Питання реформування інституту адміністративної відповідальності

????????? ?? http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 342.95 (477)

ГЕРАСИМЕНКО Євген Станіславович

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Питання реформування інституту адміністративної відповідальності

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Шукліна Наталя Георгієвна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, зав. кафедрою конституційного та адміністративного права.

Офіційні опоненти:

1. Доктор юридичних наук, професор Кубко Євген Борисович, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України.

2. Кандидат юридичних наук, доцент Гончарук Степан Тихонович, Національна академія внутрішніх справ України.

Провідна організація - Харківська Національна Юридична Академія імені Ярослава Мудрого.

Захист відбудеться 19 травня 2000 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.00.1.04 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В процесі реформування українського суспільства після проголошення незалежності Української держави важливе місце посідає правова реформа, проведення якої є життєво необхідним внаслідок змін в економічному, соціальному та політичному житті. Її прискорення стало надзвичайно актуальним після вступу України до Ради Європи в листопаді 1995 року, з яким пов'язано прийняття державою певних зобов'язань, у тому числі й у правовій сфері. Головною метою цієї реформи є забезпечення конституційних засад організації держави, принципу верховенства права, втілення гуманістичних принципів побудови держави та права. Одне з головних місць у проведенні правової реформи поряд з іншими фундаментальними галузями має посідати адміністративне право.

Метою реформи адміністративного права повинно бути:

по-перше, переосмислення принципових науково-методологічних засад такої фундаментальної галузі як адміністративне право з урахуванням наслідків руйнування колишньої тоталітарно-державної системи і утвердження нових політико-ідеологічних та соціально-економічних орієнтирів історичного розвитку українського суспільства;

по-друге, трансформування змісту і системи чинного адміністративного законодавства відповідно до потреб якісної суттєвої зміни ролі адміністративного права в регулюванні взаємовідносин між державою і людиною, а також потреб більш ефективного здійснення державного управління в різних сферах суспільного життя;

по-третє, сприяння більш ефективному використанню адміністративного законодавства як правової основи адміністративної реформи.

Основною засадою та першим кроком правової реформи, в тому числі й адміністративного права, є прийнята 28 червня 1996 року Конституція України, в якій проголошено основні правові принципи, що становлять правовий, політичний та ідеологічний фундамент цієї реформи. Це принципи верховенства права, законності, рівності усіх перед законом, пріоритету закону у правовому регулюванні компетенції та порядку діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб, судового захисту прав і свобод людини, незалежності суду при здійсненні своїх функцій.

Традиційно важливою частиною адміністративного права є інститут адміністративної відповідальності. Застосування адміністративної відповідальності є одним з найважливіших засобів державного примусу, що використовується для боротьби з неправомірними діями юридичних та фізичних осіб. Але сучасний стан правового інституту, незважаючи на постійне часткове вдосконалення правових норм, що його складають, не відповідає вимогам та сучасним потребам побудови демократичної правової держави.

Ступінь дослідженості теми дисертації. Незважаючи на те, що інституту адміністративної відповідальності як за радянських часів, так і після проголошення незалежності України присвячувалось багато наукових праць, питання його реформування після прийняття нової Конституції України ще не були предметом комплексного дисертаційного дослідження. При проведенні даного дисертаційного дослідження враховувався ступінь дослідженості інституту адміністративної відповідальності у правовій науці. Значний внесок у розвиток основ цього інституту зробили українські та російські вчені: Бахрах Д.М., Галаган І.А., Додін Є.В., Козлов Ю.М., Кузьмичова Г.А., Лазарев Б.М., Луньов А.Є., Петров Г.І., Печеніцин В.А., Резвих В.Д., Соколовський В.Г., Студенікіна М.С., Тихоміров Ю.О., Трайнін А.М., Ушацька А.А., Хангельдиєв Б.Б. та інші.

Різноманітні аспекти інституту адміністративної відповідальності досліджувалися вченими-адміністративістами України. Так, у різні часи проблемам адміністративної відповідальності були присвячені роботи вчених Анджиєвського В.С., Голосніченка І.П., Гончарука С.Т., Коваля Л.В., Пилипенка А.Н., Стефанюка В., Тимченка І.А., Шапошніка І.А., Якуби О.М. та інших.

