Склад правопорушення

Размещено на http://www.allbest.ru/

5

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ІМЕНІ Е.О.ДІДОРЕНКА

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Теорія держави та права"

на тему "Склад правопорушення"

Курсанта І курсу 109 взводу

напряму підготовки право

спеціальності "Правоохоронна діяльність"

рядового міліції Антоневич О.О.

Керівник старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка

Мєдвєдєв Ю.Л.

Луганськ 2013

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальне поняття про правопорушення та його склад

1.1 Поняття складу правопорушення

1.2 Види складів правопорушень

Розділ ІІ. Структура складу правопорушення

2.1 Об'єкт правопорушення

2.2 Об'єктивна сторона правопорушення

2.3. Суб'єкт правопорушення

2.4. Суб'єктивна сторона правопорушення

Розділ Ш. Види правопорушень

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність розглядаємої теми курсової роботи обумовлена наступними чинниками.

Правопорушення є соціальною і юридичною протилежністю правомірної поведінки. Це поведінка, яка завдає шкоди правам та інтересам як окремих осіб, так і суспільству в цілому. Взяті сукупно правопорушення становлять небезпеку для суспільства, порушують режим законності, існуючий правопорядок.

На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з “духу закону” (дозволено все, що не заборонено законом), протиправні дії повинні бути чітко сформульовані правовими нормами. З цього погляду про правопорушення можна говорити лише в рамках і з позиції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного чи іншого правопорушення, а нерідко і точний перелік протиправних діянь. Такого роду “формалізм” протиправності забезпечує ясність і єдність вимог, що висуваються до всіх громадян і організацій.

Об'єктом дослідження виступає правопорушення як правова категорія.

Метою виконання курсової роботи є розкриття поняття правопорушення та його складу, аналіз структури складу правопорушення, характеристика його елементів; изначення видів правопорушень.

При підготовці до виконання роботи була використана література як методичного, так довідкового та наукового характеру, також були застосовані періодичні видання та чинні законодавчі акти.

Розділ І. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЙОГО СКЛАД

1.1 Поняття складу правопорушення

Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене діючим законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

1) Всі правопорушення є суспільне небезпечними або шкідливими, оскільки вони направлені проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різна: матеріальна, моральна, а іноді і дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо. В зв'язку із цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.

2) Всі правопорушення направлені проти вимог діючого законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в. законодавстві. Вони можуть виражатися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, крадіжка, хуліганство). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода чи соціальна небезпека. Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і сталося розкрадання майна. Тому поняття “дія” і “бездіяльність”, охоплюються одним поняттям - “діяння”.

3) Правопорушення - це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, але і винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключенням безвинної відповідальності в цивільному праві). Вина - це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь. Вон має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини).

4) Карність означає, що в діючому законодавстві передбачені склад правопорушень і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку з цим всі правопорушення і відповідальність юридичне закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридичне не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або підставі застосування права по аналогії права і закону.

5) В окремих видах правопорушень, особливо злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками. Якщо такого причинного зв'язку не буде, то і не можна звинувачувати особу в конкретному злочині.

Правопорушення - це суспільно шкідливе діяння (у формі дії або бездіяльності) дієздатного суб'єкта, що суперечить вимогам правових норм. Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта або зазіхання на свободу інших суб'єктів.

Отже, правопорушення має наступні юридичні ознаки:

* це акт поведінки, діяння, що виявляється в неправомірній дії або бездіяльності (утримання від дій тоді, коли закон вимагає протилежне), виявлений зовні. Не можуть бути правопорушеннями думки, почуття, уявлення, не виражені в конкретних діях;

* свідомо-вольовий характер, тобто дії повинні залежати від волі та свідомості особи, вони мають бути добровільними;

* поведінка лише дієздатних деліктоздатних осіб, тих, що усвідомлюють значення своїх дій та здатні нести юридичну відповіальність. Не є правопорушенням поведінка особи, яка не контролює свідомо свої вчинки (душевно або психічно хворий), або поведінка в ситуації, коли у людини немає вибору, крім протиправних дій (необхідна оборона). Малолітні та душевнохворі не є деліктоздатними;

* усвідомлення вини з боку правопорушника - тобто наявність внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів окремих осіб та суспільства в цілому. Вина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів, скоюються без вини (необхідна оборона або крайня необхідність);

* протиправність діяння, тобто порушення вимог правових норм. Це або невиконання обов'язків (протиправна бездіяльність), або порушення заборон (протиправні дії);

* соціальна шкідливість. Правопорушення наносить майнову, соціальну, моральну, політичну шкоду. Шкода - це сукупність негативних наслідків правопорушення. Соціальною суттю шкоди є зменшення або знищення будь-якого блага, цінності, суб'єктивного права тощо. Шкода є обов'язковою ознакою будь-якого правопорушення. Але за деякі правопорушення відповідальність настає і без нанесення шкоди, коли лише була така можливість (замах на вбивство, порушення правил безпеки на виробництві, яке могло б призвести до жертв).

