Орган ліцензування та його повноваження

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

I. Основні принципи державної політики у сфері ліцензування

II. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню

III. Повноваження органів державної влади у сфері ліцензування

3.1 Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування

3.2 Орган ліцензування

IV. Порядок отримання ліцензії

4.1 Ліцензійні умови

4.2 Термін дії ліцензії та плата за її видачу

4.3 Анулювання ліцензії

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Дана тема є досить актуальною в наш час тому, що на сьогодні основні засоби державного регулювання господарської діяльності (зокрема ліцензування) не достатньо застосовуються на практиці через неефективну роботу регуляторних органів та недоліки чинного законодавства. Інститут ліцензування є одним із провідних інститутів у системі регулювання господарської діяльності. Система ліцензування в Україні знаходиться в процесі становлення. Закладено її нормативну базу, продовжується формування системи органів, які здійснюють ліцензування.

Об'єктом дослідження роботи є органи ліцензування, та їх законодавче закріплення, та повноваження.

Предмет дослідження становлять нормативно-правові акти (далі НПА), що містять норми, які в сукупності розкривають принципи діяльності органів ліцензування на території України.

Відповідно до зазначеної теми завданням роботи є:

- дати характеристику видам господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

- дослідити повноваження органів державної влади у сфері ліцензування;

- розкрити порядок отримання ліцензії;

Проблематику даної роботи досліджували вчені-науковці.

Серед них потрібно зазначити наступних: Паламарчук А., Пальчук П., Саніахметова Н., Щербина В., та інші.

Методи дослідження: Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані методи: системного аналізу, який дав можливість проаналізувати положення Господарського кодексу України, а також порівняльно-правовий, історичний, узагальнення; статистичний метод використовувався для аналізу й узагальнення інформації, що стосується теми дослідження.

I. Основні принципи державної політики у сфері ліцензування

Деякі вчені вважають, що ліцензування - один із важелів державного регулювання економіки, що дозволяє контролювати підприємницьку діяльність господарюючих суб'єктів усіх форм власності, забезпечуючи захист прав громадян, інтересів держави і суспільств або що це є одним із найпоширеніших способів забезпечення загальнодержавних інтересів у сфері приватноправової діяльності [5, c.95].

На думку інших учених, ліцензування є одним з основних методів адміністративно-правового регулювання або одним із методів державного регулювання і контролю чи спеціальним методом державного управління, похідним від загальних методів управління, і належить до системи дозвільних методів. Зазначається, що ліцензування виступає як комплексний метод, інструмент адміністративного регулювання з елементом економічного впливу.

Існує й думка, що ліцензування є формою державного регулювання підприємницької діяльності або формою державно-правового регулювання різних форм господарювання і забезпечення життєво важливих інтересів особистості, держави і суспільства.

Не коректним є позначення ліцензування як метода або форми, оскільки ліцензування не є способом або формою вираження державного регулювання.

Доцільно підтримати позицію вчених, які визначають ліцензування як засіб державного регулювання економіки, підприємницької діяльності. Ліцензування окремих видів підприємницької діяльності належить до адміністративних засобів державного регулювання економіки; за своєю природою ліцензування є засобом прямого адміністративного впливу на господарюючих суб'єктів, на відміну, наприклад, від таких економічних регуляторів, як податки або митний тариф, що побічно впливають на поведінку особи через її інтереси.

Виходячи із змісту ст. 14 Господарського Кодексу України (далі ГК) можна зазначити, що ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

- захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері, крім випадків, передбачених частиною першою статті 9 цього Закону;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

- запровадження ліцензування окремого виду господарської діяльності у разі недостатності інших засобів державного регулювання господарської діяльності, визначених відповідним законом.

Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Слід вказати, що зазначений вище принцип встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, послідовно реалізувати все-таки не удалося, оскільки чинність Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не поширюється на дев'ять видів діяльності, зазначених у ч.2 ст.2 Закону, ліцензування яких здійснюється відповідно до інших нормативно-правових актів. Причому необхідно враховувати, що кожний з видів діяльності, що не відносяться до сфери чинності зазначеного закону, також складається з кількох видів діяльності. Таким чином, досить значна кількість видів діяльності, що здійснюються юридичними особами і фізичними особами-підприємцями, регулюється іншими нормативно-правовими актами. Також доцільно помітити, що регулювання видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, на які не поширюється чинність Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», здійснюється нормативно-правовими актами різної юридичної сили.

