Фізичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин

Размещено на http://allbest.ru

План

1. Фізичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин

1.1 Правоздатність фізичних осіб: поняття, зміст, значення правової категорії. Співвідношення правоздатності з суб'єктивним правом

1.2 Виникнення та припинення правоздатності фізичних осіб. Випадки та порядок обмеження правоздатності

1.3 Поняття дієздатності як правової категорії і її значення. Зміст дієздатності осіб різних вікових груп.

1.4 Підстави і порядок обмеження в дієздатності повністю дієздатних фізичних осіб. Юридичні наслідки обмеження особи в дієздатності

1.5 Підстави і порядок визнання особи недієздатною. Час,з якого особа вважається недієздатною. Поновлення фізичної особи у дієздатності

1.6 Опіка та піклування

1.7 Ім'я і місце проживання фізичної особи

1.8 Акти цивільного стану: поняття, значення і різновиди

1.9 Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою

Література



1. Фізичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин

1.1 Правоздатність фізичних осіб: поняття, зміст, значення правової категорії. Співвідношення правоздатності з суб'єктивним правом

Стосовно людей як суб'єктів, тобто носіїв цивільних прав і обов'язків, ЦК вживає термін «фізичні особи», тим самим підтримуючи загальновизнану тенденцію про характеристику людини як носія цивільних прав та обов'язків, що підкреслює реальне, фізичне існування людини як частини живої природи. Термін «фізична особа» закріплено вперше в ЦК і його використання позбавить у подальшому необхідності вказувати на те, що цивільні права та обов'язки можуть мати не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, хоча і раніше він вживався у деяких нормативно-правових актах України.

Індивідуалізація фізичної особи забезпечується її ім'ям, яке надається при народженні останньої. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по-батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить (ст. 28 ЦК).

При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Зокрема, таке право належить автору в галузі науки, літератури і мистецтва, який може вибирати псевдонім у зв'язку з використанням твору.

Правоздатність фізичної особи - це здатність людини мати цивільні права й обов'язки. Цивільна правоздатність дає юридичну можливість суб'єктам цивільного права для вступу в цивільні правовідносини і для набуття суб'єктивних прав і обов'язків.

Разом з тим, конкретні права й обов'язки виникають на підставах, передбачених законом, - юридичних фактів. Тому при рівній правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи розрізняються залежно від її віку, майнового положення, стану здоров'я тощо.

Згідно зі ст. 26 ЦК України, усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 21-24 Конституції України, цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, статтю, етнічним та соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, мовними або іншими ознаками. Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом для державної безпеки чи як відповідна міра для громадян тих держав, що встановили обмеження для українців.

Ознаки правоздатності:

1. незалежністю від раси, національності, віку, статі та інших ознак фізичної особи (ст. 24 Конституції, ст. 25 ЦК);

2. виникненням у момент народження і припиненням із смертю;

3. здатністю мати не тільки права, а й обов'язки (статті 25,26 ЦК);

4. виникнення правоздатності законом не пов'язується з волею окремих осіб або держави в цілому;

5. невідчуженістю від особистості фізичної особи;

6. неможливістю обмеження фізичної особи у правоздатності інакше, як у випадках і у порядку, передбачених законом.

Протягом життя обсяг правоздатності може змінюватися. Так, юридична можливість бути власником вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї виникає у фізичної особи при досягненні 21-річного віку.

ЦК визначає обсяг цивільної правоздатності фізичної особи невичерпним чином - шляхом вказівки на те, що фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК. Вона також здатна мати майнові права, не встановлені ЦК, іншим законом. Саме невичерпність обсягу вказаних прав полягає у правилі, закріпленому в ч. 4 ст. 26 ЦК: фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією, ЦК, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за скоєння адміністративного правопорушення чи злочину і передбачено відповідно адміністративним чи кримінальним законом. Зокрема, при застосуванні такої міри кримінального покарання, як позбавлення волі, особа на певний час позбавляється права вільно, на свій розсуд обирати місце проживання.

