Укладання договорів та забезпечення їх виконання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Інститут економіки, менеджменту і права в будівництві

Кафедра менеджменту організацій

Контрольна робота

з дисципліни Договірне право

студентки групи ЗМО-44мб курсу ЕМБП

Медведєва Ганна Віталіївна

ЗАВДАННЯ

1. Укладання, зміни, розірвання договорів

2. Завдаток як спосіб забезпечення виконання зобов'язань

1. УКЛАДАННЯ, ЗМІНИ, РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРІВ

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Сукупність погоджених між сторонами умов і становить зміст договору.

Традиційно у літературі вирізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються у законі, водночас ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Отже, істотні умови договору це:

- умови, які безпосередньо зазначені в законі;

- умови, які необхідно погодити саме для даного виду договору;

- умови, на погодженні яких наполягає одна зі сторін.

Звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються у договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків щодо проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законодавством, за загальним правилом, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний - наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто у цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбачаються даним видом договору, але можуть бути встановлені за породженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони. Наприклад, за загальним правилом, повірений за договором доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором. При укладанні конкретного договору сторони передбачили безоплатний характер договору.

Якщо випадкові умови за погодженням сторін дістають місце у договорі, вони набувають ознак істотних умов.

У багатьох випадках зміст договору визначається шляхом типізації договірних умов. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце посідають типові договори, тобто своєрідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, оскільки, як правило, норми, що містяться у типовому договорі, мають імперативний характер.

Договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі погодили між собою його істотні умови. Погодження цих умов відбувається у процесі переговорів, які передують укладанню договору.

Загальний порядок укладання договорів регулюється статтями 638-650 ЦК. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що дістає вираження у запропонованому проекті договору, називається офертою, а особа, яка з нею звертається - оферентом. Ініціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, поставщик, підрядчик). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам:

- у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона не є офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує;

- оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різного роду об'яви, реклами, прайслисти не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту.

Для укладання договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій була адресована оферта, дала згоду прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцепт. Акцептантом може бути лише та особа, якій була адресована оферта. Якщо згоду на укладення договору дає інша особа, це є нова оферта, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який при позитивній відповіді стане акцептантом.

Акцепт має бути повним і безумовним. Якщо сторона погоджується у цілому з пропозицією, але бажає внести в умови договору деякі корективи, скажімо, зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати автомобільним транспортом, не поквартально, а помісячно, то така відповідь є не акцептом, а новою офертою.

Якщо пропозиція про укладення договору була направлена із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивна відповідь була надана протягом зазначеного строку. У тому разі, коли строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода його укласти дана негайно або протягом звичайного нормального часу для відповіді.

Якщо особа, яка отримала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до зазначених у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не зазначено у пропозиції укласти договір або не встановлене законом.

Відповідь, що одержана із запізненням, є новою пропозицією. Особливості укладення договору на торгах, визначаються відповідними нормативними актами, правилами їх проведення, локальними нормативними актами.

Торги можуть проводитись у вигляді аукціону чи конкурсу. Торги на аукціоні виграє особа, яка запропонувала найбільшу ціну (на аукціоні може бути названа найвища ціна, яка потім поступово зменшується. Відповідно аукціон виграє особа, яка перша погодиться на зменшену ціну. За умовами аукціону може бути передбачено, що всі учасники пропонують свою ціну в запечатаному конверті, а після відкриття конверта перемагає той, хто запропонував найбільшу). На конкурсі перемагає особа, яка за висновком конкурсної комісії, заздалегідь призначеної організаторами торгів, запропонувала найкращі умови.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності та нотаріального посвідчення і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації

Укладені договори повинні виконуватися на тих умовах, які були погоджені сторонами, і не повинні змінюватися. Одночасно, у разі істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із сутності зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилася настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір, або уклали б його на інших умовах. З вимогою про зміну чи розірвання договору зацікавлена сторона може звернутися до суду у разі одержання від контрагента відмови від пропозиції змінити чи розірвати договір.

За рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони договір може бути змінено, якщо:

- на момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які зацікавлена сторона не могла усунути після їх виникнення при всій своїй турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із сутності договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни чи розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або законом.

Від розірвання договору необхідно відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, передбачених законом.

Одностороння відмова від договору можлива у таких договорах, як доручення, позика, банківського рахунку, а також інших подібних, де право однієї сторони на односторонню відмову від договору пов'язане з юридичною природою договору.

договір оферта акцепт завдаток

2. ЗАВДАТОК ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВЯЗАНЬ

Одним із традиційних видів забезпечення виконання зобов'язання, який вже сторіччями використовується на практиці й давно знайшов своє відображення у цивільному законодавстві, є завдаток -- грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання й на забезпечення його виконання (ст. 570 Цивільного кодексу України - далі ЦКУ).

