Размещено на http://www.allbest.ru/

УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК: 342.9

ПРОБЛЕМИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ

Спеціальність: 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; банківське право.

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Миколенко Олександр Іванович

Харків - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському Національному університеті ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України Васильєв Анатолій Семенович, економіко-правовий факультет Одеського Національного університету ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри адміністративного та підприємницького права

Провідна установа Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра конституційного та адміністративного права, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “24” листопада 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “23” жовтня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гоц В. Я.

АНОТАЦІЇ

Миколенко О. І. Проблеми відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; банківське право. - Університет внутрішніх справ, Харків, 2000.

Дисертація присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового механізму відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням. Сформульовано поняття шкоди, яка завдається адміністративним правопорушенням, визначені передумови та підстави відшкодування такої шкоди. Розкрито правову природу шкоди, яка завдається адміністративним правопорушенням, та правова природа такого заходу примусу, як стягнення шкоди в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Подано конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, що регулює питання відшкодування шкоди у порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення. адміністративний шкода правопорушення примус

Внесены конкретные предложения по усовершенствованию действующего законодательства Украины, регулирующего вопросы возмещения вреда в порядке производства по делам об административных правонарушениях: в порядке производства по делам об административных правонарушениях материальный вред должен возмещаться в полном объеме, то есть не только прямой действительный вред, но и расходы, связанные с лечением, протезированием, восстановлением здоровья потерпевшего, а также неполученные в результате совершения административного правонарушения доходы; требует законодательного закрепления положение, предусматривающее применение взыскания вреда в порядке производства по делам об административных правонарушениях не только к физическим, но и к юридическим лицам, которые также признаны субъектами административных правонарушений и причиняют иногда существенный вред потерпевшим лицам; следует законодательно четко определить круг субъектов, имеющих право взыскивать материальный вред в порядке производства по делам об административных правонарушениях, и предоставить это право до создания административных судов только судам общей юрисдикции; с целью усовершенствования административно-правового механизма по вопросам возмещения вреда в рамках административного производства целесообразно законодательно обязать органы административной юрисдикции разрешать вопросы о взыскании материального вреда во всех случаях его причинения; необходимо законодательно закрепить положение, что в случаях, когда нарушаются требования процессуального законодательства относительно оформления процессуальных документов, рассматривающий дело орган имеет право возвратить материалы на дополнительное расследование; закрепить в административном законодательстве обязанность лица, привлекаемого к административной ответственности, явиться на рассмотрение дела, если до рассмотрения дела причиненный им вред не был возмещен; с целью усовершенствования административно-правых средств защиты имущественных прав лиц целесообразно законодательно закрепить порядок изъятия вещей, явившихся непосредственным объектом правонарушения, и порядок их хранения; следует наделить потерпевших правом обращаться с гражданским иском о возмещении материального и морального вреда в рамках производства по делам об административных правонарушениях.

Ключевые слова: административное правонарушение, материальный вред, моральный вред, производство по делам об административных правонарушениях, потерпевший.

Мiкоlеnко А.I. Problems of compensation for damages inflicted by an administrative offence. - Manuscript.

The dissertation for a Candidate of Laws degree by speciality 12.00.07 - theory of administration; administrative law and process; the financial right; the bank right. - University of internal businesses, Kharkiv, 2000.

The dissertation is devoted to the questions of improvement of the administrative - legal mechanism of compensation for damages inflicted by an administrative offence. The concept of damages inflicted by administrative offence has been formulated, the preconditions and reasons for the compensation for damages have been determined. The legal nature of damages inflicted by administrative offences and the legal nature of such coercive measure as recoveri of damages in accordance wi the legal procedure have been revealed. The concrete offers on the improvement of the current legislation of Ukraine which regulates the recovery of damages in legal proceedings have been introduced.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Існуючі сьогодні адміністративно-правові та цивільно-правові засоби відшкодування шкоди, що заподіяна адміністративним правопорушенням, у певній мірі забезпечують захист прав потерпілих від адміністративних правопорушень. Але загалом у системі адміністративно-правового захисту прав громадян і організацій є суттєві недоліки, які в практиці відшкодування шкоди, що заподіяна адміністративним правопорушенням, нерідко призводять до негативних результатів. Це відбувається в першу чергу тому, що в юридичній літературі з цього питання відсутні обґрунтовані комплексні наукові роботи, а існуючий невеликий теоретичний матеріал розкиданий по різних наукових джерелах та суперечливий за змістом. Це певним чином впливає на стан адміністративного законодавства, норми якого пов'язані з відшкодуванням заподіяної адміністративними правопорушеннями шкоди, які не діють, а якщо і виконуються, то з низьким процентом ефективності. Виходячи з цього, є всі підстави вважати, що вирішення проблем відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, на теоретичному і законотворчому рівнях, дозволило б якісно використовувати силу закону у сфері захисту законних прав і інтересів громадян та організацій.

