Загальні засади призначення покарань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України

Харківський національний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди

Інститут економіки і права

Юридичний факультет

Кафедра кримінально-правових дисціплін

Курсова робота

з теми:

“Загальні засади призначення покарань”

Виконав:

Студент

2 курсу,26 групи

Шило Марьям

Харків 2012

План

Вступ

1. Поняття загальних засад призначення покарання

2. Обставини, що пом'якшують покарання

3. Обставини, що обтяжчують покарання

4. Призначення покарання за не закінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті

5. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Висновки

Список використаної літературатури

Вступ

Призначення покарання - одне з основних питаннь, вирішуваних судом при постановленні вироку. Воно потребує належної правової регламентації з тим, щоб злочинці несли за вчинене заслужене покарання, а відповідна діяльність суду була б по можливості позбавлена суб'єктивізму і не перетворювалась б на свавілля. Призначення незаконних і несправедливих покарань не лише ускладнює або унеможливлює досягнення вказаних у ч.2 ст.50 КК України цілей покарання, а й підриває авторитет правосуддя, призводить до скасування або зміни вироків, порушує права та свободи людини.

Не дивлячись на те, що проблематика призначення покарання належить до числа активно досліджуваних у юридичній літературі і правозастосовчій діяльності суперечливо вирішуються питання про правову природу обставин, що стосуються покарання. Питання призначення покарання у кримінальному праві неодноразово досліджувалось у працях таких видатних діячів як І. В. Хохлова, О. П. Шем`якова, С.Селецького, І.П. Навроцького, М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація, В. М. Стратонова та інших.

Об'ктом дослідження курсової роботи є кримінальне законодавство України.

Предмет дослідження-загальні засади призначення покарань.

Поняття загальних засад призначення покарання кримінальний закон не містить і воно може бути сформульоване, виходячи з їх змісту. Тому для повного відображення теми дослідження необхідно розв'язати наступні задачі дослідження:

· розглянути поняття загальних засад призначення покарання;

· охарактеризувати обставини, які пом'якшують покарання;

· охарактеризувати обставини, які обтяжують покарання;

· Звернути увагу на призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин вчинений у співучасті;

· визначити за яких умов відбувається призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

1. Поняття загальних засад призначення покарання

покарання злочин закон

Призначення покарання як термін не має єдиного універсального визначення однак так само і не утворює протилежних думок у науці. Наприклад І.П. Фойницький говорить не про призначення покарання, а про його визначення. Термін «призначення покарання» порівняно недавно було упершее використано на практиці - в Основах кримінального законодавства СРСР і Союзніх респудлік 1958р.

Під визначенням покання І.П. Фойницький - підшукування розміру нормального покарання, становленого законом за певну группу діянь, що відповідає кожному конкретному прояву злочинності [31,с.88]. На думку М.Становського, призначення покарань- частина судового розгляду, в якій засуджуваній особі визначаеться розмір покарання . Це стадія судового процесу В.Єсипов вважав визначення покарання діяльність суду, спрямовану на встановлення виду та міри покарання відповідно до вини у кожному конкретному випадку [9,с.389].

Крім термінів «призначення покарання» чи «визначення покарань» в літературі використовується термін « застосування покарання». На думку Я. Брайніна, призначення покарання є застосуванням санкції кримінального закону[5,с.193]. Навідміну від Брайніна Сандурова пропонує більш об'ємне визначення поняття призначення покарання. Під яким розуміє - діяльність суду, що здійснюється із дотриманням процесуальних вимог щодо застосування до особі, яка визнана винною у вчиненні злочину, заходів державного примусу, передбачених у переліку видів покарань та у відповідній санкції кримінального закону, що полягає у позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого [28,с.630].

Дехто вважає, що поняття « застосування покарання» є більш широким за змістом, ніж “призначення покарання''. Наприклад І.П. Непомнящая вважає, що призначення - перший етап застосування покарання. Тому,що застосування покарання може розглядатися як реалізація кримінально правової санкції, а також як реалізація покарання як заходу державного примусу (використання покарання стосовно засудженого). Тож поняття “застосування покарання” не може використовуватися як синонім понять “призначення” чи “визначення”покарання.

Термін «призначення покарань» може розумітися як статистична та динамічна категорія. Статистична виражаеться в існуванні загальних засад і принципів, виходячи з яких визначається вид і розмір покарання. Під динамічною розуміється практичнее застосування загальних зад та принципів тобто їхне втілення у життя.

Загальні засади призначення покарань в юридичній літературі -фундаментальні положення, встановлені законом, що регламентує призначення покарань. В. Полтавець вважає, що загальні засади призначення покарань - передбачена у кримінальному законодавстві система правил [24,с.9]. Тієїж думки дотримується і Л.А. Порохов [23,с.9]. Інші погляди має Л.Л. Кругліков. Він поділяє загальні засади призначення покарань на основні і додаткові. Основними є такі критерії: характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, а також особистість винного. У свою чергу, вторинну роль відіграють помякшуючі й обтяжуючі обставини, а також інші обставини, що конкретизують ступінь суспільної небезпеки злочину [11,с.55].

