Особливості конституції Пилипа Орлика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни «Історія держави і права України»

на тему

Особливості конституції Пилипа Орлика

Вступ

Вісімнадцяте століття, а точніше, його останні два десятиріччя,-- це час, коли схвалювалися конституції: 1787 -- конституція Сполучених Штатів Америки, 1791 -- конституції Франції та Польщі. В Російській імперії спроби створити конституцію мали місце тільки у першій чверті ХIХ ст., але закінчилися трагічним повстанням декабристів 1825 р.

І тут ми можемо з гордістю стверджувати, що Україна вела у цьому перед. Наша Конституція була схвалена 5 квітня 1710 р.

Цей документ української політичної думки склався як договір поміж трьома основними політичними силами козацької держави: гетьманом, генеральною старшиною та Військом Запорозьким.

Як і польська конституція 3 травня 1791 р., Конституція гетьмана Пилипа Орлика була схвалена у часи боротьби за незалежність польська конституція постала поміж першим (1772) та другим (1793) поділами Польщі, що в той час не обіймала усіх польських територій. Влада гетьмана П. Орлика поширювалася на Правобережну Україну, що тоді була під зверхністю Туреччини, союзниці - Карла XII. Обидві конституції діяли досить короткий час: польська -- у 1791-- 1795 рр. (до третього, кінцевого, поділу Польщі), а українська -- у 1710--1714 рр.

Однак це не применшує значення цих унікальних документів. День 3-го травня й по сьогодні святкується у Польщі як національне свято. Час, щоб і 5 квітня в Україні набуло такого ж відзначення.

Актуальність теми. Дана тема є досить актуальною тому, що кожен українець повинен знати історію своєї держави та своє минуле.

Об'єктом контрольної роботи виступає Конституції Пилипа Орлика.

Предметом мого дослідження є характеристика, зміст Конституції П. Орлика, та ознаки державності в цій Конституції.

Завдання моєї контрольної роботи:

1. Охарактеризувати Конституцію П. Орлика, як визначну пам'ятку в історії;

2. Розкрити зміст «Пактів конституцій законів та вольностей війська Запорозького»;

3. Проаналізувати ознаки української державностфі у Конституції П. Орлика.

Методи дослідження. Вибір та застосування характерних методів дослідження залежали від складності та особливостей окремої досліджуваної проблеми. При написанні цієї контрольної роботи я використовувала різні методи пізнання. Структурно - функціональний метод я використовувала при коли характеризувала Конституцію П. Орлика, як визначну пам'ятку в історії. Зокрема при розкритті змісту «Пактів конституцій законів та вольностей війська Запорозького» я використовувала логічний метод пізнання.

Метою дослідження роботи полягає у комплексному досліджені та розкритті сутності Конституції П. Орлика, з'ясування її особливостей.

Над дослідженням цієї теми працювали такі науковці як, П. Гончарук, О. Білий, В. Вовк, Г. Журбелюк, З. Городиська, В. Остапенко, М. Трофимчук, О. Трофемчук та інші вчені.

1. Конституція П. Орлика як визначна пам'тка в історії

конституція орлик український

Вже промайнули ті часи, коли метою нашої вітчизняної і діаспорної науки було донести до свідомості народу правду про мазепинську добу, про Орликову Конституцію 1710р., «рятувати від забуття імена тих діячів давнього і недавнього минулого України, яких свідомо намагались цензурними заборонами пустити в непам'ять». Вже позаду наукові дебати як щодо проблеми інтерпретації та верифікації (перевірки істинності) певних фактів, відбитих у тексті «Пактів та конституцій законів та вольностей Війська Запорозького», тлумачення норм Конституції, так і щодо достовірності, вірогідності самого джерела (проблема аутентичності) [4, с. 37]. А от щодо Букви і Духу української Конституції 1710р. наукові дослідження мають продовження через те, що Конституція надихає все нові покоління вчених на глибоке, філософське осмислення як тієї перехідної доби (від середньовіччя до нової історії), так і самої політико-правової пам'ятки, що засвідчувала появу нового бачення історії і сутності права, започатковування кардинально нових критеріїв цінності держави, значущості дій і відповідальності суб'єктів влади, і, як наслідок, виокремлення нових напрямів дослідження, започаткування нетрадиційних оцінок тогочасних суспільних процесів [4, с. 38].

