Кримінально-виконавче законодавство України

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій

Навчально-консультативний пункт у м. Полтаві

Контрольна робота

з дисципліни «Кримінально-виконавче право»

Виконала: студентка курсу 2

групи ПЗЗМ 12-23П

Джерипа О.П.

Полтавська обл.,

Решетилівський р-н.,

смт. Решетилівка,

вул. Ентузіастів, 18

Полтава 2014



План

1. Поняття і завдання кримінально-виконавчого законодавства України

2. Поняття, види і завдання контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань

2.1 Види органів та установ виконання покарань та їх призначення

2.2 Прокурорський нагляд за дотриманням законів при виконанні покарань та відомчий контроль

2.3 Система громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання покарань

Список використаної літератури



1. Поняття і завдання кримінально-виконавчого законодавства України

Україна як суверенна правова держава, проголосивши свою незалежність, отримала можливість сформувати і реалізувати самостійну політику в галузі боротьби зі злочинністю, законодавчо закріпити форми і методи її подолання. Прийняття нових Кримінального і Кримінально-виконавчого кодексів суттєво вплинуло на процедуру призначення, виконання і відбування кримінальних покарань, обумовило визначити стратегію і тактику держави щодо реформування органів та установ, наділених правами і обов'язками виконання покарань.

Важливо наголосити, що поняття кримінально-виконавчого законодавства вченими у галузі кримінально-виконавчого права не визначено, тому нами воно розглядається як система нормативно-правових актів, що регламентують порядок та умови виконання та відбування покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави.

Відповідно до ст. 2 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України складається з КВК України, інших нормативно-правових актів, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України сформульовані у ст. 1 КВК України, згідно з якою порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань спрямовані на захист інтересів особи, суспільства, держави, що реалізується через:

-- створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених;

-- запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;

-- запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Основні завдання кримінально-виконавчого законодавства закріплені в ч. 2 ст. 1 КВК України, і до них належать:

-- визначення принципів виконання кримінальних покарань;

-- визначення правового статусу засуджених, гарантій захисту їх прав, законних інтересів та обов'язків;

-- визначення порядку застосування до засуджених засобів впливу з метою виправлення і ресоціалізації;

-- визначення системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності;

визначення нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань;

-- визначення участі громадськості в цьому процесі;

-- регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань;

-- звільнення від відбування покарання;

-- допомога особам, звільненим від відбування покарання, контроль і нагляд за ними.

Доцільно зауважити, що наведене вище формулювання мети кримінально-виконавчого законодавства (ч. 1 ст. 1 КВК України) суттєво не відрізняється від завдань покарання, що визначені у ч. 2 ст. 50 КК України, але на жаль, необхідно констатувати, що вони неоднозначно сприймаються науковцями і залишаються предметом дискусії.

Наведене положення характеризується тим, що норми кримінально-виконавчого законодавства є похідними від норм кримінального законодавства і відіграють допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначаючи процедуру виконання і відбування покарання та цілі покарання, які закріплені у Кримінальному кодексі України (кара, виправлення засуджених, загальна і спеціальна превенція), але вони повинні мати вирішальне значення для визначення предмету правового регулювання кримінально-виконавчого права, а мета кримінально-виконавчого законодавства у жодному випадку не повинна набувати більшої значущості, ніж завдання покарання. Кримінально-виконавче законодавство визначає порядок і умови виконання кримінальних покарань, систему, підстави і порядок їх застосування, що встановлено Кримінальним кодексом України.

Норми кримінально-виконавчого законодавства цілком ґрунтуються на приписах Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображають зміни, що сталися у політичній, економічній і соціальній сферах нашої держави. Кримінально-виконавче законодавство покликано сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями кримінально-виконавчого законодавства України є наступні:

- формування державної політики у сфері виконання покарань Державною кримінально-виконавчою службою;

- визначення Кримінально-виконавчого кодексу базовим законодавчим актом, який регулює порядок і умови виконання кримінальних покарань;

- виконання кримінальних покарань органами і установами Державної кримінально-виконавчої служби та іншими державними органами;

- створення передумов для належної соціальної адаптації осіб, які звільняються від відбування покарання.

Вищевикладене дає підстави зробити висновок, що новий Кримінально-виконавчий кодекс, прийнятий на перспективу, діятиме тривалий час, але це не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Реалії життя вимагають щоб КВК не відставав від потреб теперішнього життя, тому згодом до його окремих норм вноситимуться зміни через прийняття законодавчих новел.