Вченими - адміністративістами України було розроблено Концепцію реформи адміністративного права, яка була схвалена 1-ю Науково-теоретичною конференцією “Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування”, яка відбулася 19-20 червня 1999 року в м. Яремча. Положення Концепції були використані під час даного дисертаційного дослідження.

У такій комплексній правовій проблематиці, як відносини у сфері адміністративної відповідальності необхідною умовою дослідження мала бути координація адміністративно-правових досліджень із загальноюридичними, а також дослідженнями в інших галузях права. Автор у своєму дослідженні спирався на теоретичні положення, розроблені в працях Андрєйцева В.І., Дагеля П. С., Денісова Ю.А., Дурманова Н.Д., Карева Д.С., Карпушина М.П., Котова Д.П., Курляндського В.Н., Кригера Г.А., Кудрявцева В.М., Лейста О.Е., Мурзинова А.І., Никифорова Б.С., Рарога А.І., Рашковської Ш.С., Самощенко І.С., Утевського Б.С., Шишова О.Ф. та інших.

У дисертаційному дослідженні, крім того, були використані розробки вчених - спеціалістів у сфері природничих наук, як, наприклад, Сеченова І.М.

Теоретичною основою роботи є також наукові розробки зарубіжних авторів Д. Інгліша, Р.Карда, А. Дерменджиєва та інші.

Нормативною базою дисертації є національне законодавство, що регулює адміністративну відповідальність в Україні, Росії, Болгарії та Великобританії. Її емпіричною основою є вивчення практики діяльності окремих органів, які застосовують адміністративну відповідальність в Україні.

У ході підготовки дисертації проводилися консультації та обмін думками з проблем, пов'язаних безпосередньо з темою дисертаційного дослідження, з працівниками Управління Державної автомобільної інспекції МВС України, Головного державно-правового управління Адміністрації Президента України, Міністерства юстиції України, фахівцями державної податкової адміністрації м. Києва, Радянського та Залізничного районів м. Києва.

Тема дисертаційного дослідження пов'язана з науковими проблемами, над якими працює кафедра конституційного та адміністративного права, її було затверджено у 1994 році, а 24 грудня 2000 року уточнено Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Предметом дисертаційного дослідження є зміст правового інституту адміністративної відповідальності, зокрема його матеріально-правового аспекту; обгрунтування необхідності реформування цього правового інституту в світлі Конституції України; розмежування понять “адміністративний проступок” та “адміністративне правопорушення”, а також склад адміністративного проступку, поняття і види адміністративних стягнень та коло органів адміністративної юрисдикції.

Методологічною основою дослідження є сукупність дослідницьких методів та прийомів наукового пізнання. В основу методологічного підходу до дослідження теоретичних підвалин адміністративної відповідальності було покладено принципи об'єктивізму та історизму.

Широкого застосування у дисертаційному дослідженні набув історичний метод дослідження, а також метод порівняльно-правового аналізу при розгляді питань теорії та практики правового регулювання відносин у сфері адміністративної відповідальності в Україні, колишньому Радянському Союзі та інших державах. Порівняльно-правовий аналіз застосовувався під час вивчення чинного законодавства України, теоретичних доктрин та законодавства інших держав.

У процесі дослідження теми дисертації використовувалися загальнонаукові методи системного аналізу та синтезу при вивченні існуючих теоретичних розробок інституту адміністративної відповідальності і нормативного регулювання відповідних суспільних відносин, а також діалектичний підхід до розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямів розвитку інституту адміністративної відповідальності в Україні.

У ході роботи використовувався метод звернення до розробок інших наук. Було використано теоретичні положення загальної теорії держави та права, кримінального права, біології, психології, а також проблемно-теоретичний, статистичний, формально-логічний та інші гносеологічні методи.

Комплексний підхід та використання вищезазначених методів дали змогу всебічно розглянути особливості інституту адміністративної відповідальності, його роль і місце в системі юридичної відповідальності та в галузі адміністративного права України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є матеріальні правовідносини, що виникають при вчиненні особою адміністративного правопорушення. А саме - необхідність реформування цих відносин відповідно до Конституції України, а також норм, що регулюють ці відносини та встановлюють поняття адміністративного правопорушення, видів адміністративних стягнень, системи органів адміністративної юрисдикції. Спеціальним об'єктом дослідження є норми, встановлені Конституцією України щодо цього виду відповідальності та проблеми захисту прав людини в цілому, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також інших актів законодавства України та іноземних держав.

