Звернення громадян як спосіб забезпечення законності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З дисципліни

Адміністративне право

На тему: «Звернення громадян як спосіб забезпечення законності»

План

Вступ

1. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні

2. Порядок розгляду звернень громадян

3. Відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Законність і дисципліна - основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов'язкові риси. Вони невід'ємні одна від одної. Законність можлива тільки при суворому дотриманні дисципліни усіма фізичними і юридичними особами, а дисципліна, в свою чергу, обумовлюється рамками закону. В юридичній науці під законністю розуміється «неухильне виконання законів та відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями».

У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо. Вона міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України, і формулюється, як правило, згідно із законом і заснована на ньому.

Одним із найважливіших заходів щодо забезпечення законності є нагляд прокуратури. Особливим способом забезпечення законності є звернення громадян.

Про актуальність зазначеного вище питання свідчить постійна увага до нього як з боку органів державної влади, так і з боку вітчизняних і зарубіжних науковців і практиків, зокрема: В.Б. Авер'янов, Н.В. Александрова, О.М. Бандурка, С.Т. Гончарук, Р.А.Калюжний, С.П. Кисіль, В.І. Полюхович, В.П. Столовий, М.М. Тищенко.

Мета курсової роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу теоретичних розробок, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду визначити сутність, особливості та процедури провадження зі звернень громадян, сформулювати науково обґрунтовані пропозиції щодо його удосконалення.

1. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні

законність прокуратура звернення громадянин

Звернення громадян -- викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Типи звернень

· Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюється нарада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя.

· Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією чи чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих Рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

· Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями / бездіяльністю /, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

Форми звернення:

· усне (викладене громадянином і записане посадовою особою на особистому прийомі)

· письмове, надіслане поштою або передане громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Звернення може бути подано:

· окремою особою (індивідуальне);

· групою осіб (колективне).

У сфері функціонування виконавчої влади законність ґрунтується на таких принципах:

- загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, посадових осіб та громадян;

- єдності законності - однозначного розуміння і застосування законів на всій території держави;

- неприпустимості протиставлення законності і доцільності.

Громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Стаття 40 Конституції України усім громадянам України надає право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Законність і дисципліну в державному управлінні забезпечують трьома основними способами -- проведенням контролю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. Проте цим конкретним юридично значущим діям передує утворення певного економічного підґрунтя правомірної поведінки членів суспільства, переконання, яке виявляється в попередженні, роз'ясненні, вихованні, а також в утворенні певних моральних стимулів законослухняної поведінки суб'єктів державного управління. Їх також слід розглядати як способи забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні.

Діяльності щодо забезпечення законності надають державно-правового характеру, а органи, що її здійснюють (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення тощо), наділяють юридично-владними повноваженнями. Таку діяльність вважають способами забезпечення законності. Кожний із цих способів має притаманні тільки йому риси, закріплені відповідними нормативними актами, та реалізується за допомогою спеціальних методів. Разом з тим, ці способи пов'язані між собою єдністю мети -- забезпечити суворе додержання вимог законності й дисципліни всіма суб'єктами державного управління.

Забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні досягається в процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів і дисципліни; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій; притягненні до відповідальності та покаранні осіб, винних у порушенні законності й дисципліни; створенні атмосфери невідворотності покарання за порушення вимог законності й дисципліни; вихованні працівників апарату управління в дусі суворого додержання наявних правил. Цим забезпечують додержання законності кожною ланкою державного управління, кожним службовцем з метою організації їх чіткої роботи, підтримання державної дисципліни, а також охорону й захист прав і свобод громадян, інтересів юридичних осіб у повсякденній діяльності апарату управління.

Контроль -- основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів державного управління. Без організації та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. Контроль також є одним із основних дисциплінуючих чинників поведінки громадян. У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство, соціально-культурну, адміністративно-політичну діяльність, міжгалузеве державне управління. Саму контрольну діяльність здійснюють шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів тощо.

Контроль можна класифікувати: за органами, які його здійснюють; за сферою діяльності, яка підлягає контролю; за формами його проведення.

