiд керуватися Постановами Пленуму Верховного Суду України: «Про судову практику в справах про вiдшкодування шкоди, заподiяної пiдприємствам, установам, органiзацiям їх працiвниками» вiд 29 грудня 1992 р. 14 (зi змiнами і доповненнями, внесеними постановою Верховного Суду України вiд 28 березня 1997 р. 3) (Право України. - 1993. - З 5-б; Вiсник Верховного Суду України. - 1997. - З 2); «Про практику розгляду судами трудових спорiв» вiд 6 листопада 1992 р. Н 9 (зi змiнами, внесеними згiдно з постановами Пленуму Верховного Суду України вiд 1 квiтня 1994 р. 4, вiд 26 жовтня 1995 р. та вiд 25 травня 1998 р. 15), Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримiнальних та цивiльних справах К., 1995. - С. 373; Вiсник Верховного Суду України. - 1998. - 3); «Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди» вiд 31 березня 1995 р. (зi змiнами i доповненнями), Збiрник постанов Пленуму Верховного Суду України. 1965-1985. - к., 1995. - ч. 1. - С. 31). [20] 2

КЗпП України, як вже зазначалося, не мiстить загального роздiлу або загальної статтi, яка спецiально передбачала б відповідальність роботодавця щодо вiдшкодування матеріальної шкоди працiвниковi, заподiяно йому при виконаннi трудових обов'язкiв. Наприклад, у Трудовому кодексi Росiйської Федерації така норма закрiплена у статтi 232, де встановлено, що роботодавець зобов'язаний вiдшкодувати працiвниковi неодержаний заробiток у всiх випадках незаконного позбавлення його можливостi трудитися. Тобто йдеться про всi випадки, порушення права працiвника на працю, якщо це призвело до втрати заробiтку. Окрiм того, ст. 233 передбачає матерiальну вiдповiдальнiсть роботодавця за шкоду, заподiяну майну працiвника, ст. 234 - за затримку заробiтної плати, а ст. 235 - вiдшкодування моральної шкоди.

Згiдно ст. 13 КЗпП України матерiальна вiдповiдальнiсть роботодавця настає у випадках незаконної вiдмови у прийняттi на роботу, незаконного звiльнення, переведення працiвника, затримки видачi трудової книжки, неправильного формулювання причини звiльнення, затримки виконання рiшення вiдповiдного органу щодо поновлення прав працiвника тощо. Така вiдповiдальнiсть передбачена статтями 117, 235, 236 та деякими iншими.

Слiд звернути увагу на те, що мiстить норму про обов'язок власника вiдповiдно до законодавства вiдшкодувати працiвниковi шкоду, заподiяну йому калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним iз виконання трудових обов'язкiв. Із введенням у дiю Закону Украiни «Про загальнообов'язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, якi спричинили втрату працездатностi» вiд 23 вересня 1999 р. (Офiцiйний вiсник Украни. - 1999. - З 42. - Ст. 2080) утворено новий органiзацiйно-правовий механiзм вiдшкодування шкоди, завданої здоров'ю працiвника. Таку вiдповiдальнiсть покладено на Фонд соцiального страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, до якого роботодавцi вносять страховi внески, розмiр яких вiдповiдає ступеневi ризику умов працi на конкретному пiдприемствi.

У науцi трудового права професором П.Р. Ставиським було обгрунтовано двостороннiй характер матерiальної вiдповiдальностi та необхiднiсть врегулювання цих вiдносин нормами трудового права (Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности в советском трудовом праве. - К.; О.: Выща шк., 1982; Стависский П.Р. Материальная ответственность предприятия в трудовьх отношениях. - К; О.: Выща шк., 1987).

Цi iдеї знайшли пiдтримку серед iнших вчених-трудовикiв. Вони набули й практичного упровадження, зокрема в новому Трудовому кодексi Росiйської Федерацiї роздiл 11 «Матеріальна вiдповiдальнiсть сторiн трудового договору» мiстить главу 36 «Загальнi положення», в якiй передбачено взаємний обов'язок сторони трудового договору вiдшкодувати шкоду, заподiяну нею iншiй сторонi. Глава 37 мiстить норми про матерiальну вiдповiдальнiсть роботодавця перед працiвником, а глава 38 - норми про матерiальну вiдповiдальнiсть працiвника.

