Договори дарування, довічного утримання та найму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

"Договори дарування, довічного утримання та найму"



План

Вступ

1. Поняття та загальна характеристика договору дарування

1.1 Предмет договору дарування

1.2 Сторони договору дарування

1.3 Зміст договору дарування

1.4 Припинення договору дарування

1.5 Недійсність договору

2. Договір довічного утримання

2.1 Сторони у договорі довічного утримання

2.2 Права та обов'язки сторін за договором

3. Договір оренди (найму)

3.1 Поняття договору оренди

3.2 Об'єкти оренди

3.3 Сторони в договорі оренди

3.4 Припинення договору оренди

Висновок

Література



Вступ

Розвиток України ,як демократичної, правової, соціальної держави, яка повинна служити суспільству і людині, тісно пов'язані з розвитком приватного права, можливістю цивільно-правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Основним джерелом регулювання цивільно-правових відносин в Україні є Цивільний кодекс України. Саме з метою вдосконалення приватних правовідносин Верховною Радою України 6січня 2003 року був прийнятий новий Цивільний кодекс України ( який замінив Цивільний кодекс УРСР 1963 року). Про високе значення цивільного кодексу в системі законодавства будь-якої держави (зокрема, України) зазначається в статті виданої Центром комерційного права, створеного при підтримці Агентства США з міжнародного розвитку : “Історичний досвід переконливо доводить надзвичайну роль таких цивільно-правових кодифікацій не тільки для розвитку громадянського суспільства в цілому. Цивільні кодекси виконують роль стабілізатора суспільства, економічної інтеграції та системоутворюючого елемента всієї правової системи.

Особливе становище у системі договорів про передачу майна у власність посідає договір дарування. Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Він своїми витоками сягає Давньоримських часів, де він розглядався як підстава виникнення права власності. В подальшому інститут договору дарування зазнав не значних змін (про що буде йтися в цій праці).На даний момент у ЦК,договору дарування, присвячена ціла 59 глава, яка містить 14 статей. Якщо проводити аналогію з ЦК УРСР 1963 року, то новелами для договору дарування є:

* як реальність, так і консенсуальність договору;

* визначення прав і обов'язків сторін;

* зазначення умови в договорі;

* припинення (скасування) договору дарування;

* поняття пожертви; тощо.

В цій праці розкривається історія, зміст, ознаки, елементи даного договору.

договір дарування утримання оренда



1. Поняття та загальна характеристика договору дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок)у власність. [п. 1. Статті 717 ЦК України.]

Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення "відносної" важливості даного блоку суспільних відносин.

Для прикладу неоднозначності понять договору дарування, вкажемо на деякі з них. Відповідно до § 938 Книги загальних цивільних законів "договір, у якому залишається комусь безоплатно якась річ, називається даруванням" ("даровизною").

§ 516 Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання ("предоставление") майна, завдяки якому одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обдарованого), при цьому сторони згідні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вичиняється у формі договору.

Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об'єктом зобов'язання є власне "форма передачі майна за договором дарування". Так, згідно ст. 572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність \prommitendo], передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов'язку [liberando]. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на нашу думку позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов'язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов'язання слід вважати двосторонньою угодою (договором), оскільки "презюмується, що для її вчинення потрібне досягнення згоди між кредитором і боржником".

Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:

* Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).

* Передачу майнового права (вимоги, іпотеки)[10].

* Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей.

* Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.

* Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.

Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов'язки сторін. Так, "не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів" , тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і т.д.

Слід зазначити, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов'язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.

Цивільний кодекс України встановлює, що договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний.

Про те, що договір дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: що дарувальник вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній - якщо негайно заявить про відмову від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування обдарованому. Це положення може мати місце на практиці при попередньому посвідченні договору дарування перед весіллям, днем народження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник вправі звернутись до нотаріуса і сам скасувати такий договір, якщо ми визнаємо договір дарування одностороннім правочином.

Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину є те, що не зважаючи на одностороннє зобовґязання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Це положення зобовґязує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований зобовґязаний повернути дарунок лише тоді, коли він зберігся в натурі.

Договір дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Слід відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього підвиду договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарований приймаючи дарунок одночасно бере на себе зобовґязання виплатити частину вартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов'язків обдарованого.