Слід передбачити у ст.3 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» в якості принципів державної політики у сфері ліцензування гласність і відкритість ліцензування, як основного початку для протидії протиправним діям посадових осіб державних органів, відкритого доступу суб'єктів господарювання до інформації про конкретних ліцензіатів у Єдиному ліцензійному реєстрі [8, c.10].

ліцензування митний господарювання

II. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню

Відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) банківська діяльність;

2) професійна діяльність на ринку цінних паперів;

3) із надання фінансових послуг;

4) зовнішньоекономічна діяльність;

5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення;

6) діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;

7) діяльність у сфері освіти;

8) діяльність у сфері інтелектуальної власності;

9) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;

10) діяльність у сфері телекомунікацій;

11) будівельна діяльність.

З урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», ліцензуванню підлягає діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

2) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (згідно з переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду);

3) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; операції у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками ,що визначаються Кабінетом Міністрів України);

4) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

5) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

6) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

7) торгівля пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин);

8) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;

9) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації;

10) надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);

11) впровадження, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;

12) надання послуг у галузі технічного захисту інформації (згідно з переліком,що визначається Кабінетом Міністрів України);

13) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);

14) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл;

15) постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом;

16) зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ в обсягах, що перевищують рівень, встановлений ліцензійними умовами;

17) централізоване водопостачання та водовідведення;

18) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземного комплексу управління космічними апаратами та його складових частин;

19) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку;

20) медична практика;

21) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, крім діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини;

22) діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України (діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини);

23) ветеринарна практика;

24) випуск та проведення лотерей;

25) надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу повітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом;

26) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;

27) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

28) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення;

29) надання послуг з охорони власності та громадян;

30) туроператорська діяльність;

31) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

32) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

33) проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів;

34) діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;

35) діяльність митного брокера;

36) виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

37) торгівля племінними (генетичними) ресурсами, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин;

38) проведення фумігації (знезараження) об'єктів регулювання, визначених Законом України "Про карантин рослин", які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони;

39) діяльність, пов'язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами;

40) діяльність, пов'язана з наданням послуг стрільбищами невійськового призначення та функціонуванням мисливських стендів;

41) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї;

42) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії;

43) збирання та використання інформації, яка складає кредитну історію;

44) генетично-інженерна діяльність у замкненій системі;

45) торгівля рідким паливом з біомаси та біогазом.

Як бачимо, ліцензуванню піддягає широкий спектр видів господарської діяльності.

Назви деяких видів діяльності в законі вказано досить загально. У такому разі потрібно ознайомитися з ліцензійними умовами провадження діяльності цих видів, де часто вказують, які саме операції, роботи та послуги належать до виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Якщо діяльність належить до наведеного переліку, то необхідною умовою законності входження на ринок є одержання ліцензії на цей вид діяльності. Якщо провадити господарську діяльність кількох видів, то мусите отримати відповідну кількість ліцензій - на кожний вид окремо [12,c.76].

III. Повноваження органів державної влади у сфері ліцензування

3.1 Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування

Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування:

- розробляє основні напрями розвитку ліцензування;

- розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування;

погоджує проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади;

- узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань ліцензування;

- здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування та дає роз'яснення щодо його застосування;

- здійснює методичне керівництво, інформаційне забезпечення діяльності органів ліцензування;

- визначає форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення;

- погоджує за поданням органу ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених цим Законом;

- формує експертно-апеляційну раду;

- організовує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування;

- веде Єдиний ліцензійний реєстр;

- організовує замовлення, постачання, облік і звітність витрачання бланків ліцензій;

- видає розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Для забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює розроблення навчальних програм, методичних рекомендацій та посібників, установлює порядок підготовки та атестації фахівців з ліцензування.

Для здійснення своїх повноважень спеціально уповноважений орган з питань ліцензування має свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування можуть бути оскаржені до суду [16, c.39].

3.2 Орган ліцензування

Орган ліцензування:

- забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;

- затверджує ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, крім випадків, передбачених цим Законом;

- видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;

- здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;

- видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

- анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;

- формує і веде ліцензійний реєстр.

Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам.

Повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані іншим особам, у тому числі створеним органом ліцензування, крім випадку, передбаченого цим Законом. У разі якщо Кабінет Міністрів України визначає органом ліцензування Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідні повноваження за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим можуть передаватися відповідним міністерствам та республіканським комітетам Автономної Республіки Крим.

Орган ліцензування не може доручати іншим особам визначати спроможність суб'єктів господарювання виконувати ліцензійні умови згідно з поданими документами [16, c.42].

IV. Порядок отримання ліцензії

4.1 Ліцензійні умови

Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

У ліцензійні умови щодо видів господарської діяльності, для провадження яких необхідні спеціальні знання, включаються кваліфікаційні вимоги до працівників суб'єктів господарювання - юридичних осіб та (або) до фізичних осіб - підприємців.

У разі якщо для провадження певних видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, необхідні особливі вимоги щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, такі вимоги включаються до ліцензійних умов.

У ліцензійних умовах встановлюється вимога до суб'єкта господарювання щодо необхідності подання повідомлення органу ліцензування про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, у визначений цим Законом строк.

У разі якщо суб'єкт господарювання провадить вид господарської діяльності, зазначений у частині третій статті 9 цього Закону, не в повному обсязі, а частково, ліцензійні умови поширюються на суб'єкта господарювання виключно в частині, що встановлює вимоги до провадження господарської діяльності, зазначеної в ліцензії.

Ліцензійні умови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у порядку, встановленому законодавством, і набирають чинності через десять днів з дати державної реєстрації нормативно-правового акта, якщо в ньому не передбачений пізніший строк набрання чинності [14, c.215].

4.2 Термін дії ліцензії та плата за її видачу

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

Ліцензія на провадження певного виду господарської діяльності видається на необмежений строк. Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування може обмежити строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, але цей строк не може бути меншим, ніж п'ять років.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій.

Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії. За видачу копії ліцензії справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

У разі створення у ліцензіата нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією, ліцензіат повинен подати до органу ліцензування заяву встановленого зразка про видачу копії ліцензії.

У разі ліквідації філії, іншого відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадили господарську діяльність згідно з отриманою ліцензією, або у разі припинення провадження філією, іншим відокремленим підрозділом ліцензіата господарської діяльності згідно з отриманою ліцензією ліцензіат зобов'язаний протягом семи робочих днів з дати ліквідації такої філії або іншого відокремленого підрозділу або з дати припинення діяльності такою філією або іншим відокремленим підрозділом подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі.

Орган ліцензування повинен внести відповідні зміни до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня з дати надходження такого повідомлення.

У разі, коли ліцензіат має намір провадити зазначений в ліцензії вид господарської діяльності після закінчення строку її дії, якщо такий строк встановлено Кабінетом Міністрів України, він повинен отримати нову ліцензію в порядку, встановленому цим Законом.

Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньо виданої ліцензії.

Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності.

До ліцензій на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом додаються ліцензійні картки на кожен автомобільний транспортний засіб.

Ліцензійна картка є бланком суворої звітності, до якої заносяться реєстраційні дані ліцензії та автомобільного транспортного засобу.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії [7, c.298].

4.3 Анулювання ліцензії

Згідно із Законом ліцензія може бути анульована. Цей примусовий захід є одним із найбільш жорстких серед тих, що застосовуються до суб'єкта господарювання.

Об'єктом його впливу є «конкретне суб'єктивне право, в результаті чого відбувається обмеження правоздатності порушника - суб'єкта господарювання. В кінцевому рахунку при застосуванні такої санкції, як правило, виникають невигідні економічні наслідки». Підставами її застосування є:

*заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

* акт про повторне порушення ліцепзіатом ліцензійних умов;

*рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;

*нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

*акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, наданих суб'єктом господарювання для отримання ліцензії;

*акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для проведення господарської діяльності;

* акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

* акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

*неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;

*акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Разом із тим не кожний випадок анулювання дії ліцензії повинен розглядатись як засіб адміністративного примусу.

Такими, зокрема, можуть бути заява ліцензіата про добровільну відмову від ліцензії, рішення про скасування державної реєстрації суб'єк гл господарювання, смерть фізичної особи - суб'єкта підприємництва.

Анулювання ліцензії у випадках добровільної відмови та смерті підприємця-громадянина слід розглядами як акти управління. Актом управління анулювання ліцензії є і в тому випадку, коли після прийняття рішення про видачу ліцензії вияв-ляються обставини, шо перешкоджають позитивному вирішенню питання.