Загальні засади призначення закріплені в ст. 65 КК України Частина перша цієї статті визначає три основні засади, якими повинен керуватись суд при обранні покарання. «Суд призначає покарання: -у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; -відповідно до положень Загальної частини КК; -враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання».

У літературі також із загальними засадами покарань визначають принципи призначення покарань. Принцип із лат. principium- першооснова.Це керівні ідеї, основне правило. Якщо звернути увагу на те як розуміють поняття принципі учені то П. Осипова, принципамими визначення покарання - це закріплені у нормах кримінального і кримінальнопроцессуального закону положення, що встановлюють підстави та умови застосування міри кримінального покарання [20,с.98]. Бажанов розумів під принципами призначення покарання вихідні, найбільш важливі положення, закріплені у нормах кримінального законодавства, що визначають діяльність судів щодо застосування покарання до осіб винних у вчиненні злочину [2,с.11]. Існують і такі авторі які заперечують існування принціпів призначення покарання і говорять лише по доцільність визначення принципів покарання таким прикладом може бути І.П. Наумова.

Можно виділити такі принципи призначення покарання:

· законності покарання;

· винесення покарання в судовому вироку;

· покарання має мати підставу і бути мотивованим у вироку;

· гуманність покарання;

· індивідуалізація покарання;

· справедливість покарання

Законність покарання-визначення покарання лише в точній відповідності з кримінальним законом. Згідно цьго принципу покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину;покарання може бути призначено тільки за вироком суду.

Винесення покарання в судовому вироку як принцип призначення покарання прямо випливає з принципу законності - призначене особі покарання повинно бути визначене в судовому вироку з точним зазначенням як виду, так і строку цього покарання. Такий принцип дістав своє закріплення ще в 1922 р. Так, відповідно до ст. 339 КПК 1922 р. покарання у вироку повинно бути визначено таким чином, щоб не виникало ніяких сумнівів при виконанні вироку щодо роду і розмірів покарання, призначеного судом. Ця норма булла потім відтворена в ст. 309 КПК 1927 р. і міститься в чинному праві (ч. 6 ст. 335 КПК 1960 р.). Кримінальний закон не знає винятків із цього правила. Більш того, ст. 73 КК встановлює, що строки покарання обчислюються в роках і місяцях, і навіть, у ряді випадків, у днях.

Індивідуалізація покарання - обрання виду і розміру покарання з урахуванням усіх відповідних обставин вчинення злочину, а також особи винного. Ю. Мельникова небезпідставно вважає, що індивідуалізація покарання передбачає збалансованість урахування особи винного, характеру, а також тяжкості вчиненного злочину [17,с.75].

Справедливість призначення покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики. Щодо небезпечних злочинців, а також рецидивістів справедливість вимагає призначення суворих мір покарання. Водночас до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням особи винних відповідно до принципу справедливості слід застосовувати більш м'які покарання або взагалі звільняти їх від покарання.

Гуманність призначення покарання - покарання ніколи не може мати на меті завдання фізичних страждань засудженому або приниження його людської гідності (ч. 3 ст. 50). Застосовуючи покарання, суд повинен бачити в підсудному людину і керуватися тим, що кожний громадянин, який вибився із звичного життя, може виправитися і стати законослухняним членом суспільства. Заборона смертної кари, широке застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, пільгові умови, встановлені в КК для відповідальності неповнолітніх, - це прояв принципу гуманності покарання. Так, позбавлення волі неповнолітнім може бути призначене на строк не більше десяти років, саме відбування цього покарання призначається судом у ко-лоніях з полегшеним режимом, до них широко застосовується звільнення від покарання. Тільки за особливо тяжкі злочини, які пов'язані з позбавленням життя потерпілого, неповнолітнім може бути призначене покарання до п'ятнадцяти років позбавлення волі.

Принцип гуманності виражений і в ст. 69 КК, що надає суду право призначити покарання більш м'яке, ніж передбачено законом. Цей принцип закріплений у законі і при описі переліку обставин, які пом'якшують і обтяжують. Так, якщо суд не обмежений в урахуванні обставин, які пом'якшують покарання (ч. 2 ст. 66 КК), то перелік обставин, які обтяжують, даний у ст. 67КК, є вичерпним і суду не надано права його поширювати. Гуманність покарання полягає в тому, що при його призначенні широко враховуються позитивні властивості особи підсудного, що може привести до пом'якшення призначеного йому покарання.

Дослідження загальних засад цілком залежить від теоретичної першо основи - теорії призначення покарань, яка покликана забезпечити системати-зацію знань про призначення покарань та їх подальший розвиток.

2. Обставини, які пом'якшують покарання

Обставини, які пом'якшують покарання - це певні обставини, які знижуть суспільно небезпечний рівень злочину та особи злочинця.

В правозастосовчій діяльності існують суперечки, що до правової природи та кваліфікації помякшуючих обставин, а їх зміст можуть співвідносити із кваліфікуючими і привілейованими ознаками, доцільність перетворення переліку помякшуючих обставин у вичерпний, потребу і шляхи конкретизації в законі кримінально- правового значення помякшуючих обставин.

