Готування до злочину і замах на злочин

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Кафедра кримінально-правових дисциплін

Курсова робота

Готування до злочину і замах на злочин

Виконавець: студент I курсу ІПО

Кузьменко В.В.

Харків 2013



Зміст

Вступ

1. Готування до злочину та його види

2. Замах на злочин та його види

3. Добровільна відмова від вчинення злочину

Висновки

Література



Вступ

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, що вчинене суб'єктом злочину (ч. 1, ст. 11 Кримінального кодексу України) . За загальним правилом, такі діяння посягають на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Кримінальний закон, таким чином, встановлює, що злочин - це діяння людини, і що це діяння - суспільно небезпечне, що воно посягає на основні цінності суспільства, і нарешті, кримінальний закон дає вичерпний перелік заборонених діянь.

Однак на практиці складаються ситуації, коли з тих чи інших причин злочинні наміри особи не були доведені до кінця. У цьому випадку, для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього скоєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення з причин, що не залежать від волі винного.

Такого типу дії становлять суспільну небезпеку, за них кримінальним законом (ст. 16 Кримінального Кодексу) передбачена кримінальна відповідальність.

Готування до злочину і замах на злочин в кримінальному праві України виступає як стадії вчинення умисного злочину. Під стадіями скоєння злочину мається на увазі - етапи розвитку злочинної діяльності, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають, зокрема у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину.

Актуальність дослідження питань, що стосуються розвитку умисної кримінальної діяльності, обумовлюється необхідністю неухильного дотримання законності та охорони конституційних прав та свобод громадян. Крім того правильне визначення стадій вчинення злочину, готування до злочину і замах назлочин, важливе для відмежування закінченого злочину від незакінченого і, відповідно, для правильної кваліфікації вчиненого, а також для визначення ступеня суспільної небезпеки вчинених дій і особистості винного, оскільки, закінчений злочин є більш небезпечним, ніж замах, замах є більш небезпечним ніж готування, тощо. Крім того, встановлення конкретної стадії дає змогу індивідуалізувати покарання, яке призначається винному.

Метою є вірне визначення стадій вчинення злочину, зокрема, готування до злочину та замах на злочин, важливе відмежування закінченого злочину від незакінченого і, відповідно, для вірної кваліфікації вчиненого, а також для визначення ступеня суспільної небезпеки вчинених дій і особистості винного.



1. Готування до злочину та його види

Злочин окрім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад злочину, має і інші характеристики, які пов'язані з розвитком його в часі. Це визначає існування в кримінальному праві відповідного правового інституту - стадій вчинення злочину - який являє собою спеціальні випадки скоєння злочину.

Інститут стадій вчинення злочину досить давно відомий як у теорії кримінального права, так і у законодавчій практиці, хоча, як наголошують дослідники, формування цього інституту належить до ХІХ - ХХ століття.

Вперше нормативну відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена у французькому законодавстві часів Великої Французької революції (1791р.).

З часом це положення було перейнято італійським, бельгійським та германським законодавством.

Першим вітчизняним нормативним актом, який виділив стадії скоєння злочину, було «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных» 1845р. При цьому виділялись такі стадії -- виявлення наміру, готування, замах та вчинений злочин.

Одним з перших хто дослідив стадії скоєння злочину, зокрема і готування до злочину, був професор В.Л.Спасович.

В дореволюційній науці кримінального права, готування до злочину розглядалося, як окрема стадія скоєння злочину, якій передував намір. Питанню про зміст та характеристику стадій вчинення злочину були присвячені праці вітчизняних вчених криміналістів: А.Н. Трайніна, М.Д. Шаргородського, М.Д. Дурманові, І.С. Тишкевича, А.А. Піонтковського та ін.

У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення у «Руководящих началах по уголовному праву РСФСР» 1919р. Розділ четвертий був спеціально присвячений стадіям вчинення злочину. При цьому виділялись три стадії -- готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, тягнули кримінальну відповідальність. При цьому на рівень покарання не впливав рівень реалізації (стадія) злочинного наміру.

Кримінальний кодекс РРСФР 1922 р. суттєво змінив підходи до кримінально-правової оцінки стадій та їх караності. Визначаючи вже відомі стадії вчинення злочину, КК РРСФР встановлював, що, за загальним правилом, готування до злочину не є караним. За ним слідувала кримінальна відповідальність лише у випадках, коли ці дії утворювали самостійний склад злочину.