Запропоноване до розгляду дослідження - саме й демонструє комплексний підхід до проблем відшкодування шкоди, що заподіяна адміністративним правопорушенням. Висновки цього дослідження можуть бути корисні як у науці, так і в діяльності адміністративно-юрисдикційних органів, що безпосередньо застосовують заходи, передбачені ст. 40 КУАП, або причетні до відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративними проступками.

Актуальність розробленої теми обумовлена цілою низкою специфічних факторів, які перетворюють відшкодування шкоди, що заподіяна адміністративним проступком, на одну з проблем юридичної науки.

Питання, що пов'язані з відшкодуванням шкоди, притаманні майже всім галузям права: цивільному, кримінальному, трудовому, а також адміністративному праву. Найбільш досконало ці питання розроблені і закріплені в цивільному законодавстві. У порядку цивільного судочинства відшкодовується не тільки матеріальна, а й моральна (немайнова) шкода, яка заподіяна адміністративним правопорушенням.

Інститут відшкодування моральної шкоди з'явився не так давно у нашому законодавстві, тому тут ще існують певні проблеми теоретичного та практичного характеру. Насамперед, це проблеми визначення розміру моральної шкоди, питання про те, що треба розуміти під моральною шкодою, тобто відповісти на питання - які внутрішні переживання людини є моральною шкодою, а які такою не визнаються. Існує також проблема розуміння немайнової шкоди, що завдається адміністративним правопорушенням юридичній особі та проблема її відшкодування.

Стосовно відшкодування матеріальної шкоди, що була заподіяна адміністративним правопорушенням, можна зазначити, що існуючі цивільно-правові механізми захисту майнових прав потерпілих не завжди якісно і швидко відновлюють майнову сферу фізичних та юридичних осіб. А існуючий адміністративно-правовий механізм захисту майнових прав потерпілих від адміністративних правопорушень хоча і закріплений чинним законодавством, але на практиці майже не здійснюється.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі чинної нормативно-правової бази, яка регулює відносини по відшкодуванню шкоди, що заподіяна адміністративним правопорушенням; виявленні основних проблем, що виникають у правозастосувальній практиці; особливостей відшкодування шкоди як заходу адміністративно-правового примусу; розробці рекомендацій по вдосконаленню правових норм та адміністративно-правового механізму відшкодування шкоди і практики його застосування.

Відповідно до мети визначено такі основні завдання дослідження:

дати правову характеристику шкоди, що заподіяна адміністративним правопорушенням, особливостей змісту та оцінки цієї шкоди, а також підстав та умов відшкодування шкоди;

провести докладний аналіз чинного законодавства про відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням, та розмежувати сфери регулювання цього питання між цивільно-процесуальним та адміністративно-процесуальним законодавством;

зробити аналіз дискусійних питань проблеми відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням;

з'ясувати правову природу і дати аналіз відшкодуванню шкоди у рамках провадження в справах про адміністративні правопорушення;

проаналізувати існуючу систему адміністративно-юрисдикційних органів і перспектив її реформування у зв'язку з проблемами відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням;

розробити і обґрунтувати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавчого (нормативного) регулювання та механізму відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням.

Об'єкт та предмет дослідження. Предметом дослідження в даній роботі є система нормативно-правових актів, що регулюють відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням, практика адміністративно-юрисдикційних органів та літературні джерела, в яких викладені теоретичні обґрунтування та висвітлені проблеми відшкодування цієї шкоди.

Об'єктом дослідження є суспільні правовідносини, у сфері яких виникають та вирішуються адміністративні правопорушення, що спричиняють матеріальну та моральну шкоду, поняття шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням, критерії оцінки, визначення розмірів та порядок відшкодування шкоди, а також сфера дії даного виду примусу.

Методологія та методика дослідження. Методологічну основу дослідження становлять діалектичний, логічний, системний, аналітичний, статистичний, порівняльний, історичний методи наукового дослідження.