* суспільна небезпека - реальна загроза інтересам держави, суспільства, особистості.

Юридичною наукою розроблене поняття складу правопорушення, яким називається опис ознак правопорушення за схемою: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона Гусарєв С.Д. Загальна теорія держави і права (терміни, визначення, елементи змісту): Навч. посіб. - К.: Академія праці і соціальних відносин, 1998. - 144с.. При відсутності хоча б одного з них діяння змінює свою якість і може бути що завгодно, але не правопорушенням. Це положення є загальновизнаним в юридичній літературі і правопрімінітельной діяльності.

1. Об'єкт правопорушення - коло суспільних відносин. регульованих і охоронюваних правом, у якому відбулося діяння, що спричинило цим відносинам шкоду. Будь -яке правопорушення, навіть якщо воно і не набуло зримих шкідливих наслідків, наносить шкоду правопорядку, заподіюючи втрату суспільної правосвідомості, вносячи безладдя в урегульовані правом відношення.

2. Об'єктивна сторона - характеристика діяння, способу його здійснення (групою, систематично, повторно, із застосуванням зброї, спеціальних технічних засобів), обставин (під час епідемії, у воєнний час, під час стихійних лих).

3. Суб'єкт правопорушення - той, хто зробив правопорушення, характеристика правопорушника.

4. Суб'єктивна сторона - форми провини. У відношенні складів, де діяння кваліфікується без зв'язку з його наслідками, діє загальний принцип: «Незнання офіційно опублікованого закону не звільняє від відповідальності за його недотримання». У складних складах, що містять опис діяння і його наслідків, поверх того важлива диференціація форм провини.

У законодавстві склади правопорушень викладаються по-різному. У карному праві детально описані умови застосування кримінальної відповідальності і покарання, ознаки кожного злочину, вид і розміри покарання, якому підлягають ті, хто зробить цей злочин. Аналогічним образом проступки і стягнення визначені в Кодексі про адміністративні правопорушення України (далі КпАП України). На відміну від них Кодекс законів про працю України детального визначення складів дисциплінарних правопорушень не містить (визначений один склад: прогул без поважних причин, у тому числі поява на роботі в нетверезому стані), але перелічує дисциплінарні стягнення, застосовувані за порушення трудової дисципліни.

Таким чином, правопорушення постає як зовнішнє вираження вільної волі правопорушника, що бажає задовольняти свої інтереси і потреби шляхом порушення чинного права і, відповідно, що охороняються їм інтересів інших осіб. Правопорушення, як і будь-який акт усвідомленої людської поведінки, є єдиним. Кожен з названих чотирьох елементів структури правопорушення має самостійне значення лише як елемент правопорушення і поза ним сам по собі не існує.

1.2 Види складів правопорушень

Склади правопорушень закріплюються в цивільному, адміністративному, фінансовому, трудовому, земельному, екологічному праві та інших галузях права.

Найбільш вдалими рекомендуються такі класифікації:

1. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні і кваліфіковані.

2. Залежно від характеру шкоди їх поділяють на матеріальні і формальні.

3. Залежно від суб'єкта проступку - на особисті і службові (посадові).

4. Залежно від структури склади можуть бути однозначними й альтернативними.

5. За особливостями конструкції вони поділяються на описові і бланкетні (відсильні).

Основні і кваліфікаційні склади. Визнаючи те або інше діяння правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123 КпАП України).

Основний склад злочину формулює основні ознаки складу злочину і не містить ані обтяжуючих (кваліфікуючих), ані пом'якшуючих (привілейованих) обставин, вказаних в інших частинах цієї статті або в інших статтях. Отже, вести мову про наявність основного складу злочину можна, якщо законом передбачено кваліфіковані або привілейовані склади, тобто є можливості для їх взаємного порівняння й оцінки. Скажімо, основний склад злочину умисного вбивства передбачено в ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК).

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповнюють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. За необхідності законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками. За їх наявності діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більш суворе покарання. Склади з такими ознаками називають кваліфікованими. Найчастіше зустрічаються такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, наявність або можливість настання шкідливих наслідків, стан сп'яніння, аварійна ситуація, залишення місця події, учинення діяння посадовою особою.

Кваліфіковані ознаки розташовані в частині другій (і наступних) статті КК, а в першій частині сформульовано основний склад злочину. Скажімо, в ч. 2 ст. 115 КК сформульовані 13 пунктів, де зазначені всі види кваліфікованих вбивств (вбивств з обтяжуючими обставинами): двох або більше осіб; малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; заручника тощо. Оскільки ступінь суспільної небезпеки кваліфікованих складів, розташованих у наступних (після другої) частинах відповідної статті Особливої частини КК, зростає, як зростає і міра покарання за них, їх називають особливо кваліфікованими Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч". посібник. Вид. 6-е - X.: Консум, 2002. -160 с.. Скажімо, ст. 152 КК передбачає відповідальність за зґвалтування. Вона складається з чотирьох частин. Перша містить основний склад злочину, друга - кваліфікований, третя і четверта - особливо кваліфікований.