Правоздатність не можна ототожнювати з наявними суб'єктивними правами фізичних осіб. Правоздатність як самостійна категорія має значення і цінність лише як вираження абстрактної, тобто загальної можливості бути носієм прав і обов'язків, але конкретний громадянин має лише частину цих прав. Співвідносяться вони як можливість і дійсність. Можливість перетворюється на дійсність за певних умов, тобто на підставі юридичного факту.

Окремі фізичні особи можуть володіти суб'єктивними правами. Іншими словами, мова про суб'єктивні права може йтися лише у зв'язку з певним суб'єктом, у даному разі окремою фізичною особою.

1.2 Виникнення та припинення правоздатності фізичних осіб

Цивільна правоздатність виникає у момент народження і припиняється смертю фізичної особи.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Але в даному випадку говориться не про правоздатність фізичної особи, а про захист прав ще ненародженої особи. Народження живої дитини визначається медичним свідоцтвом про народження, де вказуються особливості дитини(маса тіла, ріст, час народження). Але необхідно, щоб дитина народилася живою, якщо вона прожила хоча б деякий час, то вона визнається суб'єктом права.

Підставою для реєстрації народження:

– медичне свідоцтво про народження форми;

– медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, заява двох свідків, присутніх при пологах, у разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я;

Медична довідка заповнюється лікарем, під наглядом якого перебуває новонароджений, і засвідчується підписом керівника закладу охорони здоров'я та круглою печаткою закладу.

– акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера реєстрація народження провадиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми;

– лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми, у разі мертвонародження.

Зокрема, з народженням людина здатна володіти не всіма цивільними правами та обов'язками. Сам факт народження не означає, що у новонародженого виникла цивільна правоздатність у повному обсязі, деякі її елементи виникають лише з досягненням певного віку. Правоздатність припиняється смертю фізичної особи. Доки людина жива - вона є правоздатною незалежно від стану здоров'я. Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності. Підставою для реєстрації смерті є:

– лікарське свідоцтво про смерть форми;

– фельдшерська довідка про смерть;

– лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

– рішення суду про оголошення особи померлою;

– рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

– повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України, у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

– повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятору, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Обмеження правоздатності. ЦК встановлює, що правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Правовий акт органу державної влади АРК, органу місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним (ст. 27 ЦК). Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за скоєння адміністративного правопорушення чи злочину і передбачено відповідно адміністративним чи кримінальним законом. Зокрема, при застосуванні такої міри кримінального покарання, як позбавлення волі, особа на певний час позбавляється права вільно, на свій розсуд обирати місце проживання. Обмеження цивільної правоздатності іноземних громадян можливе лише за рішенням Кабінету Міністрів України у порядку відповідного реагування на дії тих держав, у яких є спеціальні обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України. Такий захід називається реторсією.

1.3 Поняття дієздатності як правової категорії і її значення. Зміст дієздатності осіб різних вікових груп

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними(ст. 30 ЦПК).

Цивільна дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Дієздатність тісно пов'язана з правоздатністю і нею визначається. Це обумовлене тим, що особа своїми діями набуває і здійснює лише ті права та обов'язки, можливість набуття яких входить до змісту правоздатності.

Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, володіння нею свідомою і самостійною волею, тобто здатність бажати настання певних наслідків, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними.

Традиційно вважається, що дієздатність включає в себе правочинну здатність, тобто здатність здійснювати правочини, та деліктоздатність, тобто здатність нести відповідальність за неправомірні дії.

Дієздатність, як і правоздатність, є юридичною категорією, оскільки є не природним правом людини, а надана особі в силу закону. Значення категорії дієздатності полягає в тому, що дієздатність юридично забезпечує активну участь особи в цивільному обороті, реалізації її майнових та особистих немайнових прав. Не менше значення має дієздатність і для контрагентів уповноваженої особи, оскільки вони завжди можуть розраховувати на застосування мір відповідальності до дієздатної особи в разі порушення нею їхніх прав та охоронюваних законом інтересів.

Як і правоздатність, дієздатність є специфічним суб'єктивним правом, що має широкий зміст, за межами якого знаходиться зловживання правом та здійснення дій, що мають на меті спричинення шкоди іншим особам. Зміст дієздатності включає в себе такі складові частини, як:

– здатність особи своїми діями набувати цивільні права та створювати для себе цивільні обов'язки;

– здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки;

– здатність нести відповідальність за цивільні правопорушення.

