Правові засоби вирішення міжнародних спорів у рамках Європейського союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 341.62:061.1 ЄС

Правові засоби вирішення міжнародних спорів у рамках Європейського союзу

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ХОРОЛЬСЬКИЙ РОБЕРТ БОРИСОВИЧ

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права та державного права іноземних держав Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Буроменський Михайло Всеволодович, професор кафедри міжнародного права та державного права іноземних держав Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Денисов Володимир Наумович, член-кореспондент Академії правових наук України, завідуючий відділом міжнародного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України;

кандидат юридичних наук, Микієвич Михайло Миколайович, доцент кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Провідна установа:Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 20 грудня 2001 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.3 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий 19 листопада 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Жигалкін П.І.

АНОТАЦІЇ

Хорольський Р. Б. Правові засоби вирішення міжнародних спорів у рамках Європейського Союзу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню питання про правові засоби вирішення міжнародних спорів, що виникають при здійсненні співробітництва в рамках Європейського Союзу. Розглянуто теоретичні й практичні аспекти цього питання. Запропоновано критерії, що дозволяють зрозуміти причини ефективності застосування у ЄС правових засобів вирішення спорів. Проаналізовано потенційні шляхи розвитку Суду Європейських співтовариств і заходи з його реформування, запропоновані на Міжурядовій конференції, що відбулася у грудні 2000 р. в Ніцці.

Ключові слова: міжнародний спір; принцип мирного вирішення міжнародних спорів; звернення до регіональних органів або угод для вирішення міжнародних спорів; засоби вирішення міжнародних спорів у Європейському Союзі; юрисдикція Суду Європейських співтовариств; реформування Суду Європейських співтовариств.

Хорольский Р. Б. Правовые средства разрешения международных споров в рамках Европейского Союза. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2001.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических аспектах вопроса о правовых средствах разрешения международных споров, возникающих при осуществимые сотрудничества в рамках Европейского Союза. Предложены критерии, которые позволяют понять причины эффективности применения в ЕС правовых средств разрешения споров. Проанализированы потенциальные пути развития судебной системы Европейского Союза и меры по его реформированию, предложенные на Межправительственной конференции, состоявшейся в феврале-декабре 2000 г. в Ницце.

Одним из решающих факторов, определяющим развитие юридического содержания принципа мирного решения международных споров и практики его применения, является суверенное равноправие государств, которое определяет ключевые характеристики механизма обеспечения эффективности действия норм международного права. Современное международное право путем предоставления государствам - участникам конфликта возможности свободного выбора такого средства разрешения спора, которое наиболее соответствует его характеру, конкретным обстоятельствам спора и другим факторам, старается решить проблему снижения неуверенности и риска руководства страны - стороны международного конфликта относительно результата решения спора и побудить его к выбору конкретного средства.

На региональном уровне, более низком по сравнению с универсальным, легче достигать обязательности применения процедур мирного разрешения международных споров. Одной из главных причин этого является высокая степень однородности государств региона вследствие гомогенности их политических, идеологических, культурных взглядов.

В рамках региональных организаций существуют намного более сильные, чем на универсальном уровне, предпосылки для развития правовых (прежде всего судебных) механизмов разрешения споров.

Региональные организации имеют значительный потенциал в сфере предупреждения возникновения межгосударственных споров. Особое значение имеет внедрение таких правовых процедур, которые не допускают межгосударственного конфликта, но приводят - с формально-юридической точки зрения - к спору между частными лицами или между государством и международной организацией.

Эффективность разрешения споров в Европейских сообществах вызвана двумя категориями факторов - неправовыми и правовыми. Из последних наиболее важными являются: а) ограничение полномочий государств-членов толковать свои права и обязанности. Предоставление Суду эксклюзивной компетенции решать все вопросы относительно толкования и применение права Сообщества; б) ограничение права государств согласно общему международному праву использовать принцип взаимности при нарушении международно-правовой нормы другой стороной. Возложение обязанности контроля за выполнением обязательств государствами-членами на контролирующий орган Сообществ - Европейскую Комиссию; в) создания механизмов, предупреждающих трансформацию споров с участием физических и юридических лиц в споры между государствами или государствами и ЕС; г) наличие возможности трансформации международного спора в спор на основе национального права в суде государства-члена. Одновременно этот процесс обеспечивается контролем со стороны Суда через полномочие выносить преюдициальные разъяснения о толковании права ЕС; д) активная роль Суда в расширении своих юрисдикционных полномочий, в частности, путем развития института общих принципов права Европейских сообществ, формирования по сути обязательного прецедентного права; е) наличие эффективного механизма обеспечения выполнения государствами - членами ЕС решений Суда.

Причиной ограничения полномочий Суда в рамках ІІ и ІІІ опор ЕС является значительно большая политизированность этих сфер сотрудничества по сравнению с І опорой. Вследствие этих ограничений возможно ухудшение уровня судебной защиты прав частных лиц и обеспечения единства права ЕС.

После вступления в силу Ниццского договора, заключенного 26 февраля 2001 г., в ЕС будет создана новая судебная система. В ней Суд получит полномочия, присущие органу конституционного надзора в европейских государствах: определять эволюцию развития права Европейского Союза, обеспечивать единство в толковании и применении учредительных договоров Союза и Европейских сообществ, разрешать важнейшие дела. Суд первой инстанции будет разрешать основной массив дел как суд первой инстанции.

Ключевые слова: международный спор; принцип мирного разрешения международных споров; обращение к региональным органам или соглашениям для разрешения международных споров; средства разрешения международных споров в Европейском Союзе; юрисдикция Суда Европейских сообществ; реформирование Суда Европейских сообществ.

