Правовий режим земель водного фонду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ВОДНОГО ФОНДУ

Зміст

§ 1. Поняття, склад та загальна характеристика правового режиму земель водного фонду

§ 2. Правове регулювання використання земель водного фонду

§ 3. Особливості правового режиму прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів

§ 4. Правовий режим територій і зон санітарної охорони водних об'єктів

водний фонд правовий режим

§ 1. Поняття, склад та загальна характеристика правового режиму земель водного фонду

Самостійну категорію в складі земель України складають землі водного фонду, правовий режим яких встановлений главою 12 Земельного кодексу Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27., і главами 1 та 18 Водного кодексу Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 24. - Ст. 189., а також іншими актами земельного і водного законодавства. Згідно зі ст. 58 Земельного кодексу і ст. 4 Водного кодексу до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами, каналами і смугами відведення для них, береговими смугами водних шляхів. Як видно з наведеного визначення землі водного фонду підрозділяються на дві складові частини: безпосередньо покриті водою (водопокриті) і прилеглі до водойм, призначені для використання й охорони вод.

До водопокритих відносяться землі, зайняті внутрішніми морями і територіальним морем, озерами, водоймищами, ріками, каналами й іншими водними об'єктами. До складу земель водного фонду також входять землі, що прилягають до водних об'єктів, що використовуються для охорони поверхневих вод від забруднення, засмічення, збереження водності, будівництва й експлуатації споруд, що забезпечують задоволення питних, господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, курортних і інших потреб населення, а також сільськогосподарських, промислових, енергетичних, природоохоронних, транспортних, рибогосподарських та інших державних і суспільних потреб.

Незважаючи на те, що землі водного фонду складаються як би з двох складових частин, вони мають певну єдність, оскільки їх основним цільовим призначенням є раціональне використання і належна охорона вод. Тут знаходить пояснення і специфічний правовий режим цієї категорії земель, що знаходиться в безпосередній і прямій залежності від правового режиму вод і визначається переважно нормами Водного кодексу України. Так, глава 18 Водного кодексу визначає порядок користування землями водного фонду і встановлює спеціальний режим регульованої (водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення, зони санітарної охорони) і обмеженої господарської діяльності (прибережні захисні смуги уздовж річок, морів, морських заток, лиманів навколо водойм і на островах).

Правовий режим земель водного фонду тісно пов'язаний з характером експлуатації самих водних об'єктів, як правило, комплексним і багатоцільовим. Відповідно до цього в правовому режимі водопокритих земель водного фонду переважає спрямованість до їх комплексного використання і тому основна частина земель даної категорії (водопокриті землі, берегові смуги водних шляхів, смуги відведення) використовуються невизначеним колом суб'єктів і для різних цілей (зрошення, перевезення вантажів, лов риби, водопостачання й таке інше).

Характерною рисою правового режиму земель водного фонду по чинному законодавству є встановлення на окремих земельних ділянках зон і смуг з особливим режимом використання й охорони. Встановлення таких зон і смуг передбачено як у земельному, так і водному законодавстві: водоохоронні зони (ст. 87 ВК); прибережні захисні смуги (ст. 60 ЗК та ст. 88 ВК); смуги відведення (ст. 63 ЗК та ст. 91 ВК); берегові смуги водних шляхів (ст. 64 ЗК та ст. 92 ВК); зони санітарної охорони (ст. 93 ВК).

Особливій охороні по водному законодавству підлягають водні об'єкти, віднесені до категорії лікувальних (ст. 102 ВК). З метою охорони указаних об'єктів на землях водного фонду передбачається встановлення округів санітарної охорони курортів.

Специфічною особливістю земель даної категорії є те, що законодавець обмежує розмір земельних ділянок, переданих у приватну власність (ч. 2 ст. 59 ЗК), а також обмежує коло суб'єктів, що здійснюють право постійного землекористування, як по формах власності, так і по цілям використання земель водного фонду (ч. 3 ст. 59 ЗК).

§ 2. Правове регулювання використання земель водного фонду

Механізм користування землями водного фонду, виконання комплексу водоохоронних заходів і проведення експлуатаційних робіт для створення сприятливих умов утримання цих земель затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року № 502 “Про затвердження порядку користування землями водного фонду” СП України. - 1996. - № 11. - Ст. 326..

Землі водного фонду можуть використовуватися землекористувачами на праві власності, праві постійного користування і на умовах оренди. Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу землі водного фонду можуть знаходитися у державній, комунальній і приватній власності. У ст. 5 Водного кодексу здійснена конкретизація водних об'єктів загальнодержавного і місцевого значення. Такий поділ водних об'єктів обумовлює особливості правового регулювання їх використання й охорони.