Конституція Пилипа Орлика, як визначна пам'ятка в історії становлення українського конституціоналізму та один із найперших у світі прийнятих до дії, документально підтверджених варіантів нормативного визначення порядку організації та здійснення державного владарювання взагалі і «визначення України як станової гетьманської держави парламентарного типу»- (саме на цьому аспекті вже традиційно акцентується найбільша увага), цікава нам ще тим, що стала новим яскравим продовженням везагального пошуку шляхів оптимізації суспільного розвитку, який тривав від античних до нових часів і далі. Вона, перша українська Конституція, створювалась на основі узагальнення певного досвіду цивілізації щодо визнання договірного походження держави, природних прав і свобод людини, її політичних прав, «натурального» права народів на самостійний розвиток і самовизначення, запроваджуючи перехід віл січового військово-демократичного формату, що започаткувався на Запоріжжі, до усвідомлення потреби республіканізму і запровадження його у межах Української гетьманської держави (УГД), всієї української етнічної території. Ці передові ідеї поєднувались разом із патріотизмом («Ніколи не перестану шукати всіх легальних засобів, щоб заявити права моєї нації на Україну», - писав гетьман Орлик в екзилі у листі до І. Скоропадського) і глибоко критичним ставленням самих творців «Пактів», найактивніших учасників «першої української політичної еміграції» і, перш за все, її основного автора, Пилипа Орлика, до деструктивного розвитку феодалізму, його кричущих протиріч, продовженням критики деспотизму, яку розпочали у нові часи Гуго Гроцій, Бенедікт Спіноза, Джон Локк [7, с. 70].

Разом з тим, Конституція. П.Орлика за своїм змістом має ще одну ідейну основу, безпосередньо спрямовану на подолання кризових явищ, вирішення проблеми зміни статусу України, подолання стану вимушеної малоросійськості, відродження українства і України в цілому, стабілізацію її економічного та суспільно-політичного розвитку на основі відновлення ідеї власної державності через гарантований договір із Швецією. В цьому аспекті Конституція 1710 р. являє собою яскраве свідчення розвитку тогочасного суспільно-політичного устрою УГД, узагальнення переплавленого досвіду козацького самоврядування на грунті звичаєвого права і традицій військової демократії із державотворчим потенціалом інституту гетьманства, хоч і обтяженим постпереяславським синдромом [7, с. 71]. На перший погляд, Пилип Орлик продовжував відому традицію укладання гетьманських договорів із володарями - протекторами. Передаючи влучну політико-правову картину тогочасних реалій, визначаючи найхарактерніші риси свого часу, відбиваючи загальний рівець українського автономізму та межі феодалізації, Конституція окреслила напрями подальшого суспільно-державного, політико-економічного, культурно-духовного розвитку українства, стала доволі яскравим визначальником рівня програмових вимог, показником стосунків між новообраним гетьманом і його соціальною опорою, між владою і широкими верствами трудового народ, простолюдинами, тим самим виявляючись значним доповненням до вже відомих тогочасних ментальних характеристик українства. Отже, вивчення тексту «Пактів», його преамбули і ст. 1-16 може сприяти більш тонкому розумінню психологічних особливостей українства, його менталітету [2, с. 12].

У той же час, Бендерська Конституція, як акт засвідчення нового бачення місця і ролі України в Європі, як показник політичної і правової свідомості провідної верстви українського суспільства, мала свої особливості. Вона створювалась з урахуванням поточного моменту, на основі вивчення чималого практичного досвіду гетьмана І. Мазепи, аналізу вже згадуваних нових ідей, що народжувались у прогресивних колах Європи. У 1710 р. у Конституції української козацької держави вперше акцентувалась увага на важливості послідовного запровадження ряду обмежень гетьманських повноваг на користь генеральної старшини з метою встановлення у владному механізмі «публічної рівноваги» на кшталт протопарламентського устрою. Новий механізм мав виглядати наступним чином: гетьман підкоряє свою думку спільному рішенню і урядовців, радників, представників старшини і міст, тобто народу, що набував політичної суб'єктності, за умови, що (згідно ст.6) «навічно зберігається закон, коли першість належить генеральній старшині», а не гетьману. А посада гетьмана, у свою чергу, набуває принципово нового значення. Саме гетьман виступає гарантом незмінності нової політичної системи, збереження прав Станів і внутрішнього миру у суспільстві, легітимності структур і посад органів самоврядування [3, с. 17].

2. Зміст «Пактів та конституцій законів та вольностей Війська Запорозького»

Орликова Конституція з'явилась у той момент, коли, Україна, вийшовши з тяжкого лихоліття Руїни, потрапила у нові виснажуючі умови ведення Північної війни, нав'язаною українству московською владою. Саме в умовах цієї війни на старому фундаменті російського деспотизму народжувалась і зростала велич Росії, що вже окреслювалась у нових імперських параметрах, а українська спільнота в особі своїх прогресивних державців народжувала першу в новій історії Конституцію, яку наповнювали модерні ідеї і гасла цивілізаційного поступу [4, с. 40].

