Правове регулювання праці молоді та жінок
Поняття та правові засади охорони праці в сучасній Україні. Гарантії для жінок при припиненні трудових відносин. Особливості охорони праці молоді, їх правове регулювання та значення. Граничні норми підіймання та переміщення речей неповнолітніми.
Рубрика | Государство и право |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 08.12.2013 |
Размер файла | 53,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
КУРСОВА РОБОТА
Правове регулювання праці молоді та жінок
Вступ
Поняття «охорона праці», можна тлумачити в трьох змістах. В найширшому розумінні охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. В більш вузькому розумінні вся галузь трудового права охороняє працю робітників та службовців. У вузькому змісті охорону праці розуміємо як правовий інститут Особливої частини галузі трудового права України.
Актуальність цієї теми зумовлюється необхідністю детальнішого теоретичного обґрунтування спеціальної охорони праці жінок, молоді та інвалідів як однієї із основних гарантій їхніх прав та свобод і законних інтересів.
Головною метою дослідження матеріалу по темі курсової роботи є співставлення умов, щодо охорони праці, які надає держава жінкам і неповнолітнім із тими умовами в яких працюють наші жінки, неповнолітні.
Об'єктом дослідження даної теми, є суспільні відносини, що виникають при додержанні правил охорони праці, відносини держави із жінками - працівниками, молоддю при наданні їм спеціальних пільг, умов праці та інше.
Завдання, які ставляться в цій роботі, обумовлені поставленою метою і полягають у тому, щоб: співставити умови щодо охорони праці, які надає держава жінкам і неповнолітнім із тими умовами в яких працюють наші жінки, неповнолітні.
Структура даної роботи включає в себе вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел та додатки.
В Україні створена та працює законодавча база з питань праці. Законодавство України про працю складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Основний закон держави - Конституція України - в статті 43 визначає, що кожен має право на працю. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом [1]
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих. Окремими главами регулюється праця жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю [2].
Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві [4].
Умови праці неповнолітніх на виробництві, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років, повинні відрізнятися як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відданість у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальними правилами на повнолітніх повністю поширюється законодавство про працю а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.
Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх, і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зокрема в ст. 43 Конституції України. Законом України «Про охорону праці» заборонено застосування праці неповнолітніх, тобто осіб до 18 років на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах [3, ст. 11]. Неповнолітні, тобто особи що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користується пільгами [2,ст. 187]. Стаття визначає рівність прав неповнолітніх у трудових правовідносинах порівняно з правами повнолітніх
1. Нормативно-правові положення охорони праці
1.1 Поняття охорони праці
Охорона праці за своєю сутністю є турботою про людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона працездатності людини. З іншого боку, відносини щодо охорони праці -- невід'ємна складова організації процесу праці, що створює умови для стабільної та успішної трудової діяльності громадян.
Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. Так, Конституція України одним з основних соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Право на охорону здоров'я закріплено і в Основах законодавства України про охорону здоров'я.
Охорона здоров'я -- це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя, а здоров'я -- стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.
Право на охорону здоров'я досить широке поняття за колом суб'єктів, за оцінкою факторів впливу на здоров'я, за завданнями правового регулювання.
Закон України "Про охорону праці" визначає, що охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено раніше).
Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному, медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров'я у процесі трудової діяльності.
Соціальний аспект охорони праці передбачає забезпечення всебічного соціального розвитку кожної працюючої особи, захист особи. Соціальний аспект охорони праці передбачає визнання пріоритету життя та здоров'я людини у процесі виробничої та трудової діяльності. До соціального змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві. Запобігання шкідливим наслідкам потребує встановлення юридичних гарантій:
* надання технічним та санітарним правилам сили правових норм;
* запровадження нагляду та контролю за додержанням норм з охорони праці;
* встановлення відповідальності за невиконання норм з охорони праці.
Техніко-економічний аспект охорони праці має бути спрямований на удосконалення засобів праці, техніки та технологій.
Медико-біологічний аспект охорони праці враховується насамперед при нормуванні праці.