Пiдставою вiдповiдальностi сторiн трудового договору є трудове, майнове правопорушення, тобто винне протиправне дiяння (дiя або бездiяльнiсть), яким спричинене майнову шкоду однiй зi сторiн трудового договору.

1.2 Відмінність матеріальної відповідальності від цивільно-правової

Матерiальну вiдповiдальнiсть потрiбно вiдрiзняти вiд майнової вiдповiдальностi, передбаченої нормами цивiльного права.

Передусiм відмінні суб'єкти. У матеріальній відповідальності такими суб'єктами є працiвник, який перебуває у трудових вiдносинах iз роботодавцем, і роботодавець. У цивiльнiй вiдповiдальностi таким суб'єктом є будь-яка юридична або фiзична особа.

Пiдставою матерiальної вiдповiдальностi є правопорушення, що характеризується одночасною наявнiстю двох ознак - це трудове правопорушення, тобто таке, що вчинене внаслiдок порушення саме трудових зобов'язань, і це майнове правопорушення, тобто таке, що заподiяло майнову шкоду однiй зi сторiн трудового договору. Пiдставою цивiльно-правової вiдповiдальностi є майнове правопорушення.

Однiєю з обов'язкових умов будь-якої юридичної вiдповiдальностi, у тому числi й матерiальної i цивiльно-правової, є наявнiсть вини, тобто умислу чи необережностi, у дiях правопорушника. Разом з тим для цивiльно-правової вiдповiдальностi вiдомi й випадки вiдповiдальностi без вини, зокрема володiльця джерела пiдвищеної небезпеки.

Матерiальна вiдповiдальнiсть сторiн трудового договору виникає при заподiяннi шкоди у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням саме трудових обов'язкiв.

У трудовому правi вiдшкодуванню пiдлягає тiльки пряма дiйсна шкода, неодержанi доходи вiдшкодуванню не пiдлягають. Водночас у цивiльно-правовiй вiдповiдальностi застосовується принцип повного вiдшкодування, за якого вiдшкодуванню пiдлягають як пряма дiйсна шкода, так i неодержанi прибутки (упущена вигода). [20] 5

Для матерiальної вiдповiдальностi характерним є застосування як унiверсального виду вiдповiдальностi обмеженої матерiальної вiдповiдальностi. При цьому таким обмеженням виступає не обсяг заподiяної шкоди, а середнiй заробiток працiвника. Ця вiдповiдальнiсть не повинна перевищувати повного розмiру заподiяної шкоди, за вийнятком випадкiв, передбачених законодавством.

Межi матерiальної вiдповiдальностi працiвникiв диференцiюються залежно від форми вини, виду майна, якому заподiяна шкода, характеру трудової функцiї, яку виконує працiвник. Зокрема, дiє загальне правило, згiдно з яким шкода, заподiяна з необережностi, пiдлягає вiдшкодуванню в обмеженому розмiрi. В цивiльному правi розмiр вiдшкодування не залежить вiд форми внии.

За нормами трудового права на працiвникiв не може бути покладена матерiальна вiдповiдальнiсть за шкоду, яка належать до категорій нормального виробничого-господарського ризику, а також за шкоду, заподiяну працiвником, що перебував у станi крайньої необхiдностi. У цивiльному правi дiє iнше правило. Ст. 445 ЦК України передбачає, що шкода, заподiяна у станi крайньої необхiдностi, повинна бути вiдшкодована особою, яка її заподiяла.

Тягар доведення наявностi пiдстави й умов матерiальної вiдповiдальностi працiвника лежить на власниковi або уповноваженому ним органi (ст. 138 КЗпП України), тобто дiє презумцiя невинностi працiвника, тодi як у цивiльному правi встановлено презумцiю вини заподiювача шкоди, i тягар доказування лежить саме на ньому. [2] 6

Нарештi, у трудовому правi дозволяється здiйснювати покриття шкоди працiвниками у розмiрi, що не перевищує середнього мiсячного заробiтку, за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, У рештi випадкiв покриття шкоди провадиться шляхом подання власником позову до суду. Стягнення шкоди за цивiльно-правову вiдповiдальність проводиться за рiшенням суду. [20] 7

2. Матерiальна вiдповiдальнiсть роботодавця за шкоду, заподiяну працiвникові

Матерiальна вiдповiдальнiсть роботодавця здiйснюється з урахуванням загальних принципiв матерiальної вiдповiдальностi сторiн трудового договору, одним з яких є те, що вiдшкодуванню пiдлягає лише пряма дiйсна шкода. Для сторони роботодавця це означає, що майнова шкода складається iз таких сум, на якiй працiвник мав право, але був позбавлений їх внаслiдок незаконних дiй роботодавця. Тобто до шкоди входить втрачений внаслiдок незаконних дiй роботодавця заробiток працiвника. Окрiм того, на вiдмiну вiд матерiальноу вiдповiдальностi працiвника, роботодавець зобов'язаний вiдшкодувати моральну шкоду, заподiяну працiвниковi, порушенням його законних прав. Отже, така матерiальна шкода складається з двох частин: майнового і немайнового характеру.

