Рецензія на статтю Московченко Наталії "З історії створення центральних та місцевих архівів України"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальне навчальне дослідницьке завдання з архівознавства

Рецензія на статтю Московченко Наталії «З історії створення

центральних та місцевих архівів України» // Студії з архівної справи та документознавства. - Т.9. -

К.2003.-с.7-11.

московченко архів головний місцевий

Київ-2013

Система архівних установ України складає сукупність архівів та архівних підрозділів, що забезпечують формування національного архівного фонду, його зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах.

Одним з першочергових завдань Головного архіву є створення центральних та місцевих архівів України, задля розвитку краєзнавства, збереження історичних документів та архівних фондів, що висвітлюють історію як всієї України, так і окремих її регіонів.

Державне зберігання документів національного архівного фонду здійснюють архівні установи, що не входять в систему державного комітету архіву, це - галузеві державні архіви, архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв та бібліотек.

У 1921 р. Головне архівне управління поставило перед собою завдання: організувати роботу центральних архівів України у Києві й Харкові та створення мережі місцевих архівних установ.

В статті розглянуто послідовність створення філій Головархіву, основу яких складали архівні фонди, що були розпорошені по різних сховищах міста. Таким чином, у 1922 р. одне з першочергових завдань Головарху було виконано - була організована робота центральних архівів у Києві (Центральний історичний) та Харкові (Центральний історичний та Центральний архів революції). Ці установи були повністю сформовані: в основному було визначено їх документальний склад, структуру, налагоджено роботу. Архіви мали кваліфіковані кадри, яким було під силу і упорядкування документів на найвищому рівні, і наукове використання архівної інформації. Згідно з положенням про Головне архівне управління, створювалися губернські архівні управління.

Також, автор звертає увагу на те, що завдяки інструкції Головарху від 9 лютого 1922 р. губархи отримали право організовувати повітові архівні управління, на які покладалося проведення заходів щодо охорони, реєстрації та опису архівних матеріалів підвідомчої території, створення архівосховищ, розбір, описання архівних документів, їх популяризація, підготовка спеціалістів архівної справи. Це дало змогу створити експертно-перевірені комісії для проведення первинної обробки фондів та передавання їх до історичних архівів.

За 1922 рік було створено 11 губархів: Харківський, Одеський, Чернігівський,Полтавський,Житомирський, Вінницький, Катеринославський, Миколаївський, Олександрівський, Донецький та Кременчуцький. Крім того, Київський філіал Головарху та Кам'янець-Подільське повітове управління.

Найважливішими завданнями цих губархів стали: в Харківському -перереєстрація та реєстрація архівних документів; забезпечення охорони архівів; перевезення архівних фондів, яким загрожувало знищення, до резервного архівосховища; пошук, вилучення та описання історико- революційних матеріалів для Центрального архіву революції.

Одеський губархів мав на меті - зібрати документальні матеріали всіх дореволюційних установ і налагодити архівну справу в нових, радянських установах.

Чернігівська губернія була однією з найбагатших в Україні губерній за кількістю історичних документальних джерел з історії Лівобережної України XVIII ст. Секції Вукопмису, яка опікувалася архівами Чернігова та губернії згодом була реорганізована у Підвідділ у справах музеїв, архівів та охорони пам'яток старовини і мистецтва при Губнарпросвіті (Губмузей). Надання архівних функцій Губмузей у той час, коли 3 вересня 1921 р. в Україні було створено Головарх, а на місцях - губархи, свідчило про слабкий зв'язок із центром. У повітових містах, селах та містечках архіви майже всі загинули.

У Полтаві та Полтавській губернії архівною справою опікувався Губкопмис. Зв'язок центру з периферією також був дуже слабкий. Збереженні у Полтаві особові фонди частково концентрувалися у підвідділі знаменитих полтавчан Полтавського історичного музею.

У Волинській губернії та, головним чином, у Житомирі, архівною справою опікувалась Архівна секція Губкопмису.

Якщо говорити в загальному то Губархи не обмежувалися боротьбою за збереження документів. Вони проводили популяризацію архівної справи. З цією метою співробітники губархів розміщували у пресі статті про значення архівів, друкували цікаві документи. Залучався до цієї справи й суспільний загал. Так, Чернігівський губарх видав мандати на охорону архівних матеріалів радянським службовцям за місцем їх роботи. Волинський і Харківський губархи також доручили піклування про архівні документи місцевій інтелігенції, яка виконувала ці доручення безоплатно. Для популяризації архівної справи на сторінках полтавської газети «Голос труда» під загальним заголовком «Изучение пришлого» друкувалися відомості про місцевий Губарх, документи з історії революції за матеріалами Полтавського губернського жандармського управління.

Отже, велике значення має діяльність Головарху, що полягає в піклуванні про розвиток місцевих архівів, збереженні історичних документів та архівних фондів.

Размещено на Allbest.ru