Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання)

Кравченко Юрій Федорович

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

реформування правовий кадровий

Актуальність теми дослідження. Виникнення нової демократичної держави України стало результатом втілення багатовікових традицій державотворення українського народу. Але її подальша розбудова пов'язана з вирішенням складних політичних, економічних, соціальних і правових проблем. Однією з таких проблем є реорганізація державної влади, вдосконалення системи і структури органів, які її представляють.

Органи внутрішніх справ України, які є частиною державної виконавчої влади, на теперішній час за своєю організацією та діяльністю не в повній мірі відповідають тим вимогам, які пред'являє до них соціально-політична, економічна та криміногенна ситуація в Україні. Усвідомлення того, що зволікання з реформуванням системи органів внутрішніх справ може спричинити втрату контролю над ситуацією, обумовило затвердження Кабінетом Міністрів України в квітні 1996 р. Концепції розвитку системи МВС України. Це дало поштовх для початку глибоких наукових досліджень проблеми, що постала.

Проблемам реформування органів внутрішніх справ та вдосконалення їх організаційних структур, зокрема в управлінському аспекті в різні часи в науковій літературі приділялась певна увага. Але в залежності від політичної та економічної ситуації в країні, кон'юнктурних потреб певної частини управлінського апарату ці рекомендації носили дещо однобокий характер і часто-густо не відповідали потребам практики.

Дослідженням питань реформування правоохоронних органів присвячені роботи Г.В. Атаманчука, В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, І.Л. Бачило, Д.М. Гвішіані, А.П. Корєнєва, Б.М. Курашвілі, Б.М. Лазарєва, А.Ф. Майдикова, В.Д. Малкова та інших вчених-юристів і спеціалістів в галузі управління. Наявні теоретичні розробки стали добротним науковим фундаментом для визначення проблеми реформування органів внутрішніх справ та напрямків їх вирішення.

Об'єктом даного дослідження стали органи внутрішніх справ України перехідного періоду. Предмет дослідження - принципи та основні напрямки реформування структури і кадрової політики органів внутрішніх справ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертаційна робота виконана в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 3.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.) і Університету внутрішніх справ (п.3.1. Основних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ на 1996-2000 рр.).

Крім того, цей напрямок досліджень відповідає Комплексній цільовий програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукова розробка нової структури та кадрової політики органів внутрішніх справ відповідно з вимогами демократизації та гуманізації держави та суспільства. Виходячи з цього, автор вирішує наступні завдання:

Розробка та обгрунтування принципів реформування органів внутрішніх справ та їх правового забезпечення.

Визначення напрямків структурної перебудови органів внутрішніх справ.

Виявлення шляхів зміцнення зв'язків органів внутрішніх справ з громадськістю, та їх організаційно-правове забезпечення.

Соціально-правовий аналіз стану кадрової політики в органах внутрішніх справ за попереднє десятиріччя.

Розробка заходів правового характеру щодо удосконалення роботи з особовим складом органів внутрішніх справ.

Дослідження організаційно-правових проблем підбору, розстановки та звільнення кадрів органів внутрішніх справ.

Розробка пропозицій по удосконаленню правового забезпечення подальшого реформування органів внутрішніх справ України.

Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використані як загальнонаукові методи (діалектичний, системного аналізу, структурно-функціональний, історичний тощо), так і спеціальні (порівняльно-правовий, статистичний, документального аналізу, експертних оцінок та ін.). Нормативну базу дисертації складають Конституція України, закони і постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти МВС України

Аналіз наукової літератури і практики діяльності органів внутрішніх справ дозволив автору обгрунтувати свої висновки і пропозиції з урахуванням потреб практичної діяльності системи органів внутрішніх справ та можливості їх реорганізації в нинішніх умовах.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим комплексним дослідженням проблем реформування системи органів внутрішніх справ та приведення їх у відповідність до вимог, які пред'являє до них суспільство і держава. В роботі зроблена спроба відійти від стереотипного підходу до реорганізації структури цієї державної інституції, поглянути на цю проблему комплексно, з урахуванням найбільш вагомих факторів, які впливають на ефективність роботи даної системи. Враховуючи вітчизняний і зарубіжний досвід функціонування аналогічних поліцейських структур, точки зору вчених на проблему, автор пропонує свої, інколи нетрадиційні і досить радикальні засоби вирішення поставлених питань. Такими є, наприклад, пропозиції щодо реформування центрального апарату управління МВС України, реорганізації підрозділів внутрішньої безпеки, системи відбору та проходження служби особовим складом, використання досвіду ветеранів органів внутрішніх справ, соціального та правового захисту працівників.

