Правовий режим державної служби: питання загальної теорії

Розділ 4 “Державна служба як проблема теорії держави та права”.

У підрозділі 4.1. “Державна служба та державний службовець: загальнотеоретичний підхід до визначення понять” державна служба розглядається як основний різновид публічної служби. Крім державної до публічної служби з точки зору автора відноситься служба в органах місцевого самоврядування. Особливості місцевого самоврядування, які відображаються в його правовій, організаційній та матеріально-фінансовій самостійності, не дозволяють за наявності певних загальних ознак ототожнювати службу в органах місцевого самоврядування з державною службою. З позицій забезпечення функціонування всіх галузей суспільної життєдіяльності доцільно окремо розглядати також службу в комерційних організаціях.

Державна служба та державний службовець з точки зору теорії держави і права розглядаються як: 1) служба як діяльність насамперед владно-управлінського характеру, а службовець перш за все як управлінський працівник, носій державно-владних повноважень; 2) служба як галузь суспільного розподілу праці, а службовець як фахівець по управлінню; 3) служба як різновид інтелектуальної праці, а службовець як інтелектуал; 4) служба як обслуговування інтересів держави і суспільства, а службовець як особа, що здійснює обслуговуючу діяльність; 5) служба як діяльність, змістом якої є вплив на людей, а службовець як особа, що працює з людьми; 6) служба як діяльність, предметом якої є інформація, а службовець як особа, що безпосередньо працює з інформацією; 7) служба як різновид професійної діяльності, а службовець як професійний працівник; 8) служба як здійснення завдань і функцій держави, а службовець як працівник, що здійснює такі функції (функціонер); 9) служба як функціонування спеціально створеного інституту -- апарату та механізму держави, а службовець як особа, що займає посаду в державному органі або організації; 10) служба як практична реалізація компетенції державних органів, а службовець як особа, що безпосередньо здійснює повноваження, передбачені посадою; 11) служба як діяльність, врегульована законодавством, а службовець як особа, наділена спеціальним правовим статусом; 12) служба як діяльність, що оплачується з коштів державного бюджету, а службовець як особа, яка одержує грошову винагороду з державних коштів. На підставі викладених загальнотеоретичних ознак пропонується таке визначення державної служби: державна служба -- це врегульована законодавством професійна діяльність осіб, які займають у встановленому порядку посади в державних органах та інших державних організаціях щодо практичного здійснення їх функцій та завдань, що оплачується із коштів державного бюджету. Відповідно під державним службовцем слід розуміти особу, яка здійснює у встановленому законодавством порядку повноваження у відповідності з займаною посадою в державному органі або іншій державній організації та одержує заробітну плату з коштів державного бюджету.

У підрозділі 4.2. “Види державної служби та державних службовців. Посадова особа” на підставі загальнотеоретичних ознак проводиться класифікація різновидів державної служби. Перш за все державна служба поділяється на цивільну та мілітаризовану. Особливостями мілітаризованої державної служби є: 1) пов'язанність з виконанням особливих, охоронних завдань; 2) пов'язанність із застосуванням державного примусу; 3) здійснення “із зброєю в руках”; 4) низка спеціальних вимог до поступаючого на службу; 5) засади суворої ієрархії; 6) наявність особливого правового статусу з найбільш широким переліком обмежень та компенсацій. Мілітаризовану державну службу можна розділити на власне військову (в Збройних силах та ін.) та воєнізовану (в органах міліції та ін.) службу.