Однак, у 1923 р. дії, що утворювали готування до злочину, стали караними, хоча, як зазначають дослідники, за їх скоєння передбачались найлегші види покарання - висилка, заборона займати ту чи іншу посаду або займатися тою чи іншою діяльністю або промислом.

КК РРСФР 1926 р. та КК УРСР 1927р. вже детально регулювали як поняття стадії розвитку злочинної діяльності, зокрема готування до злочину та караність за це діяння.

Так, КК УРСР (ст.15, 16) визначав види стадій та встановив покарання за дії, що утворювали кожну з них.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР i союзник республік від 25 грудня 1958 р. та КК України 1960 р. в якості стадії скоєння злочину визначали готування до злочину (ст. 17 КК України). При цьому поняття закінченого злочину нормативно не було врегульовано, а виводилось виключно теоретично. Питання про караність готування до злочину законодавчо не закріплювалась. Однак, готування до злочину каралось більш м'яко, ніж замах.

Кримінальне законодавство України -- Кримінальний кодекс від 05 квітня 2001 року - пішов набагато далі, як у закріпленні стадій, так i у визначенні караності діянь, що їх утворюють.

Різноманіття умисної злочинної діяльності передбачає і різноманіття діянь, що утворюють готування до злочину, тому їх перелік у нормі права в зв'язку із цим -- неможливий. Тому законодавець, визначаючи цю стадію попередньої злочинної діяльності, застосовує її узагальнені характеристики («підшукування», «пристосування», «змова», «усунення перешкод»), залишаючи простір для визнання інших видів поведінки, спрямованої на підготовку до вчинення злочину («також інше навмисне створення умов для вчинення злочину»).

Вказані види поведінки утворюють наступні форми готування до злочину:

* Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

* Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

* Підшукування співучасників злочину;

* Змова на вчинення злочину;

* Усунення перешкод вчиненню злочину;

В узагальненій формі готування до злочину визначається, як умисне створення умов для вчинення злочину. При цьому вжите в ч. 1 ст. 14 слово «інше» означає, що кожний із названих вище конкретних різновидів підготовчих діянь є одночасно і окремим проявом навмисного створення умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь вчинення злочину.

Підшукування створюють будь-які дії, спрямовані на придбання засобів чи знарядь вчинення злочину. Ними можуть бути їх купівля, викрадення, обмін та ін. дії, внаслідок яких знаряддя та засоби вчинення, злочину потрапляють у розпорядження злочинця. Під засобами розуміють предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину для його полегшення чи прискорення (підроблені документи для шахрайського заволодіння майном, транспортні засоби для перевезення членів злочинної групи або викраденого майна, відмички або ключі для проникнення у житло з метою вчинення крадіжки тощо). Знаряддя -- це предмети, які безпосередньо використовуються для виконання об'єктивної сторони злочину, зокрема для заподіяння суспільне небезпечних наслідків (наприклад, зброя, якою заподіюються смерть чи тілесні ушкодження потерпілому). При так званому посередньому вчиненні злочину своєрідним знаряддям можуть визнаватися особи, які через певні психічні хвороби або недосягнення певного віку кримінальній відповідальності не підлягають.

Пристосування засобів чи знарядь вчинення злочину.

Поняттям пристосування охоплюється також виготовлення засобів і знарядь вчинення злочину. У разі, коли дії з придбання, виготовлення чи пристосування відповідних предметів самі по собі є злочинними, вони потребують самостійної правової оцінки, а все вчинене -- кваліфікації за сукупністю злочинів. Наприклад, купівля пістолета з метою вчинити вбивство утворює готування до вбивства і склад незаконного поводження зі зброєю (ст. 263 ККУ).

Вищевказані форми готування були відомі і Кримінальному Кодексу 1960 р. КК України 2001 року визначив, як це вже зазначалось, і інші види поведінки, які утворюють готування до злочину.

Підшукування співучасників злочину.

Підшукування співучасників утворюють будь-які дії (вербування, найм, залучення шляхом погроз, підкупу), спрямовані на підбір співучасників злочину, незалежно від того, яку роль вони повинні виконувати. Як видно з тексту закону, в ньому мова йде виключно про підшукування співучасників, однак це положення слід тлумачити розширено: цю форму готування до злочину утворюють також дії, спрямовані на підбір осіб, які можуть бути використані в процесі вчинення злочину або після його закінчення без ознайомлення їх з наміром вчинення злочину (наприклад: підбір осіб, які можуть бути використані для приховування злочину і т. ін.).

