Поняття юридичної особи на сучасному етапі розвитку
Визначення та розкриття поняття та ознак юридичних осіб, характеристика їх цивільної правосуб’єктності. Вивчення порядку виникнення юридичної особи. Розгляд підстав та порядку добровільного та примусового припинення юридичної особи, визнання її банкрутом.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.01.2014 |
| Размер файла | 58,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст легалізації юридичної особи уточнюється в нормативних актах, зокрема в Закон і України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Окремо врегульовано реєстрацію окремих видів юридичних осіб. Так, легалізація (реєстрація) об'єднань громадян, інших громадських формувань по л я гає у про вед енні правової експертизи установчих документів на їх відповідність Конституції та іншим актам законодавства України, прийнятті рішення про легалізацію об'єднання громадян, реєстрацію іншого громадського формування, присвоєнні йому реєстраційного номера, видачі свідоцтва та занесенні відомостей до відповідного реєстру.
Стосовно юридичних осіб публічного права державна реєстрація не проводиться, але на підставі закону вони вносяться до ЄДРПОУ і набувають інших легалізаційних ознак.
Юридичні особи приватного і особливо комерційного права мають ускладнену процедуру легалізації, яка собою охоплює набуття необхідного для здійснення певних видів підприємницької діяльності обсягу дієздатності. Йдеться про ліцензування, патентування, сертифікацію, акредитацію, квотування. Лише за умови їх здійснення діяльність цих юридичних осіб є легітимною.
З огляду на зазначене та для посилення регулювання порядку створення юридичної особи було б слушно закріпити відповідні положення у загальному вигляді в ЦК України та уточнити в Законі України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Зокрема, в ст. 87 ЦК України її частину першу необхідно викласти в редакції: „Для створення юридичної особи її засновник чи засновники обґрунтовують її створення та проводять за власний кошт необхідні дії та узгодження, розробляють та у встановленому законом порядку приймають засновницькі документи, які підписуються засновником чи уповноваженим представником засновника, якщо законом не встановлений інший порядок ії створення.
Крім того, цю статтю необхідно доповнити ч. 4 такого змісту „Для реєстрації юридичної особи її засновник засновники чи їх представник подає до реєстраційного органу нотаріально посвідчені копії засновницьких (установчих) документів та інші передбачені законом документи.
Відповідно ч. 4 повинна змінити номер і бути викладена у редакції: «Юридична особа вважається створеною з моменту її занесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та видачі засновнику чи його представнику Свідоцтва про державну реєстрацію».
Таким чином, наведене вище сприятиме усуненню вказаних недоречностей у чинному законодавстві та подальшій дискусії та розвитку напрацювань у цьому напрям і.
5. Підстави припинення юридичної особи
5.1 Загальні засади припинення юридичної особи
Припинення юридичної особи можливо у двох формах - у формі ліквідації або у формі правонаступництва (ст. 104 ЦК). Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. [19, c. 140]
Загальні засади припинення юридичної особи передбачаються статтями 104-112 ЦК. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, по-перше, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган державної реєстрації, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості, що юридична особа перебуває у процесі припинення, по-друге, призначають за погодженням з органом державної реєстрації комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення такої особи. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи можуть бути покладені на орган управління юридичної особи.
З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, комісія виступає у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Комісія поміщає у друкованих засобах масової інформації, у яких публікуються відомості про державну реєстрацію названої особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявления кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про таке припинення.
Комісія вживає усіх можливих заходів виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.
Між тим припинення діяльності різних організаційно-правових форм та видів юридичних осіб відбувається у порядку, передбаченому спеціальним законодавством.
Припинення юридичної особи у формі правонаступництва передбачає виникнення на основі юридичної особи однієї або більше нових юридичних осіб. ЦК відмовився від терміна «реорганізація», замінивши по суті останній на його характеристику, оскільки правонаступництво - це спосіб передання всього свого майна, прав та обов'язків однією юридичною особою іншим юридичним особам -правонаступникам, що може відбуватися у таких формах зміни статусу юридичної особи як злиття, приєднання або поділ1.
