Джерела кримінально-процесуального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

кримінальний право юридичний конституція

Вступ

1. Поняття, види та система джерел кримінально-процесуального права України

2. Конституція України, міжнародні договори України та закони - джерела кримінально-процесуального права України. Судова практика

3. Дія кримінально-процесуального закону в часі та просторі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Загальнотеоретична правова література містить досить численні переліки джерел права, у тому числі кримінально-процесуального. Так, вирізняють такі «основні види джерел права»: закон, нормативні акти органів державного управління, звичай, судова практика і судовий прецедент, юридична наука, нормативні акти громадських організацій, нормативні акти приватних організацій, договір.

Відомий дослідник права Рене Давид, говорячи про знаходження законодавцями, виконавчою владою, суддями і взагалі юристами «відповідних праву рішень» у країнах романо-германської правової системи, послідовно звертається до закону, звичаю, судової практики, доктрини і деяких «вищих принципів». Ряд російських правознавців зазначають, що «паралельно з конституціями і кодексами майже скрізь у країнах з континентальною правовою системою існують й інші закони, так само, як і підзаконні акти, які тією або іншою мірою належать до кримінального судочинства, судові рішення».

Незалежно від критеріїв класифікації джерел права, від їхніх видів, поняття і змісту всі вони виступають у межах тієї або іншої правової системи як єдине ціле, що формує цю правову систему і наповнює її конкретним нормативним змістом. З певною часткою умовності можна стверджувати, що кожній національній правовій системі й, відповідно, системі права притаманна своя власна система джерел права, і навпаки.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу позиція Європейського Суду з прав людини, що визнає систему джерел права, яка діє в державі - учасниці Конвенції про захист прав людини і основних свобод, за умови, що їх зміст відповідає визначеним вимогам.

Таким чином, джерела кримінально-процесуального права можна визначити як юридичні акти різних державних (міждержавних) органів, які регулюють кримінально-процесуальні відносини.

1. Поняття, види та система джерел кримінально-процесуального права України

Джерела кримінально-процесуального права - сукупність (система) правових актів, що містять відповідні норми.

«Джерела кримінально-процесуального права можна поділити на дві групи: закони та інші нормативні акти, що містять кримінально-процесуальні норми.

До першої групи входять:

1) Конституція України;

2) КПК України;

3) закони про судоустрій, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої відносяться:

1) Укази Президента України;

2) постанови Верховної Ради України;

3) рішення Конституційного Суду України;

4) міжнародні договори, угоди, конвенції.

Однак слід пам'ятати, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, накази, інструкції, вказівки Генерального прокурора та Міністра внутрішніх справ не є джерелами кримінально-процесуального права, бо вони містять не нові норми права, а лише тлумачення, роз'яснення судам, органам розслідування і прокурорам щодо правильного застосування вже чинних правових норм» [1].

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Вивчення джерел кримінально-процесуального права як цілісної системи дозволяє охопити не лише всі вищезазначені джерела, але й визначити місце кожного з них у цій системі, їхній взаємозв'язок, значення в механізмі правового регулювання кримінально-процесуальних відносин. Дослідження права, джерел права, у тому числі й кримінально-процесуального, прямо пов'язано з проблемами правопізнання, їхньою типовою різноманітністю [7]. Тому слід погодитися з О.В. Мартишиним, що пояснення сутності права доцільно шляхом теоретично переконливої і практично застосовної комбінації з відомих типів праворозуміння [7]. Цей підхід доцільно застосувати і для вивчення сутності джерел кримінально-процесуального права.

У кожного джерела права має бути своє місце в системі, своє особливе основне призначення. Це повною мірою стосується і джерел кримінально-процесуального права. Зіставлення джерел кримінально-процесуального права дозволяє стверджувати, що кожне джерело має своє «поле діяльності» у сфері регулювання кримінально-процесуальних відносин. Вся система джерел кримінально-процесуального права здійснює комплексне узгоджене регулювання кримінально-процесуальної діяльності. Причому така комплексність регулювання пронизує весь масив кримінально-процесуальних відносин, проявляє себе у визначенні змісту основних інститутів та принципів кримінального судочинства.