Основною метою дисертаційної роботи є комплексне всебічне дослідження теоретичних основ інституту адміністративної відповідальності та проблем його реформування у зв'язку з переходом економіки України до ринкових реформ, демократизацією суспільства та прийняттям Конституції України.

Відповідно до цієї мети необхідно було:

здійснити аналіз існуючих думок вчених щодо природи інституту адміністративної відповідальності;

удосконалити теоретичне визначення адміністративної відповідальності;

визначити і розмежувати поняття адміністративного проступку та адміністративного правопорушення;

обгрунтувати необхідність реформування інституту адміністративної відповідальності в процесі здійснення реформи адміністративного права;

розкрити та уточнити ознаки складу адміністративного проступку;

визначити поняття та розкрити істотні риси, ознаки та особливості вини серед інших ознак суб'єктивної сторони адміністративного проступку;

розглянути необхідність встановлення ступеня вини або невинності у вчиненні правопорушення, в аспекті захисту особи;

розглянути систему адміністративних стягнень та шляхи її вдосконалення;

визначити необхідність та шляхи вдосконалення системи органів адміністративної юрисдикції;

здійснити на основі вивчення та аналізу законодавства України, Росії, Болгарії, Великобританії, інших держав розробку конкретних пропозицій щодо вдосконалення норм чинного законодавства, які регулюють адміністративну відповідальність в Україні.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Автор запропонував низку теоретичних положень і висновків, які відрізняються певною новизною у досліджуваній сфері, що дозволяє сформулювати та винести на захист такі положення:

1. Адміністративна відповідальність - це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім, адміністративних проступків), внаслідок чого особи, які їх вчинили, повинні відповідати за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення у встановлених законом формах і порядку.

2. Адміністративна відповідальність полягає саме у застосуванні або можливості застосування адміністративного стягнення. Інші ж заходи адміністративного примусу - заходи адміністративного попередження (що застосовуються не у зв'язку з протиправною дією) або адміністративного припинення (що застосовуються хоч і у зв'язку з правопорушенням, але до вирішення справи по суті) - не є застосуванням адміністративної відповідальності.

3. Реформування системи стягнень за адмінпроступки є одним із основних завдань реформування інституту адміністративної відповідальності з метою приведення її у відповідність із Конституцією України, зокрема, неконституційним вбачається визначений Кодексом України про адміністративні правопорушення порядок застосування оплатного та безоплатного вилучення предмета, який став знаряддям або предметом правопорушення. Не відповідає вимогам сьогодення такий вид стягнення, як виправні роботи. Потребує вдосконалення система адмінштрафів.

4. Існуюча система органів адміністративної юрисдикції потребує значних змін після прийняття Конституції України. Саме суди за Конституцією України мають право застосовувати заходи юридичної відповідальності, зокрема адміністративні стягнення.

5. Створення системи адміністративних судів передбачає вирішення проблем щодо контролю за додержанням законності в державному управлінні, а також підвищення якості застосування адміністративних санкцій. Адже ці суди, з одного боку, мають включати в себе суди адміністративної юстиції, які б розглядали адміністративно-правові спори і як органічне продовження своїх судово-контрольних функцій в галузі державного управління застосовували спеціальні адміністративно-правові санкції до органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших юридичних осіб за порушення ними адміністративного права (адміністративні правопорушення). З іншого боку, до системи адміністративних судів як складова або в інший спосіб могли б входити суди, які б виконували функції адміністративної юрисдикції щодо фізичних осіб - громадян та посадових осіб - за вчинення адміністративних проступків.

6. Терміни “адміністративний проступок” та “адміністративне правопорушення” мають бути розмежовані. Перший з них міг би залишити власне значення - саме те, що закріплено чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення. Термін же “адміністративне правопорушення” має означати порушення всіх норм в галузі адміністративного права, за винятком адміністративних проступків.

7. З метою підвищення гарантій законності та захисту прав особи необхідно відмовитися від існуючої практики включення до законодавчих актів, які регулюють спеціальні питання, норм, що встановлюють підстави для застосування адміністративної відповідальності (складів адмінпроступків або їх окремих елементів), а також звузити коло органів, що встановлюють правила, відповідальність за які передбачається Кодексом.