На захист виносяться наступні основні положення дисертації:

Розроблена автором система принципів реформування органів внутрішніх справ;

Визначення та обгрунтування основних напрямків трансформації структури органів внутрішніх справ;

Визначення та обгрунтування нових організаційно-правових засад реформування кадрової політики в органах внутрішніх справ;

Обгрунтування організаційно-правових форм роботи і зміцнення зв'язків органів внутрішніх справ з громадськістю;

Визначення та обгрунтування основних напрямків роботи з населенням по підбору, розстановці та звільненню кадрів органів внутрішніх справ;

Конкретні практичні рекомендації організаційно-правового характеру по забезпеченню процесу реформування органів внутрішніх справ;

Практичні рекомендації по усуненню прогалин в чинному законодавстві, яке забезпечує правову основу реформування органів внутрішніх справ.

Практичне значення отриманих результатів визначається конкретними пропозиціями організаційно-правового характеру, які вже на сьогоднішній час мають реальне впровадження і приносять відповідний практичний ефект. Ряд пропозицій отримали своє нормативне закріплення в указах Президента України та постановах Кабінету Міністрів України, а також наказах Міністра внутрішніх справ України. Але ефективність висловлених пропозицій, безперечно, залежатиме і від своєчасності впровадження їх в реальну практичну площину, оскільки з часом заходи організаційно-правового характеру втрачають свою актуальність.

Практичне значення дослідження полягає також в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: а) в науково-дослідній галузі - окремі результати можуть слугувати для подальшого вивчення загальних і спеціальних питань вдосконалення структури та діяльності органів внутрішніх справ; б) в правотворчості - висновки і пропозиції дисертації можуть бути використані при підготовці проектів нормативних актів, які стосуються цієї проблеми; в) в правозастосуванні - рекомендації, обгрунтовані в дисертації, можуть бути підмогою для начальників органів внутрішніх справ усіх рівнів, у повсякденній діяльності при прийнятті відповідних рішень; г) у навчально-виховному процесі - пропозиції і висновки дисертації можуть бути використані при викладанні курсів “Управління в органах внутрішніх справ”, “Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ”, підготовці відповідної навчально-методичної літератури. Апробація результатів дослідження. Апробація результатів дослідження проводилось шляхом оприлюднення основних ідей у виступах на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при Президентові України, колегії МВС України, міжнародних та всеукраїнських наукових та громадських форумах. За результатами дослідження опубліковано 9 друкованих праць. Структура дисертації: Відповідно до мети та завдань дослідження дисертація складається з вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновку та списку використаних джерел .

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються мета і завдання дисертаційного дослідження, зв'язок з науковими програмами МВС України та Університету внутрішніх справ, наукова новизна та практична значущість, апробація результатів дослідження та публікації.

Перший розділ “Правове забезпечення принципів та основних напрямків реформування органів внутрішніх справ України” містить три підрозділи.

У першому підрозділі “Принципи реформування системи органів внутрішніх справ” розглядаються основні принципи, які покладено в основу перебудови системи органів внутрішніх справ, а також подається детальне їх обгрунтування.

До принципів реформування органів внутрішніх справ слід віднести:

верховенство Конституції України, законів України, міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, над іншими нормативно-правовими актами, посадовими інструкціями, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ;

відповідальність працівників органів внутрішніх справ за невиконання або неналежне виконання своїх функціональних обов'язків;

гуманізм, тобто здійснення діяльності органів внутрішніх справ перш за все з метою захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань;

системність, що передбачає врахування всіх умов та факторів, які реально впливають на діяльність органів внутрішніх справ;

поєднання єдиноначальності та децентралізації (делегування повноважень);

зміцнення зв'язків міліції з громадськістю, доступність для населення інформації про діяльність органів внутрішніх справ у встановленому законодавством порядку;

випереджаючий соціальний захист особового складу органів внутрішніх справ, сенс якого полягає в тому, що суспільство і держава сумісно створюють такі умови діяльності персоналу, які найбільше нейтралізують негативні явища, що впливають на працівників органів внутрішніх справ;

тісна співпраця з місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у забезпеченні правопорядку на їх територіях;

деполітизація, яке закріплює заборону створення в органах внутрішніх справ структур політичних партій та інших громадських і релігійних організацій;

професіоналізм і компетентність, які визначають можливості службового зростання лише на основі професійних, ділових та особистих якостей працівника;

активна взаємодія органів внутрішніх справ України з органами правопорядку інших країн у вирішенні завдань боротьби зі злочинністю.

