Правоздатність громадян інших держав та осіб без громадянства

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Правоздатність громадян інших держав та осіб без громадянства"

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика суб'єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства

2. Загальні положення про правоздатність іноземних громадян в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Конституція України розмежовує поняття "іноземець" та "особа без громадянства", відносячи до перших фактично лише іноземних громадян (ст.26). Отже, згідно з Конституцією України іноземець - це будь-яка особа, яка проживає або перебуває на території України, не є громадянином України і має докази своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави. Відповідно, особи без громадянства - це особи, які проживають або перебувають на території України і не є громадянами України та не мають достовірних доказів своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави.

Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. (зі змінами), Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 р., інші нормативні акти України та міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплений в ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також мають такі ж обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі у референдумах; не мають права рівного доступу до державної служби; на них не розповсюджується обов'язок відбувати військову службу тощо), мають менший порівняно з громадянами України обсяг економічних, соціальних та культурних прав (не мають права користуватися об'єктами права державної та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення, права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо);

Правовий статус різних категорій іноземців має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання (дозвіл на це згідно зі ст. З Закону "Про правовий статус іноземців" можуть отримати лише ті іноземці, які мають в Україні законне джерело існування; перебувають у близьких родинних стосунках з громадянами України; перебувають на утриманні громадян України; мають на своєму утриманні громадян України);

іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування;

політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);

біженців;

осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та

імунітетами;

іноземців, які перебувають на території України на підставах передбачених міжнародними договорами України (наприклад, військовослужбовці іноземних держав);

нелегальних мігрантів.

У повному обсязі надані Конституцією та чинним законодавством України права і свободи можуть реалізувати лише ті іноземці, які постійно проживають в Україні.

іноземець громадянство правоздатність міжнародний

1. Загальна характеристика суб'єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства

На міграційні процеси в Україні істотно впливає визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, оскільки від цього залежить передусім суспільно-політична стабільність країни. Державна політика щодо цієї категорії осіб є складовою зміцнення міжнародного авторитету України, налагодження контактів між народами і країнами.

Ще у статті 35 Конституції (Основного Закону) Української РСР від 20 квітня 1978 р. зі змінами, внесеними 19 лютого 1992 р., встановлювалося: "іноземним громадянам і особам без громадянства в Україні гарантуються передбачені законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших державних органів для захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав. Іноземні громадяни і особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов'язані поважати та додержуватися Конституції та законів України"1. Стаття 36 цієї Конституції надавала право притулку іноземцям. Тобто Конституція (Основний Закон) Української РСР одночасно містила три поняття: "іноземні громадяни", "особи без громадянства" та "іноземці".

У спеціальному Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. законодавець спочатку ухвалив об'єднати у понятті "іноземець" іноземних громадян та осіб без громадянства. Тобто іноземець є родовим поняттям, яке охоплює іноземців та осіб без громадянства. Не останню роль тут відіграла і думка деяких вчених-правознавців, які у своїх працях саме у такій наповненості вживають поняття "іноземець".

Стаття 1 Закону України "Про правовий статус іноземців" визначала "іноземців" як сукупність осіб, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та осіб без громадянства - осіб, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Справді, іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваючи на території України, складають для нашої держави категорію іноземців4. Такий термінологічний прийом дозволяє охопити цілісність специфічного юридичного явища - участь у правовідносинах на території держави осіб, які не є громадянами України.

Однак, положеннями нової Конституції України 1996 р. закріплено дві окремі категорії осіб - іноземці та особи без громадянства, які за умови перебування в Україні на законних підставах користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26). У міжнародному праві цей принцип означає надання фізичним особам (громадянам) однієї держави на території іншої держави тих самих прав, пільг і привілеїв, що надаються її власним фізичним особам (громадянам), тобто правовий статус іноземців та осіб без громадянства за певними винятками співвідноситься зі статусом громадян країни перебування. Відповідно до частини другої ст. 26 Конституції України, іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

З цього випливає, що Конституція України відносить до "іноземців" лише осіб, які мають іноземне громадянство (підданство), оскільки в деяких питаннях (у сфері визначення цивільної правоздатності, усиновлення дітей, набуття громадянства, питання дипломатичного захисту) існують відмінності між іноземними громадянами (підданими) та особами без громадянства. З метою приведення термінології у відповідність до Основного Закону України законодавець 6 лютого 2003 р. ухвалив Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про правовий статус іноземців". Зокрема, змінено назву цього Закону - "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"; виокремлено поняття "іноземець" (особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав) та "особа без громадянства" (особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином).

У цій статті використовуються деякі поняття, що не мають однозначного трактування, а тому потребують короткого понятійного роз'яснення.

Зміст Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дає підстави вважати, що до іноземців належать також особи, які мають підданство іноземної держави, зокрема, з монархічною формою правління.