8. Автором обгрунтовується необхідність окремого нормативного закріплення в Кодексі України про адміністративні правопорушення понять “замах на адміністративний проступок” та “адміністративний проступок, вчинений групою осіб” не тільки як обтяжуючих обставин, а й як кваліфікуючих або деліктоутворюючих ознаки.

9. Розширення кола суб'єктів адміністративної відповідальності та включення до нього юридичних осіб є нагальною потребою сьогодення. Ця проблема має бути вирішена комплексно із реформуванням теоретичних та законодавчих понять вини та винності для адміністративних правопорушень, суб'єктами яких є юридичні особи, чому має сприяти відмежування адміністративних проступків від правопорушень.

10. Гарантії прав особи при притягненні до адміністративної відповідальності обов'язково мають бути підсилені шляхом впровадження елементів презумпції невинності.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що результати цієї роботи дозволяють обгрунтувати концептуальні підходи до реформування інституту адміністративної відповідальності в світлі Конституції України. Результати дослідження створюють теоретичну основу необхідних змін у законодавстві з метою привернення уваги інших авторів до дальших пошуків та системних досліджень у цій сфері.

Висновки та пропозиції щодо вдосконалення правового інституту адміністративної відповідальності можуть бути використані при підготовці нового законодавства, яке регулюватиме зазначені питання. Основні теоретичні висновки підкріплено пропозиціями, що пропонуються як зміни та доповнення до чинного законодавства України.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсів адміністративного права та адміністративної відповідальності, при складанні підручників і навчальних посібників з адміністративного права та адміністративної відповідальності.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію підготовлено на кафедрі конституційного та адміністративного права України юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де проведено її обговорення та рецензування.

Основні теоретичні положення дослідження знайшли відображення в трьох наукових публікаціях і виносилися на обговорення на Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Конституцію в життя”, що відбулася в Києві у травні 1997 року. Результати дослідження використовувались автором у практичній роботі, в навчальному процесі при підготовці навчальних програм курсу “Адміністративне право України” та спецкурсу “Адміністративна відповідальність”, а також під час читання лекцій і проведення семінарських занять, при обміні думками з працівниками УДАІ МВС України, консультантами Головного державно-правового управління Адміністрації Президента України, Міністерства юстиції України, фахівцями державної податкової адміністрації м. Києва, Радянського та Залізничного районів м. Києва.

Структура дисертації. Основна мета дисертації визначила структуру і зміст дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів (кожний - по шість підрозділів), висновків та бібліографії. Повний обсяг дисертації - 204 сторінки, список використаних літературних джерел на 17 сторінках у кількості 146 найменувань.

адміністративна відповідальність проступок правопорушення

Зміст роботи

У вступі обгрунтовуються актуальність теми в аспекті формування чинного законодавства з метою приведення його у відповідність із Конституцією України, а також теоретична і практична значимість роботи, її методологічні, теоретичні і нормативні основи, новизна дослідження; формулюються положення, що виносяться на захист.

Перший розділ "Реформа інституту адміністративної відповідальності як складова реформи адміністративного права" складається з трьох підрозділів. У першому розкриваються причини, які потягли за собою необхідність реформування інституту адміністративної відповідальності, що є складовою реформи адміністративного права.

Юридична відповідальність - це вид соціальної відповідальності, яка належить до числа необхідних і важливих соціальних заходів, потрібних для забезпечення справедливості та законності.

На думку автора, адміністративну відповідальність можна визначити як специфічну форму негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім, адміністративних проступків), згідно з якою особи, що їх вчинили, повинні дати відповідь перед повноважним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

Адміністративній відповідальності як одному з видів юридичної відповідальності властиві всі ознаки останньої. Вона є засобом охорони правопорядку і наслідком винного антигромадського діяння, завжди супроводжується державним і громадським осудженням правопорушника та вчиненого ним діяння. Адміністративна відповідальність нормативно визначена і реалізується у встановлених законом формах; пов'язана з примусом і негативними наслідками для правопорушника і реалізована у відповідних процесуальних формах.

Адміністративна відповідальність так само, як і інші види відповідальності реалізується через правові санкції. В роботі автор докладно висвітлює характерні ознаки адміністративних стягнень, розкриває їх види, обгрунтовує доцільність існування в системі адміністративних стягнень одних видів (попередження, штраф, позбавлення спеціального права) і недоцільність, а головне - невідповідність положенням Конституції України, існування інших. Це, насамперед, стосується таких видів стягнень, як оплатне вилучення та конфіскація предмета, який став знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення, а також виправні роботи.