Категорія право- та дієздатність маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Якщо одна з них окреслює коло того, що можна мати, то інша - перш за все, що може створити для себе своїми діями суб'єкт. На відміну від правоздатності, що є однаковою для всіх фізичних осіб, дієздатність може відрізнятись. Саме тому цивільне законодавство вирізняє декілька різновидів дієздатності залежно від віку особи та її психічного стану, оскільки при здійсненні цивільних прав та обов'язків особа повинна розуміти значення та можливі наслідки своїх дій. Дієздатність є невідчужуваною від особи, її обсяг встановлюється Цивільним кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове обмеження дієздатності можливе лише за рішенням суду і у випадках, прямо встановлених законом.

Залежно від вікової категорії дієздатність може бути:

– повною, правоздатність цивільний дієздатність опіка

– неповною,

– частковою.

Повна дієздатність визнається за повнолітніми фізичними особами, тобто такими, що досягли вісімнадцяти років.

Зазначений віковий ценз може бути знижений у таких випадках:

– у разі реєстрація шлюбу особою, яка не досягла 18 років, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту його реєстрації. Шлюбний вік для чоловіків - 18 років, для жінок - 17 років (ст. 22 СК України). За заявою особи,яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

– може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором,

– неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

– може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років.

Така особа здатна самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо відповідає таким ознакам:

– задовольняє побутові потреби особи;

– відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку;

– стосується предмета, який має невисоку вартість.

Поняття дрібного побутового правочину є оціночним і у разі спору суд, виходячи з оцінки фактичних обставин справи, повинен кваліфікувати правочин як дрібний побутовий або як такий, що не відповідає вказаним ознакам.

Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, зокрема набувати авторських прав на малюнки, пісні, вірші відповідно до норм ЦК про право інтелектуальної власності.

Малолітня особа не визнається деліктоздатною і не несе цивільно-правову відповідальність за заподіяну нею шкоду. За загальним правилом, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

Правочини, укладені за межами цивільної дієздатності малолітніх осіб, окрім випадків їх подальшого схвалення законними представниками малолітніх осіб, є нікчемними (ст. 221 ЦК).

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Обсяг неповної цивільної дієздатності визначається у переліку дій, які можуть бути вчинені неповнолітньою фізичною особою самостійно або за згодою батьків. Окрім вчинення дрібних побутових правочинів вона може:

– самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

– самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом;

– бути учасником (засновником юридичних осіб), якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

– самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Право на розпорядження своїм заробітком, стипендією або іншими доходами обумовлене реалізацією права неповнолітнього на працю. Працездатність фізичної особи виникає з 16-ти років. За згодою одного з батьків (усиновителів) або особи, яка його замінює, можливе, як виняток, прийняття на роботу особи, яка досягла 15-ти років. Тому, визнаючи неповнолітню особу суб'єктом трудових відносин, не логічно було б обмежувати її у можливості розпоряджатись ре-зультатами своєї праці.

За згодою батьків:

– інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників;

– на вчинення правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування;

– може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника;

– згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

1.4 Підстави і порядок обмеження в дієздатності повністю дієздатних фізичних осіб. Юридичні наслідки обмеження особи в дієздатності

Здатність до вольових дій в особи може бути порушена внаслідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами. Тому для запобігання шкоди майновим інтересам закон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

Під зловживанням розуміється систематичне пияцтво (вживання наркотиків) або надмірне вживання алкоголю(наркотиків).

Обмеження дієздатності фізичної особи провадиться в судовому порядку відповідно до вимог ЦПК України (ст. 39 ЦК України). Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я ( ст. 240 ЦПК). У рішенні суду не вказується строк такого обмеження. Відповідно до ст. 36 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. У разі одужання фізичної особи або поліпшення її психічного стану, припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними та токсичними засобами(ст. 38 ЦК).

Правові наслідки:

1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування і вона самостійно може вчиняти тільки дрібні побутові правочини.

2. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

3. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

При проведенні підготовки справи до судового розгляду від заявника повинні бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина або зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

В справах про визнання громадян обмежено дієздатними такими даними можуть бути акти міліції і громадських організацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також, що громадянин ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище.