Цивільна державна служба залежно від особливостей конкретної державної організації поділяється на: 1) службу в державних органах та їх апараті (законодавчої, виконавчої та судової влади) i 2) службу в державних установах та органах управління державними підприємствами. Служба в апараті органів державної влади і перш за все державної виконавчої влади кваліфікується як державна служба в тісному її розумінні -- як адміністративна служба (В.Б. Авер'янов), що складає предмет власне адміністративно-правового регулювання. Тому коли розглядаються питання державної служби в будь-якому, в тому числі загальнотеоретичному, сенсі, то перш за все предметом дослідження виступає даний різновид державно-службової діяльності, яку можна назвати службою в юридичному розумінні, оскільки з приводу організації саме адміністративної служби діють окремі закони про службу, які є найбільш повним втіленням принципів організації державно-службових відносин. Служба в органах судової влади кваліфікується як найбільш юридизований різновид державної служби як в плані відношення до самої природи та змісту права, так і в тому аспекті, що підлягає найбільш докладній законодавчій регламентації. Тому в найбільш повному розумінні вона може бути кваліфікована як служба закону і праву. На окрему увагу заслуговує характеристика здійснення депутатами законодавчих повноважень як різновиду державно-службової діяльності, яку автор вважає за доцільне називати політичною державною службою. Політичною, оскільки дана категорія службовців займає посади та покидає їх залежно від політичних чинників. Але, з іншого боку, депутати знаходяться на державній в широкому розумінні службі, оскільки займають посади в державному органі, наділені державно-владними повноваженнями, працюють на професійних засадах, одержують грошову винагороду з державних коштів. З урахуванням аналогічних аргументів політичними державними службовцями, або державними діячами, слід вважати таких вищих посадових осіб, як президент, прем'єр-міністр, міністри. Особливості такого різновиду державної служби, як патронатна служба (Ю.П. Битяк), вбачаються в тому, що діяльність цих службовців -- помічників, радників, консультантів, прес-секретарів -- безпосередньо спрямована на забезпечення повноважень президента, прем'єр-міністра, міністрів, голів обласних державних адміністрацій та інших осіб, які мають право на таку службу.

Насамперед державні службовці можуть бути поділені на види за різновидами державної служби. Крім того, залежно від характеру виконуваної роботи їх можна розділити на керівників, фахівців, обслуговуючий персонал. Окремо в дисертації характеризуються особливості статусу публічних державних службовців, або державних посадових осіб, як такого різновиду державних службовців, які: 1) виконують функції публічного характеру; 2) наділені юридичними державно-владними повноваженнями; 3) мають право видавати юридичні акти, обов'язкові для інших осіб; 4) виступають носіями та представниками державної влади; 5) можуть бути притягнутими до підвищеної юридичної відповідальності. Державні посадові особи поділяються на такі категорії: 1) особи, що безпосередньо здійснюють прерогативи державної влади (вищі посадові особи, статус яких регулюється Конституцією та окремими законами України, судді, прокурори); 2) особи, що перебувають на службі в державних органах та їх апараті відповідно до Закону України “Про державну службу” та інших законодавчих актів про організацію і діяльність окремих державних органів; 3) особи, що займають керівні посади в органах управління державних установ і організацій; 4) особи, які мають виборчий мандат.

Підрозділ 4.3. “Правовий режим державної служби та його структура” присвячений дослідженню специфічних рис правового режиму державної служби, для якого характерна цілісна система регулятивного впливу, що характеризується специфічними прийомами регулювання: виникненням та формуванням змісту прав і обов'язків, їх здійсненням, особливостями санкцій, способів їх реалізації, а також наявністю єдиних принципів, загальних положень, що поширюються на дану сукупність норм. Наявність специфічного правового режиму означає вплив на суб'єктів державно-службових відносин комплексу регулятивних, охоронних та процедурно-процесуальних засобів, характерних саме для правового регулювання даної групи суспільних відносин. Однак управлінський підхід до дослідження права, зорієнтований на його інструментальну цінність, не повинен затіняти більш фундаментальні пласти його впливу на організацію державно-владних відносин, які відображають його характеристики як норми соціальної свободи, рівності та справедливості, пов'язаної із забезпеченням та захистом прав людини і громадянина.