Юридичний аспект охорони праці полягає у забезпеченні права працівника на життя, охорону здоров'я, на належні, безпечні і здорові умови праці. Охорона праці в юридичному аспекті являє собою правовий інститут, що має міжгалузевий характер. Норми цього інституту захищають інтереси різних суб'єктів права: а) роботодавців та працівників, які перебувають з ними у трудових правовідносинах; б) членів виробничих кооперативів; в) студентів, які проходять виробничу практику; г) громадян, які відбувають покарання за вироком суду, в період їх роботи в організації та ін. Дія Закону України "Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Державна політика у сфері охорони праці спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. До основних правових принципів у сфері охорони праці в Україні належать:
* пріоритет охорони життя та здоров'я працівників перед економічними інтересами;
* повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
* соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
* компетентність діяльності щодо забезпечення охорони праці;
* двосторонній зобов'язуючий (і працівника, і роботодавця) характер діяльності щодо додержання норм з охорони праці;
* встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
* встановлення та гарантування заходів самозахисту прав працівників на здорові та безпечні умови праці;
* обов'язковість відшкодування шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків;
* соціальне страхування ризику втрати працездатності та трудового доходу у зв'язку з нещасним випадком чи професійним захворюванням.
Загальним об'єктом охорони праці є працездатність як специфічна якість особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження). Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів).
Обмеження (заборони) виконання окремих видів трудової діяльності реалізуються як при прийнятті на роботу, так і у процесі здійснення трудової діяльності особи (наприклад, за наслідками медичних оглядів окремих категорій працівників тощо). Зниження трудового навантаження може виявлятися у встановленні певного режиму праці та відпочинку, зниженні норм виробітку, забороні залучення до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, виконанні роботи за сумісництвом тощо.
Таким чином, як міжгалузевий інститут охорона праці є цілісною системою норм різної галузевої належності, що регулює спеціальні заходи з охорони здоров'я окремих категорій громадян, зайнятих у сфері праці, від несприятливого впливу виробничих факторів на їхню працездатність.
Останнім часом у сфері охорони праці визначаються стандарти вимог, які є обов'язковими для всіх роботодавців, удосконалюється механізм управління національною системою охорони праці, державного нагляду за додержанням законодавства щодо охорони праці в Україні.
Галузевий та вузькоспеціальний аспекти охорони праці. У юридичній літературі поняття "охорона праці" в галузевому аспекті розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють фактично трудове право в цілому, тому що його норми враховують і захищають переважно права та інтереси працівників (як система всіх норм, що встановлені в інтересах працівників). У вузькоспеціальному значенні під охороною праці розуміють норми інституту трудового права, що містяться в різних джерелах права. До них належать:
* норми, що містять вимоги щодо забезпечення здорових і безпечних умов роботи, запобігають виробничому травматизму, загальним та професійним захворюванням;
* норми, що гарантують право працівника на працю в умовах, які відповідають вимогам безпеки та гігієни, захист працівника в разі отримання травми чи захворювання у період роботи, а також травм та захворювань, які пов'язані з виконанням його трудових обов'язків;
* норми, що забезпечують участь працівників та професійних спілок у встановленні умов праці;
* норми, що забезпечують здійснення нагляду та контролю за реалізацією зазначених вимог у сфері охорони праці;
* норми, що визначають відповідальність за порушення у сфері охорони праці.
Слід врахувати, що особливістю змісту норм і правил з охорони праці є припис їх додержуватися.
1.2 Правові засади охорони праці в Україні
Рівень безпеки будь-яких робіт у суспільному виробництві значною мірою залежить від рівня правового забезпечення її питань, тобто від якості та повноти викладення відповідних вимог в законах та інших нормативно-правових актах. У 1992 році було прийнято Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності та принципи державної політики у цій сфері, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації робіт з охорони праці в країні.
Законодавство України про охорону праці - це система взаємозв'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі охорони праці. Воно складається з Кодексу законів про працю України, Законів України «Про охорону праці», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про охорону здоров'я», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про пожежну безпеку», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших.
Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах. Стаття 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скорочену тривалість роботи в нічний час. Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов'язки (ст. 57) й інші загальні права громадян, у тому числі право на охорону праці [1].
Основоположним документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативно-правові акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому законові [3].
Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці в ньому не обмежується главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».
Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві [7].