Тут необхідно зазначити, що кримінальне право, на відміну від адміністративного, крім основних і кваліфікованих, знає привілейовані склади тобто склади з пом'якшуючими обставинами. Привілейований склад злочину - це такий склад, який містить пом'якшуючі, порівняно з основним складом, обставини, що тягне за собою більш м'яке покарання згідно з відповідною санк-цією. Привілейовані склади злочину розташовані в окремих статтях, а не в статті, де зазначено основний склад злочину. Як вже було зазначено основний та кваліфіковані склади вбивства містяться відповідно у ч. 1 і 2 ст. 115 КК. Щодо привілейованих складів убивства, то вони розташовані в наступних за ст. 115 КК статтях. Скажімо, ст. 116 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, пом'якшуючою ознакою якого є вчинення його у стані сильного душевного хвилювання. Максимальний строк покарання за нього - 5 років позбавлення волі, у той час як максимальний строк покарання за основним складом вбивства - 15 років позбавлення волі.

Матеріальні і формальні склади. До матеріальних належать склади, у яких:

а) міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, що спричинило його усихання (ст. 72 КпАП України);

б) описується дія, що обов'язково спричиняє шкідливі наслідки, хоча останні законом і не названі: потрава посівів (ст. 104 КпАП України).

До формальних (термін умовний) відносять склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, проживання за недійсним паспортом (ст. 197 КпАП України). Злочин з формальним складом сформульований в диспозиції статті таким чином, що містить в собі тільки суспільно небезпечне діяння - дію або бездіяльність без вказівки на настання суспільно небезпечних наслідків. Скажімо, одержання хабара (ст. 368 КК) є злочином з формальним складом, бо згідно з його формулюванням (конструкцією) він є закінченим з моменту вчинення самої дії - одержання хабара і не вимагає настання якихось наслідків.

Необхідно підкреслити, що вчинення проступку, що містить формальний склад, нерідко тягне настання майнового збитку, шкоди. Наявність збитку в таких випадках не є конструктивною ознакою складу, але враховується при визначенні розміру стягнення.

Наприклад, непідготовленість установок, що використовують газ, до роботи на резервних видах палива (ст. 103 КпАП України).

Злочин з матеріальним складом сформульований в диспозиції статті КК таким чином, що містить у собі не тільки суспільно небезпечне діяння - дію або бездіяльність, а й суспільно небезпечні наслідки, які настали в результаті цього діяння. Скажімо, порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю, якщо це пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах (ст. 202 КК). Тобто сама по собі дія - порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю без отримання в результаті цього доходу у великих розмірах злочином не буде.

Завершуючи характеристику матеріальних і формальних складів правопорушень, зазначимо, що в кримінальному праві в ці поняття вкладається трохи інший зміст. Під матеріальними складами тут розуміються ті, в яких момент закінчення злочину зв'язується з настанням суспільне небезпечних наслідків (за вбивство особа притягується лише в тому випадку, якщо в результаті його дій настала чия - небудь смерть); під формальними - ті, у яких настання суспільне небезпечних наслідків не е ознакою, тобто для визнання злочину з таким складом достатньо встановити, що зроблено заборонене законом діяння. До таких злочинів належить, наприклад, незаконне носіння вогнепальної зброї, відповідальність за яке передбачена ст. 22 КК.

Особисті і службові склади. Склади правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб'єктом проступку - просто громадянин чи посадова особа (статті 86, 93, 96, 201 КпАП України). Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі.

Більшість злочинів, передбачених у Особливій частині КК, можуть бути вчинені загальним суб'єктом злочину, тобто особою фізичною, осудною, яка досягла певного віку. Вчинення частини злочинів можливе тільки особами, що мають ще й додаткові ознаки, які роблять цих суб'єктів спеціальними. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. При кваліфікації діяння, кримінальна відповідальність за яке може нести лише спеціальний суб'єкт, його додаткові ознаки мають бути обов'язково встановлені, інакше діяння треба буде кваліфікувати за іншою статтею або визнати таким, що не передбачене законом про кримінальну відповідальність як злочин.

Так, за одержання хабара можлива відповідальність тільки службової особи (ст. 368 КК), одержання незаконної винагороди шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особо, буде кваліфікуватися за ст. 354 КК.

Однозначні й альтернативні склади. Велике практичне значення має поділ складів на однозначні й альтернативні. Перших - більшість. У цих складах чітко й однозначно вказується ознака правопорушення. Наприклад, доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 180 КпАП України).

У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбаає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступком. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП України установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів і матриць особами, відповідальними за дотримання цих правил.

Проступком буде і порушення тільки правил обліку або тільки правил збереження, і тільки правил використання розмножувальної техніки, і порушення всіх названих правил разом. У цій статті ми зустрічаємося, крім того, з альтернативою предметів проступку: у ній йдеться про норми, що регламентують дії щодо поліграфічного устаткування, розмножувальних апаратів, шрифтів, матриць.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак. Найчастіше ця особливість в описі ознак обумовлена прагненням законодавця уникнути загальних формулювань, розкрити зіст ознаки, конкретизувати її. А в ряді випадків конструювання альтернативних складів пов'язано з прагненням нормотворчих органів заощадити нормативний матеріал і замість кількох статей створити єдину, але більш широку за охопленням явищ.

Описові табланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП України).

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187 КпАП України).

За способом опису ознак в законі (за характером структури), склади злочину поділяються на прості і складні. Простий склад злочину містить назву або опис ознак одного діяння, яке посягає на один об'єкт і має одну форму вини. Скажімо, погроза вбивством (ст. 129 КК), крадіжка (ст. 185 КК) тощо.

Складний склад злочину обтяжений хоча б однією з таких обставин, як двооб'єктність складу злочину (ст. 294 КК - масові заворушення, що завдають шкоди не тільки громадському порядку, а й посягають на власність, особу тощо), наявність двох форм вини (ч. 2 ст. 121 КК - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, характеризується умисною формою вини щодо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережною - щодо смерті потерпілого), наявність кількох діянь, вчинення хоча б одного з яких (в деяких випадках - хоча б з одним із вказаних предметів) становить склад закінченого злочину (ч. 1 ст. 263 КК - носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу).

Крім названих, в основу класифікації складів правопорушень можуть бути покладені й інші критерії. За такою ознакою суб'єктивні сторони, як форма вини, проступки можуть бути поділені на навмисні і необережні, а за ознакою мотиву поведінки - на корисливі і некорисливі тощо.

Розділ ІІ. СТРУКТУРА СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ

2.1 Об'єкт правопорушення

Ознаки, які лягли в основу поняття правопорушення, конкретизуються в категорії складу правопорушення - такої його моделі, яка закріплена законодавче стосовно кожного виду правопорушень.

Категорія складу правопорушення докладніше розроблена в науці кримінального права щодо складу злочину. Однак вона має і загальноправове, загальнотеоретичне значення, використовується в різних галузях права.

Юридичний склад правопорушення - це сукупність ознак правопорушення в єдності його об'єктивних характеристик, які є необхідими для визначення даного діяння правопорушенням.

Склад правопорушення містить чотири елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону правопорушення.

Необхідним елементом правопорушення є об'єкт, тобто соціальна сфера, яка має негативний вплив протиправних діянь. Об'єктом правопорушення є суспільні відносини, охоронювані правом. Об'єкт правопорушення, таким чином, означає сферу суспільних відносин, врегульованих нормами права.

При вчиненні правопорушень суспільні відносини, що передбачаються нормами права, не виникають. Навпаки, в суспільстві виникають відносини, які суперечать волі законодавця, інтересам особи, суспільства і держави і створюють у суспільстві атмосферу недовіри до права, ускладнюють реалізацію прав і свобод громадян, дестабілізують правопорядок.

Як об'єкт правопорушення не можуть виступати тварини, речі або інші блага. Вони є об'єктом іншого правового явища - правовідносин. Їх учасники вступають у правові зв'язку для задоволення своїх інтересів у певних моральних і духовних благах.

Правопорушення також може здійснюватися з метою задоволення потреб правопорушника в матеріальному або духовному благо. Однак такі дії, які здійснюються всупереч чинному праву, не породжують тих результатів, до яких прагне правопорушник. Незаконними діями не можна придбати право власності на річ або тварину. Правопорушник володіє ними неправомірно, оскільки порушив право власника і засновані на цьому праві абсолютні правовідносини. Тому об'єктом протиправних дій визнаються суспільні відносини, що охороняються правом, а не самі речі, тварини та інші блага, з приводу яких люди вступають у конкретні відносини.

Наскільки різноманітні відносини в суспільстві, настільки зноманітні об'єкти правопорушення. Ними можуть бути майнові, трудові, політичні й інші права й інтереси суб'єктів права, державний і суспільний лад, стан навколишнього середовища, життя, честь, гідність, здоров'я людини. Не існує правопорушень, у яких був би відсутній об'єкт. Однак сам об'єкт може розглядатися з двох точок зору: як загальний і як безпосередній.

Під загальним об'єктом правопорушення розуміють систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються й відновлюються на ґрунті загальновизнаних у суспільстві цінностей, що відображені в праві, ним регулюються й охороняються.

Безпосередніми об'єктами є різнорідні види суспільних відносин з приводу матеріальних і нематеріальних благ (честі, гідності, здоров'я та ін.) у різноманітних сферах життя і відповідні їм права та законні інтереси суб'єктів права - майнові, трудові, політичні та інші.

Значення об'єкта полягає у тому, що він є одним із критеріїв обмеження одних правопорушень від інших правопорушень (наприклад злочину від адміністративного проступку).

