Інтелектуальна власність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституція України

інтелектуальна власність

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Цивільний кодекс України

Стаття 418. Поняття права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності- це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Стаття 420. Об'єкти права інтелектуальної власності

1. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

літературні та художні твори;

комп'ютерні програми;

компіляції даних (бази даних) ;

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці.

Стаття 421. Суб'єкти права інтелектуальної власності

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Виникнення та розвиток права інтелектуальної власності. Теорії права ІВ

Вперше термін «ІВ» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс [1]. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs» («Цивільні права авторів, артистів та винахідників»), що був вперше опублікований у 1846 році.

Справжня історія терміну почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності, якою було визначено, що до ІВ належать права на:

літературні, художні та наукові твори;

виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

винаходи у сферах людської діяльності;

наукові відкриття;

промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

захист від недобросовісного суперництва;

усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Виникнення і формування права ІВ я хотів би представити наступною схемою:

1. XVI ст. - Виникнення друкарства. Друкарство і книговидавнича діяльність стала джерелом і першопричиною виникнення інституту правової охорони виключних прав спочатку видавців, а пізніше і авторів. Формування авторського права знайшло своє завершення в Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 1886

2. XVIII ст. - Промислова революція. У XVIII ст. Відбувся перехід від мануфактурного виробництва товарів до фабричного виробництва, яке виникло завдяки застосуванню нових промислових технологій і технічних удосконалень, що використовують винаходи. Промисловці, які впроваджували винаходу у виробництво, несли витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, тому були зацікавлені в тому, що б дохід від використання винаходів належав їм як несучим тягар витрат на винахідництво. Внаслідок цієї їхньої зацікавленості виник інститут промислової власності. Формування права промислової власності знайшло своє завершення в Паризькій конвенції щодо правової охорони промислової власності 1883 р. Подальший розвиток цього права призвело до створення патентного законодавства з урахуванням основних положень Паризької конвенції.

III. XX ст. - Науково-технічна революція. Подальший розвиток науково-технічної думки призвело до бурхливого розвитку і використання в економіці держав таких досягнень, як мікроелектроніка, лазерні технології, комп'ютерні інформаційні технології і т. д. Застосування цих досягнень привело до появи поняття «інформаційне суспільство». Для інформаційного суспільства характерно різке скорочення часу, який необхідно, щоб той чи інший результат знайшов застосування в економіці або в побуті.

У результаті науково-технічної революції стали з'являтися об'єкти інтелектуальної власності, правове регулювання яких викликало труднощі, оскільки економіка вимагала негайного їх використання і відповідно, швидкого прийняття законів, що забезпечують правову охорону цих об'єктів. Так став формуватися інститут спеціальної охорони об'єктів інтелектуальної власності, коли з кожного специфічного об'єкту приймається спеціальний закон, що регулює відносини зі створення, використання та передачі прав (наприклад, топологія інтегральних мікросхем та селекційні досягнення, по кожному з яких прийнятий спеціальний закон РФ).

Подальший розвиток права ІВ проглядається в прагненні міжнародних організацій уніфікувати міжнародні угоди в цій галузі, враховуючи тенденції об'єднання торгових відносин в рамках СОТ.

Винятковий характер права інтелектуальної власності

Поняття виключних прав у праві інтелектуальної власності використовується відповідно до міжнародних угод, в яких бере участь і Україна. До основних з них належать такі:

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. ;

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. ;

Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. ;

Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності від 14 липня 1967

Даними угодами встановлено загальне правило, що виключне право - це право власника виняткових прав дозволяти або забороняти використання того чи іншого результату інтелектуальної діяльності. У цьому сенсі виключне право є своєрідною формою монополії, дозволеною і охороняється законодавчо. Використання результату інтелектуальної діяльності без дозволу творця або його законного правонаступника є порушенням права інтелектуальної власності. При цьому необхідно мати на увазі, що виходячи із загального принципу права інтелектуальної власності - дотримання балансу інтересів суспільства і автора (правовласника), міжнародними угодами встановлюються певні обмеження монопольних виняткових прав. Тим самим визнається право суспільства обмежувати виняткове право автора на підставі закону в необхідних випадках, пов'язаних з безпекою держави, необхідністю забезпечувати державну таємницю, життя і здоров'я населення країни і т. д.

