Апеляційне оскарження рішень суду як конституційна засада судочинства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Історичний аспект та сучасність

Підстави для скасування або зміни рішення суду

Рішення, які приймаються апеляційною інстанцією

Перелік використаної літератури та нормативно-правових актів

апеляційний суд провадження

Вступ

Реалізація права заінтересованою особою на перевірку судового рішення є конституційною гарантією захисту своїх прав та справедливості. Тим більш, що така перевірка здійснюється іншим колегіальним складом суду, який незалежить від суду, що постановлював оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той же суд може скасувати попередне рішення і, дослідивши необхідні обставини, постановити своє, більш надійне.

Такий порядок перевірки судових рішень називається апеляційним, тобто це стадія кримінального процесу, в якій за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу суд переглядає кримінальну справу.

Перевірка вироків, постанов і ухвал суду провадиться з метою забезпечення правильного та однакового застосування судами матеріального та процесуального законодавства. Якщо при розгляді справи були допущені порушення кримінального та кримінально-процесуального Законів, що могли вплинути на законність та обгрунтованість вироку, це обов'язково повинно бути підставою для скасування вироку суду, з тим щоб кожна особа мала гарантію на справедливість і захист своїх прав та законних інтересів у судах апеляційної інстанції.

Історичний аспект та сучасність

Більша частина теріторії України протягом віків розвивалась відповідно до європейських поглядів та ідеалів, тому інститут апеляції відомий їй здавна. Уже з 1581 року діяв Головний литовський трибунал як основна апеляційна інстанція у Великому князівстві Литовському, Руському та Жематійському, в яке входили землі України.

Багатовіковий досвід апеляційних судів та апеляційного провадження в Україні був зібраний, вивчений та докладно врегульований у „Правах, за якими судиться малоросійський народ. 1743”. У цьому правовому документі апеляція визначалась як „правильне відкликання і перенесення з нижчого суду до вищого справи сторін, коли одна якась із них вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому нижчому суді”.

У 1864 року апеляційна перевірка судових рішень була сприйнята і запроваджена в Російській імперії, проте діяла лише до 1918 року. Потім були Кримінально-процесуальні кодекси 1922, 1927, 1960 років...

Але додержуючись багатовікових історичних традицій, законодавець відновив у судочинстві України апеляційну перевірку судових рішень, зокрема у 2001 році згідно з Конституцією України, в главах 29-30 КПК України було передбачено порядок апеляційної перевірки вироків, постанов та ухвал суду, постановлених місцевими судами. Разом з тим не додержано послідовності, оскільки щодо вироків, постанов та ухвал, постановлених апеляційними судами як судами першої інстанції, тобто у найбільш складних справах було залишено касаційну перевірку. Але сподіваємось, що ця послідовность буде виправлена зі створенням Апеляційного суду України.

Таким чином, понад вісімдесят останніх років Україна не знала апеляційного перегляду судових справ. Однак апеляційне провадження по кримінальним справам діє вже шостий рік, і в перспективі передбачаються зміни та новели, які готує нам законодавець в новому Кримінально-процесуальному кодексі України.

Підстави для скасування або зміни постанови, ухвали суду

У другому питанні цієї праці спробуємо прокоментувати окремий перелік норм, які мають важливе значення при судовому провадженні по перевірці вироків, постанов і ухвал суду, а саме при скасуванні або зміні вироку чи постанови.

Результати розгляду судом апеляційної інстанції у кожному конкретному випадку залежать від того, чи були ним встановлені порушення закону, які саме порушення були виявлені, про які порушення ставиться питання в апеляції.

Кажучи щодо самих підстав, то слід вказати, що це сукупність достовірних даних, які вказують на незаконність і (або) необгрунтованість вироку чи постанови. До таких підстав чинний КПК України в ст. 367 відносить:

1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;

3) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

4) неправильне застосування кримінального закону;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вищевказані підстави при скасуванні або зміні вироку (постанови) тотожні. Одні і ті ж порушення в залежності від конкретних обставин справи можуть свідчити про необхідність як скасування, так і зміни вироку (постанови).

Виключенням є такі істотні порушення кримінально-процесуального Закону, при виявленні яких вирок завжди підлягає скасуванню.

Слід зазначити, що при встановленні кількох підстав для скасування або зміни вироку чи постанови суд апеляційної інстанції повинен вказати у своєму рішенні всі такі підстави.

Вказана ст. 367 має загальний характер, а кожен її пункт більш суттево передбачається законодавцем у ст. ст. 368-372 КПК України.

Розкриваючі зміст підстав для скасування або зміни вироку чи постанови треба звертатись не тільки до спеціальних статей (368 - 372), а й до загальних, наприклад, ст. ст. 22, 64 та інші.

Однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства

Диспозиція ст. 368 КПК України передбачає, що однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Дізнання, досудове чи судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним:

* коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;

* коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;

* коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

* коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.