Також слід визначити, які з джерел права посідають центральне місце в системі джерел кримінально-процесуального права. З огляду на те, що Конституція України є ядром правової системи нашої держави, можна було б припустити, що саме вона відіграє провідну роль у системі джерел кримінально-процесуального права. Зрозуміло, ми не заперечуємо, що Конституція й акти міжнародно-правового характеру є правовою основою для всіх галузей права. Однак КПК України - це єдиний, основний нормативний акт, що комплексно регулює кримінально-процесуальні відносини (до Конституції України правозастосовник звертається в разі виявлення прогалин в законі або тлумаченнях закону).

Слід погодитись з думкою О.В. Капліної про домінуюче значення КПК, який є своєрідним «основним законом» відповідної галузі, закріплюючи принципи регулювання, правові інститути, основні нормативно-правові поняття, властиві галузі, правовий статус суб'єктів галузевих правовідносин, найважливіші юридичні норми, покликані бути орієнтиром при ухваленні законів та інших нормативно-правових актів даної галузі. КПК виконує роль джерела нормативного зв'язку між різними галузями законодавства [3]. На особливій ролі кодифікованого акту в системі нормативного регулювання наголошує й відомий французький юрист Р. Кабріяк. Проте, наприклад, при вирішенні колізій слід враховувати рівні юридичної сили, на яких знаходяться інші розглянуті нами джерела кримінально-процесуального права.

Система джерел кримінально-процесуального права будується на основі взаємовідносин цілого та його частин. Ефективність впливу такої системи буде якісно відрізнятися від ефективності впливу довільно взятої сукупності джерел кримінально-процесуального права (що свідчить про наявність такої іманентної будь-якій системі властивості, як інтегративність) і буде тим вище, чим більш злагоджено і цілеспрямовано діють на суспільні відносини, виходячи з їхнього функціонального призначення, джерела кримінально-процесуального права - чим досконаліше вони за своїм змістом, чим тісніше вони взаємопов'язані один з одним. Тому невизнання й ігнорування деяких з них призведе до зниження ефективності норм кримінально-процесуального права, а також до безладдя в їхній системі.

Цілісність системи джерел кримінально-процесуального права визначається єдністю змісту, пов'язаного з регулюванням цього виду суспільних відносин. Різноплощинна побудова системи джерел кримінально-процесуального права за органом, що приймає правовий акт, і юридичною силою правового акта визначає ієрархію їхніх взаємозв'язків. Таким чином, між джерелами галузі права спостерігаються як горизонтальні (координація), так і вертикальні (субординація) структурні зв'язки.

Дослідження системи джерел кримінально-процесуального права, їхньої відповідності та взаємопов'язаності підтверджує множинність і, водночас, цільовий характер окремо узятого. Фактичне визнання цих правових актів джерелами кримінально-процесуального права створює необхідність для їх офіційного утвердження. У зв'язку з цим невірною є позиція ряду вчених, які продовжують стверджувати, що кримінально-процесуальна діяльність може регламентуватися тільки кримінально-процесуальним законом, і не беруть до уваги інші джерела кримінально-процесуального права.

2. Конституція України, міжнародні договори України та закони - джерела кримінально-процесуального права України. Судова практика

Конституція посідає особливе місце як серед джерел кримінально-процесуального права, так і серед усіх законодавчих актів інших галузей права, вона є основним законом, основним джерелом національної правової системи. У ній містяться найголовніші відправні точки, що відбивають правову концепцію нашої держави і суспільства на сучасному етапі його розвитку. Положення Конституції завжди є первинними, установчими. Як зазначає В.М. Шаповал, виходячи з досягнень сталої конституційної теорії і практики, визначення Конституції Основним Законом України слід розуміти як акцентування на її основоположності стосовно держави і права. Далі він обґрунтовано зазначає, що характеристика Конституції як Основного Закону України означає, що вона є правовою основою держави або формальною і змістовною основою права, має найвищу юридичну силу. «Тому Конституція виступає юридичною базою розвитку всіх галузей права як основа, ядро всієї правової системи. Держава об'єктивно зацікавлена як у тривалості існування та стабільності конституції, так і в її особливому правовому захисті» [7].