До водних об'єктів загальнодержавного значення відносяться: внутрішні морські води, територіальне море, поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються в межах більш однієї області, а також їх притоки всіх порядків, водні об'єкти в межах природно-заповідного фонду загальнодержавного значення і водні об'єкти, віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення відносяться поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і не віднесені до категорії загальнодержавного значення. Усього на території України знаходиться 277 водних об'єктів місцевого значення, перелік яких затверджений 6 січня 1998 року наказом Держводгоспу України “Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення” Офіційний вісник України. - 1998. - № 2. - С. 174..

У державній власності знаходяться землі водного фонду, зайняті і прилеглі до водних об'єктів загальнодержавного значення, що задовольняють державні і суспільні потреби. У комунальній власності можуть знаходитися землі, зайняті і прилеглі до водних об'єктів місцевого значення, що задовольняють суспільні потреби.

Громадянам і юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування можуть безкоштовно передаватися в приватну власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів), а значить і землі водного фонду, на яких ці об'єкти знаходяться чи прилягають до таких водойм. Отже, водні об'єкти, площею понад 3 гектарів не можуть знаходитися в приватній власності, а знаходяться в державній чи комунальній власності.

Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. В ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу не містить обмежень стосовно суб'єктів приватної власності на замкнені природні водойми, - указується, що ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак аналіз підстав виникнення права приватної власності на землю для громадян і юридичних осіб, передбачених ст. ст. 81-82 Земельного кодексу, приводить до висновку, що за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування землі водного фонду (загальною площею до 3 гектарів) можуть бути безкоштовно передані тільки громадянам України і юридичним особам, заснованим громадянами України чи юридичними особами України.

Землі водного фонду можуть використовуватися землекористувачами на праві постійного користування. Згідно ч. 3 ст. 59 Земельного кодексу в постійне користування землі водного фонду можуть надаватися за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування тільки державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Законодавець обмежує коло суб'єктів, що здійснюють право постійного користування цією категорією земель, як по формах власності, так і по цілям використання.

В ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу визначає право постійного користування земельною ділянкою наступним чином - це право володіння і користування земельною ділянкою , яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановленого строку. Право постійного користування земельною ділянкою водного фонду набувають лише державні водогосподарські організації для визначених законодавцем цілей: догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів тощо. Всім іншим юридичним і фізичним особам землі водного фонду в постійне користування не надаються, вони можуть користуватися землями цієї категорії тільки на умовах оренди.

Право власності та право постійного користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Право власності і право постійного користування землями водного фонду засвідчується державним актом, що видається і реєструється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, Київською і Севастопольською міською державною адміністрацією за місцем перебування земельної ділянки. Форми державних актів на право власності і на право постійного користування земельною ділянкою затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 “Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою” Офіційний вісник України. - 2002. - № 14. - С. 221..

Органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передавати громадянам і юридичним особам на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота й острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності Про оренду землі. Закон України від 6 жовтня 1998 року. //Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 46-47. - Ст. 280.. Орендарями земельних ділянок водного фонду можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземні громадяни і особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання і організації, а також іноземні держави. Орендодавцями земельних ділянок водного фонду можуть виступати їхні власники чи уповноважені ними особи, передбачені ст. 5 Закону України «Про оренду землі». Користування земельними ділянками водного фонду для цілей - сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо на умовах оренди здійснюється орендарем у відповідності з договором оренди і з урахуванням вимог по охороні водойм від забруднення, засмічення і замулення, а також з дотриманням державних норм, правил і санітарних вимог.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом «Про оренду землі», і ст. 93 Земельного кодексу, а пов'язані з орендою водних об'єктів - ст. 51 Водного кодексу. В даний час водне і земельне законодавство по-різному підходять до можливості передачі в оренду водних об'єктів. Так, Водний кодекс допускає оренду тільки водних об'єктів місцевого значення для визначених цілей, оренда ж водних об'єктів державного значення ним не передбачена. Новий Земельний кодекс передбачає оренду земель водного фонду для визначених цілей незалежно від значення і правового режиму водного об'єкта.

Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою власників або за узгодженням із землекористувачами. Користування землями водного фонду здійснюється з урахуванням вимог по охороні річок і водойм від забруднення, засмічення, замулення, а також з дотриманням державних норм, правил і санітарних вимог.