Матерiальна шкода, заподiяна працiвниковi при виконаннi ним трудових обов'язкiв, включає в себе:

1) шкоду, заподiяну працiвниковi, внаслiдок порушення права на працю:

- при вiдмовi у прийняттi на роботу;

- при прийняттi працiвника на роботу з порушенням правил прийняття, що спричинило його подальше звiльнення з цiєї причини;

- при незаконному переведення на iншу роботу, вiдстороненнi вiд роботи, звiльненнi працiвника;

- при порушеннi обов'язкiв власника або уповноваженого ним органу щодо видачi документiв про його працю i заробiтну плату (у разi неправильного заповнення, оформления i затримки видачi трудової книжки, документiв про працю i заробiтну плату);

2) шкоду, заподiяну майну працiвника;

3) моральну шкоду. [20] 8

2.1 Шкода, заподiяна працiвниковi, внаслiдок порушення права на працю

Щодо матерiальної вiдповiдальностi роботодавця при порушеннi права на працю, то у цiй сферi можна видiлити три етапи:

1) вiдшкодування роботодавцем шкоди працiвниковi, спричиненої незаконною вiдмовою у прийняттi на роботу;

2) вiдшкодування шкоди, спричинено незаконними дiями протягом трудової дiяльностi;

З) вiдшкодування шкоди, заподiяної пiсля закiнчення трудових вiдносин.

Якщо друга i третя сфера врегульованi у законодавствi, хоча й недосконало, то питань про пiдстави матерiальної вiдповiдальностi при необгрунтованiй вiдмовi у прийняттi на роботу достатньо, i необхiдно створити вiдповiдний юридичний механiзм забезпечення. Зокрема, у КЗпП вiдсутня норма про матерiальну вiдповiдальнiсть роботодавця за незаконну вiдмову у прийняттi на роботу i несвоєчасне укладення трудового договору.

Існують юридичнi гарантiї, якi забезпечують здiйснення громадянами свого права на працю. Серед них, нагадаємо, передбачений ст. 5-1 КЗпП правовий захист вiд необгрунтованої вiдмови в прийняттi на роботу; гарантії, передбаченi ст. 22 КЗпП, де встановлено заборону необгрунтованої вiдмови у прийняттi на роботу. Те, що роботодавець, котрий порушив такi гарантiї, має притягатися до вiдповiдальностi, не викликає сумнiву. За таких дій може застосовуватися дисциплiнарна, адмiнiстративна i навiть кримiнальна вiдповiдальнiсть. Для застосування матерiальної вiдповiдальностi необхiдним є виникнення матерiальної шкоди. Навiть саме питання про обчислення розмiру такої шкоди є досить проблематичним. [2] 9

У лiтературi було висловлену думку, що в законодавствi має передбачатися матерiальна вiдповiдальнiсть власника у зв'язку з незаконною вiдмовою в прийняттi на роботу в тих випадках, коли прийняття на роботу є обов'язковим для пiдприємства внаслiдок вказiвки закону, вiдповiдного акта або угоди сторiн (наприклад, при прибуттi молодого фахiвця за направленням; при переведеннi на iнше пiдприємство, якщо умови такого переведення були попередньо узгодженi та вiдбулася угода щодо прийняття на роботу за переведенням тощо). До цього можливо додати й випадки, коли згiдно iз законодавством за працiвником зберiгається право повернення на попереднє мiсце роботи. У таких випадках вiдмова в прийняттi на роботу є порушенням суб'єктивного права громадянина, яке вiн може оскаржити до суду. Ненадання у таких випадках роботи породжує вимушений прогул i втрату заробiтку. Ця обставина створює, у свою чергу, пiдставу для стягнення на користь працiвника заробiтку за час вимушеного прогулу, тобто для притягнення роботодавця до матерiальної відповідальності.