Крім цього, існує ще одне міркування щодо вживання поняття "іноземець". Тривале бездержавне буття української мови, її неповноправне існування в тіні й під масовим впливом сусідніх мов призвело до проблеми, пов'язаної з творенням, впровадженням і функціонуванням національної правничої термінології, насамперед стосовно місця в понятійному апараті питомих і запозичених одиниць. Нормальним має бути підхід: так, як це є в самій українській мові, відповідає саме її духу. З метою встановлення й відновлення української ідентичності виникло питання пошуку ступеня "українськості" слова "іноземець", яке є запозиченням-калькою, що відразу усталилося як безваріантне. Такі пошуки відповідника, що був би створений на вихідному матеріалі саме української мови, а не зразком іншої мови, у процесі "намацування" семантично найточнішого і стилістично найдоречнішого з них привів до знаходження слова "чужинець"6. До його синонімічного ряду належать слова іноземець, чужоземець, чужак, чужосторонець, інородець, іммігрант, нетутешній, немісцевий, зайда7. Хоча "чужинець" сприймається неоднозначно, правильніше використовувати саме це поняття як таке, що цілком відповідає нормам і традиціям української юридичної мови. До того ж, якщо звернутися до нормативно-правових актів з питань громадянства періоду Української Народної Республіки та Української Держави, то в них нормативно закріплено саме "чужоземці", "чужоземний", "чужоземка", а в Конституції УСРР від 14 березня 1919 р. - "чужинці"8. Таке вживання сприятиме заміні, наскільки це виправдано і можливо, іншомовних термінозапозичень та скалькованих конструкцій, забезпеченню єдності термінологічно-мовного оформлення законів та інших нормативно-правових актів у сфері міграції.

2. Загальні положення про правоздатність іноземних громадян в Україні

Процитуємо статті “Загальної декларації прав людини” від 10 грудня 1948 р., що стосуються цієї теми. “Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності” (ст. 6).

“Усі люди рівні перед законом і мають право без будь-якої різниці на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації” (ст. 7).юдина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

“Кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримки її гідності і для вільного розвитку її особи прав в економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави” (ст. 22).“Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені у цій Декларації, можуть бути повністю здійснені” (ст. 28).

Чинна Конституція України містить принаймні дві статті, що стосуються цієї теми, -- 21 та 26. Їх було процитовано у підрозділі “Конституційні норми” розділу “Джерела міжнародного приватного права”.

Іноземні громадяни та особи без громадянства мають в Україні цивільну правоздатність нарівні з громадянами України. Окремі винятки можуть бути встановлені законодавством України, що зафіксовано у ст. 565 і 566 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р. Цивільній дієздатності іноземців в Україні присвячено ст. 5661 зазначеного Кодексу.Вона сформульованатак:

“Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є. Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання.

Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за українським законом...”.

Дієздатність іноземців, рівна з дієздатністю українських громадян, фіксується майже в кожному законі України. Наведемо конкретні приклади.

“Іноземці та особи без громадянства мають такі ж прав, як і передбачені цим Законом права громадян України, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України” (ч. 1 ст. 3 “Права іноземців та осіб без громадянства” Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 р.).

“Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності” (ч. 1 ст. 4 “Права іноземних та інших осіб” Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р.). “Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавнимиугодами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами)” (витяг зі ст. 1 “Право сімей з дітьми на державну допомогу” Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ).

Національний режим поширюється на іноземців і у сфері полювання, про що свідчить ст. 13 “Здійснення полювання іноземцями” Закону України “Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 р. № 1478-ІІІ. (Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 18). У статті зазначається:

“Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до цього Закону. Документи на право полювання, видані відповідними органами інших держав, чинні на території України.

Умови організації та здійснення полювання іноземцями, розмір плати за надані послуги і добуту продукцію полювання визначаються відповідними договорами, що укладаються між іноземцями або юридичними особами, які організовують для них полювання, та користувачами мисливських угідь”.

Процитуємо положення вітчизняного закону, що стосується іноземців, хворих на соціально небезпечні інфекційні хвороби: “...Іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні і хворіють на соціально небезпечні інфекційні хвороби, медична допомога надається в порядку, встановленому цим Законом та міжнародними договорамиУкраїни.

Дипломатичні представництва та консульські установи України видають візи на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства за умови пред'явлення документа про відсутність у них туберкульозу в активній формі та ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України” (витяг зі ст. 24 “Надання медичної допомоги хворим на соціально небезпечні інфекційні хвороби” Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. № 1645-IІІ. Код нормативного акта 1619/2000 (Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 29).

А тепер звернемося до міжнародних договорів України.

У ст. 1 “Надання правової допомоги” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську, зазначено: “1. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.

2. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатись до судів, прокуратури та інших закладів інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни даної Договірної Сторони.

3. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін”.

Цієї теми стосується і ст. 23 зазначеної Конвенції. Процитуємо витяг з цієї статті:

“1. Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа 2. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом країни, у якій вона має постійне місце проживання”.