Отже, аналізуючи вище викладене, можна прийти висновку, що односторонній чи двосторонній характер договору залежить від наявності прав та обов'язків у сторін. Так, якщо договір не містить обов'язку обдарованого вчинити певні дії на користь третіх осіб, то такий договір є одностороннім. В цьому разі обдарований має лише права ( отримати дарунок), а зобов'язаною стороною є дарувальник ( передати майно обдарованому). Якщо в договорі зазначено обов'язок обдарованого вчинити певні дії на користь третіх осіб. то такий договір є двостороннім. За загальним правилом, відповідно до п. 2 ст. 717 ЦК договір. що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дую майнового або немайнового характеру ,не є договором дарування. Винятки з цього правила становлять статті 723,725-727 ЦК. Згідно ст. 723 сторони можуть укласти договір дарування з умовою передання майна обдарованому в майбутньому через певний строк (термін) або у разі настання відкладальної обставини. Уразі настання строку (терміну) або відкладальної обставини обдарований має право зажадати передання йому дарунка, який визначений у договорі дарування. Якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов'язку, обдарований має право вимагати від останнього передання дарунка або відшкодування його вартості. Якщо до настання умови, визначеної в договорі, помре дарувальник або обдарований, договір дарування припиняється.

Законодавець передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування. Слід зазначити, що ЦК УРСР передбачав лише реальність даного договору, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим із точки зору моралі , бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Зміни у теперішньому кодексі зумовлені проголошенням принципу свободи договору, за яким сторони можуть надати чинність договору до моменту передачі речі, якщо це не суперечить законодавству. Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, він вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його відхилення. Прийняття документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору дарування, або символів речі (ключів, макетів тощо) вважається прийняттям дарунка (ст. 722 ЦК)[12].

Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів про передачу майна у власність, це його безоплатність. Так, правовідносини власності безпосередньо не пов'язані з грошовим обміном, зате вирішення питання про належність особам тих чи інших речей є необхідною підставою для участі цих осіб в цивільному обороті, а об'єм і характер належних їм речових прав здебільшого передбачають зміст майбутніх зобов'язальних відносин. Основним, мабуть, є те, що річ не втрачає притаманну їй якість товару і тоді, коли вона переходить від однієї особи до другої безоплатно".

Безоплатність дарування, фактично - це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги.

Однак, неправильно було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарувальник як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.



1.1 Предмет договору дарування

Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Згідно ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими уже володіє дарувальник, або які можуть виникнути в майбутньому.

Щодо нерухомого майна існують певні вимоги : підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Стосовно валюти, як об'єкта даного договору, то під нею розуміються грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним обом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти рахунках, внески в банківських та інших кредитно-фінансових установах на те-торії України.

Відповідно до Закону "Про цінні папери і фондову біржу" цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Серед видів цінних паперів за законодавством України розрізняють акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, векселі, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та ін.

Предметом договору дарування можуть бути майнові права. Останні можуть мати зобов'язальну і речову природу. Речові правовідносини відрізняються від зобов'язальних своїм об'єктом, на який спрямована діяльність суб'єктів.

При даруванні можуть існувати обмеження для набуття права власності громадянами на окремі види майна. Так, Постановою Верховної Ради від 17. 06. 1992 р. "Про право власності на окремі види майна" був затверджений перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До цього переліку входить: Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

Цією ж постановою був затверджений спеціальний порядок набуття права власності на окремі види майна. Зокрема, постанова передбачає особливі вимоги щодо осіб та порядку отримання дозволу на ці речі.( наприклад для отримання дозволу на на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю треба звернутися до органів внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку)

1.2 Сторони договору дарування

Сторонами у договорі дарування можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а в певних випадках -- держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади (ст. 720 ЦК України). Укладення договорів дарування громадянами має здійснюватися з додержанням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Крім того, сімейне та цивільне законодавство України встановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник -- давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна тощо.

Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності. Саме ці особи зумовлюють особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчі документи право юридичної особи здійснювати дарування. Цікавим в цій ситуації має стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету - отримання прибутку, а з іншого - право дарувати. Тут, на погляд авторів, все ж таки необхідно додержуватись принципів поділу юридичних осіб на підприємницькі і не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їх діяльності не повинна знаходитись мета - отримання прибутку. В усякому разі при зростанні кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій, загальний рівень життя населення погіршується. Тому в основі діяльності підприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має дбати про соціальне забезпечення населення При цьому законодавство не містить будь-яких обмежень щодо прийняття юридичними особами дару. Водночас безоплатне відчуження майна (у тому числі й за договором дарування) вони мають здійснювати відповідно до вимог їхніх статутів та законодавчих актів. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо це прямо передбачено в їхніх статутних документах. Відповідно до ЗУ " Про господарські товариства" для акціонерних та товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю установчими документами є статут та установчий договір, а для повних та командитних товариств - установчий договір.