Незаконна вiдмова в прийняттi на роботу може бути оскаржена до суду. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що суди мають розглядати позови про укладення трудових договорiв не тiльки у випадках, коли власник зобов'язаний був укласти трудовий договiр (наприклад, з молодими фахiвдями, направленими у встановленому порядку на дане пiдприємство; працiвниками, запрошеними на роботу в порядку переведення; виборними працiвниками пiсля закiнчення термiну повноважень; працiвниками, яким надане право поворотного прийняття на роботу; iнвалiдами i неповнолiтнiми, направленим на пiдприємство в рахунок бронi; особами, якi були звiльненi у зв'язку iз призовом на строкову вiйськову або альтернативну (невiйськову) службу, направлені на роботу за кордон, i повернулися пiсля закiнчення служби або роботи та iн.), а також у тих випадках, коли особа вважає, що їй було вiдмовлено в укладеннi трудового договору всупереч гарантiям, передбачени ст. 22 КЗпП (п. 4 поста - нови №15 Пленуму Верховного Суду України вiд 25 травня 1998 р.). [20] 10

Пленум Верховного Суду України також роз'яснив судам, що якщо внаслiдок вiдмови у прийняттi на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працiвник мав вимушений прогул, його оплата має проводитись вiдповiдно до правил ч. 2 ст. 235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звiльненому працiвникові (п. б постанови Пленуму Верховного Суду Украни вiд б листопада 1992 р. №9).

У кожному конкретному випадку суд має право, визнавши факт незаконної вiдмови у прийняттi на роботу, одночасно вирiшити питания й про притягнення власника або уповноваженого ним органу до матерiальної вiдповiдальностi за заподiяну шкоду працiвникові у виглядi втраченого заробiтку. Доцiльно передбачити у КЗпП норму про вiдповiдальнiсть власника за необгрунтовану вiдмову у прийнятті на роботу, а також за несвоєчасне укладення трудового договору, i про обов'язок роботодавця вiдшкодувати втрачений заробiток. [20] 11

У КЗпП регламентуеться обов'язок роботодавця вiдшкодувати працiвникові шкоду, завдану незаконним переведення працiвника на iншу роботу, вiдсторонення вiд роботи, звiльненням, неправильним формулюванням пiдстави звiльнення у трудовiй книжцi, затримцi виплати заробiтної плати i розрахунку при звiльненнi. У таких випадках працiвник втрачає певний заробiток на який вiн мав право, i ця сума визнається як шкода, заподiяна працiвниковi. Цi вiдносини врегульованi статтями 117, 235, 236 та iн. КЗпП. На жаль, цi положення не встановленi у законi саме як вiдповiдальнiсть роботодавця. Зокрема, ст. 235 КЗпП передбачає, що у разi звiльнення без законної пiдстави або незаконного переведення на iншу роботу працiвника повинен поновити на попереднiй роботi орган, який розгляда трудовий спiр. [2] 12Виносячи рiшення про поновлення на роботi орган, який розглядає трудовий спiр, одночасно вирiшує вимоги про виплату працiвниковi середнього заробiтку за час вимушеного прогулу або рiзницi в заробiтку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не бiльше як за один рiк. Якщо заява про поновлення на роботi розглядається бiльше одного року не з вини працiвника, орган, який розглядає трудовий спiр, виносить рiшення про виплату середнього заробiтку за весь час вимушеного прогулу. У разi визнання формулювання причини звiльнення неправильним або таким, що не вiдповiдає чинному законодавству у випадках, коли це не тягне поновлення працiвника на роботi, орган, який розглядає трудовий спiр, зобов'язаний змiнити формулювання i вказати в рiшеннi причину звiльнення у точнiй вiдповiдностi до формулювання чинного законодавства та з посиланням на вiдповiдну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звiльнення в трудовiй книжцi перешкоджало працевлаштуванню працiвника, орган, який розглядає трудовий спiр, одночасно вирiшує вимоги про виплату йому середнього заробiтку за час вимушеного прогулу в порядку i на умовах, передбачених частиною другою цiєї статтi. У разi затримки видачi трудової киижки з вини власника або уповноваженого ним органу, працiвниковi виплачується середнiй заробiток за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 236 КЗпП «Оплата вимушеного прогулу при затримцi виконання рiшення про поновлення на роботi працiвника передбачає»: у разi затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рiшення органу, який розглядав трудовий спiр про поновлення на роботi незаконно звiльненого або переведеного на iншу роботу працiвника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробiтку або рiзницi в заробiтку за час затримки.