Теоретична база дослідження. Теоретичні висновки, оцінки та практичні рекомендації, що викладені в дисертації, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства, практики його застосування та загальних здобутках теорії держави і права, цивілістичної та адміністративно-правової наук, а також на працях вчених-юристів: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Д.М. Бах-раха, А.М. Бєлякової, С.М. Братуся, Б.М. Буркова, А.С. Васильєва, Н.І. Газетдінова, І.О. Ґалаґан, В.В. Глянцева, І.П. Голосниченка, А.І. Денисова, Є.В. Додіна, С.Є. Донцова, О.К. Засторожної, О.С. Йоффе, Ю.Х. Калмикова, А.Т. Комзюка, Л.А. Майданік, М.С. Малеїна, М.Я. Масленникова, Г.К. Матвєєва, В.Т. Нора, І.М. Пахомова, М.А. Придворова, В.Д. Резвих, І.С. Самощенко, В.Т. Смирнова, О.О. Собчака, М.С. Студеникіної, В.О. Тархова, Е.А. Флейшиц, М.Н. Цепкової, Ю.С. Шемшученка, М.Я. Шимінової, С.І. Шимон та інших.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що ця робота є першим комплексним науковим дослідженням на дисертаційному рівні проблем відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням. Уперше проведено різноаспектний аналіз даного правового інституту, розглянуто суть шкоди, що заподіяна адміністративним правопорушенням, визначено правову природу та порядок відшкодування цієї шкоди в рамках провадження у справах про адміністративні правопорушення. Обґрунтовується необхідність існування поруч з цивільно-правовим також адміністративно-правового механізму захисту майнових прав потерпілих від адміністративних правопорушень.

У процесі дослідження розкрито і виявлено проблеми та труднощі відшкодування шкоди, що заподіяна адміністративним правопорушенням, і зроблено спробу визначити шляхи їх подолання.

Наукова новизна дисертації міститься в результатах проведеного дослідження, які виносяться на захист:

Шкода, яка завдається адміністративним правопорушенням, у соціально-правовому аспекті полягає в сукупності негативних наслідків, що являють собою порушення правопорядку, дезорганізацію суспільних відносин, а також водночас (хоча й не завжди) зменшення, знищення, будь-якого блага, цінності та суб'єктивного права (визначення дається вперше).

Відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням, може здійснюватися в таких формах: 1) накладення обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду (ст. 40 КУАП); 2) повернення майна володільцеві (ст. 265 КУАП); 3) добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 34 КУАП); 4) у порядку цивільного судочинства (ч. 3 ст. 40 КУАП) (визначені форми розглядаються вперше).

Правова природа шкоди, яка завдається адміністративним правопорушенням, є адміністративно-правовою, тому стягнення шкоди в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення належать до заходів адміністративного примусу (ця та подальші пропозиції автором сформульовано особисто).

У порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення матеріальна шкода повинна відшкодовуватися в повному обсязі, тобто не тільки пряма дійсна шкода, але і витрати, які пов'язані з лікуванням, протезуванням, відновленням здоров'я потерпілого, а також доходи, не отримані внаслідок скоєння адміністративного правопорушення.

Потребує законодавчого закріплення положення, що передбачає застосування стягнення шкоди в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення не лише до фізичних, а й до юридичних осіб, які також визнані суб'єктами адміністративних правопорушень і спричиняють іноді істотну шкоду потерпілим особам.

Слід законодавчо чітко визначити коло суб'єктів, які мають право стягувати матеріальну шкоду в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, та надати це право до створення адміністративних судів тільки судам загальної юрисдикції, що випливає з цілої низки об'єктивних та суб'єктивних причин.

З метою вдосконалення адміністративно-правового механізму з питань відшкодування шкоди у межах адміністративного провадження доцільно законодавчо зобов'язати органи адміністративної юрисдикції вирішувати питання про стягнення матеріальної шкоди в усіх випадках її скоєння.

Необхідно законодавчо закріпити положення про те, що у випадках, коли порушуються вимоги процесуального законодавства щодо оформлення процесуальних документів у порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення, пов'язаних із заподіянням матеріальної шкоди, орган, що розглядає справу, має право повернути матеріали на додаткове розслідування.