Особлива увага приділяється принципу верховенства Конституції України, завданням приведення всього законодавства і підзаконних актів, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ, у відповідність з Основним законом. Детально обгрунтовується необхідність розвитку міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю, оскільки вона зараз набуває транснаціонального характеру і потребує взаємодії усіх держав у протистоянні злочинності.

У другому підрозділі “Напрямки трансформації структури органів внутрішніх справ” розглядаються питання проведення змін у структурній побудові органів Міністерства внутрішніх справ.

Аналіз характеру та обсягу практичних завдань, які постали перед органами внутрішніх справ, дав можливість визначити основні напрямки трансформації структури органів внутрішніх справ та дати їм теоретично-практичне обгрунтування. До таких слід віднести:

забезпечення єдності і керованості системи;

приведення організаційно-штатної структури органів внутрішніх справ у відповідність з новими соціальними пріоритетами;

активізація кадрової політики в органах внутрішніх справ, перегляд основних напрямків роботи з особовим складом;

зміцнення співробітництва з іншими правоохоронними органами;

налагодження взаємодії з населенням, громадськими організаціями, підприємствами і установами усіх форм власності, засобами масової інформації;

розширення і поглиблення міжнародного співробітництва у сфері правоохоронної діяльності;

налагодження належного фінансового і матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ;

розробка науково обгрунтованої системи оцінки ефективності оперативно-службової діяльності підрозділів, служб, окремих працівників органів внутрішніх справ.

Особлива увага приділяється питанням організаційно-штатної структури органів внутрішніх справ. Крім того, значне місце відводиться проблема реформування окремих служб і підрозділів органів внутрішніх справ з метою підвищення ефективності роботи, усунення дублювання функцій під час здійснення профілактичної роботи, боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку. Розглядаються питання доцільності створення і ліквідації окремих служб і підрозділів, з метою оптимізації організаційної структури і отримання максимального ефекту від їх діяльності. Зроблено акцент на реформуванні кадрового апарату, який відповідає за забезпечення органів внутрішніх справ високопрофесійними фахівцями та безперервну роботу по зміцненню дисципліни і законності в підрозділах.

Третій підрозділ присвячений вивченню шляхів зміцнення зв'язків органів внутрішніх справ із громадськістю, налагодження взаємодії з населенням, громадськими організаціями і засобами масової інформації.

Вирішення даного стратегічного завдання розгортається за такими напрямками:

створення місцевої (в перспективі муніципальної) міліції, покликаної забезпечувати загальну та індивідуальну профілактику злочинів, надання професійної допомоги громадянам у забезпеченні особистої безпеки й охорони територій їх проживання;

підвищення профілактичної функції в діяльності дільничних інспекторів міліції;

урахування громадської думки населення в діяльності органів внутрішніх справ;

залучення населення до охорони громадського порядку;

використання закордонного досвіду в налагодженні зв'язків міліцією з громадськістю.

Об'єктивними передумовами створення місцевої (в перспективі муніципальної) міліції є:

Побудова правової держави;

Визначення необхідності подальшого розширення інституту самоуправління територіями;

Реорганізація органів державної влади, в тому числі міліції України.

Для створення місцевої міліції необхідно вирішення ряду організаційно-правових проблем:

а) законодавче закріплення за місцевими органами влади компетенції в сфері управління місцевою міліцією;

б) вирішення питання стабільних фінансових надходжень у місцеві бюджети;

в) оптимізація управлінських структур із зміною системи обслуговування, розміщення та управління РВВС, МВВС та УМВС;

г) удосконалення адміністративного та кримінального законодавства;

д) зміна пріоритетних напрямків діяльності міліції, функцій служб та підрозділів і критеріїв оцінки їх діяльності.