Конституція сама є елементом системи законодавства. Вона не винесена ані за рамки системи кримінально-процесуального законодавства, ані за рамки системи чинного права, вона є їх органічною визначальною складовою частиною. Положення про те, що Конституція - сама частина чинного права, є одним з висловів реальності конституційних положень. Водночас її не можна вважати звичайним джерелом права. Конституція - це особливе, унікальне джерело права, пов'язане насамперед з її властивостями як Основного Закону.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми є нормами прямої дії.

Із цього випливає, що: норми Конституції мають фундаментальний і концептуальний характер для всього кримінально-процесуального права; норми кримінально-процесуального права не повинні суперечити Конституції України і прийматись відповідно до її положень; при розв'язанні проблемних ситуацій і конкуренції правових норм перевагу слід надавати нормам конституційного права: нормативні акти, які суперечать Конституції України, не мають юридичної сили і не підлягають застосуванню; норми конституційного права є нормами прямої дії і безпосередньо застосовуються в випадках неврегулювання якихось відносин галузевим законодавством.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного Законодавства, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу. Особливого значення набувають Проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають межу і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовані; коли нормативно-правовий акт, прийнятий !Кабінетом Міністрів, суперечить Конституції України; коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції Укриши. Суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Про вплив положень Конституції на галузеве законодавство свідчить конкретна правотворча практика. Конституція встановлює перелік й інших законів (не тільки КПК) у сфері кримінально-процесуальної діяльності (наприклад, пункти 1, 14 ч. 1 ст. 92 Конституції). Такими законами є закони «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адвокатуру», «Про судову експертизу», «Про попередній висновок» тощо.

Найбільш повним, є визначення принципів кримінального процесу як закріплених у законі визначальних фундаментальних положень щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального процесу, які обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав та свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, що ведуть процес. Принципи, що закріплені в Конституції, включені й до основних положень КПК України. В інших нормах визначається механізм їхньої дії стосовно тієї або іншої стадії провадження у справі. Принципи є найбільш глибинними елементами і належать до нормативних узагальнень.

Велике значення для визнання джерелом кримінально-процесуального права міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України (надалі - Верховна Рада), має ч. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України». Ми згодні з позицією, викладеною К.Е. Колібабом, згідно з якою власне джерелом права є міжнародні договори.

Інші джерела (рішення Конституційного Суду України, судова практика) також регулюють кримінально-процесуальні відносини, однак таке регулювання має фрагментарний характер і обумовлено компетенцією таких органів. Правові положення, що містяться в них, починають діяти у разі, якщо в законах відсутні необхідні для цього приписи. Норми, що містяться в цих джерелах, доповнюють норми законів.

Підзаконні акти також посідають своє визначене місце в системі джерел кримінально-процесуального права. Завдяки таким актам забезпечується оперативність державно-правового регулювання кримінально-процесуальних відносин, тому що їхні положення відбивають «динаміку життя, легше відкликаються на її зміни, оперативніше стимулюють розвиток», вони фактично створюють механізм реалізації законів. Багато підзаконних актів спрямовані на правильне застосування норм інших джерел права (законів, міжнародних договорів тощо). У зв'язку з цим зазначається, що «у кожній правовій системі чималу роль відіграють норми, покликані визначати порядок розробки, введення в дію і реалізації тих норм, яким призначено бути безпосереднім регулятором суспільних відносин («норми про норми»). Підзаконні акти можуть доповнювати інші джерела кримінально-процесуального права, але основним їхнім завданням є організація кримінально-процесуальної діяльності суб'єктів, що ведуть кримінальний процес.