Науково-практичні коменарі визначають, що однобічним або неповним є таке дізнання, досудове або судове слідство, у процесі якого:

> не досліджені всі обставини, що підлягають встановленню та доведенню, тобто ті обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі (ст. 64 КПК України) :

а) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) ;

б) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

в) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

г) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння;

> не встановлені обставини, що передбачені ст. 6 КПК України, які виключають провадження у справі:

- за відсутністю події злочину;

- за відсутністю в діянні складу злочину;

- внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;

- щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

- за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених КПК України;

- за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого;

- щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

- щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

- щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

- якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

> обставини справи не підверджуються сукупністю доказів, отриманих відповідно до закону.

Тобто, з вищенавеведеного слідує, що однобічним та (або) неповним дізнанням, досудовим або судовим слідством є як нез?ясування всіх істотних обставин справи, так і недостатність доказів, їх поверхневе дослідження.

Таке відношення вищевказаних державних органів має місце, наприклад, коли:

* належним чином не з?ясовані обставини, що характеризують об?єкт і об?єктивну сторону злочину: зміст діяння, навність причинного зв?язку між діянням і наслідками та ін. ;

* всебічно і повно не досліджені обставини, на підставі яких встановлюється суб?єктивна сторона злочину: вина, її форми мотиви здійснення злочину та ін. ;

* поверхово досліджено обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності, дані, що характеризують особу обвинувачуваного, обставини, що пом?якшують чи обтяжують покарання, та ін.

* не з'ясовано наявність або відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності;

* не достатньо глибоко досліджені характер і розмір заподіяної злочином шкоди;

* не встановлено роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину;

* не виявлені причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для правильного виришення справи;

* поверхово досліджені умови життя і виховання неповнолітніх обвинувачених, причини і умови що сприяли вчиненню ними злочинів;

* невжиті заходи до перевірки показань заінтересованих учасників процесу, покладених в основу судрвих рішень;

* не з'ясовані причини істотних протеріч у доказах;

* висновки суду побудовані на припущеннях, не проведені необхідні експнртизи, не витребувані документи, не проведені обшук, виїмка та ін. ;

* не повно досліджені версії обвинувачення або захисту;

* без достатніх підстав відхилені клопотання про перевірку обставин, що мають значення для справи;

* не допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи;

* суд необгрунтовано обмежився оголошенням показань свідків замість безпосереднього допиту їх;

* не з?ясовано обставини, що мають значення для порушення кримінальної справи стосовно осіб, які причетні до злочину і встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених у справі.

Слід зазначити, що якщо однобічність або неповнота дослідження обставин справи допущені при проведенні судового слідства, судове рішення скасовується і справа направляється на новий судовий розгляд. У випадках однобічності або неповноти проведення дізнання, досудового і судового слідства або тільки дізнання і досудового слідства, справа направляється на додаткове розслідування тільки тоді, коли ця однобічність і неповнота не можуть бути усунуті в судовому засіданні (ст. 281 КПК України).

При розгляді справ, що надійшли після проведення додаткового розслідування, суди першої інстанції перевіряють, чи повно досліджені органами досудового слідства обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на дослідування, оскільки нез?ясування цих обставин, якщо вони мають істотне значення для правильного вирішення справи, може бути визнано підставою для скасування судових рішень.

Хоч апеляційним судам і надано право скасовувати вироки судів першої інстанції і повертати справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, але ж вони, користуючись правом проводити судове слідство, повинні робити це у всіх випадках, коли певні дії можна виконати у судовому засіданні апеляційного суду (допитати свідків, потерпілих, витребувати і дослідити документи тощо).

Невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи

Переходячи до невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, слід зазначити, чинний КПК України має чотири підстави при яких вирок чи постанова вважається такою, що не відповідає фактичним обставинам справи:

1) коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні;

2) коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

4) коли висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності.

Вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи свідчать про помилки суду, пов?язані з оцінкою доказів і мотивованістю судових рішень. Вони (помилки) можуть бути підставою для скасування або зміни вироку, постанови лише за умови, що могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання вбо на застосування примусових заходів виховного або медичного характеру. Відсутність оцінки доказів також свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, якщо судове рішення грунтується на матеріалах розслідування, не досліджених у суді або не підтверджених даними судового слідства; на матеріалах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання доказів; на доказах суперечливих, спростованих або не підверджених іншими доказами, які немотивовано відкинув суд; на доказах, достовірність яких викликає сумнів; на визнанні або запереченні вини обвинувачуваним у процесі розслідування, не підтверджених іншими доказами.

Слід зазначити, що до обставин, що можуть істотно вплинули на висновки суду, відносяться обставини:

- що виправдовують обвинуваченого;

- що викривають обвинуваченого;

- пом?якшують покарання;

- обтяжуючі покарання;

- що виключають провадження у спрві.