Контроль здійснюють:

1) органи законодавчої влади (Верховна Рада України);

2) Президент України та його Адміністрація;

3) представницький орган АРК -- Верховна Рада АРК;

4) органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, місцева державна адміністрація, адміністрація підприємств, установ, організацій;

5) судові органи (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, арбітражні суди);

6) спеціальні контролюючі органи -- державні інспекції та служби (пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба тощо);

7) органи місцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи).

За сферою діяльності, яка підлягає контролю, контроль поділяють на відомчий, міжвідомчий і над (або поза) відомчий.

Відомчий контроль здійснюють міністерства та відомства всередині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим або просто внутрішнім контролем). Такий контроль тісно пов'язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами й відомствами. Загальні питання його організації та проведення регулює Порядок здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю. Відповідно до цього акта в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади створюються і функціонують самостійні внутрішньовідомчі контролюючі структури -- контрольно-ревізійні підрозділи, завданням яких є перевірка фінансово-господарської діяльності підпорядкованих їм державних (казенних) підприємств, установ і організацій. Порядок організації і проведення ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій визначається інструкціями, які затверджують керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням із Головним контрольно-ревізійним управлінням України (далі -- ГоловКРУ).

Здійснюючи керівництво відповідними сферами управління, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції видають акти, організовують і контролюють їх виконання. Повноваження цих органів, у тому числі й контрольні, закріплено в законах, положеннях про відповідні міністерства й відомства, управління (відділи) місцевих органів державної виконавчої влади, статутах державних підприємств, установ і організацій. У міністерствах і відомствах для здійснення контрольних функцій утворюють відомчі інспекції, групи. Контрольні повноваження покладають також на юридичні служби та юрисконсультів.

Сутність міжвідомчого контролю полягає в тому, що його здійснює орган міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов'язкових правил, які діють у відповідній сфері.

Першою особливістю міжвідомчого контролю є те, що він виключає підпорядкованість, тобто здійснюється органом іншої відомчої належності. Друга особливість такого контролю полягає в тому, що коло питань, яке має право перевіряти орган міжвідомчого контролю, є вузьким, спеціальним, тобто прив'язане до завдань, які стоять перед цим органом. До міжвідомчого контролю слід віднести й контроль з боку різних спеціалізованих державних інспекцій, служб, комісій, комітетів, управлінь тощо, які структурно входять до складу відповідних міністерств чи відомств. Це пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, підрозділи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, митної служби, управлінь цивільної авіації та ін. Згідно з наданими їм повноваженнями вони здійснюють контроль за додержанням загальнообов'язкових правил у різних сферах діяльності -- промисловості, сільському господарстві, транспорті, охороні природи тощо.

Надвідомчий контроль здійснюють органи загальної компетенції -- Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації з питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва, незалежно від відомчого підпорядкування об'єктів контролю.

Ще однією характерною рисою зазначених видів контролю є те, що тільки за результатами відомчого й надвідомчого контролю винну особу можна притягнути до дисциплінарної відповідальності за тих обставин, що перевірки здійснюють вищі посадові особи, які наділено правом прийому на роботу. Результатом проведення міжвідомчого контролю може стати притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Контроль здійснюють у формі перевірок (обстеження й вивчення окремих напрямів фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складають довідку або доповідну записку), ревізій (документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за наслідками якої складають акт), витребування звітів тощо.

Контроль слід відрізняти від близького до нього виду державної діяльності -- нагляду, хоча вони мають деякі спільні ознаки. Їх поєднують єдина мета -- забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, форми здійснення роботи -- перевірки, витребування звітів, пояснень тощо, обов'язковість вказівок. Але контроль, на відміну від нагляду, проводиться повсякденно й безперервно широким колом органів. Нагляд же здійснює єдиний державний орган -- прокуратура. (Санітарний, пожежний нагляд і деякі інші види діяльності неточно називаються наглядом. Насправді ж -- це контроль.) Різна у них і нормативна база. Головне ж, чим відрізняється контроль від нагляду, -- це те, що контролюючий орган має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного об'єкта (іноді підміняючи собою керівний орган цього об'єкта) й самостійно притягувати правопорушників до юридичної відповідальності, в той час як прокуратуру позбавлено таких можливостей. Наприклад, органи пожежного, санітарного нагляду, ветеринарного контролю можуть прийняти рішення про призупинення (за наявності підстав для цього) роботи підконтрольного їм об'єкта до усунення виявлених ними правопорушень. Такі їх дії фактично прирівнюються до управлінської діяльності адміністрації цих об'єктів або вищих відносно них органів. Крім того, вони можуть самостійно притягати до адміністративної відповідальності винних у порушенні правил посадових осіб об'єктів, експлуатацію яких призупинено.