Особливості правового режиму державної служби засновані на адміністративному в широкому розумінні (імперативному) методі регулювання і відображаються в наявності специфічних правил, регулюючих вступ на службу, в тому числі встановлюючих процедури конкурсного набору; проходження служби та службову кар'єру; звільнення зі служби; реалізацію службових повноважень, соціальні та правові гарантії державного службовця, основною серед яких є забезпечення зайнятості та соціального захисту; підстави та порядок притягнення до відповідальності. Центральним структурним элементом правового режиму державної служби слід вважати правовий статус державного службовця з відповідними вимогами службової лояльності, заборонами займатися підприємництвом та активною политичною діяльністю. Саме специфіка правового режиму, правових норм, регулюючих державно-службові відносини, дає змогу виділити як окремий підрозділ системи законодавства міжгалузевий інститут державної служби, який на підставі даного критерію відрізняється від організації регулювання інших видів суспільних відносин, насамперед трудових. Джерелами законодавчого інституту державної служби є Конституція Украины, а також спеціальні закони, присвячені визначенню статусу державних службовців та регламентації здійснення ними державно-владних повноважень в різних сферах державної діяльності: закони України: про державну службу, про статус суддів, про прокуратуру, про міліцію, про державну податкову адміністрацію, митний кодекс та ін. Основний масив законодавчого інституту державної служби складають норми адміністративного права, але загальнотеоретичне тлумачення її змісту як практичного функціонування всіх підрозділів державного апарату передбачає віднесення до його складу нормативних комплексів інших галузей права конституційного фінансового, процесуального та ін., що дозволяє вважати його одним із центральних інститутів публічного права.

Розділі 5 “Статус державного службовця -- центральний елемент правового режиму державної служби”.

Підрозділ 5.1. “Правовий статус і правосуб'єктність державного службовця” присвячений характеристиці правосуб`єктності та структури правового статусу державного службовця. Причому, оскільки йдеться про характеристику різновиду суб`єктів права, правильним буде враховувати обумовлені потребою їх цільової активності -- здійснення на державній службі службових повноважень, певні їх властивості та здібності. Держава за допомогою закріплення відповідних вимог в законодавстві надає таким властивостям та здібностям характеру юридичної передумови для визнання індивіда носієм відповідного правового статусу. Тому правосуб`єктність державного службовця має спеціальний характер, відображує спеціальні вимоги до кандидатів на прийняття на державну службу. Якщо загальна правосуб`єктність передбачає наявність зрілої психіки людини, що фіксується по досягненні повноліття і відсутності психологічних дефектів, то для зайняття посад на державній службі особи повинні володіти додатковими якостями та здібностями, відповідати додатковим умовам. Серед таких умов за загальним правилом виділяються певний вік, рівень освіти, стаж роботи, рівень кваліфікації, складання кваліфікаційних екзаменів. В основу моделювання оптимальної структури правового статусу державного службовця покладаються такі положення: 1) правовий статус державного службовця є спеціальним різновидом загального (конституційного) статусу; 2) взаємозв'язок загальних та особливих складових правового статусу державного службовця; 3) необхідність цілісного правового забезпечення соціального становища державних службовців; 4) однорідність і внутрішній взаємозв`язок елементів структури правового статусу даних суб`єктів; 5) конкретність і визначеність кожного з елементів правового статусу державних службовців. На цій підставі до правового статусу державного службовця включаються: повноваження, обов'язки, права, обмеження та пов'язані з ними гарантії.