Висновки суду у вироку або постанові повинні бути належним чином мотивовані. За наявності суперечливих доказів суд повинен у мотивувальній частині вироку, постанови проаналізувати їх, навести мотиви, з яких взято до уваги одні докази і відкинуто інші.

Висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній частинах вироку, постанови, повинні бути узгоджені між собою і не можуть містити протиріч. Висновки і рішення, викладені в резолютивній частині, повинні логічно випливати з оогрунтування, що міститься в мотивувальній частині.

Істотне порушення кримінально-процесуального Закону

Ст. 370 КПК України передбачає істотні порушення закону, які можуть бути підставою для скасування або перегляду рішення (постанови) суду.

Щодо визначення істотних порушеннь вимог кримінально-процесуального закону, то це такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обгрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Істотні порушення кримінально - процесуального Закону поділено на дві групи:

1) умовні, тобто такі, істотність яких визначає відповідний суд і які завадили об?єктивному розгляду справи і винесенню законного й обгрунтованого вироку;

2) безумовні, тобто такі, істотність яких насамперед визначена законом і в разі їх виявлення вирок обов?язково скасовуеться.

Ч. 2 ст. 370 КПК України передбачає, що вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо:

1) за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

2) вирок винесено незаконним складом суду;

3) порушено право обвинуваченого на захист;

4) порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

5) розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

6) справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого частиною другою статті 262 КПК України;

7) порушено правила підсудності;

8) порушено таємницю наради суддів;

9) вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

10) у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених КПК України випадках не фіксувався технічними засобами;

11) порушено вимоги статей КПК України про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

12) обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому;

13) порушено вимоги статей КПК України, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом.

За доцільне буде зазначити, що неухильне дотримання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини в справі й прийняття правильного рішення.

Істотне порушення кримінально-процесуального Закону є підставою тільки для скасування вироку (постанови) з направленням справи прокурору, на додаткове розслідування або новий судовий розгляд.

Такі порушення можуть бути допущені в стадії дізнання, досудового і судового слідства. Вони можуть торкатися прав і законних інтересів як підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їхніх захисників, законних представників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача і їхніх представників, якщо це перешкодило суду повно і всебічно розглянути справу і вплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку (постанови).

Також слід зазначити, що порушення кримінально-процесуального Закону, що не вплинули і не могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку (постанови), не визнаються істотними (наприклад, порушення строків попереднього розгляду справи судом (ст. 241 КПК України) або призначення справи для розгляду в суді (ст. 256 КПК України). Такі порушення не тягнуть за собою скасування вироку (постанови), однак суд апеляційної інстанції вправі реагувати на них окремою ухвалою.

Ч. 2 ст. 370 КПК України містить перелік порушень процесуального Закону, істотність яких встановлена законодавцем. У зв'язку з цим вони завжди тягнуть за собою скасування вироку (постанови). Порушення, що викликають обов'язкове скасування вироку (постанови), називаються безумовними підставами, оскільки вищестоящий суд завжди у таких випадках зобов'язаний скасувати судове рішення.

Безумовною підставою для скасування обвинувального вироку (постанови) є наявність підстав для закриття справи (ст. ст. 6, 7, 71, 72, 8, 9, 10, 111, 213, 282, 376 КПК України).

Цей перелік містить наступне:

1) У законі немає визначення «законний» або «незаконний» склад суду. Незаконним визнається склад суду, якщо були підстави, які виключали участь судді в розгляді справи (ст. ст. 54, 55 КПК України) ; вирок (постанова) підписаний суддею, що не брав участі у розгляді справи; порушені правила про розгляд справи судом у складі трьох суддів або двох суддів і трьох народних засідателів у випадках, передбачених ч. 2 і 3 ст. 17 КПК України; суддя або судді, що розглянули справу, обрані в суд, якому дана справа не підсудна; у розгляді справи брали участь суддя або народний засідатель, термін повноважень яких минув; хоча б один із суддів не був обраний Верховною Радою України або призначений Президентом України у встановленому законом порядку; якщо суд у встановленому законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді або народного засідателя.

2) Істотними порушеннями кримінально-процесуального Закону визнаються порушення, що позбавляють або обмежують право обвинуваченого на захист.