Відповідно до наказу Держводгоспу № 29 від 29 лютого 1996 року “Про затвердження Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладанню кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду” на землях водного фонду, у тому числі на прибережних захисних смугах, земельних ділянках дна річок, озер, водойм, морів і інших водних об'єктів, можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом, поглибленням дна, видобутком корисних копалин (крім піску, гальки, гравію в руслах малих і гірських рік), прокладкою кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, бурові і геологорозвідувальні роботи за умови одержання дозволу. Дозвіл терміном до одного року видається органами водного господарства за узгодженням з: місцевими органами виконавчої влади, державними органами охорони навколишнього природного середовища, геології, земельних ресурсів, відповідними водокористувачами, власниками землі і землекористувачами - у всіх випадках.

Дозвіл на роботи, що вимагають розробки проекту (будівельні, днопоглиблювальні, по видобутку будівельних матеріалів, вибухові, прокладка комунікацій і трубопроводів), є підставою для виконання проектно-пошукових робіт у порядку, встановленому чинним законодавством.

Використання землі в Україні є платним згідно ст. 2 Закону України від 3 липня 1992 року «Про плату за землю» в редакції Закону від 19 вересня 1996 року Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 45. - Ст. 238.. Це правило стосується тільки спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безкоштовно. Плата за користування земельними ділянками водного фонду вноситься їх власниками чи користувачами ( у тому числі й орендарями) у вигляді земельного податку чи орендної плати. Податок за земельні ділянки водного фонду сплачується в розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

§ 3. Особливості правового режиму прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів

У ст. 1 Водного кодексу прибережна захисна смуга визначена як частина водоохоронної зони відповідної ширини уздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, прибережна захисна смуга є складовою частиною водоохоронної зони і встановлюється в її межах з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення і збереження їх водності.

Прибережні захисні смуги відповідно до ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу встановлюються по обидва береги річок і навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів

встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації. Водне законодавство, а саме ч. 5 ст. 88 Водного кодексу закріплює, що уздовж морів і навколо морських заток і лиманів прибережна захисна смуга виділяється шириною не менш 2 кілометрів від урізу води. Отже, ширина прибережної захисної смуги уздовж і навколо указаних водних об'єктів встановлюється за проектом землеустрою, але не менш 2 кілометрів від урізу води. Розмір і межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюються з додержанням існуючої містобудівної документації.

Користування землями прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм і на островах здійснюється в режимі обмеженої господарської діяльності. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією, де забороняється діяльність, що негативно впливає чи може вплинути на їх стан, а також суперечить їх призначенню.

У прибережних захисних смугах уздовж рік, навколо водойм і на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних, і лінійних) у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. У прибережних захисних смугах допускається розміщення об'єктів водопостачання, рекреації, рибного і мисливського господарства, а також гідротехнічних, гідрометричних і лінійних споруд при наявності дозволу на природокористування. Об'єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися тільки для будівництва санаторіїв і інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: влаштування полігонів побутових і промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра в добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; застосування сильнодіючих пестицидів.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів і на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за дотриманням режиму використання їхньої території здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування, а також органами з питань екології та природних ресурсів.

Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів, зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних і гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються у відповідності зі ст. 63 Земельного кодексу земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами, які розробляються і затверджуються водокористувачами за погодженням зі спеціально уповноваженими державними органами з питань екології і природних ресурсів, земельних ресурсів і водного господарства. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. Земельний кодекс не визначає коло суб'єктів, кому ці землі можуть надаватися в користування. У водному законодавстві, а саме в ст. 91 Водного кодексу, коло суб'єктів визначене: ними можуть бути органи водного господарства й інші організації, що використовують смуги відведення для спеціальних потреб.

Відповідно до ст. 64 Земельного кодексу берегові смуги водних шляхів є складовою частиною земель водного фонду і встановлюються на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством. Основні принципи і механізм встановлення берегових смуг водяних шляхів і користування ними визначені постановою Кабінету Міністрів від 14 квітня 1997 року № 347 “Про затвердження Порядку складання паспортів річок і порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними” Офіційний вісник України. - 1997. - № 16. - С. 80..

Розміри ділянок берегових смуг судноплавних водних шляхів, що потребують відведення земель для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством, і розміщення необхідних споруд для річкового флоту, визначаються за проектами землеустрою берегових смуг водних шляхів, які розробляються і затверджуються Міністерством транспорту (Мінтрансу) України за погодженням з відповідними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і земельних ресурсів. Спорудження тимчасових будівель і споруд, а також проведення інших робіт у межах берегових смуг водних шляхів, які не визначені проектом землеустрою берегових смуг водних шляхів, допускається за погодженням із сільською, селищною, міською радою.