До основних законодавчих актів, які мають спільне правове поле з законодавством про охорону праці, слід віднести також «Основи законодавства України про охорону здоров'я», що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об'єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров'я людей (ст. 28); вимагають проведення обов'язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69) [8].
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних і шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо [9].
Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2). Окремі питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також понад сотню національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Майже 200 підзаконних нормативних актів прийнято відповідно до закону «Про охорону праці» для регулювання окремих питань охорони праці. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в країні.
З дня набрання чинності Закону України „Про охорону праці”, розроблено, затверджено і введено в дію велику кількість положень, інструкцій та інших підзаконних нормативних актів, прийнято ряд постанов Уряду, наказів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, спрямованих на забезпечення виконання вимог цього закону. Таким чином, кардинальні зміни в галузі охорони праці, які конче потрібні в умовах ринкових відносин і реформування всього нашого суспільства, одержали необхідну нормативну базу [10].
2. Теоретичні основи правового регулювання праці жінок. гарантії при влаштуванні на роботу
2.1 Правове регулювання охорони праці жінок
неповнолітній праця молодь охорона
Охорона праці жінок - важливий інститут трудового права. Рівні права і можливості в одержанні освіти, загальної і соціальної підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією зрівнялася з чоловічою. Але крім роботи на виробництві, жінки багато сил і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей навіть за умови, що це повноцінна сім'я, в якій є чоловік. Тому об'єктивно жінка не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві [39, с.10].
Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, законодавство про працю передбачає низку обмежень у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам переваги. Для держави обидві соціальні функції жінки - робота у суспільному виробництві і материнство - є важливими. Яку з цих функцій виконуватиме, має вирішити сама жінка. Якщо жінка вирішила присвятити себе сім'ї, вихованню дітей, то це заняття повинно визнаватись суспільно корисним і давати право за певних умов на матеріальне забезпечення при досягненні певного віку.
При виборі трудової діяльності робота жінки повинна бути достойною, добре оплачуваною, а не будь-якою. Пільги та переваги, передбачені законодавством про працю, підірвали конкурентоздатність жіночої робочої сили на ринку праці. Утримувати працівників, які мають багато пільг, роботодавцю невигідно, а примусити підприємців брати жінок на роботу в сучасних умовах практично не можливо. Робота ж жінок поза домашнім вогнищем викликана економічною необхідністю якщо не самій утримувати себе і свою сім'ю, то принаймні бажанням допомогти чоловікові здобувати необхідні, хоч мінімальні, засоби до існування, оскільки не завжди сім'я має змогу прожити за винагороду, яку отримує чоловік [36, с. 148].
Вимушене суміщення сімейних обов'язків з роботою на виробництві не проходить безслідно. Найвідчутнішим негативним наслідком фактичного подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до зниження продуктивності її праці на виробництві.
Про охорону праці жінок також зазначено в основному Законі України - Конституції. Хоч жінкам важко працювати в сучасних умовах праці, але закони і підзаконні акти містять положення про охорону праці. В Конституції України, а саме в ст 24 говориться, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками [1, ст.24].
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороди до неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановлення пенсійних пільг; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Нормативною базою для охорони праці жінок виступає КЗпП України, який містить правові приписи, що регулюють трудові відносини з цього приводу. В узагальненому вигляді ці норми можна умовно поділити на 2 групи, що виражають законодавче закріплення охорони праці жінок. Перша група норм регламентує питання з приводу робіт, на яких забороняється праця жінок, а друга група - з приводу забезпечення права жінкам на повноцінне виховання дітей.
Кабінет Міністрів України постановою затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996 - 1998 рр. Припинено починаючи з 1996 року, прийняття на навчання жінок за професіями, передбаченими Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок [39, с. 24].
Забороняється залучення жінок також до підіймання і переміщення важких речей. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України. Гранично допустима вага вантажу, що може підійматися при чергуванні з іншою роботою, при цьому підкреслено - до двох разів на годину, - становить 10 кг. Гранично допустима вага вантажу при підійманні і переміщенні постійно протягом робочої зміни не повинна перевищувати 7кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується постійно протягом робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні - 350 кг, з підлоги - 175 кг. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, верстата тощо.