Крім того, відповідно до ст. Стаття 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, а відповідно до Стаття 133 цьго кодексу господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Таким чином, підприємства можуть здійснювати передачу свого майна на основі договору дарування на рівні з фізичними особами, зурахуванням певних особливостей .

Аналізуючи ж інших субґєктів, які вправі здійснювати дарування, а саме: фізичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада, звернемо увагу лише на той аспект, що для таких субґєктів, яким є держава, обовґязково має зазначатись механізм реалізації повноважень на дарування. Це положення також стосується територіальної громади, оскільки для прийняття рішення про дарування від імені цих субґєктів повинен існувати чіткий механізм узагальнення волі його субґєктів.

Договір дарування допускає його укладення за посередництвом представника дарування не належить до правочинів що мають укладатися особисто. Існують певні вимогищодо представництва. Передставник повинен діяти лише на підставі довіреності виданої довірителем (дарувальником).Передставник укладає договір дарування, щодо того майна яке вказано в довіреності.Відповіднодо ст. 245 Ц К довіреність укладається в формі, в якій відповідно до закону має укладатися правочин, тобто у письмовій формі належить укладати довіреність, якщо представником або довірителем (дорувальником) є юридична особа; якщо вартість майна щодо якого представник уповноважений укладати договір дарування, перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Неоподаткований мінімум складає 17 гривень[18], одже довіреність укладається у письмовій формі якщо її предмет оцінюється більше ніж 340 гривень.

Довіреність на укладання договору дарування, у якій не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемною.

У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання.

Деякі автори висловлюють позицію щодо некоректності поняття "генеральна довіреність" і проблеми в нотаріальній практиці і законодавстві стосовно розмежування понять довіреність та доручення. В сучасній юридичній практиці до останнього моменту посвідчуються довіреності, в яких передаються повноваження власника на розпорядження майном: продаж, дарування майна тощо. Тому необхідно звернути увагу, що з 01.01.2004 року подібні довіреності стають просто нікчемним. Тобто представник тепер буде вправі лише оформляти договір дарування від імені довірителя, а не розпоряджатись майном. Хоча вважається необхідним конкретизувати й інший момент, а саме на яке майно поширюються повноваження представника власника.

Виходячи з вище викладеного практичній більшості випадків така довіреність має бути укладена в письмовій формі.

1.3 Зміст договору дарування

Зміст будь-якого договору складають права і обов'язки його сторін. Отже зміст договору дарування складають права і обов'язки дарувальника і обдарованого. Однією з новел Цивільного кодексу 2004 року стала можливість визнання договору дарування, як реальним, так і консенсуальний. Саме консенсуальність зумовлює можливість виникнення у обдарованого поряд з правами, також обов'язків. Отже, обов'язками дарувальника є наступні:

* передати майно у власність при обіцянці дарування (п. 1 ст. 717 ЦК);

* повідомити обдарованого про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна як самого обдарованого, так і інших осіб;

* якщо дарувальник не виконав свого обов'язку по повідомленню обдарованого про недоліки речі чи її особливі властивості (п. 1 ст. 721), то в разі заподіяння шкоди при володінні чи користуванні дарунком, він зобов'язується до її відшкодування, (п. 2 ст. 721).

1.4 Припинення договору дарування

Договір дарування також може бути припинено. Цікаво звернутись до витоків повернення дарунку. За загальним правилом дар поверненню у римському праві не підлягав1. Винятки з цього правила були стосовно грубої невдячності обдарованого (грубі словесні образи, заподіяння фізичної чи моральної шкоди, невиконаний наказ - modus). В таких випадках "ображена" особа зверталась в суд з позовом про розірвання договору та повернення дару. Право повернення дарунку взагалі не допускалось, якщо цей обдарований врятував життя дарувальника, чи зробив йому значну послугу. Надзвичайно широкий перелік підстав "відкличності" договору дарування подані у Книзі загальних цивільних законів (при загальній презумпції "невідкличності даровизни"):

1. Скрутне становище дарувальника.

2. Невдячність обдарованого.

3. Дарунок з майна, необхідного для обов'язкового (законного) 1 утримання.

4. Дарунок входить в обов'язкову частку у спадковій масі.

5. Якщо договір укладений шляхом "підступу" (обману).

6. Для народжених дітей після смерті батька-дарувальника, і які потрапили у скрутне становище.

