Управління об’єднанням підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І БІЗНЕСУ НА ТРАНСПОРТІ

Контрольна робота

з господарчого права

Виконав студент групи ТП-V-2

Коваль А.Л.

Перевірив Медведська В. В.

Київ 2013



Зміст

Вступ

Управління об'єднанням підприємств

Управління асоціацією

Управління корпорацією

Управління консорціумом

Управління концерном

Управління холдинговою компанією

Методи господарського права

Адміністративно-господарські санкції

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Господарське право - комплексна галузь права , норми якої регулюють суспільні відносини , що виникають у процесі здійснення підприємницької діяльності . Галузь перебуває на стику цивільного та податкового права. Термін « Господарське право» застосовувався як єдиний за часів СРСР , зараз нерідко дана галузь правового регулювання , особливо в Російській Федерації , іменується як Підприємницьке право.

У 1920 - 50 -х роках в СРСР робилися спроби прийняття Господарського кодексу , який би діяв поряд з Цивільним кодексом.

Даний напрямок кодифікації реалізовано на Україну , де в 2003 році був прийнятий і набув чинності з 1 січня 2004 року Господарський кодекс України .

У Російській Федерації триває розробка Підприємницького кодексу

Сучасне господарське право розглядається як самостійна галузь права , яка визначає правові засади господарювання і регулює відносини , що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності , пов'язаної з виготовленням і реалізацією продукції , виконанням робіт і наданням послуг для задоволення потреб окремих споживачів і громадських потреб . Нормативною основою господарського права є господарське законодавство.

При цьому господарська діяльність як предмет регулювання господарського права виділяється своєю складністю , багатоетапністю , професійним і систематичним характером , який вирізняє цю діяльність від споживчих відносин, де цілком діють норми цивільного права .

Концепція господарського права заснована на узгодженні приватно - правових ( горизонтальних ) і публічно - правових ( вертикальних ) відносин у сфері господарювання , що передбачає формування відповідних правових норм на основі поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин та державного регулювання макроекономічних процесів .

Вважається , що поза такого узгодження приватно - правові та публічно-правові відносини у сфері господарювання розвиваються різноспрямовано , суперечать один одному , стримуючи розвиток економічних відносин і створюючи колізії в їх правовому регулюванні .

Господарське право дозволяє охопити єдністю регулювання не тільки комерційні, а й некомерційні відносини у сфері господарювання . Це дозволяє говорити про більшу інструментальної цінності концепції господарського права , ніж концепції підприємницького права .



Управління об'єднанням підприємств

В умовах посилення конкуренції і різного рівня конкурентоспроможності підприємств на ринках виникає необхідність створення більш досконалої форми організації їх взаємодії -- об'єднання суб'єктів ринку.

Об'єднання юридичних осіб здійснюється з метою колективного використання виробничого, науково-технічного, інформаційного і фінансового потенціалу кожного з них для досягнення більшої ефек-тивності та конкурентоспроможності.

Мотивами об'єднання підприємств є:

зниження витрат виробництва в результаті спільної діяльності;

придбання нових можливостей реалізації продукції, робіт або послуг;

підвищення дієвості маркетингу;

розширення виробничих можливостей;

опанування нових ринків збуту;

зниження капітальних витрат, ризику, при створенні нових ви-робничих потужностей;

опанування нових сфер виробничо-господарської діяльності;

спільне комплексне використання джерел ресурсів;

можливості уникнути сезонності у роботі;

наближення науково-технічної бази до виробничої;

комплексне використання відходів виробництва;

економія транспортних витрат.

Господарським об'єднанням підприємств є добровільне об'єднання юридичних осіб. Організація створюється для здійснення загальних зу-силь з координування діяльності, забезпечення захисту їх прав представляти загальні інтереси у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Об'єднання захищає і реалізує інтереси його учасників, консолідує зусилля у забезпеченні роботи його структур.

Загальні особливі відзнаки господарських об'єднань

Добровільний порядок створення.

Об'єднання не має права здійснювати управління і контроль за діяльністю його учасників і виконувати функції за розпорядженням їх майном.

Учасниками об'єднання можуть бути тільки комерційні юридичні особи, які ставлять за мету одержання прибутку.

Учасники об'єднання зберігають свою юридичну самостійність як суб'єкт права, є власниками свого майна, переданого засновниками.