Robert B. Khorolsky The legal means of international dispute settlement within the framework of the European Union. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Legal Sciences under specialty 12. 00. 11 - International Law. - The Yaroslav Mudry National Law Academy of Ukraine, Kharkiv, 2001.

The thesis is dedicated to the research of legal means of international dispute settlement originating from cooperation within the framework of the European Union. The theoretical and practical aspects of this issue are analyzed. The criteria which allow to understand the reasons of efficiency of the application in the EU of the legal means of settlement of disputes are offered. The potential paths of development of the judicial system of the European Union and measures on its reform offered on Nice Intergovernmental Conference, February - December 2000, are analyzed.

Key words: international dispute; principle of the peaceful settlement of international disputes; resort to the regional bodies or arrangements for the international dispute settlement; the means of the settlement of international disputes in the European Union; jurisdiction of the Court of Justice of the European Communities; reform of the Court of Justice of the European Communities.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У ХХ столітті заборона застосування збройної сили задля владнання міжнародних конфліктів набула універсального й імперативного значення, отримавши статус норми jus cogens у міжнародному праві. Формальна заборона силових методів розв'язання міжнародних спорів не стала панацеєю: міждержавні збройні конфлікти й натепер є досить поширеним явищем. Проте ця заборона надала потужного імпульсу розвиткові мирних засобів і процедур вирішення міжнародних конфліктів. Тому цей напрям став важливою складовою міжнародних відносин і популярним предметом міжнародно-правових досліджень.

У другій половині ХХ століття одним з найпомітніших процесів у міжнародному праві став розвиток інституту мирного вирішення міжнародних спорів у рамках міжнародних міжурядових організацій, який вніс новий вимір у галузь несилових засобів розв'язання конфліктів.

Значно збагатило теорію і практику мирного вирішення міжнародних спорів застосування цього інституту в регіональних організаціях інтеграційного типу, перш за все у Європейському Союзі (далі - ЄС).

Особливістю цієї організації є надання пріоритету правовим, перш за все судовим, засобам вирішення суперечок, що виникають при здійсненні співробітництва в її межах. Це унікальний досвід, тому що труднощі із застосуванням правових засобів існують як на універсальному рівні, так і у переважній більшості міжнародних регіональних міжурядових організацій. Такий досвід потребує ретельного вивчення і цим перш за все зумовлена необхідність серйозного дослідження.

Вирішення спорів Судом Європейських співтовариств (далі - Суд) - це один із найважливіших інститутів, що забезпечує ефективне функціонування всього механізму ЄС. З цієї точки зору його вивчення є актуальним в рамках дослідження основ правового устрою одного із найбільш складних у світі й успішно діючих міжнародних інтеграційних утворень. Тому вивчення теорії і практики механізмів урегулювання суперечок у рамках ЄС є актуальним напрямком дослідження розвитку принципу мирного вирішення міжнародних спорів.

Актуальність дослідження обумовлено також іншими обставинами. По-перше, з кожним роком розвиток стосунків України з Європейським Союзом, і його окремими державами-членами стає все більш інтенсивним, бо головним зовнішньополітичним пріоритетом України визначено укладання угоди про асоціацію з ЄС, а згодом - набуття у ньому повноправного членства. Тому вимагається чітке та всебічне визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України до європейського політичного, інформаційного, економічного та правового простору. Реалізація цих завдань неможлива без грунтовного вивчення правової системи ЄС і механізмів, що забезпечують її функціонування, перш за все засобів вирішення спорів.

По-друге, дослідження засобів вирішення спорів у рамках ЄС надає можливості Україні грунтовно і всебічно оцінювати розвиток міжнародних відносин в рамках ЄС і Європи в цілому, формулювати свою міжнародно-правову позицію. Також Україні необхідно враховувати досвід ЄС, пропонуючи мирні ініціативи щодо владнання суперечок у рамках регіональних міжнародних організацій, а також адекватно оцінювати аналогічні пропозиції, висунуті іншими державами.

По-третє, дослідження процедур вирішення спорів у ЄС також є важливим для збагачення арсеналу засобів захисту інтересів, зокрема економічних, українських громадян і суб'єктів підприємницької діяльності, що є одним з пріоритетів діяльності Міністерства закордонних справ України.

По-четверте, незважаючи на інтенсивний розвиток економічний відносин з Європою, досі не було жодної спроби українських підприємств захистити свої інтереси в Суді, наприклад, у зв'язку з антидемпінговими розслідуваннями з боку ЄС щодо імпорту товарів українського походження. Найімовірніше ця проблема викликана неналежним рівнем знань про правові механізми вирішення суперечок, що виникають у зв'язку із застосуванням і тлумаченням права ЄС, а не відсутністю зацікавленості у їх використанні.

Стан дослідження теми дисертації. Право Європейського Союзу поки що не стало предметом широкого дослідження українських фахівців у галузі міжнародного права. Окремим питанням у цій галузі присвячені роботи В. І. Муравйова, М. М. Микієвича та інших. Але до тепер в Україні відсутнє комплексне дослідження засобів вирішення спорів у рамках ЄС.

Основний внесок у дослідження теми цього дисертаційного дослідження зробили дослідники з держав - членів ЄС: А. Арналл, Дж. Ашер, А. Барав, П. Бомонт, Н. Браун, Г. де Бурка, Д. Валбрук, С. Везерілл, Дж. Вейлер, Д. В'ятт, Т. Хартлі, Д. ван Гервен, А. Дешвуд, У. Еверлінг, М. Каппеллетті, Д. Каптейн, Т. Кеннеді, Т. Копманс, Д. Лейсок, К. Ленаертс, П. Пескатор, Г. Расмуссен, Дж. Стейнер, А. Тос, Г. Шермерс та ін. Першість західноєвропейських вчених викликана тим, що більшість із них були або є суддями чи генеральними адвокатами у Суді Європейських співтовариств, постійно співпрацюють з іншими органами Євросоюзу. Окремі питання у цій галузі розглядалися в роботах інших зарубіжних вчених, зокрема, М. Л. Ентіна і Б. Н. Топорніна.