Змова на вчинення злочину.

Особливим видом підшукування співучасників є змова на вчинення злочину, яка полягає в досягненні домовленості про спільне вчинення злочину з однією чи групою осіб.

У випадках, передбачених Особливою частиною КК, такі види готування, як підшукування співучасників та змова на вчинення злочину, можуть утворювати самостійні склади злочину, які передбачені, наприклад, ст. ст. 109 (« Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади »), 255 (« Створення злочинної організації»), 392 (« Дії, що дезорганізують роботу виправних установ»).

Усунення перешкод вчиненню злочину.

Усунення перешкод -- це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру (наприклад, залишення відкритими дверей сховища з метою полегшення вчинення з нього крадіжки, вимкнення охоронної сигналізації, отруєння сторожової собаки).

Склад готування до злочину передбачає:

1. Фактично вчинене особою діяння містить об'єктивні ознаки, передбачені ч.1 ст.14, - воно є конкретним проявом створення умов для вчинення закінченого злочину певного виду.

2. Підготовче діяння завжди вчиняється особою з прямим умислом. Зміст такого умислу включає: 1) усвідомлення особою того, що діяння яке нею здійснюється створює умови для вчинення закінченого злочину певного виду; 2) бажання особи вчинити таке діяння; 3) бажання особи в майбутньому використати створені (створювані) нею умови для вчинення фактичного злочину певного виду.

3. Фактично вчинене особою діяння, як конкретний прояв створення умов для вчинення закінченого злочину певного виду не містить жодної ознаки об'єктивної сторони складу такого закінченого злочину. Саме цим готування до злочину як стадія незакінченого злочину відрізняється від замаху на злочин.

4. Припинення, зупинення або закінчення особою підготовчого діяння не поєднується з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця: на момент припинення чи зупинення підготовчого діяння всупереч волі особи у неї зберігаються як бажання довести до кінця створення умов для вчинення закінченого злочину певного виду, так і бажання вчинити такий злочин в майбутньому; з моменту закінчення підготовчого діяння у особи зберігається бажання використати вже створені умови для вчинення закінченого злочину певного виду в майбутньому; якщо ж особа припинила підготовче діяння з власної волі або після його закінчення вирішила відмовитися від подальшого вчинення злочину, причиною такого припинення чи рішення має бути усвідомлення неможливості доведення злочину до кінця;

5. Фактично вчинене особою діяння не є готуванням до злочину невеликої тяжкості або не може розглядатись як діяння, яке через малозначність не становить суспільної небезпеки.

У кожному випадку застосування ч.1 ст.14 мають бути встановлені всі ознаки складу готування до злочину. При цьому правозастосовчі органи повинні конкретно визначити і вказувати у відповідному процесуальному документі яке саме діяння вони вважають умисним створенням умов для вчинення злочину і чому припинення, зупинення або закінчення такого діяння не може розглядатись як добровільна відмова від доведення злочину до кінця.

Створення умов для вчинення закінченого злочину певного виду за своїми об'єктивними ознаками являє собою такий вплив особи на зовнішні для неї обставини, який, зокрема : а) робить вчинення злочину певного виду принципово можливим; б) полегшує вчинення закінченого злочину певного виду; в) підвищує вірогідність настання бажаного для особи злочинного результату; г) сприяє ухиленню особи від кримінальної відповідальності за вчинення закінченого злочину певного виду.

Готування до закінченого злочину певного виду може виразитись як у будь-якому окремому з наведених вище варіантів впливу особи на зовнішні для неї обставини, так і в поєднанні кількох таких варіантів. При цьому за змістом ч.1 ст.14 поняттям « створення умов для вчинення злочину» охоплюється як процес впливу особи на зовнішні для неї обставини, так і результат такого впливу. Тому, за загальним правилом, уже початок вчинення підготовчого діяння за наявності інших необхідних ознак містить склад готування до злочину. Якщо ж конкретний зміст прямо зазначеного в ч.1 ст.14 підготовчого діяння передбачає досягнення певного результату, відсутність такого результату не дозволяє інкримінувати особі даний різновид підготовчого діяння. В цьому випадку особі має бути інкримінований інший різновид підготовчого діяння, який не передбачає обов'язкового досягнення певного результату.

Конкретний зміст прямо зазначених в ч.1 ст.14 підготовчих діянь включає їх специфічні ознаки. Для кожного різновиду таких підготовчих діянь набір цих ознак різний.

Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину слід розуміти, зокрема, розробку плану вчинення злочину, влаштування засідки, підготовку місць для зберігання викраденого, створення надлишків ввіреного майна для наступного протиправного заволодіння ним шляхом привласнення або розтрати, вивчення системи охорони банку з метою нападу на нього, підготовка алібі тощо.

Обов'язковою ознакою готування до злочину є те, що ця стадія має місце тільки у разі припинення дій винного з причин, що не залежать від його волі. У разі припинення вказаних дій за власною волею суб'єкта має місце добровільна відмова при незакінченому злочині



2. Замах на злочин та його види

Замахом на злочин, згідно з ч. 1 ст. 15 КК, є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Об'єктивні ознаки замаху на злочин:

1) вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;

2) в часі відбувається після готування до злочину;

3) є логічним продовженням створення умов для вчинення злочину;

4) діяння є суспільно небезпечними, тому що відбувається створення реальної загрози для заподіяння шкоди суспільним відносинам або така шкода завдається частково;

5) діяння частково чи повністю (при цьому відсутні наслідки в матеріальному складі злочину) охоплюються об'єктивною стороною задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК;

6) діяння безпосередньо наближено до об'єкту злочину. Шкода об'єкту злочину замахом або не спричиняється, або спричиняється лише частково.

7) особливістю замаху є те, що він вчинюється шляхом діяння (дії чи бездіяльності).

8) при замаху на злочин злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, що не залежать від волі винного;

9) замах на злочин охоплює попередні дії по створенню умов для вчинення злочину (готування до злочину).

Замах на злочин має такі основні суб'єктивні ознаки:

1) діяння вчинюється з прямим умислом. Раніше КК 1960 р. спеціально не передбачало, що при цьому має місце прямий умисел. Мова йшла про умисні дії без конкретизації виду умислу;

2) наявність у особи при вчиненні діяння мети - доведення злочину до кінця, тобто виконання в повному обсязі об'єктивної сторони задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК.

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання вказаних наслідків. Так згідно п. 4 постанови пленуму Верховного суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи" замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

Під час замаху особа починає виконувати такі дії, які визнаються кримінальним кодексом в якості злочинних і кримінально-карних, або деякі можуть призвести до настання злочинних наслідків, якщо ці наслідки зазначені в кримінально-правовій нормі в якості необхідної умови залучення особи до кримінальної відповідальності. Але з обставин, що не залежать від особи, вона або не встигає зробити всі зазначені в якості злочинних в кримінальному законі дії (наприклад, зламує двері у квартиру, після чого його затримують) або робить всі необхідні дії, але вони не призводять до настання злочинного результату (вистріливши, замість позбавлення життя заподіяв легкі тілесні ушкодження або схибив при пострілі). Під час замаху відбувається безпосереднє посягання на блага що охороняються законом, і в цьому його відмінність від приготування, що лише створює сприятливі передумови для вчинення злочину в майбутньому. Як правило замах виступає у вигляді активної дії, але можливо і замах шляхом бездіяльності в тих випадках, коли обов'язковою ознакою складу злочину є настання шкідливих наслідків, а сам акт бездіяльності має деяку протяжність в часі до настання злочинного наслідку (залишення лежачого хворого без їжі і ліків з метою позбавлення його життя). Замах можливо тільки на вчинення умисних злочинів в тих випадках, коли особа чітко уявляє той результат, який має настати в результаті його дії (бездіяльності). Якщо особа точно не уявляє злочинного наслідку і допускає настання будь-якого можливих наслідків (наприклад, заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, аж до позбавлення життя), то особа відповідає не за замах, а за вчинення конкретної дії. Для замаху, як і для готування до злочину є характерним, що особа вже частково реалізує намір на вчинення конкретного злочину, але результат у тому чи іншому випадку не настає з причин, не залежних від волі винного. Разом з тим замах суттєво відрізняється від підготовчих дій, з одного боку, і закінченого злочину з іншого. Відмінності можна побачити при аналізі об'єктивних і суб'єктивних передумов відповідальності за замах. З об'єктивної сторони замах полягає у діях, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, (наприклад, при замаху на вбивство винний вистрілив у жертву але схибив) в цьому прикладі об'єкт кримінально-правової охорони вже поставлений під загрозу заподіяння шкоди. За цими ознаками - здійсненню дій, що становлять об'єктивну сторону конкретного складу злочину, і загрозу заподіяння шкоди об'єкту - замах і відрізняється від приготування, при якому тільки створюються умови для злочину, але дії безпосередньо не спрямовані на його вчинення. З суб'єктивної сторони замах характеризується усвідомленням винним суспільної небезпеки своїх дій, безпосередньо спрямованих на вчинення конкретного злочину і бажанням виконати їх, у той час як в приготуванні особа усвідомлює, що здійснювані нею суспільно небезпечні дії лише створюють передумови для конкретного злочину, і бажає вчинити їх. Від закінченого злочину замах відрізняється не настанням бажаних наслідків, або не виконанням всіх дій, необхідних для досягнення злочинного результату. Дуже важливо відокремлювати готування до злочину від замаху на злочин, тому що покарання за ці стадії різні. Ось приклад ситуації коли дуже важливо відрізняти дві ці стадії: особа проникла до квартири з метою крадіжки, але раптово повернулися власники, що стало причиною за якою особі терміново необхідно було залишити квартиру, це діяння можна розцінювати як замах на крадіжку, але той же приклад якщо особа проникла у квартиру з метою вбивства - це є готування до злочину. Тепер дуже важливо розглянути види замаху, тому що від виду замаху залежатиме суспільна небезпека злочину, а отже і його караність.

