Правова та правомірна поведінка

2) у плані реалізації норм права -- на дотримання, виконання, використання і правозастосування;

3) як зміст правовідносин -- на здійснення суб'єктивних прав, обов'язків, законних інтересів суб'єктів;

4) за зовнішньою формою виразу -- на дії і бездіяльність;

5) за способом детермінації -- на активну, зумовлену внутрішніми причинами, і пасивну, відповідно до зовнішніх обставин;

6) за способом формування в текстах правових документів -- на прямо чи безпосередньо передбачену правовими нормами;

7) за характеристиками суб'єктів -- на індивідуальну і колективну, посадову, професійну та іншу.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єктивної сторони на активно правову, звичайну, конформну і маргінальну.

Правова активність полягає у добровільності здійснення правових норм, переконаності в їх необхідності і справедливості, доброму знанні права, всебічної участі у правовій діяльності.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб'єкту властивістю і може навіть не усвідомлюватись ним в усіх її аспектах.

Основу конформної поведінки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здійснюється за принципом "робити так, як роблять інші".

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху перед юридичною відповідальністю. Такий стан суб'єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою.

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має анти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільне шкідливих (небезпечних) життєвих обставин, їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами.

Шкідливість юридичних фактів -- подій і правопорушень -- вимірюється кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми; 2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний акт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині [11; 57].

Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб'єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певними причинами і тому повторюватись у часі.

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. З формально-юридичного аспекту протиправність -- це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб'єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб'єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб'єкта.

Разом з тим не всі об'єктивно протиправні вчинки можуть вважатися правопорушеннями. Для останніх обов'язковою ознакою є наявність вини -- внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільне шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображують негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення -- можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Суб'єкти, що вчинили об'єктивні правопорушення (без вини), зобов'язуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав.

Отже, правопорушення, -- це суспільне шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. До особливостей складу правопорушення слід віднести: а) суб'єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідальність; б) необхідною ознакою суб'єктивної сторони є вина в формі умислу чи необережності; при умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел); при необережності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість); в) об'єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення, в чому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом -- суспільно-шкідливий результат правопорушення; г) об'єкт правопорушення той самий, що і в складі правомірної поведінки, -- суспільні відносини, соціальні цінності[12; 123].

Правопорушення кваліфікуються за: а) ступенем суспільної небезпеки -- на злочини і провини; б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні і т. ін.);

в) колом осіб -- особові і колективні; г) за характером правових приписів -- нормативно-правові і дисциплінарні.

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем соціальної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і провини. Злочинами визнаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до дровини -- цивільної, адміністративної, дисциплінарної.

Цивільні провини -- це суспільне небезпечні порушення майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні провини не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою значною мірою правовідновлюючі заходи.

Адміністративні провини -- це суспільне небезпечні вчинки, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права.

Дисциплінарні провини -- це суспільне небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.

Правопорушництво як система правопорушень детерміновано: а) чинниками суб'єктивного характеру -- низьким рівнем правосвідомості, правовим нігілізмом, деформаціями в ціннісних орієнтаціях людей; б) конкретними протиріччями, що існують у суспільстві; в) недоліками в правовому регулюванні, неефективною діяльністю правоохоронних органів тощо.

Правова поведінка -- це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Юридичне нейтральна поведінка не є правовою. Правова поведінка -- форма вияву свободи особи.

Правомірна поведінка -- це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права;

2) втілена в юридичну форму -- відповідає нормам і принципам права;

3) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права -- додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки -- юридичні акти, юридичні вчинки;

4) гарантується, охороняється державою.

Правомірна поведінка завжди містить два моменти:

-- інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

-- поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов'язків.

Слід зважити на те, що правомірна поведінка складається із елементів -- правомірних вчинків, тобто таких, що мають суспільно корисний характер.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.

Через правомірну поведінку право діє, поза неї воно мертве. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків.

Саме правомірна поведінка становить сутність правопорядку. Через правомірну поведінку здійснюється управління суспільством, його життєдіяльність. Основна маса виникаючих і діючих у суспільстві правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві.

1. Економічні -- процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але все-таки цілісного) значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої системи виробничих зв'язків і матеріальних можливостей виробництва -- на основі економічної волі. Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати на себе яку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки на межі між правомірною і неправомірною.

2. Соціальні -- соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.

3. Політичні -- розпад СРСР, скасування однопартійної системи, утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для перехідного періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.

4. Ідеологічні -- падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування системи правового виховання, що існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами, приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін.), і одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.