Особливої уваги заслуговують дослідження, в яких вирішення спорів у ЄС, правовий статус Суду Європейських співтовариств, розглядалися насамперед у контексті реалізації принципу мирного вирішення спорів, що склався у загальному міжнародному праві, проводилося порівняння з процедурами вирішення спорів в інших міжнародних організаціях (зокрема, Ф. Грівза, Ч. Томущата). У другій половині 90-х років з'явилися наукові праці А.-М. Слотер, Л. Гефтера, Дж. Сміта та інших, у яких зроблено аналіз можливості запозичення досвіду ЄС іншими міжнародними організаціями, у тому числі тими, що не мають наднаціональних рис.

Загальнотеоретичну основу роботи складають праці Я. Броунлі, М. В. Буроменського, В. Г. Буткевича, В. А. Василенка, В. Н. Денисова, М. Ейкхерста, М. Л. Ентіна, В. І. Євінтова, Г. В. Ігнатенка, Ю. М. Колосова, Д. Б. Лєвіна, І. І. Лукашука, Г. І. Морозова, Е.О. Пушміна, Г. І. Тункіна, Н. А. Ушакова, А. Фердросса та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота базується на планах наукових досліджень Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого і виконана в межах цільової комплексної програми "Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Основне. Пріоритетне)" № 0186.0.070868.

Мета і задачі дослідження. Метою є дослідження особливостей міжнародно-правового інституту правових засобів вирішення міжнародних спорів у забезпеченні міжнародного співробітництва в рамках Європейського Союзу.

Для досягнення означеної мети дослідження автор ставить перед собою такі задачі:

встановити умови, що визначають основні параметри застосування принципу мирного вирішення міжнародних спорів за сучасного стану міжнародних відносин;

дослідити роль регіональних міжнародних організацій у розвитку інституту вирішення міжнародних спорів та практиці його застосування;

встановити ті ознаки міжнародно-правового інституту звернення до регіональних органів або угод, що свідчать про його переваги у порівнянні з іншими засобами вирішення міжнародних спорів;

визначити коло правових засобів розв'язання міжнародних спорів, що використовуються у ЄС;

дослідити юрисдикційні повноваження Суду Європейських співтовариств у розрізі кожної з трьох опор ЄС;

з'ясувати причини ефективності застосування правових засобів вирішення міжнародних спорів у рамках Європейському Союзі;

охарактеризувати умови, яким повинно відповідати реформування правових засобів вирішення спорів в рамках ЄС;

проаналізувати вплив результатів Міжурядової конференції, що відбулася протягом 2001 р. у Ніцці, на правовий статус Суду Європейських співтовариств і зробити висновки щодо подальшого розвитку судової системи Європейського Союзу.

Об'єктом дослідження є правові відносини між суб'єктами права ЄС, що виникають між ними у зв'язку з врегулюванням за допомогою правових засобів спорів під час здійснення співробітництва в рамках ЄС.

Предметом дослідження є правові засоби вирішення міжнародних спорів в рамках Європейського Союзу як інститут міжнародного права, їх ознаки та подальший розвиток.

Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу правових засобів урегулювання міжнародних спорів у ЄС. Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони і категорії діалектики. Системний метод полягав у залученні категоріального апарату теорії систем, застосовувався, зокрема, при характеристиці інституту звернення до регіональних органів або угод як одного з найефективніших засобів вирішення міжнародних спорів, при дослідженні засобів вирішення спорів у ЄС як системи. Герменевтичний метод застосовувався для з'ясування змісту міжнародно-правових договорів, рішень Суду Європейських співтовариств. Широко застосовувався історично-правовий метод при зверненні до генезису предмету дослідження. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались значення і застосування засобів вирішення міжнародних спорів у різних міжнародних організаціях. На підставі методу прогнозування зроблено висновки щодо шляхів подальшого розвитку судової системи ЄС. Широке застосування у роботі знайшли категорії та способи формальної логіки. У дослідженні використовувалися й інші традиційні для сучасної юриспруденції методи.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є самостійною, завершеною працею, першим в українській правовій літературі загальнотеоретичним дослідженням правових засобів вирішення міжнародних спорів у Європейському Союзі. Крім того, наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей та тенденцій розвитку правових механізмів, що розглядаються в роботі.

У дисертації обгрунтовується низка нових концептуальних у науковому плані та важливих для практики понять, положень і висновків, отриманих особисто здобувачем:

1)вперше у вітчизняній науці міжнародного права зроблено спробу цілісного і комплексного дослідження правових засобів вирішення міжнародних спорів у Європейському Союзі;

2)продовжено дослідження ролі принципу вільного вибору мирних засобів вирішення спорів за сучасного стану міжнародних відносин;

3)надано подальший розвиток дослідженню інституту звернення до регіональних органів або угод для вирішення міжнародних спорів, зокрема їх переваг у порівнянні з іншими мирними засобами вирішення міжнародних спорів;

4)запропоновано комплексний підхід для розуміння причин ефективності вирішення спорів в рамках Європейського Союзу;

5)вперше у вітчизняній науці міжнародного права визначено коло правових засобів вирішення міжнародних спорів у рамках ЄС;