ЦК не дає поняття правонаступництва, а визначає тільки існуючі його форми -- злиття декількох юридичних осіб в одну юридичну особу; поділ однієї юридичної особи на декілька самостійних юридичних осіб; приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи; перетворення, тобто зміну організаційно-правової форми юридичної особи.
Припинення юридичної особи у формі правонаступництва здійснюється за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчим документом, а у випадках, встановлених законом, - за рішенням суду чи відповідних органів державної влади. Таким чином, припинення у формі правонаступництва передбачає добровільний і примусовий порядок припинення юридичної особи.
Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання. Таку згоду відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» треба одержати від антимонопольних органів - Антимонопольного комітету України (далі - АКУ) чи адміністративної колегії АКУ, які контролюють появу юридичних осіб, що можуть зайняти домінуюче становище на товарному ринку. При порушенні цих вимог АКУ має право у судовому порядку вимагати визнання недійсним таке припинення юридичної особи.
При злитті двох або більше юридичних осіб вони припиняють свою діяльність, а замість них створюється нова юридична особа, до якої переходять всі права та обов'язки останніх.
При поділі на базі однієї юридичної особи, яка припиняє свою діяльність, утворюється дві або більше юридичних осіб. Все майно юридичної особи на підставі роздільчого акта (балансу) поділяється на відповідні частки майна та відповідні права і обов'язки юридичної особи, що припиняє свою діяльність, і переходять до створених юридичних осіб.
При приєднанні однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи всі їх права і обов'язки переходять до останньої одночасно з припиненням діяльності всіх юридичних осіб та виникненням нової юридичної особи.
Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходить усе майно, всі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Окремо слід зупинитися на такому способі як виділ. Відповідно до ст. 109 ЦК виділ - це перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або декількох створюваних нових юридичних осіб. Таким чином, при виділі юридична особа зберігає своє існування як вже нова юридична особа, і частина її майна теж оформлюється як нова юридична особа (юридичні особи). Даний спосіб законодавець помістив серед норм, які регулюють порядок припинення діяльності юридичних осіб, хоча і не відніс його до таких форм правонаступництва як злиття, приєднання, поділ, перетворення. На наш погляд, це технічний прийом, який застосовано, виходячи з того, що у даному випадку відбувається не тільки «переродження» юридичної особи, а й створення нових юридичних осіб (юридичної особи). Про це прямо вказується у ч. 1 ст. 109 ЦК.
До виділу застосовуються за аналогією положення про припинення юридичної особи у формі правонаступництва (ст. 105- 107 ЦК).
Ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, яка не передбачає перехід прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, оскільки сама юридична особа, а звідси також її права та обов'язки ліквідуються. Незважаючи на те, що юридичні особи різних організаційно-правових форм та видів мають особливі підстави ліквідації, можна виділити загальні, притаманні більш-менш всім юридичним особам.
Законодавець розрізняє добровільний і примусовий порядок ліквідації.
Розглянемо їх докладніше в наступних підпунктах розділу.
5.2 Добровільний порядок припинення юридичної особи
Добровільний порядок - такий, коли юридична особа припиняє свою діяльність за рішенням учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчим документом. Мотиви ініціативи учасників можуть бути різноманітними. Зокрема, це може бути пов'язано із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, з досягненням мети, для якої її створено, а також з певними обставинами, що не дають можливості функціонування юридичній особі у тій чи іншій організаційно-правовій формі. Наприклад, коли у повному товаристві залишається один учасник, воно ліквідується, якщо учасник протягом шести місяців з цього моменту не перетворить таке товариство в інше господарське товариство (ч. 1 ст. 132 ЦК). Якщо вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації (ч. 4 ст. 144 ЦК). Установчим документом юридичної особи можуть бути передбачені й інші підстави припинення її діяльності (наприклад, висновок засновників про недоцільність її існування). Спеціальні закони, які визначають правове становище тієї чи іншої організаційно-правової форми юридичних осіб, мають особливі підстави їх ліквідації. Зокрема, особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», пенсійних недержавних фондів - Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» тощо.
5.3 Підстави примусового припинення юридичних осіб
Примусова ліквідація юридичної особи провадиться на підставі рішень суду. Це можливо, зокрема, при визнанні недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також у інших випадках, встановлених законом. З вимогою до суду про ліквідацію юридичної особи може звертатися орган державної реєстрації, а також учасник юридичної особи.
