Походження держави

Размещено на http://allbest.ru

курсова робота

на тему: «Походження держави»

Реферат

Курсова робота: 35 сторінок, 20 джерел.

Об'єкт дослідження: суспільні відносини, які сприяють організації ті існуванню форм державного устрою.

Предмет дослідження: загальні і специфічні закономірності процесу виникнення держави в історичному аспекті.

Мета роботи: дати загальну характеристику теорій та підходів до походження держави.

Завдання роботи: дати характеристику основним теоріям походження держави; з'ясувати шляхи формування держави в різних країнах світу..

Методи дослідження: діалектичний метод надає змогу всебічно проаналізувати різні явища - виявити генезис, еволюція, ознаки, зміст і форму. У процесі роботи використовувались сучасні методи пізнання від загальнонаукових (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння) до також приватно-наукових методів дослідження (порівняльно-правовий, формально-юридичний, історико - правовий та ін.).

Значення роботи: основні висновки й найбільш важливі теоретичні положення даної роботи можуть бути застосовані в процесі вивчення курсів «Теорія держави і права», «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн» у вищих навчальних закладах і будуть корисні для студентів, що займаються поглибленим вивченням проблем походження держави та особливостями її виникнення .

Ключові слова: походження держави, формування держави, патріархальна теорія, теологічна теорія, договірна теорія, органічна теорія, теорія насильства, класова теорія, олігархічна теорія.

Зміст

Вступ

1. Основні теорії походження держав

1.1 Патріархальна теорія

1.2 Теологічна теорія

1.3 Договірна теорія

1.4 Органічна теорія

1.5 Теорія насильства

1.6 Класова теорія

1.7 Патримоніальна теорія

1.8 Інші теорії походження держави

2. Особливості виникнення держави в різних народів світу

2.1 Європейський шлях формування держави

2.2 Східний (азіатський) шлях формування держави

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На даний час проблема походження держави, незважаючи на появу цілої низки по-своєму пояснюючих процес виникнення держави і права вчень і теорій, як і раніше залишається не лише актуальною, але і вельми значущою і мало дослідженою.

Серед теоретиків держави ніколи не раніше і на даний час немає не лише єдності, але навіть спільності поглядів відносно процесу походження держави.

Множинність в теоріях і напрямах, концепціях і школах, що намагалися сформулювати і відстоювати «єдино правильну підоснову» подій, що привели до утворення державно-правових інститутів суспільства, викликається, зокрема:

неадекватністю філософсько-ідеологічних переконань їх представників;

відмінностями в розвинутій тієї або іншої форми державності, яка ставала предметом вивчення і узагальнення;

соціальною і політичною заданістю навчання, тобто тим, що саме воно прагнуло увічнити або виправдати;

рівнем розвитку самої людської цивілізації і ступенем її загального пізнання.

Останні обставини стають вирішальними в нині представленій шкалі теорій походження держави.

Одні з доктринальних уявлень давно зжили себе, в той же час виявляючи пізнавальний інтерес для загальноюридичної і історико-правових наук; інші побудови продовжують відстоювати незмінність і правоту своїх висновків і пропозицій; треті затвердилися в ролі приватних теорій, що розкривають певні грані процесу формування державності; інші ж переросли свої колишні рамки, ставши складовою частиною інтегрованих наукових знань сучасного суспільства про державу.

Різного роду теорії виникають не тільки у зв'язку з неправомірним змішенням процесу виникнення держави з іншими взаємозв'язаними з ним процесами.

Мета даної роботи є надання загальної характеристики теорій та підходів до походження держави.

Виходячи з мети роботи, в ході виконання курсової роботи вирішено такі завдання:

- характеристику основних теорій походження держави;

- з'ясування шляхів формування держави в різних країнах світу.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які сприяють організації та існуванню форм державного устрою.

Предметом дослідження є загальні і специфічні закономірності процесу виникнення держави в історичному аспекті.

Методи дослідження: діалектичний метод надає змогу всебічно проаналізувати різні явища - виявити генезис, еволюція, ознаки, зміст і форму. У процесі роботи використовувались сучасні методи пізнання від загальнонаукових (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння) до також приватно-наукових методів дослідження (порівняльно-правовий, формально-юридичний, історико-правовий та ін.).

Актуальність теми курсової роботи в тому, що вивчення процесу походження держави має не лише чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу держави, її особливості і межі, дає можливість проаналізувати причини і умови їх виникнення і розвитку, дозволяє чітко визначити всі властиві їй функції -- основні напрями її діяльності, точніше встановити її місце і роль в житті суспільства і політичній системі.

Огляд літературних джерел: при написані курсової роботи я працювала з різними джерелами, авторами яких є: Кельман М.С., Тимошенко В.І., Фролов С.Н., Некрасов О.С., Кабанець Н.І., Скакун О.Ф., Маглій О.О., Котюк В.О., Омельченко О.А., Жидков О.А., Цвік М.В., Корельський В.М.

