Теоретико-правові проблеми юридичного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень

Теоретико-правові проблеми юридичного процесу

Фатхутдінова Олена Василівна

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Бобровник Світлана Василівна, виконуюча обов'язки завідувача відділом теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти:

Доктор юридичних наук, академік Академії правових наук України, Копейчиков Володимир Володимирович, професор Національної Академії внутрішніх справ України

Кандидат юридичних наук, доцент Оборотов Юрій Миколайович, завідувач кафедрою теорії та історії держави і права Одеської державної юридичної Академії

Провідна установа:

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (м. Харків)

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради доктор юридичних наук Н.С. Прозорова

Анотація

юридичний процес правовий припис

Фатхутдінова О.В. Теоретико-правові проблеми юридичного процесу.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 -- теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. -- Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000. -- Рукопис.

Дисертація містить аналіз поняття юридичного процесу, визначається еволюція його розуміння від “судового права” та галузевого процесу до теорії правової процедури. Процес характеризується як засіб забезпечення єдиного порядку позитивного регулювання, регламентації процесу правового примусу та оптимізації процесу реалізації матеріальних регулятивних норм з метою досягнення правового результату.

Визначаються критерії класифікації принципів процесу з можливим їх розподілом на загальні, родові та видові, аналізуються особливості процесуальних правовідносин як засобу здійснення процедури.

Сформульовані пропозиції щодо підвищення ефективності процесуального законодавства України.

Ключові слова: процес, процедура, процесуальні принципи, ефективність процесу, процесуальні правовідносини, процесуальне та матеріальне право.

Аннотация

Фатхутдинова О.В. Теоретико-правовые проблемы юридического процесса.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 -- теория и история государства и права; история политических и правовых учений. -- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000. -- Рукопись.

По своей структуре диссертация состоит из введения, трех разделов, заключения и списка использованных источников.

Диссертационное исследование посвящено определению понятия юридической процедуры как собирательной категории, включающей комплекс всех возможных процедур, производств, все процессуальные проявления в праве. Основой любого процесса есть принципы, которые исследованы как фактор, определяющий содержание процесса; его единство и реальность (правовое состояние).

Познавательный и практический интерес представляет классификация принципов процесса на общие, распространяющиеся на все разновидности процессуальной формы; родовые, регламентирующие отраслевые процессы и видовые, обеспечивающие реальность процессуальной формы на индивидуальном уровне.

Диссертация содержит обоснованную идею о возможности подразделения процесса в сфере права на два вида, каждый из которых состоит из подвидов. Так, правотворческий процесс может подразделяться на законотворчество и нормотворчество, в зависимости от юридической силы нормативного акта, который есть результатом правотворческого процесса. Правоприменение подразделяется на юрисдикционную процедуру, имеющую охранительный характер и неюрисдикционную, имеющую регулятивный характер и обеспечивающую позитивное регулирование.

Рассмотрены основные формы процесса, его структура и содержание. Определены критерии эффективности процессуальной деятельности, сформулированы предложения по усовершенствованию действующего процессуального законодательства Украины.

Ключевые слова: процесс, процедура, процессуальные принципы, эффективность процесса, процессуальные правоотношения, процессуальное и материальное право.

Annotation

Fathооtdinova O.V. Theoreticаlly-legal problems of the juridical procces.

Thesis on the defence of scientific degree of candidate of juridical sciences according to speciality 12.00.01 - theory and history of the state and law; history of political of legal doctrines. T.Shevchenko Kiev National University, Kiev, 2000 -- Manuscript.

The thesis contains an analysis of the juridical process. The evolution of its realizing from “judicial law” and branch process to the theory of legal procedure is defined. The process is characterized as a mode of guarantee of the universal order of positive regulation, adjustment of the process of legal compulsion and optimizing of the process of realization of material regulative standards with the aim of achieving the legal results.

The crimeria of classification of the principles of the process with their possible distribution into common, familiar and specious are defined. The features of the processual relations-in-law as a mode of fulfilment of the procedure are analyzed.