Ієрархія джерел права обумовлена їхньою юридичною силою. Юридичну силу не можна плутати з загальнообов'язковою силою нормативного акта. Підзаконні акти теж мають загальнообов'язкову силу. Різний же ступінь юридичної сили актів аж ніяк не означає, що вони мають різний ступінь обов'язковості для суб'єктів. Ступінь юридичної сили актів - це питання не більшої або меншої обов'язковості їх для виконання і застосування, а питання взаємодії і супідрядності актів. Юридична сила є структуроутворюючим елементом у системі джерел кримінально-процесуального права. При дослідженні джерел кримінально-процесуального права з позиції юридичної сили слід зазначити, що на першому місці знаходиться Конституція, яку можна назвати «законом законів», ядром системи джерел кримінально-процесуального права. Це означає, що на щабель нижче від Конституції знаходяться інші закони.

Міжнародні договори як джерело кримінально-процесуального права мають подвійну природу. Так А.М. Барнашов висловив справедливе судження про вплив узгодження внутрішньодержавного права з міжнародним на процес зближення національних правових систем [4]. Будучи елементом правової системи, вони не повинні суперечити Конституції. Водночас при регулюванні міжнародних відносин вони мають посідати пріоритетне місце щодо будь-якого закону держави, крім Конституції. Саме тому ми можемо поставити їх вище законів, що регулюють кримінально-процесуальні відносини. У світлі викладеного видається, що положення ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», яким встановлюється пріоритет міжнародних договорів в правозастосуванні перед іншими актами законодавства України, має отримати закріплення в Конституції України.

Таке саме місце в системі джерел кримінально-процесуального права посідають і рішення Конституційного Суду України (надалі - Конституційний Суд). В ієрархії джерел вони повинні стояти вище законів, тому що норми рішень КСУ визнають неконституційними норми законів. Отже, вони займають проміжне положення між Конституцією та іншими законами.

Ефективність судової практики обумовлена з одного богу багатоманітністю кримінально-процесуальних відносин, а з іншого - неврегульованістю кримінально-процесуальних відносин нормами законів, існуючими прогалинами у кримінально-процесуальних законах. Отже, судові рішення мають знаходитися на нижчому шаблі стосовно законів.

Особливим джерелом кримінально-процесуального права України є рішення Європейського Суду з прав людини. Обґрунтованою є позиція В.А. Туманова про судову практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Автор справедливо зазначає, що завдяки їй послідовно деталізується і розширюється каталог прав, які знаходили захист у суді, стислі формулювання наповнюються широким змістом, формулюються норми, які лише explіcіete не зазначені в тексті Конвенції, а насправді в прихованому вигляді містяться в ній [5].

Характер підзаконних нормативних актів свідчить про те, що вони також займають нижче положення щодо Конституції України, законів та інших джерел кримінально-процесуального права, які мають силу закону (міжнародні договори і рішення Конституційного Суду). Поряд з ними знаходяться міжурядові і міжвідомчі угоди міжнародного характеру і судова практика. Отже, джерела кримінально-процесуального права можна розглядати не лише у вертикальній, але й в горизонтальній площині.

Система джерел кримінально-процесуального права є динамічною за своєю суттю: приймаються нові закони або вносяться зміни до вже існуючих, Конституційний Суд виносить рішення, скасовуючи ними чинні норми закону. Зокрема, піддаються змінам з боку законодавця і скасуванню Конституційним Судом норми кримінально-процесуального права, що містяться в його основному джерелі - кримінально-процесуальному кодексі, ратифікуються міжнародні договори про правову взаємодопомогу тощо.

Слід погодитися із С.Ю. Марочкіним про необхідність прийняття закону про порядок дії і застосування в правовій системі міжнародних норм і актів: договорів, резолюцій і рішень міжнародних судів, що сприяло б забезпеченню юридично коректного застосування норм міжнародного права [4]. Існує необхідність і в створенні механізму реалізації рішень Конституційного Суду.

«У правовій системі всі види джерел мають цінність. Слід боротися не з тими або іншими їх різновидами..., а з низькою якістю їхнього змісту, форми, некультурним використанням. Соціальна і юридична цінність не є привілеєм якихось видів джерел правової форми». Позначається на трактуванні питань про джерела права і необхідність враховувати відмінності правових систем. Однак, на наш погляд, вивчення та узагальнення правового життя, проведене в порівняльному плані, надає можливість не лише висвітлити відповідні теми в науково-пізнавальному плані, але й у прикладному значенні, спрямованому на формування національної системи різних джерел права.