6)розвинуто системний підхід до визначення юрисдикційних повноважень Суду Європейських співтовариств шляхом їх порівняння в різних галузях співробітництва;

7)вперше розглянуто проблему визначення юрисдикційних повноважень Суду при застосуванні бланкетних норм Договору про Європейський Союз, що посилаються на юрисдикційні повноваження Суду, передбачені Договором про утворення Європейського співтовариства;

8)вперше у вітчизняній науці міжнародного права зроблено аналіз причин, що вимагають реформувати Суд Європейських співтовариств;

9)узагальнено умови, дотримання яких необхідно при реформуванні судових органів ЄС, та обгрунтовано необхідність їх дотримання;

10)започатковано дослідження змін у правовому статусі судових органів ЄС внаслідок внесення змін і доповнень до установчих договорів Союзу і Співтовариств, затверджених Ніццьким договором від 26 лютого 2001 р.

Практичне значення дисертації. Результати дисертації можуть використовуватися за такими напрямками. Науково-дослідний - поглиблять наукові знання про правові засоби вирішення міжнародних спорів в рамках ЄС, перспективи їх подальшого розвитку, створять для цього необхідну теоретичну базу. Науково-освітній - сприятимуть удосконаленню навчального процесу при викладанні курсів міжнародного публічного права, права Європейського Союзу, а також при підготовці відповідних навчальних видань. Інформаційно-аналітичний - застосовуватимуться в процесі розповсюдження знань і пропаганди мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Правотворчий - враховуватимуться під час розробки, обговорення і укладання (затвердження) міжнародно-правових документів з питань співробітництва за участю Європейського Союзу, а також щодо вирішення міжнародних спорів у рамках інших міжнародних організацій. Зовнішньополітичний - використовуватимуться в роботі Міністерства закордонних справ України при формуванні зовнішньополітичного курсу держави з питань співробітництва з ЄС і мирного розв'язання міжнародних конфліктів, а також в роботі інших центральних органів державної влади України при розв'язанні питань європейської інтеграції України.

Особистий внесок здобувача. При роботі над дисертаційним дослідженням дисертант написав у співавторстві з науковим керівником наукову статтю. У цій праці здобувачу належать ідеї: а) важливості забезпечення дотримання основних прав і свобод фізичних осіб з боку ЄС та його держав - членів при здійсненні співробітництва в рамках ЄС; б) впливу на обсяг повноважень Суду Європейських співтовариств використання ним загальних принципів права Європейських співтовариств, зокрема принципу дотримання основних прав людини.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі міжнародного права і державного права іноземних держав Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого.

Дисертаційні положення обговорювалися на науково-практичних конференціях молодих вчених і аспірантів "Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)" (12 грудня 1998 р., м. Харків, тези опубліковані), "Актуальні проблеми юридичної науки" (18 травня 2000 р., м. Харків, тези опубліковані), що проводилися Національною юридичною академією України ім. Ярослава Мудрого, а також на семінарі "Міжнародні та національні механізми забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок" (11-12 січня 2000 р., м. Харків), організованому Харківським центром жіночих досліджень Академії правових наук України.

Результати дослідження використовувалися автором у навчальному процесі при проведенні занять з міжнародного права, зокрема за темами "Мирне вирішення міжнародних спорів", "Право міжнародних організацій", "Право Європейського Союзу".

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в п'ятьох статтях, три з яких містяться у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Відповідно до цілей, завдань, об'єкта і предмета дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти параграфів, висновків і переліку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 178 сторінок. Перелік використаної літератури становить 221 джерело і займає 22 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, характеризується стан її дослідженості, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються об'єкт і предмет, мета і задачі дослідження, характеризується його методологічна основа, формулюються основні положення, які визначають наукову новизну дисертації, розкривається теоретичне і практичне значення праці, висвітлюється стан апробації результатів дослідження, наводяться відомості про публікацію результатів дисертації, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 "Роль регіональних міжнародних організацій у вирішенні міжнародних спорів" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Розвиток і сучасний стан міжнародних процедур мирного вирішення міжнародних спорів" досліджено становлення і розвиток принципу мирного вирішення міжнародних спорів, а також основні риси сучасних міжнародних відносин, у яких цей принцип застосовується.

У сучасному міжнародному праві вимога вирішення міжнародних спорів мирними засобами визнається нормою jus cogens і основним принципом загального міжнародного права, сфера дії якого універсальна як за суб'єктами, так і за видами і галузями міждержавних відносин. Але ефективність реалізації цього принципу поки що недостатня. Отже, формальна заборона агресивної війни і запровадження формального обов'язку мирного вирішення міжнародних суперечок не призводить автоматично до мирних відносин.

Одним із вирішальних чинників, що визначає юридичний зміст цього принципу і практику його застосування, є суверенна рівноправність держав. Стверджується, що в наш час вона продовжує визначати найсуттєвіші характеристики механізму забезпечення ефективності дії норм міжнародного права. Саме суверенітет є гарантією існування сучасного стану міжнародних відносин, коли залежність політичної долі уряду будь-якої держави від внутрішньої політичної ситуації та громадської думки в цій країні є одним із вирішальних чинників його дій на міжнародній арені. За таких умов одним із ключових питань у вирішенні будь-якого міжнародного спору є проблема зменшення невпевненості та ризику керівництва країни - сторони міжнародного конфлікту щодо результату вирішення спору.

Сучасне міжнародне право вирішує це завдання шляхом надання державам - учасницям конфлікту можливості вільного вибору такого засобу вирішення спору, що найбільше відповідає його характеру, конкретним обставинам спору та іншим чинникам.