Відповідно з концепцією реформування структури, системи і управління органів внутрішніх справ розробляється типова модель районного (міського) відділу міліції громадської безпеки, уточнюються основні напрямки діяльності місцевої міліції громадської безпеки по попередженню правопорушень.

Основу діяльності місцевої міліції повинна становити програма профілактики злочинів та інших правопорушень, яка має базуватись на основі дійсних бюджетів, аналізу криміногенної обстановки, соціально-економічних факторів та існуючих сил і засобів при безпосередній ініціативі місцевих органів влади та самоврядування.

Ефективність профілактичної діяльності міліції громадської безпеки залежить від:

швидкості реагування міліції на виклики;

адекватності дій міліції по кожній конкретній ситуації;

роз'яснювальної роботи міліції серед населення за допомогою радіо, телебачення і преси;

індивідуальної роботи з конкретними категоріями населення;

можливості постійної доступності міліції для населення, надійності зв'язку з нею.

Одним з головних напрямків зміцнення зв'язків органів внутрішніх справ з населенням є врахування громадської думки, яка узагальнює уявлення людей про ті чи інші напрямки діяльності або якість роботи міліції. Цінність громадської думки полягає ще й в тому, що вона пропонує шляхи удосконалення роботи органів внутрішніх справ. Результати, що отримуються під час вивчення думки населення про діяльність міліції, можуть бути використаними для: а) переконання людей змінити думку щодо міліції; б) інформаційного насичення населення; в) підсилення існуючої громадської думки; г) типологізації груп населення в залежності від можливості надати допомогу або спричинити шкоду стосункам і взаємодії населення і міліції; д) розрахунку часу, необхідного для зміни громадської думки про органи внутрішніх справ.

Отримані дані опитувань дозволяють простежити окремі тенденції, які відображають взаємозв'язок органів внутрішніх справ з навколишнім соціальним середовищем. Це:

Зростання стурбованості населення станом правопорядку в регіонах;

Усталена недовіра значної частини населення до органів внутрішніх справ та їх служб щодо їх спроможності вести боротьбу зі злочинністю, професійно надавати допомогу тим громадянам, які її потребують;

Зростаюча потреба в демократизації зв'язків внутрішніх справ з громадськістю;

Підвищення інтересу керівників служб та підрозділів до результатів моніторингових опитувань, які стосуються ставлення населення щодо їх оперативно-службової діяльності.

Основними напрямками зміцнення зв'язків органів внутрішніх справ і населення є:

Створення місцевої (муніципальної) міліції;

Робота з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування, соціальними службами, громадськими об'єднаннями щодо виявлення неблагополучних сімей, робота з громадянами, які відбули термін покарання;

Інформаційне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ за допомогою радіо, телебачення і преси;

Цільова підготовка фахівців, які на професійному рівні можуть інформувати населення про реальні потреби міліції;

Другий розділ “Організаційно-правові засади реформування кадрової політики в органах внутрішніх справ” містить три підрозділи. В ньому розглядаються питання соціально-правового аналізу кадрової політики і вдосконалення роботи з особовим складом органів внутрішніх справ.

У першому підрозділі “Соціально-правовий аналіз стану кадрової політики в органах внутрішніх справ” висвітлюються питання щодо удосконалення нормативно-правової бази роботи з особовим складом, організаційних заходів по якісному оновленню кадрового складу.

На основі аналізу різних концептуальних підходів до визначення кадрової політики автором уточнюється поняття “кадрова політика”. Кадрова політика - це цілеспрямована професійна діяльність начальників, апаратів по роботі з особовим складом, яка спрямована на ефективне використання кадрів для вирішення цілей та завдань підрозділу чи органу внутрішніх справ.

Складовими кадрової політики є:

аналіз реального стану кадрів в підрозділах та службах;

прогнозування потреб у необхідних кадрах;

раціональне використання кадрів відповідно до рівня їх знань, кваліфікації, професійної підготовки;

створення умов для підвищення продуктивності та ефективності оперативно-службової діяльності;

управління процесом плинності кадрів;

правовий та соціальний захист особового складу;

звільнення кадрів.

В дисертації доводиться, що розробка та впровадження Комплексної програми кадрового забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України до 2000 року дозволило вести роботу з особовим складом планово та за конкретними напрямками, а саме:

приведення штатної чисельності служб у відповідність до затверджених нормативів навантаження на працівників;

забезпечення добору та розстановки кадрів, поступове впровадження системи служби в органах внутрішніх справ за контрактом;

підготовка фахівців, удосконалення діяльності закладів освіти;

перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

зміцнення дисципліни та законності серед особового складу;

правове, соціальне, психологічне та моральне супроводження оперативно-службової діяльності працівників органів внутрішніх справ.

