Міжнародні договори і колізійні норми

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Значення Міжнародної Організації Праці у регулюванні трудових відносин із іноземним елементом

Світова трудова міграція, міжнародний поділ праці, тимчасові відрядження за кордон, обмін професійним досвідом між країнами, зовнішньоекономічна діяльність привели до необхідності правового врегулювання трудових відносин з «іноземним елементом». Останній у цивільних відносинах виявляється у:

1) їх суб'єктивному складі (наприклад, громадянин України працює за трудовим контрактом за кордоном);

2) об'єкті (скажімо, працівник авіакомпанії укладає з цією компанією договір про роботу за кордоном);

3) доконаному юридичному факті (приміром, праця за кордоном як юридичний факт може бути оцінена з позицій законодавства різних держав, зокрема, під час визначення, встановлення і призначення пільг, обчислення трудового стажу тощо). Джерелами регулювання трудових відносин з «іноземним елементом» може бути національне законодавство, міжнародні конвенції та міждержавні договори, ділові звичаї, судова практика тощо.

Національне законодавство. Трудові кодекси є основним джерелом правового регулювання трудових відносин у багатьох державах і системах права. Вони мають як матеріально-правові норми, спрямовані на регулювання означених відносин (Кодекс праці Французької Республіки), так і колізійні (Трудовий кодекс Болгарії). У трудових кодексах може міститися пряма вказівка щодо поширення їх положень на трудові відносини з «іноземним елементом» (Кодекс праці Польщі, Трудовий кодекс Угорщини). Цивільні кодекси низки держав також можуть містити норми трудового права; у трудовому законодавстві можуть міститися аналогічні вказівки щодо поширення на режим трудових відносин відповідних норм цивільного права (Бельгія, Італія, Франція, ФРН та ін.). У деяких країнах відсутність колізійних норм трудового права цілком і повністю компенсується поширенням судовою практикою на трудові відносини (стосовно трудових договорів і контрактів) норм про цивільні договори.

Міжнародне право. Побудовані із застосуванням матеріально-правового або колізійного методу, міжнародно-правові акти спеціалізованих міжнародних правових інституцій (ООН, МОП, Рада Європи) часто встановлюють трудові стандарти, за якими мають будуватися трудові відносини між роботодавцями і робітниками у країнах, які беруть на себе добровільні зобов'язання неухильно дотримуватися цих стандартів. Особливістю міжнародних договорів, які регулюють трудові відносини з «іноземним елементом», є те, що вони не завжди спрямовані на уніфікацію внутрішнього законодавства, адже останнє може бути сприятливіших для працівників, а відтак не потребує суттєвих і, тим паче, комплексних структурних змін. Це передбачено і у ст. 19 Статуту МОП, де чітко сказано, що прийняття конвенції не впливає на певний закон, звичай, угоду, договір, що забезпечує більш сприятливі умови порівняно із нормами запропонованої конвенції. Через таку специфіку актів міжнародного права у сфері міжнародних трудових відносин національне законодавство окремих держав, попри принцип пріоритету норм міжнародного права щодо національного права держав, часто превалює у сфері правового регулювання трудових відносин.

Колізійні норми. У системі колізійних норм, які використовуються для регулювання трудових відносин з «іноземним елементом», переважаючими є ті, що призначені саме для цих відносин; закон держави місця роботи (lex loci laboris); закон держави, з якої відряджено працівника (lex loci delegationis) та ін. Але оскільки трудові відносини у деяких країнах регламентуються ще й нормами цивільного права, то застосовуються спеціальні колізійні норми, притаманні для режиму регулювання цивільно-правових угод, зокрема, принцип автономії волі особи. Ці колізійні норми можуть прямо вказувати на право, яке підлягає застосування до конкретних трудових відносин, або встановлювати пряму заборону до вибору чи застосування того чи іншого права до цих відносин.

В якості основних переважно використовуються відсилання до закону місця укладення трудового договору, місця безпосереднього виконання роботи за ним тощо. Для регулювання окремих видів трудових відносин, таких як виконання робіт у відрядження чи одночасно на території кількох держава, а відтак, і декількох правових систем, застосовують спеціальні колізійні норми, наприклад, відсилання до закону держави, в яку було направлено працівника у відрядження, на території якої востаннє виконувалася певна робота тощо. Для регламентації трудових відносин на транспорті, скажімо, на морському судні, типовим є відсилання до закону прапора; на повітряному - місця реєстрації такого судна; на автомобільного - до особистого закону перевізника (закону його постійного місцезнаходження).

Взагалі, принцип автономії волі особи є характерним для більшості країн континентального права. Він означає, що сторони, укладаючи трудовий контракт чи колективний трудовий договір, можуть самостійно і на власний розсуд обрати правопорядок, якому будуть підпорядковані трудові відносини між ними. Це характерно і для права України. Більшість європейських країн, в тому числі і Україна, не встановлюють застережень щодо обрання конкретного правопорядку для регулювання умов трудового договору. У них дозволяється обирати чи змінювати обране законодавство і правовий порядок у будь-який час до чи після укладення контракту та підпорядковувати різні умови договору законодавству різних правових систем.

Водночас, скажімо, Закон Республіки Польща «Про міжнародне приватне право» вказує, що обраний сторонами закон повинен мати зв'язок із врегульованим зобов'язанням; за законодавством Португалії вибір права обумовлюється «важливим» інтересом сторін. Звід законів конфліктного права Сполучених Штатів передбачає, що обраний закон чи правопорядок повинен мати тісний зв'язок з угодою чи особистими законами її сторін. Судова практика Сполученого Королівства схиляється до «обґрунтованого інтересу» як критерію вибору законодавства для врегулювання тих чи інших трудових правовідносин.