Найважливішими чинниками, що впливають на вибір конкретного засобу вирішення спору, є: невизначеність змісту значної кількості норм сучасного міжнародного права; різниця в релігійних, культурних, ідеологічних та політичних цінностях держав, рівнях їх розвитку; диспаритет реальних можливостей, якими володіють сторони конфлікту; характер предмету спору; роль третьої сторони у вирішенні суперечки та її вплив на свободу дій учасників спору; обов'язковість рішення для сторін спору; вартість процедури врегулювання та ін.

З іншого боку, держави нерідко використовують принцип вільного вибору мирних засобів як легальний засіб для затягування процесу розв'язання конфліктів, прикриття свого небажання якнайшвидше їх вирішити. Така поведінка держав є порушенням вимог принципу мирного вирішення спорів. Тому необхідно продовжувати запроваджувати і вдосконалювати механізми, які б спонукали держави до реального вибору конкретного засобу.

У підрозділі 1.2 "Звернення до регіональних органів або угод для вирішення міжнародних спорів" проаналізовано місце цього засобу вирішення спорів у системі інших засобів, а також притаманні йому переваги, завдяки яким спори вирішуються ефективніше.

Сьогодні активно обговорюється питання про перехід від європоцентричної моделі світу, виникнення якої пов'язується з появою сучасних суверенних держав, до глобального суспільства, елементи якого почали проявлятися лише в останні три десятиліття. Можна помітити тенденцію до децентралізації структури людського суспільства і міжнародного правопорядку.

У зв'язку з цим одне з головних питань, що постало перед людством, - як утримати децентралізоване міжнародне суспільство об'єднаним на основі панування права, і в той же час поважаючи його різноманіття. Як зробити, щоб суперечки, які виникають внаслідок співіснування і взаємодії різних економічних інтересів, релігійних переконань, культурних цінностей, ідеологій і боротьби за політичну владу держав вирішувалися без збройних конфліктів, справедливо і швидко.

Є всі підстави вважати, що істотна частка складових питань цього завдання може бути вирішена за допомогою регіональних механізмів, перш за все регіональних міждержавних утворень. На підтримку цієї думки свідчить наявність низки об'єктивних обставин.

По-перше, основні міжнародні інтеграційні процеси відбуваються в спеціалізованих галузях у рамках регіональних міжурядових організацій. По-друге, поширюється практика перенесення тягаря вирішення спорів на регіональні структури, а не на універсальному рівні. По-третє, привабливою рисою регіональних організацій є те, що основою інтеграції (і перш за все регіональної) є висока ступінь спільності інтересів її учасників, значна гомогенність поглядів, яких притримуються держави Регіну. Особливо показовим у цьому відношенні є Західна Європа.

Поєднання цих факторів дозволяє державам - членам регіональних організацій відносно легко нейтралізувати, а то й узагалі усунути негативний вплив існуючих на універсальному рівні факторів, що заважають врегулюванню міжнародних суперечок і впливають на процес вибору конкретного засобу їх вирішення. Так відбувається завдяки тому, що в межах регіональних організацій: а) нормативно-правове регулювання є більш гнучким, а тому держави мають змогу використовувати більш широкий спектр засобів вирішення спорів; б) невирішення спору загрожує значними економічними втратами; в) існує сприятливе середовище для створення ефективних правових (перш за все судових) механізмів реалізації міжнародно-правових норм.

Нарешті, регіональні організації мають значний потенціал у попередженні виникнення міждержавних спорів. По-перше, завдяки наданню права фізичним і юридичним особам безпосередньо оскаржувати дії держав - членів організації в судових органах організації зменшується потреба в застосуванні засобів дипломатичного захисту з боку держави. Тому багато спорів вирішується на рівні фізичних і юридичних осіб, не підіймаючись до класичного міждержавного рівня. По-друге, запроваджуються такі правові процедури, що не допускають прямого конфлікту між двома державами, що не можуть досягти згоди з певного питання. Натомість нерідко з формально-юридичної точки зору суперечка набуває вигляду спору між організацією, що намагається запровадити певний захід, та державою, яка не погоджується з ним. Усі ці аспекти можна чітко відстежити у діяльності ЄС.

У підрозділі також звертається увага на тенденцію зростання впливу фізичних і юридичних осіб на процеси міждержавного співробітництва в рамках регіональних організацій інтеграційного типу. Це знайшло відображення в правовому регулюванні. Зокрема, у переважній більшості спорів, що вирішуються регіональними міжнародними судами однією із сторін є фізична або юридична особа. Це дозволяє стверджувати, що принцип мирного вирішення спорів збагатився за рахунок вирішення спорів за участю приватних осіб. Можна припустити, що галузь вирішення міжнародних спорів перестає бути ексклюзивною сферою міжнародного публічного права. Тому не завжди відповідає сучасним реаліям точка зору, що всі міжнародні конфлікти повинні вирішуватися у суворій відповідності з принципом мирного вирішення спорів, як він сформульований у Статуті ООН.

Розділ 2 "Правові засоби вирішення спорів у Європейському Союзі" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Правові засоби вирішення міжнародних спорів у Європейському Союзі: загальна характеристика" на основі аналізу установчих договорів Європейського Союзу і Європейських співтовариств досліджено питання про загальні риси системи правових засобів вирішення спорів в рамках ЄС.

Починається розділ з огляду концепції поділу міжнародних спорів, а також засобів їх вирішення на правові та політичні (неправові). У дослідженні робиться висновок, що, незважаючи на досить умовний характер, ця класифікація має практичний сенс, оскільки дозволяє розмежувати різноякісні режими вирішення спорів.