2. Поняття, види і завдання контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань

Система установ і органів виконання покарань є частиною правоохоронних органів України, яка вирішує такі завдання, як боротьба зі злочинністю та її попередження. Оскільки до цього завдання має відношення все суспільство, воно через систему державних і громадських інститутів встановлює постійний соціальний контроль за діяльністю правоохоронних органів. Не є винятком також діяльність персоналу установ та органів виконання покарань, контроль за яким має свої особливості.

Насамперед, у процесі контролю забезпечується дотримання законності під час виконання кримінальних покарань. Будь-які протизаконні форми діяльності правоохоронних органів, у тому числі й тих, які виконують покарання, дискредитують державу.

Соціальний контроль має важливе значення в забезпеченні прав і законних інтересів засуджених. Охорона їх правового статусу за допомогою різних форм державного і громадського контролю визнана пріоритетним завданням у ряді міжнародних угод з участю України.

Введення міжнародного та розширення національних форм контролю за діяльністю персоналу в місцях позбавлення волі вказує на особливу актуальність цього питання. Соціальний контроль одночасно є засобом виявлення й усунення причин і умов порушень законності в установах і органах виконання покарань.

Передусім, він впливає на удосконалення правової бази законності, особливо підзаконних нормативних актів у випадках протиріччя їх діючому законодавству. Інформуючи про те, як застосовуються закони і створені на їх підставі нормативні акти, сощальнии контроль дозволяє судити і про якість самих законів. Виявляючи порушення законності в правозастосовній діяльності установ і органів виконання покарань, визначаючи найдоцільніші заходи стягнення за них, соціальний контроль формує правосвідомість персоналу, орієнтує його на безумовне і точне дотримання законів. У цьому плані він має не тільки профілактичне, а й велике виховне значення. Контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань не самоціль, а необхідний засіб підвищення ефективності процесу виконання покарання і застосування заходів виправно-трудового впливу.

У процесі контролю стає можливим виявлення і усунення недоліків у роботі персоналу.

Значення контролю полягає також у тому, що він дозволяє економно витрачати і перерозподіляти виділені державою на утримання системи виконання покарань матеріальні кошти. Діяльність установ і органів виконання покарань перебуває під пильною увагою засобів масової інформації і всього суспільства.

Контроль з використанням громадських форм дозволяє краще інформувати про умови відбування покарання, економічні й інші труднощі, які має виправна система. Це, в свою чергу, сприяє зниженню соціального напруження в суспільстві, спричиненої наявністю різних поглядів на темпи і цілі нинішньої реформи.

Діяльність персоналу установ і органів виконання покарань здійснюється на основі положень закону і підзаконних нормативних актів. Виходячи з цього, під контролем за діяльністю персоналу треба розуміти систему спостереження і перевірки відповідності діяльності персоналу вимогам нормативних актів з метою виявлення та запобігання порушень.

Контроль може бути класифікований за різними підставами. Залежно від суб'єктів можна виділити міжнародний, державний і громадський контроль. Міжнародний контроль за діяльністю персоналу установ і органів виконання покарань передбачений міжнародними пактами про права людини, і в першу чергу Загальною декларацією прав людини (1948), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966), Конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1984). Існує три форми міжнародного контролю. Перша -- це періодичне подання державою доповідей про дотримання прав людини (в тому числі при виконанні покарання).

Друга -- повідомлення іноземних держав про порушення громадянських і політичних прав, застосування тортур, інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання.

Третя -- індивідуальні скарги засуджених у вказаних вище випадках. Останні дві форми міжнародного контролю з'явилися після того, як Україна визнала компетенцію комітету ООН з прав людини і комітету ООН проти тортур розглядати повідомлення інших держав і скарги фізичних осіб про порушення прав людини на території України. Державний контроль за діяльністю персоналу установ і органів виконання покарань має кілька видів: контроль органів законодавчої і виконавчої влади, судовий контроль, прокурорський нагляд.

Велике значення має відомчий контроль як різновид контролю органів виконавчої влади. Громадський контроль поділяється на певні види. Це -- контроль державно-громадських організацій і громадських формувань за порядком і умовами відбування покарання, контроль правозахисних організацій і засобів масової інформації, який здійснюється в специфічних формах.