Врахування обставин, що пом'якшують відповідальність при призначенні покарання означає, що за інших одинакових умов суд,може:

· призначити менш суворий вид основного покарання, якщо в санкції статті, за якою засуджується винний, передбачено кілька альтерна-тивних основних покарань;

· призначити основне чи додаткове покарання ближче до мінімальної ме-жі, встановленої кримінальним законом за вчинення данного злочину;

· не призначати винному додоткове покарання. якщо воно передбачене а санкції статті, за якою він засуджується, як факультативне;

· враховуючи наявність інших, пербачених законом, обставин, застосу-вати до винного умовне засудження чи відстрачку виконання вироку;

· визнавши кілько пом'якшуючих обставин винятковими і враховуючи особу винного, призначити йому більш м'яке покарання, ніж передба-чено законом (ст.69 КК) [27,с.145].

Правове значення розглянутих обставин полягає в тому,що вини поряд з іншими закріплиними обставинами роблять неможливим застосування звіль-нення від кримінальної відповідальності і звільнення від відбування покаран-ня.Тож Т. В. Сахарчук певною мірою правий у тому,що пом'якшуючі обста-вини впливають не лише на обрання міри покарання, а й на вибір форми реа-лізації кримінальної відповідальності[25,с.210].

Ст.66 КК визначає такі помякшуючі обставини:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння роз-криттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;

4) вчинення злочину неповнолітнім;

5) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

6) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімей-них чи інших обставин;

7) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

8) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилю-вання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

9) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

10) виконання спеціального завдання з попередження чи роз-криття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

В тойже час п.2 ст.66 КК зазначає і про інші помякшуючі обставини їх список не вичерпний . Якщо суд дійде висновку, що певні обставини справи треба врахувати при призначенні покарання як такі, що помякшують відповідальність, він повинен спеціально визнати їх помякшуючими обста-винами і зазначити про це в мотивувальній частині вироку[27,с.144].

Зявлення із зізнанням іноді розуміють як добровільну передачу себе в руки правосуддя особою, яка вчинила злочин.Тут потрібно розуміти не тіль-ки це , але і надання правдивих відомостей про вчинене діяння. Це точніше передає зміст поняття «зявлення із зізнанням». Прикладом такого зявлення можно вважати, якщо особа повідомлює про про вчинення злочину особисто чи по телефону, письмово ч из допомогою третіх осіб [13,с.11].

Щоросердне каяття може появлятися у формы запобігання шкідливих наслідків у вчиненні злочину, зявлення із зізнанням, сприяння розкриттю злочину, відшкодуванні збитку або завданої шкоди, а також інших діях які помякшують наслідки вчиненного злочину.Щиросердне каяття може про-являятися тільки в активних діях а також особа має самостійно та щиро по-каятися.

Окремі українські дослідники виступили протии включення до переліку обставин, що помякшують покарання , вказівки на вчинення злочину під впливом аморальної поведінки потерпілого.Щоб опрентувати свою теорію вони стверджували, що стан сп'яніння потерпіло як результат його амо-ральної поведінки або необачної поведінки може зумовити перебування цього потерпілого в безпорадньому стані [1,с.34].Тобто одна і таж обставина може вчиняти різний вплив на покарання, у зв'язку з чим їй не місце в зако-нодавчому переліку пом'якшують покарання, кожну з яких суд зобовязаний зобов'язаний враховувати саме як пом'якшуючу обставину незалежно від конкретних обстави справи.

Обираючи міру покарання, суд зобовязаний врахувати при наявності в кримінальній справі обставин, що пом'якшують покарання.Так як з кожного правила існує виключення дане також не залишилося поза увагою.Ч.2 ст.66 КК суд має право ( але не зобов'язаний) визнати такою, що пом'якшує пока-рання, й ту обставину, що не зазначина в частині 1 ст.66.Перелік обставин пункту першого- певний орієнтир.Інколи перелік обставин пропонують пе-ретворити у вичерпний .Тому, що існує на сьогодні невичерпний перелік обставин, які надають суду необмежений простір для їх урахування при призначенні покарання, призводить до порушення принціпів законності, рів-ності усіх перед законом, єдиної судової практики, гуманізму та справедли-вості [8,с.20].

Особисто я з навединими аргументами не погоджуюся тому що покарання мають бути максимально індивідуальними, за умов збереження у ст.65 КК вказівок на ступінь тяжкості злочину та особу винного пропонована новела фактично не спроможна усунути суддівський розсуд при призначенні пока-рання, якщо перелік обставин буде вичерпним то буде порушення принціпу гуманізму,а обставини які не вказані в ст66 п.1 , але грунтуються на КК не можуть означати порушення принципу законності.

У теорії кримінального права аналізовані обставини називалися по різно-му - обставини, які зменшують міру покарання, які впливають на ступінь ви-ни,обставини, які пом'якшують суспільну небезпеку діяння, обставини, що помякшують відповідальність тощо.Не однаково їх зазначали і у вітчизня-ному кримінальному законодавстві: обставини, що зменшують вину і пока-рання, обставини, що визначають більш мяку міру соціального захисту, обставини, що помякшують відповідальність, тощо. Цю динаміку можно охарактеризувати словами В.В. Полтавця,- наочна ілюстрація пошуку зако-нодавцем правильної і такої, що відображає їх правову природу, назви [22,с.230].