Згiдно зi статтею 237 суд покладає на службову особу, винну в незаконному звiльненнi або переведеннi працiвника на iншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподiяну пiдприємству, установi, органiзацiї у зв'язку з оплатою працiвниковi часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звiльнення чи переведення здiйснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рiшення суду про поновлення на роботi. [2] 13

Згiдно з чинним трудовим законодавством власник зобов'язаний видати працiвниковi на його вимогу документи про роботу. До числа таких належать трудова книжка, довiдка про його роботу на даному пiдприємствi, в установi, органiзацiї, довiдка про наявнiсть стажу, про заробiтну плату тощо (статтi 47, 49 КЗпП).

Матерiальна шкода, заподiяна працiвниковi при порушеннi власником цього обов'язку, виявляється в не можливостi працевлаштування через вiдсутнiсть трудової книжки, або через неправильне формулювання причини звiльнення. Це може також потягти несвоєчасне призначення пенсiї, втрату права на соцiальну допомогу та iн. [20] 14

2.2 Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду завдану майну працівника

Щодо матерiальної вiдповiдальностi пiдприємства за шкоду, завдану майну працiвника, слiд зазначити, що в трудовому законодавствi не встановлено про це спецiальної норми. Згiдно зi ст. 153 КЗпП, на пiдприємствах повиннi створюватися безпечнi та нешкiдливi умови працi. [2] 15 До таких умов, серед iншого, належить створення на пiдприємствах, в установах, органiзацiях спецiальних мiсць, обладнаних для зберiгання одягу та iнших необхiдних речей працiвникiв. Незалежно вiд того, як органiзовано зберiгання особистих речей працiвникiв (обладнанi спецiальнi гардероби, кiмнати зберiгання речей тощо), власник зобов'язаний забезпечити збереження цього майна. Невиконання зазначеного обов'язку, що призвело до псування, знищення або розкрадання особистих речей працiвника пiд час роботи, тягне за собою обов'язок вiдшкодування заподiяної шкоди.

Окремо слiд зупинитися на питаннi про матерiальну вiдповiдальнiсть власника або уповноваженого ним органу за шкоду, завдану працiвниковi калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я. [20] 16

Стаття 173 КЗпП i ст. 11 Закону Украiни «Про охорону працi» передбачає такий обов'язок роботодавця. Нинi вiдбувається реформування юридичного механiзму вiдшкодування працiвниковi шкоди, завданої його здоров'ю на виробництвi. Вiдносини щодо вiдшкодування пiдприємством шкоди, завданої працiвниковi калiцтвом або iншим ушкодженням його здоров'я, до 2001 р. регулювалися Законом України «Про охорону працi» вiд 14 жовтня 1992 р.; Правилами вiдшкодування власником пiдприємства, установи й органiзацiї або уповноваженим ним органом шкоди, заподiяної працiвниковi ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язкiв, затвердженими постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 23 червня 1993 р. 472 (зi змiнами i доповненнями, внесеними постановами Кабiнету Мiнiстрiв Украни №492 вiд 18 липня 1994 р.) (Людина i праця: iнформацiйний бюлетень Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики України. - 1994. - 34 9-10); вiд З жовтня 1997 р. (Урядовий кур'єр. - 1997. - 25 жовтня; повний текст зi змiнам, вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди та компенсацiйнi виплати: нормативнi акти, роз'яснення, коментарi // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - Н 9-10. - с. 178-188). Нинi Правила вiдшкодування власником шкоди вiд 23 червня 1993 р. втратили чиннiсть.

