Концептуальні засади діяльності міліції в умовах формування громадянського суспільства

4. Для забезпечення пріоритету і верховенства закону в правовому регулюванні діяльності міліції потрібна, насамперед, пряма дія закону, а також наявність механізму його реалізації. Сьогодні зберігається практика, коли для посадових осіб міліції законом, фактично, є наказ або інструкція МВС України.

Дія нормативно-правових актів МВС України поширюється на всю територію України. У той же час, на практиці, територіальні межі дії акта МВС України багато в чому обумовлені характером завдання, що вирішується, і тим, кому такий акт адресується.

У системі ОВС розроблення проекту нормативного акта покладається на структурний підрозділ МВС, до компетенції якого входить організація і здійснення певного виду службової діяльності, методичне керівництво цією діяльністю.

Для підготовки проектів нормативних актів МВС із найбільш важливих питань службової діяльності органів та підрозділів міліції, а також актів, що видаються спільно декількома міністерствами чи іншими центральними органами виконавчої влади, розпорядженням керівництва МВС створюється робоча група у складі досвідчених кваліфікованих працівників.

Працівникам міліції в процесі нормотворчої та правозастосовної діяльності потрібно враховувати різні нормативно-правові акти, офіційні й неофіційні роз'яснення порядку реалізації юридичних норм, що містяться в них.

Розробленню проекту нормативного акта передує вивчення відомостей, які містяться у: міжнародних договорах України; законодавчих та інших нормативно-правових актах України; рішеннях про розмежування повноважень між міністерствами або іншими центральними органами виконавчої влади; ухвалених судових рішеннях; приписах та поданнях прокуратур; раніше виданих нормативних актах МВС; рішеннях колегії МВС чи оперативних нарад при міністрові, перших заступниках, заступниках міністра; доповідях і виступах керівництва Міністерства, керівників структурних підрозділів МВС; ініціативних пропозиціях начальників головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, на транспорті, ректорів вищих навчальних закладів МВС, керівників підприємств та установ забезпечення, управлінь територіального командування внутрішніх військ МВС; актах інспекторських і контрольних перевірок територіальних органів та підрозділів внутрішніх справ; довідках про результати виїздів працівників і військовослужбовців у службові відрядження; висновках службових розслідувань; матеріалах щодо узагальнення практики застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів України, міжвідомчих і відомчих нормативних актів у практичній діяльності структурних підрозділів МВС; науковій літературі та матеріалах періодичних друкованих видань; даних соціологічних досліджень; офіційних статистичних даних; інших документах та матеріалах, що характеризують стан організації й діяльності структурних підрозділів МВС.

Підбиваючи підсумок, можна сформулювати наступні пропозиції щодо підвищення якості нормативної правової бази діяльності системи МВС України.

Актуальними є розробка і формулювання науково обґрунтованих методик навчання і формування навичок використання способів і прийомів тлумачення при підготовці підзаконних правових актів.

Перспективним напрямком діяльності може стати розробка методики навчання і формування навичок нормотворчої діяльності керівників органів внутрішніх справ. Доцільним було б включення до Інструкції з організації нормотворчої діяльності в Міністерстві внутрішніх справ України спеціального розділу, присвяченого офіційному тлумаченню Міністерством прийнятих ним нормативно-правових актів. Причому повинно закріплюватися не тільки саме право такого тлумачення і визначатися суб'єкт, що його здійснює, але й формулюватися механізм (процедура) реалізації такого повноваження.

Для удосконалення правового забезпечення діяльності міліції необхідно розробити та прийняти Концепцію удосконалення правового забезпечення організації й діяльності системи Міністерства внутрішніх справ України, яка б розкрила сучасний стан правового забезпечення організації та діяльності системи МВС України; визначила мету, завдання, основні напрямки удосконалення правового забезпечення організації й діяльності системи МВС України; шляхи удосконалювання організації правової роботи в системі МВС України; етапи реалізації самої Концепції.

Значну роботу щодо підготовки нормативно-правових актів по регламентації організації й діяльності міліції проводять Вищі навчальні заклади, Державний науково-дослідний інститут, Управління юридичного забезпечення системи МВС України на основі глибокого аналізу завдань, що поставлені перед системою Міністерства, і визначення шляхів удосконалення діяльності органів Міністерства на науковій основі.