Для ліквідації юридичної особи органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію, створюється ліквідаційна комісія, встановлюється порядок і строки ліквідації. Суд може покласти обов'язки щодо ліквідації юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію.
З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи; і вона виступає у суді від імені цієї юридичної особи. Порядок ліквідації юридичної особи встановлюється ст. 111 ЦК. Ліквідаційна комісія повідомляє про ліквідацію у пресі, за місцем знаходження юридичної особи, про порядок і строки ліквідації, вживає необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, виявлення її кредиторів та претензій останніх, провадить інвентаризацію і оцінку майна, складає проміжний ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її ліквідацію. У разі недостатності у юридичної особи грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна останньої і провадить розрахунки з кредиторами (задоволення вимог кредиторів відбувається відповідно до ст. 112 ЦК). Тільки після цього складається ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її ліквідацію. Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.
5.4 Припинення юридичної особи у формі ліквідації через процедуру банкрутства
Ринкова економіка не може ефективно функціонувати при відсутності законодавства, яке охороняло б цивільний оборот від наслідків неефективної роботи юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що полягає у невиконанні взятих останніми на себе зобов'язань, коли таке невиконання набуває стійкого систематичного характеру. Виникає потреба офіційного визнання вказаного учасника неплатоспроможним боржником (банкрутом) і вжиття певних заходів, включаючи і ліквідацію.
Відповідно до чинного законодавства банкрутство - це визнана господарським судом (далі -- судом) неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Цивільне право України: Підручник. У 2-х томах. / Борисова В.І., Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін . -- К.: Юрінком Інтер; 2007 - Т. 1. -- 480 с. - с. 150- 154.
Ліквідація через процедуру банкрутства - припинення діяльності юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, визнаної судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Суб'єкт банкрутства - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена судом.
Відповідно до того, що цивільне законодавство регулює діяльність юридичних осіб приватного права, як боржника слід розглядати підприємницькі товариства (господарські товариства будь-якого виду або виробничий кооператив), які неспроможні виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржниками не можуть бути відокремлені структурні підрозділи вказаних юридичних осіб - філії та представництва. Між тим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». (далі - Закон) встановлено, що його положення застосовуються також і до юридичних осіб приватного права, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фондів (ч. 4 ст. 3).
Неплатоспроможність - неспроможність вказаних юридичних осіб виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання (зобов'язання боржника заплатити кредитору певну суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством) перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
Кредитор -- це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків та зборів. Кредитори поділяються на два види: конкурсні - такі, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або що визнані як конкурсні згідно з вказаним Законом і зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника, та поточні - ті кредитори, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Умови та порядок визнання юридичної особи (боржника) банкрутом, повного або часткового задоволення вимог кредиторів та застосування судових процедур банкрутства: розпорядження майном боржника; мирової угоди; санації; ліквідаційної процедури -встановлено Законом, який також передбачає й особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності (зокрема, страхових організацій, організацій - професійних учасників ринку цінних паперів, містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств, сільськогосподарських підприємств тощо).
Між тим ліквідація внаслідок банкрутства - виняткова міра, яка, за правилом, не дає можливості кредиторам задовольнити свої вимоги у повному обсязі, виходячи з принципу, що при цьому діє - справедливість і рівномірність розподілу майна боржника між усіма кредиторами. Відповідно до ст. 31 Закону існує шість черг задоволення вимог кредиторів. Причому вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Кредитори ж конче зацікавлені у тому, щоб отримати борг у повному обсязі. А це можливо лише тоді, коли боржник функціонуватиме як учасник цивільного обороту. Звідси: ліквідація - не самоціль і їй обов'язково повинні передувати певні запобіжні заходи, які складають цілу систему. Наприклад, Закон відносить до останніх досудову санацію, яка є системою реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати будь-яка особа з метою запобігання банкрутству боржника до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Оздоровлення фінансово-господарського становища боржника може здійснюватися, наприклад, шляхом надання або фізичною, або юридичною особою (інвестором) фінансової допомоги у розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, що, у свою чергу, зобов'язує боржника взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу (ст. 3 Закону).