3 1 квiтня 2001 р. набрав чинностi новий порядок вiдшкодування такої шкоди. В Українi упроваджено нову систему соцiального страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання. Тепер цi вiдносини регулюються таким нормативно-правовими актами: Законами України «Про загальнообов'язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, якi спричинили втрату працездатностi» вiд 23 вересня 1999 р. Н 1105-ХIУ (Офiцiйний вiсник України. - 1999. - Н 42. - Ст. 2080); страховi тарифи на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, якi спричинили втрату працездатностi» вiд 22 лютого 2001 р. Н 2272-IIi (Урядовий кур'єр. - 2001. - Н 55. - 28 березня); Порядком визначення страхових тарифiв для пiдприсмств, установ та органiзацiй на загально обов'язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професiйного захворювання, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 13 вересня 2000 р. 3; Порядком проведення витрат на поховання у разi смертi потерпiлого вiд нещасного випадку на виробництвi або професiйного захворювання, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 11 липня 2001 р. 3% 826 тощо. Сутнiсть реформи полягає в тому, що за часiв функцiонування попереднього законодавства пiдприємство мало обов'язок самостiйно вiдшкодовувати збитки потерпiлому. Згiдно з новим порядком всi працiвники вважаються застрахованими вiд нещасного випадку або професiйного захворювання. Вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну працiвниковi, перекладено з роботодавця на страховика - спецiально утворений орган, корпоративний фонд пiдприємцiв, де працюватиме система солiдарної вiдповiдальностi усiх роботодавцiв за потерпiлого. Фонд соцiального страхування вiд нещасних випадкiв на виробництвi та професiйних захворювань є не комерцiйною самоврядною органiзацiєю, що дiє на пiдставi статуту, який затверджується правлiнням. Управлiння Фондом соцiального страхування вiд нещасних випадкiв здiйснюється на паритетнiй основi державою, представниками застрахованих осiб i роботодавцiв. Безпосереднє управлiння Фондом соцiального страхування вiд нещасних випадкiв здiйснюють його правлiння та виконавча дирекцiя. Наповнення бюджету Фонду переважно здiйснюється за рахунок страхових внескiв роботодавцiв. Розмiр внескiв визначаеться для кожного пiдприємства окремо з урахуванням класу професiйного ризику (вiд 0,84 до 13,8%). Усього для пiдприємств i установ визначено 25 видiв диференцiйованих тарифiв. Працiвники не несуть нiяких витрат на страхування вiд нещасного випадку. Кошти на здiйснення страхування вiд нещасного випадку не включаються до складу державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням i зараховуються на єдиний централiзований рахунок Фонду. Суттєвим є те, що працiвники вважаються застрахованими незалежно вiд сплати пiдприємством страхових внескiв. Держава гарантує соцiальний захист за цим видом соцiального страхування. Сплативши певну суму внескiв, пiдприємство не несе надалi матерiальних затрат у разi нещасного випадку. Потерпiлий має звертатися безпосередньо до виконавчої дирекції Фонду, яка здiйснює 12 видiв соцiальних виплат - лiкарняного листка у разi стiйкої втрати працездатностi та пенсiй по iнвалiдностi, одноразової та щомiсячної страхової виплати у разi тимчасової втрати працездатностi, страхової виплати i пенсiї в разi втрати годувальника, вiдшкодування на поховання, якщо нещасний випадок був зi смертельним наслiдком, компенсацiї на лiкування та реабiлiтацiю потерпiлих, санаторно-курортне лiкування та iн. [20] 17

Таким чином, вiдносини щодо вiдшкодування шкоди, заподiяної здоров'ю працiвника у зв'язку з трудовою дiяльнiстю, змiнили свою галузеву належнiсть i перейшли зi сфери трудового права до сфери соцiального забезпечення.

2.3 Вiдшкодування моральної шкоди завданої працівникові

У питаннях регулювання вiдносин щодо вiдшкодування роботодавцем моральної шкоди вiдбулися суттевi змiни. Цi питания регулювалися ст. 173-1 «Вiдшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди», яка мiстилася у главi ХI «Охорона працi». [2] 18Обов'язок щодо вiдшкодування моральної шкоди передбачався лише в тому разi, коли небезпечнi або‚ шкiдливi умови працi призводили до моральних втрат потерпiлого, до порушення його нормальних життевих зв'язкiв і вимагали вiд нього додаткових зусиль для органiзацій свого життя.

Тобто сфера застосування моральної шкоди обмежувалася лише порушеннями охорони працi. Вважалося, що iншi порушення трудових прав працiвникiв, зокрема, незаконне накладення дисциплiнарного стягнення, переведення, звiльнення, затримка заробiтної плати, збiльшення норм працi, що призвело до пiдвищеної iнтенсивностi працi тощо, - не спричиняють моральних втрат у працiвника, отже, й не дають пiдстав для притягнення роботодавця до вiдшкодування моральної шкоди. [20] 19

І лише Законом України «Про внесення змiн до Кодексу законiв про працю України» вiд 24 грудня 1999 р. було кардинально змiнено пiдхiд до розумiння моральної шкоди у трудових правовiдносинах. Цим Законом виключено статтю 173-1 i внесено нову статтю 237-1 власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди», яка передбачає: «Вiдшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працiвнику проводиться у разi, якщо порушення його законних iнтересiв призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язкiв і вимагають вiд нього додаткових зусиль для органiзацї свого життя. Порядок вiдшкодування моральної шкоди визначається законодавством».