До порушень права обвинуваченого на захист відносяться:

- порушення вимог ст. 45 КПК України про обов'язкову участь захисника при проведенні дізнання, досудового слідства й у розгляді справи судом;

- порушення порядку запрошення і призначення захисника (ст. 47 КПК України), зокрема незабезпечення участі захисника, якщо про це клопоче обвинувачений, необговорення питання про вимушений характер відмови обвинуваченого від захисника, а також порушення порядку заміни захисника (ст. 46 КПК України) ;

- участь у справі захисника за наявності умов, що виключають участь саме цієї особи (ст. 61 КПК України) ;

- формулювання обвинувачення, наведене в обвинувальному висновку, істотно відрізняється від пред'явленого обвинувачення і погіршує становище обвинуваченого;

- особа засуджена за законом, за яким обвинувачення їй не пред'являлося або було пред'явлене неконкретно, без зазначення місця, часу, мотивів вчинення злочину, кваліфікуючих ознак та ін. ;

- незабезпечення участі захисника у справах стосовно осіб, хоча і визнаних осудними, але таких, що страждають постійним або тимчасовим розладом психічної діяльності, істотними дефектами мови, зору, слуху, іншою подібною недугою;

- задоволення клопотання обвинуваченого про відмову від захисника, якщо обвинувачений за станом свого здоров'я не міг сам забезпечити свій захист;

- розгляд справи судом без допиту підсудного, що не відмовився від дачі показань;

- розгляд справи судом апеляційної або касаційної інстанції без участі підсудного або його захисника, якщо вони не були сповіщені про час судового засідання і це позбавило їх можливості взяти в ньому участь (ст. ст. 354, 389 КПК України).

Складання якихось процесуальних документів про ознайомлення чи неозйомлення учасників процесу з матеріалами справи, як і фіксація його перебігу, на цій стадії закон не вимагає, тому ніяких правових наслідків від того, що хтось бажав, але не ознойомився не ознайомився з матеріалами справи, не виникає.

3) Істотним порушенням кримінально-процесуального закону є незабезпечення обвинуваченому і захисникові, що не володіють мовою судочинства, можливості користуватися в будь-якій стадії процесу рідною мовою або мовою, якою вони володіють. Обвинуваченому, що не володіє мовою судочинства, забезпечується право користуватися послугами перекладача, а особам, що є глухими або німими, - послугами особи, що розуміє їхні знаки.

4) Слідчий і особа, що провадить дізнання, підлягають відводу, якщо вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або їхніми родичами, а також родичами обвинуваченого; якщо вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; якщо вони або їхні родичі заінтересовані в результатах справи; за наявності інших обставин, що викликають сумнів у їхній об'єктивності. При розгляді справи допускається відсутність підсудного, який за ухвалою суду був виведений із залу судового засідання тимчасово або на увесь час судового розгляду справи за порушення порядку засідання (ч. 1 ст. 272 КПК України).

Вирок (постанова) постановляється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Перебування в нарадчій кімнаті сторонніх осіб, крім суддів, що входять до складу суду у даній справі, інших осіб, у тому числі запасних суддів, секретаря судового засідання, а також розголошення думок, висловлених у нарадчій кімнаті, Законом заборонено (ст. 322 КПК України). Вирок (постанова) підписується всіма суддями або суддею, якщо справа розглядалася ним одноособово.

5) Безумовною підставою для скасування вироку (постанови) є відсутність протоколу судового засідання, а також невиконання вимог закону про повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючої апаратури або інших технічних засобів. Таке фіксування судового процесу здійснюється за вимогою хоча б одного учасника судового розгляду справи в суді першої інстанції при розгляді справи по суті або в апеляційному суді, а також з ініціативи суду (ст. 871 КПК України).

6) Підлягає скасуванню вирок (постанова) у випадку, якщо не виконані вимоги закону про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення.

7) Непред'явлення обвинувачення є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

8) Вирок підлягає скасуванню, якщо обвинувальний висновок не затверджений прокурором або якщо він не був вручений обвинуваченому. Копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду вручаються підсудному не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи судом.

9) Ненадання судом підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом (ст. ст. 318, 319 КПК України) є істотним порушенням кримінально-процесуального Закону, що тягне за собою безумовне скасування вироку.

Крім того, істотність деяких порушень кримінально-процесуального закону визначається судом апеляційної (касаційної) інстанції під час розгляду справи в залежності від конкретних її обставин, які свідчать про те, що порушення перешкоджали або могли перешкодити суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок або постанову (ч. 1 ст. 370 КПК України).

До таких порушень кримінально-процесуального закону відносяться, зокрема:

- проведення досудового слідства без порушення кримінальної справи;

- порушення справи неправомочною особою;

- якщо після провадження додаткового розслідування справи не складено новий обвинувальний висновок;

- необґрунтоване виділення справи стосовно одного або декількох обвинувачених, якщо це відіб'ється на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження доказів і вирішення справи;

- порушення вимог ст. 112 КПК України про підслідність: проведення дізнання замість досудового слідства, проведення провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів про злочини, не передбачені ст. 425 КПК України;

- порушення порядку направлення матеріалів, зібраних у процесі досудової підготовки, до суду (ст. 426 КПК) ;

- якщо у вироку (постанові) не зазначені діяння, вчинені даною особою.