The propositions as to raising of the effectiveness of processual legislation of Ukraine are formulated.

Key words: process, procedure, processual principles, effectiveness of the process, processual relations-in-law, processual of material law.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Найважливішою умовою розвитку української держави є зміцнення її правових основ. Реформи, що сьогодні проводяться, нагально потребують вдосконалення правової системи в цілому і, в особливості, механізму реалізації правових принципів. Ефективність здійснюваних перетворень знаходиться в прямій залежності від якості реалізації нормативно-правових актів. Через це проблеми реалізації права, застосування його норм, процесуальної форми в сфері права висуваються на перший план, притягують до себе значну увагу юридичної науки і практики.

Дослідження питань юридичного процесу, форм і методів реалізації права дозволяє підвищити інструментальну цінність права, відкрити нові можливості підвищення його ролі з метою формування правової держави, демократизації суспільного життя, створення стабільної обстановки в суспільстві.

Дослідження теоретичних основ юридичного процесу є лише частиною широкої проблеми юридичного процесу взагалі, яку без перебільшення можливо вважати досить актуальною в правознавстві починаючи з XIX ст., тобто з того часу, коли в кінцевому результаті сформувалось вчення про правову державність. Разом з тим, необхідно констатувати той факт, що проблема юридичного процесу не вирішена і до сьогодні, оскільки в результаті багаточислених дискусій про можливість і неможливість визнання єдності юридичного процесу, питання залишається відкритим.

В сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі сам термін “юридичний процес” не прийнятий в кінцевому результаті всіма науковцями в сфері теорії права і продовжує існувати та досліджуватися виключно в галузевих межах. Достатньо відзначити, що лише деякі з вітчизняних підручників вміщають розділи чи окремі питання стосовно юридичного процесу чи його різновидів Див., напр.: Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Х., 2000. - С. 343-348.. Більш успішно питання юридичного процесу досліджені російськими вченими і викладені в окремих главах та розділах підручників з теорії держави та права Див., напр.: Теория государства и права. Курс лекций // Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. - М., 1997. - С. 331-337..

В радянський період за умови невизнання принципів правової державності, повноцінна концепція юридичного процесу не могла сформуватися, оскільки обґрунтування єдності процесу можливе лише за умови визнання пріоритету прав особи та необхідності захисту перш за все суб'єктивних можливостей. Лише реальне верховенство прав та свобод особи забезпечує реальну спробу дослідження процесу як комплексу, системи юридичних гарантій, що характеризуються внутрішньою єдністю.

За переконаністю автора дослідження, теорія права на сьогодні в сфері осмислення юридичного процесу суттєво відстає від досліджень в сфері матеріального права. Вказана проблема аналізується в літературі останнього часу або галузевими розробками процесуальних проблем Див. напр.: Штефан М.Й. Цивільний процес. - К., 1997. - 608 с.; Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.В. Кримінально-процесуальне право. - К., 1997. - 352 С.; Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К., 1999. - 536 с., або дослідженнями загальноправового характеру, що визначають підходи до процесуальної форми з точки зору права в цілому, без аналізу її особливостей та специфічного призначення Див. напр.: Юридическая процесуальная форма. Теория и практика // Под ред. П.Е. Недбайло, В.М. Горшенева. - М., 1976. - 246 с.; Теория юридического процесса // Под ред. В.М. Горшенева. - Харьков, 1985. - 346 с..

Правомірно вважати, що основи теорії юридичного процесу були закладені ще в XIX-XX ст. У вигляді концепції про єдність трьох процесів - кримінального, цивільного та адміністративного. Це була нова доктрина, що пов'язала три основних різновиди процесу в єдине ціле та виголосила тезу про єдність процесу та належність окремих його форм до галузей процесуального чи судового права Рязановский В.А. Единство процесса. - М., 1996. - С. 5.. Теза про єдність не лише юрисдикційних, а і “позитивних” процесів була запропонована у вітчизняному правознавстві П.Є. Недбайло та В.М. Горшеньовим ще в 70-х роках. Однак ні теорію “судового права”, ні теорію “загального юридичного процесу” ми не можемо визнати завершеними.