У підрозділі 5.2. “Юридична природа службового повноваження” зміст і структура службового повноваження пов`язані з трьома закономірностями державно-службової діяльності. По-перше, з діяльністними чинниками, які відображаються за допомогою таких понять, як “мета”, “завдання”, “функції”, “методи”. По-друге, з державно-владними чинниками, зумовленими тим, що управлінська діяльність в державно організованому суспільстві здійснюється від імені держави та її органів, спирається на авторитет державної влади, а в необхідних випадках -- на примусові заходи, для чого потрібно застосовувати поняття “влада”, “держава”, “примус”.По-третє, юридичними чинниками, які випливають з тієї обставини, що державна діяльність в умовах правової, демократичної державності не може здійснюватися поза, а тим більш, всупереч правовим установленням, які гарантують її справедливість і законність, -- звідси потреба у використанні понять “право”, “правова форма”, “правовий режим”. Тому службове повноваження не може бути представлене ні за допомогою тільки суб`єктивного права або тільки юридичного обов`язку. Не буде точною характеристика службового повноваження як права, хоча і владного, наказового, адже державний службовець не може використати надані йому повноваження на вільний розсуд. Навпаки, за невикористання повноважень у відповідних умовах державний службовець може бути притягнутий до юридичної відповідальності. Повноваження державного службовця не може тлумачитися як лише владне право ще й тому, що наділення державних службовців повноваженнями є не самоціллю, а завжди спрямоване на здійснення певної діяльності, на досягнення певних соціально корисних результатів. Кваліфікація службового повноваження як юридичного обов`язку ближче до істини, але спрощує проблему його структури, оскільки воно визначає не тільки обов`язок службової поведінки, а й право вимагати відповідної поведінки від інших осіб, а також їх невтручання в сферу службової діяльності. А на чужу поведінку не можна мати обов`язку, тільки -- право її вимагати. Сенс службового повноваження полягає і в тому, що державний службовець уповноважується державою на виконання певних функцій, своєї компетенції. Інтерпретація структури службового повноваження як сукупності права і обов`язку, спрямованих в різні сторони -- перед державою службовець має обов`язки, а перед громадянином -- права, здатна призвести до адміністративного перекосу в здійсненні державної служби, коли керованим особам відводиться тільки пасивна роль, що суперечить як самій ідеї, так і конструкції правової держави. Тому юридичне службове повноваження і у відносинах з державою, і у відносинах з громадянами виступає як синтез права і обов`язку, певний правообов`язок. Разом з тим службове повноваження не можна вважати настільки злитним правообов`язком, в якому не було б сенсу розрізняти право і обов`язок як відносно самостійні юридичні явища. По-перше, у службовому повноваженні існує певна відстань між правом і обов`язком і, по-друге, повноваження може повертатися одним із своїх елементів у відповідній ситуації до держави або громадянина. Наявність такої відстані обумовлена тим, що службовець виконує покладені на нього обов`язки шляхом використання наданих йому прав при настанні відповідних умов з метою вирішення завдань, що перед ним поставлені, тобто має місце певний розсуд. Правозобов`язуючий характер державної діяльності передбачає використання специфічної термінології в законодавстві -- “забезпечує”, “вирішує”, “розглядає”, “застосовує” та ін. Оскільки вживання певних юридичних термінів пов`язане з врахуванням не тільки юридичних закономірностей, а й широкого кола соціально-психологічних чинників, законодавець в окремих випадках при визначенні службових повноважень робить акцент на праві або на обов`язку. У зв`язку з цим формулювання службових повноважень у вигляді обов`язку є доцільним за умов достатньо повної формалізації підстав для його виконання, а у вигляді права - коли ситуація недостатньо формалізована, а також коли повноваження передбачає можливість вимагати певної поведінки від інших осіб. Доцільно виділяти повноваження окремих груп державних службовців, юрисдикційні повноваження.

У підрозділі 5.3.“Особливості юридичної відповідальності державного службовця” відмічається доцільність розгляду юридичної відповідальності як елемента правового статусу державного службовця, хоча і елемента вторинного характеру, що реалізується внаслідок вчиненого правопорушення. Відзначається виключно ретроспективний характер юридичної відповідальності як реакції на правопорушення, яке виступає фактичною підставою для її настання. Тому юридична відповідальність розглядається не просто як виконання обов`язку, хоч вона і здійснюється з примусу, а й як настання несприятливих наслідків для винної особи. Найважливішим напрямком дослідження юридичної відповідальності державних службовців є її розгляд скрізь призму особливостей щодо загального інституту юридичної відповідальності. Серед принципів юридичної відповідальності державних службовців підкреслюється рівність перед законом, яка означає, що вони несуть однакову відповідальність за однакові правопорушення з іншими громадянами, встановлення єдиних підстав для притягнення до відповідальності (наявність правопорушення), єдиний процесуальний порядок, єдине судочинство тощо. Разом з тим автор вважає за доцільне заснування адміністративної юстиції в Україні, яка могла б здійснюватися судами загальної юрисдикції на основі спеціалізації, що створило б додаткові гарантії від порушень прав і свобод людини і громадянина в їх відносинах з органами державної виконавчої влади. До державних службовців можуть бути застосовані всі традиційні види юридичної відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова, матеріальна, кримінальна. В цілому відмічаються такі особливості інституту юридичної відповідальності державних службовців: 1) більш широке коло підстав відповідальності; 2) наявність таких підстав відповідальності, які застосовуються тільки до службовців; 3) підвищений рівень їх відповідальності щодо тих її видів, які поширюються також на громадян; 4) наявність складів протиправних дій, які прямо пов`язані з володінням державно-владними повноваженнями.

