Основи теорії держави і права

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теорії держави і права

1.1 Поняття теорії держави і права

Для початку, щоб дати визначення поняттю теорії держави і права, згадаємо, що таке сама держава, її поняття, що таке право, їх взаємне поєднання.

Так, для держави характерні єдина всеохоплююча політико-територіальна організація політичної влади у масштабі всієї країни, зовнішній та внутрішній суверенітет, наявність системи права, публічної влади, податкової системи, поділ людей за територіальною приналежністю (підданство, громадянство), наявність власної символіки та атрибутів.

Держава, - за словами О.Р. Михайленка, - це «специфічна політико-територіальна організація, основний засіб політичної влади народу, воля якої є обов'язковою до всього населення країни»; організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами [5, 27 c.]. Право ж визначимо як основний регулятор суспільних відносин у державі, спосіб надання державній волі обов'язкового характеру.

Право (соціальне право) - це певні можливості суб'єктів суспільного життя, які об'єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб'єктів.

Право, із практичної сторони, виражається у законах та інших нормативних актах.

Теорію держави і права можна розглядати як логічне узагальнення державно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку держави і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їх сутність, призначення, функціонування й розвиток.

Теорія держави і права формулює поняття і визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації й висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст і форми держави і права, але й уміло використовувати їх у цілях прогресивного розвитку суспільства.

1.2 Функції теорії права і держави

Кожна наука, виконуючи завдання, що стоять перед нею, досліджує в рамках свого предмета ті або інші явища з метою отримання наукових знань про них, узагальнення теоретичної інформації і результатів практичної діяльності.

Функції науки вказують, для чого призначена дана наука, які вона покликана виконувати завдання і яку мету ставить перед собою. Теорія права і держави виконує такі функції:

Пізнавальну, або онтологічну функцію. Вона виражається в тому, що теорія права і держави в рамках свого предмета вивчає наявні державно-правові явища: процеси їх виникнення, розвитку і їх справжній стан, становище.

Евристичну, евристика. Теорія права і держави, пізнаючи державно-правові явища, покликана виявляти нові закономірності в їх розвитку, появу, зародження і розвиток нових особливостей державно-правового життя. Надто важлива ця якість науки в переломні моменти історії. Наприклад, під час зміни однієї соціально-економічної формації на іншу, що відбувається в даний момент в Україні. Ця обставина допомагає вчасно виявити юридичний мотив у правотворенні, удосконалити механізм держави, адаптувати його до виконання нових завдань і напрямів діяльності.

Прогностичну. Ця функція полягає в тому, що теорія права і держави не тільки вивчає наявні державно-правові явища, але й на підставі вивчених закономірностей походження і розвитку цих явищ передбачає подальші шляхи і варіанти їх розвитку. Саме в можливості на підставі накопиченого наукового багажу передбачити подальший розвиток подій, досліджуваних явищ і полягає цінність науки для суспільства.

Організаторську функцію. Звісно, безглуздім було б вивчення державно-правових явищ без подальшого втілення результатів досліджень у практичну діяльність. Теорія права і держави як наука, що досліджую державно-правову дійсність, на підставі накопичених знань про державу і право дає рекомендації щодо виходу з кризових ситуацій, щодо подолання проблем у розвитку держави і права, виявляє можливості і рекомендує варіанти вдосконалення механізму держави і механізму правового регулювання суспільних відносин, є інструментом, знаряддям удосконалення державно-правової матерії. Завдання теорії держави і права полягає в тому, щоб вчасно виявити назрілі державно-правові проблеми, прийняти їх до розгляду і дати кваліфіковані рекомендації, спрямовані на розв`язанні цих проблем.

Політичну функцію. Держава і право займають центральне місце в політичній системі суспільства. Держава як ядро політичної системи виступає від імені всього суспільства, консолідує всі політичні сили в суспільстві і встановлює певні правила здійснення політичної діяльності всіма суб`єктами політичної системи, впливає на внутрішню і зовнішню політику. З іншого боку, різні політичні сили в суспільстві впливають на державний механізм з метою реалізації своїх інтересів, їх вираження у внутрішній і зовнішній політиці держави. При цьому взаємодія всіх елементів політичної системи відбувається в рамках права. Тому теорія права і держави вивчає політичну систему суспільства, роль і взаємини держави з іншими суб`єктами політичної системи, вплив політичної діяльності на розвиток держави і формування права, співвідношення політичних і правових норм при регулюванні відносин у сфері політики на ін. У рамках спеціальної теорії права і держави відбувається активне обговорення ряду доленосних питань для історії держави, що завжди пов`язане із втручанням у сферу певних політичних інтересів і відносин: наприклад, найбільш прийнятих форм власності, державного устрою, правління і політичного режиму для тієї чи іншої держави та ін. Тому багато категорій теорії пава і держави використовують у політології, бо ця наука має тісний зв`язок з політичними процесами, які відбуваються в суспільстві, і виконує політичну функцію.