Закріпити в адміністративному законодавстві обов'язок особи, що притягується до адміністративної відповідальності, з'явитися на розгляд справи, якщо до розгляду справи заподіяна нею шкода не була відшкодована.

Органам адміністративної юрисдикції, які розглядають скаргу або протест, необхідно, як виняток, надати право збільшувати розмір відшкодування шкоди, якщо для цього в матеріалах справи є всі підстави.

Судові виконавці, виконуючи постанову в частині відшкодування майнової шкоди, повинні насамперед керуватися нормами адміністративного права, а у Главу 33 КУАП необхідно внести положення про порядок та строки виконання постанови не тільки добровільно, а й примусово.

Слід наділити потерпілу особу правом звертатися з цивільним позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди у межах провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне та практичне значення роботи полягає в можливості використання одержаних висновків та рекомендацій для вдосконалення законодавства про відшкодування шкоди, що заподіяна адміністративним правопорушенням, та у правозастосувальній діяльності адміністративно-юридикційних органів при вирішенні питань, які пов'язані з відшкодуванням шкоди.

Окремі положення, що сформульовані в дисертації, можуть сприяти подальшому науковому дослідженню цієї проблеми. Результати дослідження можуть бути використані також у науковій та навчально-педагогічній діяльності, в навчальному процесі при викладанні курсу “Адміністративна відповідальність” або при підготовці відповідного розділу підручників та навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дисертація виконана автором особисто з використанням останніх досягнень теоретичної, адміністративно-правової та цивільно-правової науки.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Перший розділ містить три підрозділи, другий розділ - три підрозділи, третій - два підрозділи. Загальний обсяг праці - 200 сторінок. Список використаних джерел складає 156 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються цілі та завдання роботи, розкриваються в узагальненому вигляді основні результати, що отримані внаслідок проведеного дослідження і виносяться на захист, викладається наукове та практичне значення дисертації.

Перший розділ - “Теоретичні та організаційно-правові передумови й підстави відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням” - складається з трьох підрозділів: “Поняття, соціальна і правова характеристика шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням”, “Особливості змісту і оцінки шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням”, “Підстави та умови відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням”.

На підставі аналізу наукової думки та чинного законодавства у сфері адміністративної відповідальності автором робиться висновок про те, що під правопорушеннями слід розуміти соціальні відхилення, що характеризуються масовістю, стійкістю, розповсюдженістю в суспільстві; історично-мінливі, протиправні, суспільно небезпечні, винні діяння, які завдають шкоди суспільним відносинам, правопорядку та суб'єктивним правам громадян і організацій і за скоєння яких законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Здобувач, ознайомившись із думками окремих авторів, дійшов висновку, що в загальній формі шкода може бути визначена як наслідки посягання на суспільні відносини, як наслідки порушення прав та інтересів держави, організацій і громадян, що охороняються законом. Автор дисертаційної роботи згоден з думкою М.Я. Шимінової, яка зазначає, що до поняття шкоди входять соціальний, юридичний та фактичний аспекти.

Усяке правопорушення шкідливе, оскільки об'єктом посягання виступають суспільні відносини. Воно завдає шкоди, бо вносить дезорганізацію в суспільні відносини, порушує їхнє нормальне здійснення, створює в них недоліки та перешкоди. У цьому розумінні шкода є соціальною категорією.

Суспільні відносини, урегульовані нормами права, набувають характеру правових стосунків. Тому посягання на ці відносини означають разом із тим і завдання шкоди нормам права й правопорядку як такому. Порушення норм об'єктивного права супроводжується, як правило, і порушенням суб'єктивних прав. Отже, юридичним об'єктом правопорушення є правопорядок, норми права й суб'єктивні права. З цієї точки зору, шкода характеризується як юридична категорія.

Посягання на суб'єктивні права, у свою чергу, призводить до применшення фактичного об'єкта правопорушення - майнових і немайнових благ. Тому фактична шкода визначається як применшення того чи іншого особистого або майнового блага.

Будь-яке правопорушення завжди несе соціальну шкоду, та не завжди завдає шкоди, яка породжує певні правові наслідки. А така шкода різноманітна за своїм характером. Вона може бути завдана особистим (духовним) або майновим благам, інтересам окремої людини, організації, держави. Може мати моральний чи матеріальний характер, бути вимірною чи невимірною, відновлюваною чи ні, більше чи менше значущою, відчутною окремими громадянами, колективами чи суспільством в цілому.