В межах берегових смуг водних шляхів дозволяється: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; установлення берегових навігаційних знаків; установлення гідрометеорологічних постів; зберігання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влаштування тимчасових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна.

На користувачів берегових смуг водних шляхів покладаються наступні обов'язки: користуватися береговими смугами за призначенням; суворо дотримувати встановленого режиму використання смуг відведення для водних шляхів; вживати заходів для охорони земель берегових смуг водних шляхів від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднення; забезпечувати не проникнення стічних вод, отрутохімікатів і мінеральних добрив через берегові смуги водних шляхів у ріки та водойми. На берегових смугах водних шляхів забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню, а господарська діяльність обмежується відповідно до ст. 89 Водного кодексу.

§ 4. Правовий режим територій і зон санітарної охорони водних об'єктів

Зона санітарної охорони водних об'єктів згідно ст. 1 Водного кодексу визначається як територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд. В ст. 93 Водного кодексу встановлює, що з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, далі ЗСО, які поділяються на пояси особливого режиму.

Правовий режим ЗСО водних об'єктів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024 “Про правовий режим зони санітарної охорони водних об'єктів”. ЗСО водних об'єктів створюються на всіх господарсько-питних водопроводах незалежно від їх підпорядкованості або типу джерела водопостачання. Залежно від типу джерела водопостачання (поверхневий, підземний), ступеня його захищеності і ризику мікробного та хімічного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються межі ЗСО і їх окремих поясів. Межі ЗСО водних об'єктів визначаються проектом землеустрою і встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. У разі розташування ЗСО на територіях двох і більше областей їх межі встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Держбуду та за погодженням з МОЗ, Мінекоресурсів, Держкомземом, Держводгоспом та відповідними органами місцевого самоврядування.

ЗСО поверхневих і підземних водних об'єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (строго режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчики водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) і третій пояс (спостережень) включають територію, що призначена для охорони джерел водопостачання від забруднення. Усі водозабори повинні мати обладнання для систематичного контролю відповідності об'єму фактичної подачі води проектній потужності водозабору та дозволи на спеціальне водокористування.

У межах першого поясу ЗСО для поверхневих джерел водопостачання

здійснюється: планування території для відведення поверхневого стоку за її межі, озеленення, огородження і забезпечення постійною охороною або охоронною сигналізацією; огородження акваторії буями, іншими попереджувальними знаками, встановлення над водоприймачами водозаборів бакенів з освітленням на судноплавних водних об'єктах; проведення будівельних робіт з метою відведення стічних вод у найближчу систему побутової каналізації чи на місцеві очисні споруди; встановлення водонепроникних приймачів для нечистот та побутових відходів з наступним їх вивезенням та дезінфікуванням у разі відсутності каналізації; обладнання водозаборів рибозахисними пристроями;

забороняється: скидання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, лов риби, водопій тварин і інші види водокористування, що впливають на якість води; перебування сторонніх осіб, розміщення житлових та громадських будівель, організація причалів плавзасобів, застосування пестицидів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубопроводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблювальних та інших будівельно-монтажних робіт, безпосередньо не пов'язаних з експлуатацією, реконструкцією чи розширенням водопровідних споруд та мереж; проведення головної рубки лісу.

У межах першого поясу ЗСО для підземних джерел водопостачання

здійснюється: планування, огородження, озеленення і монтування охоронної сигналізація; каналізування будівель з відведенням стічних вод у найближчу систему побутової чи промислової каналізації або на місцеві очисні споруди, розміщені на території другого поясу ЗСО; відведення стічних вод за межі цього поясу;

забороняється: перебування сторонніх осіб, розміщення житлових і господарських будівель, застосування пестицидів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубопроводів, видобування гравію чи піску та проведення інших будівельно-монтажних робіт, безпосередньо не пов'язаних з будівництвом, реконструкцією та експлуатацією водопровідних споруд та мереж; скидання будь-яких стічних вод та випасання худоби; проведення головної рубки лісу.

В п. 7 постанови Кабінету Міністрів України № 2024 від 18 грудня 1998 року визначає правовий режим другого поясу ЗСО. Дозволені і заборонені види діяльності визначаються окремо для поверхневих і для підземних джерел водопостачання.