Методологічну функцію. Теорія права і держави є засадничою, основоположною юридичною наукою, яка досліджує і розробляє загальноправові категорії, понятійний апарат, використовувані всіма галузевими і спеціальними юридичними дисциплінами. Від рівня розвитку теорії права і держави залежить і рівень розвитку спеціальних юридичних наук, що врешті-решт позначаються на рівні і якості правового регулювання. Тому загальна теорія права і держави повинна постійно удосконалюватися, ставити перед собою і вирішувати проблеми, що вимагають теоретичного осмислення, давати висновки з питань, які цікавлять галузеві і спеціальні юридичні науки.

У цьому сенсі теорія права і держави є методологічною основою всієї юриспруденції.

Крім того, теорію права і держави можна назвати методологічною наукою і тому, що в рамках її предмету вивчаються і узагальнюються методологічні засади, методи і методики наукового дослідження у галузі правознавства, арсенал яких постійно поповнюється. [15, 18 c.].

Ідеологічну функцію. Суспільні науки, у тому числі і юридичні, а особливо загальна теорія права і держави тісно пов`язані з ідеологією: політичною і правовою. Ідеологія - це віддзеркалення суспільного буття через призму класових, соціально-групових інтересів. Призначення ідеології - вироблення системи цінностей, на яку орієнтується певна соціальна група, яка їх прагне реалізувати, втілити в дійсність, сформувати цю дійсність відповідно до визнаної системи цінностей. Ідеологія говорить про те, що повинно бути і чого не повинно бути в соціальному світі (суспільстві).

Держава і право як соціальні інститути - це наймогутніший та найефективніший засіб для затвердження тих або інших цінностей, досягнення певної соціальної мети. Тому і юридична наука, яка вивчає ці явища, неминуче схиляється у бік тієї або іншої ідеології, що дає підстави приписувати даній науці ідеологічну функцію. Раніше, за радянської доби, ідеологічна функція будь-якої суспільної науки полягала в цитуванні класиків марксизму-ленінізму і підтвердженні теоретичними висновками і прикладами з практики істинності марксистського-ленінської теорії.

Сьогодні під ідеологічною функцією теорія права і держави мають на увазі формування світогляду індивіда, який відрізняється високим рівнем правової культури, розумінням значущості і ролі права і держави для впорядкування і охорони суспільних відносин, що включає пошану прав і свобод людини, демократичних інститутів влади, інститутів громадянського суспільства, визнання природних прав людини та ін.

1.3 Місце теорії держави і права в системі суспільних наук

Єдність і цілісність матеріального й духовного світу обумовлюють єдність всіх наук. Особливо тісний взаємозв'язок існує між суспільними (гуманітарними) науками. Суспільні науки вивчають суспільство, людину, людські відносини, створені людиною інститути і заклади, індивідуальну, групову і суспільну свідомість. В центрі гуманітарних наук знаходиться людина, її гідність, права й свободи.

Кореневе питання суспільного життя - питання про державу й право, їх роль і місце в житті суспільства. Це питання не може бути монополією якої-небудь одної науки. Усі гуманітарні науки в тій чи іншій мірі зачіпають його, звідси тісна взаємодія теорії держави і права з філософією, економічною теорією, соціологією, політологією та іншими гуманітарними науками. Вона спирається на їх передові досягнення, займає в теорії суспільних знань місце, яке визначається значенням держави і права в життєдіяльності суспільства.

Теорія держави і права й економічні науки. Економічні науки вивчають способи виробництва матеріальних благ, форми власності, господарське життя людини і суспільства, існуючі в ньому розподілюючі відносини, розкривають вплив економічного базису на політичний і соціальний інститути.