Тільки тоді, коли запобіжні заходи не спрацьовують, кредитор або боржник мають право на звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство (далі - заяви) - ч. 2 ст. 6 Закону. Провадження у справах про банкрутство регулюються Розділом П Закону.
Існують наступні правила подачі заяви кредитором: вона може ґрунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед ним; декілька кредиторів мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, а при проведенні процедур банкрутства їх інтереси буде представляти комітет кредиторів. Заява повинна відповідати певним вимогам, встановленим ч. 1 ст. 7 Закону.
Боржник теж має право звернення до суду з відповідною заявою (ч. 2 ст. 6 Закону). Але він зобов'язаний це зробити у разі виникнення наступних обставин: задоволення вимог одного або декількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника у повному обсязі перед іншими кредиторами; орган боржника, уповноважений прийняти рішення про його ліквідацію, прийняв рішення про звернення в суд із заявою боржника про порушення справи про банкрутство; при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлена неможливість останнього задовольнити вимоги кредитора у повному обсязі (ч. 5 ст. 7 Закону). На боржникові лежить зобов'язання одночасно подати до суду план санації юридичної особи.
Справа про банкрутство порушується безпосередньо господарським судом за місцезнаходженням боржника, якщо безспірні вимоги кредитора (вимоги, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, що не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (ч. З ст. 6 Закону).
Отримавши заяву, суддя може: прийняти її та порушити справу про банкрутство; відмовити у її прийнятті (наприклад, коли вимоги кредитора повністю забезпечені заставою - ч. 2 ст. 8 Закону, або повернути її без розгляду (ст. 9 Закону). Між тим повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
Якщо суддя приймає заяву, він виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, у якій, зокрема, вказується: про введення процедури розпорядження майном боржника, про призначення розпорядника майна, про дату проведення підготовчого засідання суду; введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. У цій же ухвалі боржника може бути зобов'язано подати аудиторський висновок або провести аудит. З дня винесення даної ухвали рішення про реорганізацію (припинення діяльності боржника у формі правонаступництва) чи ліквідацію приймаються у порядку, визначеному Законом (ч. 14 ст. 11).
До дати проведення підготовчого засідання боржник повинен: подати у суд та заявнику відзив на заяву, а також оголошення про порушення справи про банкрутство до офіційних друкованих органів (газети «Голос України» або «Урядовий кур'єр»). З моменту цього оголошення починає спливати 30-денний строк подачі конкурсними кредиторами письмових заяв з вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують. Вимоги, пред'явлені після спливу даного строку або не заявлені взагалі - не розглядаються і вважаються погашеними (чч. 1, 2 ст. 14 Закону).
Кредитор має право: заявити додаткові майнові вимоги, а якщо попередні вимоги забезпечені заставою, заявити вимоги у частині, не забезпеченій нею, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість останньої недостатня для повного задоволення вимог кредитора.
За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, у якій визначаються: розмір вимог кредитора, дата складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, дата попереднього засідання суду, дата скликання перших загальних зборів кредиторів, дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або припинення провадження у справі про банкрутство.
Суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство у випадках, передбачених законом (зокрема, боржник не включений до Єдиного державного реєстру; боржник на цей час вже ліквідований; затверджено мирову угоду; боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами тощо - ст. 40 Закону).
Наслідки визнання боржника банкрутом.
З дня прийняття судом постанови підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута і зобов'язання щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; вимоги за зобов'язаннями, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки у межах ліквідаційної процедури тощо.
У ліквідаційному процесі формується ліквідаційна маса банкрута (ст. 26 Закону), проводяться інвентаризація та оцінка майна банкрута (ст. 29 Закону). Після цього ліквідатор починає продаж вказаного майна, який оформляється договорами купівлі-продажу, що укладаються між ліквідатором та покупцем (ст. 30 Закону). Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів.
Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до суду звіт та ліквідаційний баланс. Якщо за результатами такого балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи-банкрута, для виключення її з Єдиного державного реєстру.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, який не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо у останньої залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством (наприклад, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо).