Також потрібно відрізняти обставини, що пом'якшують покараннявказані в Загальній частині КК від передбачених в Особливій частині схожих ознак основних, привілейованих і кваліфікованих складів злочину.Кваліфікуючі та привілейовані- це засоби здійснення законодавцем диференціалізації кримі-нальної відповідальностіі належать до кримінально - правого інстититу скла-ду злочину, а обставини призначення покарання- складова інституту призна-чення покарання і засіб здійснення судом індивідуалізації покарання. Тож не має підстав обєднувати їх в один кримінально - правовий інститут.

Очевидно, що роль пом'якшуючих обставин не є визначальною при за-стосуванні норм КК про звільнення від кримінальної відповідальності і звіль-нення від покарання та його відбування. Основним же призначенням обста-ви, перерахованих у ст.66 КК є сприяти індивідуалізації покарань.

Обставини, що пом'якшують відповідальність повинні враховуватися судом в сукупности, а не одинично.Через це і не однаковий вплив на міру покарання, крім помя'кшуючих обставин, підлягають обов'язковому вра-хуванню ступінь тяжкості вчиненного злочину та особа винного, не вик-лючені ситуації, коли за наявності у справі пом'якшуючих обставин буде призначе максимально можливе покарання . Вирішальну роль тут відіграє суддівський розсуд. Про більш - менш конкреиний вплив пом'якшуючих обставин на обрання міри покарання йдеться хіба, що в ст.69 і69-1 КК.

Якщо ж звернутися, до кримінального законодавства окремих зарубіж-них держав містить спеціальні правила , які визначають характер і міру пока-рання. Таким прикладом може бути ст.66 КК Іспанії:

1. Якщо немає пом'якшуючих обставин , або якщо наявні, суд призначає покарання відповідно до особистих обставин злочинця і ступеня тяж-кості діяння;

2. Якщо має місце одна або кілька пом'якшуючих обставин, суд призна-чає покарання на рівні нижньої межі, встановленої санкцією;

3. Якщо мають місце дві і більше пом'якшуючі обставини, суд може при-значити покарання, яке є нижчим на один або два ступеня порівняно з покаранням, передбачиним законом [29,с.320].

Тож обставини, що пом'якшують покарання - обставини які характери-зують злочин та( або) особу винного, які слугують підставою для призна-чення менш суворого покарання та які суд, за загальним правилом, зобов'я-заний врахувати при призначенні покарання.

3. Обставини, що обтяжчужують покарання

Покарання по кримінальному праву України - це особлива форма дер-жавного примусу, яка застосовуеться згідно з вироком суду до особі, яка вин-на в скоенні злочину, з метою його виправлення і запобігання новим злочи-нам зі сторонни як засудженого, так і інщих осіб і вираження від імені дер-жави негативно морально-політичної оцінки виновного і скоєного ним зло- чину [27,с.115].

А під обставинами, що обтяжують покараннярозуміють різні обставини, за яких було вчинено злочин чи певні мотиви злочину. Це фактори, що харак-теризують підвищений рівень суспільної небезпеки від злочину.

У науці кримінального права розгляд питання про правову природу обтя-жуючих обставин зводиться фактично, до роозгляду двох прритаманних їм ознак. По- перше, до поравових наслідків які вони за собою тягнуть. По- дру-ге, до їх характеристики як правових засобів. Перше з названих понять не одержало однозначного визначення в теорії кримінального права через знач-ну кількість «розгорнутих» найменувань, пропонувалися для позначення об-ставин. Зокрема, висловлювалися думки про те,що обтяжуючі обставини слід називати такими, що « обтяжують злочин»- Ю.Демидов, «обтяжують пока-рання» - Н.Ф. Кузнецова, «обтяжують суспільну небезпечність»- І.І. Карпець, « впливають на ступінь вини»-М.І. Бажанов, « збільшують вину»- М.М. Ісаєв, «обтяжують ступінь відповідальності»-Ф.М. Фаткуллін, « збільшують міру покарання»- О.А. Мясніков. У КК України 1960р. вживався термін «обста-вини, що обтяжують відповідальність», а в КК 2001 р. мова йде про «обста-вини, які обтяжують покарання» [10,с. 204].

Врахування обставин, що обтяжують покарання при призначенні покаран-ня означає, що за інших умов суд, зокрема, може:

· призначити більш суворий ви основного покарання за наявності в санк-ції статті, за якою наявності в санкції статті, за якою засуджений вин-ний, двох або більше альтернативних основних покараннях;

· призначити основне покарання чи додаткове покарання ближче до мак-симальної межі, встановленої санкцією статті, за якою засуджений вин-ний;

· застосувати до винного додаткове покарання, передбачене в санкції статті, за якою він засуджеється, як факультативне;

· не застосовувати до винного умовного засудження чи відстрочки вико-нання вироку;

· обрати принцип повного чи часткового складання покарань, а не при-нцип поглинення більш суворим покаранням менш суворого при засуд-женні винного за сукупністю злочинів [27,с.146].