Орган управління, здійснюючи анулювання ліцензії, виправляє допущену ним, власну управлінську помилку.

Іншого характеру набуває анулювання дії ліцензії за порушення законів та інших нормативно-правових актів, і до регламентують ліцензійну діяльність. У цих випадках анулювання ліцензії слід розглядати як захід адміністративного стягнення. Адже анулювання ліцензії може претендувати на роль адміністративної санкції, якщо можливість її застосування пов'язується із скоєним адміністративним проступком.

Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття.

Розгляд питань про анулювання ліцензії на підставі акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії; акта про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування з обов'язковим запрошенням ліцензіата або його представників

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через тридцять днів з дня його прийняття, крім рішень про анулювання ліцензій, прийнятих згідно з поданою заявою ліцензіата про анулювання ліцензії та в разі смерті ліцензіата (фізичної особи - підприємця), які набирають чинності з дня їх прийняття.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Запис про дату та номер рішення про анулювання ліцензії вноситься до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності рішенням про анулювання ліцензії.

У разі анулювання ліцензії на підставі акта про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов, акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії, акта про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності, акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов суб'єкт господарювання може одержати нову ліцензію на право провадження цього виду господарської діяльності не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.

Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку [9, c.205].

Висновок

Таким чином, ліцензування є формою виконавчої діяльності, вираженої в санкціонуванні, офіційному визнанні за визначеними суб'єктами прав на заняття окремими видами діяльності, коли потрібен високий професіоналізм і кваліфікація, а також здійснення контролю за фактично здійснюваними діями.

Ліцензійна діяльність є основним і необхідним засобом управлінського впливу, за допомогою якого громадяни нашої держави отримають змогу розширювати свою діяльність, у зв'язку з наявністю відповідних нормативних актів.

Тривалий час у законодавстві не було визначено дане поняття із переліком усіх істотних ознак ліцензування.

Крім того законодавець, уживаючи термін «ліцензування», часто підмінював його словосполученням «видача ліцензій».

На сьогодні існує багато нормативних документів, які врегульовують питання ліцензування.

Така їх кількість говорить, у першу чергу, про те, що інститут ліцензування не досить чітко визначений Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також про необхідність удосконалення інституту ліцензування на теоретичному та практичному рівнях.

Отже, основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

- захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Список використаних джерел

1. Конституція України вiд 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996 р.- № 30.- ст.141.

2. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. - 2003 р. - № 18.- ст.144.

3. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України вiд 01.06.2000 //Відомості Верховної Ради України . - 2008 р.- № 50, / № 36 / ст. 299.

4. Господарський кодекс України: Коментар. - Х.: «Одіссей», 2004. - 848 с.

5. Бекірова Е. Правова природа інституту ліцензування певних видів господарської діяльності // Підприємництво, господарство і право. - 2007, №10, ст. 95 - 97.

6. Вінник О.М. Господарське право. Курс лекцій.- К: «Атіка».- 2004р.- С.624

7. Галянтич, С. М. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. - К.: МАУП, 2005. - 424 с.

8. Добровольська В. Проблеми практичного застосування ліцензування, як засобу державного регулювання у сфері господарювання // Підприємництво, господарство і право. - 2008. №6. с. 10-12

9. Жук Л. А., Жук І. Л., Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. -- К.: Кондор, 2003. -- 384 с.

10. Курило В. Державне ліцензування як правова підстава підприємницької діяльності з надання послуг щодо охорони власності та громадян // Юридична Україна. - 2004, № 2, ст. 50 - 54.

11. Мельник П.В. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. В. І. Шакуна, П. В. Мельника, В. М. Поповича. - К., 1997. - 780 с.

12. Палъчук П. М. Місце інституту ліцензування в правовій системі України // Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (24-26 жовтня 2001 року, м. Київ). - К„ 2001. - С. 76-78.

13. Саніахметова Н.О. Господарське право України. Навч. Посіб. - X: «Одіссей». - 2005р. - С. 608

14. Шашкевич А.В. Ліцензування в Україні / За ред. А.В. Шашкевич: Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 414 с.

15. Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. -- 2-е вид., перероб. і доп. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 384 с.

16. Яруга Н. Функції та повноваження органів ліцензування // Вісник податкової служби України. - 2003. №31 (серп.) с. 39-43

Размещено на Allbest.ru