Так чинне законодавство встановлює відповідальність за широке коло протиправних діянь, котрі визнаються адміністративними правопорушеннями. Серед них велику частку займають адміністративні правопорушення, що пов'язані із завдаванням матеріальної шкоди державі, організаціям і громадянам. До них можна віднести правопорушення, передбачені статтями 51, 104, 110, 115, 132, 136, 148 КУАП України, ч. 3 ст. 111, ч. 3 ст. 114, ч. 1 ст. 119 КУАП України та інші адміністративні правопорушення. Багато з них належить до діянь із матеріальним складом. Це означає, що адміністративна відповідальність настає лише при наявності наслідків у вигляді матеріальної шкоди. Однак багато адміністративних правопорушень, що належать до діянь з формальним складом, також дуже часто породжують наслідки матеріального характеру.

Як бачимо, результатом здійснення більшості правопорушень є настання шкідливих змін у суспільних стосунках, що охороняються правом. Цей результат за характером може бути різним. Та більшість правознавців поділяють шкоду, завдану правопорушенням, на моральну, матеріальну й фізичну.

В юридичній літературі дуже часто вживаються терміни “майнова шкода” й “матеріальна шкода”. Інколи ці поняття ототожнюються, але є суттєва відмінність між ними. За твердженням багатьох авторів, поняття матеріальної шкоди ширше від поняття майнової шкоди, бо нею охоплюється применшення майнових благ особи, як таке, що вже настало в результаті правопорушення, так і те, що неминуче настане в майбутньому. Коли внаслідок здійснення правопорушення зменшується обсяг майнових благ певного громадянина, підприємства, установи чи організації, мова йде про матеріальну шкоду. Проте матеріальні втрати можуть мати місце й тоді, коли, наприклад, майно залишається в попередньому, яке існувало до здійснення правопорушення стані, однак внаслідок завданої шкоди потерпілий частину заробітку втрачає у зв'язку зі своєю непрацездатністю.

У літературі з адміністративного права матеріальна шкода розглядається, як правило, тільки як втрата, присвоєння, знищення або пошкодження майна. А в Кодексі про адміністративні правопорушення (ст. 40, 329 КУАП) прямо закріплено, що в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення підлягає відшкодуванню лише майнова шкода. “Неотримані доходи” в розмір відшкодування завданої адміністративним правопорушенням шкоди не включаються. При цьому висуваються аргументи про труднощі їх підрахунку і неможливості відшкодування в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення внаслідок труднощів визначення наявності причинно-наслідкового зв'язку між фактом правопорушення і шкодою. Існуючі цивільно-правові форми захисту майнових прав громадян не дають можливості повною мірою захистити права осіб, що порушені в результаті адміністративного правопорушення. Тому й необхідні існування та розвиток інших форм захисту майнових та немайнових прав потерпілих. В адміністративно-юрисдикційному процесі відшкодуванню повинна підлягати не лише майнова шкода, а й матеріальна шкода, яка включає в себе також витрати, пов'язані з лікуванням, протезуванням, відновленням здоров'я потерпілого; витрати органу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого, а також доходи, не отримані внаслідок здійснення адміністративного правопорушення.

Законодавче закріплення відшкодування матеріальної шкоди в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення є необхідним з таких міркувань.

По-перше, законодавець у ст. 40 КУАП України передбачив можливість стягнення майнової шкоди в порядку адміністративного провадження, перш за все для повноти, всебічності й об'єктивності дослідження всіх обставин справи, а також для швидкого відшкодування завданої адміністративним правопорушенням шкоди. Якщо це так, то вказані переваги відшкодування шкоди в порядку провадження у справах про адміністративні порушення повинні гарантувати потерпілому можливість відшкодування шкоди, завданої адміністративним правопорушенням, в тому розмірі (обсязі), в якому він міг би отримати при розгляді позову в порядку цивільного судочинства.

По-друге, обов'язковою вимогою, що випливає зі статей 203, 440, 453 ЦК України відносно неотриманих доходів, є реальність їх отримання. Тобто в момент заподіяння адміністративним правопорушенням потерпілому шкоди, ним мають бути створені всі умови для отримання прибутку. Крім того, неотримані доходи повинні бути пов'язані з фактом здійснення адміністративного правопорушення причинно-наслідковим зв'язком. Що стосується питання про труднощі підрахунку неотриманих доходів, то в сучасній судовій практиці широко використовується проведення бухгалтерських, економічних та інших експертиз, які завжди можуть встановити суму не лише реальної майнової шкоди, а й неотриманих доходів.