У Конституції відбито ряд конкретних ідей щодо формування нових принципів дії цієї влади, коли:

1. Народ виступає джерелом влади, а проблемі забезпечення його прав і свобод, його соціального захисту починає приділятись належна увага;

2. У центрі і на місцях принципи патрімоніалізму і спадковості у владі заміняються на принцип представництва, а виборність стає основним механізмом формування усіх інститутів влади;

3. Проведення організаційного поділу влади (на законодавчу, виконавчу судову) доповнюється запровадженням принципів відповідальності влади взаємодії між гілками влади, між владою і народом, а інститут гетьманства фактично виводиться із політичної системи як чинник її регулювання, збуваючи надважливу функцію гарантування незмінності усієї політичної системи;.

4. Влада поступово наближається до подолання розірваності політичного процесу, його відвічної зав'язаності на зовнішньополітичні чинники з переорієнтацією на більш повне використання внутрішніх чинників, на більш чітке державне регулювання внутрішніх процесів;

5. Для забезпечення автономного статусу і територіальної цілісностіУкраїни стає необхідним пошук і практичне використовування колективних зовнішньополітичних гарантій [1, с. 7].

Одночасно знаходимо у Конституції продовження ідей гетьмана Івана Мазепи, що зразу із затвердженням на посаді гетьмана висловлювався щодо необхідності подолання руйнації та стабілізації українського суспільства. У «Пактах» йдеться про підняття значення загального публічного інтересу, про спільне добро і інтереси батьківщини: «Усі без винятку мусять із чистим сумлінням, відкинувши свої і чужі приватні інтереси, без нечестивої заздрості і жадоби помсти, прийняти правильне рішення, що не зашкодить гетьманській честі, не стане публічним тягарем для батьківщини, її розоренням» (ст. 6). У цьому зверненні - зобов'язанні для усього старшинства честь гетьмана, благополуччя Української держави ставляться понад усе. Заради цього необхідно було відкинути все те, що роз'єднувало українство, а гетьман, в свою чергу, мав дбати про добре ім'я України, її державців [3, с. 18].

Разом з тим, статті Орликової Конституції передають і деякі інші ментальні ознаки українства, які безпосередньо пов'язані із особливостями періоду тривалої бездержавності. Зокрема, можна спостерігати вплив такої риси, яка передає невпевненість українців у власних силах. У преамбулі Конституції віднадходимо вказівку на те, що гетьман здатний при підтримці шведського короля взяти тягар влади і вирішувати те, що потребує негайного вирішення, а у ст. 2, де йдеться про гарантований договір України зі Швецією як запоруку відновлення державності України, охорони її статусу, забезпечення недоторканості її законів, привілеїв та кордонів; шведському королю надається статус постійного протектора України. Мова йде про постійний зовній контроль з боку Швеції, а для забезпечення внутрішнього спокою і стабільного розвитку України допускається введення автократичного правління [4, с. 48].

Існує доволі поширена думка про те, що автори Конституції бігли від царя Петра, від небезпеки, яка загрожувала усій Україні, і одночасно бігли від України, її зажуреної долі. Але неможливо не побачити, що стан проблем, який точно характеризував усе тогочасне українське суспільство, відбивав і його ментальну характеристику. Автори «Пактів» передали дуже точно, без прикрас і зайвого пафосу цю характеристику. Чого тільки варта одна картина української дійсності, зафіксована у ст. 10 Конституції, що передає нам реальну феодально ієрархізовану суспільну структуру, в якій через 60 років після найяскравіших переможних боїв визвольної війни, повного розгрому поляків під Жовтими Водами і Пилявцями, ліквідації кріпацтва, знову був, з одного боку, майже безконтрольний пан (хоча і іншої національно-релігійної приналежності), і феодально залежний селянин (той самий український селянин, названий у Конституції звичайним простолюдином) із майже незмінним механізмом позаекономічного примусу, з іншого боку. Якщо перечитаємо рядки ст. 10, то знайдемо не тільки перелік учасників суспільного небезпечного протистояння, але й пряму вказівку на використання старшиною основних засобів позаекономічного примусу: «Нехай пани полковники, сотники, отамани, урядники і виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових козаків, а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх урядів чи в їхньому особистому підданстві, посилаючи їх косити сіно чи збирати врожай, виганяючи на укріплення валів, відбираючи насильно, шляхом грабунку чи примусового продажу земель за якусь незначну провину, все рухоме і нерухоме майно» [5, с. 4].