1. Основні теорії походження держав

1.1 Патріархальна теорія

Що послужило поштовхом, безпосередньою підставою для появи держави в її розумінні як сукупності влади, території і населення, що підкоряється загальним законам? В цьому принциповому питанні не було, та і дотепер немає єдиної позиції, що цілком з'ясовно. Адже на вироблення відношення різних вчень до суті проблеми про походження держави надавали і продовжують робити вплив численні фактори. У всі часи люди прагнули з'ясувати і пояснити причини виникнення державно організованого суспільства, виявити корені влади і що вдягнулися нею правителів, знайти і прослідити ті нитки, які зв'язують державу і право, і визначити в них головну визначаючу. державний устрой суспільний

Питання про виникнення держави і нині є дискусійним, проте юридична наука розробила досить широке коло теорій, що по-різному пояснюють їх походження.

Патріархальна теорія (Аристотель, Платон, Р. Філмер, Н.К. Михайловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я -- сукупність сімей (селище) -- сукупність селищ (держава). Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утворення сімей. Розвиток цих сімей у результаті розмноження призводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу.

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є «батьківською» за характером.

Платон у своїй ґрунтовній праці «Держава» конструює ідеальну справедливу державу, яка бере свої початки із сім'ї, де влада монарха порівнюється з владою батька над членами його сім'ї, де існує відповідна єдність космосу в цілому, держави і окремої душі. Держава -- це обруч, який скріплює своїх членів на основі взаємної поваги і батьківської любові.

Платон вважав, що справедлива людина нічим не відрізняється від справедливого суспільства.

За своєю ідеєю справедливості Платон -- противник крайнощів: багатства і бідності. Він тонко помічає політичне значення розшарування суспільства, що веде до держави бідних і багатих. Його ідеалом є аристократичне державне упорядкування.

Ідеї патріархального розвитку держави набули поширення у XVII ст. завдяки праці англійця Фільмера «Патріарх», у якій він доводить, що влада походить від Бога, він передав її своєму старшому синові -- патріарху, а той у свою чергу -- своїм нащадкам -- королям [2.1, c. 37].

Натепер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім'ї у становленні державності, повинні враховуватися.

1.2 Теологічна теорія

Однією з найдавніших є теологічна теорія походження держави. Теократична ідея є політизованим віровченням, заснованим на тому, що царства Божого, істинного правопорядку можна досягти лише завдяки панівній ролі церкви і верховних священнослужителів у державному житті. Залежно від форми вираження Божої волі, теократія може бути безпосередньою, коли божественні настанови не зафіксовані в писемних джерелах, а їх виражають представники (посланці) Бога усно, і представницькою, для якої характерним є вираження норм божественного закону в писаннях, священних книгах тощо. У теократії керівними засадами є не індивідуальна воля окремих людей, а найвища, божественна першооснова, або воля провидіння, яка через церковних ієрархів проникає в усі сфери державного життя, підпорядковує їх собі й веде державу шляхом, найкращим з усіх можливих, тому що його означив сам Бог.

Зазвичай теократичні ідеї розвивались у межах віровчень, у багатьох з яких домінували уявлення про найвище, ідеальне (райське) суспільство, де люди живуть під безпосереднім божественним керівництвом у повній гармонії з Божою волею. Тут панує добро, справедливість, немає жодних людських вад [1.1, с. 38].

Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви -- над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави. Її раціональним зерном можна вважати ідею про укріплення порядку як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповідно до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність людини.

Зазначена теорія доволі багатоаспектна, що, безперечно, пояснюється особливими історичними і матеріальними умовами Існування різних держав як Стародавнього Сходу, так і Стародавнього Заходу (Греція, Рим).

У стародавніх народів політико-правова думка має міфологічні витоки і розвиває уявлення про те, що земні проблеми є частиною загальносвітових, космічних, мають божественне походження. У руслі такого розуміння і висвітлюються в міфах теми суспільного і державного ладу, земного життя людей, їх взаємовідносин між собою, прав і обов'язків.

Сучасне трактування божественної концепції походження права побудоване таким чином, що формує виключно позитивістське уявлення про право. Більшість авторів традиційно наводять приклади в образі божественного дару людям переліком письмових встановлень, законів, наприклад: Закони Хаммурапі, Закони Ману, скрижалі Бога, вручені Мойсеєві, Коран і тому подібне [1.2, с. 36].

1.3 Договірна теорія

Договірна (природно-правова) теорія (Г. Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку. В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним.

В додержавному стані в умовах "золотого віку" (Ж-Ж. Руссо) або "війни проти всіх" (Т.Гоббс) люди жили за своїми природними правами. Але не було влади, яка б могла захистити людину, гарантувати його права на життя, гідність та власність. Для знищення такого соціального порока люди об'єднались і уклали між собою договір про те, що частину своїх прав, наданих їм від народження, вони передають державі, як органу, який представляє їх інтереси, а держава, в свою чергу, зобов'язується забезпечити права людини. Якщо ж умови договору порушуються, то народ має право на революцію. Тут Гоббс з Руссо не погоджується, вважаючи, що, оскільки влада передана монарху, він має необмежені повноваження [1.3, с. 161].