Неправильне застосування кримінального Закону

Неправильне застосування кримінального Закону означає, що суд не застосував закон, який підлягає застосуванню; суд застосував закон, який не підлягає застосуванню; суд допустив неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Форми неправильного застосування кримінального Закону, взаємопов'язані. Застосування судом закону, який у даному випадку не підлягає застосуванню, є порушенням принципів законнності. Неправильне тлумачення кримінального Закону, як правило, є причиною зазначених порушень кримінального Закону.

Неправильне застосування кримінального Закону полягає в неправильному застосуванні норм як Особливої, так і Загальної частин Кримінального кодексу України: неправильна кваліфікація діяння; порушення правил призначення покарання; неправильне застосування норм, що визначають поняття злочину, строків давності й інших норм, що може спричинити необґрунтоване засудження або виправдання підсудного, призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного, а також інші негативні наслідки.

Таке неправильне застосування кримінального Закону може виражатися:

а) в застосуванні Закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили;

б) у необгрунтованому застосуванні кримінального Закону, що не має зворотної дії в часі, і навпаки - в незастосуванні Закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом сили (ст. 5 КК України) ;

в) у помилці при застосуванні положень Закону про форму вини, співучасть у вчиненні злочину; у помилковому визначенні кола суб'єктів кримінальної відповідальності за певний злочин, стадій вчинення злочину, обставин, що виключають злочинність діяння, кваліфікуючих ознак злочину.

Також при призначенні покарання неправильне застосування кримінального Закону може полягати:

- в недотриманні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;

- у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті Кримінального кодексу України, за якою кваліфіковане діяння підсудного; в призначенні покарання понад максимальний строк виду покарання, встановлений Кримінальним кодексом України;

- у неправильному застосуванні або незастосуванні акта амністії; у помилковому застосуванні додаткового покарання, не передбаченого санкцією статті, за якою підсудний визнаний винним (за винятком позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю) ;

- у порушенні правил складання покарань і заліку строку попереднього ув'язнення;

- у визнанні судом при призначенні покарання обставиною, що обтяжує покарання, обставину, не зазначену в ч. і ст. 67 КК України.

Неправильним застосуванням закону є також відсутність у резолютивній частині посилання на статтю (її частину, пункт) кримінального Закону, застосовану судом.

Встановивши неправильність застосування кримінального закону судом першої інстанції, апеляційний суд повинеи внести у судове рішення необхідні зміни або скасовати його і направляє справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд з дотриманням умов, передбачених ст. 373, 374 КПК України, або скасувати судове рішення і постановляє свій вирок у випадках, передбачених ст. 378 КПК України.

Якщо порушення кримінального Закону спричинило призначення несправедливого покарання, апеляційний суд в ухвалі вказує дві підстави для зміни або скасування вироку - неправильне застосування кримінального Закону і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого (ст. 372 КПК України).

Слід зазначити, що конкретні форми вияву неправильного застосування закону, які найчастіше трапляються у судовій практиці, - це «застосування закону, який втратив чинність або ще не набрав чинності; необгрунтоване застосування закону, який немає зворотної сили, і незастосування кримінального закону, який має зворотну силу, допущення помилки щодо форми вини, необхідної оборони, співучасті у вчиненні злочину, у визначенні кола суб'єктів кримінальної відповідальності за певний злочин, щодо стадії вчинення злочину, кваліфікуючих ознак злочину; відсутність у вироку пункту чи частини статті кримінального закону, який застосовує суд; неправильне застосування закону, який застосовує суд.

Невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого

Невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого може бути самостійною підставою для скасування або зміни вироку у випадку, якщо відсутні підстави, передбачені пп. 1-4 ч. і ст. 367 КПК України.

Згідно зі ст. 65 КК України України, що визначає загальні принципи призначення покарання, суд призначає покарання:

* у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

* відповідно до положень Загальної частини КК України;

* враховуючи ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Особі, що вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів.

Закон вважає покарання явно несправедливим, якщо суд призначив надто м'яке покарання за тяжкий злочин або надмірно суворе покарання - за незначний злочин, а також у всіх випадках, коли порушений принцип індивідуалізації покарання.

Явна несправедливість може мати місце у разі призначення як основного, так і додаткового покарання, при визначенні як строку, так і виду покарання.

Наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним і не підлягає поширювальному тлумаченню. При призначенні покарання суд не вправі визнати обставинами, що обтяжують покарання, обставини, не зазначені в цій статті (невизнання підсудним вини, невідшкодування збитків та ін.). Не повинні враховуватися як обтяжуючі і ті обставини, що передбачені в Особливій частині КК України як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію. Суд апеляційної інстанції повинен виключити посилання у вироку на зазначені обставини й у зв'язку з цим обговорити питання, чи не вплинуло визнання таких обставин обтяжуючими на призначення покарання.

У випадку надмірної суворості призначеного покарання суд апеляційної інстанції вправі змінити вирок і пом'якшити покарання на підставі даних про наявність обставин, які пом'якшують покарання, але не були враховані при постановленні вироку, а також на підставі даних, що знаходяться в додатково представлених матеріалах.