Однак у праві інтелектуальної власності є ще одна характерна особливість: зобов'язання товариства зберігати за творцем результату інтелектуальної діяльності право на згадування його імені при використанні цього результату. Таке право отримало назву «особисті немайнові права 3».

Виняток імені творця результату інтелектуальної діяльності без його дозволу при використанні результату інтелектуальної діяльності є порушенням права інтелектуальної власності.

Таким чином, ми приходимо до наступного висновку щодо визначення поняття права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - це право творця результату інтелектуальної діяльності або його законного правонаступника дозволяти або забороняти вчинення дій по використанню результату інтелектуальної діяльності зі згадуванням або без згадки імені творця з метою прямого або непрямого отримання доходів від такого використання.

Слід зазначити, що в науковій літературі висловлюється обгрунтована точка зору, що не можна ототожнювати поняття «виняткове право» і «інтелектуальна власність». Це пов'язано з тим, що виключні права на увазі дозвіл власника виключних прав на використання результату інтелектуальної діяльності третьою особою, тому виняткові права передання, носять майновий характер. Однак, як вже згадувалося, творцю результату інтелектуальної діяльності належать, крім майнових прав, особисті немайнові права, в тому числі право на ім'я (наприклад, скрипка Страдіварі, ікони Андрія Рубльова, автомат Калашникова і т. д.), що володіють своєю специфікою правової охорони.

Таким чином, у праві інтелектуальної власності відповідно до світової практики можна виділити дві основні складові: виключні майнові права, що мають економічний зміст - передавання, віддільні від творця, мають термін правової охорони і встановлену територію правової охорони, передача цих прав возмездная; особисті немайнові права, що не мають економічного змісту - невіддільні від творця, непередавані, не мають строку охорони (безстрокові).

Основні теорії права інтелектуальної власності та їх вплив на розвиток сучасного законодавства в Україні

В сучасній Україні саме поняття «інтелектуальна власність» розуміється як узагальнюючий умовний термін, який протягом останніх століть вживається у міжнародних угодах і національному законодавстві ряду країн, виникнення якого традиційно пов'язується з філософією просвітництва Франції та класичною німецькою філософією. Таким чином, термін «інтелектуальна власність» є своєрідною даниною історичній традиції, тому відразу зазначимо, що нині немає підстав допускати поширення на ці права правового режиму, який застосовується до речей, майна.

Як відомо, філософи-просвітники - Вольтер, Д. Дідро, Ж. -Ж. Руссо, П. Гольбах та інші - зробили неоціненний внесок у світову правову культуру, збагативши її положеннями у розвиток теорії природного права. Згідно з основними ідеями цієї теорії, сукупність певних прав людині надає сама природа, а ці правила та цінності, права та принципи через саме своє природне походження не залежать від їх законодавчого визнання або невизнання в конкретній державі. Звідси і людина має невід'ємне природне право на будь-який результат своєї творчої діяльності. Завдяки розвитку зазначених філософських теорій термін «інтелектуальна власність» виник у законодавстві Франції кінця ХУІІІ ст. Так, французький Патентний закон від 7 січня 1791 р. «... вперше сформулював принцип облігаторності, який назрів раніше, але, завдяки зовнішнім умовам, це формулювання правильної думки (не «милість», а «право») відбулося в неправильній формі («власність»). Тим не менш категорія як промислової, так і інтелектуальної (духовної), літературної тощо власності «пішла гуляти» по всіх країнах, відображаючись, зокрема, в назвах публікацій Л. Шретера (Власність взагалі та духовна власність зокрема для вчених. Бреслау, 1840), М. Ланге, К. Врангеля», - писав О. Піленко.