Згідно норм зазначених у кодексі там містяться такі положення, як такі, що жінки не допускаються до залучення робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. Ця норма має імперативний характер. Погодження сторін трудового договору, що суперечить імперативному правилу, чинності не мають. Погодження жінки може бути обставиною, що полегшує відповідальність власника, який порушив ст. 176 КЗпП. Під жінками, що мають дітей, слід мати на увазі жінок, статус яких як матерів належить чином юридично оформлений [43, с. 298].
У зв'язку з вагітністю і пологами жінкам надаються соціальні відпустки. Їх тривалість становить 70 календарних днів до родів і 56 після пологів. У разі ненормальних пологів чи народження двох або більше дітей, відпустка надається тривалістю 70 календарних днів. Дні відпустки по вагітності і пологах обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. При наданні жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами роботодавець зобов'язаний за їх згодою приєднати до неї щорічну відпустку незалежно від тривалості роботи на даному підприємстві [2,ст. 179].
Після відпустки по вагітності і пологах жінка за своїм бажанням, може взяти соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. Ця відпустка надається без збереження заробітної плати, але жінці виплачується допомога за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування [44,с.62].
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, при наявності медичного висновку - до шести років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається. (стаття 184 КЗпП). Виняток становлять лише випадки повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням [49,с. 8].
При необґрунтованій відмові у прийнятті на роботу власник зобов'язаний повідомити жінку, яка має дитину віком до трьох років, одиноким матерям - за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини інваліда, а також вагітним жінкам про причини відмови у прийнятті на роботу у письмовій формі.
1) Охорона праці жінок являється важливим інтегрованим інститутом трудового права, що знайшов своє відображення у трудовому законодавстві. Така увага законодавця щодо охорони праці жінок не є випадковою. Адже праця жінок володіє цілим комплексом специфічних особливостей, які вирізняють її та роблять предметом правового регулювання.
2) Охорона праці жінок носить комплексний характер, оскільки охоплює різнорідні норми правового регулювання та диференціюється в залежності від виду та характеру виконуваної роботи.
3) Охорона праці жінок включає певні пільги та переваги по відношенню до жінок (обумовлені вони насамперед з приводу материнства), наприклад різного роду відпустки по догляду за дитиною.
4) Охорона праці жінок є неодмінною передумовою додержання законності і конституційності положень щодо рівності прав чоловіка і жінки і забезпечування кожного громадянина (в тому числі й жінки) відповідною роботою.
2.2 Гарантії для жінок при припиненні трудових відносин
Законодавство про працю містить певні гарантії при звільненні жінок з роботи за ініціативою власника. Відповідно до статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 2 ст.179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у разі їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Яку жінку слід вважати одинокою і на яку поширюються гарантії, встановлені цією статтею? В офіційних джерелах ми знаходимо визначення одинокої матері як такої, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька, або запис батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері.[6] Автори наведеного визначення посилаються на ст. 58 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», або на п.104 Положення про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми. Але зазначені акти встановлюють лише право одиноких матерів одержувати допомогу на утримання і виховання дітей. В цих актах не йдеться про порядок звільнення одиноких матерів.
Що стосується визначення одинокої матері, на яку поширюються гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП України, то слід керуватися п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 9 листопада 1992 року (з наступними змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів», в якому роз'яснюються, що гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП, поширюється на «одиноких матерів», тобто на жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, а також жінку, яка виховує та утримує сама дитину віком до чотирнадцяти років або дитину -інваліда. Це може бути і вдова, і розлучена з чоловіком жінка, але коли вона виховує і утримує дитину (дітей) сама, не отримуючи ні від кого допомоги, вона вважається одинокою, і на неї поширюються гарантії, що встановлено ст.184 КЗпП України.