А якщо суд апеляційної інстанції визнає покарання надмірно м'яким, то у відповідності зі ст. 378 КПК України за наявності апеляції прокурора, потерпілого або його представника, у якій ставиться питання про скасування вироку саме з цих підстав, він вправі скасувати вирок суду першої інстанції й постановити свій вирок, призначивши більш суворе покарання. Але у цьому випадку суд не може змінити формулювання обвинувачення і доказову базу, визнану судом першої інстанції, а тільки вправі збільшити покарання як за окремими статтями КК України, за якими кваліфіковано злочин, так і за сукупністю злочинів і сукупністю вироків.

За доцільне слід зазначити, що проект нового КПК України не змінює підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, змінюється лише нумерація статей.

Рішення, які приймаються апеляційною інстанцією

Зміна вироку (постанови) апеляційним судом.

Ст. 373 КПК України передбачає, що апеляційний суд змінює вирок у випадках:

* пом'якшення призначеного покарання, коли визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого;

* зміни кваліфікації злочину і застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин;

* зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину;

* в інших випадках, коли зміна вироку не погіршує становища засудженого.

Апеляційний суд змінює постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру у випадках:

* зміни кваліфікації суспільно небезпечного діяння і застосування статті Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння;

* пом'якшення виду примусового заходу виховного чи медичного характеру.

Слід зазначити, що зміна вироку або постанови апеляційний судом допускається, якщо цим не погіршуеться становище засудженого або особи, щодо якої застосовані примусові заходи виховного або медичного характеру.

Перелік підстав для зміни вироку (постанови) не є вичерпним. Апеляційний суд вправі застосувати кримінальний Закон закон про менш тяжкий злочин; виключити окремі епізоди обвинувачення, які не підтверджені доказами або не мають складу злочину чи поставлені у вину з порушенням процесуального закону, якщо направлення справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд буде визвано недоцільним; пом'якшити призначене покарання, виключити цілком або частково конфіскацію майна вбо будь-яке інше додаткове покарання; змінити рішення про долю речових доказів, а також внести інші зміни за умови, що вони не погіршують становище засудженого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру.

Якщо засуджений був визнаний винним у вчиненні злочину, кваліфікованого за однією статтею КК України, а апеляційний суд дійде висновку, що його дії слід кваліфікувати за двома або більше статтями, що пом'якшують відповідальність, апеляційний суд вправі внести у вирок відповідні зміни.

Зменшувати обсяг обвинувачення, а також змінювати кваліфікацію злочину і застосовувати закон про менш тяжкий злочин, апеляційний суд повинен обговорити питання і про пом'якшення покарання, а при залишенні його без зміни - привести мотиви такого рішення.

Якщо апеляційний суд встановить неправильне застосування судом першої інстанції принципу поглинання призначених покарань замість передбаченого Законом принципу складання, то він вправі перейти до принципу складання якщо покарання, призначене ним остаточно, не буде перевищувати розміру покарання, визначеного вироком.

При пом'якшенні засудженому основного покарання, у тому числі і при переході в порядку ст. 69 КК України до більш м'якого виду покарання, ніж передбаченого законом, апеляційний суд може залишити без зміни вирок у частині призначення додоткового покарання.

Якщо при розгляді справи неповнолітнього апеляційний суд дійде висновку, що виправлення винного, який вчинив вперше злочин невеликої або середньої тяжкості, можливе без застосування покарання, то суд вправі в порядку, встановленому законом, застосовати щодо неповнолітнього один із примусових заходів виховного характеру, передбачених ст. 105 КК України.

Апеляційний суд вправі внести у вирок зміни, що стосуються відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної злочином, і не тільки зменшити, але і збільшити розмір стягнення, якщо судом першої інстанції повно і правильно встановлені обставини, які визначають розмір збитків, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права.

Якщо зміна розміру збитків може вплинути на кваліфікацію злочину або на визначення обсягу обвинувачення у бік, що погіршує становище засудженого, вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, за умови, якшо з цих підстав подана апеляція прокурором або потерпілим чи його представником. У випадку скасування вироку суду першої інстанції і постановлення апеляційним судом свого вироку, який збільшує обсяг обвинувачення (за умови, якщо це обвинувачення пред'являлося засудженому і від нього він захищається в суді першої інстанції), апеляційний суд вправі прийняти рішення, що стосується відшкодування збитків у цій частині (п. 1 ч. 1 ст. 378 КПК України).

Також апеляційний суд вправі внести в постанову суду першої інстанції про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру зміни, що стосується тільки поліпшення становища особи, до якої застосовані такі заходи: змінити кваліфікацію суспільно небезпечного діяння і застосувати статтю КК України, що передбачає відподальність за менш тяжке діяння, пом'якшити вид примусового заходу виховного характеру, застосуваний до неповнолітного (ст. 97 КК України), або вид примусового заходу медичного характеру (ст. 94 КК України).