В цілому ж загальна теорія юридичного процесу була досліджена та розвинута в працях вітчизняних та російських дослідників, що покладені в основу цієї роботи: І.О. Ільїна, Г.Ф. Шершеневича, С.С. Алексєєва, О.Б. Венгерова, В.М. Горшеньова, В.П. Казимирчука, Д.А. Киримова, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, В.М. Кудрявцева, В.О. Котюка, Є.А. Лукашової, М.І. Матузова, О.В. Малько, П.Є. Недбайло, В.С. Нерсесянца, В.Ф. Опришка, О.Ф. Скакун, П.Н. Рабіновича, М.С. Строговича, В.Ф. Сіренка, Ю.А. Тихомирова, Г.О. Туманова, Ю.С. Шемшученка, Л.С. Явича та ін.

Незважаючи на значну кількість наукових праць, що були підготовлені як в Україні, так і в інших країнах СНД, ми не можемо констатувати той факт, що проблема юридичного процесу як загальнотеоретичної категорії є повністю дослідженою. І на сьогодні в ній продовжує залишатись багато проблемних, дискусійних чи практично не досліджених питань. Особливо це стосується питань поняття, принципів та ознак юридичного процесу, процесуальних правовідносин та ефективності процесуальної форми реалізації права.

Незадовільний стан розробки проблем юридичного процесу і зумовлює актуальність обраної теми дослідження та впливає на вибір об'єкта і предмета дослідження.

Об'єктом дослідження є поняття юридичного процесу як самостійної категорії, що характеризується певними ознаками, особливостями та призначенням.

В процесі роботи над дисертацією автором враховувалися висновки та положення, що містяться в працях не лише з теорії держави і права, а і з конституційного, адміністративного, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального та арбітражно-процесуального права.

Автором також вивчалось законодавство України, нормативно-процесуальна база ряду зарубіжних країн (Росії, Білорусії, Польщі) з метою порівняльної характеристики різноманітних аспектів процесуального права.

Предметом дисертаційного дослідження є суспільні відносини та правові норми, що складають основу процесуального права України. Значна увага приділена аналізу правової обумовленості юридичного процесу, його моделі, а також значенням в процесі реалізації суб'єктами наданих їм суб'єктивних прав та покладених юридичних обов'язків.

Метою дисертаційного дослідження є системне вивчення категорії "юридичний процес" шляхом аналізу його ознак, поняття, стадій, процесуальних правовідносин та ефективності процесуальної діяльності як засобу реалізації правових приписів.

З огляду на потреби розвитку правової системи суспільства автор ставив за мету комплексне дослідження проблеми юридичного процесу, його загальнотеоретичних засад, юридичної природи, місця в правовій дійсності, методології, видової характеристики та взаємодії з такими загальнотеоретичними категоріями, як право, суспільні інтереси, правовідносини, законність, відповідальність, позитивне регулювання, реалізація права та ін.

У відповідності з метою дослідження, автор ставить перед собою наступні завдання:

-- визначити поняття юридичного процесу як правової категорії;

-- проаналізувати підстави визнання спільності процесуальної форми;

-- виявити еволюційність поглядів на юридичний процес та його відмінності від "судового права";

-- охарактеризувати систему принципів юридичного процесу з врахуванням внутрішньої структури самого процесу;

-- дати характеристику окремих принципів з врахуванням змін, що відбулися в правовій системі України;

-- дослідити особливості та місце процесуально-правових відносин в системі категорій теорії права;

-- визначити особливості та ознаки правотворчого та правозастосовчого процесу;

-- провести аналіз діючого процесуального законодавства України та розробити підходи до вдосконалення процедур в процесуальній сфері.