Види замаху: закінчений, незакінчений та непридатний замах.

- Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК)

Наприклад - особа здійснила постріл у життєво важливі органи, але потерпілого вдалося врятувати завдяки своєчасному медичному втручанню. Закінчений замах має такі характерні ознаки: з об'єктивної сторони - особа виконала усі дії, необхідні для настання наслідків; з суб'єктивної сторони - особа усвідомлює, що ним виконані всі намічені дії і передбачає, що наслідки настануть без застосування подальших зусиль, і бажає настання таких наслідків , проте злочинний результат не настає з причин, не залежних від його волі.

- Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).

Наприклад - занесення над потерпілим ножа, який вдається потерпілому вибити з рук злочинця

- Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об'єкті злочину і замах з непридатними засобами.

Під час замаху з непридатними засобами особа використовує для вчинення злочину і досягнення злочинного результату засоби, які за своїми об'єктивними якостями і властивостями не можуть привести до бажаного результату (постріл з несправного рушниці; спроба отруєння ліками, яке не може викликати смерть).

Під час замаху при помилці в об'єкті злочину особа в силу хибності своїх уявлень про фактичні обставини, робить дії, які не можуть заподіяти шкоди або збитку таким благам або інтересам, що охороняються законом, які малися на увазі при вчиненні злочинного посягання (спроба вчинити крадіжку з порожнього сейфу, постріл у манекен або труп).

Непридатний замах тягне за собою кримінальну відповідальність так само як і будь який інший замах, так як особа мала конкретні наміри довести розпочатий злочин до кінця та посягала на конкретні існуючі відносини, і то лише в силу випадкових обставин, які не перебувають в вольовий залежності від винного, не змогла реалізувати своє злочинне бажання.

Підставою кримінальної відповідальності за готування і замах є склад незакінченого злочину, ознаки якого зафіксовані у ст. ст. 14 та 15 ККУ і у відповідній статті Особливої частини КК. Кваліфікація готування і замаху відбувається за двома нормами - за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на вчинення якого зробив замах, з обов'язковим посиланням на ст. ст. 14 або 15. Це посилання є необхідним, оскільки всі склади злочинів у диспозиціях норм Особливої частини ККУ сформульовані як закінчені посягання. При цьому кожна попередня стадія поглинається наступною і самостійної правової оцінки не потребує.

Суспільне небезпечні однорідні з тими, які прагнув заподіяти винний, наслідки, що настали при замаху на злочин, не потребують самостійної кваліфікації навіть у тому разі, коли вони охоплюються ознаками об'єктивної сторони іншого закінченого злочину. Наприклад, заподіяння під час замаху на вбивство середньої тяжкості тілесного ушкодження кваліфікується лише за ст. ст. 15, 115 без оцінки вчиненого за ст. 122.

Замах на злочин більш небезпечна стадія злочинної діяльності, проте це не вчинення закінченого злочину. Тому термін і розмір покарання за замах на злочин закон обмежив трьома чвертями максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального Кодексу за закінчений злочин(ст68.п3 ККУ). Тим часом при призначенні покарання за замах на злочин суд повинен з'ясувати всі обставини, що сприяють його вчиненню, врахувати всі конкретні, а також пом'якшувальні обставини у справі.