Суттєвими змiнами стало те, що статтю вмiщено до глави VI «Трудовi Спори» i розширено обсяг поняття моральної шкоди шляхом встановлення бiльш абстрактного визначення її причин: законних прав працiвника».

Разом з тим поряд із безперечно позитивними зрушеннями, є й такi, що стримують широке застосування зазначеної норми. Стаття 237-1 вимагає, щоб порядок вiдшкодування моральної шкоди був визначений законодавством. Слiд визнати, що на сьогоднi в чинному трудовому законодавствi загальний порядок щодо вiдшкодування моральної шкоди не визначений.

Пленум Верховного суду України у своїй постановi вiд 31 березня 1995 р. «Про судову практику у справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди» дозволяє застосовувати вiдшкодування моральної шкоди лише у випадках, передбачених законодавством».

У зазначених вище Правилах вiдшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди, заподiяної працiвнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язкiв вiд 23 червня 1993 р. було встановлено розмiр вiдшкодування моральної шкоди, - не бiльше 150 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян незалежно вiд будь-яких iнших виплат (п. 11 Правил у редакцiї постанови Кабiнету Мiнiстрiв України 1100 вiд 3 жовтня 1997 р.). Але цей нормативно-правовий акт втратив чиннiсть (див.: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв УкраТни вiд 11 липня 2001 р. 807).

На сьогоднi порядок визначення моральної шкоди встанолено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соцiальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi i професiйного захворювання, якi спричинили втрату працездатності». Закон встановлює, що сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку i не може перевищувати 200 розмiрiв мiнiмальної заробiтної плати, встановленої на день виплати, незалежно вiд будь-яких iнших страхових виплат. [20] 20

Таким чином, визначений порядок стосується лише випадкiв ушкодження здоров'я. Щодо iнших випадкiв, якi можуть спричинити моральну шкоду у трудових правовiдносинах, порядок вiдшкодування не визначений.

3алишається недослідженою і неврегульованою у законодавствi проблема вiдшкодування моральної шкоди, заподiяної працiвником при виконаннi трудових обов'язкiв. Зокрема, така шкода може бути заподiяна шляхом розголошення комерцiйної таємницi, а також в iнший спосiб. [20] 21

Висновки

В результаті проведених досліджень ми прийшли до наступних висновків.

Слiд зауважити також те, що норми щодо матерiальної вiдповiдальностi працiвника переважно згрупованi у КЗпП, тодi як норми про вiдповiдальнiсть роботодавця не видiленi в окремий роздiл, а мiстяться в рiзних главах КЗпП. Окрiм того, обов'язок роботодавца щодо вiдшкодування шкоди, завданій працiвнику, часто не викладений саме як матерiальна вiдповiдальнiсть роботодавця.

Питання про пiдстави матерiальної вiдповiдальностi при необгрунтованiй вiдмовi у прийняттi на роботу достатньо, i необхiдно створити вiдповiдний юридичний механiзм забезпечення. Зокрема, у КЗпП вiдсутня норма про матерiальну вiдповiдальнiсть роботодавця за незаконну вiдмову у прийняттi на роботу i несвоєчасне укладення трудового договору.

У лiтературi було висловлену думку, що в законодавствi має передбачатися матерiальна вiдповiдальнiсть власника у зв'язку з незаконною вiдмовою в прийняттi на роботу в тих випадках, коли прийняття на роботу є обов'язковим для пiдприємства внаслiдок вказiвки закону, вiдповiдного акта або угоди сторiн (наприклад, при прибуттi молодого фахiвця за направленням; при переведеннi на iнше пiдприємство, якщо умови такого переведення були попередньо узгодженi та вiдбулася угода щодо прийняття на роботу за переведенням тощо). До цього можливо додати й випадки, коли згiдно iз законодавством за працiвником зберiгається право повернення на попереднє мiсце роботи. У таких випадках вiдмова в прийняттi на роботу є порушенням суб'єктивного права громадянина, яке вiн може оскаржити до суду. Ненадання у таких випадках роботи породжує вимушений прогул i втрату заробiтку. Ця обставина створює, у свою чергу, пiдставу для стягнення на користь працiвника заробiтку за час вимушеного прогулу, тобто для притягнення роботодавця до матерiальної відповідальності.