Залежно від виду контролю і сфер, які підлягають контрольній діяльності, розрізняють і форми контролю. До їх числа можна віднести: подання звітності, в тому числі й статистичної, ревізії, запити, інспектування, перевірки виконання, погодження, оскарження незаконних дій посадових осіб, відвідування установ і органів виконання покарань, особистий прийом засуджених, ознайомлення з особовими справами засуджених та іншими документами.



2.1 Види органів та установ виконання покарань та їх призначення

Реалізація державного примусу в його найбільш гострій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключно функцією держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи.

На діяльності органів та установ, що виконують кримінальні покарання, відбивається специфіка та характерні особливості виконання (відбування) того чи іншого виду кримінального покарання. Наприклад, головною ознакою таких видів покарань, як довічне позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, є забезпечення фізичної ізоляції засуджених від суспільства та постійного нагляду за їх поведінкою в спеціально призначеній для цього установі.

До засуджених застосуються основні засоби виправлення та ресоціалізації, передбачені ч. З ст. 6 КВК: режим (встановлений порядок відбування покарання), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, громадський вплив. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк покладено на виправні колонії (кримінально-виконавчі установи закритого типу) ДДУПВП.

Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, таких як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні і громадські роботи, здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією, яка є органом ДДУПВП.

Особливості виконання покарання у виді штрафу не потребують створення для цього спеціальних установ. Засуджені до цього виду покарання мають можливість добровільно сплатити суму штрафу, призначеного за вироком суду: у противному разі стягнення штрафу здійснюється органами Державної виконавчої служби, основним призначенням яких є забезпечення виконання судових рішень, утому числі й у кримінальних справах.

Що стосується інших видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, то вони виконуються іншими органами.

Органи та установи виконання покарань утворюють кримінально-виконавчу систему України, діяльність якої регламентується КВК України, іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів та іншими нормативно-правовими документами.

Державним органом, на який покладається завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, є Державна кримінально-виконавча служба України (далі - ДКВС), правові основи діяльності якої, завдання і повноваження визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 р.

Правовою основою діяльності ДКВС України є Конституція України, Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон) та інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Відповідно до ст. 2 Закону діяльність ДКВС України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина, а персонал ДКВС зобов'язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. У ст. 16 Закону окремо сформульовані вимоги до персоналу ДКВС України і закріплено його відповідальність. Зокрема, передбачено, що персонал зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, взятих під варту, а жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність дії є несумісними зі службою і роботою в органах і установах виконання покарань.

Особи з числа персоналу, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, взятих під варту, або вчинили дії, що принижують їх людську гідність притягуються до відповідальності відповідно до закону. Персонал ДКВС України складається з осіб рядового і начальницького складу (особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), фахівці, які не мають спеціальних звань, та інших працівників, які працюють за трудовими договорами (працівники кримінально-виконавчої служби).

Під час роботи у ДКВС політична діяльність персоналу обмежується, оскільки особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій. Персоналу ДКВС відповідно до ст.ст. 22, 23 Закону гарантується правовий та соціальний захист.

У своїй своєї діяльності ДКВС взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями. У сфері міжнародного співробітництва в галузі виконання кримінальних покарань ДКВС взаємодіє з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями на основі міжнародних договорів.

ДКВС України, відповідно до Закону, здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом - Державного департаменту України з питань виконання покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань ДКВС України.

Система органів та установ, які безпосередньо організують та здійснюють виконання покарань в Україні закріплена у ст. 11КВК України. До органів виконання покарань належать. Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління (регіональні управління та відділи), кримінально-виконавча інспекція.

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії). Кримінально-виконавчі установи, в свою чергу, поділяються на: 1) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри); 2) кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівня безпеки. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії: 1) мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання; 2) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Виконання кримінальних покарань у межах повноважень, визначених КВК України, здійснюють також Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон. Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених КВК України та законами України "Про Державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження".

Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. При цьому вони керуються КВК України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.

Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби в порядку, передбаченому КВК України, "Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України", затвердженим Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. та відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.

Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.

Крім того, в підпорядкуванні ДДУПВП перебувають слідчі ізолятори для тримання осіб, до яких під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Хоча слідчі ізолятори не належать до кримінально-виконавчих установ закритого типу, вони виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені в них для виконання робіт з господарського обслуговування.

