Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні



1. Правові основи зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Основою правового регулювання ЗЕД є Конституція України, зокрема, ряд її положень, що безпосередньо відносяться до ЗЕД. Це, наприклад, ст.18, що закріплює принцип взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства.

Згідно зі ст. 92 Конституції, основи ЗЕД визначаються винятково законами України. Серед законів треба, насамперед, відзначити спеціальний систематизований закон, що регулює ЗЕД, -- Закон від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Поряд з ним, діє ряд законів з більшою спеціалізацією, наприклад, Закон від 19.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування». До законодавства про ЗЕД включаються і закони, що регулюють суміжні з ЗЕД відносини, наприклад, Митний кодекс України від 11.07.2002 р., і окремі норми інших законів, наприклад, розділ VII «Зовнішньоекономічна діяльність» у Господарському кодексі України.

Значну питому вагу в законодавстві про ЗЕД мають укази Президента України, наприклад, Указ від 07.11.1994 р. № 659 «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», і акти Кабінету Міністрів України, наприклад, постанова від 31.08.1998 р. № 1354 «Про Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності». Нормативно-правове регулювання ЗЕД характерно і тим, що здійснюється за допомогою значного масиву актів відомчого характеру, зокрема, актів колишнього Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, актів Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державної митної служби України та ін.

До нормативно-правових актів України, що регулюють питання форми, порядку укладення та виконання зовнішньоторговельних договорів (контрактів), належать:

Господарський кодекс;

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» ( 959-12 );

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (185/94-ВР );

Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» ( 351-14 );

Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року N 566/94 «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» ( 566/94 );

Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року N 567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» ( 567/94 );

Указ Президента України від 10 лютого 1996 року N 124/96 «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» ( 124/96 );

Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ( 15-93 );

Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 року N 444 ( 444-95-п ) «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті».

Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р.;

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом МЗЕЗторгу України від 5 жовтня 1995 р. (зареєстроване у Міністерстві юстиції України 9 жовтня 1995 р. за № 367/903);

Наказа Міністерства економіки України «Про порядок реєстрації (обліку) зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом» від 15.12.2005 N 505.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) -- це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

У свою чергу, господарська діяльність -- це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Під товаром розуміється будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі) (ст.1 Закону від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Таким чином, ЗЕД, відповідно до Закону про ЗЕД, не виходить за межі товарного обороту, носить оплатний характер. Разом з тим, відповідно до цього Закону, ЗЕД не обмежується підприємницькою діяльністю, іншими словами, може мати неприбутковий характер і не відповідати іншим ознакам підприємництва, хоча, на практиці, такі операції (наприклад, безпроцентна позичка) мають незначну питому вагу в порівнянні з зовнішньоекономічними операціями підприємницького характеру.

Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою (ст. 337 Господарського кодексу України). Частина перша ст. 139 ГК визначає використовуваний у Кодексі термін «майно» як «сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів».

Під зовнішньоторговою операцією слід розуміти комплекс дій контрагентів різних країн, спрямованих на здійснення торгового обміну. Такі дії носять комерційний характер, тому операції обміну стають комерційними.

Суб'єктами зовнішньоторгових операцій являються підприємства, фірми, організації, котрі одержали від держави право виходу на зовнішній ринок.

Об'єктами зовнішньоторгових операцій виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами виробничого і науково-технічного співробітництва. Ці об'єкти визначають види зовнішньоторгових операцій на світовому ринку.

2. Загальна характеристика закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Серед законодавчих актів, що регулюють відносини в зовнішньоекономічній сфері, безперечно, основним є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. Незважаючи на зміни, які вносилися до нього, він не втратив значення і в нинішніх умовах. Справді, за 10 років існування цього Закону зміни до нього вносилися більш як 20 законами України і торкнулися 15 із 39 його статей. Змінювалися не лише статті, а й їх частини. Загальна кількість таких змін становить понад 70.