У висновках викладені загальні підсумки дослідження з усіх принципових питань дисертації щодо специфіки загальнотеоретичного підходу до дослідження державної служби з точки зору основних закономірностей виникнення, функціонування та розвитку держави, співвідношення суспільства та держави, держави та права. Акцентується на загальнотеоретичних ознаках та формулюються основні поняття загальнотеоретичної концепції державної служби -- державної служби, державного службовця, посадової особи, правового режиму державної служби, правового статусу державного службовця, посадової особи. Розглядається розгалужена класифікація державної служби та державних службовців на види в залежності від різних критеріїв, характеризуються ознаки такої категорії державних службовців, як посадові особи. Пропонується модель структури правового статусу державного службовця як така, що складається з повноважень, обов'язків, прав, обмежень та гарантій. Окремо висвітлюється питання про юридичну природу службового повноваження як основного його елементу. Висловлені пропозиції щодо формування цілісної системи законодавства про державну службу в Україні, формування якої можливе лише за умови визначення загальнотеоретичних засад організації і функціонування інституту державної служби, уніфікації на загальнодержавному рівні їх критеріїв, прийняття на цій основі загального законодавчого акту,на фундаменті якого має бути розроблена низка системно узгоджених законів щодо конкретних напрямів державно-службової діяльності.

За темою дисертаційного дослідження опубліковані такі роботи

1. Петришин А.В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки. Сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. -Харьков: Факт, 1998. -10, 5 друк. арк. (Рецензія // Вісн. Акад. правових наук України. -Харків: Право, 1998.- № 4).

2. Петришин А.В. Статус должностного лица: природа, структура, специализация. -К.: УМК ВО, 1990. -4, 43 друк. арк.

3. Петришин О.В. Статус службової особи: природа, структура, спеціалізація. -К.: НМК ВО, 1990. -4, 42 друк. арк.

4. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права: Учеб. пособие / Рук. авт. кол. Н. И. Панов. -Харьков: Основа, 1993. -8, 8 (1, 5) друк.арк.

5. Словарь терминов по теории государства и права: Учеб. пособие / Рук. авт. кол. Н. И. Панов. -Харьков: Основа, 1997. -10,08 (3) друк.арк

Наукові статті, методичні рекомендації:

6. Горшеньов В.М., Петришин О.В., Шахов І.Б. Юридична відповідальність службових осіб: Рецензія на монографію Щербака А. И. Социальный механизм юридической ответственности должностных лиц. -К.: Наук. думка, 1986 // Рад. право. -1987. -№ 7. -0, 2 (0, 1) друк. арк.

7. Петришин А.В. Актуальные вопросы совершенствование правового статуса должностного лица // Актуал. пробл. укрепления соц. законности: Сб. науч. тр. -Уфа: Башк. гос. ун-т. -1987. -0.3 друк. арк.

8. Горшенев В.М., Петришин А.В. Природа статуса должностного лица // Пробл. соц. законности: Респ. междувед. науч. сб./ Отв. ред. В. Я. Таций. -Харьков: Вища школа, 1988. -Вып. 22. -0, 5 (0, 25) друк. арк.

9. Петришин А.В. Общее и особенное в сущности должностного лица// Актуал. вопр. укрепления правовой основы гос. и обществ. жизни: Сб. науч. тр./ Отв. ред. В. Я. Таций. -К.: УМК ВО при Минвузе УССР.-1988.-0, 3 друк.арк.

10. Петришин А.В. Статус должностного лица в системе социалистического самоуправления народа / Вопр. укрепления соц. законности и правопорядка... в условиях перестройки соц. общества: Сб. науч. тр. / Отв. ред. Н. И. Панов. -К.: УМК ВО при Минвузе УССР.-1989.-0, 3 друк. арк.