Наведемо також дві статті з проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р., що стосуються цієї теми. “Стаття 1563. Особистий закон фізичноїособи

1. Особистим законом фізичної особи вважається право країни, громадянином якої вона є. 2. За наявністю в особи двох і більше громадянств її особистим законом вважається право країни, з якою особа має найбільш тісний зв'язок. 3. Особистим законом особи без громадянства вважається право країни, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності -- звичайне місце перебування. 4. Особистим законом біженця вважається право країни, в якій ця особа має звичайне місце перебування.

5. Для цілей Книги восьмої цього Кодексу фізична особа має 1) своє місце проживання у країні, в якій вона живе з наміром постійного проживання у цій країні; 2) своє звичайне місце перебування у країні, в якій вона живе певний час, навіть якщо з самого початку цей час був обмежений.

Стаття 1564. Правоздатність та дієздатність фізичної особи

1. Виникнення і припинення правоздатності та дієздатності фізичної особи визначається за її особистим законом. Проте якщо інше не передбачено законом, дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатись також за правом країни місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданнямшкоди.

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються в Україні правоздатністю нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

3. Здатність фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, бути підприємцем і мати пов'язані з цим права та обов'язки визначається за правом країни, де фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності факту реєстрації застосовується право країни основного місця заняття підприємництвом...”

Висновок

Правоздатність іноземців визначається за правом держави їх перебування. В Україні іноземцям надано національний правовий режим. Згідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Аналогічні норми закріплено у ст. 2 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, ч. 1 ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 24-26 Цивільного кодексу України, ст. 275 Сімейного кодексу України.

Закріплений у законодавстві національний режим щодо правоздатності іноземців має безумовний характер, тобто він надається іноземцю у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права громадянам України у його державі. У той же час надання іноземцям національного режиму не означає, що вони можуть претендувати в Україні на будь-які інші права, ніж ті, що законом надані громадянам України; іноземець не може вимагати надання йому привілей чи встановлення виключень із законів України.

Законодавством України можуть встановлюватися загальні виключення щодо правоздатності іноземців:

а) відповідно до п. 4 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Прийняті ж іноземними громадянами чи особами без громадянства землі сільськогосподарського призначення у спадщину відповідно до п. 4 ст. 81 ЗК України протягом року підлягають відчуженню;

б) іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумі (ст. 23 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”);

в) іноземці не можуть бути членами політичних партій України (ст. 16 вказаного Закону);

г) іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 вказаного Закону). Так, наприклад, іноземець не може бути засновником фермерського господарства, оскільки згідно ст. 5 Закону України “Про фермерське господарство” таким правом наділені лише громадяни України; також тільки громадянина України може бути призначено на посаду судді (ст. 7 Закону України “Про статус суддів”) тощо.

д) на іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України (ст. 24 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”).

Існують відмінності у правовому статусі іноземців, які постійно проживають в Україні (іммігрантів), та іноземців, що перебувають в Україні тимчасово. Так, згідно Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” тільки іммігранти прирівнюються до громадян України у праві на трудову діяльність (ст. 8), на охорону здоров'я (ст. 10), на житло (ст. 12), на освіту (ст. 14). На відміну від цього іноземцям, які тимчасово перебувають на території України, медична допомога надається у порядку, постановою Кабінету Міністрів України “Про надання медичної допомоги іноземним громадянам” № 1146 від 17.09.1996 р. де встановлено, що надання медичної допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах та консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством.

Питання освіти вказаних осіб вирішуються постановою Кабінету Міністрів України “Про навчання іноземних громадян в Україні” № 136 від 26.02.1993 р. Навчання іноземців, які не мають постійного місця проживання на території України, є платним, якщо інше не встановлено міжнародними угодами України. По-різному вирішуються й питання щодо здійснення підприємницької та інвестиційної діяльності іммігрантами та особами, які тимчасово перебувають в Україні. Окрім того, як вже зазначалося, правоздатність іноземців, які тимчасово перебувають на території України, обумовлюється цілями їх в'їзду, тобто обмежується категорією візи.

В окремих сферах діяльності (інвестиційній, зовнішньоторговельній, торговому мореплавстві) на основі міжнародних угод до прав та обов'язків іноземців застосовується переважно не національний режим, а режим найбільшого сприяння.

Слід зазначити, що у проекті Закону України “Про міжнародне приватне право” № 2274 від 09.10.2002 р. передбачено нову для нашого законодавства колізійну норму, згідно з якою виникнення та припинення правоздатності фізичної особи визначається за її особистим законом (ч. 1 ст. 15).

Особистим законом іноземця вважається:

- щодо іноземного громадянина - право країни, громадянство якої він має;

- щодо особи без громадянства - право країни, в якій ця особа має постійне місце проживання, а за його відсутності - звичайне місце перебування;

- щодо особи, яка має два та більше громадянств (біпатрида) - право країни, з якою особа має найбільш тісний зв'язок;

- щодо біженця - право країни, в якій він має звичайне місце перебування.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР ;

2. Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 11.08.2013 № 96/3;

3. Цивільно- процесуальний кодекс України від 18.03.2004, № 1618-IV;

4. "Загальної декларації прав людини" від 10. 01.1948

Размещено на Allbest.ru