2.3 Проблеми охорони праці жінок. Робота в нічний час, в шкідливих умовах
Серйозним питанням у нинішній ситуації, коли погіршується робота промислових підприємств з додержання санітарних норм і норм безпеки, є охорона праці жінок. Згідно із законом України «Про зайнятість населення» були скасовані обов'язкові відрахування до Фонду охорони праці. Незабаром вийшло два законодавчих рішення протилежного змісту: постанова “Про затвердження Положення про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств ”(№ 838 від 07.10. 93 р.), а також Закон України “ Про охорону праці ”. Однак Фонд охорони праці відновлений не був і реально на більшості державних підприємств такі фонди відсутні. Фактично більшість підприємств державного сектору не витрачають кошти на забезпечення безпеки праці своїх робітників. Це призводить до збільшення нещасних випадків на підприємствах, зростання захворюваності робітників. У недержавному секторі ситуацію щодо охорони праці ніхто не вивчав. Відомо, що сьогодні багато жінок працюють у тіньовому секторі економіки, де не дотримуються норм охорони праці. Законодавство України зберігає патронат над жінкою в плані охорони її здоров'я та зайнятості на роботах у нічний час. На підставі ст. 174 КЗпП України забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (робіт з санітарного і побутового обслуговування тощо).
Однак, на деяких підприємствах металургійної промисловості, у шахтах з видобутку солі жінки продовжують працювати під землею. Адміністрація пояснює це просто: жінки самі хочуть тут працювати, бо їх праця оплачується вище і на пенсію вони можуть піти раніше. Ефективних правових механізмів протидії такій практиці немає, хоча ст. 2 Конвенції МОП № 45, яка ратифікована Україною, містить вказівку: “Праця жодної особи жіночої статі, яким би не був її вік, не може використовуватися на підземних роботах у шахтах». На підставі ст. 175 КЗпП України залучення жінок до роботи в нічний час не допускається, за винятком тих галузей господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.
Перелік цих галузей і винятків з вказівкою максимальних строків застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України (означені в ч.1 ст.173 КЗпП України обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї родини).
Стаття 176 КзпП України не припускає залучення до робіт у нічний час, та понаднормових робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей в віком до трьох років. Тим не менше в Україні практика застосування праці жінок у нічний час досить широка. В основному вони працюють в три-чотиризмінному режимі на виробництві з безперервними технологічними процесами, а також у галузях, пов'язаних з обслуговуванням населення: транспортні перевезення вантажів і пасажирів, медичне обслуговування, забезпечення населення продуктами споживання тощо.
Жінки, які мають дітей і онуків дошкільного і шкільного віку, відзначили певні переваги нічних змін в зв'язку із можливістю догляду за дітьми у денний час.
До негативних сторін роботи у нічний час жінки відносять втомлюваність, труднощі із транспортом у пізній час, незадоволення в родині, неповний відпочинок у денний час через родинно-побутові умови.[8]
Таким чином можна сказати, що в Україні немає категоричної заборони використання праці жінок у нічний час. Однак у нинішніх важких економічних ситуаціях ця норма (ст. 175 КЗпП України) потребує особливого осмислення. В багатьох країнах з високим рівнем розвитку економіки норми заборони нічної праці для жінок сьогодні вже будуть відсутні. Багато країн дератифікували Конвенцію МОП № 45. Однак це пов'язане з істотним поліпшенням умов праці та її оплати.
На Україні, на жаль, і зараз продовжується погіршення умов праці. Тому в процесі переходу від заборон (що відповідає міжнародним нормам) до заохочування в законодавстві про працю жінок, слід серйозну увагу приділити поліпшенню охоронних норм у системі їх законодавчого закріплення.
Міністерство праці та соціальної політики розробило Положення про порядок використання праці жінок у нічний час, до прийняття якого умови нічної праці жінок слід вирішувати у колективних договорах. Звичайно, в сучасних умовах слід здійснювати поступовий перехід від деяких норм, що забороняють, до норм, які дозволяють жінці самостійно приймати рішення.
Для жінок є необхідною можливість вибору. Наприклад, питання про відрядження жінок, які мають дітей, слід вирішувати самим жінкам, а отже норми чинного законодавства про заборону відряджень слід було б скасувати. Не слід ототожнювати такі положення, як охорона праці жінок, з дискримінацією жіночої праці. Дискримінація заборонена і міжнародними актами і національним законодавством. Слід вдосконалювати охорону праці, як це робиться у розвинених країнах. Умови виробництва (вібрація, шум, випромінювання, радіація тощо) завдають шкоду жіночому організмові.
Скасування спеціальних норм з охорони праці жінок загрожує не лише здоров'ю жінок, народжуваності, але й благополуччю дітей, молоді, сучасних та майбутніх поколінь, тобто інтересам усього людства. Важко жінці відмовитися від шкідливої роботи, коли вона є джерелом доходу, високої заробітної плати, але процес вивільнення жінок з шкідливих робіт слід продовжувати та забезпечувати їх іншою високооплачуваною роботою.