Для впровадження напрямків кадрової політики запропонована структура роботи з особовим складом, яка включає:

створення організаційних структур по роботі з особовим складом;

поточну роботу з особовим складом;

постійне підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня кадрів;

правовий та соціальний захист особового складу;

організацію дозвілля працівників тощо.

Ключовим питанням в роботі з кадрами є організація постійної діагностики стану особового складу за такими ознаками, як кваліфікаційна, професійна, демографічна, етнічна, освітня структура підрозділів та органів внутрішніх справ. Аналіз стану кадрів за вказаними ознаками за період 1991-1998 рр. дозволив зробити наступні висновки:

органи внутрішніх справ за останні роки перетворились у масове соціальне утворення. Працівники сумісно з членами сімей складають майже 1 млн. осіб;

під впливом низки причин і факторів у соціальному складі цією інституції намітився цілей ряд небажаних тенденцій. Це стосується і демографічної, і професійно-кваліфікаційної, і освітньої характеристик;

чітко простежується протиріччя між потребами підрозділів, служб у високопрофесійних фахівцях по обслуговуванню конкретних робочих місць і зорієнтованістю більшості молодих людей, що йдуть до міліції, не на посаду, а на кар'єру, тобто певну послідовність посад, і, як наслідок - підвищення заробітної платні та рівня відповідальності;

зростає протиріччя між потребою певної категорії працівників (найчастіше, жінок) в постійному робочому місці і потребою підрозділу (під впливом змін у матеріально-речовому, інформаційному забезпеченні, зміни структури і характеру злочинності) у швидкій заміні робочих місць і, як наслідок, - підвищення мобільності робочої сили;

має місце протиріччя між рівнем освіти, спеціальною підготовкою молодих людей, які йдуть працювати в міліцію, і кваліфікаційного характеристикою робочих місць, що пропонуються в органах внутрішніх справ. Збереження великої кількості робочих місць, не потребуючих певної освіти, викликає незадоволеністі і плинність кадрів;

в зв'язку із зростанням чисельності, агресивності злочинних елементів, підвищенням інтенсивності в роботі працівників органів внутрішніх справ, при збільшенні фізичних, інтелектуальних, психологічних навантажень підсилюється протиріччя між потребою підрозділів у підтримці особового складу в постійній бойовій готовності і неготовністю багатьох працівників до змін діяльності: від напруженої роботи до відпочинку. Нерідко працівники з метою виходу із стресових ситуацій звертаються до алкоголю, інтенсивного паління тощо.

Для удосконалення організаційних заходів стосовно вирішення вказаних протиріч, а також для вивчення самопочуття працівників, їх відношення до оперативно-службової діяльності, формування мотивації до ефективної оперативно-службової діяльності пропонується:

на рівні міськрайлінорганів провадити моніторингове вивчення думки працівників підрозділів та служб відносно умов ті оцінки праці, стосунків між співробітниками, керівниками і підлеглими та враховувати отримані результати при складанні планів соціальної та виховної роботи з особовим складом;

заслуховувати звіти заступників начальників по роботі з особовим складом на колегіях УМВС в областях та на транспорті;

узагальнити і розповсюдити нормативно-правові акти по кадровій роботі, які прийняті на різних рівнях державної влади та управління, для керівників і апаратів по роботі з особовим складом.

В другому підрозділі “Правові аспекти вдосконалення роботи з особовим складом” досліджується рівень правового забезпечення таких напрямків роботи з особовим складом, як от:

визначення умов прийому на службу в органи внутрішніх справ;

визначення статусу кожної посади, який фіксує компетенцію працівника та його відповідальність;

порядку, оформлення і припинення службово-трудових відносин;

порядку проходження служби рядовим та начальницьким складом;

правового та соціального захисту особового складу та членів їх сімей.