Нормативно-правові акти МВС України повинні бути науково обґрунтовані, саме це дозволяє врахувати у встановленій, зміненій нормі відповідні наслідки їх дотримання або застосування.

Досвід прийняття нормативно-правових актів свідчить, що недостатньо тільки права уповноваженої особи та її великого практичного досвіду без умілого використання наукових методів обробки та аналізу інформації. Наукова обґрунтованість означає розробку нормативних актів на основі рекомендації фахівців - представників відповідних галузей науки.

Наукової обґрунтованості актам МВС України може додати необхідне інформаційне забезпечення з налагодженою аналітичною роботою. МВС України постійно займається удосконаленням системи збору, обробки, збереження і використання інформації.

Під час прийняття МВС України підзаконних актів, не слід забувати про комплекс специфічних факторів, за наявності яких можна вести мову про допустимість повного забезпечення реалізації вимог верховенства закону у відносинах системи органів внутрішніх справ. Їх можна розглядати, умовно поділяючи на наступні великі блоки: політичні (визнання політичним режимом), ідеологічні (ідеї, погляди суспільства), психологічні (емоції, настрої, хвилювання суспільства), економічні (розподілення засобів виробництва, матеріальних благ), юридичні (загально-правові, організаційно-правові, процесуальні обставини).

У рамках такої класифікації можна висловити думку, що для плідного розгляду щодо питання доцільно використовувати класифікацію вимог, запропоновану Р.Ф. Васильєвим, який виділив:

Загальні вимоги, які повинні задовольняти всі акти управління, незалежно від того, ким вони видаються, з яких питань і які їх юридичні властивості.

Додаткові або спеціальні вимоги, що висуваються до певних видів актів залежно від їх змісту і призначення.

Організаційно-технічні вимоги, які у встановленому порядку повинні висуватися до всіх правових актів управління.

Безперечно, міжнародні стандарти повинні стати основою внутрішньодержавних правових актів, що регулюють різні сторони організації й діяльності органів внутрішніх справ, форми, методи, умови їх діяльності та структурної побудови.

Отже, усі істотні зміни в оперативній обстановці діяльності міліції мають бути обов'язково прийняті до уваги в нормотворчій діяльності. Це важливо як для нормативних актів МВС України, так і для нормотворчого процесу в цілому.

3.2 Аналіз правового і соціального захисту працівників міліції та заходи щодо його покращення

Як відомо, метою держави визнається ''спільне благо", захист прав і свобод людини і громадянина від будь-яких протиправних посягань з будь-якого боку, у тому числі й з боку самої держави [14, с. 10].

Такі фактори, як різке зниження рівня життя більшості населення при дуже швидкому збагаченні окремих його груп, різке зростання рівня злочинності, корумпованість державного апарату, загальний правовий нігілізм, зневіра громадян у можливості державних органів забезпечити правопорядок, труднощі з державним фінансуванням, соціальною і правовою незахищеністю значної частини населення, істотно впливають як на зовнішнє середовище органів внутрішніх справ, так і на внутрішні елементи системи, оскільки працівники міліції мають ті ж самі труднощі, що й інші громадяни країни.

Проте, на відміну від інших громадян, перебуваючи на державній службі працівники міліції не мають можливостей забезпечити собі достойний рівень життя, самостійно, законно вирішити свої житлові і інші проблеми, оскільки вони мають ряд певних заборон і обмежень, що не дозволяють їм відволікатися від повсякденної праці.

За таких обставин держава зобов'язана гарантувати і забезпечувати соціальний і правовий захист працівників міліції. Це спричиняє нагальну необхідність удосконалення та розвитку законодавства України з цих проблем. Адже створення державою сприятливих і безпечних умов для службової діяльності працівників міліції є однією з передумов ефективності функціонування системи правоохоронних органів держави в цілому.

Конституційний суд України підтвердив, що визначений законами України відповідно до положень ст. 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування, а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних із ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі, права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі та своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум.

Тобто соціальні гарантії працівників міліції випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.

Відповідно до Конституції України, людина, її права і свободи є вищою соціальною цінністю. Ці конституційні положення є основними для визначення соціально-правового захисту працівників міліції.

За останні роки в Україні прийнято достатню кількість нормативних актів, що за змістом повинні були детально закріпити визначені в Конституції ідеї і заповнити прогалини у правому захисті та соціальному забезпеченні працівників міліції. У чинному законодавстві зовсім не акцентується увага на обов'язку держави гідно виконувати взяті на себе зобов'язання в соціально-правовій сфері.