Декілька слів потрібно сказати і про мирову угоду, яка є домовленістю між боржником та кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника. Вона оформляється угодою сторін (ст. 35 Закону). Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, але тільки щодо вимог, забезпечених заставою, а також вимог другої та наступних черг кредиторів.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів, а рішення від імені боржника - керівником боржника чи арбітражним керуючим.
Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню судом. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.
За заявою будь-кого з кредиторів мирова угода може бути визнана судом недійсною, якщо боржником подані недостовірні відомості про своє майно або виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства. Наслідком цього є поновлення провадження у справі про банкрутство. Між тим вимоги кредиторів, за якими зроблені розрахунки, вважаються погашеними. Кредитори ж, чиї вимоги при їх задоволенні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов'язані повернути все отримане у порядку виконання мирової угоди.
Мирова угода може бути розірвана за рішенням суду в разі: невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів; провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів.
У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів чи прощення (списання) боргів, відновлюються у повному розмірі у незадоволеній частині.
5.5 Процедура розпорядження майном
У цій процедурі суд має право за клопотанням сторін, учасників провадження у справі про банкрутство (сторони, арбітражний керуючий тощо) чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, а саме:
- заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна боржника;
- відсторонювати керівника боржника від посади та покласти виконання його обов'язків на розпорядника майна, якщо керівник боржника перешкоджає діям розпорядника, а також вчиняє дії, які порушують права та законні інтереси боржника, кредиторів тощо.
Запроваджені заходи діють відповідно або до дня введення процедури санації і призначення керуючого останнього, або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури з призначенням ліквідатора, або до затвердження судом мирової угоди, або до винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом.
Як уже вказувалося, одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, тобто зупиняється виконання боржником всіх вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, включаючи і ті, які виникли після порушення справи, але віднесені до вимог конкурсних кредиторів; а також зупиняється дія будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення примусового виконання таких вимог: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань тощо (чч. 4-5 ст. 12 Закону). Між тим дія мораторію не поширюється на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю фізичної особи, на виплату авторської винагороди тощо (ч. 6 ст. 12 Закону).
Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
У процедурі розпорядження майном майнові інтереси кредиторів забезпечує розпорядник майна боржника, який призначається судом з числа осіб, зареєстрованих як арбітражні керуючі (ст. З Закону), за загальним правилом на строк не більше ніж на шість місяців. Він наділяється певними правами та обов'язками. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника за певними винятками (ч. 16 ст. 13 Закону). Розпорядник майна, за правилом, не має права втручатися у оперативно-господарську діяльність боржника (чч. 14-15 ст. 13 Закону). Між тим після його призначення органи управління боржника не мають права приймати рішення про: припинення боржника шляхом правонаступництва або ліквідацію; створення юридичних осіб або про участь у інших юридичних особах; створення філій та представництв; виплату дивідендів; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід із складу учасників боржника юридичної особи; придбання у акціонерів раніше випущених акцій боржника тощо (ч. 11 ст. 13 Закону). Певні дії можуть здійснюватися керівником, органом управління боржника за згодою розпорядника майна (чч. 12-13 ст. 13 Закону).
Повноваження розпорядника майна припиняються з дня затвердження судом мирової угоди або призначення керуючого санацією, чи призначення ліквідатора, якщо інше не передбачено Законом.
Саме у цій процедурі створюється, як вже зазначалося, комітет кредиторів, котрий приймає рішення щодо: підготовки та укладення мирової угоди, продовження або скорочення строку процедури розпорядження майном боржника, звернення до суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень розпорядника майна тощо (ч. 8 ст. 16 Закону).
Висновок
Юридична особа - це колективний суб'єкт, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачем чи відповідачем у суді, господарському суді чи третейському суді.
Основні ознаки юридичної особи:
- організаційна єдність, тобто юридична особа, - це певним чином організований колектив людей, а не окремий громадянин;
- наявність відокремленого майна;
- наявність власного найменування (імені);
- здатність нести самостійну майнову відповідальність;
- здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському суді чи третейському суді.