Цивільний кодекс передбачає наступні підстави припинення договору дарування :

1) відмова однієї зі сторін

2) розірвання договору дарування

3) недійсність договору

Щодо відмови, то обдарований має право відмовитись від подарунка в момент його вручення, тобто коли договір є реальним -момент передачі речі збігається з моментом укладенням договору. В разі якщо договір консенсуальний - передбачає передачу речі в майбутньому, обдарований може відмовитись віддарунка в будь-який час до моменту його прийняття.

Так само, від договору може відмовитися дарувальник, за умови що місце має обов'язок передання дарунка у майбутньому, в разі якщо після укладення договору майновий стан дарувальника істотно погіршився.В законодавстві не передбачено що слід розуміти під істотним погіршенням майнового стну (оціночне поняття)

Стосовно розірвання договору, ст.727 ЦК передбачає розірвання з ініціативи дарувальника за таких обставин:

1. Щодо нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

2. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.

3. Якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

4. Якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

Обдарований може розірвати договір керуючись загальними положеннями про договір, зокрема, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.(виявлення властивостей подарунка про які обдарований не знав до укладення договору)

1.5 Недійсність договору

Підставою недійсності договору є:

1) Недодержання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог:

- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

2) Договір є недійсним ,якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин): у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідченнядоговору; укладення договорударування від імені неповнолітнього без згоди органу опікита піклування. Не потребує рішення суду.

3) Також договір є недійсним в разі: недотримання письмової форми;вчинення під впливом помилки ; обману; насильства; під впливом тяжкої обставини, тощо. В цьому разі недійсність встановлюється судом.

У разі розірвання договору дарування дарувальникові повертається дарунок у натурі, а якщо це неможливо, - то компенсація його вартості. На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

В разі визнання договору недійсним дарунок повертається дарувальнику, обдарований може вимагати компенсацію за утримання в себе дарунка.



2. Договір довічного утримання

За договором довічного утримання, одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач зобов'язується надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги (ст. 425 ЦК).

За своєю юридичною природою зазначений договір є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише право вимагати від набувача надання обумовленого договором матеріального забезпечення, а набувач несе лише обов'язок -- надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення. І все ж цей договір не можна визнати чисто одностороннім, оскільки у набувача може виникнути право вимагати розірвання договору. Якщо незалежно від волі набувача його майновий стан змінився так, що він не спроможний надавати відчужувачеві обумовлене договором забезпечення (ст. 428 ЦК), набувач має право вимагати розірвання договору.

Зазначений договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок (інше майно). Отже договір слід визнати реальним. Разом з тим це договір, у якому обидві сторони мають певну вигоду, а тому він є сплатним.

І все ж юридичну природу зазначеного договору не можна достатньо з'ясувати лише наведенням зазначених характеристик. Необхідно з'ясувати місце договору довічного утримання у системі договорів. За чинним ЦК України, цей договір належить до групи договорів про надання послуг. За ЦК РРФСР він вважався різновидом договору купівлі-продажу, оскільки його основна мета -- перенесення права власності від однієї особи до іншої на певних умовах. Відчужувач, який за віком чи станом здоров'я є непрацездатною особою, сам продає свій будинок чи його частину аби взамін одержати те матеріальне забезпечення, якого він потребує.

За ЦК України, зазначений договір належить до групи договорів про надання послуг. Законодавець того часу, коли приймався чинний ЦК, виходив з того, що непрацездатна особа, відчужуючи будинок чи його частину, має на меті передусім одержати утримання, догляд та інші послуги, яких вона потребує через непрацездатність. Відчуження будинку зумовлюється саме цією метою. Цим пояснюється місце договору довічного утримання не серед договорів про відчуження права власності, а серед договорів про надання послуг.

Проте розробники проекту ЦК України визнали, що метою договору довічного утримання є саме відчуження права власності на певне майно, тому у проекті зазначений договір вважається різновидом договору купівлі-продажу, і його віднесено до цієї групи договорів.

2.1 Сторони у договорі довічного утримання

Безумовно, стороною даного договору може бути особа, яка відповідає загальним вимогам до контрагентів у договорах. Крім того, законодавець передбачає спеціальні вимоги, яким має відповідати сторона у договорі довічного утримання. Такими вимогами є: відчужувачем може бути лише фізична особа, що має певне майно на праві власності; ця особа має бути непрацездатною за віком або за станом здоров'я. При цьому не має значення фактичний стан здоров'я за віком, якщо відчужувач досяг пенсійного віку. Якщо йдеться про непрацездатність за станом здоров'я, то вік відчужувача не має значення. Головне аби відчужувач був непрацездатною особою, а внаслідок чого настала непрацездатність, то ця обставина правового значення не має. На нашу думку, немає ніякої потреби підкреслювати у законі, що особа має бути непрацездатною за віком або за станом здоров'я. Досить того, що ця особа (відчужувач) непрацездатна, а непрацездатність може настати лише за віком або за станом здоров'я.