Наука про державу й право виходить із наступної тези В.М. Корельського «об'єктивна економічна обумовленість державно-правових явищ виражається перш за все в тому, що кожен спосіб виробництва функціонує тим краще, чим більше простору йому дають державно-правові механізми». Одним словом, економічні відносини будь-якого рівня розвитку потребують для себе найбільш адекватних державних і правових інститутів. В цьому смислі можна говорити про економічну заданість державних закладів і правових норм, де безпосередньо дотикаються економічні й правові проблеми. Держава й право, виникає у відповідь на економічні потреби.

Держава й право пов'язані з економічними відносинами безпосередніше, тісніше, ніж інші частини суспільної надбудови. В нашій країні проблеми відношення економіки і державно-правового управління набули в останні роки особливу гостроту й актуальність.

Теорія держави і права й соціологія. Соціологія - одна з гуманітарних наук, які займаються проблемами управління соціального життя й функціонування соціальних систем. Тому вона зв'язана з управлінням, яке здійснюється з допомогою держави і права. Соціологія вивчає також закономірності соціальної поведінки людей, її мотивацію.

Опираючись на досягнення соціології, на конкретні соціологічні дослідження, наука про державу й право може успішно вирішити проблеми підвищення соціальної ефективності норм права, способів і гарантій удосконалення державного апарату. Теорія держави і права й політологія.

Головне призначення політології - вивчення політики, політичних інститутів систем і процесів. Держава й право невіддільні від політики і політичного життя суспільства. Причому держава, її діяльність зовсім не частковий випадок політики, не один з окремих, рядових ділянок політичного життя. З державною владою, із її складом і формами, методами діяльності напряму зв'язане політичне життя в цілому. Політика, як вважали древні греки, - мистецтво управління державою.

Політична (державна) влада представляє собою вінець політики, служить основою порядку в суспільстві. З політичною владою напряму чи не напряму зв'язані всі політичні партії і інші політичні інститути, а значить, всі вони активно взаємодіють із державою і правом [10, 53 c.].

Теорія держави й права і соціальна психологія. Теорія держави і права, яка досліджує специфічні форми й методи впливу на поведінку людей, не може не цікавитись соціально - психологічними особливостями суспільного життя. Більше того, вивчення формування всіх видів і рівнів правосвідомості, правотворчості, змісту права, ефективності його впливу на свідомість, волю і поведінку людей неможливе без врахування досягнень соціальної психології.

Майже всі основні категорії держави і права (влада, авторитет, суб'єктивні права і обов'язки, дисципліна, законність, корупція і інші) не можуть бути по-справжньому глибоко розкриті без виявлення їх соціально-психологічної сторони.

Збагачення державознавства й правознавства найновішими досягненнями всіх гуманітарних наук допоможе їм розкрити природу, сутність і закономірності руху свого предмета, вибирати вірні гуманістично направлені пізнавальні орієнтири, більше наблизитись до потреб практики.

1.4 Теорія держави і права в системі юридичних наук

Складність, багатогранність, динамізм держави і права приводять до того, що окремі їх сторони, аспекти вивчаються багатьма юридичними науками. А будь-яка наука включає в себе пізнавальну діяльність людей, і чим продуктивніші результати дослідницької роботи, тим більше знань накопичує наука.

Систему юридичних дисциплін можна поділити на групи. Перевалов поділяє їх наступним чином:

1) історико-теоретичні науки (теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових знань);

2) галузеві науки (конституційне право, цивільне право, трудове право, адміністративне право, кримінальне, екологічне і інші);

3) прикладні науки (криміналістика, судова статистика, судова медицина й інші); особливе місце займає наука міжнародного права.

Історико-правові науки представляють собою своєрідне відгалуження теорії держави і права. Вони також вивчають державу і право в цілому, історичний розвиток політичної й правової думки, але акцентують увагу на історичній конкретності держави і права [8, 18 c.]. Теорія держави і права використовує висновки й досягнення історичних наук, історичний матеріал як опорний, базовий.

Галузеві юридичні науки складають найбільшу групу, в них проходять найсуттєвіші зміни. Так, в наші дні значно виросла роль громадянського права і відповідно науки громадянського права. Предметний, змістовний і понятійний взаємозв'язок теорії держави і права з галузевими науками не викликає сумнівів. По відношенню до них теорія держави і права виступає як узагальнююча синтезуюча наука. По-перше вона вивчає державу і право в цілому, виясняє загальні закономірності їх, виникнення, розвитку й функціонування. Предмет же будь-якої галузевої науки заданий межами визначених суспільних відносин, рамками відповідної галузі права. По-друге теорія держави і права досліджує загальні для всіх галузевих наук питання (вчення про правовідносини, правопорушення, юридичну відповідальність, праворозуміння й інше). По-третє, вона відіграє методологічну роль у юриспруденції. Без її висновків, наукових категорій галузеві науки обійтися не можуть.