А. Коні вважав, що «уявлення про «розумову власність» проникло в суспільну свідомість завдяки термінології, оскільки власністю вважалося все, що належить особі, знаходиться в індивідуальному пануванні автора, а також будь-який літературний твір».

Філософська концепція Е. Канта також містила багате підґрунтя основних французьких ідей. Так, Е. Кант, а пізніше і його послідовники вбачали, зокрема, в авторському праві не просту форму власності, яка захищає економічну або матеріальну цінність, а продовження самої особистості автора, цінність, по відношенню до якої він має право в силу природної справедливості та яку слід охороняти як частку його особистості. Саме ця концепція мала в подальшому суттєвий вплив на розвиток авторського права у континентальній Європі, призвівши до виникнення й обґрунтування так званих «droit moral» - моральних або немайнових прав автора.

Щодо появи поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі, то 14 липня 1967 р. у Стокгольм було підписано «Конвенцію, яка засновує Всесвітню Організацію Інтелектуальної Власності», що набула чинності в 1970 р. і в якій конкретно цей термін не називався, але визначалися дві основні сфери прав - промислова власність і авторське право та конкретно визначались відповідні об'єкти права інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що основна дискусія виникла практично одночасно з появою самого поняття «інтелектуальна власність» і ведеться представниками різних напрямів правової науки протягом багатьох десятків років з невщухаючим ентузіазмом. Основне питання, яке обговорюється, - чи доречний термін «інтелектуальна власність» і чи несе він у собі тотожність, схожість чи взагалі будь-який зв'язок з поняттям «власність», а звідси - чи можна вивести поняття «право інтелектуальної власності» через поняття «права власності».

Загалом калейдоскоп теорій та уявлень про сутність інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності вражає уяву навіть досвідченого науковця. Це теорія привілеїв і договірна, теорія промислової власності та нематеріальна (імматеріальна), теорія особового права (або персональна) і теорія інтелектуальних прав, деліктна доктрина інтелектуальної власності та рентна конструкція, теорія вічної промислової власності, й, нарешті дві основні теорії права інтелектуальної власності, кожна з яких має своїх палких прихильників і опонентів в усі часи існування поняття права інтелектуальної власності - це проприєтарна теорія (теорія власності та теорія квазівласності) і теорія виключних природних прав.

Представники проприєтарної теорії ототожнюють права авторів та інших осіб на продукти творчої діяльності з правом власності на матеріальні об'єкти. Перед ними одразу постала проблема визначення змісту правомочностей власника, способів охорони цієї власності, правових форм передачі цієї власності іншим особам. Отже, будь-який винахід чи відкриття було проголошено власністю його автора, а згодом постало питання про поширення облігаторного підходу і на твори літератури, мистецтва і науки. За суб'єктом права власності на «нетілесні» об'єкти було визнано ті ж правомочності, які належали власникам «тілесних об'єктів»: право володіння, право користування і право розпорядження.

На відміну від попередньої, теорія виключних прав у своїй основі була побудована на тому, що в самій природі виключного права знаходиться заборонна функція, яка дозволяє патентоволодільцю виключити третіх осіб із несанкціонованого використання запатентованого винаходу, і це право є факультативним. Отже, виключне право дозволяє заборонити використання цього права будь-якій третій особі.

Отже, ряд вчених і сьогодні не визнають такого поняття, як «інтелектуальна власність», і наголошують, що слід враховувати різницю у правовому режимі матеріальних речей і нематеріальних об'єктів, якими за своєю сутністю є авторські твори та різні технічні винаходи, що права авторів із самого початку обмежені у часі та просторі на відміну від прав власників тощо. Прибічники теорії інтелектуальної власності на ці справедливі зауваження відповідають, що в цьому випадку йдеться про власність особливого роду, яка потребує спеціального регулювання у зв'язку із своїм нематеріальним характером. Останній підхід здобув свій розвиток у теорії інтелектуальних прав, про яку вже згадувалось вище і яка пропонує визнавати за авторами і винахідниками права sue generis, тобто права особливого роду, які виходять за межі класичного поділу цивільних прав.