Концепція законодавчого удосконалення охорони праці жінок має бути ретельно пророблена. В ній повинні знайти відображення положення про заборону використання праці жінок на важких фізичних роботах.
Україна не є учасницею Конвенції МОП № 127 “Про максимальний вантаж, що допускається для перенесення одним працівником”, однак у КЗпП встановлена заборона залучати жінок до підйому і пересування речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми. Відповідні нормативи затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 року, але абсолютна вага допустимих для підйому і пересунення вантажів залишається значною. Крім того, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 року затверджений перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Гранично допустимою є достатньо значна вага. Так, протягом 8 годинного дня жінці дозволяється піднімати з підлоги більше 1 тони вантажу, а з робочої поверхні - майже три тони. Визнати такі нормативи прийнятними навряд чи можливо. Вдосконалення законодавства в питанні використання праці жінок на важких фізичних роботах у сучасних умовах не може ґрунтуватися на концепції заборони.
Законотворча робота повинна виходити з дозвільних принципів і передбачати заохочувальні міри. Правове забезпечення реформування соціально-економічних відносин українського суспільства вимагає нових організаційно-правових форм та конструкцій, за допомогою яких будуть вирішуватися складні завдання щодо всебічного соціального захисту працівника, особливо жінки, створенню необхідних умов для поєднання виробничих функцій з надзвичайно важливою для суспільства функцією материнства. А тому проголошені в Конституції України 1996 року право на працю, на соціальний захист, своєчасне одержання винагороди за працю потребує впровадження ефективних правових механізмів реалізації зазначених прав громадян. Сутність нових підходів до регулювання трудових правовідносин полягає в переважанні рекомендаційних та заохочувальних норм, які можуть забезпечити рівність всіх працюючих, належні умови для їх соціально-правової активності, творчої самодіяльності та професійного росту. Ця теза передусім ґрунтується на визнанні такого безумовного факту, згідно з яким правове регулювання праці повинно адекватно відображати рівень і ступень розвитку суспільних відносин, відмовитися від старих форм мислення та соціальних стереотипів. Адже важливість і необхідність такого підходу обумовлена впливом трудових відносин на цивільно-правову сферу.
Відомо, що формування ринкових відносини та розвиток всіх форм власності відбувається саме через трудову діяльність людей і з рештою відображає стан державно-політичного розвитку. Слід, мабуть. наголосити, що політичні та соціально-економічні перетворення, що відбуваються в українському суспільстві, вимагають впровадження нових соціально-правових механізмів регулювання поведінки особи в сфері трудових відносин, які повинні характеризуватися зменшенням державного регулювання та всебічним розвитком локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання питань у сфері праці та соціального захисту.
Державне регулювання повинно обмежуватися чітко визначеними сферами, а саме: захистом прав і законних інтересів працівників, охороною їх життя та здоров'я, охороною праці жінок, неповнолітніх дітей, інвалідів та інших соціально вразливих груп робітників.
У регулюванні інших питань державний вплив повинен мати виключно рекомендаційний характер, широко поширеному мають стати типові нормативні акти. Такі питання, як тривалість робочого дня, порядок надання вихідних днів та відпусток, форми організації і системи оплати праці, заохочувальні заходи та заходи відповідальності тощо, повинні визначатися на рівні локального, індивідуально-договірного або колективно-договірного регулювання, із застосуванням державних рекомендацій. За таких умов адміністрації підприємств спільно з профспілковими комітетами мають досить широке коло прав щодо встановлення за рахунок власних коштів додаткових, порівняно з встановленими законом, трудових та соціально-побутових пільг для працівників свого колективу або для окремих категорій громадян.
3. Особливості охорони праці молоді
3.1 Правове регулювання охороні праці молоді
Згідно ст. 187 КЗпП України, неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. Умови праці неповнолітніх на виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.
З метою охорони здоров'я неповнолітніх ст.188 КЗпП України не допускає прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. Як виняток, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років при письмовій згоді одного з батьків або особи, що їх замінює. Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення ними двадцяти одного року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові. Роботодавець зобов'язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу неповнолітніх) та щорічного обов'язкового медичного огляду до досягнення ними 21 року [38, с. 20].
