Походження держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Походження держави

В основі життя суспільства, стверджували основоположники марксизму, лежить виробництво матеріальних благ, необхідних для існування людей. Люди насамперед вимушені їсти, мати житло, вдягатись, тільки потім вони вже можуть займатися політикою, мистецтвом, науками і т.п. Тому виробництво матеріальних засобів до життя й економічний лад суспільства складають основу, базис, на яких розвиваються державні, правові та інші установи й ідеї - надбудова. Держава і право як частини надбудови завжди виражають волю й інтереси класу, що економічно панує при даній системі виробництва.

Економічна основа визначає історичний тип, характер і особливості суспільства, тієї чи іншої суспільної формації. Абстрактного суспільства не буває. Історія суспільства є природно-історичний процес розвитку і зміни суспільно-економічної формації. Первісне суспільство, античне, феодальне, буржуазне, соціалістичне суспільство - кожна формація являє собою певну ланку в єдиному всесвітньо-історичному процесі розвитку суспільства по висхідній лінії. Загальним законом суспільного розвитку є закон боротьби антагоністичних класів як рушійної сили такого розвитку.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі "Походження сімґї, приватної власності і держави" (1864 p.), виникла в результаті появи приватної власності і звґязаного з цим розколом суспільства на класи з непримиренними інтересами. Вона - сила, що стоїть над суспільством і примирює зіткнення класових інтересів. Панівний клас складається з представників нової "аристократії багатства", відтісняючих на задній план стару родову знать.

Ознаки держави: "у порівнянні зі старою родовою організацією, - писав Енгельс, - держава відрізняється, по-перше, поділом підданих держави за територіальним діленням,... друга відмінна риса - встановлення публічної влади..." її відмінність від суспільної влади, по-перше, полягає у класовому характері; по-друге, вона відособлена, відділена від народу; по-третє, вона "складається не тільки з озброєних людей, але і з матеріальних придатків, вґязниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому устрою"; по-четверте, "для утримання цієї публічної влади необхідні внески громадян - податки"; по-пґяте, володіючи владою і правом стягнення податків, особлива група осіб, особливий апарат управління і примусу стає, як орган суспільства, над суспільством. Безпосереднім втіленням, особливою організацією цієї влади і є держава.

Сутність держави, пояснювали основоположники марксизму, це - суспільний інститут, за допомогою якого економічно панівний клас стає також політично пануючим, набуваючи тим самим нові засоби для реалізації своїх класово-історичних задач. На їх думку, будь-яка експлуататорська держава "в усі типові періоди є державою виключно пануючого класу і у всіх випадках залишається, власне кажучи, машиною для придушення пригнобленого, експлуатованого класу". Вона виступає як політична організація панівних класів, що служить для утримання в покорі експлуатованої більшості. Така сутність держави зберігається у всіх історичних типів державності - рабовласницької, феодальної, капіталістичної. Сучасна держава, писав Маркс у "Капіталі", - "сукупний капіталіст загальних справ". Або: "Сучасна державна влада - це тільки комітет, керуючий загальними справами всього класу буржуазії".

К. Маркс і Ф. Енгельс стверджували, що капіталізм вже в середині XIX ст. став гальмом суспільного розвитку, громадянського суспільства. Силою, здатною вирішити протиріччя між зростаючими продуктивними силами і гальмуючими їх зріст капіталістичними відносинами, вони вважали пролетаріат. Він "за допомогою насильницького повалення буржуазії" здійснить всесвітню комуністичну революцію, побудує нове, прогресивне суспільство без класів і політичної влади. "Першим кроком у робітничій революції є перетворення пролетаріату в панівний клас, завоювання демократії". Пролетаріат, вказували основоположники марксизму, використає своє політичне панування для того, щоб вирвати в буржуазії крок за кроком весь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках пролетарської держави, як можна швидше збільшити суму продуктивних сил, що уможливить перехід до безкласового, комуністичного суспільства.

