Джерела трудового права як основа формування і розвитку трудового права як галузі права та галузі законодавства

При такому контролі судових органів за правильністю застосування власниками або уповноваженими ними органами законодавства про працю в судових органах накопичується значна кількість випадків, при узагальненні яких створюється відповідна практика. Вивчення цієї практики дає можливість вищому судовому органу України - Верховному Суду - давати керівні роз'яснення по застосуванню трудового законодавства.[20, C.78]

7. МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ АКТИ ПРО ПРАЦЮ

Укладені й належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Конституція України визнала, що міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства, при цьому допускаючи укладення тільки тих договорів, які відповідають її нормам. У протилежному випадку укладення міжнародних договорів можливе лише після внесення відповідних змін до неї.

Міжнародні договори, які пройшли процедуру ратифікації або ж отримання згоди Верховної Ради на їх обов'язковість, як того вимагає Конституція, набувають чинності. Це означає, що з моменту отримання згоди на набуття чинності угодою, норми права, що в ній містяться, набувають загальнообов'язкового характеру. Це в однаковій мірі стосується і норм трудового права.

Одержання міжнародним договором такого статусу означає, що при розгляді трудового спору в суді або в іншому компетентному органі зацікавлені особи мають право посилатись на положення цієї угоди для захисту власних прав.

Орган, що розглядає трудовий спір, має право у випадках, коли внутрішньодержавний акт не узгоджується з міжнародною угодою, посилатись на останню для його вирішення. Положення міжнародних договорів мають перевагу у застосуванні порівняно з нормами національного законодавства. Це правило закріплено у ст. 8-1 КЗпП України, згідно з яким, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Така норма розв'язує можливі колізії міжнародних договорів та норм національного законодавства.[15, C.79-80]

Джерелами трудового права є пакти про права людини 1966 р., а також конвенції і рекомендації МОП, ратифіковані Україною. У вітчизняній літературі прийнято вважати, що конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці становлять Міжнародний кодекс праці (Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - X.: Фірма "Консум", 1998. - С. 91[22, C.65]

Особливе місце в системі джерел трудового права посідають акти Міжнародної Організації Праці (МОП). Україна - член МОП з 1954 року. Головне завдання організації - сприяти покращенню умов праці і життя. Своє завдання МОП реалізує в основному через нормотворчу діяльність, створення загальноприйнятих та виважених міжнародних трудових стандартів шляхом прийняття конвенцій та рекомендацій. Статут МОП передбачає порядок розробки конвенції та механізм її ратифікації країнами-учасниками. Норми конвенції, яка була належним чином ратифікована, мають обов'язкову юридичну силу щодо тих членів МОП, які здійснили необхідну процедуру. Норми ратифікованої конвенції мають обов'язкове застосування на території України.На відміну від конвенцій, акти МОП, що приймаються у формі рекомендацій, не можуть покладати на держав - її членів жодних правових зобов'язань. Ці акти пропонують державам привести національні норми про працю у відповідність до стандартів, закладених у рекомендаціях. У правовій літературі прийнято вважати, що в своїй сукупності конвенції та рекомендації МОП складають Міжнародний кодекс праці. Міжнародно-правові норми у формі систематизованого акта видавались у 1939 р., 1941р. та 1951р. Норми Міжнародного кодексу праці регулюють широке коло питань, що належать до предмета правового регулювання трудового права: питання про тривалість робочого часу, охорону материнства, праці жінок, підлітків, окремих категорій працівників тощо. Наприклад, Конвенція №4 регулює застосування праці жінок у нічний час. Цією Конвенцією передбачена важлива гарантія щодо праці жінок: встановлюється, що жінки, незалежно від віку, не можуть використовуватись на роботах у нічний час на державних або приватних промислових підприємствах чи в будь-яких філіях цих підприємств, за винятком підприємств, на яких працюють лише члени однієї родини.[15, C.80-81]

До міжнародних актів як джерел трудового права належать також двосторонні міжнародні договори: Угода між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян (Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №24. - С. 140), Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист (Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №24. - С. 140Т8ІН.[22, C.67]