На думку автора для однобічного розуміння закону слід було б внести відповідні доповнення до адміністративного законодавства, де прямо передбачалася б можливість стягнення в провадженні у справах про адміністративні порушення не лише прямої шкоди, а й матеріальної шкоди. Однак правом стягувати матеріальну шкоду з винної особи повинні бути наділені лише суди загальної юрисдикції, а не адміністративні комісії й виконкоми сільської й селищної Рад. Це положення обумовлене як об'єктивними, так і суб'єктивними передумовами, про які докладніше мова йде в другому та третьому розділах.

При визначенні критеріїв оцінки моральної шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, автор визначає, що під моральною шкодою в адміністративному праві слід розуміти приниження честі й гідності людини (фізичної особи), ділової репутації організації (юридичної особи) з приниженням її в очах громадськості, у зв'язку з чим потерпілий відчуває приниження, гнів, роздратування, сором, відчай, фізичний біль, збитковість, дискомфортний стан, а також якщо мова йде про юридичну особу - несе матеріальні збитки. При цьому дуже важко визначити обсяг і ступінь моральних (немайнових) збитків, дати їм точну грошову оцінку. В одних випадках вони можуть бути незначними, в інших - більш суттєвими для потерпілого, а інколи можуть призвести до найгірших наслідків (погіршення здоров'я, зменшення працездатності, банкрутство і т.ін.). Однак важливо, щоб відшкодування моральної шкоди здійснювалося в усіх випадках її спричинення.

Якщо ж потерпілий звернувся до суду з позовом про відшкодування йому шкоди, завданої адміністративним правопорушенням, то розмір шкоди суд у порядку цивільного судочинства визначатиме, виходячи з цін, що діють у даному регіоні на момент розгляду конкретної справи. У тих же випадках, коли виникають труднощі з визначенням розміру відшкодовуваної шкоди або коли позивач не згоден з оцінкою шкоди, здійсненої судом, суд має право звернутися за допомогою до експертів для визначення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню.

В адміністративному провадженні у справах про адміністративні правопорушення майнова шкода відшкодовується з ініціативи органів, указаних у ст. 40 КУАП України. А оскільки ініціативою по відшкоджуванню матеріальної шкоди потерпілі у межах провадження в справах про адміністративні правопорушення не володіють, то в адміністративно-процесуальних нормах слід було б закріпити положення про те, що органи, які розглядають справи, пов'язані з відшкодуванням матеріального шкоди, при визначенні розміру шкоди, що належить відшкодуванню, повинні виходити з цін, що діють на момент прийняття рішення.

Другий розділ - “Процесуальні форми відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням” - складається з трьох підрозділів: “Відшкодування шкоди у порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення”, “Відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, в порядку цивільного судочинства”, “Особливості відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями адміністративних органів”. Автор приділяє увагу порядку відшкодування шкоди, яка була заподіяна адміністративним правопорушенням.

У першому підрозділі автор послідовно та скрупульозно розглядає порядок відшкодування шкоди в провадженні у справах про адміністративні правопорушення згідно з існуючими стадіями цього провадження.

Автор зазначає, що шкода, заподіяна адміністративним правопорушенням може бути відшкодована в таких формах: 1) шляхом покладення обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду у порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення (ст. 40 КУАП); 2) шляхом повернення майна володільцеві, що було вилучене з його володіння внаслідок розкрадання майна (ст. 265 КУАП); 3) шляхом добровільного відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 34 КУАП); 4) у порядку цивільного судочинства (ч. 3 ст. 40, ст. 330 КУАП). Усі ці форми відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, мають місце в практико-застосувальній сфері, хоча не завжди якісно застосовуються, що негативно відображається на захисті майнових і немайнових прав громадян та організацій.

На сьогоднішній день не вирішено питання про правову природу самої шкоди, що виникає внаслідок скоєння адміністративного правопорушення. Наслідки адміністративного правопорушення за своєю природою є адміністративно-правовими, тому що виникають внаслідок порушення адміністративних правовідносин. Деякі автори у своїх роботах зазначають, що правова природа наслідків адміністративного правопорушення залишається цивільно-правовою на тій підставі, що лише цивільному праву притаманний відновлюваний характер примусу. На думку автора, правова природа матеріальної шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, залишається адміністративно-правовою, а тому спричинення такої шкоди породжує адміністративно-правові відносини, які пов'язані як із притягненням винної особи до відповідальності, так і з питанням про відшкодування матеріальної шкоди.