Л.Л. Кругліков, який зазначав, що «найменування «обставини, що по-м'якшують та обтяжують суспльну небезпечніть» відображае механізм, причини впливу даних обвиставин на віповщальність та покарання, а не сенс їхнього існування в кримнальному : npaві, не мету, яка переслідува-лась законодавцем при їх виділен в якості самостійного правового явища» [12,с.43]. За Л. JI. Кругліковим вплив обтяжуючих обставин на характер та ступінь суспільної небезпеки може знаходити свій вияв у noяві додат-кового об'екта посягання (наприклад, вчинення злочину загально небез-печним способом - п. 13 ст. 67 КК), збільшення обсягу шкоди (наприклад, вчинення злочину з особливою жорстокістю - п. 10 ст. 67 КК), збільшенні можливості спричинення шкоди об'екту кримінально- правової охорони" (наприклад, вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину п. 1 ст. 67 КК)[12,с.32]. У зв'язку з вище сказаним слушною є думка С.Д. Шапченка про те, що властивість однієї групи обтяжуючих обставин Загальної частини КК (п.п. 2-12 ст. 67 КК) збільшувати ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, а також властивість іншої групи обтяжую-чих обставин Загальної частини КК (п.п. 1, 13 ст. 67 КК) збільшувати сус-пільну небезпеку особи злочинця, є соціальними властивостями.

Отже, вплив обтяжуючих обставин на суспільну небезпечність вчиненого злочину та особу злочинця є соціальною передумовою відображення в кри-мінальному законі «проміжною ланкою їх істинного призначення», а не пра-вовом наслiдком [7,с.11].

Стаття 67 КК визначає такі обставини, які обтяжують покарання:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28КК);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службо-вого або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або осо-би, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебува-ла у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службо-вій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольно-го сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Обираючи міру покарання, суд не просто може, а зобов'язаний врахувати наявні в кримінальній справі обставини, які обтяжують покарання. Щоправда, з цього правила виняток:

На підставі ч.2 ст.67 КК України суд залежно від характеру вчиненого злочину) має право не визнати певні обставини обтяжуючими, мотивувавши своє рішення у вироку. Тобто обставини, які обтяжують покарання, можуть бути поділені на обов'язкові і факультативні. Йдеться про те, що обставина, взагалі-то віднесена законодавцем до числа обтяжуючих і встановлена в конкретній справі судом, на переконання останнього, не була пов'язана з характером вчиненого злочину. Доречність існування положення, закріпленого у ч.2 ст.67 КК України, і пов'язаного з ним суддівським розсудум зазвичай пояснюється потребою забезпечити індивідуалізацію покарання, виявити гуманне ставлення до того, хто вчинив злочин.

Прикладами таких ситуацій можуть бути: одержання хабара або підроблення документа у стані алкогольного сп'яніння; тривалий проміжок часу між злочинами, які утворюють їх повторність: вчинення злочину у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, якщо особу шляхом погрози фізичної розправи примусили вжити такі засоби, або якщо вживання наркотичних чи інших одурманюючих засобів стало результатом введення особи в оману чи її помилки, тощо. На підтвердження того, що стан сп'яніння не завжди збільшує суспільну небезпеку злочину та особи винного навіть, якщо останній здійснює діяльність, пов'язану з підвищеною небезпекою, В.М. Бурдін наводить такі приклади: «...лікар, перебуваючи в стані сп'яніння, робить хворому невідкладну операцію за відсутності можливості звернутися за допомогою до іншого лікаря, але робить її невдало саме через такий стан. Або водій сідає в стані сп'яніння за кермо для того, щоб доставити хворого в лікарню, за відсутності іншого водія, але дорогою через стан сп'яніння збиває пішохода... в таких випадках... стан сп'яніння навряд чи можна враховувати як обставину, що обтяжуватиме кримінальну відповідальність особи» [4,с.234].

Фактично обставини, за яких особа опинилась у стані алкогольного сп'яніння чи в іншому відповідному стані, не стосуються саме характеру вчиненого злочину, з яким законодавець у ч.2 ст.67 КК пов'язує право суду не визнавати певну обставину обтяжуючою. З тим, щоб існуючу судову практику привести у відповідність з «букви закону», у ч.2 ст.67 КК після слів «залежно від характеру вчиненого злочину» треба включити слова «та інших обставин». Варто також зауважити, що через існування п.13 ч.І ст.67 КК суд не вправі визнати стан алкогольного, наркотичного і токсичного сп'яніння обставиною, яка пом'якшує покарання, навіть якщо особа опинилась у стані того чи іншого сп'яніння всупереч своїй волі. Законодавець позбавив суд права визнавати обставинами. які обтяжують покарання обставинни, не зазначеш у вичерпному переліку, наведеному в ч1 ст.67 КК. Тому не грунтуеться на чинному КК інуюча в Україні практика віднесення до обставин, що обтяжують покарання, зокрема, таких: як невизнання особою своеї вини у вчиненш злочину, відмова давати показання або дача завідомо неправдивих показань, відсутність каятгя у вчиненні злочину, переховування від слідства, невідшкодування збитків, завданих злочином. Разом з тим зрозумию, що названі та інші подібні обставинн суд вправi врахувати в межах такої передбаченої п.З ч.1 ст.65 КК загальї засади призначеппя покарання, як призначення покарання з урахуванням особи винного. Про це писав i M.І. Бажанов, зазначаючи, що будь-які обставини, котрi характеризують особу винного та які обтяжують відповідальність, можуть враховуватись судом незалежно вичерпного передіку обтяжуючих обставин [2,с.430].