Прокуратура, здійснюючи нагляд, тільки ставить питання про усунення виявлених нею порушень законодавства. Прокурор приносить протест, вносить припис або подання про усунення порушень закону або виносить постанову про дисциплінарне провадження, провадження в справі про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо винних осіб, але самостійно ніяких конкретних дій щодо ліквідації (припинення) протиправної ситуації не здійснює. Конкретні дії щодо наведення порядку здійснюють компетентні посадові особи -- сама особа, винна у вчиненні правопорушення, або вища посадова особа, яка має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного їй об'єкта.

Слід відзначити, що наведені ознаки, притаманні контролюючим органам і прокуратурі, не завжди представлені в повному обсязі. Чинне законодавство знає випадки, коли контролюючі органи мають наглядові повноваження, а в діяльності прокуратури виявляються елементи контролю. Наприклад, органи внутрішніх справ, здійснюючи адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, не можуть самостійно притягати до відповідальності особу, яка порушує правила адміністративного нагляду (притягає суд (суддя). До речі, в ст. 1 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» законодавець, всупереч назві цього нормативного акта, визначає адміністративний нагляд як систему тимчасових заходів спостереження й контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюють органи внутрішніх справ. Це свідчить про те, що законодавець нечітко проводить межу між цими двома видами діяльності державних органів.

У свою чергу, письмовий припис прокурора про усунення порушень закону згідно зі ст. 22 Закону України «Про прокуратуру» підлягає негайному виконанню, тобто прокурор у цьому разі фактично втручається в оперативну діяльність підприємства, організації, установи, перериваючи протизаконний перебіг подій. Тут законодавець виключає свободу вибору поведінки адресата, що можливо під час застосування прокурором інших форм реагування. Але прокурор, як і раніше, самостійно не може притягти винну посадову особу до відповідальності за невиконання припису.

У спеціальній літературі згадують адміністративний нагляд, до якого відносять діяльність державних інспекцій і служб, виходячи з того, що ця діяльність, на відміну від прокурорського нагляду, має за мету не тільки попередження протиправних дій, усунення причин і умов, що сприяють правопорушенням, а й застосування заходів адміністративного примусу, в тому числі адміністративної відповідальності, в разі виявлення порушень загальнообов'язкових правил у сфері діяльності відповідної інспекції чи служби. Характерним є і те, що інспекції та служби самостійно застосовують адміністративно-примусові заходи відповідно до КпАП, спеціальних законів і положень про адміністративні правопорушення, в межах покладених на них завдань втручаються в оперативну діяльність органів, які перевіряють (призупиняють або забороняють роботу підприємств чи їх окремих підрозділів, агрегатів, використання сировини чи матеріалів, зупиняють операції за рахунками в банках тощо).

Контроль з боку цих органів відрізняється від контролю в загальновизнаному розумінні ще й тим, що державні інспекції і служби не мають права застосовувати заходи дисциплінарної відповідальності.

Отже, контроль можна охарактеризувати як складову частину (елемент) управління, що забезпечує систематичну перевірку виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, додержання дисципліни й правопорядку та полягає у втручанні контролюючих органів у оперативну діяльність підконтрольних органів, наданні їм обов'язкових для виконання вказівок, припиненні, зміні чи скасуванні актів управління, вжитті заходів примусу щодо підконтрольних органів.

Нагляд же має за мету виявлення та попередження правопорушень, усунення їх наслідків і притягнення винних до відповідальності, без права втручатися в оперативну й господарську діяльність піднаглядних об'єктів, зміни чи скасування актів управління.

Звернення громадян є особливим способом забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, який суттєво відрізняється від контролю та нагляду. Відмінність між ними полягає в тому, що ініціаторами перевірок тут виступають не державні утворення (їх посадові особи), а громадяни.