Для поверхневих джерел водопостачання в межах другого поясу ЗСО

здійснюється: виконання заходів щодо санітарного благоустрою території населених пунктів і інших об'єктів (каналізування, улаштування водонепроникних вигребів тощо); купання, заняття туризмом, водним спортом та вилов риби лише у встановлених місцях, погоджених з органами державної санітарно-епідеміологічної служби; обладнання суден, дебаркадерів і брандвахт пристроями для збирання фанових і підсланевих вод і твердих відходів у разі здійснення судноплавства; виконання протиерозійних заходів щодо охорони земель;

забороняється: розміщення складів паливно-мастильних матеріалів, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів і продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення вод; використання хімічних речовин без дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби; розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асенізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд підземної фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тваринницьких і птахівничих підприємств і інших сільськогосподарських об'єктів, що створюють загрозу мікробного забруднення води, а також розміщення полігонів твердих відходів, біологічних та мулових ставків; зберігання і застосування пестицидів та мінеральних добрив; розорювання земель (крім ділянок для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; осушення і використання перезволожених і заболочених земель у заплавах річок; проведення головної рубки лісу; здійснення видобутку з водного об'єкта піску та проведення інших днопоглиблювальних робіт, не пов'язаних з будівництвом та експлуатацією водопровідних споруд; влаштування літніх таборів для худоби та випасання її ближче ніж 300 метрів від берега водного об'єкта.

У межах другого поясу ЗСО для підземних джерел водопостачання

здійснюється: регулювання відведення території під забудову населених пунктів, спорудження лікувально-профілактичних і оздоровчих закладів промислових і сільськогосподарських об'єктів, а також внесення можливих змін у технологію виробництва промислових підприємств, пов'язаного з ризиком забруднення підземних вод стічними відходами; благоустрій промислових і сільськогосподарських об'єктів, населених пунктів і окремих будівель, їх централізоване водопостачання, каналізування, відведення забруднених поверхневих вод тощо; виявлення, тампонування (або відновлення) всіх старих, недіючих, дефектних або неправильно експлуатованих свердловин та шахтних колодязів, що створюють небезпеку забруднення використовуваного водоносного горизонту; регулювання будівництва нових свердловин;

забороняється: забруднення територій покидьками, сміттям, гноєм, відходами промислового виробництва та іншими відходами; розміщення складів паливно-мастильних матеріалів, пестицидів та мінеральних добрив, накопичувачів, шламосховищ та інших об'єктів, які створюють небезпеку хімічного забруднення джерел водопостачання; розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асенізації, наземних полів фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тваринницьких і птахівничих підприємств та інших сільськогосподарських об'єктів, які створюють небезпеку мікробного забруднення джерел водопостачання; зберігання і застосування мінеральних добрив та пестицидів; закачування відпрацьованих (зворотних) вод у підземні горизонти, підземне складування твердих відходів та розробка надр землі; проведення головної рубки лісу.

Правовий режим третього поясу ЗСО встановлює п. 8 розглянутої урядової постанови. Також як і для першого і для другого поясів ЗСО водних об'єктів, у межах третього поясу ЗСО встановлюється дозволена і заборонена діяльність окремо для поверхневих і підземних джерел водопостачання.

У межах третього поясу для поверхневих джерел водопостачання

здійснюється: регулювання, а у разі потреби і обмеження відведення території для забудови населених пунктів, спорудження лікувально-профілактичних і оздоровчих закладів, об'єктів транспорту, енергетики, промисловості і сільського господарства, а також внесення можливих змін у технологію виробництва промислових і сільськогосподарських підприємств, пов'язаних з ризиком забруднення джерел водопостачання стічними водами; виявлення об'єктів, що забруднюють джерел водопостачання; розроблення планів впровадження конкретних водоохоронних заходів у терміни, погоджені з органами державної санітарно-епідеміологічної служби і водного господарства на місцях; виконання заходів щодо санітарного благоустрою території населених пунктів і інших об'єктів (каналізування, обладнання водонепроникних вигребів тощо);

забороняється: відведення у водні об'єкти стічних вод, що не відповідають санітарним правилам і нормам Сан.ПіН 4630-88 «Охорона поверхневих вод від забруднення». та нормам Водного кодексу України.

У межах третього поясу ЗСО для підземних джерел водопостачання

здійснюється: виявлення і тампонування ( або відновлення) старих, недіючих свердловин та таких, які неправильно експлуатуються, що створюють небезпеку забруднення використовуваного водоносного горизонту; буріння нових свердловин та проведення будь-якого нового будівництва при обов'язковому погодженні з органами державної санітарно-епідеміологічної служби і геології на місцях;

забороняється: закачування відпрацьованих (зворотних) вод у підземні горизонти з метою їх захоронення, підземного складування твердих відходів і розробки надр землі, що може призвести до забруднення водоносного горизонту; розміщення складів паливно-мастильних матеріалів, а також складів пестицидів і мінеральних добрив, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення підземних вод.

Размещено на Allbest.ru