На основі аналізу повноважень органів ЄС стверджується, що фактично єдиним правовим засобом вирішення спорів в рамках цієї організації є звернення до Суду Європейських співтовариств. (Звернення до арбітражного комітету відповідно до ст. 18 Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергії, що також відповідає всім критеріям правового засобу, на практиці не використовується). У той же час Суд не є єдиним засобом вирішення спорів, тобто не володіє монопольним правом вирішувати всі суперечки в рамках ЄС. Інші органи ЄС, зокрема Рада Європейського Союзу, Європейська Комісія, Палата аудиторів, Омбудсман, також вирішують різноманітні спори, але за допомогою політичних засобів.

У роботі доведено, що формально не існує заборони вирішувати спори, що виникають у ЄС, за межами цієї організації, наприклад, у рамках іншої міжнародної організації, хоча поки що такі випадки невідомі.

Суд має різні обсяги юрисдикційних повноважень залежно від галузі співробітництва (так званої опори Союзу). У рамках кожної з трьох опор юрисдикція Суду чітко визначена установчими договорами Співтовариств і Союзу. Водночас існують також "наскрізні" юрисдикційні повноваження (право перевіряти відповідність правових актів ЄС принципові дотримання прав людини), на підставі яких Суд може розглядати спори, що виникають у рамках будь-якої опори. З іншого боку, у рамках Європейського Союзу існують сфери співробітництва, на які взагалі не поширюється юрисдикція Суду. Зокрема Суд не має права вирішувати суперечки, що виникають із тлумачення й застосування Розділу І Договору про Європейський Союз, що визначає засади, принципи діяльності й організаційну структуру ЄС, а також Розділу V цього Договору (спільні закордонна політика і політика безпеки).

За певних умов можливий розгляд Судом на основі права Співтовариств спорів, що призводять до тлумачення і застосування норм Договору про ЄС. Це стосується: а) застосування бланкетних норм Договору про ЄС, що посилаються на юрисдикційні повноваження Суду на основі Договору про Європейське співтовариство; б) оскарження з посиланням на ст. 47 Договору про ЄС акту, затвердженого на підставі такої статті Договору про ЄС, застосування і тлумачення якої не охоплюється юрисдикцією Суду.

У підрозділі 2.2 "Юрисдикція Суду в рамках І опори Союзу (Європейські співтовариства)" досліджено особливості вирішення Судом спорів, що виникають при здійсненні співробітництва в рамках І опори ЄС.

Спори, двома сторонами яких є держава-член та/або орган ЄС, повинні вирішуватися тільки Судом, який згідно із ст. 220 Договору про Європейське співтовариство покликаний забезпечувати дотримання права при тлумаченні і застосуванні цього Договору.

Юрисдикція Суду поширюється на всі правовідносини, що виникають в рамках Співтовариств. Обсяг юрисдикційних повноважень Суду для всієї І опори є однаковим. Винятком (проте тимчасовим - до 1 травня 2004 р.) є спори в рамках Розділу IV Договору про Європейське співтовариство "Візи, притулок, імміграція та інші політики, пов'язані з вільним рухом осіб".

Особливість правопорядку Співтовариств полягає в тому, що його дотримання забезпечують не тільки органи ЄС, але і національні суди. Проте Суд здійснює контроль за їх рішеннями на основі процедури преюдиціальних звернень. Розвиток цього напрямку юрисдикційних повноважень Суду має великий вплив як на роль Суду у забезпеченні дотримання права ЄС, так і на право ЄС у цілому. При наданні преюдиціальних роз'яснень судам держав-членів Суд Європейських співтовариств має право тлумачити право ЄС. Таким чином Суд створює прецеденти, які потім використовує при вирішенні прямих позовів. Завдяки цьому Суд уникає політичного тиску з боку держав-членів при формуванні найважливіших принципів права ЄС.

У підрозділі 2.3 "Причини ефективності вирішення спорів Судом у межах Європейських співтовариств" досліджено питання про ефективність вирішення спорів у Cпівтовариствах. Зазначається, що на неї впливають дві категоріями чинників - неправові і правові. Предметом дослідження стали правові чинники, найважливішими з яких є: а) обмеження повноваження держав-членів тлумачити свої права і зобов'язання, що закріплені в установчих договорах Cпівтовариств, а також надання Суду ексклюзивної компетенції вирішувати всі питання щодо тлумачення і застосування права Співтовариств; б) обмеження права держав відповідно до загального міжнародного права використовувати принцип взаємності при порушенні міжнародно-правової норми іншою стороною, а також покладання обов'язку контролю за виконанням зобов'язань державами-членами на Європейську Комісію; в) створення механізмів, що дозволяють попереджати трансформацію спорів за участю фізичних і юридичних осіб на спори між державами-членами або між державами-членами і органами ЄС; г) забезпечення можливості трансформації міжнародного спору в спір на основі національного права, що вирішується в суді держави-члена; г) активна роль Суду у розширенні своїх повноважень, зокрема, шляхом розвитку інституту загальних принципів права Cпівтовариств, формування по суті обов'язкового прецедентного права; д) наявність дієвого механізму забезпечення виконання державами-членами рішень Суду.

У підрозділі 2.4 "Юрисдикція Суду в рамках ІІ і ІІІ опор Союзу (спільні закордонна політика і політика безпеки; поліцейське і судове співробітництво в кримінальних справах)" зроблено аналіз особливостей вирішення спорів, що виникають в межах ІІ і ІІІ опор Союзу.

Згідно із ст. 46 Договору про ЄС Суд взагалі не має юрисдикції щодо спорів, що виникають в рамках ІІ опори (спільні закордонна політика і політика безпеки). Тому такі спори повинні вирішуватися політичними засобами, перш за все шляхом звернення до Ради Союзу.