Звертаючись до компетентних органів із заявами та скаргами, вони сигналізують про виявлені ними порушення законності й дисципліни, тим самим дозволяючи повноважним органам розібратися в суті справи, притягнути, якщо на це є підстави, до відповідальності винних. Звернення громадян за захистом своїх прав у компетентні органи є важливим засобом забезпечення їх прав і свобод, законності й дисципліни в цілому.

В юридичній літературі виділяють і громадський контроль, до якого відносять контроль з боку різних громадських угруповань -- профспілок, трудових колективів, партій, рухів тощо, а також окремих громадян. Але й тут також відсутні такі важливі ознаки контролю, як право втручатися в оперативну діяльність підконтрольних і право самостійно притягати винних до правової відповідальності. Водночас слід відзначити, що окремі громадські утворення мають істотні контрольні повноваження.

Право на звернення забезпечує громадянам можливість обстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, участі в управлінні державними і громадськими справами та впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій.

2. Порядок розгляду звернень громадян

Строки розгляду звернень громадян:

1 місяць від дня находження.

15 днів, якщо не потребують додаткового вивчення;

45 днів - якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо.

Подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягнуть за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Питання практичної реалізації громадянами свого права на звернення регулюються:

· Законом України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян»,

· Указом Президента України від 7 лютого 2008 року. N 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»

· «Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів N 348 від 14 квітня 1997 р.

Звернення громадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування мають важливе значення у забезпеченні постійного зв'язку між державою та громадянином, у вирішенні життєво важливих проблем окремої людини і суспільства в цілому, і реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, в процесі побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Вимоги до звернення

Звернення адресуються тим органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім певних випадків, передбачених Законом України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян».

Письмове звернення без зазначення місця проживання громадянина чи адреси юридичної особи, не підписане автором, а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Анонімним визнається, зокрема, звернення в якому:

- відсутні або нерозбірливо вказані прізвище, ім'я, по батькові громадянина, його підпис та адреса;

- не вказано повного найменування юридичної особи, яка звертається, відсутня поштова адреса, підпис та не зазначено посадове становище особи, яка його підписує.

До розгляду господарським судом не приймаються також звернення, в яких містяться нецензурні вирази та які непридатні для читання.

Господарський суд області не розглядає повторні звернення від однієї й тієї самої фізичної чи юридичної особи з одного й того самого питання, якщо перше звернення вирішено по суті, а також звернення громадян, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає голова господарського суду, про що повідомляється заявнику.

Усі звернення (пропозиції, заяви і скарги) громадян та представників юридичних осіб, що надійшли до господарського суду області приймаються та централізовано реєструються загальним відділом (канцелярією) суду у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.1997р. № 348 „Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації” та Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Реєстрація звернень здійснюється у прошитому, пронумерованому та скріпленому підписом голови (заступника голови) господарського суду з відтиском гербової печатки журналі реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян за встановленою формою та в електронному варіанті відповідного журналу.

Колективні звернення громадян реєструються з позначкою “Колективне” на прізвище першого заявника, якому і направляється відповідь.

Письмові пропозиції, заяви і скарги, подані на особистому прийомі, також підлягають централізованій реєстрації у канцелярії господарського суду.

Відповідальний за організацію розгляду звернень громадян і представників юридичних осіб та дотримання термінів виконання визначається резолюцією керівництва суду.

Посадові особи господарського суду зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно розглядати пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги громадян та представників юридичних осіб, перевіряти викладені в них факти, приймати відповідні рішення, своєчасно вживати заходів до усунення допущених порушень та повідомляти заявників про наслідки розгляду.

Звернення громадян та представників юридичних осіб, які не вимагають додаткового вивчення матеріалів, розглядаються і вирішуються у термін не більше 15 днів від дня їх реєстрації у канцелярії суду. У випадку, коли опрацювання звернень потребує додаткового вивчення матеріалів, термін виконання не повинен перевищувати одного місяця з дня їх реєстрації.

Відповідно до вимог ст.20 Закону України „Про звернення громадян” якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого вказаною статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Посадові особи господарського суду області, які розглядають звернення (заяву чи скаргу), повинні мати на увазі, що заявник має право:

· особисто викласти аргументи особі, яка розглядає звернення;

· знайомитись з матеріалами перевірки;

· подавати додаткові матеріали;

· бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

· користуватися послугами адвоката;

· одержати письмову відповідь про результати розгляду звернення;

· висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги.