Узагальнення досвіду роботи апаратів по роботі з особовим складом за 1991-1998 рр. щодо питань прийняття на службу в органи внутрішніх справ показало, зокрема, недосконалість нормативно-правової бази, яка не ставить дійових перепон проти приходу на службу недостатньо перевірених, професійно непідготовлених, з низькими фізичними та моральними якостями, схильних до порушень осіб. Як наслідок, зростають плинність кадрів, кількість звільнених на першому році служби та за негативними мотивами. Так, в 1997 р. питома вага звільнених з органів внутрішніх справ України за негативними мотивами становила 20 % від загальної кількості звільнених.

З метою покращення роботи у цій ланці пропонується як найскоріше прийняття Верховною Радою Закону “Про органи внутрішніх справ України” та затвердження Кабінетом Міністрів України нової редакції “Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України”.

На ефективність оперативно-службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, як відомо, впливає багато факторів. Але сьогодні, враховуючи соціально-економічну, політико-правову та моральну кризу суспільства, найбільш вагомим є правовий та соціальний захист особового складу.

На основі аналізу історії виникнення рухів за правовий та соціальний захист людини в дисертації обгрунтовується необхідність в окремому визначенні понять “соціальний захист” і “правовий захист”. Соціальний захист - це, на думку автора, перш за все те середовище, яке на основі економічних та культурних реалій надає умови для сприятливого індивідуального розвитку особистості, реалізації її творчих здібностей. Правовий захист - це діяльність держави в особі її органів представницької, виконавчої та судової влади, організацій, установ та посадових осіб по забезпеченню процесу реалізації особою своїх прав на користування матеріальними, політичними, соціальними та духовними благами. Правовий захист працівників як діяльність державних органів і посадових осіб системи МВС України охоплює велике коло питань, які можна об'єднати у дві умовно самостійні групи: правовий захист працівників органів внутрішніх справ як представників влади та держави і захист прав та, законних інтересів особистості працівника при проходженні служби в органах внутрішніх справ.

У третьому підрозділі “Організаційно-правові проблеми підбору, розстановки та звільнення кадрів органів внутрішніх справ” розглядаються питання, пов'язані з забезпеченням органів внутрішніх справ кваліфікованими кадрами, правильним їх використанням та звільненням в разі необхідності.

На основі узагальнення різних підходів стосовно розподілу професійних службовців на види і визначення у цьому зв'язку професійного статусу працівника міліції кадри Міністерства можна поділити на керівний, функціональний та допоміжний персонал. Такий розподіл більш повно відповідає владним повноваженням, обов'язкам та мірі відповідальності працівників органів внутрішніх справ перед невизначеною кількістю соціальних суб'єктів.

Аналіз чинного законодавства, яке регулює службово-правові відносини працівників органів внутрішніх справ, дає підстави стверджувати про необхідність його подальшого удосконалення. Зокрема, потребує відповідного обгрунтування, розробки та впровадження в практику юридична підстава виникнення службово-трудових відносин - контракт.

ВИСНОВКИ

Удосконалення структури та діяльності органів внутрішніх справ потребує вирішення ряду проблем організаційного, економічного, правового і навіть політичного характеру. Дана робота є спробою надати науково обгрунтовані, практичні рекомендації щодо вирішення організаційних і правових питань, що виникають в процесі реформування органів внутрішніх справ України.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, великий соціологічний матеріал та узагальнення практичного досвіду дозволяють зробити ряд висновків.

По-перше, для реформування будь-якої соціальної системи, в тому числі і органів внутрішніх справ, необхідно визначитися з принципами, на основі яких цей процес буде проходити. Принципи - це головні ідеї, які знайдуть своє відображення в управлінських рішеннях та нормативних актах, що будуть забезпечувати реалізацію поставлених цілей. Без визначення мети і основних принципів реформування системи органів внутрішніх справ не можна отримати будь-якого позитивного результату.

По-друге, не менш важливо визначити напрямки перебудови структури органів внутрішніх справ. У роботі пропонується створити просту, мобільну організаційну структуру, яка адекватно б реагувала на зміни криміногенної ситуації, забезпечувала взаємодію всіх її елементів, а головне, не була обтяжливою для держави і суспільства, а разом з тим працювала на благо інтересів громадян України.

