Транспортне право України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра транспортного права та логістики

Контрольна робота

з дисципліни «Транспортне право України»

Київ 2012

План

1. Поняття транспортного права України як галузі

2. Поняття та зміст ліцензійних умов

3. Порядок передачі вантажу з одного виду транспорту на інший

1. Поняття транспортного права України як галузі

З моменту винаходу людством механічних засобів пересування і до нашого часу у всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей господарства та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних завдань, раціональному й гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.

На сьогоднішній день не існує жодної ділянки суспільного життя, яка б так чи інакше не була пов'язана з процесом транспортування. До цього процесу прямо чи опосередковано залучаються відповідні засоби, методи, форми, принципи і правила поведінки, які породжують транспортні суспільні відносини. Для того щоб набути визначеного змісту, ці відносини потрібно врегулювати. Одним з основних напрямів врегулювання транспортних суспільних відносин є вплив на них норм права.

Одні автори заперечують існування транспортного права як самостійної галузі права, посилаючись на загально прийняті умови розмежування галузей права, вказуючи при цьому на особливість транспортного права, що поєднує в собі владно-організаційні відносини адміністративно-правового характеру й майнові відносини цивільно-правового характеру, а важливий розділ транспортного права -- договір перевезень являє собою інститут цивільного права. На їхню думку, таке поєднання не є підставою для виокремлення транспортного права в самостійну галузь навіть при наявності значної кількості нормативних актів і кодифікованих документів у вигляді кодексів, статутів і настанов. Інші автори в категоричній формі стверджують, що транспортне право є самостійною правовою галуззю і міжгалузевою наукою, яка виникла в результаті поєднання тих чи інших принципів прикладних і галузевих юридичних наук.

Отже, питання визначення поняття транспортного права є досить дискусійним.

В теорії права розрізняють профілюючі (фундаментальні, самостійні), спеціальні та комплексні галузі права. До профілюючих галузей права відносять конституційне (державне), адміністративне, цивільне, кримінальне право та їхні процесуальні аналоги. Вони становлять ядро правової системи, концентрують у собі головні юридичні режими і складають юридичну основу змісту всіх галузей права. Відповідно до профілюючих галузей права на базі спеціальних (окремих) суспільних відносин формуються спеціальні -- трудове, земельне, сімейне, фінансове та інші галузі права. Особливу юридичну цілісність складають норми комплексних (господарського, природоохоронного, житлового та інших) галузей права. Норми цих галузей не пов'язані єдиним методом і механізмом регулювання. Майже всі вони містяться в основних галузях, але не порушують їхню архітектоніку, не виключають зі складу профілюючих галузей жодної правової норми і разом з тим утворюють оригінальне об'єднання.

Транспортне право України як галузь права -- це сукупність юридичних норм і правових інститутів, які регулюють суспільні відносини, що складаються в зв'язку з організацією і діяльністю транспорту по забезпеченню внутрішніх і зовнішніх транспортно-економічних зв'язків і потреб населення у перевезеннях.

Визначаючи транспортне право України як окрему галузь права, можна вказати на те, що воно має такі риси, завдяки яким можна розрізняти різні галузі права.

1. Однією з таких рис є значний масив кодифікованих актів і високий рівень систематизації транспортного законодавства.

2. З прийняттям єдиного комплексного законодавчого акта -- Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. -- статтями 23. 25, 28, З1. 33, 35. 38 майже остаточно врегульовані питання про землі транспорту, порядок їх відведення, використання й зберігання, розташування на них споруд і підприємств транспорту, інших комунікацій, що знайшло своє остаточне закріплення в Земельному кодексі України -- статті 67. 68. 69, 70, 71, 72, 73. 74.

3. Наявність специфічних ознак у правовідносинах, що регулюються нормами транспортного права. Наприклад, у ст. 2 Статуту залізниць України вказується, що цей Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Цим Статутом регламентується порядок укладання договорів, організація та умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу й пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Отже, специфічність правовідносин полягає в дотриманні прав і виконанні обов'язків не тільки органами й посадовими особами залізниць, а й іншими суб'єктами, які користуються транспортом.

4. Однією із специфічних ознак можна вказати на трудові відносини на транспорті. Побудовані вони, взагалі, на нормах трудового права, але мають деякі особливості: у стосунках здебільшого використовується метод субординації, якому характерно централізоване, імперативне регулювання відносин зверху донизу. Статус суб'єктів транспортної системи характеризується підпорядкованістю на манір воєнізованих структур (уніформа, знаки розрізнення, інші атрибути влади).

5. У транспортному праві існують притаманні тільки йому правові норми. Наприклад, визначена ціла низка категорій: залізничний транспорт, транзит вантажів, небезпечний вантаж, судно, капітан порту, авіаційні правила, вантажні операції, засоби транспорту та інші визначення з характеристикою їх правового статусу. Тільки норми транспортного права визначають й регулюють ці категорії.

Кодифікація норм транспортного права, збагачення змісту права, введення у правову систему нових нормативних утворень дає підстави зробити висновок про існування транспортного права України як окремої, відносно самостійної галузі права.

2. Поняття та зміст ліцензійних умов

Отримавши ліцензію на здійснення конкретного виду діяльності, суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний дотримуватися ліцензійних умов, що закріплені в Законі України N1775-III від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів діяльності» (далі - ЗУ N 1775-III), а також умов, які закріплені нормативно-правовими актами для конкретного виду діяльності:

банківська діяльність;

професійна діяльність на ринку цінних паперів із надання фінансових послуг;

зовнішньоекономічна діяльність;

діяльність у галузі телебачення і радіомовлення;

діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;

діяльність у сфері освіти;

виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;

діяльність у сфері телекомунікацій;

будівельна діяльність;

надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом;

виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї виробництво вибухових матеріалів промислового призначення видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздріб впровадження, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;

транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл;

медична практика;

випуск та проведення лотерей;

туроператорська діяльність;

посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів;

діяльність, пов'язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами;

торгівля рідким паливом з біомаси та біогазом та інше.