Для прийняття на роботу молоді місцеві органи державної виконавчої влади визначають в межах Закону України „Про зайнятість населення” квоту робочих місць [15, ст.5]. Ці місця використовуються для направлення на виробництво осіб, які закінчили загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше 18 років.
Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання особам, направленим в рахунок броні, забороняється. Така відмова може бути оскаржена у судовому порядку.
Праця молоді віком до 18 років на важких роботах і на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах заборонена.
Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Список таких робіт затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я України №46 від 31 березня 1994 р. [16]. В ст.190 КЗпП передбачена заборона залучення неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Такі норми містяться в Наказі Міністерства охорони здоров'я України №59 від 22 березня 1996 р., яким, зокрема, передбачається, що:
- до тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються;
- робота неповнолітніх з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу;
- вага окремого вантажу, який можуть підіймати та переміщувати неповнолітні, не повинна перевищувати наведені нижче граничні норми.
Що стосується заробітної плати неповнолітніх, то при скороченій тривалості робочого часу виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Для осіб молодше 18 років передбачені спеціальні норми виробітку. Для робітників віком до 18 років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли 18 років.
Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію після закінчення навчальних загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах, та на визначені ним строки можуть затверджуватись норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодження з профспілковим комітетом.
3.2 Особливості праці молоді. Граничні норми підіймання та переміщення речей неповнолітніми
Здатність до праці може проявитися у людини досить рано. Навіть малу дитину можна навчити і зацікавити виконувати нескладну роботу, наприклад, поливати квіти, підмітати та ін. Однак зрозуміло, що в юридичному розумінні здатність до праці виникає з досягненням певного віку.
Відомо, що в XIX ст.. часто на виробництві використовували дитячу працю, адже вона була дешевою. Лише в 1847 році в результаті боротьби робітників за свої права в Англії було видано закон, що встановлював для жінок і підлітків 10-год. робочий день. Це був великий успіх, проте дитячу працю продовжували застосовувати ще досить широко, а була вона виснажливою та тяжкою.
Відповідно до ст.1 Конвенції про права дитини (прийнята ООН в 1989 р., набула чинності для України в 1991 р.) "дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше". "Держави-сторони визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку" (ст.32).
Сучасні міжнародні документи дозволяють приймати на роботу осіб з 16-річного віку.
Робота з документом: ст. 188 КЗпПУ ("Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.").
Українське законодавство під "молоддю" розуміє осіб від 15 до 28 років.
Закон, дозволяючи брати неповнолітніх на роботу, встановлює особливі правила їх роботи, захищає їх інтереси, охороняє здоров'я та можливості подальшого розвитку.
Особи до 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку проходять обов'язковий медичний огляд. На заяві особи до 16 років батьки або особи, що їх замінюють, повинні письмово виразити своє відношення до працевлаштування дитини.
Неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами встановленими законодавством України. [Додаток 1].
Короткочасна робота це 1-2 підняття та переміщення протягом однієї години робочого часу, встановлено для відповідної категорії підлітків.
Календарний вік визначається числом повних років що відраховується від дати народження.
У вагу вантажу включається вага тари і упаковки.
Докладене м'язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничну норму ваги вантажу його тривалість не більше 3хв, подальший відпочинок не менше 2хв.
Висновки
Отже, досліджуючи питання правового регулювання охорони праці жінок, молоді та інвалідів в Україні, я з`ясував, що основними нормативно-правовими актами в цій сфері є, по-перше, Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закон України “Про охорону праці”, Основи законодавства України про охорону здоров`я, спеціальні положення, правила, стандарти, інструкції тощо.