Звичайно, дбаючи про стабільність законодавства і знаючи про важливість цього, особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, слід усвідомлювати, що нестабільність економічної ситуації, створення нової законодавчої бази в державі та інші об'єктивні фактори вимагають подібного роду змін.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» складається із 7 розділів, у яких об'єднано 39 статей, а саме: розділ І («Загальні положення») включає статті 1--6, розділ ІІ («Регулювання зовнішньоекономічної діяльності») -- статті 7--23, розділ ІІІ («Спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності») -- статті 24, 25, розділ ІV («Економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями») -- статті 26, 27, розділ V («Захист прав і законних інтересів держави та інших суб'єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльності України») -- статті 28--31, розділ VІ («Відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності») -- статті 32--37, розділ VІІ («Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності») -- статті 38--39.

Подаючи загальну характеристику зазначеного Закону, важливо наголосити, що в ньому закріплюються визначення термінів, які використовуються в цьому законодавчому акті. До таких термінів належать: «валютні кошти», «господарська діяльність», «демпінг», «експорт (експорт товарів)», «експорт (імпорт) капіталу», «зовнішньоекономічна діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт)», «імпорт (імпорт товарів)», «іноземна валюта», «іноземні інвестиції», «іноземні суб'єкти господарської діяльності», різні «квоти» та «ліцензії», «спільні підприємства» та ін.

Закон визначає принципи зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, в ньому зазначено, що суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності, здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність, керуються такими принципами:

принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, в тому числі держави, під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;

принципом верховенства закону, що полягає у:

регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

забезпечує рівний захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

здійснює рівний захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності належать:

фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, в тому числі акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких перебуває повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

спільні підприємства за участі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

У Законі чітко визначені види зовнішньоекономічної діяльності, а саме:

експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, «ноу-хау», торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

організація та здійснення діяльності у сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участі суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту в передбачених законами України випадках;

товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у виключній формі законами України.

Велике значення у Законі надається питанням, пов'язаним з укладанням договорів (контрактів) суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Насамперед він містить положення про те, що суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, складаючи текст зовнішньоекономічного договору (контракту), мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо дотримано вимоги законів України.

Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди встановлюються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) установлюються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або в результаті подальшого погодження (Закон України «Про міжнародне приватне прав»).

У разі відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

продавцем -- у договорі купівлі-продажу;

наймодавцем -- у договорі майнового найму;

ліцензіаром -- у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;

охоронцем -- у договорі зберігання;

комітентом (консигнантом) -- у договорі комісії (консигнації);

довірителем -- у договорі доручення;

перевізником -- у договорі перевезення;

експедитором -- у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

страхувачем -- у договорі страхування;

кредитором -- у договорі кредитування;

дарувальником -- у договорі дарування;

поручителем -- у договорі поруки;

заставником -- у договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.

До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється й офіційно реєструється.

До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

До прав і обов'язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними в ст. 6, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.

Під час приймання виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги право місця проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше.

Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню Міністерством економіки України у порядку, встановленому ст. 16 цього Закону.

3. Органи державного регулювання

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать:

прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

затвердження нормативів обов'язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам народних депутатів України, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів та митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких забороняється;

прийняття рішень про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом встановлення повної/часткової заборони (повного/часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму [1].

Кабінет Міністрів України:

вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств -- органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він має згідно з законами України;

забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

відповідно до своєї компетенції має право зменшувати та скасовувати тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита на деякі товари згідно з процедурою, визначеною міжнародними угодами України;

здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності;

приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом запровадження режиму ліцензування [1].

Національний банк України:

здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України [1].

Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:

забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики [1].

Державна митна служба України:

здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України [1].

Антимонопольний комітет України:

здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції [1].

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів;

приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань у межах компетенції, визначеної законами України[1].