Таким чином, державний захист працівників міліції - це діяльність держави, що спрямована, за допомогою правових і соціальних заходів, на підвищення ефективності діяльності міліції, збереження системи МВС України через гарантування охорони прав працівників міліції і їх особистої безпеки.

Державний захист реалізується у правотворчій і правозастосовній формі. Найефективніші та найбільш розповсюджені такі:

прийняття довгострокових програм щодо вирішення комплексу проблем у сфері соціально-правового захисту працівників міліції;

підготовка органами внутрішніх справ подання, пропозицій, запитів до органів виконавчої і законодавчої влади про стан соціально-правового захисту працівників, а також про хід виконання запланованих заходів в рамках уже прийнятих правових документів;

надання органам внутрішніх справ матеріальної та фінансової підтримки з боку органів державної влади;

встановлення для працівників міліції додаткових соціальних пільг;

розробка пропозицій щодо удосконалення законодавства про соціально-правовий захист особового складу органів внутрішніх справ.

Викладаючи зміст правової захищеності, можна поділити заходи правового захисту на три групи: надання працівникам певних прав для ефективного виконання своїх службових обов'язків; обмеження втручання в службову діяльність працівників; встановлення відповідальності за дії, що перешкоджають виконанню покладених на працівників обов'язків, за вчинки, що порушують їхні права і свободи.

До першої групи заходів правового захисту відноситься: 1) право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення. Законодавцем встановлено, що законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами; 2) тправо застосовування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї у випадках і в порядку, передбачених Законом; 3) право на необхідну оборону, заподіяння шкоди при затриманні осіб, що вчинили злочин, у випадку надання їм опору, на дії у стані крайньої необхідності, фізичний чи психічний примус, на обґрунтований ризик з дотриманням умов, передбачених законом; 4) право працівника оскаржити накладене на нього дисциплінарне стягнення; 5) право на судовий захист при звільненні та ін.

До другої групи заходів правового захисту належать: 1) при виконанні обов'язків працівник підлеглий безпосередньому і прямому начальникам; 2) ніхто, крім органів і посадових осіб, прямо уповноважених на це законом, не вправі втручатися в діяльність працівника; 3) ніхто не має права примушувати працівника до виконання обов'язків, що не покладені на нього законом; 4) при одержанні наказу або вказівок, що суперечать закону, працівник зобов'язаний керуватися законом; 5) скасування чи зміна рішення, прийнятого працівником під час виконання службових обов'язків, не притягують його до відповідальності, якщо вони не стали результатом навмисного порушення закону та ін.

До третьої групи заходів правового захисту відносяться встановлені законом види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна та матеріальна.

У науковій літературі з питань правового захисту зустрічається догма щодо наявності двох аспектів правового захисту працівників міліції: зовнішнього і внутрішнього.

У зовнішній сфері діяльність міліції реалізується в профілактиці, припиненні, розкритті правопорушень та притягненні до відповідальності правопорушників, що не є працівниками органів внутрішніх справ. У рамках зовнішньої правоохоронної діяльності потрібно зважувати дві проблеми:

1. Проблема взаємодії міліції та населення;

2. Забезпечення національних інтересів країни.

Тобто правовий захист працівників міліції розглядається як захист представників закону і держави.

У внутрішній сфері здійснюється діяльність по забезпеченню законності діяльності самих органів внутрішніх справ. У контексті даного напрямку особливе значення набуває протидія корупції серед працівників органів внутрішніх справ. Корумпованість працівників міліції може призвести до "паралічу" правоохоронної системи. До основних причин правопорушень в ОВС, крім несумлінного ставлення працівників до виконання своїх посадових обов'язків, відносяться: відсутність постійного контролю з боку керівників підрозділів за діями особового складу, за прийнятими процесуальними рішеннями, за несенням служби підлеглими, в тому числі з використанням негласних методів; недостатній рівень виховної роботи, прорахунки в дисциплінарній практиці, підборі та розміщенні керівників; некомпетентність працівників, що проводять затримання громадян, незнання нормативних документів, що регламентують ті або інші дії працівників міліції; несумлінне ставлення працівників оперативних чергових частин до виконання вимог нормативних документів, що регламентують порядок прийому і реєстрації заяв і повідомлень громадян про протиправні дії. Виявлення фактів порушення законності в органах і підрозділах внутрішніх справ в основному відбувається в результаті здійснення прокурорського нагляду і контрольних функцій Управління внутрішньої безпеки органів внутрішніх справ. Ця проблема може бути вирішена ззовні. Необхідний комплекс серйозних владних рішень, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. І саме на усунення цієї проблеми повинна бути спрямована правова політика держави.