Методологічною основою дисертаційної роботи стали наукові принципи та методи, що забезпечують об'єктивний та всебічний аналіз процесів і явищ суспільного розвитку. У роботі використано системний метод, метод порівняльного аналізу, філософські категорії загального та особливого. Використані також історичний та логічний методи. Це надало можливість виявити загальне та особливе в процедурах, сконструювати модель юридичного процесу та дати характеристику його змісту, структури та форми. На підставі методу прогнозування та структурно-функціонального підходу визначені рекомендації по вдосконаленню законодавства в процесуальній сфері.

Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і є складовою частиною планової теми “Теоретико-правові проблеми реалізації законодавства України”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертанткою напрям наукових досліджень належить до числа пріоритетних в сфері загальної теорії права. Проблема вдосконалення юридичного процесу передбачена Концепцією розвитку законодавства України на 1997-2005 рр., яка підготовлена Інститутом законодавства Верховної Ради України, а визначена на її основі тема входить до планових тем Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми систематизації законодавства України”, “Теоретичні питання законності” та “Теоретико-правові проблеми реалізації законодавства України”.

Наукова новизна дослідження визначається вибором недостатньо вивченої теми - проблеми юридичного процесу як загальнотеоретичної категорії. Вона є одним з небагатьох комплексних досліджень в Україні. Елементи наукової новизни полягають в наступному:

-- комплексному дослідженні юридичного процесу як поліструктурної юридичної категорії;

-- визначенні етапів становлення ідеї юридичного процесу та його співвідношення з галузевим процесом та судовим правом;

-- характеристиці процесуальних правовідносин як форми виразу та реалізації процесу;

-- аналізі видів та системи принципів процесу, серед яких несуперечливість, неупередженість, законність, гуманізм. Практичного значення має класифікація принципів на загальні, родові та видові, що є взаємозалежними та підпорядкованими;

-- вивченні проблеми ефективності процесу правотворчості та правореалізації;

-- поширенні теорії правової державності на процесуальну форму, що є основою регулювання спільності юридичного процесу;

-- ствердженні практичної значущості загальнопроцесуальної теорії та необхідності подальшого вдосконалення процесуального законодавства на її основі.

В результаті проведеного дослідження автором розроблені наступні положення, що виносяться на захист:

1. Пропонується широке тлумачення юридичного процесу, до якого належить будь-яка правова процедура, ставиться питання про можливість приватного юридичного процесу в приватному праві та можливість його впорядкування договором, юридичний процес визначається як комплекс всіх можливих процедур, проваджень, всі процесуальні вияви в праві. Отже процес - це складне наукове поняття.

2. Загальнотеоретична концепція юридичного процесу має тривалу історію становлення. Вона характеризується певними етапами, кожний з яких має своєрідне самостійне значення. Основою для формування концепції юридичного процесу є теорія “судового права”, що створила передумови для об'єднання кримінального та цивільного процесів на основі спільності їх положень та правил. Наступним етапом стала ідея юрисдикційних виробництв Н.М. Полянського, що сприяла уніфікації правосуддя та визначенню єдності процесуальних правовідносин. Поява теорії юридичного процесу В.М. Горшеньова забезпечила можливість самостійного дослідження процесуальної форми як загальнотеоретичної категорії.

3. Стверджується практична значимість загальнопроцесуальної теорії та необхідність подальшого вдосконалення процесуального законодавства. Теорія “судового права” визнається частиною теорії юридичного процесу.

4. Розподіл права на матеріальне та процесуальне не може залежати лише від поділу права на галузі. Єдиною ознакою відмежування матеріальних норм від процесуальних є регулююча роль останніх, тобто можливість забезпечити реальність норм матеріального права, тому межа між матеріальним та процесуальним є відносною та умовною.

5. Принципи юридичного процесу характеризуються як основа його реальності, дієвості та єдності. Процесуальні принципи визначаються як:

-- фактор, що визначає вид та зміст процесу;

-- фактор, що надає можливість забезпечити єдність процесу;

-- фактор, що визначає рівень правової досконалості процесуальної форми.