Політична влада робітничого класу - диктатура пролетаріату, були переконані Маркс і Енгельс, - вищий тип демократії, яка виражає інтереси і спирається на підтримку величезної більшості народу. Пролетарська демократія буде відповідати історичному періоду соціалізму - першій фазі комуністичного суспільства. Прикладом і формою такої демократії вони називали Паризьку комуну 1871 р. Відзначаючи ряд особливостей Комуни, властивих їй як традиційному органу міського самоврядування (право відкликання депутатів, їх обовґязок звітувати перед виборцями, виборність і змінюваність посадових осіб, поєднання в ній законодавчої і виконавчої функцій та ін.), Маркс писав, що "Комуна повинна була бути не парламентарною, а працюючою корпорацією... вона була, по суті справи, урядом робітничого класу вона була відкритою, нарешті, політичною формою, при якій могло здійснитись економічне звільнення праці". Маркс і Енгельс допускали можливість мирного, ненасильницького розвитку пролетарської революції в Англії, Франції і США. Енгельс в останні роки життя писав про можливість використання робітничим класом представницьких установ і загального виборчого права для боротьби проти буржуазії. суспільство держава влада пролетаріат

Комунізм, підготовлений соціалістичними перетвореннями, були впевнені основоположники марксизму, назавжди покінчить з експлуатацією, соціальним, національним і колоніальним гнітом, кривавими війнами. Соціалістичний принцип "кожному за працею" він замінить принципом розподілу "за потребами". При комунізмі відпадає потреба в праві і державі.

"Маніфест Комуністичної партії" закінчується словами: "Нехай панівні класи здригаються перед Комуністичною Революцією. Пролетарям нічого в ній втрачати, крім своїх кайданів. Придбають же вони увесь світ.

Пролетарі всіх країн, єднайтеся!"

Свої надії на майбутню комуністичну революцію Маркс і Енгельс повґязували, головним чином, із заснованим ними Інтернаціоналом, новими соціалістичними партіями і зростаючим робочим і національно-визвольним рухом.

За марксистським вченням, право теж має класовий характер. Звертаючись до буржуазії, автори "Маніфесту" писали: "Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу". Вони стверджували: право було, є і залишиться насамперед зброєю в руках економічно і політично пануючого класу.

Держава і право в марксистському вченні - надбудовні явища, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У "Німецькій ідеології" підкреслюється: "Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленій цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді державної волі, у вигляді закону...". Політичне панування, конституйоване в державі, повинне одержати і своє правове закріплення, прийняти тим самим "форму пануючої волі".

Тезу про єдність держави і права, права і закону, про особливий взаємозвґязок політичної і юридичної надбудов конкретизовано у Маркса і Енгельса рядом важливих теоретичних положень: 1) держава і право разом зґявляються на історичній арені і разом зійдуть з неї. 2) Кожному історичному типу держави відповідає свій, адекватний йому тип права. 3) Право не може розвиватися і функціонувати без держави, тому що держава є той політичний організм, що переводить соціальне в правове і стежить за тим, щоб розвиток суспільних відносин відповідав праву. 4) Держава, в свою чергу, немислима без права. По-перше, тому що "сама організація державного механізму повинна одержати своє оформлення в праві". По-друге, веління державної влади повинні бути обовґязковими для населення всієї країни, а це неможливо, говориться в "Німецькій ідеології", якщо не виражати державні веління у вигляді загальнообовґязкових правил поведінки, в нормах права. Саме державна охорона, можливість державного примусу, які стоять за правовою нормою, і є основна специфічна риса, що відрізняє правові норми від інших соціальних норм.

Основоположники марксизму робили висновок про все зростаючу роль правотворчості держави, особливо як законодавства, судової правотворчості.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Злочини, пояснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умовах життя індивідів. Злочини в капіталістичному суспільстві - це боротьба індивіда проти існуючих капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, - перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, тому що відпадає потреба в примусовій системі соціальних норм. Відмирання права в майбутньому комуністичному суспільстві не означає відмови цього суспільства від соціального нормування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним (із загальної згоди), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмирання права похідне від відмирання держави, політичної влади.

Марксизм уник долі інших соціалістичних і комуністичних доктрин, що стали надбанням вузького кола однодумців. У XX ст. він стане могутньою ідейною зброєю комуністів за "перебудову світу".

Размещено на Allbest.ru