У літературі неодноразово зазначалося, що спроби пристосувати механізми речових прав до обслуговування сфери творчої діяльності виявилися безуспішними. У зв'язку з цим доречно навести висловлювання видатного вченого у сфері інтелектуальної власності О. Піленка, який ще на початку ХХ ст. стверджував, що будь-який винахід «має виключно абстрактнодейний зміст і з речовим своїм субстратом ототожнюється тільки в нерозвинутій свідомості», при цьому «сутність винаходу не вичерпується тими матеріальними речами, в яких він втілений. винахід завжди неречовий. об'єкт патентного права завжди нематеріальний».

Отже, концепція «виключності прав інтелектуальної власності» також набула значного поширення. Спершу «виключність» розумілась як виключення, засноване на привілеї автора, що захищало його твір від передруку. Причому привілей більше стосувався книговидавця, а не автора твору, відповідно захистом користувалося не авторське, а видавниче право.

Узявши до уваги усі зазначені теорії та судження, звернемо увагу на те, що модель права власності передбачає здійснення власником тріади правомочностей: володіння, користування та розпорядження річчю. До нематеріальних результатів, якими є всі продукти інтелектуальної праці, неприйнятною є правомочність володіння: не можна здійснювати фізичне володіння ідеями, образами тощо. Не може бути прямо застосована до нематеріальних об'єктів і речова правомочність користування. Науково-технічні ідеї та літературно-художні образи можуть одночасно знаходитися в користуванні безмежного кола суб'єктів. Водночас ці об'єкти не будуть «споживатися» у процесі використання у фізичному розумінні. Принципові відмінності властиві й розпорядженню творчими результатами.

Як свідчать публікації періоду прийняття нині чинного ЦК України, серед розробників та спеціалістів у сфері інтелектуальної власності, так само, як і під час виникнення і розвитку теорій права інтелектуальної власності у світовому масштабі, виникли досить гострі суперечки у визначенні природи інтелектуальних прав та їх змісту. Чітка позиція розробників ЦК України щодо природи інтелектуальних прав як виключних, сформульована у статтях 429-433 проекту ЦК України, не була сприйнята законодавцем.

О. Підопригора, зокрема, згадував, що для робочої групи це питання стало серйозною проблемою. Одна група вчених вважала, що авторові належить виключне право на його використання, інша - що автору належить право власності на результат. Було досліджено дуалізм, який характерний не лише для законодавства України. Так, у більшості країн патентне законодавство надає винахіднику виключне право на використання результату. Це право є товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту. Воно може продаватися і заповідатися, тобто прирівнюватися до права власності. Однак термін «право власності» в законодавстві цих країн щодо об'єктів інтелектуальної власності не вживається. В інших країнах (Велика Британія, Іспанія, Португалія, Франція, США тощо) результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності.

Так звана проприєтарна концепція інтелектуальної власності була детально обґрунтована О. ПідопригороюЩодо сучасної оцінки проприєтарної концепції інтелектуальних прав, слід зауважити, що беззаперечним фактом є насамперед наявність істотних відмінностей як у самому змісті цих прав (прав власності та виключних інтелектуальних прав), так і у способах їх реалізації та захисту. Як переконливо доводять російські цивілісти, «на відміну від права власності, яке по суті є безстроковим і не підлягає територіальним обмеженням, права авторів, винахідників, їх правонаступників із самого початку обмежені у часі та просторі; захищаються за допомогою інших правових засобів порівняно з правом власності, а право на творчий результат нерозривно пов'язано з особистістю його творця».