Гоббс вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави.

Інший англійський філософ Дж. Локк вважав природний стан досить упорядкованим. Життя у ньому регулюється законами природи, продиктованими розумом. Але механізму, здатного забезпечити належне користування своїми природними правами, люди не мають. Причина, що змушує їх перейти до громадянського стану, полягає у ненадійності прав у природному стані, де кожний змушений самостійно обстоювати своє право і карати його порушників. Гарантувати свободу і надійне користування природними правами допомагає укладення суспільного договору. Це більше акт усвідомлення, ніж вияв крайньої необхідності.

Дж. Локк визначав державу як сукупність людей, що об'єднались в одне ціле під егідою ними ж встановленого спільного закону і створили судову інстанцію, здатну згладжувати конфлікти між ними і карати злочинців. Ця політична спільнота створена вільними індивідами з метою надійного забезпечення своїх громадянських інтересів: життя, здоров'я, природних прав, свобод, особистої безпеки і володіння такими зовнішніми благами, як гроші, земля, речі і т. п. Усе це Дж. Локк називав одним словом -власність. "Великою і головною метою об'єднання людей в державу і передачі ними себе під владу уряджу є збереження їх власності" [4.1, с. 203].

Вважалося, що логічна аргументація на користь договірної теорії держави не відповідає висновкам історичного дослідження як правової науки (позиція історичної школи права), так і реальному факту походження держави в суспільстві (соціологічний напрям правознавства). Метафізичний характер цього поняття, що зустрічається у Канта і його школи, став предметом критики з позицій діалектичного методу в філософії права Гегеля і з позицій загальнонаукового методу індукції, використовуваного в побудові позитивної правової теорії. Неокантіанська школа XIX ст., представники якої сповідували в науці світоглядні принципи ідеалізму, започаткувала основи нормативно-філософського підходу в праві, розглядаючи критичний метод Канта з гносеологічних позицій (як метод трансцендентальної дедукції понять), але не змогла приділити достатньо уваги обґрунтуванню нормативної природи поняття суспільного договору [1.4, с. 49].

Зрозуміло, об'єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором. Їх значно більше. Водночас договір відіграє істотну роль у створенні ряду держав, практиці їх державного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, які перебувають у складі держави, і визначені його цілі: затвердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному добробуту [1.5, с. 25].

1.4 Органічна теорія

Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава -- це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії держава, як й усяке живе тіло, ґрунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Й усе це відбувається як у живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого.

У державі всі її частини виконують певні функції: уряд - функції мозку; нижчі класи реалізують внутрішні функції, займаються землеробством, скотарством, забезпечують життєдіяльність суспільства; існує спеціальна розподільча система - торгівля, транспорт, засоби зв'язку; панівні класи відповідають за зовнішні функції (забезпечення оборони). Держава виникає внаслідок наступальних і оборонних війн одних суспільств проти інших. Спочатку обов'язком держави стає захист суспільства від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Потім основне своє завдання влада починає вбачати у забезпеченні благополуччя всього суспільства.

Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно виявляється у визнанні зв'язків законів суспільного життя і законів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є створінням природи, потім -- членом суспільства, а потім -- громадянином держави.

Позитивним можна назвати обгрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу).

1.5 Теорія насильства

Теорія насильства, звичайно, має серйозне історичне підґрунтя. Історія дає багато прикладів, як змінюється життя народу після завоювання його іншим народом. Переможці майже завжди відіграють керівну роль у суспільстві, вони також займають керівні посади в державі, що створюється після завоювання. Однак теорія насильства не є універсальною, оскільки не може пояснити процес виникнення всіх без винятку держав. Не завжди цьому факту передує війна. Залишається відкритим питання і про причини воєн. Адже не може спільнота, в якій ще не відбулися зміни, що свідчать про перехід від додержавного стану до державного, розпочати таку війну, яка потягне за собою фундаментальні зміни в житті іншої спільноти.

Насильство, пов'язане із завоюванням одного народу іншим, існувало в суспільстві, починаючи з часів появи людини. Але виникнення держави відноситься до більш пізнього історичного періоду [4.2, с. 30].

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга -- частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського -- одного племені іншим).

Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності.

Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу.

К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох общин: одна -- владує, інша -- гнобиться. Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство -- боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем -- відіграло певну роль у створенні США.

Таким чином, згідно з цією концепцією, держава -- це організація панування одного племені над іншим, яка виникла шляхом насильства. А це насильство і підпорядкування володарюючим підвладних є основою виникнення економічного панування. В результаті воєн племена перетворюються в касти, стани і класи. Завойовники перетворювали підкорених на рабів -- на "живе знаряддя". Але прихильники теорії насильства не можуть пояснити, чому тільки на певній стадії завоювання з'являються приватна власність, класи і держава. Відомо, що насильство лише впливає на процес утворення держави (древні германці), але без відповідних економічних чинників воно не може бути причиною їх виникнення.