Однією з гарантій соціального захисту працівників міліції є проходження спеціального професійного навчання чи перепідготовки.

Професійна підготовка працівників міліції полягає в початковій, спеціальній, бойовій і фізичній підготовці, враховуючи перевірку на придатність до дій в умовах, пов'язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, підготовку фахівців в освітніх установах професійного спрямування, підвищення кваліфікації і перепідготовки.

Організація і зміст професійної підготовки працівників міліції визначаються Міністром внутрішніх справ України.

Високий рівень професійної підготовки, що охоплює спеціальну тактичну, фізичну, вогневу і спеціальну психологічну підготовку, слід розцінювати як найважливіший елемент забезпечення особистої безпеки і соціально-правових гарантій працівників міліції.

Кожен п'ятий працівник міліції після десяти років служби має професійні захворювання, а після двадцяти років - кожен третій [8, с.520]. Було б добре на базі санаторіїв МВС України створити центри медико-психологічної реабілітації для працівників, що знаходяться у стресових ситуаціях.

Не дивлячись на те, що держава несе значні витрати на підготовку фахівців для системи МВС України використати їх за призначенням не може через плинність персоналу. Серед персоналу органів внутрішніх справ за останні роки скоротилася питома вага спеціалістів з вищою освітою. Таке становище різко загострило проблеми, пов'язані з передачею професійних знань, навичок, досвіду, законослухняності. Погіршення професіоналізму, падіння дисципліни й порушення законності серед окремих працівників міліції потягли за собою ріст числа загиблих, травмованих і померлих працівників від професійних захворювань і самогубств.

Значна частина працівників міліції не задоволена своїм соціальним статусом та низьким рівнем соціального забезпечення. Не стимулюють до виконання оперативно-службових завдань такі види соціального забезпечення, як пільги, пенсійне забезпечення [8, с.520].

Актуальною проблемою залишається забезпечення працівників міліції житловою площею. В цьому напрямку необхідно прийняти постанову Кабінету Міністрів України, якою буде введена в дію державна програма щодо будівництва житла для особового складу органів внутрішніх справ.

Постійні труднощі виникають і в придбанні працівниками міліції квитків на всі види транспорту. У зв'язку з цим, варто було б підписати спільний Наказ Міністерства транспорту України і Міністерства внутрішніх справ України, яким зобов'язати посадових осіб установ транспорту і касирів квиткових кас виконувати вимоги законів про позачергове забезпечення працівників міліції проїзними документами.

Надзвичайно актуальним є питання щодо гарантій, пов'язаних із захистом життя, здоров'я, прав і законних інтересів. Згідно зі ст. 21 Закону України "Про міліцію" життя, здоров'я, честь, гідність, житло, майно працівника міліції перебувають під захистом держави. Не зовсім зрозуміло, чому працівник міліції, захищаючи своє життя і здоров'я, а також життя і здоров'я інших громадян від злочинних посягань, зобов'язаний утримуватися від застосування сили чи зброї, невиправдано ризикуючи, чекати, коли ці заходи виявляться єдиними і крайніми.

Законом України "Про міліцію" необхідно закріпити, що "спеціальні засоби і вогнепальо а зброя застосовуються, відповідно до характеру обставин, визначених на розсуд працівника міліції, у випадках, передбачених даним законом". Така норма буде важливою гарантією правової захищеності працівника міліції[2].

На основі вищевикладеного, можна зробити висновок, що на даний час фактично не існує юридичної відповідальності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб за невиконання обов'язків, пов'язаних із соціально-правовим захистом працівників ОВС.

З огляду на сьогоднішні реалії було б правильно передбачити дисциплінарну, адміністративну та матеріальну відповідальність за невиконання норм, що гарантують правовий і соціальний захист працівників міліції.