До них, зокрема, належать Угоди про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист,які були укладені між Україною та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам, Урядом Словацької Республіки. Положеннями цієї Угоди регулюються трудові відносини осіб та членів їх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторони виїзду та здійснюють свою діяльність на підприємствах незалежно від форми власності на території іншої Сторони працевлаштування згідно з її законодавством.[15, C.81-82]

При цьому необхідно виходити з пріоритету норм міжнародного права перед нормами національного законодавства. Згідно зі ст. 8-1 КЗпП, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Це правило є обов'язковим і при вирішенні трудових спорів, але, на жаль, на практиці не завжди реалізується як зацікавленими особами, так і органами, що розглядають трудові спори.[22, C. 67]

Дія міжнародного договору припиняється з моменту його денонсації (скасування). Процедура денонсації визначається Законом України «Про міжнародні договори України» 22 грудня 1993 р.

Таким чином, міжнародні угоди виступають невід'ємною частиною національного трудового законодавства, є складовою частиною системи джерел трудового права, яка спрямована на регулювання трудових відносин з найбільш повним врахуванням інтересів, прав і свобод людини.[15, C.82]

Важливе значення має послідовна політика України щодо зближення з Європейським Союзом, набуття статусу асоційованого, а згодом повноправного члена ЄС. Вже згадувалось про затвердження Указом Президента України від 11 червня 1998 р. Стратегії інтеграції України в Європейський Союз. Важливе місце у Європейському Союзі належить соціальний політиці, про посилення уваги до якої свідчить прийняття у 1998 році Хартії основних соціальних прав трудящих. У цей час Хартія є основним документом, що визначає соціальну політику Співтовариства. Положення Хартії особливо важливі для України на сучасному етапі її розвитку. Оскільки в Преамбулі Хартії підкреслюються однакова важливість як економічних, так і соціальних аспектів, їх збалансованість, передбачено, що "соціальний консенсус сприяє укріпленню конкурентоспроможності підприємств, усієї економіки в цілому та створенню робочих місць, і це - основна умова поступального економічного розвитку" (Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учеб. пособие / Под ред. проф. В.В. Безбаха, доц. А.Я. Капустина, проф. В.К. Пучинского. - М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. -С. 74-75).

В Хартії закріплено основні соціальні права трудящих Співтовариства - такі як свобода пересування, вибір роду роботи і професії, право на справедливу винагороду і поліпшення умов життя і праці, право на соціальний захист, професійне навчання і охорону праці. Основними принципами міжнародного трудового права Хартія визнає рівне ставлення до чоловіків і жінок у сфері трудових відносин, свободу об'єднань і право соціальних партнерів вести переговори й укладати колективні договори. Вона також містить розділ про інформації, консультації і участь трудящих в управлінні виробництвом. Трудове законодавство ЄС містить директиви відносно статевої дискримінації з питань зайнятості, оплати праці, масових звільнень, прав працівників при банкрутствах та передачі компанії, договірні зобов'язання щодо отримання інформації (Татам Алан. Право Європейського Союзу: Підруч. для студентів вищих навчальних закладів: Пер. з англ. - К.: Абрис, 1998. - С. 258). Отже, необхідно поступово привести національне трудове законодавство у відповідність із європейськими стандартами.[22, C.66-67]

ВИСНОВОК

Таким чино, після написання роботи, можна прийти до ряду висновків, а саме:

1. За час його дії до Кодексу вносились численні зміни і доповнення (майже кожна стаття зазнала змін, деякі - по кілька, всього 267), обумовлені прагненням покращити соціальні умови праці та необхідністю удосконалення законодавства, приведення його у відповідність до змін в економіці та пов'язаних з ними змін в трудових відносинах.