Проте, якщо йдеться про непрацездатність відчужувача за станом здоров'я, то в необхідних випадках стан здоров'я має бути засвідчений відповідними медичними висновками чи документами.

Проект ЦК України не містить такої вимоги до відчужувача як непрацездатність. Відповідно до ст. 798 проекту ЦК "за договором довічного утримання одна сторона (фізична особа) передає у власність іншій стороні (фізичній або юридичній особі) будинок або його частину; квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цінність, рухоме майно, взамін чого набувач майна зобов'язується надати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги".

Отже, за проектом ЦК України, відчужувачем може бути будь-яка фізична особа, що має майно на праві власності, яким вона може розпоряджатися на свій розсуд. З цього випливає, що будинок (його частина), який має перейти за договором у власність набувача, не може бути обтяжений заставою або іншими зобов'язаннями.

За чинним цивільним законодавством, набувачем за договором довічного утримання може бути тільки фізична особа, хоч у чинному ЦК України сказано, що набувачем може бути особа, при цьому не підкреслюється, що ця особа має бути фізичною (ст. 425). Проте судова практика пішла по шляху визнання набувачем за договором довічного утримання лише фізичної особи. Юридична особа, мовляв, не може бути набувачем за цим договором, оскільки укладення договору довічного утримання виходить за межі статутної діяльності юридичної особи.

Практика показала недоцільність такого обмеження, і тому проект ЦК України, як видно з наведеного визначення договору довічного утримання, визнав за можливе набувати права власності на будинок чи інше майно також і юридичною особою за цим договором.

Отже, за проектом ЦК України, набувачем майна за договором довічного утримання може бути будь-яка особа як фізична, так і юридична. При цьому юридична особа може мати більші можливості для матеріального забезпечення відчужувана. Слід мати на увазі, що це застереження стосується і фізичної особи. Набувачем майна за договором довічного утримання має бути лише така особа, яка може і здатна надати відчужувачеві обумовлене договором матеріальне забезпечення. Якщо такої можливості вона не має, суд за позовом відчужувана може розірвати зазначений договір.

Спірним було питання, чи може утримання за договором надаватися лише відчужувачеві будинку, чи воно може надаватися і третім особам за вказівкою відчужувача. Із змісту ст. 425 ЦК України випливає, що матеріальне забезпечення за цим договором може надаватися лише відчужувачеві -- непрацездатній особі. Проте і тут проект ЦК України пішов далі, у п. 2 ст. 798 якого зазначається: "Допускається встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, частки яких у праві на одержання утримання вважаються рівними, якщо інше не передбачено договором". Отже, договором може бути обумовлено право на одержання утримання і на користь третіх осіб, яких, безумовно, визначає відчужувач майна.

Майно, яке може бути предметом відчуження за договором довічного утримання. За чинним ЦК України, таким майном може бути лише будинок або його частина. Проте практика застосування цієї статті показала також недоцільність такого обмеження. Виходячи саме з потреб практики, проект ЦК України передбачає досить широке коло об'єктів, які можуть бути предметом відчуження за договором довічного утримання. Так, відповідно до ст. 798 проекту ЦК таким майном може бути будинок або його частина, квартира, інше нерухоме майно, а також і рухоме майно, що має значну цінність. Зрозуміло, що зазначене майно має бути власністю відчужувача. Коли йдеться про квартиру, то квартира має бути приватизована чи належати відчужувачеві на інших правових підставах саме на праві власності. Що стосується рухомого майна істотної цінності, то до нього варто віднести передусім транспортні засоби та інші рухомі речі дійсно значної вартості, зокрема твори мистецтва (картини, скульптури тощо).

Оскільки договір довічного утримання є різновидом договору купівлі-продажу, то можна вести мову про ціну цього договору, але ціну своєрідну, яка може виражатися не тільки у грошовій сумі, а й у матеріальному забезпеченні у натурі. У договорі повинно бути чітко визначена оцінка відчужуваного майна за погодженням сторін, яка певною мірою має бути адекватною обумовленому договором матеріальному забезпеченню. Зрозуміло, що точно визначити обсяг і розмір витрат на матеріальне забезпечення у натурі чи в грошовій сумі просто неможливо. Це можна зробити лише приблизно. Проте явна невідповідність відчужуваного майна передбачуваним витратам на матеріальне забезпечення у натурі чи у грошах може стати перешкодою до укладення договору довічного утримання. Варто пам'ятати, що це справа сторін -- вони можуть дійти згоди навіть за наявності зазначеної невідповідності.