Значно менше теорія держави і права взаємопов'язана з прикладними науками. Це зумовлено тим, що останні не повністю відносяться до юридичних наук, оскільки включають у свій зміст дані природних, технічних і інших наук.

Головне призначення теорії держави і права полягає у пізнанні державноправової дійсності та відповідних процесів, що відбуваються у суспільстві. Саме функції, які вона здійснює, визначають її роль і можливості при вивченні правового життя суспільства та кожного його члена, дослідженні основних напрямків розвитку і впливу юридичної науки на державноправову дійсність. Як найбільш абстрактна наука, теорія держави і права виконує особливі функції.

Регулююча функція держави і права визначає необхідність упорядкування відносин між людьми. Тому предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Саме теорія вивчає такі категорії як закон, законність, правовідносини, громадянство, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність.

Оскільки держава і право є динамічними явищами що постійно розвиваються, то теорія вивчає закономірності та перспективи їх розвитку (правова держава, громадянське суспільство).

Отже, теорія держави і права є суспільною юридичною наукою і належить до загальнотеоретичних юридичних наук.

В роботі були розглянуті різні види функцій теорії держави та права, а також функції держави в сучасних умовах, тобто при переході до демократичної правової держави.

Місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається функціями, які вона виконує.

Функції теорії - це основні напрямки її діяльності в процесі вивчення державно-правових явищ.

Після зробленого аналізу і дослідження такої категорії, як функції держави і права, ми вважаємо, що поставлені нами завдання виконані, мета роботи досягнута, а саме - ми спромоглися дослідити розвиток функцій держави під час історичного становлення власне держави, розвиток і 29 виконання функцій в нашій країні і на сучасному етапі, а також визначити і обгрунтувати за допомогою наукових джерел цю правову категорію.

Отже, беручи до уваги вищенаведене, можна твердо казати, що така тема як «функції теорії держави і права» буде актуальною й через декілька десятків років, поки існує такий інститут як держава.

2. Поняття функцій права

держава право суспільство

Майже віковий досвід активного дослідження поняття «функція права» на сьогоднішній день не дозволяє констатувати наявність єдиного погляду на цю проблему. Якщо синтезувати численні точки зору з цього питання, то ми побачимо, що, кінець кінцем, під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правової дії на суспільні відносини, або і те і інше разом узяте.

Останнє пов'язане з тим, що як соціальне призначення, так і напрями його дії на суспільні відносини, узяті окремо, не вичерпують собою поняття функції права. Якщо під функцією права розуміти тільки його соціальне призначення, то подібне поняття буде носити дуже загальний характер. При розумінні функції права тільки як напрямку правової дії на суспільні відносини випускається з уваги направляючий момент цієї дії.

В зв'язку з цим слід акцентувати увагу на недоцільності ототожнення або зіставлення напрямів правової дії соціальному призначенню права і навпаки.

Поняття «функція права» повинне охоплювати одночасно як призначення права, так і витікаючі з цього напряму його вплив на суспільні відносини. Тому, розкриваючи зміст якої-небудь функції права, необхідно постійно мати на увазі зв'язок призначення права з напрямами його дії і навпаки - приреченість останніх призначенням права [6, c. 213].

Власне, функція права - це реалізація його соціального призначення.

Що ж слід розуміти під соціальним призначенням права і правовою дією?

Соціальне призначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб, соціальних необхідностей суспільства створюються закони, направлені на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону [1, c. 16]. Причому те або інше призначення права виступає тим виразніше, ніж гостріше відчувається потреб (необхідність) саме у відповідній його соціальній ролі - закріпити, захистити або направити розвиток певних суспільних відносин.

Впорядкованість суспільних відносин, їх системність і динамізм, є необхідними умовами функціонування і розвитку суспільства. Тому соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, наданні їм належної стабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства в цілому.

Правова дія - це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, дозволів, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, його органів, громадських об'єднань і громадян.

Напрям дії - найбільш істотний компонент функції права, воно є свого роду відповіддю права на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, яка концентрує ці потреби і трансформує їх в позитивне право.

Розкриваючи поняття «функція права», слід звернути увагу і на співвідношення таких категорій, як «правова дія» і «правове регулювання».