2.2 Прокурорський нагляд за дотриманням законів при виконанні покарань та відомчий контроль

Конституція України у розділі II проголошує широкі права та свободи людини і громадянина, гарантує їх захист від посягання усією системою внутрішнього права, загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права, міжнародними договорами. Права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені за законом лише певною мірою і у визначених окремих випадках. Так, у ст. 29 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Кримінальне покарання є формою обмеження прав і свобод особи, яка посягнула на охоронювані законом суспільні відносини. Тому необхідне встановлення суворого контролю за тим, як такі обмеження застосовуються, тобто за виконанням кримінальних покарань.

Проблема контролю за виконанням покарань є комплексною. Існують такі форми контролю:

1) міжнародний контроль за встановленням кримінальних покарань, практикою їх призначення і виконання: аналіз міжнародними організаціями з прав людини і комітетами ООН державних доповідей з питань дотримання прав людини (в тому числі з питань виконання покарань); правовий захист населення, що включає і перевірку реагування держави на допущені порушення прав людини і громадянина; охорона праці особи тощо. Особливе місце серед міжнародних актів з прав людини займають Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями, які містять загальні стандарти з питань розміщення засуджених, їх харчування, дотримання норм гігієни, медичного забезпечення тощо і повністю повинні реалізовуватись Україною в процесі виконання/відбування кримінальних покарань;

2) контроль державної влади і органів місцевого самоврядування виражається: в аналізі встановленої звітності органів та установ виконання покарань; в доборі та навчанні кадрів, які призначені виконувати покарання; в усуненні порушень в організації виконання покарань, а також дотриманні законності в діяльності органів та установ виконання покарань; в планових та цільових перевірках діяльності названих установ;

3) судовий контроль здійснюється при зверненні вироку до виконання, вирішенні питань умовно-дострокового звільнення та заміні покарання більш м'яким, ніж передбачено законом, при звільненні засудженого у зв'язку з тяжкою хворобою тощо;

4) прокурорський нагляд за дотриманням законів при виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) відомчий контроль покладається на посадових осіб кримінально-виконавчої служби.

Перелічені форми контролю повинні забезпечити реалізацію та досягнення цілей покарання у процесі його відбування.

Оскільки принцип законності є одним з головних принципів в процесі виконання кримінальних покарань, саме на органи прокуратури покладається особлива форма контролю -- прокурорський нагляд.

Відповідно до п. 4 ст. 121 Конституції України та Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» на цей орган покладається нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Згідно зі ст. 22 КВК прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Прокурорський нагляд здійснюється за двома основними напрямами щодо:

-- додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності;

-- відповідності актів органів та установ, які виконують кримінальні покарання, вимогам Конституції України та чинних законів.

Перевірки проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що потребують прокурорського втручання, а також з власної ініціативи прокурора.

При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

-- безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити до приміщень органів державної влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено;

-- мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірок, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять конфіденційну інформацію, письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок тощо;

-- вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

-- вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних установ, організацій та інших структур, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок;

-- перевіряти законність наказів, розпоряджень та інших документів співробітників органів і установ виконання покарань, а при встановленні порушень зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

-- викликати інших посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону, встановлених прокуратурою;

-- порушувати в установленому порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, або передавати матеріали на розгляд громадських організацій;

-- вносити приписи про усунення очевидних порушень закону;

-- вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;

-- звертатись до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Постанови, приписи і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку та умов виконання покарань є обов'язковими і повинні виконуватись невідкладно або у визначені прокурором терміни, передбачені законом.

Стаття 23 КВК встановлює, що за діяльністю органів виконання покарань здійснюється відомчий контроль органами управління і посадовими особами ДДУПВ'П та його регіональних управлінь.

Контроль полягає у перевірці та обліку діяльності органів та установ, що безпосередньо виконують кримінальні покарання.

Це -- спостереження, перевірка, оцінка і порівняння контрольованих параметрів з нормативно встановленими, здійснення планомірного систематичного впливу на керовані об'єкти для того, щоб попередити або вчасно виявити й усунути відхилення в їх діяльності і функціонуванні, забезпечити єдність рішень і їх виконання, досягнення поставлених соціально-економічних і виховних цілей і завдань.