Так що про штучне звуження меж індивідуалізації покарання у цьому випадку говорити не доводиться. На сьгоднішній день не має потреби перетворювати, закріплений в ч.1 ст.67 КК. у невичерпний, не має сенсу тому,що ті обставини, які є зараз не охоплять жодного переліку.

Вплив обтяжуючих обставин, не обмежується лише однією формою кримінальної відповідальності - покаранням, а поширюється на неї повністю.Виходячи зі змісту кримінально закону, обтяжуючі обставини обмежено впливають і на інші заходи кримінально - правового впливу ( примусові заходи медичного характеру та примксові заходи виховного характеру)

4. Призначення покарання за не закінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті

Призначення покарання за незакінчений злочин передбачено ст. 68 ч. 1 КК, яка визначає, що « при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями ст. 65-67 КК, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». Основними питаннями, які враховуються судом при призначенні покарання за готування та замах на злочин, є:

· ступінь тяжкості вчиненого діяння;

· ступінь здійснення злочинного наміру;

· причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Ступінь тяжкості вчиненого діяння визначається шкідливими наслідками, які були, або могли бути спричинені. Вони повинні бути об'єктивно оцінені судом на підставі критеріїв, які розглядались раніше. Ступінь здійснення злочинного наміру визначається стадією вчинення злочину, на якій його було припинено. При цьому існує відповідна ієрархія стадій, згідно з якою готування менш суспільно небезпечне, ніж замах на злочин, а незакінчений замах менш суспільно небезпечний, ніж закінчений. Існує диференціація і всередині кожного з цих видів. Наприклад, більш суворому покаранню підлягає особа, дії якої утворюють незакінчений замах (потерпілого було поранено через промах винного, при наявності умислу на вбивство) від особи, яка взагалі промахнулась при пострілі в потерпілого. Причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Звичайно, і тут існує своя внутрішня ієрархія, що впливає на вид та розмір покарання, яке призначається винному. На діаметральних позиціях перебувають, наприклад, помилка винного, яка не дозволила йому проникнути на об'єкт для вчинення крадіжки, і затримання винного працівниками правоохоронних органів, що також стало перепоною для вчинення крадіжки [30,с.213]. Замах на злочин - більш тяжкий, ніж готування, вид незакінченого злочину, але менш тяжкий, ніж закінчений злочин. Слід зауважити, що із зазначеної оцінки ступеня тяжкості готування й замаху виходить судова практика. Закон утримується від оцінки ступеня тяжкості видів незакінченого злочину й зіставлення його зі ступенем тяжкості закінченого злочину, а також від встановлення певних меж призначення покарання за незакінчений злочин порівняно із закінченим злочином. Право оцінювати ступінь тяжкості незакінченого злочину надається суду. Не виключається можливість призначення за незакінчений злочин покарання у максимальному розмірі, встановленому санкцією відповідної статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин[18,с.356]. Що ж стосується призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті то про нього ідеться в стаття 68 ч. 2 КК визначає, що «при призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину».

Характер участі кожного із співучасників визначається його роллю у вчиненні злочину, тобто видом співучасті. Звичайно, не можна ставити на одну сходинку організатора і фізичного пособника, виконавця і підбурювача. Як уже зазначалось при розгляді питань співучасті у злочині, фактично в реальній дійсності «чисті» види співучасників зустрічаються нечасто. З точки зору питання, що розглядається, покарання особі, яка поєднала в собі два чи навіть більше видів співучасників, буде призначатись більш суворе покарання ніж тому, хто виконував одну роль.Ступінь участі визначається активністю діяльності співучасника, її «натиском». Ступінь участі проявляється в тому, чи співучасник самостійно приймає рішення, чи лише виконує вказівки іншого, чи проявляє винахідливість для досягнення злочинного наслідку, чи слідує в межах виробленої іншими співучасниками схеми, будучи готовим при появі труднощів у її реалізації одразу припинити злочинну діяльність і т. ін [30,с.214].

При призначенні покарання співучасникам злочину закон вимагає обов'язкового застосування загальних засад, встановлених статтями 65-67КК. У зв'язку з цим виникає запитання про підстави й межі відповідальності співучасників. Підстави й межі відповідальності співучасників визначаються згідно зі ст. 29 КК відповідно до кримінально-правової оцінки діяння, вчиненого виконавцем. Дії виконавця (співвиконавців) кваліфікуються за кримінально-правовою нормою Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за дане діяння. Дії організатора, підбурювача та пособника кваліфікуються за тією ж кримінально-правовою нормою Особливої частини КК, що й дії виконавця, але з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК [16,с.158].

Отже, відповідно до загальних засад покарання співучасникам злочину повинно призначатися в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений кожним із них злочин. Оцінюючи типовий ступінь тяжкості вчиненого кожним із співучасників злочину, суд має виходити з того, що він є однаковим для всіх співучасників.