Широке застосування принципу автономії волі у трудових правовідносинах обумовило появу і нормативне закріплення в більшості європейських країн правила, згідно якого свобода вибору законодавства для регулювання трудових відносин не повинна позбавляти працівника захисту, що надається йому імперативними нормами закону того права держави, що було б застосоване за відсутності альтернативного вибору.

Праця іноземців та осіб без громадянства в Україні

Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців» іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в Україні національним режимом трудової діяльності і правом на працевлаштування, гарантованим законодавством України. Натомість іноземці, які тимчасово перебувають на території України, можуть працювати:

а) за контрактом, укладеним відповідно до одержаного дозволу;

б) за контрактом, укладеним між суб'єктами господарської (зовнішньоекономічної) діяльності.

Також іноземці можуть перебувати в Україні у відрядженнях, працювати у підприємствах з іноземним капіталом (іноземними інвестиціями), спільних підприємствах (СП). Не можуть займатися трудовою діяльністю іноземці, які знаходяться в Україні тимчасово і прибули до України у приватних справах.

Окрім того, іноземці та особи без громадянства не можуть займати виборні та інші посади в органах державної влади і місцевого самоврядування, займатися трудовою діяльністю та перебувати у трудових правовідносинах з іншими підприємствами, установами та організаціями, зайняття посад або трудова (службова) діяльність в яких пов'язується з приналежністю до громадянства України.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на пенсію та інші соціальні виплати нарівні з громадянами України, на умовах, передбачених законодавством або міждержавними договорами України. Відповідно до Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року з доходу (заробітку) цих іноземців та осіб без громадянства, незалежно від того, постійно чи тимчасово вони проживають та/або працюють в Україні, нараховується і сплачується у дохід держави збір на обов'язкове державне соціальне (пенсійне) страхування на загальних підставах.

Відповідно до положень трудового законодавства України трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України.

Праця за контрактом відповідно до отриманого дозволу

Порядок отримання дозволу на працевлаштування в Україні регулюється Порядком оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року. За нормами зазначеного Порядку іноземцеві може бути надано дозвіл на працевлаштування в Україні, якщо:

1) він має намір займатися на території України трудовою діяльністю;

2) в Україні чи конкретному регіоні України має місце дефіцит працівників, спроможних виконувати даний вид роботи, або є достатні підстави вважати доцільним використання праці іноземних фахівців у даній галузі науки, виробництва, господарства чи сфери послуг;

3) він направлений закордонним працедавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт чи послуг на основі контрактів, укладених між українськими та іноземними суб'єктами господарської (зовнішньоекономічної) діяльності.

Спеціального дозволу на працевлаштування не потребують іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також інші особи-нерезиденти у випадках, передбачених законами і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких для України надана Верховною Радою України.

Водночас, працедавці - суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на території України, можуть використовувати працю іноземних громадян за наявності у них відповідного дозволу на використання такої праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Такий дозвіл оформляється і видається Державною службою зайнятості Міністерства праці й соціальної політики України та її територіальними підрозділами. Такий дозвіл не може бути надано, зокрема якщо:

1) умови праці, передбачені трудовим контрактом для громадян інших держав, гірші за аналогічні умови для громадян України;

2) у документах для видачі дозволу містяться завідомо неправдиві відомості або такі, що суперечать нормам законодавства України та відповідних міжнародних договорів;

3) іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства України пов'язана виключно з належністю до громадянства України тощо.

Праця іноземців за контрактом між суб'єктами господарської діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, робота на спільних підприємствах. За таким контрактом в Україну можуть направлятися іноземці з метою реалізації експортного будівництва та експортних послуг. Для роботи на спільних підприємствах за контрактом можуть направлятися іноземці відповідно до статутних документів таких підприємств.

Здійснення іноземцями представницьких функцій

Іноземці можуть працювати в Україні як службовців чи інші працівники від імені іноземного суб'єкта господарської діяльності, а відтак бути співробітниками постійних представництв та інших відокремлених підрозділів цих суб'єктів на території України. Виконуючи свої функції, вони зобов'язані діяти згідно з чинним законодавством України. Натомість трудовий статус співробітників дипломатичних представництв, консульських установ, торговельних та інших місій іноземних держав, представництв міжнародних урядових організацій в Україні визначається законодавством держави їх постійного місцеперебування та держави, що направила їх на роботу в Україну. Дипломатичний персонал цих органів знаходиться, натомість, в юрисдикції держави, яка направила їх в Україну для представництв своїх інтересів, відтак їх статус визначається нормами міжнародного права.

2. Поняття колізійної норми. Союзи колізійних норм

У процесі регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом однією з найбільш складних проблем є вибір застосовного права. Суд або інший правозастосовний орган, зустрічаючись при вирішенні спорів та розгляді інших справ з відношенням, ускладненим іноземним елементом, опиняється перед необхідністю відповісти на питання: нормами якого права будуть регулюватися ці відносини і законодавством якої країни повинен керуватися правоприймач при вирішенні виниклих суперечок. Необхідність регулювання вищевказаних відносин обумовлює існування спеціального виду норм права - колізійних норм права, які складають основу міжнародного приватного права будь-якої держави. Наявність же іноземного елемента в цих відносинах породжує явище, іменоване у вітчизняній правовій доктрині "колізією" законів. "Колізія" - слово походить від латинського collisio, що означає зіткнення. Говорячи про колізії законів мають на увазі необхідність вибору права між законами різних держав. Колізія права обумовлена двома причинами: наявністю іноземного елемента у приватному правовому відношенні і різному змісті права різних держав, з якими це відношення пов'язано. Колізійна проблема - проблема вибору права, що підлягає застосуванню до того чи іншого правовідносин, - типова, перш за все, для міжнародного приватного права. Якщо в інших галузях права питання колізії законів мають другорядне значення, то тут саме колізійна проблема, а також її усунення становлять основний зміст цієї правової галузі, що відбилося в тому, що у деяких країнах її називають колізійним правом (наприклад, Англія, США, Японія та ін.) Сукупність колізійних норм тієї чи іншої держави складає "колізійне право" цієї держави.