Таким чином, сутність зобов'язальної дії завдатку полягає у тому, що певна частина належних кредиторові платежів сплачується наперед і є для нього запорукою реального виконання боржником відповідного зобов'язання. Але при цьому слід звернути увагу, що завдатком, на відміну від інших способів забезпечення зобов'язання, можуть забезпечуватися винятково ті зобов'язання, що виникають із договорів (тобто для забезпечення зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення тощо завдаток використати неможливо). Крім того, оскільки завдаток видається відповідній стороні в договірному зобов'язанні в рахунок належних з іншої сторони платежів, ним може забезпечуватися виконання лише грошового зобов'язання (наприклад, боржник не може передати завдаток для забезпечення виконання ним певної роботи). А от сам завдаток може бути як грошовим, так і майновим (але в останньому випадку необхідно враховувати, що предметом завдатку може бути тільки рухоме майно - передати в якості завдатку нерухомість неможливо).

Розмір завдатку законом не обмежений, проте цілком очевидно, що він може складати лише частину суми платежів, що відповідно до умов основного договору мають бути сплачені боржником кредиторові (на практиці розмір завдатку зазвичай становить 5 - 10 відсотків від суми забезпеченого ним грошового зобов'язання). Завдаток за своєю суттю є двостороннім, оскільки він опосередковує відносини тільки боржника та кредитора.

Обмежень щодо суб'єктного складу договору про завдаток сучасне цивільне законодавство не містить - його сторонами можуть бути будь-які юридичні чи дієздатні фізичні особи. А от можливість надання завдатку третьою особою, яка не бере участі у основному зобов'язанні, цивільним законодавством не передбачена, а тому такі дії третьої особи слід кваліфікувати не як надання завдатку, а як заставу, а саму цю особу слід вважати майновим поручителем (ст. 583 ЦКУ).

Угода про завдаток має бути вчинена у письмовій формі (незалежно від форми укладення основного договору). Зазвичай, недодержання письмової форми правочину не тягне його недійсності, а лише позбавляє сторони можливості при виникненні спору посилатися на свідчення свідків (ч. 1 ст. 218 ЦКУ), але відповідно до специфічного правила, що міститься у ст. 547 ЦКУ, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (зрозуміло, що у тому числі й договір завдатку), який вчинений із недотриманням письмової форми, є нікчемним (таким, недійсність якого встановлена законом і не вимагає її судового визнання).

Крім того, зрозуміло, що для уникнення спорів у подальшому в договорі необхідно чітко зафіксувати конкретну суму, яка передається кредиторові як завдаток. Відмінність завдатку від авансу Цікавою новелою цивільного законодавства (порівняно зі старим ЦК УРСР 1963 року) є положення ч. 2 ст. 570 ЦКУ щодо визначення долі грошової суми, яка передана боржником кредиторові, коли є сумніви у тому, чи є сплачена сума завдатком (наприклад, у разі недотримання вимог ст. 547 ЦКУ про обов'язкову письмову форму правочинів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань). За таких обставин сума, сплачена боржником кредитору, вважатиметься авансом - тобто певною грошовою сумою чи іншими цінностями, переданими боржником кредиторові в рахунок майбутніх платежів.

Звісно, і аванс, і завдаток виконують платіжну функцію -- адже грошові суми в обох випадках передаються кредитору в рахунок належних платежів і відрізняються від звичайних платежів по зобов'язанню тим, що вносяться наперед, тобто до виникнення зобов'язання. Також і аванс, і завдаток виконують доказову функцію, оскільки факт їх видачі доводить встановлення зобов'язання. Проте аванс, на відміну від завдатку, не належить до способів забезпечення виконання зобов'язань, а тому сторона, що видала аванс, має право вимагати його повернення практично в усіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, за жодних обставин не може бути зобов'язана його повернути у подвійному розмірі. Для того ж, щоб сплачена сума безсумнівно визнавалася завдатком, необхідна наявність прямої вказівки на це у договорі - у супротивному випадку отримана від боржника кредитором сума буде вважатися авансом.

Також необхідно звернути увагу, що договір, забезпечений завдатком, повинен бути укладений ще до моменту укладення договору завдатку (чи, принаймні, одночасно з ним) - адже завдаток відповідно до змісту ч. 1 ст. 570 ЦКУ передається кредиторові саме на підтвердження існування договірного зобов'язання. На жаль, суди доволі часто при вирішенні справ все ж таки помилково визнають передані кредиторові суми завдатком, не маючи для цього достатніх підстав.

У положеннях цивільного законодавства визначені такі наслідки порушення договірного зобов'язання, забезпеченого завдатком, які зближують завдаток із санкціями, встановленими в якості відповідальності на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов'язання. Так, відповідно до змісту ст. 571 ЦКУ наслідки винного порушення однією зі сторін забезпеченого завдатком зобов'язання полягають у наступному:

якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, він втрачає завдаток - останній залишається у кредитора;

якщо ж договір порушено за провиною кредитора, він зобов'язаний повернути завдаток боржникові та додатково сплатити суму у розмірі завдатку (чи його вартості у разі, коли предметом завдатку було майно). Крім того, будь-яка сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку.