Призначається покарання співучасникам, безумовно, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Крім загальних засад, при призначенні покарання співучасникам враховуються і спеціальні вимоги, встановлені ч. 2 ст. 68 КК, які спрямовані на конкретизацію тяжкості вчиненого кожним із них злочину. Це - вимога встановити й врахувати характер і ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. Врахувати характер участі особи у вчиненні злочину означає врахувати роль кожного співучасника. Судова практика визнає більш небезпечною особу виконавця й організатора. За загальним правилом, роль підбурювача й пособника визначається як менш небезпечна.

Врахування ступеня участі кожного співучасника у вчиненні злочину потребує з'ясування ступеня його активності при виконанні конкретної ролі як взагалі, так і у зіставленні з ролю інших співучасників. При призначенні покарання обставини, що характеризують особу певного співучасника, не можуть враховуватися відносно інших співучасників [21,с. 203-205].

5. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Проблемні питання призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, досліджувались ще в дореволюційному кримінальному праві, зокрема в роботах І.П. Баршева, Л.С. Бєлогриць- Котляревського, В.В. Єсипова, О.Ф. Кістяківського, В.Н. Латкіна, О. Лохвицького, Е.Я. Немировського, О. Проскурякова, В.Д. Спасовича, М.С. Таганцева та ін. В радянський період, а також протягом останніх десятиліть окремі аспекти даної проблеми розглядались в працях В.І. Антипова, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, М.О. Бєляєва, Є.В. Благова, Г.С. Гаверова, І.М. Гальперіна, І.І. Гореліка, В.К. Дуюнова, А.В. Іщенка, В.І. Зубкової, І.І. Карпеця, Г.А. Кригера, Л.Л. Круглікова, Ю.Б. Мельнікової, О.О. Мяснікова, С.В. Сахнюка, М.А. Скрябіна.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом - виняток з першого загального начала призначення покарання. В ст.44 КК 1960 р. зазначалося,що «суд, враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і визнаючи необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, може допустити таке пом'якшення з обов'язковим зазначенням його мотивів».Нова ж редакція кодексу мала суттєві зміни стосовно даного поженя, хочя і юридична природа норм про призначення більш м'якого покарання не зазнала кардинальних змін «за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин...» , ст. 44 КК УРСР 1960 р. не передбачала яких-небудь передумов (умов) застосування більш м'якого покарання на відмінну від ст. 69 КК України в редакції від 5 квітня 2001 р.

Знаходилися ті хото був за і проти таких змін наприклад, В.Т. Маляренко, був противником встановленню даного обмеження, бо, на його думку, це ставить у нерівне становище засуджених і порушує права людини [15,с.107]. Але й були ті кому ново введення прийшлося по душі, наприклад М. І. Бажанов, В. І. Тютюгін відзначали, що: 1) закон надає суду досить широкі можливості для звільнення винного від кримінальної відповідальності або покарання, 2) санкції за злочини невеликої тяжкості якщо й передбачають такий вид покарання як позбавлення волі, але з вказівкою лише на його максимальну межу, тому суд може призначати встановлений у ч. 2 ст. 63 КК мінімальний його строк (один рік), не вдаючись до ч. 1 ст. 69 КК; 3) всі санкції за злочини невеликої тяжкості є альтернативними, що дає суду можливість обрати найменш суворий вид покарання з декількох, зазначених у санкції за вчинене [2,с.402].

С. В. Сахнюк зазначчає, що призначення менш суворого покарання повинно базуватися на обставинах, що свідчать про більш низький ступінь суспільної небезпеки злочину порівняно з його типовою тяжкістю, яка закріплена в санкції статті Особливої частини КК [26,с. 12]. В тойже час існує цілий ряд факторів, деякі з яких прямо закріплені в ч. 1 ст. 66 КК (наприклад, з'явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину й тощо), які безпосередньо не стосуються події злочину, а характеризують винятково особу винного, його поведінку до і після вчинення злочину, але, незважаючи на це, вони також впливають на рівень караності злочинного діяння. Я вважаю, що підставами застосування менш суворого покарання можуть виступати не тільки обставини, що характеризують тяжкість вчиненого та особу винного в момент вчинення злочину, а й фактори, що свідчать про позитивну посткримінальну поведінку особи, що вона встала на шлях виправлення.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом можливе лише за наявності двох підстав а) злочин і б) особу винного.

Обставини, що стосуються злочину, повинні:

· пом'якшувати покарання і характеризувати вчинений особою злочин.

· зобов'язані істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого.

· таких факторів має бути декілька, а саме не менш двох.

Тільки за наявності зазначених умов суд має право розглянути питання про призначення більш м'якого покарання з застосуванням ст. 69 КК.

Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69 КК) полягає в тому, що суд, при пом'якшенні покарання, обирає той самий вид основного покарання, який безпосередньо фігурує в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, але в іншому, більш низькому розмірі. При цьому, як це прямо зазначено в ч. 1 ст. 69 КК, суд не може вийти за мінімум, встановлений законом для цього виду покарання в Загальній частині КК. Таким чином, при зниженні ступеня суворості основного покарання суд повинен враховувати приписи статей 53-64 КК, а якщо більш м'якепокарання призначається неповнолітньому - відповідно керуватися ще й вказівками статей 99-102 КК [6,с.31]

Аналіз ст. 69 КК дозволяє виділити ряд етапів, які має пройти суд при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Послідовність цих етапів пов'язана з вирішенням таких питань:

· чи є підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом;

· чи необхідно призначити винному таке покарання;

· у чому саме полягає призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом;

· яке конкретне покарання треба призначити винному[27,с.150].

Висновки

Таким чином на підставі вище викладеного можно зробити висновки, що призначення покарання як термін не має єдиного універсального визначення однак так само і не утворює дане визначення. Його можно розглядати як статистичну та динамічну категорію. Статистична виражається в існуванні загальних засад і принципів, виходячи з яких визначається вид і розмір покарання. Під динамічною розуміється практичнее застосування загальних зад та принципів тобто їхне втілення у життя. Загальні засади призначення покараннь в юридичній літературі -це фундаментальні положення, встановлені законом, що регламентує призначення покарань.

У літературі також із загальними засадами покарань визначають принципи призначення покарань .Тобто керівні ідеї, основне правило. Але в літературі знаходяться і ті, що заперечують принципи призначення покарання.

Дослідження загальних засад цілком залежить від теоретичної першооснови - теорії призначення покарань, яка покликана забезпечити систематизацію знань про призначення покарань та їх подальший розвиток.

На призначення покарання впливають обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.Крім різного ( хоч і неконкретизованого в КК) впливу на покарання, що призначається, пом'якшуючі обставини відрізняються від обтяжуючих тим, що їх законодавчий перелік з урахуванням принципу гуманізму не є закритим у той час, як перелік обтяжуючих обставин носить вичерпний характер. Водночас спільним для цих обставин є те,що вони знаходяться поза межами складів конкретних злочинів ( основних, кваліфікованих, привілейованих) і, відповідно, на кваліфікацію не впливають.

При призначення покарання за незакінчений злочин суд враховує ступінь тяжкості вчиненного особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця», а при призначенні покарання співучасникам злочину суд враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

Використана література

1. Андрушко П. Кримінально - правове значення сп'яніння потерпілого// Радянське право.-1991.-№7

2. Бажанов М.И. Назначение наказания по совецкому уголовному праву.- К.,1980.

3. Бажанова М.И Уголовное право Украины. ? К,.2003.

4. Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини вчинені в стані сп'яніння:монографія.,-К., 2005.

5. Брайнин Я. М. Уголовній закон и его применение.-М.,1967.

6. Вісник Верховного Суду України.-2003.№6(40)

7. Гаскин С.С Отягчающие обстоятельства уголовно - правовая характеристика и пути совершенствования законодательной регламентации.- Иркутск., 1984

8. Івінюк Т.І. Обставини, які пом'якшують покарання, за кримінальним правом України.-К.,2006

9. Есипов В.В Очерк русского уголовного права: Часть общая.- Спб.,1898

10. Ільїна О.В. Теоретичні питання змісту поняття обтяжуючих обставин у кримінальному праві України// Часопис Київського університету.- 2009.-№3

11. Кругліков Л.Л. Угоовно- правовые средства обеспечения справедливости наказания: Ярославль, 1986

12. Кругликов Л. Л. Чмягчающие и отягчающие наказания обстоятельства в теории, законодательстве и судебной практике.-М.,-2002

13. Кругликов Л. О некоторых обстоятельствах признаваемых при назначении наказания смягчающим// Совецкая юстицыя.- 1984.-№5

14. Електронний ресурс [zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14]

15. Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. ? К.,-2003.

16. Матишевський П. Кримінальне право України. - К., 2001

17. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализація наказания.- Красноярск, 1989

18. Навроцький В. Кримінальне право України. - К,. 2000.

19. Непомнящая Т.В. Назначение уголовного наказания: теория, практика, перспективы.,-СПБ.,-2006

20. Осипов П. П. Теортические основы построения и применения уголовно- правовых санкцый.-Л.,1976

21. Плотнікова. О. І . Кримінальне право України.- Дніпропетровськ,. 2003

22. Полтавець В.В. Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України: Монографія.-Луганськ.,-2005

23. Порохов Л.А. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву: Автор. дис…канд.юрид. наук.- М.,1972

24. Полтавець В. В. Загальні засади призначення покарань за кримінальним правом України :Монографія.-Лугауганськ, 2005

25. Сахарчук Т.В. Загальні засади призначення покарань за кримінальним правом України та зарубіжних країн,- Харків.,-2006

26. Сахнюк С.В. Теоретичні та практичні аспекти пом'якшення покарання за кримінальним законодавством України. ? К., 2001.

27. Селецький С.І. Кримінальне право.-К.,2008

28. Сундурова О.Ф.. Сущность назначения наказания-Казань,2004

29. Уголовній кодекс Испании /[под ред. и с предисл. Н. Ф. Кузнецовой и Ф.М. Решетникова].- М.,1998

30. Фріс П. Л. Кримінальне право України.-К.,2000

31. Фойницкий И. Я. Учение о наказании в связи с тюремоведением.-М., 2000

Размещено на Allbest.ru