Скасування вироку (постанови) з поверненням справи прокурору, на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд

Апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повертає справу на додаткове розслідування у таких випадках:

* коли під час дізнання чи досудового слідства були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального Закону, які виключали можливість постановлення вироку чи постанови;

* якщо є підстави для застосування кримінального Закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчиненні якого засудженому не пред'являлось, якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника;

* якщо є підстави для застосування кримінального Закону, який передбачає більш тяжке на відміну від встановленого досудовим слідством суспільно небезпечне діяння, у справах про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

* якщо при апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні (в проекті нового КПК України цей пункт виключений).

Апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повертає справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, якщо при розгляді справи в суді першої інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального Закону, які виключали можливість постановлення вироку чи постанови, зокрема, порушення, зазначені в пунктах 2, 3, 4, 6-10, 13 частини другої статті 370 КПК України.

Скасовуючи вирок (постанову), апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального Закону та покарання.

Апеляційний суд вправі скасувати вирок (постанову) і повернути справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд у частині обвинувачення, залишивши в решті судове рішення без зміни, за умови, що це обвинувачення мало самостійну кримінально-правову кваліфікацію і може бути розглянуто в окремому провадженні.

У разі скасування вироку (постанови) внаслідок порушень, допущених при розгляді справи в суді, справа направляється для нового розгляду до суду, який постановив вирок, але в іншому складі суддів.

У разі скасування вироку (постанови) з поверненням справи на додаткове розслідування, справа надсилається прокурору через суд, який постановив вирок (постанову).

Вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

Рішення про скасування вироку (постанови) і повернення справи на додаткове розслідування або новий судовий розгляд апеляційний суд приймає в залежності від того, де було допущене порущення закону, що стало підтавою для скасування судового рішення, і в якій стадії це порушення може бути усунуто.

Вирок, постанова підлягають скасуванню з повернення справи на додаткове розслідування у всіх випадках допущення під час проведення дізнання, досудового слідства або прокурором таких порушень:

- якщо за наявності підстав для закриття справи вона не була закрита;

- якщо порушено право обвинуваченого на захист;

- порушене право обвинуваченого користуватися рідною мовою або мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

- розлідування справи провадила особа, що підлягає відводу;

- порушені правила підслідності;

- порушені вимоги ст. 229 КПК України про затвердження обвинувального висновку прокурором або його заступником, крім випадків, коли обвинувальний висновок складає сам прокурор (ст. 230 КПК України).

Якшо однобічність або неповнота дізнання чи досудового слідства не можуть бути усунуті в судовому засіданні, вирок (постанова) підлягає скасуванню з направленням на новий судовий розгляд у суд першої інстанції.

Вирок (постанова) підлягає скасуванню і справа повертається в суд першої інстанції у випадках, якщо судом першої інстанції були допущені істотні порушення кримінально-процесуального Закону.

Якщо апеляційний суд, перевіряючи правильність вироку (постанови), установить судову помилку, яку він не може виправити, використовуючи свої повноваження, він скасовує вирок і повертає справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд. У своїй ухвалі апеляційний суд зобов'язаний визчити обставини, які слідчі дії необхідно виконати для з'ясування цих обставин (ст. 377 КПК України).

Апеляційний суд вправі запропонувати провести ті або інші слідчі дії, дати оцінку конкретним доказам, однак він не вправі наперед визначити результати таких дій, нав'язувати свою думку з приводу певного рішення того або іншого питання.

З мотивів необхідності застосування кримінального Закону про більш тяжкий злочин з поверненням справи на додаткове розслідування вирок може бути скасований тільки за наявності таких умов:

- якщо обвинувачення у вчиненні більш тяжкого злочину засудженому не пред'являлося;

- якщо саме з цих підстав була подана апеляція прокурора або потерпілого, його представника.

Постанова про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру може бути скасована і справа направлена на додаткове розслідування у випадку, якщо є підстави для застосування кримінального Закону, що передбачає більш тяжке суспільно небезпечне діяння, і якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора або потерпілого (його представника).

Апеляційний суд, скасовуючи вирок (постанову) з направленням справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, не має права встановлювати або вважати довединими факти, які не встановлені судом першої інстанції.

Вказівки апеляційного суду повинні бути такими, щоб з одного боку забезпечити можливість виправлення помилки суду першої інстанції, а з іншого - сприяли чткому дотриманню незалежності суддів і підпорядкуванню іх тільки закону при новому розгляді справи (ст. 18 КПК України).

Обов'язковість вказівок апеляційного суду не означає, що вони можуть обмежети право органів дізнання, досудового слідства і суду при додатковому розслідуванні справи і новому судовому розгляді оцінювати докази за своїми внутрішніми переконаннями, що базуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин в сутності, керуючись законом (ст. 67 КПК України).