ВИСНОВКИ

Здійснений аналіз теоретичних засад, специфіки правового регулювання і практичної діяльності міліції дозволяє сформулювати низку положень та висновків, які в сукупності утворюють єдину концепцію правоохоронної діяльності міліції. У курсовій роботі акцентовано увагу на тому, що держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна мати різноманітні органи і організації, які у своїй сукупності утворюють відповідну систему, різновидом якої є система правоохоронних органів України, утворення та функціонування яких безпосередньо пов'язане з реалізацією державою правоохоронної функції.

Суб'єктами системи правоохоронних органів є: державні органи, органи місцевого самоврядування, окремі посадові особи та громадські організації, що здійснюють свою діяльність у сфері правопорядку, наділені правом застосування юридичних та громадських заходів впливу щодо забезпечення законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Підкреслено, що основним суб'єктом правоохоронної системи держави є державний правоохоронний орган, якому відповідно до функціональної спрямованості притаманні такі специфічні ознаки: вони уповноважуються законом для здійснення правоохоронної функції, у зв'язку з чим наділені відповідною правоохоронною компетенцією; здійснюють свою діяльність із додержанням встановлених законом правил і процедур; мають право застосовувати заходи державного примусу до осіб, які вчинили правопорушення; законні та обґрунтовані рішення, прийняті державними правоохоронними органами, обов'язкові для виконання посадовими особами та громадянами, а їх невиконання призводить до відповідальності; їх діяльність супроводжується одночасним вирішенням наступних питань: порядок утворення органу; характер і зміст його компетенції; територіальний масштаб компетенції; місце органу в організаційній структурі державного управління, механізм взаємодії його з іншими органами.

Аналіз правоохоронної діяльності міліції дозволив зробити висновок, що її особливість полягає в соціальній ролі та призначенні у системі правоохоронних органів держави як провідного суб'єкта забезпечення внутрішньої безпеки держави, що обумовлює її організаційну структуру, завдання, функції та повноваження її структурних підрозділів, а також використання ними відповідних форм і методів правоохоронної діяльності.

Міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, покликаний охороняти та захищати життя і здоров'я людини, її права, свободи і законні інтереси, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, який для забезпечення наданих йому повноважень наділений правом застосування заходів примусу, у межах та в порядку, передбачених законодавчими та підзаконними актами України.

Характеристика законодавчих та підзаконних актів з питань взаємодії міліції з іншими органами правоохоронної системи України, з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, засобами масової інформації, дозволила зробити висновок, що їх основним призначенням є упорядкування адміністративно-правових відносин у цій сфері шляхом визначення суб'єктів такої взаємодії та їх повноважень, її напрямків та форм.

Зроблено висновок, що основна проблема неналежної співпраці міліції з населенням полягає у зневірі громадян у здатності працівників органів внутрішніх справ захистити їх від протиправних дій у випадках, коли вони мають постати в якості свідків або просто повідомлять про вчинений злочин. Інший бік даної проблеми полягає у тому, що громадяни не вірять у здатність міліції забезпечити відшкодування їм матеріальних збитків, заподіяних протиправними діями.

Визначено та систематизовано основні напрямки взаємодії міліції з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, серед яких: вивчення стану громадського порядку на закріпленій території; розроблення і внесення до відповідних державних органів і органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення, іншим зацікавленим особам пропозицій з питань посилення охорони громадського порядку і профілактики правопорушень на відповідній території; сприяння встановленню постійної взаємодії та обміну досвідом роботи з охорони громадського порядку і профілактики правопорушень з іншими зацікавленими особами; сприяння іншим правоохоронним органам та організаціям у забезпеченні охорони громадського порядку, залучення до цієї справи місцевих мешканців; діяльність з пропаганди правових знань серед населення; виявлення осіб, що порушують громадський порядок, забезпечення проведення з цими особами профілактичної роботи, організація обговорення поведінки таких осіб на зборах мешканців району та інших засіданнях; нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

Для удосконалення правового забезпечення діяльності міліції необхідно розробити та прийняти Концепцію удосконалення правового забезпечення організації й діяльності системи Міністерства внутрішніх справ України, яка б розкрила сучасний стан правового забезпечення організації й діяльності системи МВС України; визначила мету, завдання, основні напрямки удосконалення правового забезпечення організації та діяльності системи МВС України; шляхи удосконалення організації правової роботи в системі МВС України; етапи реалізації самої Концепції.