Як суб'єкти цивільно-правових відносин, юридичні особи наділяються цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю. Правоздатність і дієздатність юридичної особи тотожні. Причому якщо цивільна правоздатність громадян є загальною для всіх, то цивільна правоздатність юридичної особи є спеціальною і залежить від цілей її діяльності.
Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, -з моменту реєстрації її статуту.
Законодавством передбачається декілька способів виникнення юридичних осіб:
- розпорядчий;
- нормативно-явочний;
- дозвільний;
- договірний.
Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокрема, підприємства.
Нормативно-явочний характер полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовані в законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні прояв ініціативи (явки) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи і об'єднання громадян.
Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створене у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов'язань.
Юридичні особи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об'єднуються для досягнення певних цілей. У такому порядку виникають різноманітні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств з метою координації їх діяльності, забезпечення захисту їх прав, представлення спільних інтересів.
При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність.
Формами припинення юридичних осіб є:
- ліквідація;
- реорганізація.
При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва, тобто переходу прав та обов'язків до інших осіб. Для здійснення рішення про ліквідацію створюється ліквідаційна комісія. Ліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи господарського суду.
Підприємство ліквідується також у випадках:
- визнання його банкрутом;
- якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено дотримання цих умов або не змінено вид діяльності;
- якщо рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення підприємства;
- з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Список використаної літератури
Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. N 30. Ст. 141. -- Зі змінами та доповненнями станом на 25.07.2013 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/
Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. Відомості Верховної Ради України N 18, N 19-20, N 21-22. Ст.144. -- Зі змінами та доповненнями станом на 25.07.2013 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/
Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р. -- Зі змінами та доповненнями станом на 25.07.2013 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page6 .
Борисова В. І. До проблеми участі публічних юридичних осіб у цивільних правовідносинах /Мат. міжнарод. наук.-практич. конф. «Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми». -- Одеса, 2003, 15 трав. -Одеса: «Астропринт», 2003.- С 7-11.
Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая. Общие положения. - М., 1999. - С. 266-267.
Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. - М.: Юрид. лит.,1976. -- С. 136.
Ельяшевич Б. В. Юридическое лицо, его происхождение и функции. -- СПб 1910.-С. 449.
Емельянов В. П. Гражданское право Украины. -- X.: Консум, 1996.Становлення та розвиток цивільних і трудових відносин у сучасній Україні. -- К., 2001.
Касяненко Ю. Я. Порядок //Великий енциклопедичний юридичний словник [за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка].-К. : ТОВ Видавництво «Юридична думка»,2007.--С. 660.
Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. - М.: Наука, 1975. - С. 156.
Корнеев С. М. II Гражданское право: В 2 т. - Т. 1.: Учеб.; Отв. ред. Е. А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство БЕК, 2002. - С. 119;
Мазур О.С. Цивільне право України: Навч. Пос. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с.
Международное частное право: Иностранное законодательство / Под ред. А. Н. Жильцова, А. И. Муранова. - М.: Статут, 2001. - С. 594.
Морадъер Ж. Гражданское право Франции. - Т. 1. - М., 1958. - С. 158.
Рабинович Н. В. Недействительность сделок и ее последствия. -- Л., 1960. - С. 7.
Цивільне право України: Академічний курс. Підручник : У 2-х т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Видання 2-ге, доп. і перероб. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре»; 2006 - Т. 1. Загальна частина -- 696 с.
Цивільне право України: Навч. посіб. / Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С Д. Русу та ін. -- За ред. Р. О. Стефанчука. -- К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. -- 448 с.
Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. - Кн. 1; О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
Цивільне право України: Підручник. У 2-х томах. / Борисова В.І., Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.. За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. . -- К.: Юрінком Інтер; 2007 - Т. 1. -- 480 с.
Семеусов В. А. Учение о специальной правошособносш юридических лиц (предприятий) / Семеусов А В. // Проблемы гравотвор»шлшисоверашнсівованшзашнодагельсіва.-Иркуіш, 1996.
МілашВ. С.Проблемидоговірноїправосуб'єктностіюридичних осіб / В. С. Мілаш // ПравоУкраїни. - 2004. - № 10. - С. 101-105.