6. Юридичний процес може бути класифікований на два родових підрозділи - правотворчий та правозастосовчий. Правотворчий розподіляють за різновидом актів, що приймають, на законотворчий та нормотворчий. Правозастосовчий процес поділяють на юрисдикційний (кримінальний, цивільний, арбітражний, конституційний, адміністративний) та неюрисдикційний процес (реєстраційний, ліцензійний, нотаріальний, контрольний).

7. Юридична процедура характеризується як система, що: має на меті досягнення правового результату; складається з послідовно змінюючих один одного актів поведінки; характеризується програмою розвитку та вдосконалення; визначається на нормативному та індивідуальному рівнях; має службовий характер, оскільки є засобом реалізації права; реалізується шляхом правовідносин і забезпечує як позитивне регулювання, так і юридичну відповідальність.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається актуальністю і новизною розглянутих в дисертації проблем та пропозицій щодо їх вирішення.

Положення та висновки роботи можуть бути використані при розробці проблемних питань загальної теорії права та проблем галузевих процесів.

Результати проведеного дослідження можуть бути використані в процесі викладання нормативного курсу з теорії права, спеціалізованих курсів з проблем теорії держави та права та проблем застосування права, а також при написанні підручників та посібників з загальної теорії держави та права, цивільного і кримінального процесів.

Практичне значення дослідження виявляється у можливості теоретичного обґрунтування особливостей та призначення процесу як практичної категорії, сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до нормативних актів будуть корисними в процесі вдосконалення процесуального законодавства України.

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, де і проведено її обговорення та рецензування.

Основні теоретичні положення дослідження знайшли своє відображення в чотирьох наукових публікаціях у фахових виданнях і виносилася на обговорення на науковій конференції викладачів, аспірантів та студентів Вищої школи права при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Законодавство України: сучасний стан та проблеми вдосконалення” (1999 рік), на міжнародній науково-практичній конференції “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” (24-25 лютого 1999р., м. Ужгород) та методологічних семінарах відділу теорії Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Результати дослідження використовувались автором у практичній діяльності, навчальному процесі та при проведенні семінарських занять.

Структура дисертації. Специфіка досліджуваної теми, мета та завдання дисертації визначили послідовність викладу матеріалу та структуру дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на вісім підрозділів, висновків, списку бібліографічних джерел. Повний обсяг дисертації становить 201 сторінку, список використаних джерел нараховує 220 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

юридичний правовий припис

Розділ перший “Юридичний процес як категорія теорії права” присвячений дослідженню необхідності аналізу процесу в сфері права, його самостійного характеру, ознак, змісту та різновидів. Визначається практична значимість та пізнавальне значення загальнотеоретичної категорії “юридичний процес”.

У підрозділі 1.1 “Юридичний процес: еволюція становлення категорії” висвітлено теоретичні підходи до визначення юридичного процесу. Вони характеризуються автором як еволюційні, оскільки відображають процес виникнення, становлення та розвитку ідеї про єдність юридичного процесу і можливість його характеристики як загальнотеоретичної категорії.

Дослідження поняття юридичного процесу автор здійснює через аналіз ідей, що сприяли його виникненню. Серед них: ідеї В.О. Рязановського, який вперше охарактеризував юридичний процес як невід'ємну ознаку правової державності; концепція Д. Мачеровського та Н.М. Полянського про можливість об'єднання кримінального та цивільного процесів у “судове право” на основі спільності їх положень, принципів та правил.

Наступним кроком дискусії щодо юридичного процесу було обговорення цього питання в 1944р., 50-х та 60-х роках, результатом яких стало визнання процесуального права як протилежного матеріальному. Визначається значення для розвитку концепції юридичного процесу теорії В.М. Горшеньова, що присвячена дослідженню спільності та таких формальних рис процесу, як стадії, наявність процесуальних виробництв та особлива структура процесуальних норм.