Стосовно ІІІ опори (поліцейське і судове співробітництво в кримінальних справах) юрисдикція Суду обмежена формами, що встановлені в ст. 35 Договору про ЄС. Вона є значно вужчою у порівнянні з юрисдикцією Суду в рамках І опори. Зокрема, суттєво обмежена юрисдикція Суду щодо надання преюдиціальних роз'яснень. По-перше, вона не є обов'язковою, бо залежить від бажання держав-членів її прийняти. По-друге, держави можуть суттєво обмежити коло національних судів, які мають право звернутися до Суду за роз'ясненням права ЄС. Запровадження цих обмежень, як показало дослідження, пояснюється значно більшою заполітизованістю цих сфер співробітництва у порівнянні з І опорою. Внаслідок цього більш ймовірним є виникнення проблем із забезпеченням єдності права ЄС і належного рівня судового захисту прав фізичних осіб.

Розділ 3 "Перспективи розвитку судової системи Європейського Союзу" складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто питання про можливий розвиток правових засобів вирішення спорів у ЄС.

У підрозділі 3.1 "Причини, що зумовлюють необхідність реформування судової системи ЄС" досліджено чинники, що вимагають реформування системи вирішення спорів Судом.

У 1980-1990 роках перед судовою системою Європейських співтовариств постала проблема надмірної завантаженості справами. Це призводить до збільшення середньостатистичної тривалості розгляду справ. Невирішення цієї проблеми загрожує серйозними негативними наслідками вже в найближчому майбутньому, що ставить під загрозу засади функціонування права ЄС і подальший розвиток європейської інтеграції.

Головними причинами цього явища, як показує проведене дослідження, є збільшення кількості держав-членів ЄС, розширення юрисдикційних повноважень Суду за рахунок нових галузей співробітництва та кола осіб, що мають право звертатися до Суду, процедурними моментами (зокрема, необхідністю значної кількості перекладів на всі офіційні мови Союзу). міжнародний правовий юрисдикційний суд

Можна стверджувати, що зараз Суд не відповідає новим реаліям європейської інтеграції: на нього все частіше покладаються функції, вирішення яких не передбачалося при його створенні.

У підрозділі 3.2 "Пропозиції щодо подальшого розвитку судової системи ЄС" розглянуто теоретичний доробок у дослідженні питання про подальшого розвитку судової системи ЄС.

Протягом 90-х років ХХ ст. було запропоновано велику кількість пропозицій щодо поліпшення діяльності й організації судової системи Союзу, які можна об'єднати у чотири групи.

Перша - це загальні вимоги, яким повинна відповідати судова система Союзу. Будь-які зміни в організації і повноваженнях Суду повинні забезпечувати реалізацію принципу верховенства права, належний рівень захисту прав приватних осіб, гарантованих правом ЄС, єдність тлумачення й застосування права Союзу, а також ефективну взаємодію національних судів і судового органу ЄС з цих питань.

До пропозицій другої групи віднесено ті, що спрямовані на визначення головних компонентів організації судової системи ЄС: а) впровадження механізму, який би забезпечував вирішальну роль преюдиціальних звернень від національних судів для функціонування системи; б) можливість обмеження кількості преюдиціальних звернень і прямих позовів до Суду; в) створення конституційного, регіональних або спеціалізованих судів; г) ефективний розподіл юрисдикції Суду та СПІ; д) визначення оптимальної кількості суддів та генеральних адвокатів і процедури їх призначення.

Третя група пропозицій стосується питання про можливі моделі організації судової системи ЄС у цілому. Проаналізовано декілька запропонованих моделей створення багаторівневої судової системи ЄС.

Нарешті, пропозиції четвертої групи - щодо змін процедурних аспектів діяльності Суду - в роботі не аналізувалися через їхню надзвичайну мінли вості, різноманітність і дуже велику кількість.

Підрозділ 3.3 "Реформування судової системи Європейського Союзу згідно з Ніццьким договором, укладеним 26 лютого 2001 року" присвячено дослідженню змін і доповнень до установчих договорів ЄС і Європейських співтовариств, що стосуються реформування повноважень судових органів ЄС.

Після набуття чинності Ніццького договору, затвердженого за результатами Міжурядової конференції в Ніцці (лютий - грудень 2000 року), в ЄС буде створено повноцінну судову система. Зараз же, з формальної точки зору, діє лише один судовий орган - Суд Європейських співтовариств, а СПІ "приєднаний" до нього.

Передбачається, що Суд Європейських співтовариств буде виконувати функції, які можна порівнювати із функціями органу конституційного нагляду європейських держав: визначати еволюцію розвитку права Європейського Союзу, забезпечувати єдність у тлумаченні і застосуванні установчих договорів Союзу і Співтовариств, вирішувати найважливіші для правової системи ЄС справи. Суд першої інстанції у результаті здійснення реформи стане повністю самостійним судовим органом. Він отримає повноваження вирішувати основний масив справ (переважну більшість прямих позовів і деякі категорії преюдиціальних звернень).

Буде запроваджено новий тип судових органів - судових колегій, які створюватимуться за рішенням Ради ЄС з метою вирішення у першій інстанції певних категорій справ.

З метою забезпечення єдності та послідовності у застосуванні й тлумаченні права ЄС, передбачається можливість апеляційного оскарження рішень СПІ (ухвалених як щодо прямих позовів, так і преюдиціальних звернень) та рішень судових колегій до Суду Європейських співтовариств.