Посадові особи ДДУПВП можуть здійснювати три види контролю, а саме: покарання засуджений прокурорський

1) попередній (превентивний) -- здійснюється у процесі підготовки управлінських рішень (планів роботи, наказів, розпоряджень, вказівок). Він покликаний забезпечити своєчасність розроблення і прийняття рішення, обгрунтованість і відповідність його законам і підзаконним актам, чіткість і конкретність викладення, забезпеченість людськими та матеріально-технічними ресурсами, відповідною підготовкою кадрів, оперативність доведення рішення до виконавців;

2) поточний (активний) -- здійснюється безпосередньо в ході проведення робіт, передбачених управлінським рішенням. Його предметом є регулярна перевірка практичної діяльності служб і підрозділів, окремих працівників з реалізації прийнятого рішення, виявлення труднощів, усунення недоліків і оцінка фактичного стану виконавської дисципліни. Він дозволяє вносити необхідні корективи в рішення, не порушуючи при цьому режиму роботи;

3) заключний або наступний контроль -- здійснюється після закінчення виконання рішення і виявляється в перевірці отриманих результатів. Завдяки йому оцінюється ступінь реалізації поставлених завдань, ефективність прийнятого рішення, його вплив на конкретні результати діяльності, фіксуються проблеми, які виникли при цьому, що дозволяє намітити шляхи їх усунення в майбутньому, виробити заходи щодо недопущення виявлених недоліків у подальшій роботі.

Завдяки вказаним видам контролю керівні органи кримінально-виконавчої служби отримують всебічні звіти про діяльність органів і установ виконання покарань за напрямами та ревізують їх діяльність.

У ході відомчого контролю розглядаються та вирішуються по суті скарги, проводяться особистий прийом та опитування засуджених. В канцелярії органу чи установи виконання покарань має знаходитись книга зауважень і пропозицій. До цієї книги особи, які здійснюють перевірку, повинні вносити свої зауваження і пропозиції.

Періодичність контрольних перевірок, крім позапланових, визначається графіком, який складається відповідними управліннями ДДУПВП та затверджується терміном на 1 рік.

Размещено на http://allbest.ru



2.3 Система громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання покарань

Здійснення контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань має важливе значення для ^реалізації принципу законності, що дає змогу забезпечити дотримання прав і обов'язків засуджених адміністрацією вказаних установ. Водночас реформа кримінально-виконавчої системи може бути успішно реалізована лише за умови участі інститутів громадянського суспільства, всього населення, що пов'язано з максимальною відкритістю кримінально-виконавчої системи. Саме відкритість передбачає зменшення можливостей персоналу кримінально-виконавчої системи щодо неправомірних дій, порушень прав і свобод засуджених. Як слушно зазначають П.М. Рабінович та М.І. Хавронюк, права людини не повинні відбиратись, відчужуватись, ліквідовуватись будь-ким, їх обмеження мають бути встановлені лише вироком суду, а оскільки засудження завдає певні страждання правопорушникові, то в'язнична система не повинна поглиблювати такі страждання. Від технологій управління «спецконтингентом» необхідно переходити до технології співробітництва із засудженими.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КВК участь у виправленні і ресо-ціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними можуть брати:

-- об'єднання громадян;

-- релігійні організації;

-- благодійні організації;

-- окремі особи.

Частина 2 цієї статті вказує, що для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісії.

Установи виконання покарань самі по собі не є виховними установами, вони мають і багато інших функцій, але саме виправний процес (в широкому розумінні цього слова) в них постійно проходить. На нашу думку, слід зменшувати вплив держави на виховний процес, відійти від «загонів», «казарм» і поступово перетворити виховання на вид педагогічної діяльності, яка є досить специфічною. Адже загальновідомо, що результативність виправлення засуджених залежить не тільки від особистісних рис тих, кого виховуємо, а також від особистості вихователя та їхніх взаємовідносин. Важливою умовою співпраці між засудженим та співробітником органу чи установи виконання покарань є конфіденційність. Це означає, що інформація, надана співробітнику, не може бути передана або використана без згоди засудженого. Особливо це стосується питань приватного характеру, що пов'язані із сімейними або родинними стосунками, проблемами зі здоров'ям тощо.

Жодну стратегію у галузі кримінально-виконавчої реформи не мо на успішно реалізувати без участі інститутів громадянсько ) суспільства. Треба визнати необхідність участі цих інститутів на всіх стадіях процесу кримінального правосуддя та виконання покарань. Роботу, яка спрямована на утвердження і збереження соціально корисного у засуджених, неможливо провадити без допомоги неурядових, правозахисних, релігійних, інших громадських організацій чи окремих громадян. Саме вони повинні брати активну участь у проведенні профілактичних заходів з метою недопущення протиправної поведінки засуджених, а також корегування їх поведінки.