Розподіл замаху на перераховані види має практичне значення для встановлення в діях особи добровільної відмови від виконання розпочатого злочину, який може мати місце, як правило, при незакінченому замаху, коли особа ще не встигла виконати всі необхідні дії для завершення злочину і може відмовитися від доведення його до кінця.

Добровільна відмова можлива лише у тому випадку якщо особа мала можливість доведення злочину до кінця але не захотіла в силу своїх переконань. Дуже важливо відокремити добровільну відмову від злочину, від вимушеної відмови, тому що за вимушену відмову особа понесе кримінальну відповідальність згідно з кримінальним законодавством.

злочин кримінальний замах

3. Добровільна відмова від вчинення злочину

Згідно з ч. 1 ст. 17 ККУ «добровільною відмовою є остаточне припинення особою, за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».

Ознаками добровільної відмови є:

а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи;

в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Добровільна відмова від злочину є одним з важелів у системі заходів попередження протиправних діянь, за своєю суттю він надає можливість, з одного боку, органам, які ведуть боротьбу зі злочинністю, на ранній стадії антигромадської поведінки особи, схилити його до відмови від злочину, тим самим уберегти об'єкт, який охороняється кримінальним законом, з іншого боку, особі уникнути кримінально правових санкцій з боку держави.

Добровільна відмова можлива на стадії готування до злочину або замаху на злочин (незакінченого замаху). Згідно з ч. 2 статті 31 ККУ особа не підлягає кримінальній відповідальності за злочин, якщо вона добровільно і остаточно відмовилася від доведення цього злочину до кінця.

Добровільно відмова визнається тоді, коли відбувається особою за своєю волею, при свідомості і можливості доведення злочину до кінця. Якщо відмова від вчинення злочину була вимушеною, тоді зберігається небезпека вже вчинених особою дій і тому особа не звільняється від кримінальної відповідальності. Відмова є вимушеною, коли особа обумовлена неможливістю довести злочин до кінця. Наприклад, винний намагається відчинити сейф, але останній виявляється настільки складної конструкції, що особа технічно не в змозі виконати намічене. Відмова є вимушеною і тоді, коли хтось завадив винному довести злочин до кінця. Наприклад, злодій з метою крадіжки проник до квартири, але був затриманий господарями, які раптово повернулися.

Остаточність відмови полягає в тому, що особа не перериває на час своє злочинне посягання, а припиняє розпочате злочин повністю і остаточно. Тому не визнається добровільною відмовою відмова особи від повторення злочинного посягання у випадку невдачі першого. Наприклад, злочинець з метою вбивства вистрілив у потерпілого і поранив його, але потім відмовився від доведення злочину до кінця. У цих випадках особа відповідає за закінчений замах на вбивство на загальних підставах.

Добровільна відмова, як зазначалося, можлива тільки до закінчення злочину, тобто на стадії приготування і замаху. На стадії приготування він може виражатися як в активних діях (наприклад, особа знищує знаряддя чи засіб вчинення злочину), так і в пасивній формі (особа утримується від подальших дій з доведення злочину до кінця).

Добровільна відмова завжди можлива у випадку незакінченого замаху (так само як і при приготуванні в активній або пасивній формі). Дещо інакше вирішується питання про добровільну відмову при закінченому замаху. У цьому випадку добровільна відмова можлива лише іноді, а саме в тих випадках, коли особа, зробивши дію (бездіяльність), безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, зберігає панування (контроль) над подальшим розвитком причинного зв'язку між вчиненою дією (бездіяльністю) і настанням передбачуваного і бажаного результату. Наприклад, особа підпалює будинок, однак через кілька хвилин повертається і гасить вогонь який розгорівся. Зовсім по-іншому слід оцінювати ситуацію, коли, наприклад, особа з метою отруєння дала потерпілому смертельну, на його думку, дозу отрути, але потім їм були зроблені активні дії щодо запобігання настання злочинного результату (наприклад, дала протиотрута) та особі вдалося запобігти настанню злочинного результату.

У даному випадку не можна говорити про те, що особа, яка дала отруту потерпілому, а потім і протиотруту, панує над розвитком причинного зв'язку. Наступ або не настання в цьому випадку смерті потерпілого залежить не тільки від волі винного, а й від низки інших обставин, що впливають на подальший розвиток причинного зв'язку. Припустимо, особа пропонує потерпілому протиотруту, а той свідомо відмовляється його прийняти (з'ясовується, що потерпілий був хворий на важку, невиліковну і болісною хворобою і сам з метою рятування від страждань шукав отруту для самогубства).