11. Петришин А.В. Об этических началах советской государственной службы // Новое политико-правовое мышление и реализация правовой реформы: Сб. науч. тр. / Отв. ред. В. Я. Таций. -К.: УМК ВО.- 1991.- 0, 4 друк. арк.

12. Петришин О. В. Сучасна політична культура: підхід до проблеми // Правова держава.-К.: ІДПАН України.-1992.-№ 1.-0, 4 друк. арк.

13. Петришин О.В. Згода в політичній культурі Української держави // До нової України -- шляхом реформ. -К..- 1992.- 0.3 друк. арк.

14. Петришин О.В. Закон про державну службу в Україні. Яким йому бути// Уряд. кур'єр.- 1992. -31 лип.-0, 4 друк. арк.

15. Петришин А. В. Общетеоретические основания законодательства о государственной службе в Украине// Юрид. наука и проблемы формирования демократ. правового государства в Украине: Темат. сб. науч. тр. / Отв. ред. Н. И. Панов. -К.: Ин-т системных исследований.- 1993.- 0, 25 друк. арк.

16. Петришин О.В. Не прислужувати -- служити //Уряд. кур'єр.-1993. -16 лист. -0, 3 друк. арк.

17. Петришин А.В. К вопросу об общецивилизационных основаниях государственности // Пробл. законности: Респ. междувед. науч. сб./ Отв. ред. В. Я. Таций. -Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, -1995. Вип. 28. -0, 65 друк. арк.

18. Петришин А.В. Технологический потенциал политической культуры // Пробл. развития юрид. науки и практики в условиях формирования правовой системы Украины: Сб. науч. тр / Под. ред. Н.И. Панова. -Харьков: Нац. юрид. акад. Украины.-1995.-0, 4 друк. арк.

19. Петришин А.В. Право граждан на участие в управлении государством в системе институтов демократии // Пробл. провадження правових реформ в Україні: Зб. наук. праць / За ред. М. І. Панова. -Харків: Нац. юрид. акад. України. -1996.-0, 2 друк. арк.

20. Петришин О.В. Конституційні засади інституту державної служби в Україні: проблеми і перспективи // Драгоманівський зб. “Вільна спілка” та сучасний укр. конституціоналізм / За ред. Т. Г. Андрусяка. -Львів: Світ, -1996.-0, 5 друк. арк.

21. Петришин О.В. Державна служба в системі державної організації суспільства // Вісн. Акад. правових наук України.-Харків: Право, 1996. -№ 6.-0, 4 друк. арк.

22. Битяк Ю., Петришин О. Про службу в державних органах та їх апарат: Авторський проект закону // Вісн. Акад. правових наук України.-Харків: Право, 1998. -№ 1. -1 (0, 5) друк. арк.

23. Петришин А.В. К вопросу об общетеоретическом понятии прав человека// Пробл. законности: Респ. межвід. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. -Харків: Нац. юрид. акад. України. -1998. -Вып. 33. -0, 5 друк. арк.

24. Коліушко І., Петришин О. Основні напрямки реформування законодавства про державну службу // Вісн. Акад. правових наук України. -Харків: Право. -1988.- № 4. -0, 5 (0, 25) друк. арк.

25. Горшенев В.М., Борисов Г.А.., Петришин А.В. и др. Методические указания к научно-исследовательской работе студентов по теории государства и права. -Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1987. -3, 44 (0, 4) друк. арк.

26. Горшенев В.М., Петришин А.В. Методические указания к написанию курсовых работ по теории государства и права: Для студентов заоч. ф-та. Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1992. -2 (1) друк. арк.

27. Горшенев В.М., Петришин А.В. Методические указания к написанию курсовых работ для студентов 1 курса. -Харьков: Укр. юрид. акад., 1993.- 2 (1) друк. арк.

28. Бенедик І.В., Богачова Л.Л., Петришин О.В. та ін. Методичні рекомендації для семінарських занять і написання курсових робіт з теорії держави і права для студентів 1 курсу заочного факультету. -Харків: Нац. юрид. акад. України, 1995.- 2, 1 (0, 3) друк. арк.