Автор дисертаційного дослідження вважає, що процесуальними передумовами, які необхідні для відшкодування шкоди у порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення, є: а) підвідомчість адміністративно-юрисдикційним органам правовідношення, що виникло у зв'язку з заподіянням матеріальної шкоди; б) відсутність позову у цивільному судочинстві; в) якщо шкода не відшкодована потерпілому до розгляду справи за власною ініціативою винною особою; г) існування правової можливості стягнути майнову шкоду з правопорушника; д) визнання правопорушника постановою адміністративно-юрисдикційного органу винним у скоєнні діяння, результатом якого стала матеріальна шкода. Відсутність хоча б однієї з указаних передумов робить неможливим реалізацію такого способу відшкодування шкоди, як відшкодування матеріальної шкоди за власною ініціативою адміністративно-юрисдикційних органів, які перелічені у ст. 40 КУАП.

На думку автора, юридичні особи, що визнані суб'єктами адміністративного правопорушення, завдають іноді суттєву шкоду потерпілим особам. Однак у законодавстві відсутні положення, які передбачали б можливість застосування такого стягнення стосовно юридичних осіб як відшкодування шкоди в межах провадження у справах про адміністративні правопорушення. Тому в ст. 40 КУАП слід чітко визначити коло суб'єктів, до яких може бути застосовано такий адміністративно-примусовий захід, тобто зазначити, що даний вид стягнення застосовується відносно громадян та організацій, які винні в заподіянні шкоди.

Автор виступає проти того, щоб шкоду, заподіяну адміністративним правопорушенням, мали право відшкодовувати адміністративні комісії, виконкоми сільських, селищних Рад. Тому що ці органи не тільки не використовують у своїй діяльності право відшкодовувати заподіяну шкоду, але й припускаються при здійсненні адміністративної юстиції багатьох помилок. А питання про визначення розміру заподіяної шкоди є одним із найважчих питань цивільного права, де, незважаючи на досвід суддів, теж припускаються помилок при визначенні розміру шкоди.

Судді районного (міського) суду розглядають тільки два види адміністративних правопорушень, які пов'язані із заподіянням матеріальної шкоди: дрібне хуліганство (ст. 173 КУАП) та дрібне розкрадання майна (ст. 51 КУАП). Виходячи з вищезазначеного, автор пропонує передати до створення системи адміністративних судів всі адміністративні правопорушення, що пов'язані із заподіянням матеріальної шкоди, на розгляд районним (міським) судам.

На стадії перегляду справи в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв'язку зі скаргою або протестом прокурора стягнення не може бути збільшене. Іншими словами, на стадії перегляду справи зворот до гіршого законом (ст. 293 КУАП України) не допускається. Але як чинити в тих випадках, коли потерпілий не згоден із розміром матеріальної шкоди, що йому відшкодовується, і вимагає в скарзі збільшити суму відшкодування з урахуванням розмірів, передбачених ст. 40 КУАП? Адже орган, який розглядає скаргу, не має права збільшувати стягнення навіть тоді, коли для цього є всі необхідні підстави та передумови.

На думку автора, органам адміністративної юрисдикції, які розглядають скаргу або протест, необхідно, як виняток, надати право збільшувати розмір відшкодування шкоди, якщо для цього в матеріалах справи є всі підстави.

У другому підрозділі дисертант розглядає порядок відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, у позовному провадженні.

Автор зазначає, що на сьогодні в більшості випадках матеріальна шкода, яка була заподіяна адміністративним правопорушенням, відшкодовується в порядку цивільного судочинства, навіть у тих випадках, коли були всі підстави відшкодувати таку шкоду в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це пов'язано насамперед з недосконалістю адміністративно-правового механізму відшкодування шкоди, що була заподіяна адміністративним правопорушенням.