Эрделевский А. Защита деловой репутации / А. Эрделевский // Закон. - 1998. - № 11, 12.
Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. - К.: Істина, 2004. - 976 с.
Інформаційний листВищого господарського суду України від 28 березня 2007 року № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію». [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua.
Козлова Н. В. Правосубъектность юридического лица по российскому гражданскому праву: Дис. … докт. юрид. наук: 12.00.03 / Козлова Наталья Владимировна. - М., 2004. - 735 с.
Відшкодування матеріальної та моральної шкоди / Упорядн.: В. С. Ковальський, Л. П. Ляшко. - К.: ЮрінкомІнтер, 2004. - 384 с.
Лопатин В. Н. Правовая охрана и защита коммерческой тайны / В. Н. Лопатин // Законодательство. - 1998. - №11. - С.78-82.
Амирханова И. В. Фирменные наименования как средства индивидуализации деятельности субъектов в предпринимательской сфере / И. В. Амирханова // Цивилистические записки. Межвуз. Сборникнаучныхтрудов. - М., 2001.
Гражданское право: Учебник: изд. 3-е, перераб. и доп. - В 2-х ч. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: Проспект, 1998. - Ч. 1. - 632 с.
Эрделевский А .М. О компенсации морального вреда юридическим лицам / А. М. Эрделевский // Хозяйство и право. - 1996. - № 11. - С. 104-108
Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Українська Прес-Група» проти України» (Заява № 72713/01) від 29 березня 2005 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nau.ua.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття і ознаки юридичної особи. Способи його створення. Процедура визнання юридичної особи банкрутом. Поняття та сутність припинення юридичних осіб. Банкрутство як підстава ліквідації. Реорганізація юридичних осіб. Їх ліквідація при визнанні банкрутом.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 18.04.2010Основні теорії щодо суті юридичної особи: фікції, заперечення та реальності. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Поняття та складові елементи цивільної правосуб'єктності, правоздатності та дієздатності юридичної особи.
курсовая работа [427,1 K], добавлен 31.01.2014Поняття та класифікація органів юридичної особи. Цивільна дієздатність юридичної особи. Комплексне дослідження інституту юридичної особи та аналіз проблем теоретичного та практичного характеру, пов'язаних зі статусом юридичної особи та її дієздатності.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 02.01.2014Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві України. Визначення ознак юридичної особи. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Порядок створення суб'єктів господарювання різних видів. Державна реєстрація статуту юридичної особи.
научная работа [42,0 K], добавлен 05.12.2009Перелік ознак юридичної особи. Види організаційно-правових форм юридичних осіб, їх види залежно від способів об'єднання осіб або майна, виконання публічних функцій. Порядок створення і припинення юридичних осіб за цивільним законодавством України.
контрольная работа [32,0 K], добавлен 06.09.2016Дієздатність та правоздатність фізичної особи. Визнання її недієздатною. Процедура та наслідки визнання громадянина безвісно відсутньою; оголошення його померлим. Поняття та правосуб’єктність юридичної особи. Створення та припинення її діяльності.
курсовая работа [30,4 K], добавлен 16.04.2016Поняття і ознаки юридичної особи в цивільному праві, її правоздатність. Підстави виникнення її прав та обов'язків. Порядок створення і припинення юридичних осіб. Характеристика комерційних і некомерційних організацій. Види господарських товариств.
курсовая работа [38,0 K], добавлен 15.11.2010Поняття юридичної особи як організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку, їх класифікація та різновиди, функції та значення в економіці, правове регулювання. Проблемні питання визначення видів юридичних осіб, шляхи їх усунення.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 10.10.2014Дослідження неузгодженості та суперечності Цивільного та Господарського кодексів, проблеми їх співвідношення та необхідності визначення сфери дії кожного з них щодо поняття "організаційно-правової форми юридичної особи". Змістовна характеристика поняття.
статья [221,0 K], добавлен 18.11.2014Поняття та сутність юридичної особи, їх поділ залежно від порядку та способу створення. Особливості акціонерних товариств, з додатковою та обмеженою відповідальністю, повних та командитних товариств. Класифікація юридичних осіб за іншими ознаками.
курсовая работа [51,9 K], добавлен 17.02.2011