29. Ткаченко В.Д., Бенедик І.В., Петришин О.В. та ін. Плани семінарських занять з теорії держави і права для студентів 1 курсу заочного факультету. -Харків: Нац. юрид. акад. України.- 1998.-0, 7 (0, 2) друк. арк.

30. Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л., Петришин О.В. та ін. Тематика курсових робіт з теорії держави і права та методичні рекомендації до їх написання.- Харків: Нац. юрид. акад. України.- 1998.- 0, 9 (0, 2) друк. арк.

Основні положення дисертації містяться також у тезах доповідей і наукових повідомлень на конференціях та засіданнях “круглих столів”:

31. Петришин О.В. Выступление на читательской конференции в г. Харькове // Сов. государство и право.- 1989.- № 5.- 0, 1 друк. арк.

32. Петришин О.В. Выступление на читательской конференции в г. Харькове// Сов. государство и право.- 1989.- № 9.- 0, 1 друк. арк.

33. Петришин А.В. О проблеме личности должностного лица государственного аппарата // Реформа политико-правовой системы сов. общества и укрепление соц. правопорядка: Тезисы выступл. к обл. конф. молод. учен. и соиск.- Харьков: Харьк. высшие курсы МВД СССР, - 1990.- 0, 1 друк. арк.

34. Петришин А.В. Статус должностного лица и система социалистического самоуправления народа / Регион. особенности гос. строительства и укрепления правопорядка в свете идей Октября: Тезисы докл. и сообщ.- Орджоникидзе: Северо-осетин. гос. ун-т.- 1988.- 0, 1 друк. арк.

35. Петришин А.В. Статус должностного лица в социалистическом правовом государстве // Правовая реформа и пробл. ее реализации: Тезисы докл. и сообщ. регион. науч.-практ. конф. - Краснодар: Кубан. гос. ун-т.- 1989.- 0, 1 друк. арк.

36. Петришин А.В. О культуре гражданского согласия // Пробл. совершенствования законодательства Украины и практики его применения: Крат. тезисы докл. и науч. сообщ. межрегион. научн. конф. молод. учен. и соиск.- Харьков: Укр. юрид. акад.- 1991.- 0, 1 друк. арк.

37. Петришин А.В. Статус должностного лица в законодательстве о государственной службе Украины // Правовое регулирование гос. строительства в Украине и пробл. совершенствования законодательства: Крат. тезисы докл. и науч. сообщ. межрегион. науч. конф. молод. учен. и соиск.- Харьков: Укр. юрид. акад.- 1992.- 0, 1 друк. арк.

38. Петришин А.В. О некоторых общетеоретических основаниях законодательства о государственной службе // Законодательство Украины: состояние, проблемы, перспективы: Крат. тезисы докл. и науч. сообщ. межрегион. конф. молод. учен. и соиск.- Харьков: Укр. юрид. акад.- 1994.- 0, 1 друк. арк.

Анотація

Петришин О.В. Правовий режим державної служби: питання загальної теорії. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 -- теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень. -Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 1998.

Дисертацію присвячено проблемі державної служби з точки зору закономірностей виникнення, функціонування та розвитку держави та права. Сутність державної служби виводиться із соціального призначення держави в умовах правової демократичної організації суспільства, яка повинна йому служити та відповідати перед ним за свою діяльність, утверджувати та забезпечувати права людини. Розглядаються історико-теоретичні передумови становлення вчення про державну службу, здійснюється порівняльно-правовий аналіз інституту державної служби, формулюються основні поняття концепції -- державної служби та службовця, пропонується розгорнута їх видова класифікація. Правовий режим державної служби, ядром якого вважається статус державного службовця, висвітлюється через призму публічно-правових ознак, характеристику його структурних елементів -- повноважень, прав, обов'язків, обмежень та гарантій.

Ключові слова: держава, служба, державна служба, державний службовець, державний апарат, посадова особа, правовий статус, повноваження.

Аннотация

Петришин А.В. Правовой режим государственной службы: вопросы общей теории. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.01 -- теория и история государства и права; история политических и правовых учений.

Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 1998.

Диссертация посвящена исследованию правовых проблем организации и функционирования государственной службы с точки зрения предметной области теории государства и права как фундаментальной и методологической дисциплины в системе правоведения.