В договорі мають бути чітко визначені види, обсяг, якість та інші характеристики матеріального забезпечення у натурі, передусім окреслені види матеріального забезпечення в натурі. Якщо йдеться про житло, то воно має бути конкретно визначено -- яка саме кімната, якого розміру, її місцезнаходження, опалення, освітлення тощо. Так само має бути визначено вид і кількість харчування -- скільки разів на добу, його калорійність та окремі елементи, з чого воно складатиметься. Варто зазначити, що відчужувачами здебільшого є непрацездатні за віком або станом здоров'я люди. Вони можуть потребувати спеціального раціону харчування, тому все це має бути відображено у договорі.

Складовою частиною матеріального забезпечення у натурі відчужувача майна може бути догляд за ним. У договорі також має бути чітко обумовлено, в чому полягатиме цей догляд (своєчасна заміна натільної і постільної білизни, прибирання кімнати, прогулянки у супроводі іншої особи, придбання одягу, взуття тощо). Аби уникнути спорів з цього приводу, необхідно у договорі визначити види, способи і форми такого догляду, їх періодичність, якість та зміст. Такий догляд може включати і медичне обслуговування. В договорі також має бути визначено, якого саме медичного обслуговування потребує відчужувач -- загального чи спеціального, придбання ліків тощо. Слід враховувати, що ліки у сучасних умовах річ далеко не проста. Відчужувач може вимагати досить рідкісні і дорогі ліки, придбання яких не під силу набувачеві. Тому й цю умову треба конкретно обумовити у договорі -- які саме ліки, їх кількість і приблизна вартість. Відповідно до чинного закону відчужував має право також на іншу необхідну допомогу з боку набувача майна за договором довічного утримання. В договорі треба визначити, в чому полягатиме ця допомога, її види, форми, розмір тощо.

Нарешті, за проектом ЦК України, довічне утримання може надаватися не тільки у вигляді матеріального забезпечення у натурі, а й у грошовій сумі.

У такому разі у мають бути визначені розміри періодичних. Проект ЦК допускає можливість заміни над довічного утримання у натурі у період чинності договору виплатою періодичних платежів у грошах. При цьому розмір грошової суми, що визначається у договорі, у розрахуй" місяць має бути не менший за розмір грошової оцінки прожиткового мінімуму.

Відчужувач майна може закласти позов до набувача ні тільки про розірвання договору, а й про примушення набувача до виконання взятих ним на себе зобов'язань або стягнення з нього у грошовому виразі всіх цих видів матеріального забезпечення у натурі. Якщо договір передбачав обов'язок періодичної виплати грошової суми на особисті витрати відчужувача, то в разі її несвоєчасної виплати настають наслідки, обумовлені простроченням виконання зобов'язання. Так, відповідно до ст. 214 ЦК України набувач зобов'язаний сплатити ще й три відсотки річних від невиплаченої суми. Сторони у договорі можуть передбачити й інший розмір штрафу.

Проект ЦК України передбачає також можливість включення до договору довічного утримання обов'язку набувача майна оплатити ритуальні послуги.

Сторони можуть передбачити й інші види, способи і форми матеріального забезпечення у натурі. Вони мають бути лише чітко конкретизовані. У практиці укладення договорів довічного утримання часто передбачається обов'язок набувача майна виплачувати відчужувачеві щомісячні невеликі грошові суми на дрібні витрати.

Бажано, аби договорі всі види матеріального забезпечення у натурі оцінювалися також у грошах.

Як зазначалося вище, за договором довічного утримання право власності на відчужуване майно переходить до набувача з усіма наслідками, що з цього випливають. Проте чинне законодавство встановлює певні обмеження щодо цього майна. Передусім відчужувач майна має бути його власником. Це майно не повинно бути обтяжене заставою чи іншими зобов'язаннями. Як чинний ЦК України, так " проект ЦК містять норму, за якою хоч набувач г стає власником набутого за договором найма, проте він не має права під час дїі договору обтяжувати одержане майно боргами та відчужувати його. Разом з тим відчужувач майна за проектом ЦК України набуває статусу заставоутримувача.

