Права людини в сучасному світі: погляд молоді

-- розширює цілі створення громадських організацій;

-- розширює коло учасників громадських організацій;

-- спрощує процедури реєстрації та внесення змін до статутів громадських організацій;

-- надає право самостійно визначати територію своєї діяльності;

-- знімає обмеження щодо видів діяльності громадських організацій.

Проте підготовка законопроекту до другого читання постійно затягувалася. Причина криється у робочій групі парламентського Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, робота якої над законопроектом досі не дала результату. Показово, що за півтора місяці роботи з 18 статей законопроекту робоча група спромоглася розглянути лише п'ять, при цьому повністю змінивши їхнє формулювання.[43]

Очевидно, що залишається можливість спотворити текст законопроекту й прийняти його в редакції, що не відповідатиме інтересам громадянського суспільства.[44] Проте цілком можливий й інший сценарій розвитку ситуації у позитивний бік.

Основні права людини -- гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Положення про права людини, що містяться у статтях Статуту ООН (1945), стали основою становлення нового інституту права -- міжнародного захисту прав людини і основних свобод. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила Загальну декларацію прав людини, яка проголосила центральний пункт концепції прав людини -- визнання людської гідності кожної особи. З 1948 р. 10 грудня відзначається в усьому світі як День прав людини.

Права людини набули цінності, яка належить усьому міжнародному співтовариству, і отримали обґрунтування в міжнародному праві як правовий стандарт, до якого повинні прагнути всі народи і держави. З моменту визнання цих прав кожна людина набувала певного правового статусу відповідно до міжнародного гуманітарного і, разом із ним, національного права.

Комплекс міжнародних документів (Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийняті ООН у 1966 p., Факультативний протокол до останнього) складають Міжнародний білль прав людини (або Хартію прав людини). Міжнародні пакти про права людини поклали на держави обов'язок забезпечити поступове здійснення в них прав усіма необхідними засобами, включаючи законодавчі. До сучасних міжнародно-правових актів належать:

(1) Міжнародний білль про права людини, що проголошує невід'ємні права і основні свободи людини;

(2) угоди, спрямовані на запобігання і покарання злочинів, що призводять до грубих масових порушень прав людини (Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 p., Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 p.);

(3) конвенції, спрямовані на захист груп населення, що потребують особливої турботи з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 p., Конвенція про охорону материнства 1952 p., Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р. та ін.);

(4) конвенції, що мають на меті захист індивіда від зловживань з боку державних органів і посадових осіб. А також документи, що передбачають можливість окремих осіб домагатися розгляду їх скарг (петицій) на свій уряд у міжнародних органах (Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження та покарання від 10 грудня 1984 p., Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і Додаткові протоколи до них 1977 p., Факультативний протокол та ін.).

Кожна країна світу, що взяла на себе зобов'язання виконувати міжнародні конвенції, у тому числі про права людини, повинна керуватися принципами і нормами цих угод у своєму внутрішньому законодавстві. Держави, що взяли на себе зобов'язання виконувати міжнародні документи про права людини, зобов'язані створити умови для здійснення і захисту прав кожної людини. Практично всі сучасні конституції демократичних держав мають норми, які у загальній формі гарантують непорушність основних прав людини.

Україна є стороною практично всіх багатосторонніх конвенцій ООН в галузі прав людини. Однак у зв'язку з теперішніми соціально-економічними умовами вона не в змозі забезпечити виконання низки міжнародних норм.

Міжнародно-правові акти в галузі прав людини прийнято називати міжнародними стандартами. Цим терміном охоплюються різнорідні норми, такі, як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних організацій, політичні домовленості типу Гельсінського Заключного акта, документів Віденської і Копенгагенської зустрічей ОБСЄ (НБСЄ), міжнародні звичаї.

До числа основних міжнародно-правових актів в галузі прав людини належать:

-- Загальна декларація прав людини 1948 року;

-- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (підписаний Україною 20.03.1968 p.; ратифікований Україною 19.10.1973 p.; вступив у дію для України 3.01. 1976 p.);

-- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року (відповідно 20.03.1968p.; 19.10.1973 p.; 23.03.1976 p.);

-- Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року (вступив у дію 23.03.1976 p.; Україна приєдналася 25.12.1990 р.);

-- Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року (підписана Україною 16.12.1949 p.; ратифікована Україною 22.07.1954 p.; вступила в дію для України 15.02. 1955 p.);

-- Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 року (підписана Україною 7.03.1966 p.; ратифікована Україною 21.01.1969 p.; вступила в дію для України 7.04.1969 p.);

-- Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (підписана Україною 9.12.1995 p.; ратифікована Україною 17,07. 1996 p.);

-- Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 року (підписана Україною 20.02.1974 p.; ратифікована Україною 15.10.1975 p.; вступила в дію для України 18.07. 1976 p.);

-- Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок 1979 року (підписана Україною 17.07.1980 p.; ратифікована Україною 24.12.1980 р.; вступила в дію для України 3.09.1981 p.);

-- Конвенція про права дитини 1989 року (підписана Україною 14.02.1990 p.; ратифікована Україною 28.02.1991 p.; вступила в дію для України 27.09.1991 р.) і ін.

Важливе місце в міжнародно-правовому масиві стандартів прав людини належить Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року і документам, прийнятим у рамках загальноєвропейського процесу, «розрядки» міжнародної напруженості -- Підсумковому документу Віденської зустрічі 1986 року представників держав-учасниць НВСЄ; Документу Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 року; Паризькій Хартії для нової Європи 1990 року й іншим.

Всеосяжні зусилля в сфері захисту прав і свобод людини беруть початок із Статуту ООН, де в якості однієї з основних своїх цілей Об'єднані Нації проголосили «знову затвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй».

Насильство є причиною розпаду тисяч українських сімей. Близько 90% потерпілих від насильства в сім'ях за даними МВС -- жінки. Будучи виявом порушень прав людини та ґендерно обумовленим явищем, воно порушує основоположне право людини на життя: більше 1?000 жінок в Україні щорічно гинуть від рук своїх близьких. Понад 100?000 звернень за фактами насильства в сім'ї -- це лише дані офіційної статистики МВС протягом одинадцяти місяців 2011 р. Наведені цифри свідчать про те, що чинна державна політика попередження та боротьби з насильством в сім'ї потребує оптимізації і удосконалення на всіх рівнях.

У 2010 р. на профілактичному обліку перебувало майже 92 тис. кривдників, з них чоловіків -- 84,2 тис. У першому півріччі 2011 р. цей показник дорівнював 102,1 тис. кривдників, з них 94,4 тис. -- чоловіки. Щороку кількість осіб, які перебувають на обліках в ОВС за вчинення насильства в сім'ї, зростає.

Завдяки Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», який було прийнято в 2001 р., стали видимими масштаби проблеми, хоча існуюча статистика залишається верхівкою айсбергу. Визначені органи державної влади, відповідальні за координацію дій щодо протидії насильству в сім'ї. Розпочалося впровадження роботи соціальними службами та управліннями у справах сім'ї, дітей та молоді. Здійснювалися масштабні освітні проекти для різних категорій фахівців та інформаційні кампанії (наприклад, «Залишайся людиною» та «Давай разом»). Зроблений аналіз судової практики. Розроблені та впроваджуються корекційні програми для осіб, які скоїли насильство в сім'ї. Але ці позитивні надбання не призвели поки до того, щоб особа, яка потерпає від насильства в сім'ї, отримувала б належний захист, а кривдник був притягнений до належної відповідальності. Свідченням тому є стрімке зростання кількості звернень до ОВС та на Національну «гарячу лінію» з питань запобігання насильству та захисту прав дитини. Починаючи з листопада 2004 по грудень 2011 рр., на НГЛ з питань запобігання насильству та захисту прав дітей надійшло 23?350 дзвінків. За 2011 р. (в грудні порахована кількість дзвінків за 10 днів) надано 11?400 консультацій.

Якщо вирахувати середньозважену кількість випадків насильства в сім'ї, з яким зустрічається в середньому 1 дільничний інспектор міліції, то вийде 6,8 випадків на місяць, або близько 82 випадків на рік. Якщо виходити з цього, то орієнтовна кількість випадків насильства в сім'ї складає на рік біля 1?066?000. Зрозуміло, що це -- орієнтовні суто оціночні підрахунки, але в їх основі лежать об'єктивні цифри цього дослідження.

"Європейська конвенція з захисту прав людини" (4.11.1950 рік, переглянута та ухвалена 11.05.1994 року) містить положення про повноваження Європейського суду з прав людини, який функціонує на постійній основі і покликаний забезпечити права людини, що задекларовані у Європейській соціальній Хартії. Україна підписала цей документ 17.07.1997 р., він набув чинності 14.09.1997 р.

На протязі всього свого існування ООН приділяє велику увагу правам людини, створенню документів у цій галузі.

Міжнародно-правові документи в галузі прав і свобод людини стали прийматися тільки після Другої світової війни. Першим таким документом стала прийнята 111 сесією Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1948 Загальна декларація прав людини. З тих пір за рішенням ООН 12 грудня проголошено Днем прав людини.

Загальна декларація прав людини складається з преамбули та 30 статей, в яких сформульовано комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод людини. У сферу цивільних прав Декларація включила права: на життя, свободу та особисту недоторканість (ст. 3); невтручання в особисте і сімейне життя кожного; недоторканність житла; таємницю кореспонденції; на честь і репутацію (ст. 12); свободу думки, совісті і релігії (ст. 18); свободу переконань і вільне їх вираз (ст. 19) тощо.

18 грудня 1966 були відкриті для підписання і подальшої ратифікації два найважливіших документа в галузі прав людини: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Пакти набули чинності в 1976 р.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права містить 53 статті, дві третини яких присвячені безпосередньо прав людини. Тут закріплені, по суті, ті ж права і свободи людини, які містяться у Загальній декларації вдачу людини 1948 року.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права має два факультативних протоколи. Перший з них прийнятий тоді ж, коли й сам Пакт, тобто 16 грудня 1966р. Цей Протокол передбачає наділення Комітету з прав людини, створюваного на основі положень Пакту, компетенцією приймати і розглядати повідомлення від підлягаючих юрисдикції держави - учасниці Протоколу осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення даними державою-учасником будь-якого з прав, викладених у Пакті. Звертатися до Комітету з прав людини можуть особи, які вичерпали всі наявні внутрішні засоби правового захисту. Представлене повідомлення Комітет доводить до відома, що бере участь у Протоколі держави, яке протягом шести місяців зобов'язане надати до Комітету письмові пояснення або заяви, що роз'яснюють це питання і заходи, якщо вони були прийняті даними державою.

Перший Факультативний протокол набув чинності, як і сам Пакт, 23 березня 1976р. У ньому бере участь приблизно половина держав світу, в тому числі Російська Федерація - з 1 січня 1992р.

Другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, спрямований на скасування смертної кари, був відкритий для підписання і ратифікації 15 грудня 1989р. У ньому беруть участь декілька десятків держав. Російська Федерація в ньому не бере участь, оскільки в даний час не готова скасувати страту.

Слід зазначити, що три названих документа - Загальна декларація прав людини 1948 р. і два Міжнародних пакту про права людини 1966 р. - складають свого роду Хартію прав людини, оскільки є фундаментом, базою галузі прав і свобод людини в міжнародному праві.

Міжнародне співтовариство вживає відповідних заходів для захисту прав жінок і дітей. Ці категорії людей є найбільш незахищеними, тому потребують особливої турботи і захисту.

Відносно захисту прав жінок в міжнародному праві було прийнято кілька конвенцій, в тому числі: Конвенція про політичні права жінок 1953 р. (зрівняла політичні права жінок і чоловіків); Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957. (Жінка, виходячи заміж, має право сама визначати своє громадянство, а не слідувати громадянства чоловіка, як було раніше); Конвенція про згоду на вступ у шлюб, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу 1962 р. (жінка з урахуванням національного законодавства сама вирішує всі питання шлюбу).

Нарешті, в 1979 р. міжнародне співтовариство виробило Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Відповідно до документа держави-учасники, засудивши дискримінацію щодо жінок в усіх її формах, погодилися невідкладно проводити політику ліквідації дискримінації щодо жінок і з цією метою зобов'язалися вжити низку заходів.

Спостерігається бездіяльність держави та неспроможність захистити жінок від ґендерно-стереотипних ставлень на ринку праці. Продовжується поширення дискримінаційних за ознакою статі оголошень про прийняття на роботу, що не знаходить протидії з боку держави. Ґендерно-стереотипні ставлення унормовані в інформаційних матеріалах з опису професій (ІМОП), які пропонуються усіма державними центрами зайнятості. Роботодавці, як у приватному, так і в державному секторах, регулярно підкреслюють бажану стать працівника в оголошеннях про вакансії та використовують інформацію про сімейні обставини, яку вони вимагають під час співбесід, аби відмовити жінкам у роботі. Вимоги щодо віку та зовнішності теж стають перепоною, навіть якщо жінки цілковито відповідають посаді за своїми професійними якостями.

Українське законодавство забороняє жінкам обіймати певні посади та виконувати певну роботу. Такі заходи мали на меті захистити жінок від важких та небезпечних умов праці. Але кількість цих обмежень перевищує прийняті міжнародні норми регулювання праці жінок, а визначені українським законодавством інструменти захисту жінок базуються на необ'єктивних критеріях, що суперечать принципам ґендерної рівності, справляючи дискримінаційний ефект на жінок, знижуючи їх конкурентоспроможність на ринку праці.

Нехтування у багатьох випадках роботодавцями нормами трудового законодавства щодо забезпечення гарантій зайнятості для осіб з сімейними обов'язками, низький рівень обізнаності керівників органів управління, підприємств, установ та організацій, командирів військових формувань щодо ґендерних питань, відсутність належної правової допомоги на місцевому рівні, а також низький рівень правових знань у самих жінок стосовно механізмів захисту своїх прав.

У більшості в малому та середньому бізнесі жінки, що працюють як найнятий персонал, не мають трудових книжок, не заключають контрактів або трудових угод так, як це є додатковим тягарем для їхніх зарплат а власники не бажають за них платити податок. У першу чергу це: відсутність трудового стажу, відсутність виплат лікарняних, щорічних відпусток та інших видів соціального захисту. Державні органи інспектування перевіряють тільки наявність медичних довідок, а не соціальну захищеність працівниць.

Спостерігається також відсутність організованої та системної протидії сексуальним домаганням щодо жінок в сфері праці (замовчування випадків, перепони у розгляді справ в судовому порядку, інше).

У 1989 р. була прийнята Конвенція про права дитини, положення якої наказують всім державам учасницям уживати всі необхідні законодавчі, адміністративні та інші заходи для здійснення прав дитини, визнаних даною Конвенцією.

У Конвенцію включені, зокрема, такі права дитини: на життя і здоровий розвиток (ст. 6); ім'я, набуття громадянства, право знати своїх батьків і на їх піклування (ст. 8); свободу думки, совісті і релігії (ст. 14); невтручання в особисте і сімейне життя дитини, недоторканність житла, таємницю кореспонденції, захист від незаконного посягання на його честь і репутацію (ст. 16) та ін..

20 листопада 1959 року було прийнято "Декларацію прав дитини", яка проголошує 10 основних принципів, серед яких:

1. Закони про дитинство повинні забезпечувати інтереси дитини (принцип 2);

2. Право дитини на ім'я та громадянство (принцип 3);

3. Право дитини на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування (принцип 4);

4. Дитина для її повного і гармонійного розвитку потребує любові і розуміння. Малолітню дитину не слід (крім виключних обставин) примусово розлучати зі своєю матір'ю (принцип 6).

5. Право дитини на освіту. Початкова освіта повинна бути обов'язковою і безоплатною. Забезпечення інтересів дитини повинно бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту та навчання (принцип 7).

Права розумово відсталих дітей та інвалідів частково закріплені у Декларації прав дитини, а також у "Декларації про права розумово відсталих осіб" (прийнята 20.12.1971 р.) і "Декларації про права інвалідів" (прийнята 9.12.1975 р.).

2011 рік відзначився збільшенням проблем та посиленням негативних тенденцій щодо дотримання та захисту прав дитини в Україні. Як і з іншої проблематики, абсолютна більшість викладених в попередній доповіді «Права людини в Україні. 2009-2010» оцінок, висновків та рекомендацій залишаються актуальними та нереалізованими.

В Україні спостерігаються численні порушення закону про забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування В Україні з 98?119 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (станом на 01.01.2011 року) лише 13?599 дітей мають житло на праві власності, тобто кожна сьома дитина. Щорічно близько 12 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування досягають повноліття і більшість з них не мають де жити. У 2010 році тільки 263 дитини отримали від держави житлове приміщення і 153 дитини -- житло із фонду соціального призначення. Жодної квартири не надали дітям в Запорізькій, Івано-Франківській, Полтавській, Тернопільській областях та місті Києві. На жаль, в переважній більшості випадків право на позачергове отримання житла не реалізується.

Відповідно до законодавства, після досягнення 18 років діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, протягом місяця забезпечуються соціальним житлом до надання їм благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання. В Донецькій, Луганській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій областях, містах Києві та Севастополі не має жодного соціального гуртожитку.

Станом на осінь 2011 року в Україні функціонує 565 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховується 3?795 дітей, та 3?356 прийомних сімей, в яких виховується 5?765 дітей. Тобто, 9?560 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування виховуються в сім'ях. Водночас проблемою є затримки із виплатою державної соціальної допомоги або виплати не у повному обсязі. Незважаючи на вжиті Урядом заходи з погашення заборгованості, яке виникло в першому півріччі 2011 року, питання знову набуло актуальності. Під час зустрічей із Уповноваженим із прав дитини прийомні батьки з ряду областей стверджують, що їх попередили про очікувану затримку у виплаті або не виплаті коштів взагалі у листопаді-січні. Тому необхідним є особливий контроль Міністерства фінансів України та Міністерства соціальної політики України та вжиття заходів щодо забезпечення своєчасного фінансування видатків на утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях.

Громадські організації виявляють чисельні порушення прав дітей, які виховуються в інтернатних державних закладах. Незважаючи на пряму заборону закону, в більшості областей України до сьогодні в назвах загальноосвітніх шкіл-інтернатів зазначають категорії дітей, які в них виховуються за ознакою соціального походження або станом здоров'я. Такі уточнення в назвах закладів, як «для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування із затримкою психічного розвитку», «для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку», «для дітей з малими і затухаючими формами туберкульозу», «для дітей з наслідками поліомієліту і церебральними паралічами з комбінованими вадами розумового, психічного та фізичного розвитку» та інші є дискримінацією дітей, грубим порушенням Конституції України, Законів України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Держава ставить клеймо, з яким дитині доведеться жити все життя. Атестат про освіту випускників цих закладів має містити тільки інформацію про рівень освіти, а не про стан здоров'я дитини або соціальне становище її сім'ї. Тип закладу та його спеціалізація мають зазначатись виключно в установчих документах. З цього приводу до Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України звернувся Уповноважений Президента України з прав дитини з вимогою спільно з обласними державними адміністраціями та обласними радами негайно ліквідувати даний та інші прояви дискримінації дітей, які виховуються в інтернатних закладах.

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту провело громадське обговоренні навчальних програм базових шкільних дисциплін для початкових класів. Так, Центр «Ла Страда» разом з Українським науково-методичним центром практичної психології та соціальної роботи й Інститутом інноваційних технологій та змісту освіти на виконання Наказу МОНС України № 292 від 29.03.20911 р. «Про організацію інформаційно-профілактичної роботи щодо запобігання торгівлі, експлуатації та жорстокого поводження з дітьми у 2011 році» провели експертизу шкільних навчальних планів з метою з'ясувати можливості включення теми протидії торгівлі людьми та експлуатації дітей в базову частину державного компоненту шкільних навчальних програм. За результатами були надіслані методичні рекомендації щодо включення таких тем до шкільних програм.[45]

За результатами перевірок, ініційованих після Всеукраїнської наради з питань захисту прав дитини під головуванням Президента України в жовтні 2011 року, прокурорами порушено 515 кримінальних справ, внесено 2,5 тис. документів реагування на захист прав дітей та охорону життя і здоров'я. До дисциплінарної відповідальності притягнуто 4,2 тис. службових осіб, у т. ч. близько 700 -- органів санітарного нагляду. Через неналежне фінансування з місцевих бюджетів у жодному із перевірених закладів не дотримувались встановлені норми харчування. У дитячому раціоні переважали дешеві, низькосортні, малокалорійні продукти. Не організовано дієтичне харчування дітей з хронічними захворюваннями. В більшості регіонів України прокурори опротестували накази директорів шкіл, згідно з якими батьків зобов'язували вносити доплату за харчування дітей. Незважаючи на обмежене фінансування з місцевих бюджетів видатків на харчування дітей, непоодинокими залишаються факти незаконного використання цих коштів.

Подолання насильства щодо дітей, торгівлі дітьми, експлуатації дітей залишаються актуальними проблемами, але активна робота державою в цьому напряму не велася. На виконання Закону України «Про протидію торгівлі людьми» всупереч прикінцевим положенням не розроблені та не прийняті необхідні нормативно-правові акти.

Таким чином, сукупність міжнародних документів декларує права людини у різних сферах взаємодії її з суспільством, державою і визначає можливість їх захисту на рівні суспільства.

Як відомо, СРСР та його сателіти під час голосування резолюції ООН про ухвалення Всесвітньої декларації прав людини 10 грудня 1948 утрималися. Українська держава утримується й досі.

Якщо в 2005-2009 роках ми зазначали, що державна політика в галузі прав людини є неефективною, безсистемною та хаотичною, то сьогодні змушені констатувати, що останні два роки ця політика взагалі відсутня: права людини зовсім не є пріоритетом для керівництва держави.

Позитивних дій органів влади та управління, спрямованих на здійснення українцями своїх прав, майже не спостерігається, а порушень прав людини та основоположних свобод все більше і більше.

Сьогодні найбільше турбує жорстка позиція держави щодо припинення або зменшення соціальних виплат чорнобильцям, афганцям, на дітей тощо.

Всупереч рішенню Конституційного суду, згідно з яким права не можна призупиняти в дії, на відміну від привілеїв, уряд демонстративно призупинив реалізацію соціальних та економічних прав в законі про бюджет й розпорядився нараховувати пенсії без врахування судових постанов.

Це викликало масові протести чорнобильців та інших груп населення по всій країні і загрожує посиленням протистояння протестних груп суспільства з правоохоронними органами.

Одна людина - 74-літній інвалід-шахтар Геннадій Конопльов - вже померла в Донецьку внаслідок цього протистояння.

Уряд каже, що в бюджеті немає коштів для соціальних виплат в таких розмірах. Але такі дії уряду виглядають особливо непристойно на тлі витрачання шалених коштів на утримання президента, парламенту, вищого урядового чиновництва, іншого державного апарату, які загалом перевищують бюджетну суму соціальних виплат на 3 мільярди гривень.

Закупівля дорогих автомобілів, жемчужних ванн, золотих унітазів, пересування по країні чартерними рейсами тощо - усе це тільки підкріплює думки людей про аморальність влади, про те, що кошти в бюджеті є, але тільки їх крадуть або спрямовують на потреби вищих посадовців, а не громадян.

Сильна незалежна та справедлива судова влада - головна передумова дотримання прав людини. Проте хто тільки не заміряється на авторитет правосуддя!

Заборона Кабміну відділенням Пенсійного фонду виконувати рішення судів щодо соціальних виплат яскраво характеризує неповагу до правосуддя, зверхнє ставлення виконавчої влади до судової.

Генеральна прокуратура звертається до Вищої ради юстиції із заявами про порушення суддями присяги за ухвалення рішень, які не подобаються прокурорам. Наругою над правосуддям є судові процеси проти колишніх урядовців.

Так, Юлії Тимошенко та Юрію Луценку змінили запобіжний захід з підписки про невиїзд на утримання під вартою без жодної законної підстави. Просто знущанням над правосуддям є проведення цими днями суду щодо визначення запобіжного заходу Юлії Тимошенко прямо в медсанчастині СІЗО. І знущанням над обвинуваченою, яка не може навіть піднятися з ліжка.

2011 рік відзначився посиленням політичних переслідувань не тільки проти представників політичної опозиції, а й проти учасників громадських рухів. За нашими спостереженнями, таких переслідувань зазнали 55 громадських активістів, журналістів, правозахисників.

Політично вмотивованими були кримінальні справи, порушені проти учасників Податкового майдану, членів ВО "Свобода", товариства "Тризуб", які пофарбували пам'ятник Дзержинському, відпиляли голову бюсту Йосифа Сталіна.

Політичні репресії є дуже серйозним порушенням прав людини, вони суттєво впливають на стан політичної свободи, яка зменшується, як шагренева шкіра, вони спрямовані на залякування суспільства. Але мають вони протилежний результат, бо викликають ще більші протести.

Попри неодноразові масові акції протесту, випадки брутального поводження із затриманими тривають, незважаючи на проголошену МВС політику "нульової терпимості" до порушень закону з боку правоохоронців.

За даними соціологічних досліджень на національному рівні (один з його елементів - опитування 3000 респондентів в Києві, Львові, Харкові, Полтаві та Криму), які були проведені за проектом Харківської правозахисної групи за підтримки Європейської Комісії, оціночна кількість постраждалих від незаконного насильства в міліції в 2010 склала більше 790 тисяч (це означає, що у 2010 році кожні 40 секунд в міліції відбувався акт незаконного насильства) а в 2011 - 980 тисяч.

Відомо, що в 2010 році в установах міліції загинула 51 людина (в 2009 - 23 загиблих), а на кінець червня 2011 року до публічної сфери потрапили відомості про 27 загиблих.

Навіть Генеральний прокурор України Віктор Пшонка на розширеному засідання колегії 21 червня за підсумками роботи органів прокуратури України у І півріччі 2011 року, визнав: "Надзвичайно гострою для України є проблема дотримання прав людини у кримінальному судочинстві. Непоодинокі факти катування і тортур на стадії дізнання та досудового слідства".

2011 рік відзначився ухваленням низки законів, які порушують права людини, зокрема, дискримінаційної пенсійної реформи, внаслідок якої чинні пенсії зменшилися, змін до закону "Про доступ до судових рішень", який дозволяє вирішувати, які судові рішення вводити до реєстру, а які можна не оприлюднювати (частина третя статті 3 цього закону тепер викладена в такій редакції: "3. Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до Реєстру, затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України"), закон "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та інші.

В останньому законі усі без виключення зміни зосереджені виключно на розширенні повноважень державних органів у проведенні контролю за іноземцями та здійсненні щодо них функцій примусу й покарання.

Одночасно із запровадженням до законодавства змін, націлених на посилення правового тиску на іноземців, у 2011 році в Україні був остаточно сформований додатковий державний орган реалізації подібної імміграційної політики - Державна міграційна служба.

На жаль, замість незалежного від МВС, цивільного та прозорого у своїй діяльності органу в Україні утворено ще один жандармський орган надзору за іноземцями, своєрідне "дочірнє підприємство" МВС.

Стан із правами людини та основоположними свободами зміниться на краще тільки за умови докорінної зміни ставлення керівництва держави до свого головного конституційного обов'язку - утвердження й захисту прав людини. А сьогодні стаття 3 Конституції виглядає суцільним лицемірством.



Джерела

[1] Кримінальний кодекс України - ст.. 2

[2] Дивіться огляд недоліків законодавства про свободу релігій у Доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні -- 2009-2010», котрі цілком зберігають свою актуальність на сьогодні: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1298305235.

[3] July-December, 2010 «International Religious Freedom Report», September 13, 2011, http://www.state.gov/g/drl/rls/irf/2010_5/index.htm

[4] http://photos.state.gov/libraries/ukraine/164171/pdf/tip-2011-ukr.pdf

[5] Анатолий Могилев: «Любое нарушение прав человека не оправдывает раскрытия сложного преступления»/ http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/ru/publish/article/518933;

[6] Концепція Державної програми розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України на період до 2015 року/ http://www.kvs.gov.ua/control/publish/article?art_id=73927

[7] У Лук'янівському СІЗО померла жінка, хвора на туберкульоз та СНІД/ http://gazeta.ua/articles/np/_u-luk-yanivskomu-sizo-pomerla-zhinka-hvora-na-tuberkuloz-ta-snid/400563

[8] Мати дніпропетровського підсудного звинувачує адміністрацію СІЗО № 3 у смерті сина/ http://www.11channel.dp.ua/news/dp/2011/02/04/18881.html

[9] У Донецькому СІЗО від виснаження помер 32-річний затриманий/ http://ntn.ua/uk/news/corruption/2011/ 04/01/5695

[10] Див. наприклад, Перший добір суддів за новим законом: сито дає тріщину?, Роман Куйбіда, Центр політико-правових реформ, http://www.pravo.org.ua/index.php/2010-03-07-18-06-07/laworganisandstatussuddiv/249-2011-05-25-10-17-07.

[11] Українські судді продовжують слухняно виконувати вказівки політичної влади, Роман Куйбіда, Центр політико-правових реформ, http://www.pravo.org.ua/index.php/2010-03-07-18-06-07/laworganisandstatussuddiv/422-2011-11-26-10-12-19.

[12] Рішення від 15 жовтня 2009 року, доступне українською тут: http://ovu.com.ua/articles/5613-sprava-yuriy-mikolayovich-ivanov-proti-ukrayini-za.

[13] Див. проект закону № 9127 від 8 вересня 2011 року «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=41092, а також критика законопроекту від УГСПЛ: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1316774325.

[14] Див. тут: #P9032_536470">https://wcd.coe.int/.

[15] Підсумки діяльності у сфері охорони здоров'я України за перше півріччя 2010 року. -- К.: МОЗ України, 2010. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки. Комітет з економічних реформ при Президентові України.

[16] Підсумки діяльності у сфері охорони здоров'я України за перше півріччя 2010 року. -- К.: МОЗ України, 2010.

[17] http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1233228499

[18] Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 рок у № 1169 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» // http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1169-2007-%EF

[19] Волохи проти України (2006).

[20] http://korrespondent.net/ukraine/politics/1271707-lucenko-miliciya-sledit-za-svidetelyami-po-moemu-delu

[21] http://ua.korrespondent.net/ukraine/events/1258967-mvs-kompaniyu-prostoprint-obshukali-ne-cherez-futbolki-spasibi-zhitelyam-donbasu

[22] http://ua.korrespondent.net/ukraine/events/1271465-mvs-zayavlyae-shcho-soratnik-timoshenko-pidozryuetsya-v-pidrobci-dokumentiv

[23] http://korrespondent.net/ukraine/politics/1271849-v-mvd-zayavili-chto-obysk-v-ofise-afgancev-provodit-nalogovaya

[24] http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/1276049-mogilov-nazvav-prichinu-obshukiv-u-ministra-kabminu-timoshenko

[25] http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/1276957-siloviki-provodyat-obshuk-u-kvartiri-kolishnogo-golovnogo-buhgaltera-kompaniyi-eesu

[26] http://ua.korrespondent.net/bbc/1239196-ft-ukrayinska-vlada-vzyalasya-za-sponsoriv-opoziciyi

[27] http://novynar.com.ua/politics/153387

[28] http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2297-17

[29] Україна: огляди, бюлетені і звіти стану довкілля -- http://www.ecobank.org.ua/GovSystem/EnvironmentState/ Reviews/Pages/default.aspx

[30] http://www.mns.gov.ua/files/2011/5/17/2_1_2010.pdf

[31] http://www.menr.gov.ua/content/article/201

[32] Розглянуто Колегією Рахункової палати «Локальний «Чорнобиль» з масштабними загрозами» http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16736847

[33] http://www.menr.gov.ua/content/article/9819

[34] http://www.menr.gov.ua/content/article/9879

[35] http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=99743&fp=51

[36] http://www.menr.gov.ua/content/article/9879

[37] http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=99811&fp=41

[38] http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=99185&fp=121

[39] http://www.menr.gov.ua/content/article/9819

[40] Дивіться більше про кампанію щодо прийняття нового закону на сайті: www.gromzakon.org.ua/

[41] Дивіться проект закону тут: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=38911

[42] Дивіться більш докладно: Лакмусові папірці європейської інтеграції: новий закон про громадські організації, «Дзеркало тижня. Україна» № 17, 13 травня 2011, http://dt.ua/POLITICS/lakmusovi_papirtsi_evropeyskoyi_integratsiyi_noviy_zakon_pro_gromadski_organizatsiyi-80950.html.

[43] «Ухвалення закону «Про громадські організації» в цьому році може бути зірвано», www.gromzakon.org.ua

[44] Громадськість закликає владу не спотворювати законопроект про громадські організації, 24-09-2011, Телекритика, http://www.telekritika.ua/news/2011-09-24/65991

[45] http://la-strada.org.ua/ucp_mod_materials_show_124.html).

Размещено на Allbest.ru