При розгляді звернень (заяв чи скарг) посадові особи господарського суду області зобов'язані:

· об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

· на прохання заявника запрошувати його для участі в розгляді його заяви (скарги);

· невідкладно вживати заходи до усунення допущених порушень, виявляти, усувати причини та умови, як сприяли вчиненню порушень;

· вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

· забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання рішень, прийнятих у зв'язку із заявою чи скаргою;

· письмово повідомляти заявника про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення ;

· у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою - письмово роз'яснити порядок оскарження прийнятого рішення;

· не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

· особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян і юридичних осіб, систематично аналізувати хід цієї роботи.

Питання, з якими звертаються громадяни та представники юридичних осіб, по можливості вирішуються під час прийому.

У разі, якщо порушене громадянином чи представником юридичної особи питання вирішити на прийомі неможливо через складність і необхідність додаткового вивчення, до розгляду береться письмова заява (скарга, пропозиція), яка розглядається у порядку розгляду письмових звернень. Про результати розгляду заявнику повідомляється письмово або усно, за його бажанням.

Усі письмові звернення (пропозиції, заяви і скарги), подані на особистому прийомі, передаються до канцелярії господарського суду для їх реєстрації та обліку у встановленому порядку.

Керівництво господарського суду, здійснюючи особистий прийом громадян та представників юридичних осіб, керується чинним законодавством і в межах своєї компетенції має право прийняти одне з наступних рішень:

а) задовольнити прохання чи вимогу, що міститься у зверненні, й повідомити відвідувача про порядок і строк виконання прийнятого рішення;

б) відмовити в задоволенні прохання чи вимоги, повідомивши заявника про мотиви відмови і порядок оскарження прийнятого рішення;

в) прийняти письмову заяву або скаргу (коли питання потребують додаткового вивчення і перевірки) і пояснити відвідувачу причини неможливості розв'язання питань під час прийому, а також порядок і строк розгляду його письмового звернення;

г) якщо розв'язання питання, з яким звернувся відвідувач не належить до компетенції господарського суду - роз'яснити до якого органу чи підприємства, установи, організації слід звернутися.

Контроль за виконанням доручень (рішень, резолюцій) керівництва господарського суду, прийнятих під час особистого прийому, здійснюється працівником, відповідальним за організацію особистого прийому.

3. Відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян

В першу чергу, така відповідальність передбачена ст. 24 Закону України «Про звернення громадян», а саме: особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України. Згідно вимог Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, в засобах масової інформації затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №348 (зі змінами і доповненнями), діловодство за пропозиціями, заявами (клопотаннями) і скаргами громадян в організаціях ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на спеціально призначених для цього осіб чи на підрозділ службового апарату. Особисту відповідальність за стан діловодства за зверненнями громадян несуть керівники організацій. Законом України “Про звернення громадян” забороняється переслідувати громадян і членів їх сімей за подання звернень з критикою в діяльності та прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, установ, організацій незалежно від форми власності, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

Відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян передбачена як для посадових осіб, так і для громадян.

Відносно посадових осіб відповідальність передбачена статтею 24 Закону № 393/96-ВР, а саме: притягнення посадових осіб, винних за порушення законодавства про звернення громадян до цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності, передбаченої законодавством України. Статтею 25 Закону передбачено відшкодування громадянину, в разі задоволення його скарги, завданих матеріальних збитків, пов'язаних з поданням та розглядом скарги, обґрунтованих витрат, понесених у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втраченого за цей час заробітку. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані також моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішенням органу чи посадової особи при розгляді скарги. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Відносно громадян відповідальність передбачена в разі подання звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій. Відповідно до ст. 27 Закону, з громадянина за рішенням суду можуть бути стягнуті витрати, зроблені органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності у зв'язку з перевіркою звернень, які містять за відомо неправдиві відомості.

Забороняється розголошення відомостей, що містяться у зверненнях про особисте життя громадян без їх згоди, відомостей, що становлять таємницю, яка охороняється законом тощо. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

Громадянин повинен знати, що подане ним звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, підприємства, посадові особи зобов'язані розглянути звернення та повідомити громадянина про результати розгляду.