Режим майна, набутого за договором довічного утримання, визначається статусом власника цього майна. Так, наприклад, ризик випадкової загибелі чи пошкодження зазначеного майна за загальним правилом несе набувач -- власник. У такому разі набувач майна не звільняється від обов'язків, покладених на нього договором.

Однією з важливих умов договору є строк його чинності. Оскільки набувач зобов'язаний утримувати відчужувача довічно, то строк договору не можна чітко визначити. Строк чинності договору може бути досить тривалий, проте практиці відомі не поодинокі випадки припинення договору раніше настання смерті відчужувача. Це характеризує договір довічного утримання як договір з невизначеним строком, тобто зобов'язання, що випливають з цього договору є такими, що тривають невизначений строк.

Настання смерті відчужувача майна є умовою припинення договору довічного утримання. Проте цей договір не можна визнати умовним правочином, оскільки в умовних правочинах умова може настати, а може й не настати. Смерть -- об'єктивна категорія, вона обов'язково настане незалежно від вол" сторін. Тому договір довічного утримання скоріше слід визнати строковим, а не умовним правочином.

Форма договору довічного утримання. Зазначений договір має бути нотаріально посвідчений. Якщо ж предметом договору є нерухомість, то такий договір підлягає державній реєстрації. З цього випливає, що право власності на відчужувану нерухомість переходить до набувача лише з моменту державної реєстрації договору. Недодержання форми договору довічного утримання тягне за собою його недійсність (ст. 47 ЦК). Визнання договору недійсним за недодержання нотаріальної форми спричинює двосторонню реституцію.

2.2 Права та обов'язки сторін за договором

Як зазначалося, договір довічного утримання є одностороннім договором, в якому відчужувач набуває лише права і не несе ніяких обов'язків, а набувач набуває лише обов'язки і не має ніяких прав (за винятком розірвання договору через неможливість виконувати його умови). Отже, відчужувач має право вимагати надання довічного утримання у вигляді грошових сум або матеріального забезпечення у натурі. Набувач майна зобов'язаний виконати вимогу відчужувача в межах, обумовлених договором.

Виконання договору полягає у наданні всіх видів матеріального забезпечення у натурі відповідно до змісту договору. Тому і вимагається, аби у договорі були досить чітко визначені види, обсяг, способи та форми довічного утримання. Якщо, наприклад, у договорі визначена конкретна кімната для надання житла відчужувану, то замінити цю кімнату на іншу можна лише за згодою останнього. Це правило стосується усіх інших видів матеріального забезпечення у натурі. Проте деякі види утримання чи матеріального забезпечення не можна чітко конкретизувати заздалегідь у договорі. Так, навряд чи можна наперед визначити зміст догляду чи необхідної допомоги, які будуть потрібні відчужувачеві у майбутньому в процесі чинності договору. Проте їх загальний зміст та обсяг визначити у договорі варто.

За невиконання або неналежне виконання умов договору набувач майна несе відповідальність. Вона полягає в тому, що відчужувач має право відповідно до ст. 428 ЦК України вимагати розірвання договору, якщо набувач майна не виконує узятих на себе обов'язків. За проектом ЦК України право вимагати розірвання договору за наведеною підставою має не тільки відчужувач майна, а й особи, на користь яких укладено договір. У такому разі набуте набувачем за договором довічного утримання майно підлягає поверненню відчужувачеві. Витрати набувача майна на утримання відчужувача до розірвання договору з цієї підстави, відшкодуванню не підлягають.

Договір довічного утримання може бути розірваний і на вимогу набувача майна (фізичної особи), якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не може надавати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі обумовлене забезпечення.

При розірванні договору довічного утримання як з першої, так і з другої підстав настають ті самі наслідки -- майно повертається відчужувачеві, а витрати набувача на забезпечена відчужувача не відшкодовуються.

Договір довічного утримання припиняється також внаслідок смерті осіб, які отримували утримання. Якщо право на одержання утримання мали кілька осіб, то в разі смерті однієї з них договір припиняється щодо особи, яка померла.

Смерть набувача майна за договором довічного утримання не припиняє договору. Відповідно до ст. 429 ЦК України у разі смерті набувача майна обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких переходить відчужений за договором довічного утримання будинок. За відсутності у набувача майна спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання будинок, що був відчужений з умовою довічного утримання, повертається відчужувачеві. Проект ЦК України зазначену статтю доповнив нормою про те, що якщо у такому разі відчужувач заявить вимогу про повернення майна, договір довічного утримання припиняється. Іншими словами, в разі смерті набувача майна за договором довічного утримання відчужувач цього майна має право вимагати припинення чинності договору, зокрема якщо спадкоємці набувача з тих чи інших причин не влаштовують відчужувача.