Мотиви добровільної відмови можуть бути найрізноманітнішими, як морального характеру (каяття, жалість до потерпілого), так і іншими (наприклад, страх перед покаранням і іншими невигідними для особи наслідками викриття).

Але в будь-якому випадку незалежно від характеру мотивів добровільної відмови особа не підлягає кримінальній відповідальності.

Разом з тим мотив страху перед можливою кримінальною відповідальністю повинен поєднуватися з усвідомленням можливості довести злочин до кінця. І лише тоді, коли страх викликаний конкретними обставинами, які дають зрозуміти неминучість викриття особи і, отже, перешкоджають довести злочин до кінця, відмова від злочину може визнаватися і не добровільним, а вимушеним.

Справа в тому, що в одних випадках страх неминучого викриття буде поєднуватися з неможливістю довести злочин до кінця, а в інших - остання обставина (неминучість викриття) не перетворюється в непереборну для цього перешкоду. Такі варіанти залежать від специфіки мотивації злочинної діяльності винного і конкретних обставин скоєння злочину.

Зрозуміло, що для злодія, який коїть, наприклад, квартирну крадіжку, обставини, пов'язані з його неминучим викриттям, виключають можливість закінчення крадіжки. Для вбивці ж з ревнощів або помсти неминучість викриття може і не бути непереборною перешкодою. В останньому випадку особа, незважаючи на неминучість викриття, може зберегти свободу вибору того чи іншого варіанта поведінки в можливій ситуації. Для того ж вбивці з ревнощів його неминуче викриття може і не виявитися непереборною перешкодою для доведення злочину до кінця, тому що його неминуче викриття і наступне за ним неминуче покарання можуть бути для нього байдужим. По конкретній справі Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду СРСР у своїй постанові зазначила: "Добровільна відмова від доведення злочину до кінця є повною відмовою від вже розпочатого злочину з тих чи інших мотивів при наявності свідомості, фактичної можливості його завершення і відсутності будь-яких причин, які б особа, яка вчиняє це діяння, не мала змоги подолати. Мотиви, в силу яких особа вчинила замах на вчинення злочину та вирішила відмовитися від доведення до кінця злочину, не мають значення для добровільної відмови. "

Відповідно до ч. 3 статті 31 особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому випадку, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Наприклад, особа з метою вбивства придбала кухонний ніж, яким і мала намір вчинити злочин, але через деякий час відмовляється від вчинення вбивства. У наявності добровільна відмова, яка звільняє цю особу від кримінальної відповідальності. Інша справа, коли для тієї ж мети особа придбає вогнепальну зброю, наприклад, пістолет, а потім також відмовляється від вчинення вбивства. Відносно вбивства буде добровільна відмова і особа повинна бути звільнена від кримінальної відповідальності за цей злочин. Проте в його діях буде в наявності склад незаконного придбання вогнепальної зброї (Ч. 1 ст. 263 ККУ), за що особа і має підлягати кримінальній відповідальності.

Від добровільної відмови слід відрізняти діяльне каяття, тобто активна поведінка особи після вчинення ним злочину, спрямована на зниження або усунення заподіяної злочином шкоди або на надання активної допомоги правоохоронним органам у розкритті злочину і викритті інших учасників злочину. За загальним правилом такі дії, як явка з повинною, активне сприяння розкриттю злочину, викриття інших учасників злочину та повернення майна, придбаного в результаті злочину, надання медичної та іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, добровільне відшкодування або усунення матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної злочином, та інші дії, спрямовані на загладжування такої шкоди, відповідно до кримінального закону (ст. 69-1 ККУ) є обставинами, що пом'якшують покарання.



Висновки

Ст. 13 Кримінального кодексу України визначила поняття закінченого та незакінченого злочину, встановивши, що закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального. В частині 2 цієї статті визначається, що готування до злочину та замах на злочин, є незакінченим злочином.

Одночасно ст.16 та ст.68 ч.1 Кримінального кодексу України визначили основні підходи до караності готування до злочину, зупиненого на різних стадіях розвитку злочину.

Виходячи з вище наведеного, ми можемо зробити висновок, якщо стадії вчинення злочину - це етапи розвитку злочинного діяння, і відрізняються між собою ступенем реалізації злочинного умислу, то готування до злочину, матиме місце виключно в умисних злочинах. Готування до злочину неможливе при вчиненні злочину з необережності.