Для координації діяльності учасники об'єднання можуть створювати відокремлений орган (юридичну особу) з делегуванням йому частини своїх повноважень.

По цих відзнаках господарські об'єднання мають схожість з господарськими товариствами. Загальним у них є те, що вони створюються на добровільних засадах, їх учасники зберігають свою юридичну самостійність і є новими суб'єктами права і власниками майна, переданого їм засновниками. Різниця між ними полягає у цілях діяльності, обсягу та сфері регулювання, а також у колі учасників. Кількість учас-ників у господарських товариствах значно більша, ніж у господарських об'єднаннях. Якщо учасниками господарських товариств можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, то засновниками господарських об'єднань -- тільки юридичні особи -- підприємства.

Законодавством про підприємства передбачається, що вони мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності за умови, що це не суперечить антимонопольному законодавству.

У законі передбачено чотири види об'єднань: асоціація, корпора-ція, консорціум і концерн.



Управління асоціацією

Асоціація -- це договірне об'єднання, яке створюється на добро-вільних засадах для постійної координації господарської діяльності, та забезпечення захисту прав учасників і загальних інтересів.

Асоціація

Координує окремі види діяльності учасників.

Виконує наукові розробки і маркетингові дослідження.

Надає юридичні послуги.

Надає консультаційні послуги комерційного характеру.

Здійснює інформаційне забезпечення учасників ринковою інформацією.

Проводить рекламні заходи.

Забезпечує нормативними матеріалами.

Здійснює пошук ринків збуту, сфер споживання.

Розробляє стандарти і нормативні документи асоціації з питань якості, надійності, умов праці.

Організовує підготовку та підвищення кваліфікації працівників тощо.

Асоціація має не високу ступінь централізації функцій управління. Учасники тільки координують виконання окремих своїх завдань або спільно здійснюють частину своїх неосновних функцій. Така обме-женість зв'язків між учасниками унеможливлює взаємну майнову відповідальність за боргами учасників і асоціації в цілому. Вона дає можливість одній і тій же юридичній особі брати участь у різних асоціаціях.

Управління асоціацією може здійснюватися як спеціально створеним органом управління, так і головною юридичною особою (за згодою учасників).

Орган управління створений для учасників виконує функції:

інформуючого центра;

координуючого центра;

забезпечення узгоджених дій за окремими видами діяльності;

акумуляції коштів для здійснення інвестицій.

Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого із учасників.

Асоціація не порушує антимонопольного законодавства, якщо вона дотримується таких умов:

асоціація створюється як договірна особа, яка не є господарським товариством або підприємством, не здійснює підприємницької діяльності;

філії та представництва асоціації мають статус її структурних підрозділів;

асоціація є вільною для вступу (виходу) нових учасників (засновників) за умов дотримання ними установчих документів асоціації;

функції та повноваження асоціації унеможливлюють здійснення дій, які обмежують конкуренцію серед засновників та інших учасників ринку;

асоціація не засновує і не виступає співзасновником нових господарюючих суб'єктів, не здійснює контролю або управління.

Координуючими діями асоціації є:

забезпечення асоціації інформацією технічною та статистичною;

надання послуг учасникам: юридичне консультування, допомога у експорті продукції, страхування, кредитування, навчання;

затвердження норм поведінки асоціації, правил підприємництва тощо;

підтримка інтересів учасників у державних органах;

координація спільних досліджень і розробок;

забезпечення учасників ринковою інформацією;

здійснення рекламних заходів;

пошук ринків збуту, сфер постачання;

розробка і встановлення стандартів асоціації з питань якості, надійності, умов праці, поведінки у відносинах з споживачами;

сприяння законним інтересам учасників у здійсненні інших видів діяльності, які не суперечуть установчому договору.

Асоціація не може надавати рекомендації з приводу ціни середньої ціни, середнього рівня витрат; не попереджує про зміни в діях учасників на ринках. Відомості про діяльність окремих учасників асоціації не публікуються і не передаються іншим учасникам асоціації, крім як у загальному вигляді, без визначення окремих учасників і не раніше, ніж через місяць після їх одержання.

Управління корпорацією

Корпорація -- це договірне об'єднання, яке створюється на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного із учасників.

У корпорації здійснюється централізація функцій перелік яких визначається у договорі. Учасники об'єднання на добровільній основі передають частину своїх повноважень корпорації для централізованого їх здійснення в інтересах кожного з них.

Корпорація -- це відкрита організація для вступу на добровільній основі за рішенням органів управління і власників.

Цілі корпорації:

виробничі;

економічні;

соціальні;

правового захисту учасників.

Вищим органом управління корпорації є рада директорів, яка вибирається на загальних зборах акціонерів. У її компетенцію входять такі питання:

призначення працівників апарату управління;

консультування адміністрації з питань управління;

розробка стратегії з питань управління;

контроль діяльності виконавчого органу.

Для вирішення поточних питань корпорації рада директорів створює адміністрацію, у функції якої входять:

розробка стратегічних планів і тактики виробничо-господарської діяльності;

розробка і реалізація програм науково-технічного розвитку;

вивчення кон'юнктури ринку;

організація впровадження досягнень науково-технічного розвитку;

матеріально-технічне забезпечення підприємств корпорації через мережу власних підрозділів;

організація централізованого збуту продукції через власну збутову систему.

Таким чином, рада директорів є ланкою, яка організовує і направляє направляє операції всієї корпорації, а прийняті рішення є основою для оперативної діяльності правління.

Рішення ради директорів містять цільові установки головним чином довгострокового характеру, у рамках яких здійснюється вся управлінська діяльність, що і передбачає її централізацію. Рада директорів відіграє роль координуючого органу, який узгоджує і пов'язує між собою діяльність різних служб управління на різних рівнях і забезпечує проведення єдиної лінії в управлінні корпорацією.

У більшості корпорацій голова ради директорів обирається на засіданні ради.

Залежно від розподілу повноважень і відповідальності, головною виконавчою особою корпорації може бути голова ради директорів або президент. Голова ради директорів веде засідання ради і володіє більш реальною владою. Президент може одночасно бути головою ради директорів, а у період, коли відсутній голова, виконувати його обов'язки.

Президент призначається радою директорів. Віце-президенти виконують роль кураторів конкретних функції господарської діяльності.

Виконавчий апарат управління корпорації розробляє поточну господарську політику всієї організації і слідкує за її виконанням. Переваги корпорації полягають у наступному:

акціонери не відповідають по боргах корпорації, а ризикують тільки своїми акціями;

корпорація має велику можливість залучати засоби і інвестувати їх у виробництво;

велика гнучкість в управлінні;

чіткість і коректність взаємовідносин між акціонерами і апаратом управління корпорацією.

Корпорація не може бути універсальною формою організації виробництва. Вона у більшій мірі пристосована для великого виробництва.

Недоліками корпорації є статутні обмеження; подвійне оподаткування (коли податки сплачує учасник і корпорація); значні витрати на управління, складнощі у вилучені вкладеного капіталу. Все це стримує створення корпорацій у малому підприємництві.

Управління консорціумом

Консорціум -- це тимчасове статутне об'єднання промислового, банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Консорціум створюється на основі тимчасової угоди учасників про об'єднання ресурсів та зусиль з ціллю фінансування здійснення якихось завдань.

Консорціум має статус юридичної особи для рішення конкретних завдань реалізації значних цільових програм та проектів.

Після виконання визначених завдань консорціум ліквідується або перетворюється в інший вид об'єднання.

Консорціуми не передбачають високого ступеня концентрації і централізації управління. Вони об'єднують підприємства, організації та установи для рішення задач інвестиційного, науково-технічного ха-рактеру на добровільній основі в інтересах кожного учасника, і мають більш координаційні,чим субординаційні відносини між собою.

Управління концерном

Концерн -- це найбільш розповсюджена форма об'єднань підприємств, у якому його учасники мають обмежену самостійність, єдину власність і систему контролю.

Концерн -- це статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або декілька підприємств.

Особливості концерну:

висока ступінь централізації функцій всіх учасників;

тісні зв'язки між учасниками;

єдина політика у рамках концерну;

велике коло повноважень виробничої діяльності;

створення централізованих фінансових фондів;

створення нових підприємств в інтересах учасників концерну;

заборона учасникам входити до інших концернів.

Такий жорсткий взаємозв'язок учасників у концерні дає можливість майнової відповідальності учасників за зобов'язаннями об'єднання в цілому.

Для управління концерном створюється спеціальний апарат управління, функції якого передбачені у статуті концерну.

Таким чином, концерн є єдиним виробничо-господарським комплексом, учасники якого тісно пов'язані між собою технологічною і коопераційною єдністю. Вони передають концерну значно більше по-вноважень, чим учасники господарської асоціації і централізують основні напрямки своєї діяльності (виробничої, наукової, інвестиційної, маркетингової, зовнішньоекономічної тощо). Крім того вони наділя-ють концерн правом представлять їх у відносинах з органами державного управління і контролю. Разом з цим учасники концерну не тільки зберігають права юридичної особи, а і мають можливість вільного ви-ходу із його складу, зберігаючи взаємні зобов'язання і укладені угоди з іншими підприємствами і організаціями.

Концерн очолює правління, яке вирішує принципові питання діяльності об'єднання і здійснює контроль та стратегічне керівництво його діяльністю.

Тактичне і поточне оперативне керівництво виробничо-господарської діяльності концерну правління доручає раді директорів, членами якого є наймані менеджери.

Обмеження ринків збуту суб'єктів холдингової компанії не допускається.

Таким чином, холдингова компанія створюється для кооперації підприємств суміжників і проведення ними узгоджувальної інвестиційної політики.

Як акціонерні товариства відкритого типу, материнське і дочірні підприємства створюються і управляються самостійно при додержанні вимог законодавства про акціонерні товариства і Положення про хол-дингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації.

Вищим органом управління холдингової компанії є загальні збори акціонерів.

У період між загальними зборами, вищим органом управління є рада директорів. Директором може бути тільки акціонер або представник акціонера, який має визначену у статуті кількість голосуючих акцій. Директори вибирають голову ради директорів та його заступників.

Для посилення конкурентоспроможності своєї продукції, товарів та послуг концерни відкривають дочірні підприємства в інших країнах, створюють підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства.

Такі концерни мають дуже високий рівень спеціалізації і кооперування виробництва, коли деталі одного виробу виготовляються на декількох підприємствах, розташованих у різних країнах. Прикладом цього є автомобільні концерни "Дженерал моторс", "Форд" та інші.

Управління холдинговою компанією

Холдингова компанія може бути дочірнім підприємством іншої фірми.

Дочірнє підприємство не може у будь-якому виді володіти акціями материнського підприємства.

Холдингова компанія і дочірні підприємства є акціонерними товариствами відкритого типу.

Обмеження ринків збуту суб'єктів холдингової компанії не допускається.

Таким чином, холдингова компанія створюється для кооперації підприємств суміжників і проведення ними узгоджувальної інвестиційної політики.

Як акціонерні товариства відкритого типу, материнське і дочірні підприємства створюються і управляються самостійно при додержанні вимог законодавства про акціонерні товариства і Положення про холдингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації.

Вищим органом управління холдингової компанії є загальні збори акціонерів.

У період між загальними зборами, вищим органом управління є рада директорів. Директором може бути тільки акціонер або представник акціонера, який має визначену у статуті кількість голосуючих акцій. Директори вибирають голову ради директорів та його заступників.

Кворумом є присутність 2/3 членів ради директорів, якщо інше не обумовлено у статуті. Рішення приймаються простою більшістю.

Загальні збори акціонерів холдингової компанії призначають генерального директора із числа директорів компанії. За поданням генерального директора затверджується склад Правління із числа виконав-чих директорів та управляючих керівників підрозділів і служб.

Правління є виконавчим органом холдингової компанії. Воно керує всією діяльністю компанії у межах своєї статутної компетенції, тобто управляє всією об'єднаною господарською системою.

Холдингова компанія може мати представництва, філії та дочірні підприємства на терені України та за її межами.

Вищі та виконавчі органи управління холдингової компанії

Порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації

Для одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингової компанії в процесі корпоратизації подається заява в довільній формі, разом з документами, що додаються до неї і надси-лається до Комітету органом, уповноваженим управляти державним майном.

У разі заснування холдингової компанії шляхом реорганізації підприємства і створення на базі його структурних підрозділів відкритих акціонерних товариств (дочірніх підприємств) до заяви додаються:

обґрунтування доцільності створення холдингової компанії, викладення мети і завдань її діяльності;

перелік структурних підрозділів, які пропонується виділити зі складу підприємства і перетворити в дочірні підприємства холдингової компанії;

характеристика вертикальних та горизонтальних зв'язків між структурними підрозділами, які пропонуються перетворити в дочірні підприємства холдингової компанії, з відображенням рівнів кооперації між ними; управління об'єднання корпорація холдингова

відомості про основні види діяльності підприємства і його структурних підрозділів та їх частки на загальнодержавному і регіональному товарних ринках за два останніх роки;

проект статуту холдингової компанії, в якому обов'язково вказуються орієнтовний розмір статутного фонду, джерела його формування, в тому числі за рахунок контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств, склад засновників і їх частки в статутному фонді компанії;

акт оцінки вартості підприємства, на базі якого створюється холдингова компанія (для корпоратизованих підприємств);

попередній акт оцінки вартості підприємства, на базі якого створюється холдингова компанія (для не корпоратизованих підприємств), що складається за даними останньої інвентаризації;

попередні акти оцінки вартості холдингової компанії та структурних підрозділів, що перетворюються в дочірні підприємства;

орієнтовані плани розміщення акцій дочірніх підприємств із зазначенням часток, що передаються до статутного фонду холдингової компанії.

У разі створення холдингової компанії шляхом об'єднання контрольних пакетів акцій кількох юридично самостійних підприємств до заяви додаються:

обґрунтування доцільності створення холдингової компанії, викладення мети і завдань її діяльності;

перелік юридично самостійних підприємств, які пропонується перетворити в дочірні підприємства холдингової компанії;

характеристика вертикальних та горизонтальних зв'язків між підприємствами, які пропонуються перетворити в дочірні підприємства холдингової компанії, з відображенням рівнів кооперації між ними;

відомості про основні види діяльності цих підприємств за два останні роки і їх частки на загальнодержавному та регіональному товарних ринках;

проект статуту холдингової компанії, в якому обов'язково вказуються орієнтовний розмір статутного фонду, джерела його формування, в тому числі за рахунок контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств, склад засновників і їх частки в статутному фонді компанії;

акти оцінки вартості підприємств, на базі яких створюється холдингова компанія (для корпоратизованих підприємств);

попередні акти вартості підприємств, на базі яких створюється холдингова компанія (для не корпоратизованих підприємств);

попередній акт оцінки вартості холдингової компанії;

орієнтовні плани розміщення акцій дочірніх підприємств із зазначенням часток, що передаються до статутного фонду холдингової компанії.

Заява розглядається державним уповноваженим протягом місяця. За цей час здійснюються аналіз наданої інформації та збір додатко-вої інформації, дослідження ринку.

Встановивши, що заяву подано без додержання вимог і це перешкоджає розгляду заяви, державний уповноважений залишає заяву без дії, про що письмово повідомляє заявника і встановлює йому строк для виправлення недоліків.

Час залишення заяви без дії не зараховується в строк розгляду заяви.

У разі невиконання зазначених вимог у встановлений строк, розпорядженням державного уповноваженого заява може бути залишена без розгляду, про що письмово повідомляється заявник.

Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права в установленому порядку повторно звернутися до Комітету із заявою. Рішення про надання згоди Комітету на створення холдингової компанії в межах компетенції приймається:

Комітетом;

державним уповноваженим.

Державному уповноваженому підвідомчі питання про створення холдингових компаній на базі підприємств шляхом реорганізації цих підприємств і створення на базі їх структурних підрозділів відкритих акціонерних товариств (дочірніх підприємств), про створення холдингових компаній шляхом об'єднання контрольних пакетів акцій кількох питань, що підвідомчі Комітету.

Комітету підвідомчі питання про створення холдингових компаній, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки, оборони, суспільних інтересів.

Комітет може також прийняти до свого розгляду будь-яку заяву про створення холдингової компанії.

За результатами розгляду заяви приймається одне з рішень у формі розпорядження про:

згоду на створення холдингової компанії;

відмову у наданні згоди на створення холдингової компанії;

відмову у наданні згоди на створення холдингової компанії із зазначенням умов, при виконанні яких така згода може бути нада-на.

У розпорядженні вказується також погоджений перелік дочірніх підприємств холдингової компанії.

У розпорядженні про відмову міститься обґрунтування прийнятого рішення. Відмова може бути викликана недодержанням умов, що обмежують створення холдингової компанії, суттєвого обмеження або усунення конкуренції на товарних ринках.

У розпорядженні можуть бути встановлені обов'язкові для виконання вимоги до проектів установчих документів та планів розміщення акцій холдингової компанії та її дочірніх підприємств.

Розпорядження у п'ятиденний термін після його прийняття надсилається заявнику.

Після одержання згоди Комітету на створення холдингової компанії зміна переліку дочірніх підприємств компанії без погодження з Комітетом не допускається.

Перегляд рішення державного уповноваженого про відмову у наданні згоди на створення холдингової компанії здійснюється Комітетом за клопотанням заявника.

Клопотання про перегляд рішення може бути подано до Комітету в місячний термін з дня винесення рішення.

Створення холдингової компанії при відсутності згоди Комітету з неузгодженим переліком дочірніх підприємств компанії, без враху-вання вимог, встановлених відповідним розпорядженням Комітету, державного уповноваженого є підставою для розгляду справи про порушення антимонопольного законодавства.

За результатами розгляду справи про порушення антимонопольного законодавства і може бути прийнято розпорядження про:

підтвердження рішення щодо надання згоди на створення холдингової компанії;

скасування рішення щодо надання згоди на створення холдингової компанії, скасування рішення про створення холдингової компанії;

повне або часткове відновлення початкового стану.

Ухилення від виконання, несвоєчасне виконання розпоряджень, неподання, несвоєчасне подання інформації або подання недостовірних даних є підставою для розгляду в установленому порядку справи про порушення антимонопольного законодавства.

Одночасно Комітет може звернутися до арбітражного суду із заявою про скасування державної реєстрації холдингової компанії.

Для одержання згоди Антимонопольного комітету України створення холдингової компанії в процесі приватизації подається заява до Комітету державним органом приватизації разом з документами, а також із рішенням загальних зборів трудових колективів про згоду на створення на базі їхніх підприємств холдингової компанії та її дочірніх підприємств.

Одержання згоди на створення холдингової компанії в процесі приватизації здійснюється відповідно до порядку для одержання згоди на створення холдингової компанії в процесі корпоратизації

Методи господарського права

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загально дозвільному (“дозволено все, що не заборонено законом”), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому (“суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом”). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.

Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Закону України “Про підприємства в Україні”, статті 3, 5 Закону України “Про підприємництво”). Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України “Про підприємства в Україні”, ст. 5 Закону України “Про підприємництво”).

Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.

У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфеpi господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

Адміністративно-господарські санкції

Господарська діяльність повинна здійснюватись її суб'єктами за правилами, установленими законодавчими актами. Якщо ці правила порушуються, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані, як визначає Господарський кодекс України (ст. 238), уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-правові санкції відрізняються від інших засобів впливу на суб'єктів господарювання тим, що вони застосовуються особливим суб'єктом, в якому, за виразом фахівців, уособлюється так звана «публічна адміністрація» -- у вигляді або державних органів виконавчої влади, або виконавчих органів місцевого самоврядування1.

Господарський кодекс України встановлює перелік адміністративно-господарських санкцій, які органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень можуть застосовувати до суб'єктів господарювання. Зокрема, це:

- вилучення прибутку (доходу);

- адміністративно-господарський штраф;

- стягнення зборів (обов'язкових платежів);

- зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

- застосування антидемпінгових заходів;

- припинення експортно-імпортних операцій;

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

- анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

- обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

- скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання.

Оскільки однією зі сторін у цих відносинах є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, а відносини складаються у сфері господарювання, вони є адміністративно-господарськими, в яких поєднуються елементи публічного і приватного права. Скажімо, відповідальність за анти конкурентні дії запроваджена в інтересах як добросовісних суб'єктів господарювання, так і суспільства в цілому для підтримки господарського порядку в державі.

Цей перелік не є вичерпним. Можуть застосовуватись і інші адміністративно-господарські санкції відповідно до законодавства.

Одним із видів адміністративно-господарських санкцій, які широко застосовуються законодавством, є безоплатне вилучення прибутку, одержаного суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, та штрафи (статті 240,241 ГК України). Так, прибуток, одержаний суб'єктами природних монополій у результаті порушення норм Закону Украни 1 Авер 'янов В. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовий привід для теоретичної дискусії//Право України. - 2003. - № 5. - С. 117 від 20 квітня 2000 року «Про природні монополії»1, вилучається в судовому порядку до Державного бюджету.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках, передбачених законодавством, штраф, але не більше як у двократному розмірі, а в разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції -- у трикратному розмірі вилученої суми. Законом України від 21 грудня 2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» - органам податкової служби надано право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції в порядку і розмірах, встановлених законом.

Адміністративно-господарський штраф Господарський кодекс України визначає як грошову суму, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету в разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими санкціями, зазначеними вище.

Закони, що регулюють податкові та інші відносини, визначають перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення. Так, Законом України від 4 грудня 1990 року «Про державну податкову службу в Україні»3 передбачено право органів державної податкової служби застосовувати до юридичних і фізичних осіб -- суб'єктів господарювання, які в установлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків, або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунок платника податків до отримання документально підтвердженого повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, штрафні санкції у вигляді двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 7 сі. 11 зазначеного Закону).

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» також передбачені штрафні санкції за порушення податкового законодавства.

Платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку. У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків, якщо платник не подає у встановлені строки податкову декларацію, додатково до вищеназваного штрафу платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (підпункти 7.1.1., 7.1.2. ст. 17 Закону).

У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на суб'єктів господарювання -- юридичних осіб, фізичних осіб, груп суб'єктів господарювання за анти конкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, невиконання рішень органів Антимонопольного комітету або їх виконання не в повному обсязі -- в розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (робіт, послуг) за останній звітний період, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається в розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку.

За узгоджені дії, які можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету, якщо вони здійснені до отримання в установленому порядку такого дозволу, примушення інших суб'єктів господарювання до певних узгоджених дій та участі у концентрації суб'єктів господарювання, неправомірне використання ринкового становища, дискримінацію конкурентів, недотримання умов перепродажу часток (акцій, паїв), придбаних у суб'єкта господарювання, порушення положень, погоджених з органами Антимонопольного комітету установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції, концентрацію без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету, в разі якщо наявність такого дозволу необхідна, невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, -- накладається штраф у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Схиляння інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню таких порушень, неподання Антимонопольному комітету, його територіальному відділенню у встановлені органами комітету, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки інформації або подання її в неповному обсязі чи недостовірної, створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладанні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації, обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, шо він звернувся до Антимонопольного комітету, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції також тягне за собою штрафні санкції. У цьому разі -- в розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання віл реалізації продукції (робіт, послуг) за останній звітний рік, що передує року, в якому накладено штраф.

Штраф як адміністративно-господарська санкція може стягуватися у визначених законом випадках у разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати поряд зі стягненням суми, яку належить сплатити.

Право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів недоїмки та штрафні санкції надано, зокрема, органам державної податкової служби. Крім того, вони можуть накладати адміністративні штрафи на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, винних у відсутності податкового обліку або веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні аудиторських висновків, передбачених законом, а також платіжних доручень на нарахування належних до сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), -- у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за відповідне правопорушення, -- від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 п. 11 ст. 11 Закону України від 4 грудня 1990 року «Про державну податкову службу в Україні»).

Господарський кодекс України встановлює граничний розмір адміністративно-господарських штрафів -- до п'ятнадцяти відсотків належної до сплати суми збору (ст. 242).

Законодавство надає органам державної влади право зупиняти операції платників податків, інших платежів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, за винятком операцій щодо сплати податків, інших платежів, у разі відмови у проведенні документи

перевірки чи недопущення посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів; неподання органам державної податкової служби та їх посадовим особам бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій (розрахунків) та інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів).

При здійсненні суб'єктами господарювання зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, і також інших дій, які визначаються законодавством як недобросовісна конкуренція),що завдало шкоди економіці нашої держави або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до таких учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи.

У разі недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають школи вітчизняній економіці, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняється на умовах і порядку, визначених законодавством.

За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності, встановлених законодавством щодо певних заборон, обмежень або режиму здійснення зовнішньоекономічних операцій, до них можуть застосовуватися індивідуальний режим ліцензування.

Здійснення господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, законодавством забороняється. Так, у разі порушення екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів та іншими уповноваженими державними органами. До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і транспортування товарів, крім господарських та адміністративно-господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законодавством про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначених суб'єктів господарювання

Провадження суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документом, або такої, шо заборонена законом, тягне за собою адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації (ст. 247 ГК України, ст. 38 Закону від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»1).

1 Демпінг - ввезення на митну територію України товару за цінами, нижчими від порівняної ціни на подібний товар н країні експорту, шо заподіює шкоду національному виробнику полібного товару.

жавної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації (ст. 247 ГК України, ст. 38 Закону від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»1).

Для скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання необхідне відповідне рішення суду. На підставі такого рішення суб'єкт господарювання ліквідується відповідно до ст. 59 ГК України, яка передбачає випадки, за яких виникає необхідність ліквідації суб'єктів господарської діяльності, в тому числі і в разі скасування їх державної реєстрації.

Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку зі скасуванням його державної реєстрації за порушення закону здійснюється в порядку, встановленому статтями 60, 61 цього Кодексу. Відповідно до цих статей, орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок і визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідація проводиться ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами) або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію, вмішує в спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» або іншому офіційному друкованому виданні органу державної влади чи місцевого самоврядування повідомлення про ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально в письмовій формі. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, що ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив цю комісію. Претензії кредиторів задовольняються з майна суб'єктів, що ліквідуються.



Висновки

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування. З'явилися нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання (банкрутство, свобода конкуренції, антимонопольне регулювання). Дедалі більшого розвитку, в тому числі завдяки приватизаційним процесам, набуває ринок цінних паперів.

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відповідного правового регулювання, а й вивчення правових засад господарської діяльності.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Українська держава сьогодні потребує висококваліфікованих спеціалістів на всіх напрямах економічного розвитку та державного будівництва. З метою підготовки саме таких спеціалістів, озброєних знаннями в галузі господарського законодавства, написано цей посібник.

У навчальному посібнику на основі чинного законодавства та відповідно до програми курсу висвітлюються основні правові інститути загальної частини господарського права та питання правового регулювання окремих сфер господарської діяльності. Автор намагався у стислій та доступній для сприймання формі розкрити зміст основних нормативних актів господарського законодавства, показати їх роль у регулюванні суспільних відносин.

У пропонованому читачеві навчальному посібнику предмет господарського права розглядається як сукупність господарських відносин, що складається з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Таке поєднання зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських відносин є акти планування (державне замовлення, бізнес-плани підприємств тощо).

Труднощі становлення і формування господарського законодавства України, відсутність єдиних методологічних підходів до формулювання предмета господарського права як навчальної дисципліни, безперечно, позначилися на змісті цієї праці. У пропонованому виданні посібника враховано конструктивні зауваження і рекомендації щодо поліпшення його структури та змісту.



Література

1. Желюк Т.Л. Державна служба: Навч. посібник.-К. Вид. "Професіонал", 2005.-576с.

2. П.Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: ІнЮре, 1997.

3. Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку /За заг. ред. проф. В. Б. Авер'янова. - К.: Вид. дім «ІнЮре», 1999.-272 с.

4. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф.В. Б. Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432 с.

5. Оболенський О. Навчання державного службовця як складова його професійної діяльності // Вісник Укр. Акад. держ. упр. При Президентові України. - 1999. -№ 3. - С. 35-41.

6. Оболенський О. Основні напрями реформування державного апарата розвитку державної служби України // Проблеми формув. ринкової економіки. - К.: КНЕУ, 1999. - Вип. 7. - С. 132-141.

7. Оболенський О. Принцип професіоналізму в державній службі Вісник держ. служби України. - 1998. - № 1. - С. 54-61.

8. Господарське право: Підручник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменський, К. С. Хахулін та ін Под ред. Мамутова В. К. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 912 с.

9. Мамутов В. К. Економіка і право: Зб. науч. тр. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с

10. Щербина В. С. Господарське право України: Підручник - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 656 с.

11. Господарське право України: Підручник / За ред. А. С. Васильєва, О. П. Подцерковного. - 4-е вид., Перераб і доп. - Х.: «Одіссей», 2010. - 488 с.

Размещено на Allbest.ru