Аналізуються погляди В.М.Протасова, що підійшов до вивчення юридичного процесу як наукової категорії, дослідив місце процесу в системі категорій теорії права і сформулював в кінцевому результаті теоретичний аспект процесуальної форми права.

У підрозділі 1.2 “Поняття та види юридичного процесу” обґрунтовується правомірність категорії правова процедура, визначаються її ознаки та нормативні вимоги.

Серед ознак правової процедури називається ієрархічність, структурованість правовими відносинами, наявність чітко визначених суб'єктів, націленість на досягнення правового результату, нормативна врегульованість, імперативність.

Досліджені такі вимоги юридичної процедури, як наявність попередньо визначеної моделі поведінки суб'єктів, синхронність виникнення та реалізації основних та процедурний норм, рівність юридичної сили основних та процедурних норм, погодженість процедурних та основних нормативних актів, визначеність меж регулятивного впливу процедурних норм, демократизм юридичної процедури, доступність процесу в інформаційному плані, визначеність її в аспекті тексту процедурного нормативного акту та законність процедури, тобто її відповідність змісту вищих у законодавчій ієрархії нормативно-правових актів.

Проаналізована можливість класифікації юридичного процесу за декількома критеріями.

Обґрунтовується підхід до юридичного процесу як: - засобу досягнення конкретного правового результату; - категорії, що складається з актів поведінки, які послідовно змінюють один одного; - моделі поведінки суб'єктів в сфері реалізації права; - динамічної категорії, що має службовий характер.

У підрозділі 1.3 “Процесуально-правові відносини: особливості та місце в системі категорій теорії права” аналізується методологічне значення загального вчення про правовідносини для визначення особливостей та специфічної природи процесуальних правовідносин як основного засобу реалізації процесуальних норм.

Саме ці відносини забезпечують конкретизацію процесуальних норм, визначають статус спеціальних суб'єктів процесу та специфічні засоби впливу на їх поведінку.

Досліджується співвідношення загальноправових та процесуальних відносин через риси, що їх об'єднують та відмінності, які характеризують специфічне призначення кожної з цих категорій в процесі реалізації матеріальних та процесуальних норм.

Розділ другий “Принципи юридичного процесу” присвячений визначенню ролі, значення та ієрархії принципів юридичного процесу як засобу його реальності, справедливості та дієвості. Досліджуються принципи юридичного процесу як загальноправова категорія та визначено їх співвідношення з принципами права.

У підрозділі 2.1 “Система і види принципів юридичного процесу” обґрунтовується можливість дослідження принципів процесу як чинника, що визначає зміст та різновид процесу; чинника, що забезпечує єдність процесу; чинника, рівень реалізації якого є показником правового стану.

Автором визначається правомірність традиційних класифікацій принципів за галузевою ознакою, їх підрозділ на загальноправові, міжгалузеві, галузеві, а також можливості їх поширення на процесуальну сферу. Обґрунтовується авторська класифікація принципів за ступенем поширеності та значення на загальні, родові та видові. Серед загальних називаються принципи законності, справедливості, верховенства закону, захист інтересів суб'єктів процесу, процесуальної рівності, гласності та професіоналізму. Родові принципи розподіляються за сферами процесуальної діяльності на принципи правотворчості та правозастосування. Видові принципи виявляються в юрисдикційному процесі. Аналізуються принципи здійснення правосуддя судом, незалежність суддів, інституційність юрисдикційного процесу, неперервність процесу, наявність преюдиційних фактів, безпека суб'єктів судочинства та інші.

У підрозділі 2.2 “Характеристика окремих принципів юридичного процесу” аналізуються ідеї та положення, що мають основне значення для організації юридичного процесу. Досліджені такі загальні принципи процесу як законність, дотримання природних та невід'ємних прав особи, верховенство Конституції в системі процесуальних актів, наявність механізмів та процесу забезпечення соціального компромісу, справедливості процесу, взаємної відповідальності держави та особи за порушення процесуальних норм, формальної процесуальної рівності, доцільності процесу, процесуального захисту всіх верств населення, максимальної свободи особи в процесі, максимальної гласності, конституційного та судового контролю в процесуальній сфері, компетентності та ін. Досліджуються три групи принципів, що характеризують юридичний процес в цілому, а також процеси правотворчості та правозастосування.