3. Ознаки української державності у Конституції П. Орлика

Я вважаю, слід зауважити, що в Орликовій Конституції приділяється значна увага і іншій стороні ідеологічного базису української державності - православ'ю, що взагалі відповідає традиційній характеристиці українства як народу високодуховному. Ще з часів язичництва він вшановував своїх богів, а із введенням християнства в його ментальній характеристиці значна релігійна забарвленість називається одною з перших ознак. Авторами Конституції вказано на важливість оновлення православної церкви як ідеологічної основи нової України, дистанціювання її від усіх інших релігій із забезпеченням її примату у віросповідальному питанні української громади, належного захисту її інтересів. Розглядаючи православну церкву в якості невід'ємної частини нового державного апарату, творці Конституції справедливо вважали, що ця ідеологічна основа державності не може залишатись у підпорядкуванні і контролі Московської держави. Це логічно доведено ними у ст. 1 Конституції [6, с. 230].

Серед ментальних ознак українства майже традиційно називається нестача самоорганізації. В цьому плані достатньо цікавим може бути спроба аналізу Орликової Конституції через характеристику позиції її авторів щодо сутності влади, організації державної ієрархії, зокрема верховної і місцевої її ланки, їх співвідношення із значним розширенням правозмоги останньої. Для мінімізації негативних проявів недостатнього рівня самоорганізації українства і подолання його наслідків, по-перше, визначаються дуже важливі механізми і принципи організації центральної влади [5, с. 5].

Автори Конституції вказують на важливість відмови від застарілих уявлень про державну владу взагалі, необхідність конкретних кроків (чи програми дій) до посилення проявів такої ментальної ознаки, як демократизм українства. Це можна відстежити у нових ідеях по запровадженню загального виборчого права та обов'язкового конституювання організаційних основ верховної і місцевої влади (ст. 6, 13), реальному забезпеченню виборності усіх посад і поділу влади на три незалежні гілки - законодавчу, виконавчу і судову ( ст. 6-9), зростанню значення судочинства із чітким відокремленням судової влади від усіх ланок адміністрування та забезпеченням дієвості і повної підконт-рольності усіх ланок виконавчої влади (ст.7), по значному переосмисленню сутності і основного призначення гетьманської влади, що має поступово обмежуватись створеною на доволі широкій демократичній основі представницькою владою ( ст. 6) [7, с. 72].

Автори Конституції подають зразок нового розуміння можливостей влади: від усвідомлення неприпустимості і небезпеки зловживання верховною владою до поступового визнання ідеї народного суверенітету і визначення механізмів його запровадження. У ст. 6 «Пактів» є доволі цікаві ментальні характеристики української влади, переплетення старих і нових уявлень про неї. Звертає на себе увагу авторське попередження щодо неприпустимості узурпації влади, проявів деспотизму, правління на власний розсуд і. користь, з одного боку, щодо небезпеки порушення владою природних прав, свобод людини і принципів рівності, з іншого [4, с. 18].

Основне завдання публічної влади вбачається у тому, щоб дбати про цілісність батьківщини, її загальне благо. Ці ідеї не можуть не нагадати читачу літописне звернення Володимира Всеволодовича Мономаха, великого київського князя, до сучасників, які у період феодальної роздробленості посилили небезпеку руйнування рідної землі, її суверенності і минулої величі, до усіх майбутніх нащадків, які мали б повернути силу і славу Руської землі [7, с. 72].

Авторами Конституції вказано на небезпеку і неприпустимість подібних помилок, на сутність і наслідки повторення драматичного досвіду Руїни, коли через прояви некомпетентності влади гетьманів, їх корисливість порушувались закони і вольності УГД, посилювались громадські і приватні утиски, здійснювалось насильницьке розміщення військ і податкові тягарі на підданих [6, с. 231].

По-друге, автори конституційного проекту «на перше місце висунули справу взаємин між гетьманом і народом», підійшовши до постановки суспільно значущої проблеми «влада - народ», розгортаючи її у контексті двох питань: довіри народу до влади та довіри у владі. По-новому звучать ідеї щодо реального забезпечення довіри народу до гетьмана через обмеження його влади як умови гармонізації владних інститутів та включення механізму гарантування. Йшлося, зокрема, про обмеження дій гетьмана у сфері розпорядження казною, державним скарбом, державними землями, ведення ним і генеральною старшиною УГД попередньо узгодженої зовнішньої і внутрішньої політики, включаючи ключові кадрові питання [6, с. 232].