Ознайомившись з теоретичним та практичним матеріалом цивільного судочинства, автор зазначає, що відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства має теж цілу низку недоліків та проблем. Ці проблеми можливо умовно розділити на дві групи. До першої групи проблем слід віднести проблеми, що стосуються усього цивільного судочинства (завантаженість судів загальної юрисдикції, порушення цивільно-процесуальних строків і т.ін.), а до другої - проблеми, що стосуються недоліків адміністративного законодавства. Так інколи адміністративним правопорушенням завдається незначна майнова шкода (у межах 5 - 10 гривень, а то й менше), яка у порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не була відшкодована потерпілому. Згідно з цивільним законодавством, у цьому випадку потерпілий має право звернутися з цивільним позовом до суду про відшкодування завданої йому адміністративним правопорушенням матеріальної шкоди. Але, як правило, потерпілий відмовляється від наданого йому законодавством права звернутися до суду з позовом із таких причин: а) невеликий розмір шкоди; б) цивільний позивач сплачує державне мито; в) розтягнуті строки розгляду цивільних справ, що затягує процес відновлення порушеного майнового блага потерпілої особи. Потерпілий у даному випадку виходить з того, що матеріальна шкода не така значна, щоб здійснювати додаткові матеріальні та моральні витрати для відновлення свого майнового становища, що існувало до скоєння адміністративного правопорушення.

Третій підрозділ присвячено характеристиці поняття незаконних дій адміністративних органів, порядку та особливостей відшкодування шкоди, яка була заподіяна незаконними діями адміністративних органів.

Третій розділ - “Юридичні та організаційно-правові гарантії відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням” - складається з двох підрозділів: “Матеріально-правові гарантії відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням” та “Процесуальні гарантії відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням”. Тут детально аналізуються питання існуючих гарантій відшкодування шкоди, яка була заподіяна адміністративним правопорушенням, ефективність цих гарантій та шляхи її підвищення.

Одним із різновидів юридичних гарантій, що забезпечують повне відшкодування завданого адміністративним правопорушенням майнової шкоди, є гарантії провадження в справах про адміністративні правопорушення, які в широкому своєму розумінні є передбаченими законом засобами, спрямованими на забезпечення правильного здійснення завдань вказаного провадження.

Гарантіями відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, слід вважати не правові норми та діяльність уособлено, а правові норми в органічній єдності з правовою діяльністю. Гарантії відшкодування шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, у порядку адміністративного провадження вбачаються перш за все в принципах провадження у справах про адміністративні правопорушення, процесуальній формі цього провадження та процесуально-правових нормах й інститутах, які регулюють ту чи іншу форму відшкодування заподіяної шкоди.

У висновках викладено основні теоретичні підсумкові положення та практичні рекомендації, що випливають із результатів дисертаційного дослідження, пропозиції щодо вдосконалення адміністративного законодавства. Зокрема, дається поняття шкоди, яка завдається адміністративним правопорушенням; називаються форми відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням [накладення обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду (ст. 40 КУАП); повернення майна володільцеві (ст. 265 КУАП); добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 34 КУАП); у порядку цивільного судочинства (ч. 3 ст. 40 КУАП)]; розкривається правова природа шкоди, яка завдається адміністративним правопорушенням; пропонується, що в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення матеріальна шкода повинна відшкодовуватися в повному обсязі, тобто не тільки пряма дійсна шкода, але й витрати, які пов'язані з лікуванням, протезуванням, відновленням здоров'я потерпілого, а також доходи, не отримані внаслідок скоєння адміністративного правопорушення; пропонується законодавчо закріпити положення про те, що стягнення шкоди в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення необхідно застосовувати не лише до фізичних, а й до юридичних осіб, які також визнані суб'єктами адміністративних правопорушень і спричиняють іноді істотну шкоду потерпілим особам; обґрунтовується необхідність законодавчого визначення кола суб'єктів, які мають право стягувати матеріальну шкоду в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, та надати це право до створення адміністративних судів тільки судам загальної юрисдикції, що випливає з цілої низки об'єктивних та суб'єктивних причин; пропонується з метою вдосконалення адміністративно-правового механізму з питань відшкодування шкоди у межах адміністративного провадження законодавчо зобов'язати органи адміністративної юрисдикції вирішувати питання про стягнення матеріальної шкоди у всіх випадках її скоєння; обґрунтовується необхідність закріпити в адміністративному законодавстві положення про те, хто з учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення визнається потерпілою особою, а саме - громадяни, підприємства, установи або організації, яким адміністративним правопорушенням заподіяно матеріальну, фізичну чи моральну шкоду; пропонується наділити потерпілу особу правом звертатися з цивільним позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди у межах провадження в справах про адміністративні правопорушення.