Відповідно до статті 41 Конституції України вилучення майна, що є власністю громадянина, може відбуватися лише за рішенням суду, оскільки приватна власність є недоторканою, і мають бути досить обгрунтовані підстави для того, щоб особу було позбавлено його власності. Тому рішення про позбавлення власності має приймати кваліфікований орган, яким у даному випадку може бути тільки суд.

Щодо такого виду адміністративного стягнення, як виправні роботи, що відбуваються за місцем роботи з відрахуванням певних сум з заробітної платні, треба зауважити, що внаслідок змін у соціально-економічному житті таке стягнення втратило свій каральний зміст. Тому, на думку деяких вчених-адміністративістів, яку поділяє й автор, його слід було б замінити примусовими роботами на користь суспільства (примусові громадські роботи), які б відбувалися безоплатно поза місцем роботи.

Далі у підрозділі дано характеристику органів, які мають право накладати адміністративні стягнення, висловлюється думка про необхідність удосконалення порядку застосування адміністративних стягнень, насамперед, через звуження кола органів і посадових осіб, які мають таке право. Як висновок автором висловлюється думка про необхідність утворення єдиного органу - адміністративних судів, які розглядатимуть усі справи про адміністративні правопорушення на підставі протоколів, складених посадовими особами наглядових і контролюючих органів.

У другому підрозділі розділу I проводиться розмежування понять адміністративного правопорушення і адміністративного проступку. На думку автора, ці поняття мають право на власне рівноправне існування. Так, термін "адміністративний проступок" міг би залишити власне значення, саме те, що закріплюється чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення. Термін же "адміністративне правопорушення" мав би означати порушення всіх норм в галузі адміністративного права, виключаючи адміністративні проступки. Тобто зміст терміну "адміністративне правопорушення" мав би бути значно ширшим, ніж визначений Кодексом у даний час. В основі такого розмежування лежить принцип розподілу залежно від охоронюваних суспільних відносин. На думку автора, існування такого поняття, як адміністративне правопорушення, відокремленого від адмінпроступку, дозволило б підсилити примусовий характер саме адміністративного права для всіх учасників адміністративних правовідносин. Серед характерних рис, які відокремлюють адміністративне правопорушення від адмінпроступку, автор називає специфічне коло охоронюваних правовідносин - відносин, що регулюються “управлінською частиною” адміністративного права, включення до кола суб'єктів правопорушення юридичних осіб, реформування інституту вини і такої ознаки як винність при вчиненні адміністративного правопорушення саме внаслідок включення до кола суб'єктів юридичних осіб, тощо.

Відповідно до статті 9 КпАП України основними ознаками адміністративного проступку є суспільна шкідливість, протиправність, караність і винність.

Автор доводить, що всі адміністративні проступки є суспільно небезпечними і від злочинів відрізняються тільки ступенем суспільної небезпеки. Саму цей нижчий ступінь суспільної небезпеки можна умовно, задля відокремлення ознак злочину від ознак адміністративного проступку, назвати суспільною шкідливістю.

Юридичним вираженням суспільної шкідливості правопорушення є його протиправність. Не завжди можна знайти конкретні правові заборони або норми права, які б встановлювали певні правила поведінки, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність. І в цьому має полягати, на погляд автора, одна з основних відмінностей адмінпроступку від адмінправопорушення.

Іншою характерною рисою всіх видів правопорушень, у тому числі адмінпроступків та адмінправопорушень, є їх караність. Автор приєднується до тієї точки зору, що караність - це самостійна, суттєва та необхідна ознака адміністративного проступку. Такий висновок дозволяє зробити і стаття 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де зазначено, що адміністративним проступком є "дія або бездіяльність, за які передбачено адміністративну відповідальність".

Адмінпроступком є тільки винне діяння. Вина - це психічне ставлення особи до вчиненого діяння та його наслідків. Автор поділяє точку зору, що вина полягає у внутрішньому ставленні осудного, дієздатного суб'єкта до вчиненого діяння та його шкідливих наслідків. Вона створює, так званий внутрішній елемент проступку, за який винна особа має бути покарана. Коли в конкретному випадку встановлюється наявність вини, констатується, що це діяння є не тільки творінням рук людини, але й продуктом її внутрішнього світу, волі, свідомості, так би мовити, душевного руху.