Множинність джерел права - явище, яке є характерним для розвитку різних за своїм соціально-політичним змістом правових систем. Певною мірою вона відбиває і зростання абсолютного обсягу правового регулювання, і збільшення різноманітності методів (диверсифікованість) правового впливу. Однак вона породжена різними глибинними явищами і відбиває протилежні соціальні тенденції. Деякі вчені все таки визнають цінність різноманітності джерел права. Інша справа, що вона не може бути штучною або -- довільною. Різноманітність джерел права в будь-якій країні все таки спирається на чималу кількість об'єктивних факторів, що звичайно узагальнюються у визначених традиціях. У зв'язку з цим, слід погодитися з точкою зору Ю.М. Тодики про те, що під джерелами права в юридичному значенні розуміють форму вираження, об'єктивації державної волі [6]. Відповідно до цієї точки зору правова система не повинна штучно відкидати те або інше джерело права. Вона повинна виходити з їх можливого співіснування і максимального використання їхньої специфіки.

З цих позицій слід розглядати і джерела кримінально-процесуального права України. Наголосимо, що аналіз складу джерел кримінально-процесуального права України має проводитися, виходячи з світового досвіду, тобто треба визначити можливе функціонування тих або інших джерел у новій правовій системі України.

Проаналізуємо діяльність Конституційного Суду. Про актуальність проблеми конституційного контролю свідчать матеріали міжнародних конференцій і гострі дискусії на сторінках наукових видань. В Україні існують конституційні підстави для визнання рішень Конституційного Суду джерелом кримінально-процесуального права. Це визнається й у новітній науковій літературі [2]. Відповідно до ч. 2 ст. 147 Конституції України Конституційний Суд розв'язує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України і законів України. Але аналіз рішень Конституційного Суду показує, що цей Суд не обходиться буквальним текстом Конституції. Правотворче значення мають не лише рішення за тлумаченням, але й інші акти конституційного контролю.

Обґрунтовуючи нормотворчу роль Конституційного Суду, можна дійти висновку, що Конституційний Суд в своїх рішеннях викладає результат процесу праворозуміння, який досягається послідовним застосуванням механізмів смисловідшукання правоявища та смислотворення правоявища. Закріплення в рішенні Конституційного Суду смислотворення правоявища і є створенням нової правової позиції, іманентною рисою якої є нормативність, що дає нам підстави визнавати рішення КСУ джерелом права.

Складним є питання про судову практику як джерело кримінально-процесуального права. Залишаючи осторонь Вищий господарський суд, оскільки предмет його юрисдикції лежить за межами кримінально-процесуального права, зупинимося на Верховному Суді України (надалі - Верховний Суд). Ще в радянський період робилися спроби визначити вплив судових органів на формування права. Однозначно заперечуючи суддівську правотворчість, радянське правознавство все таки було змушено виробляти категорії, які б відбивали помітну роль, насамперед Верховного Суду, в правовій системі країни. Такою категорією пропонувалося вважати «судову практику» [8]. Це поняття тлумачилось як «єдність»: а) того виду судової діяльності по застосуванню правових норм, який пов'язаний з виробленням правоположень на основі розкриття значення і змісту норм, котрі застосовуються, а в необхідних випадках - їхньої конкретизації і деталізації; б) специфічного результату, підсумку цієї діяльності (самих правоположень). Отже, загалом визнавалось, що шляхом тлумачення судова діяльність набуває правотворчого значення. Така діяльність отримувала втілення в керівних постановах верховних судів СРСР, які фіксували і встановлювали по суті справи «звичаї правозастосовної практики». Так, Н.Д. Желєзнова серед основних функцій судової практики вирізняє функцію формування права, тобто коли саме судова практика виступає формою позитивного права.

Враховуючи результати дослідження автором правової природи рішень Конституційного Суду, слід підтримати тих науковців, які пропонують розглядати правові положення постанов Пленуму Верховного Суду в якості джерел кримінально-процесуального права. Разом з тим, ці постанови мають визнаватись джерелом права в тій мірі, в якій вони розвивають положення закону та не суперечать йому. Отже, постанови Пленуму Верховного Суду є дієвим засобом удосконалення кримінально-процесуального законодавства, підвищення його ефективності.

Звернемо увагу, що залишається недостатньо дослідженим та дискусійним питання про роль постанов Пленуму Верховного Суду, їхню юридичну силу та місце в системі джерел кримінально-процесуального права. Взагалі до нормотворчої діяльності Верховний Суду спонукають, з одного боку, положення Закону України «Про судоустрій», яким на Верховний Суд покладено обов'язок забезпечення єдності судової практики, а з іншого - положення Конституції України про пряму дію її норм та всеохоплюючий характер судової діяльності.

В постанові Пленуму Верховного Суду «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 1.11.1996 р. зазначаються випадки, в яких суд безпосередньо застосовує Конституцію (частина 2). Пряме застосування Конституції є одним з найсерйозніших та найдієвіших механізмів самостійності судової влади, воно забезпечує захист прав і свобод в конкретних ситуаціях всупереч і в доповнення нормативному регулюванню, прийнятому законодавцем, надає суду і його рішенням конституційного рівня, рівня вищого нормативного регулятора, не обмежує його діяльності приписами іншої гілки влади. Вочевидь, погодитись з такою точкою зору можна лише частково, оскільки наведене судження містить відбиток наслідків її професійного праворозуміння. Звісно, пряме застосування норм Конституції в ряді випадків доповнює нормативне регулювання, прийняте законодавцем, а отже й створює нові правові положення. Однак це ні в жодному разі не дає підстав стверджувати, що у зв'язку з цим рішення суду набувають рівня вищого нормативного регулятора. І не тільки безпідставним, а й соціально та політично руйнівним, з точки зору необхідності збереження конституційної моделі розподілу гілок влади, є висновок про необмеження діяльності суду приписами іншої гілки влади.

Враховуючи, що кримінально-процесуальна діяльність регулюється множинністю джерел, Пленум Верховного Суду безпідставно вказав, що суд безпосередньо застосовує Конституцію, коли зі змісту її норм не випливає необхідність додаткової регламентації її положень виключно законом. Правильніше було б вказати, що таке застосування Конституції відбувається за умови відсутності необхідності будь-якої додаткової регламентації, крім випадків врегулювання певних суспільних відноси виключно законами. Адже в окремих випадках кримінально-процесуальні відносини можуть бути регламентовані, наприклад, рішеннями Конституційного Суду, якими тлумачаться положення Конституції, міжнародними договорами, постановами Пленуму Верховного Суду, відомчими нормативними актами. Зміст частини 2 даної постанови та розуміння остаточності рішень Верховного Суду по конкретним справам дозволяють дійти висновку, що джерелами кримінально-процесуального права слід визнавати постанови Пленуму Верховного Суду та, в окремих випадках, рішення Верховного Суду по конкретним справам.

До джерел кримінально-процесуального права слід віднести і підзаконні акти. Підзаконний нормативний акт - це нормативний юридичний акт компетентного органу, що заснований на законі й не суперечить йому . Це визначення виявляє саму суть підзаконних актів, і цілком прийнятне для сьогоднішнього юридичного аналізу, хоча сама проблематика підзаконних актів одержала в 90-х рр. ХХ ст. нові підходи. До підзаконних актів, що є джерелом кримінально-процесуального права, слід відносити накази Генерального Прокурора України, акти МВС, СБУ, Міністерства юстиції України тощо. Такими підзаконними актами регламентується «детальний порядок вирішення деяких питань, що стосуються організаційного забезпечення виконання приписів законів». З огляду на сферу дії підзаконних актів у галузі кримінального судочинства, а також на те, що ці норми мають деталізуючий і додатковий характер, можна назвати їх спеціалізованими нормами кримінально-процесуального права. Проте підзаконні акти не повинні безпосередньо встановлювати права і свободи громадян у сфері кримінального судочинства, тому що вирішення подібних питань є прерогативою закону. У разі, якщо такі акти стосуються прав і свобод громадян, вони в обов'язковому порядку мають бути зареєстровані в Міністерстві юстиції України. Відповідно до статей 5, 10 Закону України від «Про прокуратуру» доцільно було б передбачити процедуру узгодження підзаконних актів, прийнятих у сфері кримінального судочинства МВС, СБУ та іншими правоохоронними органами з Генеральним прокурором України.

У зв'язку з викладеним існує проблема, що стосується взаємозв'язків джерел кримінально-процесуального права - це проблема співвідношення законів і підзаконних актів. Стосовно ж сфери кримінально-процесуальних правовідносин, першочергове місце в системі джерел кримінально-процесуального права повинен посідати закон. Прийняття підзаконних актів міністерствами і відомствами у сфері кримінального судочинства має бути обмежене колом повноважень, наданих законом конкретному міністерству або відомству.

3. Дія кримінально-процесуального закону в часі та просторі

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів Іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах, застосовується процесуальне законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, кримінально-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі.

Новий кримінально-процесуальний закон набирає чинності через 10 днів після його опублікування у «Відомостях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України», якщо інший строк не вказано в самому законі або в постанові Верховної Ради про порядок введення його в дію.

Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб означає, що при провадженні у кримінальній справі на території України норми КПК України застосовуються у справах про злочини:

1)громадян України;

2)осіб без громадянства;

3) іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності.

Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, визначено Віденською Конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Цю Конвенцію було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р. Крім цієї Конвенції перелік осіб, які мають право на дипломатичний імунітет, окреслено в Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 р.

Дипломатична недоторканність означає недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового і жилого приміщення, імунітет від кримінальної юрисдикції України (якщо немає явно вираженої на це згоди акредитуючої держави) і дачу показань свідків без згоди особи, яка користується правом дипломатичного імунітету. Про таку згоду робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Особами без громадянства вважаються особи, які проживають на території України і не є її громадянами, водночас вони не мають доказів своєї належності до громадянства будь-якої іноземної держави (ст. 11 Закону про громадянство України).

У кримінальному судочинстві застосовується той процесуальний закон, який є чинним у період провадження в кримінальній справі, а також закон тієї держави, в якій проваджуються попереднє слідство та судовий розгляд (здійснюється кримінальний процес), незалежно від місця вчинення злочину.

Згідно зі ст. З КПК України провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами КПК України незалежно від місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, попереднього слідства або судового процесу. Кримінальне судочинство може здійснюватися в межах установлених законом термінів давності притягнення до кримінальної відповідальності строки давності не застосовуються до військових злочинів і злочинів проти миру і людства.

Норми КПК України застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, а також у справах про злочини осіб без громадянства.

Розслідування і процесуальне провадження щодо злочинів, скоєних на морських, повітряних чи річкових суднах, які перебувають за межами України, але під прапором України, здійснюється з застосуванням кримінально-процесуального законодавства України, окрім випадків вчинення екіпажем чи пасажирами судна в територіальних водах іншої держави злочинів проти такої держави чи інтересів, захищених її законами, коли можливе застосування відповідно до міжнародних угод юрисдикції правоохоронних органів держави, де знаходиться судно.

Кримінальне судочинство здійснюється відповідно до принципу рівності громадян перед законов і судом.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть ті ж самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не визначено в окремих законах. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про правовий статус іноземців" законодавством України іноземцям гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхньої, гідності нарівні з громадянами України. У силу ст. 29 даного закону іноземці, що вчинили злочини, відповідають на загальних підставах. Як виняток із змагального правила, законодавство стосовно деяких категорій громадян передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторканності.