Государственная служба в широком ее понимании в контексте соотношения с обществом рассматривается в качестве обусловленной закономерностями возникновения, функционирования и развития государства как специфического явления, которая (служба) поэтому квалифицируется как его стержень, сердцевина, непосредственно несущая на себе нагрузку государственности.

Сущность государственной службы в современном обществе, в условиях его правовой демократической организации, выводится из социального назначения государства, которое призвано служить обществу и отвечать перед ним за свою деятельность, утверждать и создавать государственно-правовые гарантии обеспечения прав и свобод человека и гражданина.

Рассматриваются историко-теоретические предпосылки становления учения о государственной службе на основе истории политических и правовых учений классического периода, а также с учетом таких мало освоенных отечественной правовой наукой концепций, как институциональная теория, теория элит, теория рациональной бюрократии М. Вебера, что позволяет продемонстрировать исторический процесс формирования современного учения о государственной службе от мифологических представлений о природе государственной власти и правителей до современных интерпретаций сущности государственно-служебной деятельности, логику его становления, сделать поэтому выводы и положения диссертационного исследования более достоверными и обоснованными.

Отдельно осуществляется сравнительно-правовой анализ формирования института государственной службы в развитых странах сквозь призму специфики их правовых систем -- романо-германской и англо-американской, особенных черт в странах восточного региона.

На этой основе выделяются как индивидуальные черты института государственной службы, характерные для конкретных стран, так и его особенности с точки зрения основных критериев правовых систем, так и общие признаки, определяющие современные стандарты организации и осуществления государственно-служебной деятельности в условиях демократической правовой организации общества, высказываются предложения о возможностях их адаптации в процессе становления института государственной службы в Украине.

На основе подробного анализа результатов исследований проблем государственной службы, статуса государственного служащего и должностного лица в отраслях отечественной юридической науки и, прежде всего -- в теории уголовного права и в административно-правовой доктрине, а также в иных отраслевых подразделениях правоведения, формулируются методологические предпосылки общетеоретического их рассмотрения, к числу которых, в первую очередь, относятся: системность права и государственной деятельности, принцип единства и разделения государственной власти, фундаментальность предмета теории государства и права, особенности ее места в системе юридических наук и ее методологическая функция.

Отдельно рассматриваются конституционные основания института государственной службы в Украине, подчеркивается их особое значение для его формирования с точки зрения задач по формированию правовой демократической социальной государственности.

Анализируются общетеоретические признаки и формулируются общетеоретические понятия государственной службы и государственного служащего, предлагается развернутая их классификация.

Правовой режим государственной службы, ядром которого полагается статус государственного служащего, освещается через призму публично-правовых признаков, характеристику его предпосылки -- правосубъектности государственного служащего и структурных элементов -- полномочий, прав, обязанностей, ограничений и гарантий.

Ключевые слова: государство, государственная служба, государственный служащий, государственный аппарат, должностное лицо, правовой статус, полномочие.

Summary

Petrichin A.V. The legal regime of the public service: the questions of general theory. -Manuskript.

The thesis for a doctor`s of law degree in the field 12.00.01 - theory and history of the State and law; history of the political and legal studies.- National Law Academy of Ukraine named after Varoslav the Mudry, Kharkov, 1998.

The thesis is devoted to the problem of the public service from the point of view of the regularities of the origin, functioning and development of the state and law. The essence of the public service is deduced from social purpose of the state in the conditions of the legal democratic structure of the society, which is called to serve it and to be responsible before it for its activities, to confirm and maintain human rights. The historical and theoretical preregnisities of the formation of the studies on the public service are researched in this work. The antur has carried out the comparative-legal analysis of the institute of the public service; has formulated the basic concept of the public service and the public officer and has suggested their comprehensive classification. The legal regime of the public service, the nucleus of which is considered to be the status of the public officer, is elucidated in the light of the public and legal sighs, characteristic its struktural elements -- powers, rights, obligations, limitations and compensation.

Key words: service, public service, public offiser, state apparat and mechanism, public official, legal status, powers.

Размещено на Allbest.ru