В резолютивній частині рішення слід зазначати лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог.

Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування. Регулюється постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним».

1.5 Підстави і порядок визнання особи недієздатною. Час, з якого особа вважається недієздатною. Поновлення фізичної особи у дієздатності

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК).

Таким чином, психічний розлад може бути підставою як для обмеження у дієздатності, про що йшла мова вище, так і для визнання фізичної особи недієздатною. Правове значення для цього має характер психічного розладу. Саме, виходячи з вказаного, суддя у порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу фізичної особи призначає для визначення її психічного стану судово-психіатричну експертизу (ст. 258 ЦПК).

Визнання особи недієздатною можливо лише в судовому порядку. Сам факт душевної хвороби, якщо навіть він очевидний для оточуючих або підтверджується медичною довідкою лікувального закладу, ще не означає, що дана особа є недієздатною.

Позбавити дієздатності можна і малолітню особу, бо вона має часткову дієздатність, і неповнолітню особу, яка має неповну цивільну дієздатність, якщо внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу вони не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це можливо і щодо фізичної особи, яка до цього вже була обмежена у дієздатності внаслідок психічного розладу, котрий суттєво впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними за умови, що її психічний стан значно погіршився, а психічний розлад набув характеру стійкого, хронічного.

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ч. 3 ст. 39 ЦК).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною:

– встановлюється опіка;

– вона позбавляється права на вчинення будь-якого правочину;

– правочини від імені недієздатної фізичної особи та у її інтересах вчиняє її опікун, який одночасно несе відповідальність за шкоду завдану недієздатною фізичною особою.

Поновлення дієздатності. Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування(ст. 241 ЦПК).



1.6 Опіка та піклування

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки(ст. 55ЦК).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Підопічна особа - особа, над якою встановлюється опіка або піклування.

Слід розрізняти опіку і піклування над дітьми і опіку і піклування над до-рослими людьми, оскільки функції опіки та піклування в цих випадках різні. Відповідно розрізняється й правове регулювання відносин опіки і піклування за новим цивільним і сімейним законодавством: права і обов'язки опікунів та піклувальників, встановлені з метою виховання переданих під опіку (піклування) малолітніх (неповнолітніх) дітей, визначаються сімейним законодавством, права і обов'язки опікунів і піклувальників щодо набуття, здійснення і виконання цивільних прав і обов'язків в інтересах інших громадян урегульовані цивільним законодавством.

Цивільне, сімейне і цивільно-процесуальне законодавство розглядають опікунів та піклувальників нарівні з батьками (усиновлювачами) як представників малолітніх і неповнолітніх дітей, недієздатних і обмежено дієздатних громадян (статті 31, 32, 36, 37, 39-41, 292 ЦК, глава 19 СК, статті 101, 111 ЦПК).

Безпосереднє ведення справ з опіки і піклування покладається на відповідні відділи і управління місцевої адміністрації та органи місцевого самоврядування. Опікуном та піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. При призначенні опікуна для малолітньої особи та призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного. Особі може бути призначено одного або декількох опікунів чи піклувальників.

Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа, яка:

– позбавлена батьківських прав, якщо останні не були поновлені;

– поведінка, та інтереси котрої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Додаткові вимоги ставляться СК до особи, котра може бути опікуном або піклувальником дитини. При призначенні дитині опікуна чи піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не може бути опікуном або піклувальником особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі охорони здоров'я або закладі органу соціального захисту, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна або піклувальника, опіку чи піклування над нею здійснює цей заклад.

Опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, у випадку необхідності забезпечувати його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту прав та інтересів підопічного.

Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та у інтересах підопічного.

Разом з тим закон називає правочини, які опікун не може вчиняти. В силу ст. 68 ЦК опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.

Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.

Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1. відмовитися від майнових прав підопічного;

2. видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3. укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4. укладати договори щодо іншого цінного майна.

Згідно Правил опіки і піклування, затверджених Державним комітетом у справах сім'ї та молоді від 26.05.1999 органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

1.7 Ім'я і місце проживання фізичної особи:поняття, правове значення

Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.

Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону(ст. 28 ЦК).