За загальним правилом умисне вчинення дій, спрямованих на створення умов для вчинення злочину, або дій, спрямованих на досягнення відповідного злочинного наслідку, коли він не настав з причин, що не залежали від волі та свідомості винного, утворюють незакінчений злочин.

Незакінчений злочин може існувати у вигляді двох стадій:

готування до злочину;

замах на злочин.

Кожна із цих стадія має власний комплекс характеристик і суттєво різниться від іншої, так як має власну, відокремлену від іншої, мету.

У зв'язку з цим практика судової діяльності іде шляхом призначення покарання менш суворого при вчиненні готування до злочину в порівнянні із покаранням, що призначається при замаху на злочин тощо.

Таким чином, для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього скоєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення з причин, що не залежать від волі винного.

Такого типу дії становлять суспільну небезпеку, за них кримінальним законом (ст. 16 Кримінального Кодексу) передбачена кримінальна відповідальність.

Готування до злочину в кримінальному праві України виступає як одна із стадій вчинення умисного злочину.

У відповідності із ст.14 ч. 1 КК України «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину».

Різноманіття умисної злочинної діяльності передбачає і різноманіття діянь, що утворюють готування до злочину. Їх перелік у нормі права в зв'язку із цим -- неможливий.

Виділяють форми готування до злочину:

Підшукування

Пристосування

Підшукування співучасників

змова на вчинення злочину

Усунення перешкод.

Інше умисне створення умов для вчинення злочину тощо.

Аналіз судової практики, свідчить про те, що їй абсолютно невідомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності за дії, що утворюють готування до злочину у чистому виді. Винятком є лише випадки, коли такі дії утворюють самостійні склади злочину. Таке становище викликано складністю процесу доказування по цій категорії справ і бажанням працівників правоохоронних органів здобути більш вагомі докази вини особи. Як правило, відомості про готування до злочинів містяться в оперативних матеріалах органів МВД, СБУ, податкової міліції. Таке становище не може бути визнане як законне. Фактично правоохоронні органи такими діями дають можливість злочинцю «заглибитись» в процес вчинення злочину, закінчити його, допускаючи часто спричинення злочином тяжких наслідків, замість того щоб припинити його на ранній стадії.

Чинне кримінальне законодавство, як вже зазначалось, вирішуючи питання про покарання за незакінчений злочин, не робить різниці між ним та закінченим злочином.

Тим не менш, враховуючи віддаленість цієї стадії від закінчення злочину, суттєво меншу ступінь суспільної небезпеки дій, що її утворюють, чинне кримінальне законодавство встановило, що «Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності» (ст.14 ч.2 КК). Це є новацією в кримінальному законі, яка спрямована на більш ефективне його застосування.



Перелік використаних джерел

1. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по уголовному праву. - М., 1995.

2. Ераксин В.В. Ответственность за преступление. - М., 1979.

3. Зелинский А.Ф. Добровольный отказ от преступления // Сов.юстиция. - 1968. - № 8. - С.9-11.

4. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К., 1996. - 111 с.

5. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Загальна частина. - К., 2002.

6. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

7. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К.: Атіка, 2001.

8. Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів. - Київ, 2000.

9. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ - Харків: Юрінком Інтер, 2003. - 496 с.

10. Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. - Харків. Юрінком Інтер - Право, 2001.

11. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. - Київ: Юридична думка, 2004. - 656 с.

12. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2001 р. - 240 с.

13. Кузнецова Н.Ф, Ответственность за приготовление и покушение по советскому уголовному праву. - М., 1958.

14. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. - К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. - Ч.2. - 984 с.

15. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001.

16. Панько К.А. Добровольний от каз от преступления по советскому уголовному праву. - М, 1958.

17. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів N 6 від 12.04.96

18. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил N 2 від 26.02.99

19. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про хабарництво N 5 від 26.04.2002 // Юридичний вісник", N 28 (368), 13-19 липня 2002 р.

20. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання N 22 від 22.12.95

21. Прохоров В.С. преступление и ответственность. - Л., ЛГУ, 1984.

22. Санталов А,И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. - Ленинград, 1982.

23. Фріс П.Л. Поняття та ознаки злочину. - Івано-Франківськ, 2002.

24. Фріс П.Л. Стадії вчинення злочину. - Івано-Франківськ, 2002.

Размещено на Allbest.ru