Звернення, які не потребують додаткового вивчення, розглядаються і вирішуються невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяті днів від дня їх отримання. Як правило, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівником організації чи його заступником встановлюється необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. Варто зауважити, що загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Скарги на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування установи, організації, об'єднання громадян, підприємства, засобів масової інформації посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.

Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку.

До скарги додаються наявні у громаянина рішення або копії рішень, які приймались за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

Громадянин, який звернувся із заяою чи скаргою, має право брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви, знайомитися з матеріалами перевірки, наполягати щодо запиту додаткових матеріалів органом, який розглядає заяву чи скаргу, бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку, вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори, які здійснюють нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян, відповідно до своїх повноважень вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності.

Висновки

Право громадян на звертання - це одне з найбільш важливих, як мені здається, політичних прав громадян. Звичайно, неважливих прав бути не може, але дане політичне право достатнє актуально сьогодні саме в нашій країні, тому що здійснення права на звернення допомагає здійсненню і захисту інших прав людини і громадянина. Наголошу увагу на таких основних моментах:

1.Важливим принципом діяльності місцевих органів виконавчої влади є принцип законності. Забезпечення законності здійснюється за допомогою різних засобів, важливе місце серед яких належить зверненням громадян із заявами, пропозиціями і скаргами.

2. Право на звернення громадян до державних органів (у тому числі до місцевих органів виконавчої влади) є конституційним

правом громадян України. Воно полягає у праві громадянина звернутися із заявами (клопотаннями, петиціями), пропозиціями (зауваженнями) і скаргами з метою реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і охоронюваних законом інтересів, а також для відновлення порушених прав.

3. Від рівня визначеності адміністративних процедур залежить ефективність розгляду звернень громадян. Процедурні норми Закону України “Про звернення громадян ” є загальними і недостатньо враховують специфіку розгляду окремих видів звернень, зокрема, пропозицій (зауважень).

4. На сучасному етапі суспільного розвитку в ряді зарубіжних країн формуються нові незалежні правозахисні інституції, зокрема, уповноважених з прав людини регіонів і навіть міст. Трансформація нині діючих форм організації розгляду звернень громадян на місцевому рівні у діяльність незалежної від органів місцевої виконавчої влади служби регіонального уповноваженого з прав людини сприяла б ефективності захисту прав і свобод людини й громадянина.

Таким чином, розглянувши ці питання можна дійти висновку, що діяльність державних органів управління підлягають ретельному контролю по здійсненнюваними своїх функцій не тільки зі сторони держави, але й громадян. Держава забезпечую законність прийнятих рішень шляхом контролю зі сторони Верховної Ради України, Президента України, Судових органів, Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади. Контроль за додержанням законності здійснюється не тільки за горизонтальним принципом, але й за вертикальним. Відомчий контроль забезпечує законність у підпорядкованих структурах, Над відомчий - у не підпорядкованих. Такий принцип забезпечує більш ретельний контроль за додержанням законодавства.

Важливим інструментом контролю за законністю є здійснення адміністративного нагляду та звернення громадян до органів державного управління з клопотаннями і зауваженнями.

Комплексний підхід до контролю за діяльністю є демократичним, здатним регулювати діяльність різних органів, та забезпечувати законність, захист прав та свобод громадян.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. //Відомості Верховної Ради України /далі - ВВР/ - 1996 №30.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення / від 07.12.1984.

3. Закон України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 № 393/96-ВР.

4. Закон України "Про прокуратуру" від 5.11.1991р. //ВВР-1992№4.

5. Закон України "Про статус суддів" від 15.12.92р. //ВВР-1993.№8.

6. Закон України "Про державну контрольне - ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993р. // ВВР - 1993 № 29.

7. Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 01.12.1994р. // ВВР - 1994 № 52 ст. 455.

8. Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р. //ВВР-1996. №47.

9. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997р. //ВВР-1997 №24.

10. Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації / від 14.04.1997.

11. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій - К. 2012.

12. Колпаков В.К. Адміністративне право України. - К. Юрінком Інтер. 2009.

Размещено на Allbest.ru