По-третє, слід мати на увазі, що державний орган, який існує “сам по собі”, не має перспектив. На жаль, факти говорять про те, що система органів внутрішніх справ, будучи обтяженою не властивими їй функціями, багато в чому дуже складною втратила в очах громадськості себе як захисника і залишається закритою, і не в повній мірі доступною для населення системою, до якої певна частина громадян взагалі не звертається за допомогою. А тому в роботі запропоновано ряд конкретних шляхів налагодження дійового зв'язку між населенням і органами внутрішніх справ заради досягнення головної мети - забезпечення безпеки громадян від протиправних посягань.

По-четверте, органи внутрішніх справ як організаційна структура і соціальна інституція нічого не варта без наповнення її відповідним кадровим складом. Питанням кадрового забезпечення органів внутрішніх справ останнім часом приділялась деяка увага, але глибинні проблеми, що стосуються кадрової політики, ще не розв'язані. В роботі, мабуть, вперше поданий реальний соціально-правовий аналіз кадрової політики в органах внутрішніх справ. При цьому розкриті головні тенденції у комплектуванні кадрами органів внутрішніх справ, визнана помилковою минула практика роздування штатів і заміни якості кадрів збільшенням їх кількості.

По-п'яте, підкреслюється важливість роботи соціологічних та психологічних служб. Більшість керівників, на жаль, досі недооцінюють роботу цих підрозділів і служб, які подають безцінну інформацію, що стосується особового складу, яким вони керують. Багато керівників просто ігнорують таку інформацію, а в результаті це приводить до втрати керованості підрозділом чи органом внутрішніх справ, а іноді й конфліктним ситуаціям, які негативно впливають на роботу системи в цілому.

По-шосте, поданий аналіз системи професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ показав, що рівень професійної освіти знаходиться не на належному рівні. Причиною тому є ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів. Але необхідно розуміти і те, що некваліфіковані фахівці не зможуть забезпечити виконання функцій і завдань, які стоять перед системою органів внутрішніх справ, а тому в роботі подається ряд пропозицій, які стосуються вдосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ: початкової, у закладах освіти навчальних закладах МВС, підвищення кваліфікації та інше.

По-сьоме, з питанням професійного рівня працівників органів внутрішніх справ тісно пов'язане питання організації та правового регулювання підбору, розстановки та звільнення кадрів. Практика показала, що ефективність і якість роботи кадрових апаратів бажає бути кращою. Це підтверджується і значним рівнем правопорушень серед особового складу, випадками самогубств, ставленням населення до міліції.

Автором висунуті конкретні пропозиції щодо проектів нормативно-правових актів, які складають юридичну базу реформування органів внутрішніх справ України. Реалізація в повному обсязі пропозицій, запропонованих в дисертаційному дослідженні, дасть, на думку автора, можливість в найкоротші терміни забезпечити перехід до органу охорони правопорядку ХХІ століття.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ, ЩО ВІДБИВАЮТЬ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кравченко Ю.Ф. Нелегальний наркобізнес і організована злочинність // Стратегія і досвід боротьби з організованою злочинністю і нелегальним наркобізнесом: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: РВВ МВС України, 1995. С. 122-125.

2. Кравченко Ю.Ф. На шляху перетворень // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції з проблем реформування органів внутрішніх справ на сучасному етапі. - К.: Укр. академія внутр. справ. - 1996. - С. 3-12.

3. Кравченко Ю.Ф. Проблеми реформування органів внутрішніх справ на сучасному етапі // Іменем закону. - 1996. - №6.

4. Кравчнко Ю.Ф. Протистояти кримінальному натиску // Урядовий кур'єр. - 1996. - №82-83.

5.Кравченко Ю.Ф. Основні напрямки реформування кадрової політики в органах внутрішніх справ України // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип. 2. - Х.: Ун-т внутр. справ. - 1997. - С. 3-10.

6. Кравченко Ю.Ф. Робити справу спільними зусиллями // Міліція України. - 1997. - №1. - С. 2-3.

7. Кравченко Ю.Ф. Міліція не може відповідати за соціальні потрясіння, але захистити людину і державу - зобов'язана / Віче. - 1997. - №3. - С. 55-63.

8. Кравченко Ю.Ф. Правове забезпечення міжнародної діяльності Міністерства внутрішніх справ України: стан та перспективи // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали науково-практичної конференції. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України. - 1998. - С. 36-42.

9. Кравченко Ю.Ф. Принципи реформування системи органів внутрішніх справ України // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип. 3-4. - Х.: Ун-т внутр. справ. - 1998. - С. 3-14.

Размещено на Allbest.ru