До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:

місцеві Ради депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;

територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України

4. Загальні положення з питань валютного регулювання

Активізація участі України у зовнішньоекономічній діяльності обумовила розширення операцій з валютними цінностями, які вона здійснює як на своїй території, так і за її межами. Це, у свою чергу, вимагає відповідних кроків з боку нашої держави. Україна вступає до Міжнародного валютного фонду, формує свій валютний фонд, приймає нормативні акти, що регулюють відносини в межах здійснення валютних операцій, тощо. До таких актів передусім слід віднести декрети Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті», «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті», які було прийнято 19 лютого 1993 р. Цими декретами було встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначені загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів у даній сфері та вирішені інші питання.

У Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дається визначення термінів, що вживаються при здійсненні функцій валютного регулювання і валютного контролю. Так, відповідно до ст. 1 цього декрету під валютними цінностями розуміють такі цінності: валюту України -- грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, які перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі, тратти, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; іноземну валюту -- іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі, тратти, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах; монетарні метали -- золото і метали ірідієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів із цих металів і брухту цих металів.

Взагалі під терміном «валюта України» розуміють як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, а під терміном «іноземна валюта» -- як власне іноземну валюту, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або в монетарних металах.

У декреті роз'яснюється, що під валютними операціями слід розуміти операції, пов'язані: 1) з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; 2) з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; 3) із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Декрет дає також визначення і таких термінів, як «резиденти» і «нерезиденти», які мають право бути власниками валютних цінностей, а також здійснювати з ними відповідні операції. Так, резидентами вважаються фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі й ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України; дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Щодо нерезидентів, то ними можуть бути фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України; розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Важливе значення має і тлумачення терміна «уповноважений банк», під яким слід розуміти будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Нормативне визначення термінів у сфері валютного регулювання має велике значення. Передусім воно дає можливість чітко з'ясувати зміст даного нормативного акта. Крім цього, виключається двояке тлумачення відповідних термінів [2].

інвестиція державний закон

5. Значення інвестицій та їх правове регулювання відповідно до законодавства України

Як свідчить історія багатьох країн, іноземні інвестиції відігравали і відіграють значну роль у вирішенні важливих питань їх соціально-економічного розвитку. І це цілком зрозуміло, адже інвестиції, як правило, означають довгострокове вкладення грошових коштів та інших цінностей у розвиток економіки, її окремих галузей і підприємств. Цінності можуть вкладатись як усередині країни, тобто в національну економіку, так і за кордоном -- в економіку зарубіжних країн.

Іноземні інвестиції мають велике значення і для соціально-економічного розвитку України. Їх залучення сприятиме подоланню нинішнього спаду виробництва й забезпеченню передумов економічного зростання нашої держави. Враховуючи це, в Україні вже створена і набуває подальшого розвитку і вдосконалення правова база щодо іноземного інвестування. Іноземні інвестиції -- це всі види майнових, інтелектуальних та інших цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України.

Тлумачення поняття «іноземні інвестиції» вперше було офіційно дано у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. Саме цей Закон передбачив і юридично закріпив можливість вкладення всіх видів цінностей іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності.

Вагоме значення для здійснення іноземних інвестицій має і Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. У ньому встановлені загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, зокрема іноземними інвесторами, а також дано перелік видів майнових та інтелектуальних цінностей, які можуть розглядатись як інвестиції. Це -- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Цей Закон визначає також права й обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності, її державне регулювання, гарантії права суб'єктів такої діяльності і захист інвестицій.

Слід підкреслити, що положення даного Закону стосуються і діяльності, яка здійснюється іноземними інвесторами. Але детальніше особливості правового режиму іноземних інвестицій на території України були визначені Законом України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р. та Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993 р., який став основою вказаного Закону. У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначеного Декрету була зупинена дія Закону України «Про іноземні інвестиції».

Відповідно до положень статей 7, 14, 31 названого Декрету Кабінету Міністрів Україні, а також враховуючи ту роль, яка відводиться іноземним інвестиціям у розвитку економіки України, 17 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (в наступний час ці нормативні акти втратили свою чинність».

Взагалі, якщо говорити про законодавче регулювання іноземних інвестицій в Україні, то в цій сфері прийнято біля 100 законодавчих актів, які регулюють різні питання. Це не лише загальні питання організації та здійснення інвестиційної діяльності, а й спеціальні питання, що стосуються режиму інвестиційної діяльності у відповідних регіонах. Так, були прийняті закони України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» від 24 грудня 1998 р., «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова» від 11 травня 2000 р. та ін.