Запропоновано напрямки удосконалення кадрового забезпечення діяльності міліції, серед яких: створення нової системи науково-аналітичного та інформаційного забезпечення координації кадрових процесів; прийняття та удосконалення нормативно-правової бази роботи з персоналом; розвиток нової системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу; реформа духовно-моральних основ в органах внутрішніх справ; виховання серед особового складу патріотизму та високих морально-етичних якостей.

Держава також зобов'язана гарантувати і забезпечувати соціальний і правовий захист працівників міліції. Це спричиняє нагальну необхідність удосконалення та розвитку законодавства України з цих проблем. Адже створення державою сприятливих і безпечних умов для службової діяльності працівників міліції є однією з передумов ефективності функціонування системи правоохоронних органів держави в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України від 28. 06.1996 року; Х. «Ранок» 2003р.

Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- №4. -- Ст.20.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- № 24. -- С. 170.

Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 40. -- С. 338.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ» від 24.04.1996 № 456 / Офіційний сайт Верховної Ради України : http://www.rada.gov.ua.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ» від 24.04.1996 № 456 / Офіційний сайт Верховної Ради України : http://www.rada.gov.ua.

Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення. -- Х.: Консум, 2004. -- 358 с.

Бандурка О. М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України : монографія / О. М. Бандурка. -- Х. : Вид. Ун-ту внутр. справ, 2004. -- 779 с.

Битяк Ю.П., Богуцький В.В., Гаращук В.М. та ін.; За ред.
Ю.П. Битяка. Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. -- Х.: Право, 2000. -- 520 с.

Волинка К.Г. Теорія держави і права : навч. посібник / К.Г. Волинка.- К., 2003.- 240с.

Гель А. П., Семаков Г.С. «Судові та правоохоронні органи України» Київ - 2004р.

Гончарова А. Н. Проблема согласования общественных и личных интересов в процессе построения гражданского общества : монография / А. Н. Гончарова. -- Красноярськ : Краснояр. гос. ун-т., 2001. -- 151 с.

Гончарук С.Т. Суб'єкти адміністративного права України : навч. посібник / С.Т. Гончарук.-К., 1998.- 112с .

Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантій і свобод людини та громадянина : монографія / М. М. Гуренко. -- К. : НАВСУ, 2001. -- 218 с.

Додіна Є. Є. Реалізація права громадян на об'єднання - гарантія побудови демократичного суспільства. Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ України (відповідь на виклаии ХХІ століття) / за ред. Ю. І. Римаренка, Я. Ю. Кондратьєва. -- К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. -- 291 с.

Дубенко С.Д. «Державна служба в Україні»: навч. Посібник. - К. - 2000р.

Кампо В. М. Становлення нового адміністративного права України : науково-популярний нарис / В.М. Кампо, Н.Р. Нижник, Б.П. Шльоер ; за заг. ред. В.М. Кампо.- К., 2000.- 60с.

Ківалов С. В. Адміністративне право України : навчально-методичний посібник / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла.- Одеса : Юридична література, 2002.- 312с.

Клейнер І. Демократія і держава / І. Клейнер. -- К. : Наук. думка, 2001. -- 146 с.

Лазарев В. В. Теория государства и права : хрестоматія : в 2-х т. / В. В. Лазарев, В. В. Липень -- М. : Юристъ, 2001. --

Т. 1. - 2001. - 620 c.

Т. 2. - 2001. - 604 с.

Лаврінчук І. Обставини встановлення правового статусу державного службовця // Право України. -- 2008.

Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ.-Юрінком Інтер. - 2004.- с. 200 - 238.

Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Навчальний посібник -- К.: Атіка, 2000. -- 512 с.

Молдован В.В. Правоохоронні органи. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Юмана, 2002.

Овсянко Д.М. Административное право : учебное пособие / Д.М. Овсянко.- М., 2001.- 468с.

Старилов Ю.Н. Курс административного права : в 3 т./ Ю.Н. Старилов.- М., 2002.- Т.1 : История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты.- 728с.

Туманов Г. А. Функции государства и организация управления обществом / Г. А. Туманов // Юридическое образование и наука в России: проблемы модернизации : тезисы междунар. науч.-прак. конф., посвященной 75-летию СЮИ-СГАП. - Саратов, 2006. -- С. 204-206.

Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран / В. Е. Чиркин. -- М. : Юрист, 1997. -- 567 с.

Размещено на Allbest.ru