Згідно зі ст. 8 ЗУ N 1775-III Ліцензійні умови (ліцензування) - це нормативно-правовий акт, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. У ліцензійні умови включаються кваліфікаційні вимоги до працівників, особливі вимоги до споруд, приміщень, обладнання, інших технологічних засобів. У разі якщо для провадження певних видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, необхідні особливі вимоги щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, такі вимоги включаються до ліцензійних умов.

Контроль за ліцензійними умовами (ліцензуванням) здійснює орган ліцензування та спеціально уповноважений орган з питань ліцензування в рамках своїх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок. Планові перевірки проводяться не частіше 1 разу на рік.

Позапланові перевірки здійснює орган ліцензування або спеціально уповноважений орган тільки на підставі поданої заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом ліцензійних умов або у метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов.

транспортний право ліцензія

3. Порядок передачі вантажу з одного виду транспорту на інший

Пряме змішане сполучення є ефективним способом доставки вантажів на великі відстані, коли в перевезенні задіяні транспортні організації різних видів транспорту. Наприклад, вантаж може спочатку доставлятися залізничним транспортом, потім морським, далі автомобільним і, нарешті, повітряним транспортом. При цьому вигляді перевезень вантажовідправникові не потрібно піклуватися про передачу вантажу з одного виду транспорту на іншій і оформляти пов'язані з цим документи.

Істотною ознакою прямого змішаного сполучення є перевезення вантажів на підставі єдиного транспортного документа, складеного на весь шлях проходження вантажів. Це означає, що правовідношення, учасниками якого є різні види транспорту, виникає на підставі єдиного договору перевезення, що укладає відправник вантажу з перевізником у пункті відправлення. Документом, на підставі якого здійснюється перевезення в прямому змішаному сполученні, є транспортна накладна. Вона складається на ім'я визначеного вантажоодержувача і підписується відправником вантажу. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху його проходження і видається вантажоодержувачеві разом із вантажем. Накладна є товаророзпорядчим документом і письмовим доказом як факту укладання договору перевезення в прямому змішаному сполученні, так і його змісту.

Основними нормативними актами, що регулюють перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні залізничним, автомобільним, а також внутрішнім водним транспортом, є транспортні статути.

Загальним правилом при передачі вантажу є покладання обов'язку з перевірки збереження вантажу на приймаючу сторону. Одним з показників збереження вантажу є його вага. Вантажі, передавані із залізничного транспорту на водний і навпаки, зважуються в пунктах перевалки вантажів на вимогу приймаючої сторони на вагонних вагах залізницями, на товарних вагах організаціями, що здійснюють перевалку вантажів в портах. При зважуванні вантажів необхідна присутність представника організації транспорту суміжного виду. За відсутності вагових приладів передача вантажів здійснюється згідно з їх масою, вказаною в транспортній накладній. Особливий порядок зважування встановлений для тарних і штучних вантажів, прийнятих для перевезень відповідно до стандарту або з вказаною вантажовідправником на кожному вантажному місці або пакеті масою. Якщо такі вантажі доставлені в пункт перевалки вантажів в справній тарі або пакеті, то вони передаються без зважування по кількості вантажних місць і в такому ж порядку видаються вантажоодержувачеві в пункті призначення. За наявності ознак втрати, недостачі або пошкодження (псування) вантажів вони підлягають зважуванню. При передачі вантажів, що перевозяться в контейнерах, одночасно здійснюється перевірка стану контейнерів і справності замочно-пломбувальних пристроїв. Таким чином, приймаюча сторона в необхідних випадках окрім ваги здійснює перевірку справності тари і упаковки вантажу, а також справність контейнерів і транспортних засобів. Факт передачі вантажу фіксується в передавальних відомостях, які складаються в 4 екземплярах. Передавальні відомості додаються до транспортної накладної і слідують далі разом з нею. Передачу вантажу не слід ототожнювати з поняттям перевалки, яке набагато ширше і, окрім оформлення передавальних документів, включає дії з завантаження і вивантаження вантажів, перевірку їх збереження і тому подібне При передачі вантажу з річкового транспорту на залізничний заповнюються також по-вагонні накладні і дорожні відомості. З моменту підписання передавальної відомості і проставляння в ній календарного штемпеля приймаюча сторона покладає на себе відповідальність за прийнятий до перевезення вантаж. Якщо ж при передачі вантажу виявлені факти його незбереження, то до моменту проставляння підпису в передавальній відомості стороні, що здає вантаж, необхідно скласти комерційний акт, копія якого передається перевізникові, який приймає вантаж.

Список використаної літератури

1. Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. -2001. -№ 7.

2. Елизаров В.А. Транспортное право: Учеб. пособие. - М.: Юрид. лит., 1999.

3. Закон України N1775-III від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів діяльності»

4. Кирилов С. Договір перевезення вантажу. Загальні правила, про які не можна забувати // Податки та бухгалтерський облік. -2005.

5. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України за ред. Є.О. Харитонова 2007р

6. Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні N 334 від 28.05.2002

7. Сиваков О.В., Новосельцев А.Б., Ермолаев В.Г., Московский Ю.Б. Транспортне право: Учеб. пособие. - М.: «Былина», 2000.

8. http://www.licinfo.com.ua/

Размещено на Allbest.ru