правопорушення об'єкт суб'єкт правовий

2.2 Об'єктивна сторона правопорушення

Зовнішня (об'єктивна) характеристика правопорушення полягає в тому, що воно завжди виступає як діяння суб'єкта (дія чи бездіяльність), яке з юридичної точки зору виражене: в невиконанні суб'єктом своїх обов'язків, що випливають з

договору чи закону; в недотриманні заборон, установлених правовими нормами; у

зловживанні суб'єкта своїми правами, створенні будь-яких перепон у використанні своїх прав іншими суб'єктами (наприклад, правомочностей власника стосовно володіння, користування, розпорядження своїм майном) і т. д.

Дія - акт активного поводження (крадіжка, бійка, хабар, пияцтво в робочий час і т.п.). Воно може складатися в проголошенні визначених слів (наклеп, образа, заклик до насильницьких антигромадських діянь, пропаганда національної ворожнечі і т.п.).

Бездіяльність визнається діянням, якщо по службовому обов`язку чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (прогул, недбалість посадової особи, безгосподарність керівника держпідприємства, проїзд без квитка в суспільному транспорті, залишення людини в небезпечному стані без допомоги і т.п.).

Різноманітні наміри, думки з приводу скоєння правопорушень самі по собі не є правопорушеннями і вважаються юридичне нейтральними доти, доки вони не проявилися як конкретні протиправні вчинки (діяння) суб'єктів. Контролюючі можливості держави полягають у тому, що вона може запустити державний механізм притягнення до юридичної відповідальності за правопорушення з метою поновлення порушених прав суб'єктів з наступним покаранням правопорушника.

Об'єктивна сторона правопорушення вказує на його зовнішнє вираження. Зміст об'єктивної сторони складають: протиправне діяння, його суспільно шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням і наслідками, що настали.

Протиправне діяння в абсолютній більшості випадків є акт самого правопорушника. Однак у вкрай рідкісних випадках воно може бути скоєно діями інших осіб. Злочини, скоєні під фізичним примусом, розглядаються як дії самого злочинця. Особа, що діяло під примусом, виступає як знаряддя злочину, а не його суб'єкта.

До обов'язкових елементів об'єктивної сторони в так званих матеріальних складах правопорушення належать: діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта); його шкідливі наслідки (їх настання або загроза настання). Необхідним причинний зв'язок між діянням і наслідками, які настали. Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи: спосіб, місце, оточення і час скоєння правопорушення. Кожен з них додатково характеризує суб'єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника в разі співучасті, обставини, що обтяжують або пом'якшують вину суб'єкта.

Час вчинення правопорушення - це певний період, протягом якого вчинюється суспільно небезпечне діяння. Місце вчинення є певною територією, що пов'язана із вчиненням правопорушення, або його вчинення саме у цьому місці робить діяння кваліфікованим.

Для ряду складів правопорушень досить тільки здійснення діяння, хоча б воно і не спричинило наслідків (перевищення водієм установленої швидкості руху, порушення правил охорони праці, збереження вогнепальної зброї без відповідного дозволу і т.п.). Якщо це діяння спричинило шкідливі наслідки, то відповідальність за нього або підсилюється, або здійснюється по іншому складу, що передбачає більш сувору відповідальність.

Інші склади правопорушення включають визначення наслідку діяння і, відповідно, припускають установлення причинного зв'язку діяння і наслідків, що наступили, (заподіяння тілесних ушкоджень, доведення до самогубства, порушення правил дорожнього руху пішоходом, що потягло ушкодження транспортних засобів, порушення правил охорони праці, що стало причиною виробничих травм і т.п.)

2.3 Суб'єкт правопорушення

Суб'єктом правопорушення визнається деліктоздатна осудна особа, що досягла визначеного законом віку. Суб'єкт правопорушення - це фізична чи юридична особа, яка скоїла правопорушення. Необхідна ознака суб'єкта правопорушення - його деліктоздатність, тобто можливість, що визначається законом, особи відповідати за свої діяння.

Деліктоздатністю називається визнана законом здатність особи усвідомлювати значення своїх протиправних дій і нести за них юридичну відповідальність. Деліктоздатні всі осудні особи, що досягли визначеного віку (за здійснення деяких злочинів - з 14 років, за інші злочини і за адміністративні провини - з 16 років) (ст. 12, 13 КК і ст.22 КК).

На відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення (наприклад, офіційної реєстрації), деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і здатності людини контролювати свою поведінку волею і свідомістю. Саме тому, наприклад, суб'єктом злочину, згідно зі ст. 22 КК, визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінальна відповідальність.

Осудність це - психічний стан особи, що полягає в її здатності усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) і керувати ними під час (у момент) здійснення правопорушення і нести у цьому зв'язку юридичну відповідальність.

Неосудність і осудність належать до правових понять, але не є передумовою винності чи невинності особи. Насправді ці правові категорії лише характеризують суб'єкта, його здатність або нездатність нести юридичну відповідальність. Тому при з'ясуванні питання про осудність чи неосудність особи слід аналізувати питання про особистість суб'єкта і його поведінку під час здійснення діяння.