Отже, якщо за порушення договору відповідає боржник, то він несе відповідальність у вигляді втрати суми завдатку та відшкодування збитків кредитору в частині, що перевищує суму завдатку. Якщо ж за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання відповідає кредитор, то боржник вправі вимагати від нього сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, переданого кредиторові як завдаток, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та, окрім цього, відшкодування збитків у частині, що перевищує однократну суму завдатку (ч. 2 ст. 571 ЦКУ). Але слід звернути увагу, що згадане положення ЦКУ є диспозитивним, а тому сторони зобов'язання, яке забезпечується завдатком, можуть передбачити у договорі й інше співвідношення між збитками та завдатком.

Так, цілком можливим є включення у договір умови про те, що в разі залишення завдатку у сторони, якій його було видано (тобто у кредитора), або повернення подвійного розміру завдатку стороні, яка його видала (боржникові), заподіяні збитки цій стороні не відшкодовуються - отже, сторони, укладаючи між собою договір завдатку, можуть відмовитися від права на відшкодування збитків, не покритих сумою завдатку.

Також необхідно звернути увагу, що втрата боржником переданого кредиторові завдатку, так само як і сплата кредитором боржнику подвійної суми завдатку, не припиняють основне (забезпечене завдатком) зобов'язання та відповідно не звільняють сторони від необхідності його виконання. Адже за загальним правилом, викладеним у ст. 525 ЦКУ, ані кредитор, ані боржник не вправі в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання.

Отже, якщо без завдатку жодна зі сторін договору не може лише за власним бажанням звільнитися від виконання зобов'язання, то вона не вправі ухилятися від нього й у разі встановлення такої додаткової гарантії виконання зобов'язання як завдаток. Втім, немає жодних перешкод для використання завдатку як відступного (надання боржником кредиторові іншого предмета виконання замість первісного) - для цього достатньо, щоб сторони у тексті договору, який забезпечується завдатком, встановили умову про можливість припинення основного зобов'язання наданням замість його виконання відступного, яким буде грошова сума чи рухоме майно, які внесені як завдаток (якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника), чи передача грошової суми або рухомого майна у розмірі подвійної суми завдатку (якщо основне зобов'язання не виконується з провини кредитора). За таких обставин жодна зі сторін буде не вправі вимагати відшкодування збитків, оскільки відповідно до ст. 600 ЦКУ передання відступного є підставою припинення зобов'язання.

Вищезгадані наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком, неможливо застосувати у випадках припинення зобов'язання ще до початку його виконання або ж внаслідок неможливості його виконання через обставини, за які жодна зі сторін не відповідає, - у таких випадках завдаток згідно з ч. 3 ст. 571 ЦКУ завжди підлягає поверненню боржникові (звісно, в однократному розмірі). Такий спосіб забезпечення зобов'язання як завдаток використовується тільки для забезпечення виконання тих договорів, в яких обидві сторони мають обов'язки одна перед одною, при чому обов'язок боржника полягає у необхідності сплати певної грошової суми. У супротивному випадку кредитор та боржник опиняються у нерівному становищі - адже безглуздо застосовувати завдаток для забезпечення виконання, наприклад, договору позики, оскільки позикодавець не приймає на себе жодних зобов'язань.

А от для впевненості у виконанні договорів купівлі-продажу, майнового найму, оплатного надання різноманітних послуг тощо (особливо які укладені між фізичними особами) завдаток на сьогодні є досить популярним та зручним засобом забезпечення зобов'язання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Цивільний кодекс України N 435-IV від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України.// редакція від 24.07.2009 року

2. Лідовець Р.А. Окремі питання відповідальності за порушення зобов'язань, що виникають із договорів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - С. 304 - 309.

3. Лідовець Р.А. Право сторін на укладення договору, не передбаченого законом, як один з елементів свободи договору // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. Випуск ХІ. - Івано-Франківськ, 2003. - С. 97 - 103.

4. Лідовець Р.А. Поняття договору в цивільному праві України // Наукові записки. Серія “Право”. - Острог, 2003. - Вип. 4. - С. 192 - 201.

5. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Моногр. - К.: Юрінком Інтер, 2006.

6. Білоусов Ю.В., Лозинська С.В., Русу С.Д. та ін. Цивільне право України. Навчальний посібник (рек. МОН України) / За ред. Стефанчука Р.О. - К. Наукова думка, 2005.

7. Веретельник Ламара Котеївна. Систематизація договорів у цивільному праві: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2007.

8. Міхно О.І. Припинення договору за цивільним законодавством України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03; НДІ приват. права і підприємництва Акад. прав. наук України. - К., 2007.

9. Мічурін Є.О. Техніка складання договорів. Науково-практичний посібник. - Х. Юрсвіт, 2006

Размещено на Allbest.ru