Доцiльно передбачити у КЗпП норму про вiдповiдальнiсть власника за необгрунтовану вiдмову у прийнятті на роботу, а також за несвоєчасне укладення трудового договору, i про обов'язок роботодавця вiдшкодувати втрачений заробiток.

У КЗпП регламентується обов'язок роботодавця вiдшкодувати працiвникові шкоду, завдану незаконним переведення працiвника на iншу роботу, вiдсторонення вiд роботи, звiльненням, неправильним формулюванням пiдстави звiльнення у трудовiй книжцi, затримцi виплати заробiтної плати i розрахунку при звiльненнi. У таких випадках працiвник втрачає певний заробiток на який вiн мав право, i ця сума визнається як шкода, заподiяна працiвниковi. Цi вiдносини врегульованi статтями 117, 235, 236 та iн. КЗпП. На жаль, цi положения не встановленi у законi саме як вiдповiдальнiсть роботодавця.

Щодо матерiальної вiдповiдальностi пiдприємства за шкоду, завдану майну працiвника, слiд зазначити, що в трудовому законодавствi не встановлено про це спецiальної норми.

Разом з тим поряд із безперечно позитивними зрушеннями, є й такi, що стримують широке застосування зазначеної норми. Стаття 237-1 вимагає, щоб порядок вiдшкодування моральної шкоди був визначений законодавством. Слiд визнати, що на сьогоднi в чинному трудовому законодавствi загальний порядок щодо вiдшкодування моральної шкоди не визначений.

3алишається недослідженою і неврегульованою у законодавствi проблема вiдшкодування моральної шкоди, заподiяної працiвником при виконаннi трудових обов'язкiв. Зокрема, така шкода може бути заподiяна шляхом розголошення комерцiйної таемницi, а також в iнший спосiб.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - ст. 141.

2. Кодекс законів про працю // Кодекс законів про працю з постатейними матеріалами / Відп. ред. В.М. Вакуленко, О.П. Товстенько. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 1040 с.

3. Закон України «Про відпустки» від 1 листопада 1996 р Відомості Верховної Ради України 1997. №2

4. Про колективні договори і угоди: Закон України від 1 липня 1993 р. (із змінами внесеними Законами України від 23 січня 1997 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1993ю - №36. - ст. 361; Голос України. - 1997. 8 лютого.

5. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. -4-те вид., допов. та переробл. - К.: Видавництво А..К., 2005. - 1024 с.

6. Про підприємства в Україні. Закон України від 27.03.91 - Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 2002. №5 - с. 23.

7. Закон України про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 р. ст. ст. 12, 15, 16 // Відомості Верховної Ради України, 1993, №49.

8. Закон України про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні від 16 грудня 1993 р. п. 20 ст. 9 // Відомості Верховної Ради України, 1994, №4.

9. Закон України «Про загальнообов'язкове дер?жавне соціальне страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням» від 23 вересня 1999 р. (Офіційний вісник України. - 1999. - №42. - С. 2080).

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. №34 «Про внесення доповнень до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей».

11. Закон України від 6 червня 1995 р. №217 «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей»

12. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. №49.

13. Закон України «Про оплату праці» від 25 березня 1995 р Відомості Верховної Ради України, 1995, №17.

14. Перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва. затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС №447/24 від 28 грудня 1977 р.

15. Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100

16. Про затвердження Методичних рекомендацій Держводгоспу України з питань, пов'язаних із матеріальною відповідальністю працівників за трудовим правом України, визначенням розміру шкоди та порядком її покриття Наказ державного комітету по водному господарству26.04.2004 №99

17. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладених в постанові від 29 грудня 1992 р. №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»

18. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. №9

19. Зарубіжний досвід матеріального стимулюван?ня персоналу // Україна: аспекти праці. - 1998. - №1. - С. 17

20. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - 2-ге вид., стер. - К.: Вікар, 2004. - 725 с.

21. Трудове право України: Курс лекцій для студентів / За ред. П.Д. Пилипенка. - Л.: В-во Львів, нац. ун-ту імені Івана Франка, 2002. - С. 22

Размещено на Allbest.ru