Колізійна норма - це норма, що визначає яке право має застосовуватися до відносин, що виникають в умовах міжнародного спілкування, коли на регулювання таких відносин може претендувати правопорядок країн і потрібно дозволити виникає колізію, підпорядковуючи відносини з іноземним елементом права певної країни. Звідси і назва колізійних норм, які в юридичній літературі визначаються також як конфліктні, відсильні.

Колізійна норма як правило відправляє правоприймача до матеріальних норм відповідної правової системи, сама при цьому не вирішуючи по суті регульоване правовідносини. У зв'язку з цим стає ясно, що оскільки колізійна норма є нормою відсильний характер, то нею можна керуватися тільки разом з якими-небудь матеріально-правовими нормами, до яких вона відсилає, тобто нормами законодавства, вирішальними дане питання. Але незважаючи на те, що ця норма лише вказує закони якої країни підлягають застосуванню її роль не варто недооцінювати, адже разом з матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, колізійна норма висловлює певне правило поведінки для учасників цивільного обороту.

У юридичній літературі значення колізійних норм дається дуже не однозначно. Ряд вчених висловлює думку про те, що ці норми здійснюють достатньо самостійні регулюючі функції. Так, у своїй фундаментальній праці з міжнародного приватного права І. С. Перетерський і С. Б. Крилов стверджують, що "... колізійна норма регулює дозвіл певного питання, але не самостійно, а в сукупності з тим джерелом права, на який вона посилається

М. М. Богуславський, кажучи про роль колізійної норми в сучасному міжнародному приватному праві зазначає, що дана правова норма не тільки відсилає правоприймача до певної правової системи вона також відшукує право, яке найбільш прийнятно для регулювання аналізованих правовідносин.

Зустрічаються також і протилежні погляди, згідно з якими "не можна вважати, що колізійні норми регулюють цивільні правовідносини, ускладнені іноземним елементом, оскільки їх функція полягає тільки в одному - відіслати ці відносини до певної правової системи (своєї або чужої). Вся ж подальша регламентація даних правовідносин відбувається за правилами матеріальних норм цієї системи"

Особливість застосування колізійних норм відбивається у наявності специфічного колізійного методу правового регулювання, не характерного для жодної іншої галузі права. Колізійно-правовий метод являє собою сукупність прийомів і засобів законодавчого розмежування при застосуванні власного (національного) та іноземного цивільного законодавства. Зазначене розмежування здійснюється виданням законотворчим органом особливих колізійних норм.

Колізійних спосіб регулювання здійснюється в двох правових формах: національно-правової, шляхом видання національних колізійних норм, розроблених державою у своєму праві самостійно, і в міжнародно-правовий, у вигляді уніфікованих колізійних норм, розроблених державами спільно у міжнародних угодах. Колізійне регулювання у міжнародних угодах має місце в тих випадках, коли відповідне ставлення може бути врегульовано безпосередньо і при цьому внутрішні колізійні норми зацікавлених держав значною мірою різняться. Метою укладення міжнародного договору колізійного характеру є максимальне забезпечення так званого міжнародного відповідності судового рішення, тобто такої ситуації за якої судове рішення буде ідентичним (заснованим на ідентичних колізійних принципах) незалежно від того, в якій країні це судове рішення винесено.

Вітчизняна доктрина надає сторонам, учасникам цивільних відносин з іноземним елементом, самим вибирати право тієї чи іншої країни, яке буде застосовано у разі виникнення спорів між цими сторонами. Так, наприклад, у статті 166 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31 травня 1991 року (далі Основ), що є колізійною нормою, що застосовується до зобов'язань за зовнішньоекономічними угодами, встановлено, що права і обов'язки сторін по таких угодах визначаються за правом країни , обраному сторонами при вчиненні правочину, або в силу наступного угоди. Однак на практиці при вирішенні питання про вибір застосовного права нерідко виникають труднощі, тому що кожна зі сторін прагне передбачити застосування до угоди права своєї країни і негативно ставиться до "чужого" праву. Це пояснюється тим, що сторони турбує не стільки зміст самого іноземного права, скільки питання чисто психологічного характеру: невідомість, регулювання і застосування на іноземній мові і т.п. У таких випадках сторони або взагалі опускають питання про застосовне право в угоді чи передбачають застосування права третьої країни, "нейтральної". Наприклад, в експортному контракті російська і англійська фірма можуть передбачити застосування шведського або німецького матеріального права. У тому випадку якщо сторони взагалі не вирішили питання про застосовне право, то суд або арбітраж, розглядають суперечка сторін, будуть застосовувати колізійну норму, яку вони вважатимуть застосовувану до суперечки, і така норма дозволить вирішити питання про те, право якої країни буде регулювати відносини сторін по угоді.