1.6 Класова теорія

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.Ленін) ґрунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління. Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насильства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава -- не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства. Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники -- психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошувалася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування. Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, разом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.

1.7 Патримоніальна теорія

Патримоніальна теорія походження держава. Цю теорію було обгрунтовано в період феодалізму, економічною основою якого виступала феодальна система землеволодіння, а політична -- ієрархічна структура влади з її пірамідою: король (монарх, цар), князі, бояри, феодали, дворяни, поміщики. З позицій цієї концепції держава розглядалась як велике помістя (землеволодіння) її верховного власника -- короля або царя. Вона відповідала феодальному способу виробництва і певному типу земельної власності.

Автором патримоніальної теорії став Галер. Представники цієї теорії вважають, що держава виникла з земельної власності. З давніх часів між племенами, общинами виникали сварки за територію. Відомо, що право на землю є першоосновою панування над територією. Спочатку земля належала племені, потім була у руках вождя, а далі поступово перейшла до влади державної. Не можна заперечити логічність даної теорії, але існування однієї тільки території не досить для заснування держави. Це більше схоже на сходинку у процесі виникнення держави. Логічним продовженням патримоніальної теорії може бути договірна теорія або теорія насильства [1.6, с. 149].

У період абсолютизму монарх, який ототожнював себе з державою і якому належала вся земля, мав право наділити (віддати) у власність дворянам та іншим феодалам землю разом із населеними пунктами і людьми, які проживали на ній. Земля надавалася за державну службу або за відповідні послуги монарху, або за державні заслуги. Право власності на землю було першоосновою панування над територією. Ці відносини були характерними для Німеччини, Росії, Франції, Англії. У той період державні посади продавались як будь-яка власність. Військова служба не вважалася державним обов'язком, а була заснована на договірних засадах найму. Податки розглядалися не як державний обов'язок, а як ганебний знак особистої залежності і підпорядкованості. Необхідні витрати на державні справи покривалися тільки із приватного бюджету монарха. Органи управління (міністри тощо) вийшли із приватних послуг монарха. Такий поступовий перехід, перетворення всіх приватних відносин у публічні, зазначає Г. Ф. Шершеневич, не дає можливості точно визначити момент народження держави.

Патрімоніальна теорія намагалься вивести державну владу із права власності на землю, щоб обґрунтувати "власне право" государя (монарха). Держава виникає там, де є поземельна власність; де немає держави, там не може бути поземельної власності. У дійсності право власності виникало насильницьким способом, право володіння виникало, набувалось і охоронялось власною силою. Тому ця теорія, з позицій історичної дійсності, пересувається в теорію завоювання, або насильства [1.7, с. 55].

1.8 Інші теорії походження держави

Учення про державу Г.-Б.-Ф. Гегеля. Своєрідну теорію походження держави створив видатний представник німецької класичної філософії Г.-В.-Ф. Гегель. Він стверджував, що в основі всіх явищ природи і суспільства, а отже, держави і права, лежить абсолютний духовний і розумний початок -- "абсолютна ідея" ("світовий розум", "світовий дух").

У своєму творі "Філософія права" Гегель із позицій об'єктивного ідеалізму критикує теорію договірного походження держави. Він визнає заслугу Руссо у тому, що той бачив основу держави в спільній волі, але помилка Руссо, на думку Гегеля, полягає втому, що він виводить спільну волю з волі окремих особистостей, в той час, як воля держави є щось об'єктивне, сам по собі розумний початок, незалежний у своїй основі від визнання волі окремих осіб.

Будучи об'єктивним ідеалістом, Гегель виводив державу і право з абсолютної ідеї, з вимог розуму. Він оспорював тезу прихильників договірної теорії проте, що держава створена людьми для забезпечення й охорони свободи особистості і власності. На думку Гегеля, держава не страхова установа, вона не служить окремим особам і не може бути їх творінням. Держава є вищою формою реалізації моралі. Вона не служить чиїмось інтересам, а є абсолютною самоціллю. Інакше кажучи, держава не служить, а панує, вона не засіб, а ціль, ціль у собі, вища за усі цілі.

Держава має вище право по відношенню до особистості, а вищий обов'язок останньої -- бути гідним членом держави.

Гегель відкидає народний університет як підставу держави й ідею демократії, що випливає з нього. Верховна влада, на думку Гегеля, не може виражати інтереси народу, тому що народ не тільки не знає, чого хоче "розумна воля", але не знає навіть того, чого він самий хоче.

Таким чином, вчення Гегеля про державу було спрямоване проти теорії договірного походження держави, природних і невідчужуваних прав людини, а в кінцевому підсумку проти ідей і цілей буржуазно-демократичної революції. По суті, гегелівська формула "Усе дійсне розумно" виправдовувала феодально-абсолютистський лад Прусської держави. Якщо ідеологи революційної буржуазії (Локк, Руссо та ін.) розвивали вільні від релігії погляди на державу, то Гегель у витончено-містичній формі відроджував релігійно-теологічне вчення про неї. У його вченні держава зображується як втілення вищих моральних цінностей, він створює справжній культ держави, повністю підпорядковуючи їй людину [2.2, с. 48].