Правова дія - це не тільки чисто нормативний, але і психологічний, ідеологічний вплив права на почуття, свідомість і дії людей. До форм правової дії відносяться, наприклад, інформаційний і ціннісно-орієнтаційний вплив права.

Правове регулювання - це здійснювана за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правових відносин, правових приписів і ін.) впорядкування суспільних відносин.

Правове регулювання є однією з форм правової дії і співвідноситься з останнім як частина і ціле [9, c. 536].

Існування різних форм правової дії дозволяє більш чітко проводити відмінність між власне юридичною дією права (правове регулювання) і неюридичною (інформаційне і орієнтаційне). Поняття «функція права» охоплює обидва названі види дії.

В цілях більш чіткого з'ясування поняття «функція права» слід провести відмінність між близькими по сенсу з нею юридичними категоріями, такими як: «роль права», «завдання права» і «функціонування права».

Термін «роль права» говорить про значення права в житті суспільства, держави взагалі, або на певному етапі їхнього розвитку.

Відповідаючи на питання, яка була (або буде) роль права на тому або іншому етапі розвитку суспільства, або у вирішенні тих або інших задач, неминуче доведеться звертатися до з'ясування здійснюваних правом функцій, які якраз і характеризують соціальне значення права. «Роль права» більш загальне по відношенню до «функції» поняття. Саме в цьому виявляється відмінність категорій, що розглядаються.

Термін «завдання права» - це економічна, політична, соціальна проблема, яку воно покликане вирішити.

Завдання права вказує на постійну або тимчасову, найближчу або кінцеву ціль, якій воно повинне всебічно сприяти або досягти самостійно.

Без реалізації функцій не може вирішуватися жодна із задач, що стоять перед правом. Функції завжди направлені на їх розв'язання. Тому можна сказати, що певні задачі «вимагають» і відповідних функцій. Проте їх співвідношення не таке однозначне. Річ у тому, що сама по собі задача не є першоосновою функції. Вона витікає з економічних, політичних, соціальних потреб суспільства, визначається загальносоціальними закономірностями розвитку держави і права, особливостями соціально-економічних умов окремих етапів розвитку суспільства, держави (і, відповідно, права), історичною обстановкою, співвідношенням політичних сил, національними чинниками і т.п.

Залежність функції права від його задач виявляється в тому, що: по-перше, задачі нерідко безпосередньо обумовлюють саме існування функцій; по-друге, визначають їхній зміст і, по-третє, найістотнішим чином впливають на форми і методи їхньої реалізації, зумовлюють конкретні напрями правової дії.

Термін «функціонування права» відображає дію права в соціальній системі. Дати функціональну характеристику права, значить, розкрити і описати способи його впливу (шляхи і форми дії на суспільні відносини).

Якщо «функція права» - поняття збірне в тому сенсі, що відображає не тільки теперішній час і майбутнє (цілі і задачі) в праві, то «функціонування» відображає дію права в теперішньому, якщо інше спеціально не обумовлено [3, c. 335]. Таким чином, «функція права» і «функціонування права» є дуже близькими, але не співпадаючими поняттями. Функціонування права - питання, безпосередньо пов'язане з проблемою функцій, оскільки характеристика системи функцій - це, по суті, характеристика функціонування права. Але в буквальному, більш точному сенсі, поняття «функціонування права» означає дію права як елемента соціальної системи разом з державним механізмом, мораллю, політикою, іншими соціальними регуляторами. Іншими словами, функціонування - це дія права в соціальній системі, це реалізація його функцій, втілення їх в суспільних відносинах.

3. Класифікація функцій права

Системний підхід до дослідження процесів і явищ утворює одну з відмінних особливостей сучасної науки, сучасного стилю нового наукового мислення.

Аналіз функцій права як єдиної цілісної системи дозволяє не просто згрупувати, упорядкувати знання при вивченні окремих функцій. Такий аналіз дає приріст знань, дозволяє глибше, повніше зрозуміти зміст кожної з функцій [12, c. 178].

Відомо, що можливості пізнання залишаються малоефективними, якщо воно обмежується рівнем одиничності, якщо за окремими елементами воно не прагне виявити їхню систему, Справа ще і в тому, що в реальному житті функції права не існують ізольовано один від одного, вони тісно взаємопов'язані між собою. Тому жодна з них не може бути досліджена достатньо глибоко і повно без з'ясування її взаємодії з іншими функціями, тобто без вивчення її в системі.