При цьому у проекті ЦК України йдеться не лише про будинок або його частину, а й про інше майно, яке може бути предметом договору довічного утримання.

Оскільки відповідно до проекту ЦК України набувачем майна може бути і юридична особа, то постає питання, яка доля набутого юридичною особою майна після її ліквідації. За ст. 803 проекту ЦК, у разі ліквідації юридичної особи обов'язки за договором довічного утримання переходять до правонаступників юридичної особи, яка уклала договір. У такому разі майно, що було раніше відчужене з умовою довічного утримання, підлягає поверненню відчужувачеві. Отже, обов'язки по утриманню відчужувача переходять до правонаступників юридичної особи, а відчужене майно має бути повернуте відчужувачеві. На нашу думку, цю норму сформульовано невдало.

Обов'язки з утримання відчужувача майна переходять до правонаступників юридичної особи, а майно має бути повернуте відчужувачеві.В такому разі відпадає правова підстава для утримання відчужувача майна правонаступниками юридичної особи. Ця норма потребує певного уточнення.

Варто пам'ятати, що у разі смерті набувача майна за договором довічного утримання відмовитися від договору може не тільки відчужувач, а й спадкоємці померлого набувача майна (ст. 429 ЦК). У такому разі майно повертається відчужувачеві. Ця норма збереглася і в проекті ЦК України (п. 2 ст. 802).

Відповідно до проекту ЦК України (п. 3 ст. 800) майно, передане набувачеві за договором довічного утримання за погодженням сторін може бути замінене рівноцінним за вартістю майном набувача із збереженням усіх обов'язків, які прийняв набувач за укладеним раніше договором.



3. Договір оренди (найму)

3.1 Поняття договору оренди

Ст. 759 ЦК закріпила традиційне визначення договору найму, основні ознаки якого залишилися ще з ЦК 1963 р., ототожнивши поняття оренди та найму. Одним з напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств та організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним та юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування та ін., має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності. Отже лаконічним визначенням договору оренди є строкове і платне передання майна в користування (не власність) засноване на договорі.

З наведеного визначення випливає, що:

- орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

- оренда передбачає передачу майна в користування, на відміну від договору купівлі-продажу, який дає право власності на майно (ст. 761 ЦК);

- користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендної плати у визначеному договором розмірі та строках (ст. 762 ЦК);

- оренда передбачає передачу майна в тимчасове користування. Договір припиняється у разі закінчення строку (ст. 763 ЦК).

Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, заняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб, тощо) діяльності.

Поряд з ЦК важливими джерелами оренди є ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992, а також декрети КМУ "Про укладання договорів оренди приміщень підприємствами та організаціями торгівлі, громадського харчування та сфери послуг" 1992р., ЗУ "про приватизацію державного майна" 1992р., постанова КМУ "про затвердження методики оцінки вартості об'єктів оренди, порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів" 1995р., Типові договори оренди від 2000р.

3.2 Об'єкти оренди

ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" визначає об'єкти оренди. Насамперед, об'єктами оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Закон (п. 1 ст. 4) під цілісним майновим комплексом розуміє господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерськими комунікаціями, системою енергопостачання. Оскільки майно підприємства, крім основних фондів, становлять також оборотні кошти та інші цінності, законодавством встановлений спеціальний порядок їх передачі орендареві. Так, грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторної заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України. Надання орендареві в кредит коштів та цінних паперів здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається одночасно з договором оренди. Строк надання кредиту не повинен перевищувати строку дії оренди. У разі розірвання кредитного договору, закінчення строку його дії або припинення договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві надані йому кошти та цінні папери.

Інші оборотні матеріальні засоби (тобто негрошові кошти і нецінні папери) викуповуються орендарем згідно з договором купівлі-продажу, який укладається одночасно з договором оренди. Плата за придбані оборотні матеріальні засоби вноситься орендарем протягом 30 календарних днів з моменту укладання договору. Створеному членами трудового колективу господарському товариству орендодавець може продати оборотні матеріальні засоби в кредит за умови оплати ним не менш як 30% їхньої вартості. При цьому термін оплати оборотних матеріальних засобів не повинен перевищувати одного року з дати укладення договору купівлі-продажу. Розміри чергових внесків та строки їх сплати визначаються у договорі купівлі-продажу.