Космічна теорія. Держава і право завезені до нас іншими цивілізаціями.

Гідравлічна (іригаційна) теорія. В її основі лежить концепція К. Витфогеля, відповідно до якої обґрунтовується виникнення державу країнах Древнього Сходу: Древньому Єгипті, Шумері, Древньому Китаї та інших країнах.

Згідно з "гідравлічною" ("іригаційною") теорією К. Віттфогеля передумовою ранньої державності був перехід до ірригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови розгалуженого державного апарату. Віттфогель пов'язував деспотичні форми держав азіатського способу виробництва з будівництвом іригаційних споруд, для чого необхідно було жорстке централізоване управління і підпорядкування. Деспотизм він називав "гідравлічною" цивілізацією. Ця теорія має локальний характер: пояснює виникнення держави в регіонах з жарким кліматом і не пояснює особливості процесу державотворення в інших регіонах [1.8, с. 24].

К. Витфогель вважав, що головною причиною виникнення держав у країнах цього регіону була нагальна потреба організувати великі маси людей для будівництва іригаційних споруд (каналів, дамб, водопідйомників і тощо). Без вирішення завдання забезпечення водою відповідних регіонів люди буди приречені або на зміну місця проживання, або на смерть.

Ця теорія може бути визнана науковою, оскільки історичний досвід свідчить про те, що вирішальну роль у виникненні держав у цих країнах відіграла зазначена вище потреба. Зрозуміло, що її не можна розглядати в якості єдиної, але те, що вона була ведучою -- безумовно.

Технократична теорія. Держава виникає як необхідний результат оволодіння людиною технікою.

Спільним для представників техніко-економічних теорій походження держави є переконання в тому, що розкладання первісного суспільства було пов'язане передусім із виникненням виробничих (замість збиральних) видів господарювання і їх розвитком. Автор теорії "неолітичної революції" Г. В. Чайлд вважав, що саме перехід до землеробства і тваринництва автоматично спричинив зростання виробництва, яке привело до збільшення населення, поглиблення спеціалізації праці, соціальної та майнової нерівності і, зрештою, до виникнення держави.

Спортивна теорія Хосе Ортега і Гассета пояснювала виникнення держави разом з появою різноманітних ігор та фізичних вправ, а також спорту в цілому. Розвиток виробничих сил привів до ускладнення виховання людей взагалі та появи фізичного виховання. У зв'язку з частими стихійними лихами, сутичками між сусідніми племенами, а також примітивної форми охоти, на яких гинули кращі чоловіки, рід ніс збитки. Для того, щоб рід не вимер старійшини запрошували чоловіків з інших племен та між ними влаштовували змагання. Переможців залишали та робили повноправними членами роду. Для проведення таких змагань створювались спеціальні органи, функції яких схожі з функціями держави. У подальшому ці органи почали брати на себе виконання і інших суспільних функцій.

Представником дифузійної теорії є Гребнер. Вона була висунута як результат осмислення процесів державотворення, що інтенсивно почали розвиватися в XIX - XX ст. Держава, згідно даної теорії, виникає в результаті передачі досвіду управління великими загонами людського суспільства від одних народів іншим або як результат поширення досвіду державно-правового життя на ті регіони земної кулі, де він ще не використовувався. Дійсно, багато народів побудували свою державність, використовуючи державно-правовий досвід інших країн, проте дана теорія все ж не пояснює виникнення первинної теорії походження права.

Психологічна теорія пов'язана з іменами Л.Й. Петражицького, Г.Тарда. За цією теорією держава виникла внаслідок особливих властивостей психіки людини. Начебто людській психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва [19, с. 16].

Деякі автори виділяють і інші теорії походження держави.

Отже, сучасний розвиток суспільного життя дає змогу говорити про те, що кожен із зазначених підходів має певний сенс, проте не охоплює феномен держави як цілісність. Державний механізм суспільної регуляції настільки складаний і своєрідний , що не може бути охоплений якимось одним підходом. потрібне всебічне бачення держави. А це зумовлює необхідність нового прочитання праць Платона і Хоми Аквінського, Н. Макіавеллі і Г. Гегеля та інших теоретиків держави.

2. Особливості виникнення держави в різних народів світу

2.1 Європейський шлях формування держави

Усередині глобальної закономірності розвитку первіснообщинного ладу на стадії переходу до держави виникли розбіжності, що дозволяють говорити про внутрішньоглобальні закономірності і випадковості в первісному походженні певних держав або їх груп, тобто говорячи іншими словами формування держави в різних народів світу йшло різними шляхами.

На території Європи головним фактором утворення держави було класове розшарування суспільства у зв'язку з формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів, а головною функцією - економічне регулювання і захист приватної власності. У результаті розпаду общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні державної власності (Спарта).