У чомусь і сьогодні цей документ вже не відповідає сучасній економічній ситуації, що склалася у зв'язку з появою та розвитком недержавних форм власності, створенням об'єднань підприємців та інших представницьких організацій, законодавчим проголошенням пріоритетності міжнародних трудових угод та правил, прийняттям великої кількості актів нового законодавства у сфері регулювання виробничих відносин. Але КЗпП є законом України і тому повинен поважатись і виконуватись до прийняття нового Кодексу законів про працю України.

2. З проведеного аналізу можна зробити висновок про достатньо високий рівень правового регулювання правовідносин з працевлаштування молоді національним законодавством, виходячи з великої кількості загальних та спеціальних нормативно-правових актів, що діють у вказаній сфері. Але першочергової уваги сьогодні потребує пристосування цих актів до сучасних умов, оскільки більша їх частіша з причин застарілості має декларативний характер.

3. Серед недоліків, очевидних вже при поверховому аналізі, можна назвати наступні.

Обмеженість категорій молоді, на яких розповсюджується дія спеціальних нормативно-правових актів у сфері працевлаштування - більшість з них регламентує вказані заходи щодо неповнолітніх громадян або стосовно випускників вищих навчальних закладів державної форми власності.

Певна застарілість нормативно-правової бази, що відбивається також на змісті актів, оскільки деякі гарантії, передбачені у них, у зв'язку з об'єктивною неможливістю реалізації їх у сучасних економічних умовах мають декларативний характер.

Відсутність прийнятих на державному рівні спеціальних програм забезпечення трудової зайнятості молоді, як, наприклад, зазначена вище „Молодіжна практика" у Росії та „Можливості для молоді" і „Молодіжні бригади" у Швеції.

4. У сучасних умовах формування ринкової економіки призвело до створення плюралізму форм власності, проголошення і реального забезпечення свободи господарської діяльності і свободи праці, де пряме державне управління економікою є у принципі неможливим або, у крайньому випадку, суттєво зменшеним. Це, відповідно, вимагає створення нового механізму регулювання трудових відносин які, на мою думку, повинні охопити як метод прямого державного управління, так і процеси саморегулювання ринку праці. Такий механізм містить індивідуально-договірний, колективно-договірний і державно-нормативний методи правового регулювання. Відповідно до цього, по-перше, обсяг державно-нормативного регулювання у нових умовах господарювання зменшується, а, по-друге, у такому регулюванні значне місце займає не імперативне, а диспозитивне та рекомендаційне регулювання.

Наведені процеси висувають проблему визначення змісту поняття трудового права. Стосовно галузі трудових відносин приходимо до таких протиріч. Або ми залишаємось на позиції визнання права як зведеної у закон волі пануючого класу, або, у будь-якому випадку - це результат законотворчої діяльності держави. Але у цьому разі потрібно визнати, що трудове право безпосередньо пов'язане з державно-нормативними методами регулювання праці і не охоплює весь механізм регулювання суспільно-трудової діяльності.

5. В ідеалі будь-яка матеріальна норма трудового права потребує процесуальних форм опосередкування для того, щоб бути ефективним регулятором відповідних суспільних відносин. Норма трудового права має відповідати такому правовому регулюванню процедурно-процесуального напряму, який надав би можливість працівнику реально захищати свої трудові права, бо інакше вона стає декларацією.

Наразі виникла необхідність розробити та прийняти нові процесуальні норми в галузі трудового законодавства, що викликано життям та об'єктивною потребою удосконалення правового механізму вирішення трудових спорів. На мою думку, слід погодитись з пропозицією, висловленою вченими України і Росії, про необхідність розроблення Трудового процесуального кодексу, тому що норми цивільно-процесуального законодавства (зокрема, нового) непридатні для реалізації прав працівників.

У зв'язку з недосконалістю процедури розгляду трудових спорів до змісту Трудового процесуального кодексу України потрібно включити норми, що закріплюють особливі процесуальні правила їх розгляду, механізми, засоби, процедури і межі самозахисту трудових прав.

джерело трудове право конституція

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28. 06.1996р // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996,. - № 30. - Ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України. - Х.: ТОВ „Одіссей”, 2004. - 160 с.