Система функцій права представляє собою складне, багаторівневе утворення. Спочатку слід визначити функцію права як цілого і функції цього цілого.

Система функцій права безпосередньо пов'язана з системою права. Відповідно до елементів, з яких складається остання, можна виділити п'ять груп функцій права, що утворюють їх систему:

- загальноправові (властиві всім галузям права);

- міжгалузеві (властиві двом і більше, але не всім галузям права);

- галузеві (властиві одній галузі права);

- правових інститутів (властиві конкретному інституту права);

- норми права (властиві конкретному виду норм права).

Питання про співвідношення функцій права різних рівнів має важливе значення, оскільки структурним елементам системи права властиві функції, які мають певну специфіку, яка детермінована предметом і методом правового регулювання даних елементів і їхнім призначенням в системі 20 права. Та або інша загальноправова функція може в більшому або меншому ступені конкретизуватися функціями більш низького рівня. Це залежить, по-перше, від характеру загальноправової функції і, по-друге, від призначення галузі, інституту, норми права і відповідно їхніх функцій. Наприклад, функції кримінального права конкретизують загальноправову охоронну функцію в значно більшому ступені, ніж відповідні функції сімейного або земельного права.

Крім того, слід мати на увазі, що загальноправові функції права не охоплюють і не можуть охопити всього різноманіття конкретних форм і шляхів дії права на суспільні відносини. Вони «деталізуються» у дії інших груп функцій права. Так, компенсаційна дія як елемент охоронної функції права здійснюється за допомогою компенсаційної функції цивільного або трудового права. Каральна дія найбільш помітна при здійсненні відповідної функції кримінального права і т.д. [13, c. 139]

Проте, виходячи з предмета загальної теорії права, розглянемо лише основні загальноправові (власне юридичні) функції.

До певної міри можна виділити дві групи критеріїв, які лежать в основі диференціації загальноправових функцій: внутрішні (знаходяться в рамках самого права) і зовнішні (знаходяться за його межами).

Внутрішні критерії (підстави) класифікацій функцій права витікають з системи права, способів його впливу на поведінку людей, особливостей форм реалізації.

Нерозривний зв'язок функцій права з власне правовою матерією обумовлює існування основних власне юридичних функцій: регулятивної і охоронної.

Регулятивна і охоронна функції - це іманентні праву функції. Це ті функції, які якраз і характеризують право як специфічне якісно самостійне утворення. Більше того, можна сказати, що необхідність існування права як соціального явища полягає в необхідності здійснення ним цих функцій.

Зовнішнім об'єктивним критерієм класифікації функцій права є різні соціальні чинники, обумовлені призначення права.

Суспільство як складне і навіть надскладне ціле поділяється на певні сфери суспільних відносин. Абстрагуючись від більш дрібної деталізації, можна виділити три основні сфери, або системи, - економічну, політичну і виховну. Ці функції права називають соціальними.

В загальному вигляді соціальні функції права можна визначити як напрями зворотної правової дії на відповідні сфери суспільного життя. Так, економічна функція представляє собою правову дію на економічну сферу; політична - на політичну; виховна - на духовну.

Закінчуючи розгляд системи функцій права, звернемо увагу на те, що її не слід розглядати як назавжди дане, незмінне утворення. Дане положення застосовне, передусім, до міжгалузевих і соціальних функцій. Так, суто споживацьке відношення суспільства до природи в даний час привело до крайнього загострення екологічних проблем і, фактично, поставило під загрозу існування цивілізації [11, c. 234]. В цих умовах надзвичайне важливе і відносне самостійне місце в системі суспільних відносин зайняла екологія, що дозволило окремим вченим виступити з обґрунтовуванням існування екологічної функції права.

Загальне правило тут таке: як тільки та або інша сфера суспільного життя стає істотно значущою, починає активно регулюватися нормами всіх (або майже всіх) галузей права - правомірно ставити питання про існування відповідної його функції.

4. Поняття функцій держави

Характеристика будь-якої держави обов'язково має на меті розгляд її основних функцій, в яких безпосередньо виявляється сутність та соціальне призначення держави. Функції держави тісно пов'язані з її завданнями і цілями, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен з'ясувати таке питання: що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як; на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?