Імунітетом від Кримінальної відповідальності наділені:

Дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню. Статус недоторканності поширюється на приватну резиденцію і помешкання представництв, дипломатичних служб. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показань як свідок. Особистій багаж його звільняється від огляду, якщо немає основ припускати, що він не містить предметів, ввезення і вивезення яких заборонено. Помешкання, архіви і документи дипломатичних представництв недоторкані. Державні службовці держави перебування не можуть заходити до цих помешкань інакше як за згодою глави представництва. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів.

Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають привілеї та імунітети, аналогічні дипломатичним агентам.

Обмеженим імунітетом користуються співробітники консульських установ. (Консульські установи виконують, і різноманітні функції, але основна з них -- це розвиток торгових і культурних взаємовідносин держав). Консульські посадові Особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів. Консульські помешкання, архіви, документи й офіційна кореспонденція недоторканні. Проте самі робітники консульської установи можуть викликатись і допитуватись як свідки. Водночас працівники консульських установ не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їх функцій. Статус недоторканності можуть мати й окремі категорії державних службовців України.

Недоторканністю володіють, у першу чергу, Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом недоторканності на весь період свої повноважень.

Стосовно народних депутатів народ проголосував на референдумі за відміну наданого їм статусу недоторканності.

Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. Водночас міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Норми Конституції України є нормами прямої дії і нормами найвищої юридичної сили. Не підлягають застосуванню закони, які суперечать положенню Конституції України.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню п конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Разом з тим згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Тому якщо норми законів звужують існуючі права і свободи людини, вони застосуванню не підлягають.

Згідно з ч.2 ст. 57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змісту.

Відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили і дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

При виконанні в межах України окремих доручень правоохоронних органів іноземних держав, поданих відповідно до Міжнародних конвенцій про взаємодопомогу в сфері кримінального судочинства, застосовується кримінально-процесуальне законодавство України, а в разі клопотання запитуючої сторони може застосуватись і законодавство держави ініціатора доручення, якщо воно не суперечить законам України та міжнародним стандартам у галузі прав і свобод людини.

Висновок

Таким чином, детальний аналіз джерел кримінально-процесуального права і їхньої системи показав, що джерелами кримінально-процесуального права є не лише закони. Фактично при здійсненні кримінально-процесуальних відносин діють усі розглянуті джерела права.

Викладене дозволяє стверджувати, що джерела кримінально-процесуального права України можуть бути зведені до такого переліку: Конституція України, КПК України, закони України, міжнародні договори України, рішення і ухвали Конституційного Суду України, рішення Європейського Суду з прав людини прийняті стосовно України та інших держав, рішення Верховного Суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідні відомчі нормативні акти України.

Саме цей склад є базою для регулювання кримінально-процесуальних відносин. Крім того, цей перелік свідчить про те, що кримінально-процесуальна наука, на відміну від загальної теорії права, визначає більш вузьке коло джерел кримінально-процесуального права України.

Список використаної літератури

1. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Крим.процес України: пдручник/2-е видання - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 712 с.

2. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, - Х.: Право, 2000. - С. 40.

3. Капліна О.В. Традиційний та новий погляд на шляхи подолання колізій норм кримінально-процесуального права / Вісник Академії правових наук України. № 1(48). - 2007. - С. 257.

4. Шуберт Т.Э. Общепризнанные принципы и нормы международного права, международные договоры в практике конституционного правосудия (краткий обзор совещания) // Право и политика. - 2003. - № 1. - С. 121.

5. Туманов В.А. Европейский Суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - С. 89.

6. Тодика Ю.М. Конституційне право України як галузь права // Конституційне право України: Підручник для студентів виших навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, д.ю.н., проф. Ю.М. Тодики, д.ю.н. та д.п.н., проф. В.С. Журавського. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - С. 28-29.

7. Мартышин О.В. Совместимы ли основные типы понимания права? // Государство и право. - 2003. - № 6. - С. 13-21.

8. Железнова Н.Д. Судебно-юридическая практика: понятие, функции и структура // Российский судья. - 2003. - № 5. - С. 7-12.

9. Конституція України 1996 р.

10. Кримінально-процесуальний кодекс від 28.12 1960 р.(зі змінами та доповненнями).

11. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р.

Размещено на Allbest.ru