Автор доводить, що визначення вини як сукупності інтелектуального та вольового моментів, можливості та необхідності передбачати наслідки діяння та керувати своїми діями не завжди відповідає вимогам правовідносин, учасниками яких є юридичні особи. Визнання вини як суб'єктивного ставлення особи до вчиненого правопорушення входить у конфлікт із можливістю взагалі визначити суб'єктивне ставлення будь-якого колективу індивідів до певного явища. На думку автора, визначити таку категорію, як винність при вчиненні адміністративного правопорушення, на відміну від адміністративного проступку можна було б аналогічно тому, як це зроблено в цивільному праві при визначенні винності юридичної особи в разі заподіяння майнової шкоди іншим учасникам цивільно-правових відносин. З іншого боку, однією з відмінностей адміністративного правопорушення від адміністративного проступку могло б стати те, що у складі адмінправопорушення не було б такого елементу, як вина, а винність як його ознака визначалась би як, наприклад, зв'язок порушника з вчиненим ним діянням, або іншим чином.

У наступному підрозділі розділу I цієї дисертаційної роботи автор намагався зробити уточнення змісту ознак складу адміністративного проступку з метою оптимізації адміністративно-деліктного законодавства.

Аналізуючи співвідношення понять “адміністративний проступок” та “адміністративне правопорушення”, автор визнає фактичною підставою адміністративної відповідальності адміністративний проступок, а його склад - юридичною підставою.

Під складом адміністративного проступку розуміється сукупність ознак, встановлених правом, за наявності яких суспільно шкідливе діяння вважається адміністративним проступком.

Далі в цьому розділі автор аналізує елементи складу адміністративного проступку та робить рекомендації щодо їх реформування.

Другий розділ роботи "Проблеми вини в адміністративно-деліктному праві та їх значення для захисту прав і свобод громадян", який складається з трьох підрозділів, присвячено висвітленню питань характеристики суб'єктивної сторони при вчиненні адміністративного правопорушення, встановленню вини або невинності особи за певні проступки, аналізу одного з основних понять, яке гарантує захист особи, - презумпція невинності.

У першому підрозділі аналізується місце вини серед інших ознак суб'єктивної сторони адміністративного проступку.

У роботі відзначається, що суб'єктивна сторона адміністративного проступку - це внутрішнє, психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння та його наслідків. Її психологічний зміст розкривається за допомогою таких юридичних ознак, як вина, мотив та ціль, які являють собою різноманітні форми психічної активності, що є органічно взаємопов'язаними та взаємозалежними. Мотив та ціль адміністративного правопорушення являють собою самостійні ознаки суб'єктивної сторони його складу. Мотив та ціль є двома сторонами психічної поведінки людини. Мотив адміністративного правопорушення - це обумовлені потребами та інтересами, усвідомлені особою внутрішні спонукання, які викликають в неї рішення вчинити правопорушення та керують діями правопорушника при його вчиненні. Мета - це те, чого прагне правопорушник, те, чого він хоче досягти вчиненням правопорушення, - відображення в психіці людини безпосереднього результату, який повинен настати внаслідок його діяння.

У другому підрозділі розділу II дисертації викладаються питання встановлення ступеня вини або невинності у вчиненні правопорушення, як основні елементи захисту особи.

Автором доводиться, що без встановлення органом адміністративної юрисдикції характеру і ступеня вини застосування адміністративного стягнення є неможливим. При чому, якщо встановлення мотивів і цілей правопорушення є необхідним для деяких проступків і не впливає на кваліфікацію інших, визначення винності особи у вчиненні проступку є необхідним для притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення всіх без виключення діянь, передбачених Особливою частиною Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У роботі проводиться розмежування понять "вина" і "винність". З одного боку, винність - поняття більш широке ніж віна, воно являє собою в цілому негативне ставлення особи до наслідків діяння, в ньому знаходять своє відображення і такі ознаки як воля, емоції, мотиви, цілі, тощо. З іншого боку, винність - це категорія, що характеризує конкретне діяння, тоді як поняття "вина" - це більшою мірою психолого-юридична характеристика особистості, яка відображає ставлення правопорушника до свого діяння і його наслідків.