У розділі 3 “Соціально-правова природа процесу” визначається основне соціальне призначення процесу та його правова природа. З цією метою досліджені особливості та призначення таких основних процесуальних форм як правотворчість та правозастосування.

Підрозділ 3.1 “Особливості, мета та призначення законотворчого процесу” присвячений характеристиці правотворчості як регламентованого нормами права процесу розробки та прийняття правових норм. Визначені особливості, мета та призначення основних видів правотворчого процесу - законотворчості та нормотворчості. Особлива увага приділена характеристиці нормативного забезпечення процесу прийняття актів вищої юридичної сили та гарантій його реальності на сучасному етапі. Законотворчий процес розглядається як система взаємопов'язаних інститутів, що забезпечують змістовну підготовку законів; демократична форма відображення та реалізація суспільної думки і народного волевиявлення, а також, як застосування різних форм діяльності вищих органів влади в процесі створення і прийняття закону.

У підрозділі 3.2 “Правозастосування як важлива форма юридичного процесу” аналізується взаємозалежність процесуальної форми від різновиду форми реалізації права. В зв'язку з цим аналізуються процесуальні особливості дотримання, виконання та використання права. Особлива увага приділена висвітленню питання про правозастосовчий процес. Саме він характеризується особливими суб'єктами, владними повноваженнями та нормативним визначенням стадій процесу. При цьому, процесуальній регламентації підлягає не лише процес розгляду справи та винесення рішення, а й процес його виконання.

Підрозділ 3.3 “Законність як основна вимога процесуальної форми” присвячений аналізу проблеми співвідношення законності та процесу, що викликається розвитком та динамічним характером суспільства і проведенням сучасних правових реформ. Вказана вимога поширюється на діяльність абсолютно всіх учасників процесу. Законність характеризується як принцип поведінки фізичних осіб як учасників процесу, принцип реалізації функцій органами держави як основних суб'єктів процесу застосування права та вимога реалізації правової процедури у відповідності та на підставі закону як акту вищої юридичної сили.

У висновках підведено загальні підсумки дослідження, сформульовано основні положення, що становлять зміст дисертації та виносяться на захист; відзначається, що всі аналітичні дослідження, теоретичні висновки стосовно проблем юридичного процесу та вироблені практичні рекомендації базуються на вивченні нормативного та монографічного матеріалу не лише України, а і на аналізі відповідних питань в зарубіжних країнах.

Основним призначенням процедури в сфері права є забезпечення єдиного порядку позитивного регулювання; регламентація процесу правового примусу та оптимізація процесу реалізації матеріальних норм з метою найефективнішого досягнення правового результату.

Основні публікації автора

1. Фатхутдінова О.В. Юридичний процес: основні підходи до поняття // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип.9. - Київ: Видавництво “Ін Юре”, 1998, 477 с. - C. 341-347.

2. Фатхутдінова О.В. Правова процедура. Ознаки та нормативні вимоги. // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 4. - Київ: “Юридична книга”, 1999, 404 с. - С. 21-30.

3. Фатхутдінова О.В. Принципи юридичного процесу // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. - Вип. 5. - Київ: “Юридична книга”. - 458 с. - С. 18-22.

4. Фатхутдінова О.В. Юридична природа процесуально-правових відносин // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. -- Вип. 11. -- К., "Юридична книга", 2000. -- С. 535-541.

5. О.В. Фатхутдінова. Правові гарантії захисту прав людини в сучасному світі // Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 24-25 лютого 1999р. - Ужгород, 1999. - 512 с. - С. 128-133.

Размещено на Allbest.ru