При здійсненні штрафної, каральної відповідальності якості особи, що здійснила правопорушення, враховуються як обставини, що впливають на ступінь строгості покарання - зм'якшуючі (неповнолітній, вагітна жінка й ін.) чи обтяжуючі (наявність чи судимості не знятого стягнення, стан сп'яніння й ін.).

Суб'єкт правопорушення фізична особа - людська особистість. Це громадяни України, особи без громадянства, а також іноземці.

У ряді складів правопорушень передбачений спеціальний суб'єкт - посадова особа, військовослужбовець, працівник транспорту, медичний працівник.

Спеціальний суб'єкт правопорушення - це особа, яка крім загальних ознак суб'єкта має ще додаткові ознаки, що характеризують специфічні властивості правопорушника. Ознаки спеціального суб'єкта за змістом доволі різноманітні. Вони можуть належати до різних характеристик особистості правопорушника: до положення, яке особа обіймає на службі й роботі, посади, професії, негативної характеристики, пов'язаної із вчиненням правопрушення, до військового обов'язку, родинного стану тощо.

Наприклад, суб'єктом злочину, передбаченого ст. 276 КК (порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного, повітряного транспорту), може бути не будь-яка фізична особа, що досягла 16-річного віку, а тільки та, що має зазначені в законі особливості - вона повинна бути працівником залізничного, водного чи повітряного транспорту. У цьому разі особливості суб'єкта злочину пов'язані з характером його професії.

Ознаки спеціального суб'єкта класифікуються так:

за громадянством - громадянин України, іноземець, особа без громадянства;

за демографічною ознакою - жінка або чоловік; повнолітній або неповнолітній;

за сімейними, родинними відносинами - батьки й особи, що їх заміняють, діти;

за військовим обов'язком - призовник, військовослужбовець і військовозобов'язаний;

за посадовим положенням - посадова особа;

за посадовим положенням осіб, що працюють у спеціальних державних системах - слідчий, прокурор, суддя, працівник міліції;

за професійними обов'язками - медичний працівник;

за характером виконуваної роботи - особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені по службі чи по роботі;

за обійманою посадою;

за іншими обставинами Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - 328 с..

Суб'єктами деяких правопорушень можуть бути організації. Підприємства, організації, установи можуть бути притягнуті до відповідальності за порушення правил будівельних робіт, правил охорони природи й ін. За майнові правопорушення відповідають фізичні і юридичні особи. Суб'єктами правопорушень можуть бути органи друку й інші засоби масової інформації, що поширили про кого-небудь неправильні чи такі, що порочать відомості.

2.4 Суб'єктивна сторона правопорушення

Суб'єктивна сторона правопорушення (вина) - це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків. Вина - це психічне відношення особи до власного поводження і його результатів, у якому виражене негативне чи легковажне відношення до права, до інтересів суспільства і держави, до прав і свобод інших осіб. Оскільки право регулює вольове поводження людей, про правопорушення можна говорити тільки тоді, коли від волі людини залежало - діяти правомірно чи неправомірно, і обраний другий варіант на шкоду першому.

Відповідно не є правопорушеннями, хоча б і суперечні праву, діяння малолітніх, а також осіб, визнаних несамовитими (тих, хто під час здійснення діяння не могли усвідомлювати свої дії чи керувати ними внаслідок душевної хвороби чи іншого хворобливого стану). Без свідомості і волі немає діяння ні протиправного, ні правомірного. Не є правопорушенням і так називаний нещасливий випадок - подія, що спричинила шкоду в результаті збігу об'єктивних обставин, що виключають чиюсь провину Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2003. -240 с. - Бібліогр.: с. 229-232. .

Підставою виникнення обов'язку по відшкодуванню випадково виниклої шкоди служить не правопорушення (його в даному випадку немає), а подія. До подій, тобто юридичних фактів, що виникають мимо волі і свідомості людей, варто відносити не тільки явища природи, нездоланну силу (force major - форс мажор), але також і випадок.

Правопорушення - визначене, не тільки чисто зовнішнє, але і внутрішнє - психічне, а саме негативне відношення порушника до правового припису й охоронюваного ним інтересу і, отже, суб'єктивне винне поводження.

Правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним, тому відсутність такої властивості робить її неделіктоздатною. Здатність особи усвідомлювати значення свого вчинку (інтелектуальний аспект) і керувати ним (вольовий аспект) - необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик і може виступати у двох основних формах: умислу і необережності.

Навмисність буває прямою і непрямою. Прямий умисел виявляється в усвідомленні правопорушником суспільно небезпечного характеру свого діяння, у передбаченні суспільно небезпечних наслідків і бажанні їхнього настання. Непрямий умисел полягає в усвідомленні правопорушником суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності, у передбаченні суспільно небезпечних наслідків і свідомому допущенні їх.