У своєму становленні і розвитку антична державність пройшла деякі історичні етапи. Формування держави відбувалося у формі примітивних монархій або олігархічно-родового устрою, в яких кланові відносини об'єднувалися з перевагами крупної земельної власності. Розквіт античної державності приніс з собою народовладдя у формі демократичної республіки або особливої монархії. Вінцем історичного руху античної державності стало оформлення особливої напіввійськової бюрократичної монархії, яка стала зразком політичних форм більшості європейських і азіатських народів в подальшій історії [1.10. с. 88].

Найбільш класичними вважаються три форми походження держави: афінська, римська, германська.

Афінська форма виникла безпосередньо з внутрішніх класово-економічних приватновласницьких суперечностей, що розвинулися в надрах родоплемінного суспільства.

Римська форма полягає в тому, що процес утворення держави в Давньому Римі був майже таким самим, які в Афінах, за винятком того, що він супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти привілеїв патриціїв (римської родової знаті). Плебеї, що були особисто вільними, не пов'язані з римським родом, мали торговельне і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони прискорили розпад родоплемінного устрою та утворення рабовласницької держави.

Давньогерманська форма - це процес утворення держави у давніх германців, прискорений завоюванням варварами значних територій Римської імперії. На відміну від Афін і Давнього Риму, де утворилися рабовласницькі держави, у давніх германців виникла потреба в руйнуванні рабовласницьких порядків і побудові прафеодальних (або ранньофеодальних) держав, які запозичили структуру влади і право Римської імперії, прийняли християнство і пристосували її до укладу життя німецьких племен [111, с. 48].

Створення перших протодержав, а потім і крупних державних утворень на півдні Балканського півострова і на островах Егейського моря в III - II тисячолітті до н.е. було результатом завоювання греками-ахейцями автохтонного населення цього регіону (пеласгів, мінойців). Завоювання привело до перемішування і до схрещування різних культур, мов і народів, що породило високу крито-мікенську цивілізацію, представлену цілим рядом держав, що підносилися і приходили в занепад (Кносського, царства Мікенського та ін.).

Монархічний характер цих держав, наявність крупного державно-храмового господарства і земельної общини свідчила про їх схожість з типовими східними монархіями. Крито-мікенські традиції ще довго позначалися на подальшій державності греків-ахейців, для якої була характерна наявність громадського устрою, пов'язаного з царським палацом, що виконував функції верховного господарського організатора.

Однією з найважливіших особливостей в утворенні держави в Давній Греції було те, що сам цей процес через постійну міграцію і переміщення племен йшов хвилеподібно, переривчасто.

Своєрідне поєднання внутрішнього і зовнішнього чинників в процесі генезису держави в Греції робить недостатньо переконливою поширену у вітчизняній літературі тезу про те, що виникнення держави в Афінах відбувалося в "чистому вигляді", тобто безпосередньо з розкладанням родового устрою і класоутворення. Істотний вплив зовнішнього чинника, зокрема етруського, ще не повною мірою вивченого, позначився і на генезисі римської держави [1.12, с. 130].

В Римі на виникнення класів і держави великий вплив справила тривала боротьба двох угрупувань вільних членів родоплемінного суспільства - патриціїв і плебеїв. В результаті перемог останніх в ньому утвердились демократичні порядки: рівноправність всіх вільних громадян, можливість кожного бути одночасно землевласником і воїном та ін. Проте до кінця II ст. до н.е. в Римській імперії загострилися внутрішні суперечності, що призвели до створення могутньої державної машини.

Особливість процесу становлення державності в античному світі (на відміну від країн Сходу) багато в чому зумовлювалися і природно-географічними чинниками. Греція, наприклад, була гірською країною, де було мало родючих і придатних для зернових культур земель, особливо таких, які вимагали б, як на Сході, проведення колективних іригаційних робіт. В античному світі не могла набути поширення і зберегтися земельна община східного типа, зате в Греції склалися сприятливі умови для розвитку ремесла, зокрема металообробки.

Вже в III тисячолітті до н.е. греки широко використовували бронзу, а в I тисячолітті до н.е. знаряддя із заліза, що сприяло підвищенню ефективності праці і її індивідуалізації. Широкий розвиток обмінних, а потім і торгівельних відносин, особливо морської торгівлі, сприяв швидкому становленню ринкового господарства і зростанню приватної власності. Соціальна диференціація стала основою гострої політичної боротьби, в результаті якої перехід від примітивних держав до високо розвиненої державності проходив більш нестримно та із значимішими соціальними наслідками, ніж це мало місце в інших країнах стародавнього світу.

Природні умови вплинули на організацію державної влади в Греції і в іншому відношенні. Гірські хребти і затоки, які розтинали морське побережжя, де проживала значна частина греків, виявилися істотною перешкодою для політичного об'єднання країни і тим більше робили неможливим і непотрібним централізоване управління. Таким чином, самі природні бар'єри зумовили виникнення багаточисельних, порівняно невеликих за розміром і досить ізольованих один від одного міст-держав -- полісів. Полісна система була однією з найзначніших, практично унікальних рис державності, характерних не лише для Греції, але і для всього античного світу.

Географічна і політична замкнутість полісу (у материковій частині і на островах) при розподілі праці робила його залежним від вивозу ремісничих виробів, від ввезення зерна і рабів, тобто від загальногрецької і міжнародної морської торгівлі.

Таким чином, поліс замінив у древніх греків земельно-громадські колективи, які розпалися під впливом приватної власності, цивільними і політичними общинами. Великі відмінності в економічному житті, в гостроті політичної боротьби, в самій історичній спадщині були причиною великої різноманітності внутрішнього устрою міст-держав. Але безумовне переважання в полісному світі мали різні республіканські форми - аристократія, демократія, олігархія, плутократія та ін.

Розвиток грецького суспільства від патріархальних структур і протодержав гомерівської епохи до класичного рабства і розквіту античної демократії виявляє деякі закономірності в розвитку політичного життя і в зміні самих форм устрою міст-держав. В кінці II тисячоліття до н.е., про що свідчить і гомерівський епос, в грецькому світі спостерігалася порівняно загальна тенденція до посилення влади царя як воєначальника, судді, верховного керівника палацового господарства то ін. В методах його правління усе більш проступали деспотичні риси, властиві монархам старовини, особливо східним. Аналогічну картину можна побачити декількома століттями пізніше в Римі в епоху царів.

Розпад патріархально-громадських зв'язків, на які спиралася одноосібна влада царя (базилевса, рекса), зростання опозиції з боку аристократичних сімей, які володіли великими багатствами і суспільним впливом, мали своїм результатом практично у всьому античному світі знищення царської влади.

Ліквідація монархії призвела до перемоги в античному світі республіканського устрою, а також до остаточного затвердження (до епохи кризи і розкладання рабовласницького суспільства) полісної системи організації держави. Але в ранньореспубліканський період демократичний потенціал, властивий полісній системі, який передбачає елементи безпосередньої демократії (народні зібрання і т. д.), не отримав повного розвитку.

Таким чином, причиною загибелі давньогрецької державності, зокрема Афін, що стали ідеалом демократичної держави, заснованої на автономії приватного власника як повноправного члена громадської общини, є не стільки рабство, скільки внутрішня слабкість самого полісного устрою держави. Цей устрій, пов'язаний із заздалегідь даними територіальними і політичними параметрами, не мав простору для політичного маневру і для подальшої поступальної еволюції.

З питання виникнення держави на території Західної і Східної Європи в літературі висловлено дві точки зору. Прихильники першої стверджують, що в цьому регіоні в ході розкладання первісних відносин зароджувалася феодальна держава (сказане відноситься перш за все до Німеччини і Росії).

Прихильники другої вважають, що після розкладання родового ладу тут наступає передуючий феодалізму тривалий період, в ході якого знать виділяється в особливу групу, забезпечує собі привілеї, в першу чергу у володінні землею, але селяни зберігають як свободу, так і власність на землю. Цей період вони називають профеодалізмом, а державу - про феодальною [3.1, с. 40].

Наприклад, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпосництва і феодальних стосунків відбувалося тут суто економічним шляхом, без проміжних ланок. Аналогічні процеси мали місце в Київській Русі. Головною формою державного впорядкування у східнослов'янських племен були князівства. Спочатку -- племінні угруповання, на чолі яких стояли військові вожді -- князі, що об'єднувалися у військові союзи, пізніше поряд з племінними утворювалися і територіальні князівства -- «землі». Виникнення франкської держави було прискорене завоюваннями варварами значних територій Римської імперії, що одразу показало неспроможність органів влади родоплемінного ладу забезпечити панування і управління на нових територіях і привело до формування держави ранньофеодального типу. Політична специфіка даної форми державності була наслідком поєднання структур влади, успадкованих від Римської імперії, з християнством і укладом життя германських племен [1.13,с. 30].

Отже, в утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин - економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних держав (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зумів домогтися власної державності у XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, її супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державноподібних утворень.

Таким чином, можна зробити висновок, що процес виникнення держави протікав при їх взаємному впливі один на одного і був викликаний одними і тими ж причинами закономірного характеру:

1) якісною реорганізацією виробництва і соціально-духовного життя суспільства - ускладненням економічних відносин, які складалися за наявності приватної власності, розподілом праці, розвитком товарного виробництва і обігу, необхідністю закріплення економічного статусу товаровласників, забезпечення для них стійких і гарантованих економічних зв'язків, умов для економічної самостійності;

2) відособленням особи як учасника суспільного відношення з вимогою автономності існування (соціальної свободи). Не можна шукати право там, де немає розділення колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід як біолого-психологічна істота не виділений як соціальна особа, що усвідомлює можливості (свободи), які складаються в процесі розвитку суспільства;

3) формуванням держави, якій знадобився новий нормативний соціальний регулятор, здатний виконувати задачі забезпечення функціонування суспільства як цілісного організму більш високого порядку, ніж первинне суспільство:

а)обмежити конфлікти між родами і запобігти кровній помсті, шляхом договорів примирення, які укладались спочатку за допомогою народних зборів, жерців, старійшин (договірне право);