3. Кодекс законів про працю з постатейними матеріалами (відповід. редактори - В.М. Вакуленко, О.П.Товстенко)- Київ, „Юрінком”, 1997р.

4. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності. Закон України від 15.09.1999 р. № 1045 -XIV. - Відомості ВРУ. - 1999. - № 45. - Ст.397.

5. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Закон України від 03.03. 1998 р. №1148. - Відомості ВРУ. - 1998. - № 34. - Ст.227.

6. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від 21.03.1991 р. № 875 - XIІ. - Відомості ВРУ. - 1991. - № 21. - Ст. 252.

7. Про зайнятість населення. Закон України від 01.03.1991 р. № 803 - XIІ. - Відомості ВРУ. - 1991. - № 14. - Ст.170.

8. Про колективні договори і угоди. Закон України від 01.07.1993 р № 3356 - 12. - Відомості ВРУ. - 1993. - №36. - Ст.361.

9. Про відпустки. Закон України від 15.11.1996 р. - Відомості ВРУ. - 1997. - № 5. - Ст.2.

10. Про охорону праці. Закон України в ред. від 21.11.2002 р. № 1233 // Урядовий кур'єр. - 2002. - 18 грудня. - № 236.

11. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Указ Президента України від 10.06.1997 № 503 /97 // Урядовий кур'єр . - 1997. - 14 червня.

12. Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики. Указ Президента України від 29.03.2001 р. № 221/2001. - Офіційний вісник України. - 2002. - № 14. - С.15.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України трудових спорів» від 06.11.1992 р № 9 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - № 1. - 1995. - С.373.

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 р. № 14.// Бюлетень законодавства і юридичної практики. - № 1. - 1995. - С.373.

15. Бабаскін А.Ю.,Баранюк Ю.В., Дріжчана С.В. та ін. Трудове право України: Академ. Курс: Підруч. / За заг. Ред. Н.М. Хуторян. - К.: Видавництво А.С.К.,2007. - 608 с. - ( Економіка. Фінанси. Право.).

16. Бойко М.Д. Трудове право України. Навчальний посібник. Курс лекцій. К.: „ Олан”,2012. - 335 с.

17. Болотіна Н.Б. Трудове право України : Підручник. - 2-ге видання ., стереотипне - К.: Вікар, 2004. - 725 с. - (Вища освіта XXI століття).

18. Гирич О.Г. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вілбор,1999. - 208 с.

19. Павлик П.М. Трудове право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред. Н.Р. Малишевої. - К.: Університет «Україна», 2013. - 466с.

20. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання друге, стереотипне - Х.: Консум, 2009. - 480 с.

21. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання третє, перероб. та доповн. - Х.: Консул, 2002. - 528с.

22. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І.Чанишевої. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. - 564 с. - (Вища освіта XXI століття).

23. Бойко Є. Колізії трудового права: техніко-правова недбалість чи пряма дискримінація юрисконсультів // Право України, 2006, № 1. - С.75 - 77.

24. Заржицький О. Про необхідність створення Трудового процесуального кодексу України // Право України, 2013, № 9. -С.90 - 92.

25. Кожушко С. Трудова дисципліна у системі елементів трудових правовідносин // Право України, 2010, №9. - С.89-91.

26. Леонова Ю. Зауваження до проекту нового Трудового кодексу України // Право України, 2013, № 2. - С.101-103.

27. Панасюк О. Про соціальний аспект трудових відносин // Право України, 2008, № 4. - С.116 - 121.

28. Процевський В. Правове регулювання трудових відносин державних службовців: деякі проблеми // Право України, 2012, № 12. - С.96-101.

29. Щотова Ю. Порівняльна характеристика правового регулювання працевлаштування молоді національним законодавством та законодавством інших країн // Право України, 2005, № 8. - С.85 - 88.

30. Яблоновська Г. Щодо місця норм, які регулюють відносини осіб із сімейними обов'язками, у новому Трудовому кодексі України // Право України, 2012, №3. - С.103 - 105.

Размещено на Allbest.ru