Новий судовий розгляд після скасування вироку провадиться судом в іншому складі суддів, він не зв'язаний оцінкою доказів, що була дана попереднім складом суду першої інстанції по даній справі, і виносить вирок на підставі доказів, досліджених у процесі нового судового розгляду.

Вказівки апеляційного суду є обов'язковими для органів дізнання і досудового слідства, а також, якщо вони дані в межах повноважень і не порушують заборону, встановлену ч. 3 ст. 374 КПК України.

Розглядаючи справу за апеляцією засудженого, його захисника або законного представника і скасувальний вирок (постанову) у зв'язку з неповнотою або або однобічністю досудового слідства, апеляційний суд не вправі давати в ухвалі вказівки, що погіршують становище особи, стосовно якої роглядається справа.

При скасуванні вироку в зв'язку з неповнотою й однобічністю дізнання або досудового слідства, що спричинило необгрунтоване виправдання підсудного, апеляційний суд не вправі робити висновок про доведеність обвинувачення, відкинутого судом першої інстанції, оскільки в такому випадку виключається можливість всебічної оцінки доказів справи. Вказівки апеляційного суду повинні торкатись питань про те, чому рішення суду є неправомірним, які обставини судом не досліджені або які докази не оцінені.

Слідчий при додатковому розслідуванні справи або суд першої інстанції при новому розгляді справи зобов'язані виконати вказівки апеляційного суду, зокрема:

- слідчий > провести слідчі, а суд - судові дії, непроведення яких спричинило неповноту досудового або судового слідства (установити і допитати нових осіб, провести відтворення обстановки й обставин події для перевірки показань потерпілого, обвинуваченого, свідка та ін.) ;

- усунути істотні порушення кримінально - процесуального закону;

- суд > обговорюючи певні питання і результати викласти у вироку, постанові (наприклад, окремі обставини, докази, які суд не взяв до уваги і не вказав мотиви цього).

Невиконання вказівок апеляційного суду (непроведення слідчих дій, запропонованих вищестояшим судом, що скасував вирок або постанову), як правило є підставою для скасування іншого судового рішення. Виключенням є випадки, коли дії, запропоновані вищестоящим судом, не можуть бути виконані з об'єктивних причин (смерть особи, що підлягає допитові, знищення предметів, що підлягають дослідженню, та ін.).

Погоджуючись з доводами апеляції прокурора або потерпілого про необхідність застосування кримінального Закону про більш тяжкий злочин або про призначення більш суворого покарання, апеляційний суд не має права визначати кваліфікацію злочину або визначати, яке покарання необхідно обрати при новому розгляді справи, а лише виявляє порушення Закону і вказує, які дії слід здійснити, щоб правильно вирішити ці питання.

Також, слід зазначити, що апеляційний суд не може скасувати вирок (постанову) і направити справу на додаткове розлідування або на новий судовий розгляд за окремим епізодом, що має загальну кваліфікацію з іншими епізодами, за якими вирок (постанова) залишається без зміни. Скасування вироку (постанови) з направленням справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у частині обвинувачення можливе лише за умови, що це обвинувачення мало самостійну кваліфікацію і його розгляд в окремому провадженні не вплине на правильність вирішення справи.

За доцільне слід зазначити, що проект нового КПК України залишає вищезазначене без змін, окрім п. 4 ч. 1 ст. 374 чинного КПК України. Національний законодавець в ст. 555 проекту КПК України вважає, що таке положення слід виключити.

Перелік використаної літератури та нормативно-правових актів

Конституція України від 28. 06. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 30, ст. 141;

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28. 12. 1960 р. // Х. : ТОВ „Одіссей”, 2005 р. ;

Кримінальний кодекс України від 05. 04. 2001 р. // Офіційний Вісник України 2001, N 21, ст. 920;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» // Вісник Верховного Суду України 2003, N6 *24. 12. 2003;

Защита по уголовному делу // Под ред. Львовой Э. Ю. ;

Зейкан Я. П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. - К. : Юридична практика, 2004;

Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренко - К: „Форум”, 2004., Ч. 2;

Кримінальний процес України (в схемах і таблицях) : Навчальний посібник. - Харків: СПД ФО Вапнярчук Н. М. - 2005 р. ;

Маляренко В. Т. Про подання апеляцій на судові рішення у кримінальних справах // Вісник ВСУ. - 2002. - № 1;

Маляренко В. Т. Про розгляд кримінальної справи в апеляційному порядку // Вісник ВСУ. - 2002. - № 2;

Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743. - К. 1997;

Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общ. ред. В. Т. Маляренко, Ю. П. Аленина. - Х. : ООО „Одиссей”, 2003;

Посібник ВСУ з міжнародного регіонального семінару „Кримінальне судочинство в Україні”;

Размещено на Allbest.ru