б)підтримувати в суспільстві порядок і стабільність в умовах поглиблення і загострення соціальних суперечностей і конфліктів;

в)закріпити і забезпечити індивідуальну свободу автономної особи, ґрунтуючись на розрізненні прав і обов'язків в результаті усвідомлення того, що свобода поведінки особи повинна бути обмежений на користь іншої особи або суспільства;

г)закріпити організацію і забезпечити функціонування інституту публічної влади, який придбаває якості політичного панування або державної влади, здатної встановлювати юридичні норми і проводити їх в життя;

Виконати такі задачі було не під силу нормативним регуляторам первіснообщинного устрою - нормам-звичаям. Цю роль узяло на себе право, що формується: правова нормативність стала одним з елементів загальної нормативності, властивої суспільству як соціальній системі. Визначальною межею права стала державна примусовість.

2.2 Східний (азіатський) шлях формування держави

Схід в давнину був представлений багатьма країнами, рядом найбільших регіональних цивілізацій (індо-буддійської, асирійсько-вавилонської, конфуціансько-китайської), але відсутність пануючої ролі приватної власності, застійний характер розвитку були головними визначальними рисами їх типологічної схожості на відміну від античних країн, що динамічно розвивалися, а потім і країн Західної Європи, наступників античної цивілізації.

Так, східний («азіатський») шлях був характерний для Єгипту, Вавилону, деяких країн Африки, Південної Америки, Океанії. Його відмінність від європейського полягає в тому, що функція економічного регулювання і захисту приватної власності не мала великого значення, основною була управлінська функція держави. Причиною цього стали природно-кліматичні умови, що не сприяли розвитку приватної власності. Перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих суспільних робіт з будівництва каналів та інших іригаційних споруд потребувало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю.

Поступово суспільна власність перетворилася на державну: держава привласнювала додатковий продукт, стягуючи натуральну ренту. Приватна власність не набула істотного значення, оскільки використовувалася праця общинників [1.14, с. 49].

Однією з основних соціальних форм, що відігравали вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сільська громада, яка зберегла багато в чому риси патріархально-родової організації. Значною мірою вона визначала характер політичної влади в цих суспільствах, роль і регулюючо-контрольні функції давньосхідної держави, особливості правових систем.

У Древньому Китаї, наприклад, основою соціального життя протягом довгого часу були патроніми (цзун), які об'єднували декілька сотень (до тисячі і більш) сімей, що належали до однієї родинної групи. Структура замкнутих сільських громад з натуральним характером виробництва, з поєднанням ремесла і землеробства в рамках кожної общини, слабким розвитком товарно-грошових відносин складала основу соціального життя і в Древній Індії.

Фортеця общинних, родоплемінних, великосімейних та інших зв'язків гальмувала процеси класоутворення, зокрема розвиток тут рабовласництва, але не змогла стримати соціального і майнового розшарування в суспільстві.

Устрій багатоукладного господарського життя визначали виключно строкатий соціальний склад давньосхідних суспільств, який можна диференціювати у межах трьох основних соціально-класових утворень: 1) різні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, залежні підневільні працівники, до яких відносилися і раби; 2) вільні дрібні виробники -- общинники-селяни і ремісники, що живуть своєю працею; 3) пануючий соціальний шар, куди входили придворна і служива аристократія, командний склад армії, спроможна верхівка землеробських общин та ін. [1.15, с. 14].

Стійка багатоукладність, історична спадкоємність соціальних, політичних, правових форм і інститутів, пануюча релігійна ідеологія дають підстави визначити як головну відмінну рису давньосхідних суспільств -- їх традиційність. Це підтверджує та обставину, що освячені непорушними ідейно-релігійними установками основи соціальної структури, державності і права таких крупних давньосхідних суспільств, як Древня Індія і Древній Китай (Давній Єгипет і Древній Вавілон, як відносно централізовані держави, припинили своє існування ще до н.е.), пережили століття.

Загальні закономірності розвитку давньосхідних багатоукладних суспільств не можуть перекреслити конкретних особливостей кожного з них, пов'язаних як з домінуючим положенням того або іншого устрою і різними формами їх взаємодії, так і з особливостями їх соціальних і політичних інститутів, із специфічними рисами їх культурно-цивілізаційного розвитку, особливостями побуту, світобачення людей, їх способів релігійної орієнтації.

І древнім, і середньовічним суспільствам Сходу органічно властива одна деспотична форма держави, яка міцно трималося впродовж XVIII - XX ст. ст., аж до останнього часу.

Поняття "Східна деспотія" характеризувалося рядом ознак. Це -- монархічна форма правління з необмеженою владою спадкового, обожнюваного монарха, промовця одноосібним законодавцем і вищим суддею; централізована держава, з жорстким тоталітарним режимом, зі всеосяжним наглядом за безправними підданими, розгалуженого, підлеглого деспотові адміністративного апарату. При цьому перекреслювалося дійсне різноманіття політичних структур давньосхідних цивілізацій, їх подальшій еволюції.