5. Юридичні:

а) в галузі правотворчості -- відсутність послідовності, логічності в прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад, нормативні акти про податки є неконкретними, неповними, казуїстичними);

б) в галузі правоохоронної діяльності -- слабке розкриття злочинності, корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують хиткість правомірної поведінки.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення, необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і громадянами, високий рівень правової культури.

Висновки

Отже, як було з'ясовано в даній роботі, правомірна поведінка і правопорушення - це дві сторони одного і того ж соціального явища: дії соціально-регулятивної правової системи.

Правомірна поведінка є важливою умовою нормальної життєдіяльності всього суспільства, забезпечуючи організованість соціальних відносин, їх підлеглість правовому порядку. Неправомірна, протиправна поведінка, навпаки, порушує розпорядження правових норм і тому признається правопорушенням.

Причини правопорушення закладені в аномаліях суспільного життя і в недосконалості самої людини. Серед причин, що породжують правопорушення, слід назвати перш за все економічні, політичні, соціальні, етичні причини (їх вивченням займається спеціальна юридична наука, кримінологія). Вони є живильним середовищем для різного роду зловживань, розкрадань, корупції, хабарництва, посягань на життя і здоров'я людей.

На стан злочинності і рівень неправомірної поведінки в суспільстві певний вплив надають психофізіологічні і біологічні особливості правопорушника.

Правова держава в своїй діяльності прагне того, щоб розширювати і стабілізувати круг правомірних суспільних відносин за допомогою підвищення якості правового регулювання, витіснення з життя суспільства поведінки, що не узгоджується з правом.

У міру вдосконалення людини, розвитку суспільних відносин, поліпшення матеріального і духовного благополуччя людей, посилення їх соціальної захищеності, поглиблення політичної зрілості об'єм неправомірної поведінки звужується, створюються необхідні умови для зниження кількісного і якісного рівня правопорушень в суспільстві.

Нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави , для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних меншин, додержання законів і державності. Характер цієї держави мають визначати такі принципи:

верховенство закону в усіх сферах соціального життя;

обов'язковість закону для всіх державних органів, громадських організацій, офіційних осіб і громадян;

захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі й гідності;

взаємна відповідальність особи і держави;

контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та інших нормативних актів.

Здійснення усіх накреслених заходів, спрямованих на побудову правової держави, стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до втілення в життя принципів гуманізму і демократії , найвищою метою якої є забезпечення прав і свобод людини, основою нашої державності.

Список використаних джерел

1. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В. Копєйчикова.-К.:Юрінком, 2007.

2. Основи держави і права: Навчальний посібник/ С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій та інші; За редакцією А.М. Колодія і А.Ю. Олійника.-К: Либідь, 2007.

3. Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М. Корельського і В.Д. Перевалова - М., 2009.

4. Право: підручник/ А.И. Косаров, М.В. Малинкович, С.Д. Покревская і ін., під ред. Н.А. Тепловой і М.В. Малинкович. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 2008.

5. Основи конституційного права України: Підручник/ За редакцією В.В. Копєйчикова.-К.: Юрінком, 2007.

6. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М. Рабінович. - К.: ШСДО, 2005.

7. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А. Нечитайленко - Харків, 1998.

8. Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995.

9. Основи держави і права України: Навчальний посібник/ М.О. Навроцький, М.І. Костюк, П.М. Рабінович та інші; За редакцією Д.С. Карпина - Львів, "Вільна Україна" 1994.

10. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. -- К., 2004. -108 с.

11. Руссо Ж.-Ж. О причинах неравенства. - М., 2004. - 162 с.

12. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. - М., 12004. - 201 с.

13. Скакун О.Ф. Теория государства й права. - X., 2004. -316 с.

14. Спенсер Г. Основание социологии.-М., 1998.-Т. 1,2 - 96 с.

15. Теорія держави і права / Під ред. В.В. Копєйчикова. -- К., 2005. -186 с.

16. Тихомиров Ю.А. Публичное право, -- М., 1995. - 201 с.

17. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. - СПб., 2001. - 453 с.

18. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки Ц Право України. -- 2008. -- № 1. -- С. 27-32.

19. Котюк В.О. Теорія права. - К., 2006. - С. 74.

20. Комаров С.А. Общая теория государства и права. - М., 2008. - С. 281.

21. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 21. С. 311.

22. Ковачка Д.А. Функция, задачи, компетенция и нравстенность государственного строя // Правоведение. 2005. № 4. С.41.

23. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. М., 2004. С. 8.

24. Мицкевич А.В. Правовые отношения в советском обществе// Общая теория советского права. М., 2006 С. 277.

Размещено на Allbest.ru