Законами України була ратифікована значна кількість угод між урядом нашої держави та урядами зарубіжних країн щодо сприяння та взаємного захисту інвестицій. Так, у 1995 р. були ратифіковані угоди між Урядом України та урядами Литовської Республіки, Республіки Грузія, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Французької Республіки, Канади, Естонської Республіки, у 1996 р. -- з урядами Словацької Республіки, Республіки Молдова, Держави Ізраїль, Італійської Республіки та ін. А взагалі за 1995 р. -- червень 2002 р. було ратифіковано 40 міжнародних угод з цього питання.

Правове регулювання інвестиційної діяльності не обмежується названими вище законами та Декретом. Воно здійснюється також за допомогою інших нормативних актів підзаконного характеру. Прикладами таких актів є Тимчасовий порядок надання додаткових пільг іноземним інвесторам, затверджений 31 березня 1994 р. Агентством міжнародного співробітництва та інвестицій, Порядок надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за межі України, затверджений 24 грудня 1993 р. Національним банком України, та ін.

У ряді нормативних актів, які спеціально не присвячуються інвестиційній діяльності, можуть міститися норми з цього питання. Так, у Декреті Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті» від 19 лютого 1993 р. є норми, які стосуються іноземних інвестицій. Зокрема, у цьому Декреті записано, що обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку не підлягають кошти в іноземній валюті, що переказуються на територію України з метою їх внесення до статутних фондів підприємств з іноземними інвестиціями, а також суми виручки в іноземній валюті підприємств з іноземними інвестиціями за експорт продукції (робіт, послуг) власного виробництва.

Було прийнято значну кількість постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на врегулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності. Лише з січня 1995 р. по травень 2002 р. прийнято понад 100 таких постанов. Серед них можна назвати такі: «Про Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки» від 1 червня 1995 р., «Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у загальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій» від 1 лютого 1996 р., «Про стимулювання інвестиційної діяльності» від 16 лютого 1998 р. Відповідними постановами Кабінету Міністрів України затверджуються окремі інвестиційні програми. Так, в постанові від 24 березня 1998 р. була затверджена інвестиційна програма спільного українсько-корейського підприємства з іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства «АвтоЗАЗ-Део». Важливе значення має постанова Кабінету Міністрів від 28 грудня 2001 р., якою затверджено Програму інвестиційної діяльності 2002--2010 рр.

З ряду питань Кабінет Міністрів приймав постанови установчого характеру, відповідно до яких створював структури, що відають питаннями інвестиційної діяльності. Зокрема, його постановою від 9 червня 1997 р. була створена Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва, від 15 січня 1998 р. -- Акціонерна компанія «Держінвест Україна», а від 29 травня 1996 р. -- Консультативна рада з питань іноземних інвестицій (в наступний час втратили чинність).

З багатьох питань інвестиційної діяльності видавались укази Президента України. Таких указів з 1993 р. по 2002 р. було видано біля 50. До їх числа слід віднести укази Президента України від 19 лютого 1994 р. «Про інвестиційний фонд та інвестиційні компанії», від 8 серпня 1995 р. «Про українську державну кредитну інвестиційну компанію», від 8 липня 1998 р. «Про Фонд захисту громадян-інвесторів на фондовому ринку», від 28 червня 1999 р. «Про залучення інвестицій в економіку України», від 1 липня 2002 р. «Про деякі питання інноваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави».

Отже, можна зробити висновок, що в Україні уже створені основи правового регулювання іноземних інвестицій [2, 3].



Література

1. Офіційний сайт Верховної Ради України. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/959-12

2. Опришко В. Ф. Підручник. -- Видання друге, перероблене і доповнене. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 311 с.

3. Чубарєв В.Л. Міжнародне економічне право: підруч./В.Л.Чубарєв. - К.:Юрінком Інтер, 2009. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru