Судовий збір у цивільному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судовий збір у цивільному судочинстві

Задача

Між Ващенком та Петровим було укладено договір оренди земельного ділянки на десять років для вирощування сільськогосподарських культур. Під час дії вказаного договору Петров, сподіваючись у майбутньому на його продовження, збудував на переданій у користування земельній ділянці житловий будинок. Згодом Ващенко, дізнавшись про самовільне будівництво житлового будинку без його згоди, звернувся до Петрова з вимогою про розірвання договору оренди земельної ділянки та знесення будинку. Петров, у свою чергу, пред'явив вимогу про відшкодування йому витрат на будівництво.

Питання:

1) У яких випадках житловий будинок, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом?

2) Які правові наслідки встановлені законодавством для самочинного будівництва?

3) Чи правомірна вимога власника земельної дільники Ващенка про знесення будинку?

4) Чи правомірна вимога Петрова про відшкодування йому власником земельної ділянки витрат на будівництво житлового будинку?

5) За яких умов Петров та Ващенко можуть набути право власності на житловий будинок, збудований Петровим?

Під судовими витратами розуміють витрати, які несуть учасники цивільного процесу у зв'язку із розглядом і вирішенням цивільної справи. Вони складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

01 листопада 2011 р. набрав чинності Закону України «Про судовий збір» 8 липня 2011 р. № 3674-VI Відомості Верховної Ради України. - 2012. - № 14. - Ст.87. . Відповідно до ст. 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Судовий збір зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису.

Цим Законом, зокрема, була скасована сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді, а також збільшені ставки судового збору, введений судовий збір за подання заяви про забезпечення позову та забезпечення доказів, заяви про скасування заочного рішення, приєднання до апеляційної і касаційної скарги, подання апеляційної, касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про перегляд рішення за нововиявленними обставинами, врегульовані питання щодо сплати судового збору за видачу судом документів, виключені певні пільги щодо сплати судового збору (наприклад, щодо захисту авторських прав).

Статтями 3 і 4 Закону України «Про судовий збір» визначено об'єкти справляння судового збору та його розміри. Наведений у ч. 2 ст. 4 Закону перелік заяв, скарг (дій), за подання яких до суду або за вчинення яких судом встановлено ставки судового збору, за своїм змістом є вичерпним. Отже, справляння судового збору з інших заяв (скарг), що подаються до суду, навіть не зазначених у ч.2 ст. 3 Закону, цим законодавчим актом не передбачено (Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10-1386/0/4-12 від 27 вересня 2012 р. «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» Закон і Бізнес. - 2012. - №40. (далі - Інформаційний лист ВССУ № 10-1386/0/4-12 від 27 вересня 2012 р.)).

На відміну від Декрету КМУ «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93, Закон України «Про судовий збір» пов'язує ставки судового збору не з неоподаткованим мінімумом доходів громадян, а з мінімальною заробітною платою у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір судового збору визначений на час вчинення певної процесуальної дії (збільшення розміру позовних вимог, оскарження судового рішення тощо), незважаючи на те, що, наприклад, при пред'явленні позову він був іншим.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (абз. 1 ч. 3 ст. 6 Закону). Наприклад, це позовна заява, в якій об'єднано вимогу про визнання правочину недійсним (без реституції, має немайновий характер) і витребування майна (має майновий характер) (Інформаційний лист ВССУ № 10-1386/0/4-12 від 27 вересня 2012 р.).

За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (Інформаційний лист ВССУ № 10-1386/0/4-12 від 27 вересня 2012 р.).

У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи (ч. 2 ст.6 Закону України «Про судовий збір», ч.2 ст.80 ЦПК України).

Отже, є неправомірним зазначення в ухвалі про залишення позовної заяви без руху про невідповідність ціни позову дійсній вартості спірного майна без зазначення конкретної суми, яку позивач має доплатити.

При цьому також слід зазначити, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 293 ЦПК України апеляційному оскарженню підлягає ухвала суду щодо визначення розміру судових витрат, а отже, і розміру судового збору.

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання права на частку в майні, про виділення частки із спільного майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна судовий збір сплачується виходячи із вартості майна або його частки.

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання права на частку в майні, про виділення частки із спільного майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна судовий збір сплачується виходячи із вартості майна або його частки.

З позовних заяв про розірвання шлюбу з одночасним поділом майна судовий збір справляється одночасно як за розірвання шлюбу, так і за поділ майна.

Виходячи із загальної суми позову, судовий збір справляється у випадках: поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів; об'єднанні суддею в одне провадження кількох однорідних справ.

У справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до п. 10 ч.1 ст. 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог (п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 р. №9).

У застосуванні норми ст. 5 Закону «Про судовий збір» стосовно пільг щодо сплати судового збору необхідно враховувати, зокрема, таке. Відповідно до цієї статті від сплати судового збору звільняються позивачі за подання окремих позовів, а також певні категорії осіб незалежно від категорії позову. З урахуванням системного логічного аналізу цієї норми Закону призначення судових витрат, а також змісту положення частини першої статті 3 цього Закону й встановлення законодавцем ставок судового збору за скарги при перегляді судових рішень у відсотках збору, що підлягає сплаті за подання позову (ст. 4), то зазначене слід розуміти так, що позивачі, які звільнені від сплати судового збору при поданні окремих позовів, та певні категорії осіб незалежно від категорії позову звільняються не лише від сплати судового збору за подання позову, а й за подання апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України.

самочинне будівництво цивільний суд

Задача

У даній ситуації мають місце відносини із самочинного будівництва, врегульовані ст. 376 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, побудований Петровим житловий будинок можна вважати самочинним будівництвом, оскільки він побудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети (земельна ділянка надавалась Петрову для вирощування сільськогосподарських культур).

Частина 2 ст. 376 ЦК України встановлює правові наслідки самочинного будівництва: особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Вимога власника земельної ділянки Ващенка про знесення будинку є правомірною, оскільки згідно з ч.4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Вимога Петрова про відшкодування йому власником земельної ділянки витрат на будівництво житлового будинку є неправомірною, оскільки відповідно до ч.6 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У даній ситуації за Ващенком - власником земельної ділянки право власності на самочинно збудований житловий будинок за рішенням суду не визнавалось, відповідно Петров не має права вимагати відшкодування йому власником земельної ділянки витрат на будівництво житлового будинку.

Що стосується умов, за яких може бути набуте право власності у Петрова на житловий будинок, самочинно збудований Петровим, то згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Згідно п. 14 постанови №6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК). При цьому суд має враховувати, що відсутність заперечень власника проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи визнання такого позову має бути обґрунтовано відповідними доказами, що підтверджують право на вчинення таких процесуальних дій, зокрема, договорами купівлі продажу земельної ділянки, оренди, міни.

Відповідно до ч.5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника земельної ділянки - Ващенка суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Размещено на Allbest.ru