Отже, функції держави - це можливі і реальні напрямки діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які виражають сутність і соціальне призначення державного управління суспільством. В функціях держави знаходять свій вираз її завдання й цілі, тобто це є певна робота, коло діяльності держави, за допомогою яких вона може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Також, для пояснення поняття функції держави, можна використовувати таке визначення: функція держави - це саме те, що і як держава «робить» [4, 27 c.].

Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Тому, основні напрями її діяльності мають об'єктивний характер, обумовлений потребами життя суспільства. Здійснення функції держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що належить виконувати державі в конкретних історичних умовах. Функції держави взаємопов'язані з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати відповідно до своїх потреб всією своєю політикою.

Функція, як і багато інших понять у суспільствознавстві, не є власно юридичним і політичним поняттям. Воно було запозичено із зовсім інших наук. Наприклад, у фізиці, математиці поняття функції виражає залежність однієї величини від іншої, а у теорії держави і права цей термін набуває іншого змісту. Особливістю юридичної термінології є запозичення чужих понять та наповнення їх своїм спеціальним, особливим змістом, при цьому це поняття може повністю втратити зв'язок з початковим змістом.

Так само відбувається й з поняттям «Функція», коли воно потрапляє в юридичну термінологію. «Функція» в теорії держави і права означає напрямок, предмет діяльності того чи іншого політико-правового інституту, зміст цієї діяльності, її забезпечення. Саме цього змісту набуває поняття «функція», коли говориться про функцію держави, уряду, міністерств, інших державних органів.

Але слід відрізняти функції держави від функцій окремих її органів.

Поряд з функціями держави існують і функції державних організацій та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів держави.

Реалізуючи державні функції, державні організації повинні:

зважаючи на об'єктивні закони розвитку суспільства й керуватися цими законами у повсякденній діяльності;

стимулювати соціальну активність людини і громадянина, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-культурне самовизначення особистості;

брати до уваги інтереси й потреби різних соціальних спільнот, груп та об'єднань людей, конкретних особистостей, визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню; [7,31 c.]

підпорядковувати всю свою діяльність служінню громадянському суспільству, не втручатися у приватні справи людини і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного регулювання суспільних відносин.

Вище сказане закріплено в Конституції України (ст. 23).

Отже, у здійсненні функцій держави так чи інакше беруть участь всі її органи, весь державний апарат. Функцію ж певного органу не може замінити чи підмінити ніякий інший. Але всі складові частини органу повинні через свої безпосередні обов'язки забезпечувати загальні функціональні завдання цього органу.

5. Форми та методи здійснення функцій держави

Функції держави розрізняють за формами і методами їх здійснення. Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управляння правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватися у різних формах і різними методами. Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватися у різних формах і різними методами. Форми здійснення функцій держави - це спеціальні сторони її діяльності, за допомогою яких реалізують державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові і неправові (організаційні).

Правові форми - це такі види здійснення функцій держави, які тягнуть за собою правові наслідки.

Види правових форм здійснення функцій держави:

правотворча;

виконавчо-розпорядча;

правоохоронна;

правозастосовна та ін.

Організаційні форми - специфічні види фактичної діяльності, які не тягнуть за собою правових наслідків.

Види організаційних форм:

організаційно-регламентуюча;

організаційно-економічна;

організаційно-контролююча;

організаційно-виховна та ін.

Але основними формами здійснення функцій держави є правотворчість, безпосередня організаторська діяльність та забезпечення здійснення правових настанов методами переконання, заохочення і примусу.

Форми здійснення функцій характеризують зв'язок держави з правом як одним з основних засобів здійснення влади. Через право держава впроваджує в життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні завдання. В одних випадках держава видає юридичні норми, в других - організовує їх виконання, у третіх - забезпечує та охороняє їх. В залежності від цього й розрізняють три основні форми здійснення функцій:

Правотворча - державна діяльність, що знаходить свій вираз у розробці та прийнятті юридичних норм, в яких закріплюються програми діяльності людей. Вона полягає у виданні нормативних актів, тобто актів, які встановлюють нові норми, змінюють або відміняють старі.

Правовиконавча - державна діяльність, що виражається у прийнятті заходів щодо виконання норм права, Вона полягає головним чином у виданні індивідуальних актів, тобто актів, які розраховані тільки на даний, конкретний випадок (наприклад, видання одноразового планового акту на будівництво, призначення особи на посаду тощо).