Автор відзначає, що говорити про повне та достатнє правове регулювання питань вини в адміністративному праві поки що не можна. Особливо це стосується суміжної правової категорії - презумпції невинності.

Аналізуючи форму і види вини, автор розкриває ці поняття, проводить порівняння форми вини в адміністративному і кримінальному праві. Підкреслюється, що форма вини - це певне, встановлене адміністративним правом співвідношення елементів свідомості і волі особи, яка вчинила правопорушення, що свідчить про її психічне ставлення до вчиненого, яке характеризується умислом або необережністю. Далі в роботі розкривається зміст прямого і непрямого умислу, необережності і необачності.

У останньому третьому підрозділі цього розділу автор висвітлює риси презумпції невинності як елементу захисту права особи в адміністративному праві. Сьогодні, після прийняття Конституції України, коли інтереси громадянина поставлені поперед усіх інтересів, відсутність правового закріплення презумпції невинності в адміністративному праві вбачається безпідставним. Тим більше що при розгляді переважної кількості статей Кодексу України про адміністративні правопорушення складається враження, що в них презумується вина порушника.

Далі автором пропонуються принципи презумпції невинності при вчиненні адміністративних правопорушень, а також можливі шляхи реалізації цього принципу шляхом зміни як матеріальних норм, так і процесуального порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення.

У висновках вміщено основні положення дисертаційного дослідження, заходи щодо вдосконалення законодавства про адміністративні правопорушення, приведення його у відповідність з Конституцією України, серед яких:

1. Адміністративна відповідальність може бути визначена як специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів, згідно з якою особи, які їх вчинили, повинні дати відповідь перед повноважним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення у встановлених законом формах і порядку. І пов'язана вона лише з реалізацією адміністративних стягнень.

2. Слід було б всі елементи правової норми, що її встановлює, визначати у спеціальному кодифікаційному нормативному акті, яким є Кодекс про адміністративні правопорушення.

3. Необхідно розмежувати поняття “адміністративний проступок” і “адміністративне правопорушення”. Перше з них могло б залишити власне значення, саме те, що визначено чинним Кодексом про адміністративні правопорушення. Поняття ж “адміністративне правопорушення” мало б означати порушення всіх норм адміністративного права, за винятком адміністративних проступків.

4. Необхідним є реформування інституту вини та винності при вчиненні адміністративного правопорушення як порушення адміністративного права юридичними та фізичними особами. Іншими словами, визначення вини як сукупності інтелектуального та вольового моментів, можливості та необхідності передбачати наслідки діяння та керувати своїми діями не завжди відповідає вимогам правовідносин, учасниками яких є юридичні особи.

5. В даний час вводити відповідальність юридичних осіб, тобто вносити певні доповнення до чинного Кодексу про адміністративні правопорушення, не є можливим, оскільки за змістом і концепцією цей кодифікаційний акт в цілому виходить саме з протилежних позицій - визначення суб'єктом правопорушення фізичної особи. Зважаючи на комплексний підхід до реформування інституту адміністративної відповідальності слід було б ввести відповідальність юридичних осіб за адміністративні правопорушення при здійсненні реформування інституту вини та винності.

6. Останнім часом одним з найбільш актуальних питань у сфері реформування адміністративної відповідальності є необхідність приведення у відповідність з Конституцією України системи стягнень, що накладаються в адміністративному порядку. Так, не викликає сумнівів необхідність підвищення в деяких випадках розмірів штрафів та приведення їх у відповідність із сучасними соціально-економічними умовами. Крім того, потребують приведення у відповідність з нормами Конституції України та вимогами сучасності такі адміністративні стягнення, як оплатне і безоплатне вилучення, характер та порядок застосування яких, встановлені Кодексом України про адміністративні правопорушення, не відповідає вимогам статті 41 Конституції України. Іншим питанням щодо реформування системи адміністративних стягнень є необхідність реформування такого стягнення, як виправні роботи.

7. Необхідно позбавитись некомпетентності та некваліфікованості в розгляді цих справ, яка притаманна таким органам як адмінкомісії, виконкоми та громадські утворення. З іншого боку є хибним порядок, за яким накладати стягнення мають право ті самі органи, а іноді й посадові особи, які здійснюють контроль за додержанням законодавства в даній галузі. Вважається за можливе створення окремої, єдиної системи органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення - спеціалізованих адміністративних судів.