Необережність теж буває двох видів: самовпевненість і недбалість. Необережна форма вини має свою специфіку інтелектуального і вольового аспектів психічного ставлення особи до свого діяння: при самовпевненості особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання шкідливих наслідків, однак легковажно розраховує на їх запобігання (тому що переоцінює свої здібності або ж недооцінює складність й небезпечність ситуації). При недбальстві особа не усвідомлює шкідливості свого вчинку і не передбачає можливості настання протиправного результату, але повинна і могла їх передбачити (наприклад, у разі посадової недбалості).

Самовпевненість виявляється в передбаченні правопорушником можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажним розрахунком їх запобігання. Недбалість виявляється в непередбаченні правопорушником можливості настання суспільно небезпечних наслідків правопорушення, хоча він міг і повинен був їх передбачати.

Слід враховувати, що вина не вичерпує всього змісту психічного ставлення правопорушника до протиправного діяння і його наслідками. Законодавець нерідко називає і інші психічні явища як суб'єктивної сторони правопорушення (мотиви злочину (користь, особиста зацікавленість), цілі злочину (усунення з ринку інших суб'єктів економічної діяльності, надання впливу на результати конкурсів або змагань). Названі та інші аспекти психічного стану правопорушника враховуються при кваліфікації правопорушення, при визначенні міри покарання. Однак для визнання протиправного діяння правопорушенням необхідне встановлення тільки провини.

Розділ III. ВИДИ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак правопорушень, їх юридичних характеристик дають можливість класифікувати ці правопорушення за різними підставами:

а) за ступенем суспільної шкоди - злочини (суспільне небезпечні, кримінальне карані діяння) і вчинки (правопорушення, передбачені іншими галузями законодавства). Злочини - це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства і особи, що посягають на суспільний лад, права і свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека, протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише кримінальним законом. Злочини відрізняються максимальним ступенем суспільної небезпеки та шкідливості, зазіхають на найбільш значущі інтереси суспільства. Об'єктами злочинного діяння є суспільний і державний лад, система господарських відносин, різноманітні форми власності, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права громадян. У зв'язку з підвищеною суспільною небезпекою злочину закон передбачає за їхнє скоєння найсуворіше кримінальне покарання. На відміну від інших видів правопорушень, перелік злочинів, передбачених кримінальним законом, вичерпний і розширювальному тлумаченню не підлягає. Проступки - правопорушення менш небезпечні для суспільства, ніж злочини. Це суспільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне або цивільно-правове покарання;

б) за галузевою належністю - цивільно-правові, конституційно-правові, сімейно-правові і т. д. В основі поділу лежать види суспільних відносин, порушуються відповідними проступками, а також способи застосування за них санкцій. Так, адміністративні проступки, якими заподіюється значний збиток громадянам, іншим особам, є одночасно і цивільними деліктами. При цьому спори, пов'язані з його відшкодуванням, розглядаються в порядку цивільного судочинства, тоді як відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень застосовується в адміністративному порядку.

Специфіка цивільних правопорушень полягає в тому, що їхні склади не перераховуються в цивільному законодавстві. І в цьому немає необхідності. Правопорушеннями у цивільному праві визнаються будь-які винні протиправні діяння, що завдають шкоди майну інших осіб або їх особистих немайнових благ: честі і гідності людини, її ділової репутації, авторським, винахідницьким та інших прав. Це майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, регульовані нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового та сімейного права. Провідним принципом цивільного права є вимога повністю відшкодувати збитки, завдані цивільним правопорушенням. Тому залежно від підстав, що тягнуть за собою обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду, виділяють правопорушення, пов'язані з невиконанням цивільних договорів, і правопорушення, що випливають із заподіяння шкоди іншим особам Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права. - К.: Кондор, 2002. - 314с. .

Ці правопорушення виявляються в невиконанні чи неналежному виконанні договірних зобов'язань, у заподіянні майнової шкоди та ін. У цивільному праві шкоду розуміється як будь-яке зменшення особистого або майнового блага. Матеріальна шкода пов'язаний з майновими втратами для потерпілого (втратою або псуванням речі, несенням додаткових грошових витрат, виконанням яких-небудь додаткових дій та ін.) Моральна шкода може й не спричиняти матеріальних втрат, як, наприклад, у разі розповсюдження будь-яких ганьблять людини відомостей, що принижують його честь і гідність. Суб'єктами цивільних правопорушень можуть бути громадяни та юридичні особи, що діяли винне і протиправно. Проте, як уже говорилося раніше, у цивільному праві допускається відповідальність і без вини власника джерела підвищеної небезпеки.

Адміністративні правопорушення (проступки) являють собою передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуального й інших галузей права зазіхання на встановлений порядок державного управління, громадський порядок.

Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють собою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну;

в) за суб'єктами - скоювані деліктоздатною фізичною особою і скоювані юридичною особою;

г) за суб'єктивною стороною - умисне і необережне діяння;

ґ) залежно від характеру порушеної правової норми - правопорушення матеріально-правові і процесуально-правові;

д) за формою зовнішнього виразу - протиправні дії і бездіяльність;

е) залежно від оцінки спричиненої шкоди (наслідків) - правопорушення з матеріальним складом і правопорушення з формальним складом;

є) залежно від кількості суб'єктів, які вчинили правопорушення, - одноосібні і групові (тобто скоювані за співучасті).