Правозабезпечуюча (правоохоронна) - державна діяльність, яка має на меті контроль та нагляд за дотриманням і виконанням норм, а також застосовує примусові заходи до порушників встановлених норм. В процесі здійснення цієї функції вирішуються юридичні справи, пов'язані із застосуванням санкцій, спорами між окремими особами тощо.

Кожна окрема взята функція держави поєднує в собі ці форми, а також методи їх здійснення. Але кожна функція має свої певні особливості, які характерні для виконання тієї чи іншої функції держави. Для прикладу можна взяти охоронну функцію. Для виконання завдань цієї функції застосовуються такі форми:

правотворчість - виражається у правовому регулюванні шляхом видання відповідними державними органами нормативних актів щодо застосування норм права, спрямованих на забезпечення здійснення прав та свобод громадян;

безпосередня організаторська діяльність (правовиконавча форма) - виражається у проведенні конкретних заходів, що стосуються зазначених питань: розподіл кадрів, їх навчання, забезпечення технічними засобами, організація цієї роботи;

правозабезпечення - виражається у здійснення нагляду за неухильним виконанням положень нормативних актів, контролі за виконанням норм права, у забезпеченні правопорядку, безпосередній охороні життя громадян, запобіганні порушенням шляхом застосування різних санкцій.

Методи здійснення функцій держави - це засоби, способи та прийоми, за допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності держави з реалізації її функцій.

Види методів здійснення функцій держави:

правотворчої;

виконавчо-розпорядчої;

правоохоронної;

організаційної діяльності держави із здійснення функцій.

Методи:

Правотворчої діяльності держави - це засоби, прийоми і способи підготовки, прийняття і оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують здійснення державних функцій.

Виконавчо-розпорядчої - це засоби, прийоми і способи здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій держави.

Правоохоронної - засоби, прийоми і способи правоохоронної діяльності відповідних державних органів.

Організаційної - засоби, прийоми і способи здійснення організаційного виду діяльності із забезпечення реалізації державних функцій. До них відносять: програмування, прогнозування, дослідження, здійснення оперативного аналізу та ін.

Наприклад, методи при здійсненні охоронної функції мають дещо особливий характер, як то переконання шляхом правового виховання населення, проведення різних попереджувальних заходів, агітації; заохочення шляхом пропаганди досвіду й надання різних пільг та нагород особам, колективам, які самі не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з ними; метод примусу має на увазі застосування до суб'єктів, що скоїли правопорушення заходів покарання, перевиховання тощо.

Отже, здійснення відповідного напряму державної діяльності вимагає поєднання форми та методу функції держави.

Таким чином, функції держави та методи їх здійснення характеризують сутність, соціальне призначення і роль держави в суспільстві. У соціальних демократичних і правових державах вони уособлюють загальнолюдські та гуманістичні форми.

Список літератури

1. Загальна теорія держави і права: Підручник/ О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко, 2006

2. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

3. Общая теория государства и права: Академический курс в 2-х томах. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. - М.: Издательство «Зерцало, 1998. - 640 с.

4. Основи держави і права України: Навчальний посібник/ М.О. Навроцький, М.І. Костюк, П.М. Рабінович та інші; За редакцією Д.С. Карпина-Львів, «Вільна Україна» 1994

5. Основи держави і права України: Навчальний посібник/ М.О. Навроцький, М.І. Костюк, П.М. Рабінович та інші; За редакцією Д.С. Карпина-Львів, «Вільна Україна» 1994

6. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М. Рабінович. - К.:ШСДО, 1995

7. Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995.

8. Право: підручник/ А.И. Косаров, М.В. Малинкович, С.Д. Покревская і ін., під ред. Н.А. Тепловой і М.В. Малинкович. - М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

9. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов. Под. Общ. Ред. Члена-корр. РАН, доктора юриди наук, проф. В.С. Нерсесянса. - М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА М, 1999. - 832 с.

10. Теория государства и права: Учебник. Комаров С.А., Малько А.В. 1999

11. Теория государства и права: Учебник. - М.: Юрид. лит./ Черданцев А.Ф. 2001. - 432 с.

12. Теория государства и права: Учебное пособие/ Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. 1999

13. Теорія держави і права/ Скакун О.Ф. Харків. «КОНСУМ». 2001 р. 655 с.

14. Теорія права і держави: Підручник/ під редакцією Васильєва А.С та Іванова В.В., 2007

15. Теорія права і держави: Підручник/ під редакцією Васильєва А.С та Іванова В.В., 2007

Размещено на Allbest.ru