8. Після прийняття Конституції України, коли інтереси громадянина поставлено поперед усіх інтересів, які захищаються правом, відсутність правового закріплення презумпції невинності в адміністративному праві вважається безпідставним.

За темою дисертації автором опубліковані статті

Форми та види вини при вчиненні адміністративного правопорушення // Право України. - 1998. - № 7. - С. 80-86.

Суб'єкт адміністративного проступку // Право України. - 1999. - № 4. - С. 41-45.

До питання про адміністративну юрисдикцію в Україні // Науковий вісник Чернівецького держ. Університету. Випуск 75. - Чернівці, Видавництво ЧДУ, 2000, с. 74-77.

Герасименко Є.С. Питання реформування інституту адміністративної відповідальності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

В дисертації розглядаються питання щодо поняття та правової природи інституту адміністративної відповідальності, ознак та складу адміністративного правопорушення, системи та складу органів адміністративної юрисдикції, адміністративних стягнень.

Запропоновано ряд заходів щодо вдосконалення законодавства в галузі адмінвідповідальності, зокрема, розмежування понять “адміністративне правопорушення” та “адміністративний проступок”, прийняття нового кодифікованого акту в цій сфері, а також внесення змін в існуюче законодавство.

Ключові слова: адміністративна відповідальність; адміністративне правопорушення; органи адміністративної юрисдикції; адміністративні стягнення.

Аннотация

Герасименко Е.С. Вопросы реформирования института административной ответственности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - теория управления; административное право и процесс; финансовое право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

В диссертации рассматриваются вопросы понятия и правовой природы института административной ответственности, признаков и состава административного правонарушения, системы органов административной юрисдикции, административных.

Делаются выводы про необходимость разграничения понятий “административное правонарушение”, как нарушения норм дминистративного права; и “административный проступок”, как нарушения норм различных отраслей права, за которые законодательством предусматривается ответственность в административном прорядке; расширения круга субъектов администратиного правонарушения за счет юридических лиц и реформирования в этой связи института вины при совершении административного правонарушения, а также такого признака административного прправонарушения, как виновность.

Обосновываются и предлагаются конкретные меры по изменению системы администратиных взысканий с точки зрения гарантий соблюдения прав личности, закрепленных Конституцией Украины, а именно, отмена таких взысканий, как бесплатное и оплатное изъятие предмета, явившегося предметом или объектом правонарушения, а также замена исправительных работ на общественно-полезные работы. Предлагаются также меры по разграничению системы органов, составляющих протоколы об административных правонарушениях, и органов их рассматривающих, а также меры по реформированию системы органов административной юрисдикции и усилению роли судов в процессе применения административных взысканий через создание специальных административных судов. Делается вывод о необходимости внедрения принципа презумпции невиновности при привлечении лица к административной ответственности.

Предложен ряд мероприятий по усовершенствованию административного законодательства в этой области, в частности, принятие нового кодифицированного акта, регулирующего данные правоотношения, а также внесение изменений в существующее законодательство. Сделаны выводы о необходимости сокращения количества нормативных актов, устанавливающих административную ответсвенность и о сокращении количества органов, имеющих право принимать обязательные для исполнения акты, за нарушение которых предусмотрена такая ответсвенность.

Ключевые слова: административная ответственность; административное правонарушение; органы административной юрисдикции; административные взыскания.

Gerasimenko E. S. The issues of reform of the institute of administrative responsibility. - Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of law, Specialty Code 12.00.07, the Theory of Administration; Administrative Law and Process; Financial Law. - The Kiev Taras Shevchenko National University, Kiev, 2000.

The dissertation is considered issues concerning notion and legal nature the institute of administrative responsibility, attributes and composition administrative offence, system of the bodies of administrative jurisdiction, administrative penalties from the point of view of their accordance to norms of the Constitution of Ukraine.

The dissertation offers the measures concerning the improvement of administrative legislation in the branch of administrative responsibility, in particular, the demarcation of notions “administrative delinquency” and “administrative offence”, the acceptance of new codified legal act in this field, and also the amendments into the current legislation.

Key-words: administrative responsibility; administrative offence; the bodies of administrative jurisdiction; administrative penalties.

????????? ?? Allbest.ru