Порядок і процедура надання людині імені та його зміни визначаються статтями 144-149 СК, Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Трапляються випадки, коли фізична особа не має постійного місця проживання. У цьому разі треба виходити з того, де вона найчастіше перебуває.

При визначенні місця проживання вирішального значення не будуть мати реєстрація, місце знаходження майна фізичної особи, оскільки закон не передбачає врахування цих обставин. Згідно з ч. 1 ст. 33 Конституції кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. У ч. 2 ст. 29 ЦК зазначається, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, причому вона може мати декілька місць проживання.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місце знаходження навчального закладу або закладу охорони здоров'я тощо, у якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном чи організацією, котра виконує щодо неї функції опікуна). У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місцезнаходження навчального закладу або закладу охорони здоров'я, у якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Правильне визначення місця проживання має важливе юридичне значення для багатьох цивільних правовідносин, суб'єктом яких виступає фізична особа. Наприклад, згідно зі ст. 1221 ЦК місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності такого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

1.8 Акти цивільного стану

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Акти цивільного стану індивідуалізують особу, вказують на її ім'я, вік, сімейний стан тощо.

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Реєстр ведеться українською мовою. Інформація про особу, яка міститься в Реєстрі, конфіденційна. Особа має право звернутися за витягом з Реєстру незалежно від місця її проживання та місця реєстрації акту цивільного стану.

Внесення до Реєстру відомостей про народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть здійснюється реєстратором одночасно із складенням відповідного актового запису цивільного стану.

Відомості, зазначені в актових записах про народження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть, що складені дипломатичними представництвами та консульськими установами України, вносяться до Реєстру відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в м. Києві протягом десяти робочих днів з моменту надходження першого примірника актового запису.

Відомості, зазначені в актових записах про народження, шлюб, смерть, складених виконавчими органами сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного значення), вносяться до Реєстру протягом п'яти робочих днів з моменту надходження до реєстратора першого примірника актового запису.

Відомості про усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав вносяться до Реєстру на підставі відповідного рішення суду протягом п'яти робочих днів з моменту надходження копії такого рішення до реєстратора чи в день пред'явлення реєстраторові копії особою, зазначеною в рішенні суду, або уповноваженою нею особою.

Державна реєстрація акту цивільного стану провадиться органом реєстрації актів цивільного стану шляхом складання відповідного актового запису цивільного стану у присутності заявника.

На підставі вчиненого актового запису цивільного стану у повній відповідності до нього видається свідоцтво. Заявник повинен бути ознайомлений з даними, унесеними до актового запису, який засвідчується печаткою і підписом керівника органу реєстрації актів цивільного стану та посадової особи, яка провела реєстрацію акту цивільного стану.

Якщо до актового запису вносяться зміни, доповнення або здійснюються інші відмітки (про розірвання шлюбу, усиновлення, зміну імені, позбавлення чи поновлення батьківських прав тощо), то на лицьовому боці актового запису зазначаються підстави їх внесення: актовий запис, рішення суду, розпорядження голови районної, міської державної адміністрації або рішення виконавчого комітету міської, районної в місті ради про присвоєння або зміну прізвища або власного імені малолітньої дитини, висновок відділу реєстрації актів цивільного стану або інший документ, який є підставою для внесення змін. Записи щодо внесених у актовий запис цивільного стану змін, доповнень засвідчуються підписом посадової особи та печаткою відділу реєстрації актів цивільного стану.

При державній реєстрації актів цивільного стану подаються документи, які підтверджують факти, що підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану, а також пред'являються паспорти або паспортні документи, які посвідчують особи заявників. Особи, які не досягли шістнадцяти років, пред'являють свідоцтво про народження та довідку з місця проживання.

Особи, які досягли шістнадцятирічного віку, але не отримали паспорт громадянина України, пред'являють свідоцтво про народження та довідку з місця проживання за умови, якщо від дня досягнення зазначеного віку минуло менше ніж один місяць.