У статті 15 Закону РФ "Про міжнародний комерційний арбітраж" говориться, що третейський суд вирішує спір згідно з такими нормами права, які обрали сторони. Будь-яка вказівка на право або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм. При відсутності вказівки сторін суд застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними. У всіх випадках застосовуються умови договору з врахуванням торгових звичаїв, застосовних до угоди.

Наприкінці цього питання зазначимо, що колізійні норми у вітчизняній правовій системі міститися тільки в федеральному законодавстві. Колізійні норми, джерелами яких є федеральні закони, належать до федерального колізійного права, яке відповідно до пункту «п» ст.71 Конституції РФ перебуває у віданні Російської Федерації. Колізійні норми містяться в міжнародних договорах діють тільки після ратифікації цих договорів Державною Думою, яка фактично надає їм юридичну силу федерального закону. На даний момент у вітчизняному законодавстві відсутній єдиний кофікаційний правовий акт, який містить норми, які б регулювали цивільно-правові відносини з іноземним елементом. Колізійні норми містяться в різних міжнародних договорах, кодексах і федеральних законах, що ускладнює діяльність правоприймача щодо застосовуваного права до вказаних правовідносин. У цих умовах прийняття Третьої частини Цивільного кодексу РФ могло б стати важливим кроком на шляху уніфікації колізійних норм міжнародного приватного права.

Структура колізійних норм

Колізійні норми є найбільш складними нормами, які застосовуються в міжнародному приватному праві. Щоб розібратися в чому ж їх специфіка необхідно розглянути структуру колізійної норми, яка володіє цілим рядом характерних особливостей.

Кожна колізійна норма складається з двох елементів: обсягу і прив'язки. Обсяг колізійної норми свідчить про відносини громадянсько-правового характеру, до яких ця норма застосовується, а прив'язка - це вказівка на закон (правову систему), який підлягає застосуванню до цього виду відносин. Так, в колізійній нормі "відносини з спадкоємства визначаються за правом країни, де спадкодавець мав постійне місце проживання" (п.1 ст.169 Основ 1991р.) Обсяг норми позначається словами "відносини з спадкоємства", а її прив'язка виявляється у критерії останнього постійного місце проживання спадкодавця. У другій колізійній нормі - "цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за правом країни, громадянином якої він є" (п.2 ст.160 Основ 1991р.). Обсяг і прив'язку норми становлять відповідно свідчення про цивільну дієздатність іноземного громадянина і, громадянином якої він є.

Розглянемо елементи норми докладніше.

Обсяг колізійної норми відбиває ту різноманітність суспільних відносин, які виникають в процесі міжнародних контактів громадян і юридичних осіб. Ці відносини неможливо підпорядкувати дії лише обмеженого числа колізійних норм, вони потребують диференціації з урахуванням сфери їх дії, яку визначає обсяг колізійної норми. Треба відзначити, що така диференціація обсягу колізійної норми властива практично всім сучасним правовим системам, і в міру розвитку міжнародного приватного права вона стає все більше детальної. Як правило, обсяг колізійної норми визначається за допомогою обрання одного з інститутів цивільного права (громадяни, юридичні особи, власність та інші речові права, договори та їх окремі види, позадоговірні зобов'язання, спадкування тощо), сімейного права (шлюб, опіка, усиновлення) і т.п. Поступово в цій системі з'являються нові правові інститути, зумовлені розвитком міжнародного обігу, наприклад, інтелектуальна власність, чи потребами створення особливого правового режиму, наприклад, договори зі споживачами. На даний момент в рамках названих і досить великих правових інститутів здійснюється подальша диференціація обсягу колізійних норм, особливо стосовно до тих з них, які містять різнорідні субінститути. Стає зрозуміло, що для численних субінститутів інтелектуальної власності не може бути введена єдина колізійна прив'язка, а спадкування рухомого і нерухомого майна має бути підпорядковане різним правопорядку з урахуванням місця знаходження майна. Однак іноді виправдана диференціація обсягу колізійних норм і в рамках як порівняно вузьких інститутів, зокрема окремих договорів. Ілюстрацією може служити договір перевезення, який у міжнародному сполученні виконується на території кількох країн і вимагає застосування для процедур відправлення і прибуття норм транспортного права відповідних країн, хоча істота самого договору може підкорятися праву та іншої країни.

Другим основним елементом колізійної норми (як було вказано вище) є прив'язка, яка вказує, право якої країни підлягає застосуванню до розглянутого правовідношення чи їх групі. Це найбільш важливий елемент колізійної норми, бо уживане право визначає кінцеві результати правового регулювання. А так як регламентація одних і тих самих правовідносин у багатьох державах різна, то від того яка правова оцінка буде дана правоприймачем залежить результат справи. Наведемо приклад.

Зустрічаються випадки, коли на території держави укладають договір, скажімо, про спільну господарську діяльність громадянин цієї держави і громадянин іншої. Припустимо, що громадянин іншої держави не виконує свої зобов'язання. Громадянин держави на чиїй території був укладений договір подає позовну заяву до суду. У результаті розгляду справи з'ясовується, що за законом держави, де проживає відповідач, не виконав зобов'язання за договором, він ще не досяг віку правової дієздатності. Отже, питання про дійсність договору може бути вирішено по-різному. Формулювання колізійної прив'язки здійснюється у двох формах. Можлива вказівка як застосовного права на право певної країни. Таким зазвичай є право країни, в якій прийнята дана колізійна норма. Але можливо і вказівку загальної ознаки, на підставі якого визначається уживане право. Такі загальні ознаки зводяться до 6 формул прикріплення (дана назва іноді використовується в юридичній літературі, позначаючи колізійну прив'язку), що мають короткі латинські позначення:

а) особистий закон учасників відносин (закон громадянства, закон національності юридичної особи, закон місця проживання або місцезнаходження) - lex personalis;

б) закон місця знаходження майна - lex rei sitate;

в) закон місця здійснення акта (правомірного - при угодах, неправомірного - при делікти) - lex loci actus;

г) закон місця здійснення діяльності - lex loci activitis;

д) закон суду (арбітражу), який вирішує спір, - lex fori;

е) закон, з яким дане відношення найбільш тісно пов'язано, - lex causae.

Зустрічаються також і деякі інші формули прикріплення, наприклад закон валюти боргу, закон прапора, закон укладення шлюбу і т.д. Однак такі спеціальні прив'язки не змінюють загальної картини. Вищеназвані формули прикріплення так чи інакше враховують юридичну і фактичну зв'язок відповідних відносин із правом країни, яке буде застосовуватися до них. Щоправда, трапляються випадки невиправданого підпорядкування відносин з іноземним елементом нормам власного права, що пояснюється прагненням розширити рамки застосування свого права і полегшити діяльність та захист прав власних юридичних і фізичних осіб. Прив'язка колізійної норми не може бути довільною і у вирішальній мірі залежить від змісту її обсягу. Між цими елементами існують певні зв'язки, про що свідчить все більш широке визнання доцільності звернення до колізійної формулою, яка відсилає до права країни, з яким дане відношення найближче пов'язано. Деякі колізійні прив'язки можуть використовуватися тільки для визначення групи відносин. Наприклад, особистий закон придатний для визначення правового статуту суб'єктів міжнародного приватного права, а закон перебування речі - для речових прав на майно, закон місця вчинення акту - для правовідносин, які виникають в силу такого акту. До числа колізійних прив'язок іноді відносять так звану автономію волі, в силу якої ставлення може бути підпорядковане праву, обраному учасниками цього відношення. Проте таке ототожнення схожих, але в той же час різних правових інститутів не видається правильним. Автономія волі не вид колізійної прив'язки, а самостійний інститут міжнародного приватного права, що має більш широке значення і специфічні риси та умови застосування. Автономія волі, це скоріше своєрідна правова передумова для визначення колізійної прив'язки і спосіб її фіксації.

Довгий час в юридичній літературі переважала думка, що в структурі колізійної норми виділяються лише два елементи - обсяг і прив'язка, проте в останні роки набула поширення точка зору, згідно якої в структурі колізійної норми може бути виділена ще й гіпотеза, під якою розуміються умови застосування даної колізійної норми. Гіпотеза закладена практично в кожній колізійної нормі, так як вона логічно необхідна для застосування будь-якого нормативного припису. Але у зв'язку з тим, що в багатьох випадках така гіпотеза очевидна або ж є частиною обсягу колізійної норми - в особливому словесному її виділенні немає необхідності. Однак у міру вдосконалення цивільно-правових зв'язків та розвитку колізійного права в інтересах досягнення більш точних і гнучких правових рішень виникає необхідність спеціально відобразити в колізійної нормі умови її застосування. Прикладом може послужити стаття 8 Гаазької Конвенції про право, щодо договорів міжнародної купівлі - продажу товарів від 22 грудня 1986 року, призначена для заміни Гаазької Конвенції від 15 червня 1955 років.8 Згідно з цією статтею до договору купівлі-продажу, оскільки сторони не обрали право, застосовується право країни, де на момент укладання договорів продавець мав місце своєї діяльності, за умови що: а) переговори велися і договір був укладений в присутності сторін у цій країні, або б) договір прямо передбачає, що продавець повинен виконати своє зобов'язання поставити товар цій країні, або в) договір був укладений в основному на умовах покупця і у відповідь на пропозицію покупця до третіх осіб призначити ціну. Таким чином в наведених колізійних нормах очевидна наявність спеціальних умов їх застосування, які й утворюють гіпотезу норми. З вищевикладеного випливає, що колізійна норма володіє таким складовим елементом класичної (логічної) норми права, як гіпотеза, яка може представляти собою: а) спеціально сформульовані законодавцем умови застосування колізійної норми; б) передбачену законодавцем можливість вибору застосовуваного права сторонами, що обмежує дію колізійної норми в таких випадках (принцип автономії волі сторін), в) універсальне умова застосування колізійної норми - наявність у приватному правовідносинах іноземного елемента. Залишається відкритим питання про наявність санкції в колізійній нормі.

У вітчизняній юридичній літературі це питання висвітлюється вкрай рідко. Особливий інтерес викликає позиція відомого російського вченого О. Н. Садикова, в якій стверджується, що санкція колізійної норми являє собою передбачену цивільно-правовим законом можливість визнання угоди недійсною, приведення сторін у початкове положення, відшкодування збитків і т.п. Ця точка зору є досить суперечливою. Справа в тому, що колізійна норма, метою якої є вказівка на правову систему підлягає застосуванню, адресована не сторонам цього цивільно-правового відношення, а безпосередньо правоприймачу. Отже, такі цивільно-правові санкції, як визнання угоди недійсною, відшкодування збитків і т.д. не можуть бути наслідками порушення колізійної норми, в силу того, що норма не адресована власне сторонам правовідносини. Сторони не можуть порушити колізійну норму, тому наслідки її порушення не повинні лягати на них. У цьому сенсі порушити колізійну норму може тільки суд, у разі незастосування або неправильного застосування норм матеріального права при питанні про вибір правової системи підлягає застосуванню в даному правовідношенні. Тому на наш погляд, санкцію колізійної норми слід сформулювати лише як можливість скасування судового рішення у разі її недотримання. В даний час у сучасній правовій доктрині з'явилася позиція передбачає наявність у структурі колізійної норми диспозиції правової норми. Диспозиція колізійної норми представляється як правило поведінки для правозастосовчого органу, що безпосередньо формулюється законом і вказує на відповідну до конкретного частноправового відношення правову систему. Причому саме правило поведінки на думку автора складається з двох органічно взаємопов'язаних частин: обсягу і прівязкі. Таким чином пропонується змінити традиційний погляд, що довго існував в юридичній літературі на колізійну норму як на суто специфічне явище, що не володіє ознаками і структурою звичайної норми права.

Виходячи з вищевикладеного стає очевидно, що структура колізійної норми міжнародного приватного права, на сучасному етапі зазнала досить великі зміни. Якщо в радянській правовій доктрині переважала думка про двучленну будову колізійної норми (обсягу і прив'язки), то зараз все більше вчених схиляються до того, що необхідно виділити окремий третій елемент - гіпотезу колізійної норми, під якою розуміються умови, при наявності яких дана колізійна норма підлягає застосуванню.

Види колізійних норм

Колізійні норми міжнародного приватного права численні і досить різноманітні. Існує безліч критеріїв, за якими можна розділити їх на види. Ці відмінності відображають особливості окремих груп відносин, що виникають у процесі міжнародних контактів, і мають важливе значення в процесі застосування цих норм на практиці. Перш за все необхідно розрізняти колізійні норми, встановлені національним законодавством передбачені міжнародними договорами, спрямованими на досягнення міжнародно-правової уніфікації. Їх відмінність проявляється як у сфері їх дії, так і порядок застосування. Сфера дії колізійних норм, встановлених міжнародними договорами, значно ширше, оскільки вони застосовуються всіма учасниками таких договорів. А відмінності правозастосовних органів і особливості правозастосовчої практики ще більш істотно посилюють їх відмінність, яке має місце навіть при повному тотожність редакції цих норм.

Проте наявність норм внутрішнього законодавства і норм міжнародно-правових договорів зовсім не веде до так званої "двоїстості" джерел, а отже і норм міжнародного приватного права, оскільки це неминуче призведе до нехтування нормами міжнародно-правових договорів на користь внутрішнього законодавства. Система норм міжнародного приватного права, що на нашу думку видається більш правильним, за своїм характером суто національна. Адже норми міжнародно-правових договорів діють на території держави лише після їх введення у внутрішню систему законодавства, яке здійснюється, як правило, шляхом ратифікації.

Найбільш суттєвою є класифікація за формою колізійної прив'язки. За цією ознакою розрізняють односторонні і двосторонні колізійні норми. Одностороння - це така норма, прив'язка якої прямо називає право країни, що підлягає застосуванню (російське, німецьке, шведське та ін.). Одностороння норма, як правило, свідчить про застосування права своєї країни. Так, наприклад, згідно з ч.1 ст.165 Основ 1991 р. форма угод з приводу будівель, що знаходяться на території Російської Федерації, у всіх випадках визначається за російським законом. Найбільш поширеними все ж є двосторонні норми. Прив'язка двосторонньої колізійної норми не називає право конкретної держави. Для неї характерна наявність загальної ознаки, за допомогою якого вибирається право. Прикладом у цьому випадку буде норма ч.1 ст. 169 Основ 1991р., в якій вказано, що відносини з спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Її прив'язка формулює загальний ознака: "останнє постійне місце проживання спадкодавця". Вибір права тут буде залежати від фактичних обставин: якщо померлий проживав постійно, наприклад, у Швеції, то слід застосувати до спадкових відносин шведське право, якщо померлий проживав у Росії - то підлягає застосуванню норма російського права. Отже, використовуючи одну і ту саму ознаку, можна прийти до різного результату і вибрати або власне або іноземне право.

За способом регулювання колізійні норми поділяються на імперативних, диспозитивні, і альтернативні.

Імперативні - це норми, які містять категоричні розпорядження, що стосуються вибору права і які не можуть бути змінені на розсуд сторін цивільних правовідносин (попередній приклад про успадкування).

Диспозитивні - це норми, які, встановлюючи загальне правило про вибір права, залишають сторонам можливість відмовитися від нього, замінити іншим правилом. Диспозитивні норми діють лише остільки, оскільки сторони своєю угодою не встановили іншого правила. Наприклад, ч.2 ст.166 Основ 1991р. передбачає, що до договорів про виконання будівельних, монтажних та інших робіт з капітального будівництва застосовується право країни, де така діяльність здійснюється або створюються передбачені договором результати, якщо інше не встановлено угодою сторін.

Альтернативні - це норми, які передбачають кілька правил щодо вибору права для цього, тобто зазначеного в обсязі цієї норми, приватного правовідносини. Правозастосовні органи, а так само сторони можуть застосувати будь-яке з них (іноді в нормі встановлюється певна послідовність у застосуванні цих правил). Проте достатньо, щоб приватні правовідносини було дійсним однієї з встановлених правил.

Виходячи із значення колізійних норм виділяють: генеральні (основні) і субсидіарні (додаткові). Генеральна - це норма, формулює головне правило вибору права, призначеного для переважного застосування. Субсидіарна - норма, формулює ще одне або декілька правил вибору права, тісно пов'язаних з головним. Вона застосовується тоді, коли головне правило з яких-небудь причин не було застосовано, або виявилося недостатнім для встановлення компетентного правопорядку.

У залежності від кількості прив'язок колізійні норми поділяються на однозначні і кумулятивні. До однозначним відносяться колізійні норми містять одну прив'язку, яка вказує на право тієї країни, норми якого підлягають застосуванню до розглянутого правовідносин. Однак іноді колізійні норми можуть містити дві або три колізійні прив'язки. У цьому випадку має місце кумулятивна прив'язка. Так, наприклад, в п.1 ст. 165 Основ 1991 р. закріплено, що форма угоди, що здійснюються за кордоном, підпорядковується законові місця її укладення, проте угода не може бути визнана недійсною внаслідок недотримання форми, якщо дотримані вимоги права Росії. Кумулятивні прив'язки також спрямовані на надання зацікавленим сторонам більш повної правового захисту, і тому їх використання у правозастосовчій практиці представляється доцільним.

Існує як і розподіл колізійних норм у залежності від складності правовідносин на загальні та спеціальні. Загальні колізійні норми вказують право, що застосовується до даного відносини (визначають його статут), а спеціальні колізійні норми фіксують правопорядок, який можна застосовувати для вирішення додаткових питань, що виникають у процесі реалізації цього відносини (дієздатність сторін, форма угоди, способи забезпечення виконання, порядок приймання виконання). Необхідність використання системи загальних і спеціальних колізійних норм проявляється при розгляді договорів, що виконуються на території кількох країн, наприклад договори перевезення. Природно, що правила пред'явлення вантажів до перевезення і порядок їх видачі в країні призначення не можна підпорядкувати єдиному правопорядку.

Таким чином, розмежування загальних і спеціальних колізійних норм ґрунтується не на їх структурно-правових особливостях, а відображає відмінності у сфері їх дії (обсязі): перші спрямовані на визначення загального режиму, другі - враховують особливості спеціальних питань.

Зустрічаються також колізії особливого роду, які різняться: за дією в просторі (міжнародні, міжобласні), що застосовуються в тих випадках, коли в рамках однієї держави існування самоврядних територій або державних утворень, що мають своє власне законодавство; про особливості національних правових систем: інтерперсональні, що у тих країнах, де немає єдиної правової системи та вихідні не з державних і територіальних відмінностей у правових системах, а з відмінностей, що стосуються особи, приналежності до тієї або іншої релігії, національності, раси тощо; інтертемпоральні означають колізії, виникають з наявності норм, прийнятих за одним і того ж питання у відповідній країні в різний час, які передбачають регулювання одних і тих же приватноправових відносин і т.д.

3. Основні типи колізійних прив'язок які застосовуються щодо визначення права, що має застосовуватися до позадоговірних зобов'язань

Внаслідок того, що колізійні норми міжнародного приватного права численні і досить різноманітні, наукою виділяється безліч критеріїв, за якими можна розділити їх на види. Ці відмінності відображають особливості окремих груп відносин, що виникають у процесі міжнародних контактів, і мають важливе значення в процесі застосування цих норм на практиці.

Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив'язки. За цією ознакою розрізняють односторонні і двосторонні колізійні норми. Одностороння - це така норма, прив'язка якої прямо називає право країни, що підлягає застосуванню (російське, німецьке, шведське і т.д.). Прив'язка двосторонньої колізійної норми допускає застосування як права країни суду, так і іноземного права, прив'язка ж односторонньої колізійної норми обмежується лише одним «напрямом», найчастіше вказуючи на застосування судом «свого» права. До односторонніх належать правила п. 2 і 3 ст. 1195, п. 3 ст. 1197, ст. 1200, п. 2 ст. 1209, п. 2 ст. 1213.атакжеабз.2п. 1ст. 1224 ЦК РФ в частині спадкування нерухомого майна, яке внесено до державного реєстр в Російській Федерації.

На основі односторонніх норм склалося французьке колізійне право. Рідше до односторонніх нормам звертаються міжнародні договори. Більш типова двостороння колізійна норма. Прив'язка двосторонньої колізійної норми не називає право конкретної держави. Для неї характерна наявність загальної ознаки, за допомогою якого вибирається право. Тому прив'язку двосторонньої норми називають формулою прикріплення.

З урахуванням того, що односторонні норми часто не відповідають потребам регламентації всього різноманіття приватноправових відносин міжнародного характеру, сучасні кодифікації міжнародного приватного права відмовляються від використання односторонніх колізійних норм в якості базових правил для вибору компетентного правопорядку. Однак це не означає, що односторонні норми перестали існувати. Вони продовжують грати важливу роль в системі колізійних норм або в якості додаткових, уточнюючих прив'язок, або коли з їх допомогою захищаються особливо важливі інтереси держави, що вимагають застосування вітчизняного права.

Також необхідно розрізняти колізійні норми, встановлені національним законодавством передбачені міжнародними договорами, спрямованими на досягнення міжнародно-правової уніфікації. Їх відмінність проявляється як у сфері їх дії, так і порядку застосування.

Сфера дії колізійних норм, встановлених міжнародними договорами, значно ширше, бо вони застосовуються всіма учасниками таких договорів. А відмінності правозастосовних органів і особливості правозастосовчої практики ще більш істотно посилюють їх відмінність, яке має місце навіть при повному тотожність редакції цих норм. Однак наявність норм внутрішнього законодавства і норм міжнародно-правових договорів зовсім не веде до так званої "подвійності" джерел, а отже і норм міжнародного приватного права, оскільки це неминуче призведе до нехтування нормами міжнародно-правових договорів на користь внутрішнього законодавства. Система норм міжнародного приватного права, що на нашу думку видається більш правильним, за своїм характером суто національна. Адже норми міжнародно-правових договорів діють на території держави тільки після їх введення у внутрішню систему законодавства, яке здійснюється, як правило, шляхом ратифікації.

За способом регулювання колізійні норми поділяються на імперативні, диспозитивні, і альтернативні. Імперативні - це норми, які містять категоричні приписи щодо вибору права і які не можуть бути змінені на розсуд сторін громадянського правовідносини (попередній приклад про спадкуванні).

Диспозитивні - це норми, які, встановлюючи загальне правило про вибір права, залишають сторонам можливість відмовитися від нього, замінити іншим правилом. Диспозитивні норми діють лише остільки, оскільки сторони своєю угодою не встановили іншого правила.

Диспозитивність проявляється в таких формулюваннях, як «сторони можуть», «якщо інше не встановлено угодою сторін» та ін. Наприклад, п. 3 ст. 1219 ЦК передбачає: «Після скоєння дії або настання іншої обставини, що спричинили заподіяння шкоди, сторони можуть домовитися про застосування до зобов'язання, яке з'явилося внаслідок заподіяння шкоди, права країни суду», тобто права держави, суд якого розглядає справу.

Альтернативні - це норми, які передбачають кілька правил щодо вибору права для даного, тобто зазначеного в обсязі цієї норми, приватного правовідносини. Приклад норми такого роду представлений ст. 163 Основ 1991. Правозастосовні органи, а так само сторони можуть застосувати одну з них (іноді в нормі встановлюється певна послідовність у застосуванні цих правил). Однак досить, щоб приватне правовідношення було дійсним по одного з встановлених правил. Слід звернути увагу на те, що альтернативність відноситься тільки до прив'язки - у ній може бути сформульовано декілька правил вибору права для одного виду приватного правовідносини, зазначеного в об'ємі. Якщо в нормативному тексті є кілька об'ємів (наприклад, один вил приватного правовідносини, але диференційований з яких-небудь додаткових умов), то в такому тексті буде вже стільки колізійних норм, скільки сформульовано обсягів (до кожного з них сформульована своя прив'язка). Тому аналіз таких колізійних норм буває непростим.

У складній альтернативної колізійної нормі альтернативні прив'язки підпорядковані між собою. Виходячи із значення колізійних норм виділяють: генеральні (Основні) і субсидіарні (додаткові). Генеральна - це норма, що формулює головне правило вибору права, призначеного для переважного застосування. Субсидіарна - норма, формулює ще одне або кілька правил вибору права, тісно пов'язаних з головним. Вона застосовується тоді, коли головне правило з яких-небудь причин не було застосовано, або виявилося недостатнім для встановлення компетентного правопорядку.

Залежно від кількості прив'язок колізійні норми діляться на однозначні і кумулятивні. До однозначних відносяться колізійні норми, що містять одну прив'язку, яка вказує на право тієї країни, норми якого підлягають застосуванню до розглянутого правовідносин. Однак іноді колізійні норми можуть містити дві або три колізійні прив'язки. У цьому випадку має місце кумулятивна прив'язка. Кумулятивні прив'язки (приклади: п. 1 ст. 1209 та п. 2 ст. 1224 ЦК РФ) також спрямовані на надання зацікавленим сторонам більш повної правового захисту, і тому їх використання у правозастосовчій практиці представляється доцільним.

Існує так само поділ колізійних норм залежно від складності правовідносин на загальні та спеціальні. Загальні колізійні норми вказують право, що застосовується до суті даного відносини (визначають його статут), а спеціальні колізійні норми фіксують правопорядок, застосовний для вирішення додаткових питань, що виникають в процесі реалізації даних відносин (дієздатність сторін, форма угоди, способи забезпечення виконання, порядок приймання виконання). Необхідність використання системи загальних і спеціальних колізійних норм проявляється при розгляді договорів, виконуваних на території декількох країн, наприклад договори перевезення. Природно, що правила пред'явлення вантажів до перевезення і порядок їх видачі в країні призначення не можна підпорядкувати єдиному правопорядку. Таким чином, розмежування загальних і спеціальних колізійних норм ґрунтується не так на їх структурно-правові особливості, а відображає відмінності у сфері їх дії (обсязі): перші спрямовані на визначення загального режиму, другі - враховують особливості спеціальних питань.

Зустрічаються також колізії особливого роду, які розрізняються: за дією в просторі (Міжнародні, міжобласні), застосовувані в тих випадках, коли в рамках одного держави можливе існування самоврядних територій або державних утворень, що мають своє власне законодавство; по особливостям національних правових систем: інтерперсональні, існуючі в тих країнах, що розвиваються, де немає єдиної правової системи та вихідні не з державних і територіальних відмінностей у правових системах, а з відмінностей, що стосуються особи, приналежності до тієї чи іншої релігії, національності, раси і т.д.; інтертемпоральні, що означають колізії, що виникають з наявності норм, прийнятих по одному і тому ж питанню у відповідній країні в різний час, передбачають регулювання одних і тих же приватноправових відносин і т.д.

Однак у зв'язку з обмеженістю обсягу роботи, а також не достатньою значимістю у системі міжнародного приватного права ми докладно їх розглядати не будемо. Ускладнення колізійних норм є тенденцією розвитку колізійного права, пов'язаної із загальною метою-з усуненням прогалин у правовому регулюванні приватних правовідносин міжнародного характеру. Асоціації колізійних норм широко застосовуються і в міжнародних конвенціях.

Размещено на http://www.allbest.ru/