Узагальнивши, можна зазначити, що право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні характеризується такими основними ознаками:

1) воно є правом на результат інтелектуальної творчої діяльності;

2) об'єкт права інтелектуальної власності нематеріальний, але результат інтелектуальної, творчої діяльності може бути втілений у будь-який матеріальний носій;

3) результат творчої діяльності придатний для відтворення і сприйняття іншими особами, а також для багаторазового відтворення (тиражування) ;

4) правова охорона надається результату інтелектуальної творчої діяльності або за умови його створення і набуття форми, придатної для сприйняття іншими особами (наприклад твори науки, літератури, мистецтва), або за умови його відповідності вимо- гам чинного законодавства України про інтелектуальну власність (наприклад винаходи, корисні моделі, промислові зразки) ;

5) право інтелектуальної власності на той чи інший об'єкт слід відрізняти від права власності на матеріальний носій, в якому втілено творчий результат, а право власності на річ, в якій втілено результат інтелектуальної власності, не залежить від права інтелектуальної власності на цей результат;

6) особисті немайнові права суб'єктів права інтелектуальної власності невіддільні від особи їх творця і не підлягають відчуженню;

7) майнові права суб'єкта інтелектуальної власності можуть відчужуватись будь-яким цивільно-правовим способом; суб'єкт цих прав може відмовитись від них;

8) об'єкти права інтелектуальної власності чинним законодавством визнані товаром і можуть бути об'єктом будь-яких цивільно-правових правочинів;

9) правова охорона об'єктів інтелектуальної власності надається на певний строк, визначений чинним законодавством;

10) право інтелектуальної власності є непорушним, ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Співвідношення права власності та права ІВ

Якщо звернутися до законодавства України про інтелектуальну власність, то його основу становлять положення Конституції України, яка у ст. 41 закріплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Таке формулювання фактично прирівнює (з урахуванням «тріади права власності») поняття «права інтелектуальної власності» і права власності, оскільки так само, як і для речей, передбачає для результатів інтелектуальної творчої діяльності можливість володіти, користуватися і розпоряджатися ними. Між тим переважна більшість законодавчих актів України закріплює виключні права на результати творчої діяльності, в тому числі й чинний ЦК України, який вперше об'єднав норми, що стосуються охорони прав на результати творчої інтелектуальної діяльності в окремій книзі. Ще у проекті ЦК України за особами, яким належать такі нематеріальні блага, як твори літератури, науки і мистецтва та суміжні права; винаходи і корисні моделі, промислові зразки та інші, були закріплені виключні права на використання, які означали, що використання результатів творчої діяльності та засобів індивідуалізації третіми особами може здійснюватися тільки за згодою правоутримувача [12, 69]. Між тим зміст ст. 418 ЦК України дає змогу стверджувати сьогодні, що законодавець закріпив це право як права, що становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншими законами, та залишив відкритою дискусію щодо сутності поняття права інтелектуальної власності, визначивши цей термін як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом. Останнє положення не можна трактувати як ствердження права власності на зазначені результати, оскільки вказано: «право особи. «, а не «право власності особи. « чи «право особи володіти, користуватися і розпоряджатися результатами інтелектуальної творчої діяльності».

Додамо також, що суттєве значення для розуміння специфіки регулювання відносин у сфері права інтелектуальної власності має наголошуване у ст. 419 ЦК України співвідношення категорій «права інтелектуальної власності» і «права власності». При цьому право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає перехід права власності на річ, і навпаки.

Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ існують як самостійні правові категорії, пов'язані з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності значної кількості відмінностей.

По-перше, результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності лише у суворій відповідності до вимог закону.

По-друге, існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежено певним строком.

Радянське законодавство не вживало такого терміна, як «інтелектуальна власність». Вперше цей термін було вжито в Законі СРСР «Про власність в СРСР» від 6 березня 1990 р. Закон України «Про власність» містить у ст. 13 п. 2 пряму вказівку на те, що результати інтелектуальної праці є об'єктами права власності громадян.

2. Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями передача кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій було зафіксовано об'єкт творчої діяльності.

3. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматичного переходу авторського права, до особи, яка придбала цю річ.

В Україні зростає кількість зареєстрованих охоронних документів на обєкти промислової власності.

В Україні зростає кількість зареєстрованих охоронних документів на обєкти промислової власності. Станом на 1 квітня 2011 року (з 1992 року) всього зареєстровано 315804 охоронних документа:

98887 патентів на винаходи з урахуванням перереєстрованих авторських свідоцтв та 20-річних після коротких;

58126 патентів на корисні моделі;

21647 патентів на промислові зразки;

137107 свідоцтв на знаки для товарів і послуг з урахуванням розділених реєстрацій;

11 свідоцтв на топографії ІМС;

12 реєстрацій кваліфікованих зазначень походження товарів;

14 свідоцтв на право використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів.

Щомісяця зростає кількість заявок на обєкти промислової власності. Протягом березня 2011 року до Установи надійшло 4490 заявки. З них: всього на винаходи - 437, всього на корисні моделі - 1079, всього на знаки для товарів і послуг - 2837. Зареєстровано у березні 2358 охоронних документів.

Протягом березня 2011 року продовжувалась робота щодо державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права». За вказаний період до Установи надійшло 598 заявок на реєстрацію авторського права, 40 заявок на реєстрацію договорів. Здійснено 507 реєстрацій авторського права на твір та прийнято 33 рішення про реєстрацію договорів, які стосуються права автора на твір.

Патентна статистика Науково-практичний журнал «Інтелектуальна власність».

Створено: Середа, 15 червня 2011, 19: 55

Згідно з даними Управління патентів та торговельних марок США у 2006 р. Америка видала 196 4 тис. патентів на різноманітні винаходи та інновації. З них американським компаніям дісталось більше половини решту патентів отримали іноземці. Україна захистила американським патентом 25 своїх винаходів.

За інформацією Всесвітньої організації інтелектуальної власності яка щорічно публікує дані щодо кількості патентів виданих різними державами світу у 2007 р. була узагальнена ситуація яка склалася у 2004 р. Так за цими даними у світі видано близько 600 тис. патентів.

Останніми десятиліттями склалася тенденція інтернаціоналізації патентів коли свідоцтва в тій чи іншій країні отримують нерезиденти тобто компанії та фізичні особи які постійно проживають або здійснюють свою діяльність в іншій країні. 74% таких свідоцтв на патенти видали США Японія Південна Корея Китай та Європейський патентний офіс (обслуговує країни Євросоюзу).

За таким показником як кількість отриманих патентів на 1 млн. населення країни світовим лідером є Японія (2 884 патенти на 1 млн. японців). У п ятірку лідерів входять Південна Корея США Німеччина та Австралія. Середній рівень кількості патентів на 1 млн. населення у світі становить 148. У Росії він дорівнює 160 патентам у Білорусії - 108 в Україні - 68 патентів.

Інший показник порівнює кількість патентів та розміри валового внутрішнього продукту країни (кількість патентів на 1 млрд. ВВП). Середній показник по країнах світу складає 19 патентів на 1 млрд. ВВП. Тут перше місце належить Південній Кореї (116 2 патенти) далі йдуть Японія Німеччина Нова Зеландія та США. Росія посіла 6-те місце (17 6) Білорусія - 8-ме (16 9) Україна - 9-те місце (14 7).

Третій показник - кількість патентів порівняно з кількістю засобів витрачених державами (включаючи і комерційні структури) на науку та дослідження (з розрахунку кількість патентів на кожен витрачений $1 млн.). Середньосвітовий показник - 0 81. Лідерами є Південна Корея (4 60) Японія (3 49) Білорусія (3 15) Нова Зеландія (1 67) Україна (1 50) та Росія (1 46). До першої десятки не ввійшли США набравши 0 78 патенту на кожен $1 млн.

Размещено на Allbest.ru