Здійснену реформу загалом можна оцінити як достатню для подолання труднощів, проаналізованих у підрозділі 3.1. У той же час держави - члени ЄС передбачили можливість швидкого коректування параметрів судової системи ЄС шляхом спрощення процедури внесення змін до Статуту і Правил процедури судів ЄС.

ВИСНОВКИ

Висновки, яких дійшов дисертант у результаті дослідження, підсумовані наприкінці кожного підрозділу та розділу роботи. Серед висновків, що зроблені в дисертації, найважливішими є такі.

1.Одним з головних факторів, що визначає розвиток юридичного змісту принципу мирного вирішення міжнародних спорів і практики його застосування, є суверенна рівноправність держав. Вона визначає вирішальні характеристики механізму забезпечення ефективності дії норм міжнародного права. Саме суверенітет є гарантією існування сучасного стану міжнародних відносин, коли залежність політичної долі уряду будь-якої держави від внутрішньої політичної ситуації та громадської думки в цій країні є одним з вирішальних чинників його дій на міжнародній арені.

2.Сучасне міжнародне право надає державам - учасникам міжнародного спору можливість вільного вибору такого мирного засобу його вирішення, що найбільше відповідає характеру, конкретним обставинам спору та іншим чинникам. Таким чином робиться спроба вирішити проблему зменшення невпевненості та ризику керівництва країни, що є стороною міжнародного конфлікту, щодо результату його розв'язання, а також спонукати до вибору конкретного мирного засобу, до швидкого і сумлінного залагодження спору.

3.На регіональному рівні, нижчому у порівнянні з універсальним, легше досягати обов'язковості застосування процедур мирного врегулювання спорів. Однією з основних причин цього є високий ступінь однорідності держав регіону внаслідок спільності їх інтересів, гомогенності політичних, ідеологічних, культурних поглядів.

4.У межах регіональних організацій існують набагато сильніші, ніж на універсальному рівні, передумови для розвитку правових (перш за все судових) механізмів реалізації міжнародно-правових норм і вирішення спорів.

5.Регіональні організації мають значний потенціал попередження виникнення міждержавних спорів. Особливе значення має запровадження таких правових процедур, що не допускають міждержавного конфлікту, а натомість призводять з формально-юридичної точки зору до спору між приватними особами або між державою й міжнародною організацією.

6.Ефективність вирішення спорів у Європейських співтовариствах викликана двома категоріями чинників - неправовими і правовими. З останніх найбільш важливими є такі:

-обмеження повноважень держав-членів тлумачити свої права і зобов'язання. Надання Суду ексклюзивної компетенції вирішувати всі питання щодо тлумачення і застосування права Співтовариства;

-обмеження права держав відповідно до загального міжнародного права використовувати принцип взаємності при порушенні міжнародно-правової норми іншою стороною. Покладання обов'язку контролю за виконанням зобов'язань державами-членами на контролюючий орган Співтовариств - Європейську Комісію;

-створення механізмів, що попереджають трансформацію спорів за участю фізичних і юридичних осіб на спори між державами або державами і органами ЄС;

-наявність можливості трансформації міжнародного спору в спір на основі національного права в суді держави-члена. Одночасно цей процес забезпечується контролем з боку Суду через повноваження надавати преюдиціальні висновки;

-активна роль Суду у розширенні своїх юрисдикційних повноважень, зокрема, шляхом розвитку інституту загальних принципів права Співтовариств, формування по суті обов'язкового прецедентного права;

-наявність ефективного механізму забезпечення виконання державами-членами рішень Суду.

7.Причиною обмеження повноважень Суду в рамках ІІ і ІІІ опор ЄС є значно більша заполітизованість цих сфер співробітництва у порівнянні з І опорою. Внаслідок цих обмежень можливе погіршення рівня судового захисту прав фізичних осіб і забезпечення єдності права ЄС.

8.Будь-які зміни в правовому статусі Суду Європейських співтовариств повинні забезпечувати реалізацію принципу верховенства права, належний рівень захисту прав приватних осіб, єдність тлумачення й застосування права ЄС, ефективну взаємодію національних судів і Суду.

9.Головними аспектами (компонентами) організації судової системи, які визначають основні параметри реформування Суду Європейських співтовариств, є необхідність забезпечення вирішальної ролі преюдиціальних звернень від національних судів для функціонування системи; питання про певні обмеження кількості звернень до Суду; про необхідність створення конституційного, регіональних чи спеціалізованих судів; про ефективний розподіл юрисдикції між Судом Європейських співтовариств і СПІ; про кількість суддів та генеральних адвокатів і процедуру їх призначення.

10.Після набуття чинності Ніццьким договором, укладеним 26 лютого 2001 р., буде створена нова судова система в ЄС. Суд Європейських співтовариств матиме повноваження, притаманні органу конституційного нагляду: визначати еволюцію розвитку права ЄС, забезпечувати єдність у тлумаченні і застосуванні установчих договорів Союзу і Співтовариств, вирішувати найважливіші справи. СПІ буде вирішувати основний масив справ.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Основні положення дисертації були викладені в таких роботах:

1.Буроменский М. В., Хорольский Р. Б. Защита прав человека в Европейском Союзе // Проблеми законності. Вип. 36: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - С. 84-90.

2.Хорольський Р. Б. Судовий прецедент як джерело права Європейського співтовариства // Проблеми законності. Вип. 39: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - С. 204-210.

3.Хорольський Р. Б. До питання про місце судового прецеденту в системі джерел права Європейського співтовариства // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: Зб. наук. статей / Голова редкол. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - С. 261-269.

4.Хорольський Р. Б. Принцип свободи вибору засобів мирного вирішення міжнародних спорів // Проблеми законності. Вип. 43: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - С. 212-219.