Зокрема, за Конституцією України, якщо розглядати окремі категорії працівників, (ст. 24) жінки мають рівні з чоловіками права щодо праці та винагороди за неї. Працюючі жінки мають можливість поєднувати працю з материнством [1]. Система норм з охорони праці жінок має особливий характер. Одна група цих норм, з огляду на особливості жіночого організму забороняє залучення й застосування жіночої праці на важких, небезпечних і нічних роботах, обмежує застосування праці жінок у нічний час. Інша група передбачає охорону праці жінок у зв'язку з материнством. Це встановлення знижених норм виробітку вагітним жінкам відповідно до медичного висновку, а працівниці, які мають дітей віком від трьох до 14 років або дитину-інваліда, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їхньої згоди (ст. 177 КЗпП України) [2]. Додаткові пільги для жінок у зв'язку з материнством передбачають надання відпусток і перерв для годування дитини та ряд інших.
Отже, молодь - це майбутнє держави, життєво важлива складова успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому, охорона праці неповнолітніх потребує значної уваги з боку влади.
Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому проблемам молоді держава має приділяти значну увагу, в тому числі й засобам регулювання її правового статусу.
Чинне законодавство про працю передбачає полегшені умови праці також для працівників з пониженою працездатністю. До таких осіб належать інваліди та пенсіонери. Відповідно до закону власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування інвалідів згідно з медичним висновком, встановити на прохання інваліда неповний робочий час (день чи тиждень) та створити пільгові умови праці. Залучати інвалідів до надурочних робіт, праці в нічний час без їхньої згоди не допускається (ст. 172 КЗпП України, ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні") [2, 11].
Таким чином, можна сказати, що державну політику та гарантії охорони праці жінок та молоді варто розвивати далі, визначивши конкретні механізми реалізації трудових прав цих категорій працівників.
Список використаної літератури
1. Конституція України: із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІУ від 08.12.2004 р. -- К.: Велес, 2006.
Подобные документы
Правове регулювання та державна політика України в галузі охорони праці жінок, молоді та інвалідів як однієї із основних гарантій їхніх прав і свобод. Дисциплінарна, матеріальна, адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення законодавства.
дипломная работа [241,0 K], добавлен 17.08.2011Поняття охорони праці та її значення в трудовому праві. Гендарна рівність чоловіка та жінки. Гаратії та пільги,які надаються жінкам з дітьми. Надання допомоги при вагітності та після пологів, право на отримання. Конституційні засади охорони праці жінок.
курсовая работа [36,8 K], добавлен 26.08.2014Перелік важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Пільги жінкам, що мають дітей або перебувають у стані вагітності. Гарантії праці жінок. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин.
контрольная работа [20,4 K], добавлен 04.02.2011Методи правового регулювання заробітної плати. Нормування праці, елементи тарифної системи. Системи оплати праці та її види. Оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами. Порядок виплати заробітної плати. Обчислення середнього заробітку.
курсовая работа [67,9 K], добавлен 19.02.2011Створення безпечних і нешкідливих умов. Особливості охорони праці працівників окремих категорій: жінок, молоді, інвалідів. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників. Державні гарантії застрахованим. Притягнення до відповідальності.
курсовая работа [54,9 K], добавлен 07.05.2016Вихідні засади політики екологічної безпеки, сформульовані у Декларації про державний суверенітет України. Метод правового регулювання екологiчних відносин. Правовi заходи охорони земель у процесі землевикористання. Проблема охорони земель в Україні.
контрольная работа [30,0 K], добавлен 16.12.2007Загальні засади соціального захисту інваліда. Особливості правового регулювання праці осіб зі зниженою правоздатністю, правове регулювання їх працевлаштування. Правові питання робочого місця інваліда: створення, облаштування, атестація, заміщення.
курсовая работа [56,1 K], добавлен 08.11.2013Співробітництво України з ЄС у процесі адаптації законодавства. Особливості законодавства ЄС з охорони праці. Місце директив ЄС в закріпленні вимог та стандартів. Досвід європейських країн з забезпечення реалізації законодавства в сфері охорони праці.
реферат [59,6 K], добавлен 10.04.2011Загальна характеристика охорони праці. Охорона праці неповнолітніх: права, норми виробітку, відпустки. Забезпечення зайнятості молоді. Органи, які здійснюють контроль за охороною праці неповнолітніх.
курсовая работа [20,9 K], добавлен 27.12.2003Виникнення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин. Законодавча база: Конвенції і Рекомендації Міжнародної організації праці, нормативно-правові акти України. Система договірного регулювання соціально-трудових відносин в Україні.
курсовая работа [84,6 K], добавлен 09.04.2009