Громадські організації, які опікуються питаннями, пов'язаними із діяльністю кримінально-виконавчої системи, в Україні виникли порівняно недавно. З кожним роком їх кількість збільшується. Ті, які дійсно налаштовані в своїй діяльності на конструктивну співпрацю і дієву допомогу установам виконання покарань, з нашого погляду, можуть стати тією ланкою між суспільством та засудженими, яка дасть можливість швидше і ефективніше адаптуватися засудженим у суспільстві після звільнення.

Особливе місце слід відвести спостережним комісіям, які створюються при виконавчих комітетах місцевих рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429, якою затверджені Положення про спостережні комісії та Положення про піклувальні ради при спеціальних виховних установах.

Основними завданнями спостережних комісій є:

-- організація громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання;

-- сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян;

-- організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання;

-- надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Крім цього, спостережні комісії розробляють та здійснюють заходи щодо сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених, надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Спостережні комісії мають право:

-- брати участь у судових засіданнях під час розгляду спільних з органами і установами виконання покарань подань щодо умовно-дострокового звільнення засуджених від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;

-- подавати клопотання про помилування засуджених та висловлювати свою думку по суті клопотання про помилування, яке подається засудженим через орган або установу

виконання покарань;

-- одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на спостережні комісії завдань;

-- проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати відповідні рішення;

-- заслуховувати на своїх засіданнях з питань, що належать до їх компетенції, інформацію посадових осіб органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які беруть участь у виправленні і ресоціалізації засуджених;

-- вносити пропозиції щодо вдосконалення діяльності органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених;

-- доручати представникам громадських організацій і трудових колективів (за їх згодою) проводити виховну роботу та здійснювати контроль за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання, координувати проведення цієї роботи;

-- заслуховувати на своїх засіданнях інформацію представників громадських організацій і трудових колективів, що здійснюють громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, про їх роботу (навчання) та поведінку в побуті, у разі потреби запрошувати та заслуховувати інформацію цих осіб;

-- вносити на розгляд органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо: удосконалення діяльності органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених; поліпшення на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності індивідуально-профілактичної та виховної роботи із засудженими до громадських або виправних робіт та особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання; організації трудового та побутового влаштування осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їх соціальній адаптації; забезпечення правового і соціального захисту персоналу органів і установ виконання покарань.

Крім цього, для координації заходів, пов'язаних з проведенням моніторингів громадської думки та ефективної участі громадськості у виправленні та ресоціалізацїї засуджених, при органах виконавчої влади утворюються громадські ради, які є консультативно-дорадчими органами. На громадські ради покладені завдання сприяння участі громадськості в роботі органів та установ виконання покарань, здійснення контролю за виконанням державних програм у сфері виконання покарань тощо.

Виявляючи увагу до потреб кримінально-виконавчої системи, неурядові організації турбуються про майбутнє суспільства, і значення їхньої участі в діяльності установ виконання покарань сьогодні, напевне, розуміють усі. Практика свідчить, що за ініціативою громадських організацій з'являються нові, ефективні форми участі громадськості у процесі виправлення засуджених. Тільки тоді, коли громадські організації і установи виконання покарань стануть союзниками, їх діяльність позитивно впливатиме не тільки на процес виправлення засуджених, а й на поведінку персоналу і його ставлення до виконуваної роботи. Подальша співпраця громадських організацій та установ виконання покарань сприятиме більшій відкритості та гуманізації кримінально-виконавчої системи.

Фундаментом для взаємодії установ виконання покарань і суспільства є інформування громадськості щодо питань діяльності установ виконання покарань, відкритість їх діяльності, адже суспільство повинно знати проблеми засуджених, персоналу і кримінально-виконавчої системи у цілому.



Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України.

3. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ .

4. Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 р.

5. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999.

6. Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.

7. П.М. Рабінович. Основи загальної теорії права та держави : Посібник для студ.спец."Правознавство" - Львів:-2008.

8. М.І. Хавронюк.Юридичний вісник України : все про закони - в одній газеті : загальнонаціональна правова газета. - Київ, 2013. - 25-31 травня(№ 21)

9. А.Х. Степанюк. Кримінально-виконавче право України : Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Харків, -2006 р.

Размещено на Allbest.ru