Правопорушення також класифікуються залежно від сфер життя суспільства (в економіці, управлінській сфері, побуті тощо).

ВИСНОВОК

Таким чином, попередній аналіз правопорушень приводить до висновку про те, що правова поведінка може бути визнаною правопорушенням, якщо вона є: діянням (дією чи бездіяльністю); протиправною; винною; соціальне шкідливою (небезпечною); караною.

Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності. Держава в законі фіксує ознаки правопорушення, що вказують на динаміку, інтенсивність поширення негативних для суспільства вчинків. Тому закон може оперативно змінювати "межу", яка відділяє за формальними ознаками правомірну і протиправну поведінку. Критерієм правомірності дій має бути право як втілення справедливості, тому саме з позиції гарантованих конституцією прав і свобод людини повинні розцінюватися державою ознаки протиправності діянь. Інакше - в умовах недемократичного режиму державна влада може свавільно, самостійно і за своїми уподобаннями, ігноруючи правовий критерій, визначати формально-юридичні критерії протиправності і міру відповідальності за правопорушення. З точки зору юридичних наслідків правопорушення як юридичний факт породжує охоронні правовідносини, в межах яких реалізуються заходи відповідальності за скоєне правопорушення. Таким чином, для суб'єкта правопорушення юридичні наслідки завжди будуть негативними. Водночас правопорушення може розцінюватися як юридичний факт, на основі якого: виникають процесуальні правовідносини у зв'язку з притягненням суб'єкта до відповідальності і, відповідно, виникають нові для суб'єкта процесуальні права й обов'язки; змінюються або припиняються ті правовідносини, учасником яких був суб'єкт (наприклад, звільнення працівника у зв'язку з учиненням ним крадіжки; змінення умов договору однією стороною за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань другою стороною та ін.).

Отже, правопорушення завжди передбачає можливість настання юридичних наслідків, які виражаються у втратах правопорушником благ матеріального, особистого й організаційного характеру.

Причини правопорушень - це ті явища соціальної дійсності, які викликають (або полегшують) вчинення правопорушень.

Причини правопорушень розподіляються на такі види;

1) за значущістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

а) основні - соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам; протиріччя між ними і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп і окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади, недоліки законодавства);

б) неосновні - явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних чинників і, можливо, саме завдяки ним - тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку й охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явиш нерідко відображають іншим, окремим поняттям - обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним статусом стосовно свідомості певної особи:

а) об'єктивні - явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів);

б) суб'єктивні - явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку).

Правильне встановлення тих чи інших причин певних правопорушень - неодмінна умова їх профілактики і зниження загального рівня протиправної поведінки.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996р. - К.: Преса України, 1997. -80с.

2. Андрисяк Т.Г. Теорія держави і права. - Львів. - 1997. - 175с.

3. Бабкіна О.В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2004. - 144 с.

4. Венгеров А.Б. Теория государства и права. - М., 2000. - 384с.

5. Гусарєв С.Д. Загальна теорія держави і права (терміни, визначення, елементи змісту): Навч. посіб. - К.: Академія праці і соціальних відносин, 1998. - 144с.

6. Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д - ра юрид. наук, проф. В.В. Копєйчикова. - К.: 2000. - 277с.

7. Загальна террія держави і права / За редакцією проф. М.В. Цвіка, доц. В.Д. Ткаченка, проф. О.В. Петришина: Навч. посіб. - Х., "Право", 2002. - 308с.

8. Комаров С.А. Теория государства и права. - М., 1999. - 403с.

9. Котюк В.О. Основи держави і права. - К.: Атіка, 2001. - 209с.

10. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996. - 226с.

11. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Опорні конспекти: Навч. посіб. - К.: Атіка, 2005. - 296с.

12. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права. - К.: Кондор, 2002. - 314с.

13. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - 328 с.

14. Нечитайленко А.А. “Основи теорії права. Навчальний посібник”, - Харків: Консум, 1998 р.

15. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. / Под ред. М.Н. Марченко. - М., 1998. - 266с.

16. Общая теория права и государства / Под ред. В. В. Лазарева. - М., 2000. - 318с.

17. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. Теорія держави і права України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 344с.

18. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права. - К.: Атіка, 1997. - 308с.

19. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч". посібник. Вид. 6 -е - X.: Консум, 2002. - 160 с.

20. Скакун О. Ф. Теория государства и права. - Харьков, 2000. - 440с.

21. Сурилов А. В. Теория государства и права. - К.; Одесса, 1989. - 375с.

22. Теория государства и права / Под ред. В. М. Корельского, В. Д. Перевалова. - М., 2005. - 300с.

23. Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2003. - 240 с. - Бібліогр.: с. 229-232.

24. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. В. М. Корельского В. Д., Перевалова - М.: Издательская группа «НОРМА-ИНФРА», 1998. - 570 с.

Размещено на Allbest.ru