Документи, складені іноземною мовою, подаються для реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Працівники державних органів реєстрації актів цивільного стану не мають права реєструвати акти цивільного стану, а також уносити зміни, доповнення в актові записи цивільного стану, поновлювати, анулювати актові записи цивільного стану щодо себе, другого з подружжя, своїх дітей та близьких родичів. У цих випадках реєстрація може бути проведена іншим працівником відділу або в іншому відділі реєстрації актів цивільного стану за погодженням з відповідним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Про таку реєстрацію у складеному актовому записі провадиться відповідна відмітка.

За реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв, виданих у зв'язку зі зміною, доповненням і поновленням актових записів цивільного стану, справляється державне мито у розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

За надання працівниками відділів реєстрації актів цивільного стану додаткових послуг правового і технічного характеру, не передбачених Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану «, справляється окрема плата в розмірах, що встановлюються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

На всі види актових записів цивільного стану відділи реєстрації актів цивільного стану ведуть алфавітні книги, а за наявності автоматизованої системи дані актових записів також уводяться до комп'ютерної бази даних.

1.9 Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

У заяві про таке визнання обов'язково повинна бути вказана мета, з якою заявнику необхідно визнати особу безвісно відсутньою (наприклад, для захисту інтересів особи, котру за законом безвісно відсутня особа повинна була утримувати). Не можна визнати безвісно відсутньою особу, яка з будь-яких причин приховує своє місце перебування, тому що цивільні правовідносини передбачають їх нормальний розвиток.

При визнанні фізичної особи безвісно відсутньою над її майном встановлюється опіка. Опіка встановлюється нотаріусом за останнім місцем проживання фізичної особи на підставі рішення суду після опису належного їй майна. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Опіка встановлюється з метою прийняття опікуном на майбутнє виконання цивільних обов'язків на користь безвісно відсутньої особи, погашення за рахунок її майна боргів, управління майном в інтересах безвісно відсутньої особи.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування котрої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Оголошення фізичної особи померлою. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.

Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.



Література

1. Конституція України від 28.06.1996, № 254к/96-ВР.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003, №435-ІV.

3. Житловий кодекс України від 30.06.1983, №5464/Х.

4. Сімейний кодекс України від 10.01.2002,№ 2947-ІІІ.

5. Цивільний процесуальний кодекс № 1618-IV від 18.03.2004.

6. Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001.

7. Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану». № 3807-ХІІ від 24.12.1993.

8. Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2007, №1064.

9. Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні. Наказ Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5.

10. Правила опіки та піклування, затверджені наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999.

11. Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя № 9 від 01.11.1996.

12. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав від 30.03.2007№3.

13. Про судову практику із справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним. Постанова Пленуму Верховного суду України від 28.03.1972 р. № 3.

14. Бірюков І.А., Ю.О. Заіка Цивільне право України, К., «Наукова думка»,- 2003.

15. Гонгало Б.М. Предмет гражданского права/в сб.: Проблемі теории гражданского права. Інститут гражданського права. - М.: Статут, 2003.

16. Ємельянов В.І. «Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами». - М.: Лекс-Книга, - 2002.

17. Підопригора О.А. Основи римського права, К., «Вентурі»,- 1997.

18. Сібільов М.М. Акти цивільного законодавства і договір/Методологія приватного праваю.:Збірник наукових праць(за мат. конференції. 30.05.2003).

19. Толстой Ю.К., А.П. Сергеев «Гражданское право», М. - 2000.

20. Цивільне право України. Академічний курс: Підр.: У двох томах/За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.:Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

21. Цивільне та сімейне право України. Підр./за ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. - К.:Правова єдність,2009.

22. Цивільне право України:Навчальний посібник/За заг. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заїки. - К.:Істина, 2004.

23. Цивільне право України:Підручник: у 2 книгах/О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт, за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

24. Цивільне право України:Навчальний посібник/За заг. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заїки. - К.:Істина, 2004.

25. Никитин Н.В. Практика рассмотрения судами дел о признании гражданина безвестно отсутствующим и объявлении умершим. - Сов. Юстиция, №24.

26. Сергеев А.А., Толстой Ю.К. «Гражданское право» учебник ч.1. М. «Проспект» 2000.

27. Бобко В. Правові наслідки з'явлення громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим//Підприємництво, господарство і право 2002р. № 6.

28. Бобко В. Безвісна відсутність громадянина та її правові наслідки//Підприємництво, господарство і право 2002р. № 5.