В умовах тривалої бездержавності особливої гостроти набувало питання про повну неприпустимість ведення гетьманом таємних договорів, самостійну зміну ним основних векторів міждержавної політики. Йшлося про небезпеку створення в Україні особисто відданої гетьману і повністю йому підпорядкованої адміністрації через призначення посадовців не на підставі їх компетентності, а на основі дружніх чи корисливих стосунків, родинності, особистої прихильності гетьмана. Так само по новаторськи звучать ідеї щодо права генеральної старшини користуватись повною свободою голосу і дій у межах своїх функцій заради загального блага і величі держави, її права вимагати звіту від гетьмана, висловлюючи йому докір чи недовіру у разі порушення ним закону, формування принципово нових владних механізмів, в основі яких поступово мала закладатись довіра гетьмана і старшини [3, с. 18].

Ці ідеї Конституції співпадають із думками античних філософів, ідеями кальвінізму, концептами західноєвропейської передової думки від Г. Гроція, Бодена і Мільтона до філософського осмислення на суто українському тлі проблеми «влада - народ - особистість» Станіславом Оріховським. Розвиток цих ідей від обмеження абсолютної влади монарха, подолання свавілля до започаткування республіканського формату влади, де інститут гетьманату буде виступати гарантом поступального і прогресивного розвитку всього суспільства, підвищення культурного розвитку української спільноти і загального добробуту, набуває конкретних рис. Так, у ст. 16 Конституції мова йде не тільки про основні аспекти гарантування гетьманом державної недоторканості, захист вольностей Війська Запорозького Низового, але й оборону усіх прав в країні щодо надійного дотримування непорушних громадських вольностей, повного забезпечення незалежності суду, рівності усіх перед законом [3, с. 19].

Гетьман має гарантувати неможливість будь-якого зловживання владою, стабільність розвитку країни із недопущенням масової трудової еміграції рядового козацтва і простого народу через надмірні податкові тягарі, своєчасність наведення порядку в оподаткуванні. Я вважаю слід зауважити, що в Конституції йдеться про упорядкування всього податкового механізму із поверненням до міської і сільської повинності усіх податкових станів та чітким розподілом податкового тягара між селянами, міщанами, купцями та козаками-підсусідками [1, с. 7].

Висновок

Конституція 1710 року - це визначний український народнополітичний документ. У ньому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. Саме через тереторію України проходила невидима межа поміж прагненням наших предків до свободи, самостійності.

Колективний автор Конституції - Пилиа Орлик та козацька старшина - прагнув зв'язати воєдино уривки своєї минувшини та окреслити модель суспільства, яка вмістила б головніші здобутки нації.

Ідеї, висловлені в цьому документі, є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівняїї політичної культури, творчого потенціалу. Цей документ постав як оречевлена ідея української держави - Гетьманщина і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави. Форма, у якій все це явлено, не позбавлена хиб - чи, краще сказати, особливостей свого часу. Але ж це перша українська конституція.

Можна зробити такий висновок, що Конституція Пилипа Орлика, - визначна пам'ятка в історії становлення українського конституціоналізму та один із найперших у світі прийнятих до дії, документально підтверджених варіантів нормативного визначення порядку організації та здійснення державного владарювання взагалі і «визначення України як станової гетьманської держави парламентарного типу».

Отже, автори Конституції, продовжуючи демократичні традиції, ментально притаманні українству, висловили ідею всестанового представництва у владі, тобто створення такого політичного суб'єкту влади, який би міг представляти інтереси станів суспільства.

Список використаних джерел

1. Білий О. Яка конституція потрібна Україні?/ О. Білий, В. Вовк // Сучасність. - 2008. - №10. - с 6-13

2. Гончарук П. Про вісник української конституційної державності: (До 335- річчя від дня народження Пилипа Орлика) / П. Гончарук // Київська старовина. - 2007. - №6. - с 11-25

3. Городиська З. Пакти і конституції права і вольностей війська запорозького гетьмана П. Орлика: позакласний захід, присвячений 300-річчю Конституції Пилипа Орлика / З. Городиська // Історія України. -2008. - №9 - с16-20

4. Журбелюк Г. Орликова конституція і вияви ментальності українства (До 300-ї річниці першої української Конституції) / Г. Журбелюк // Київська старовина. - 2009. - №3 - с 38-50

5. Історія українського козацтва: події. документи, свідчення. Посібник для учнів та вчителів. Історія України. 8 клас. Частина II / В. Остапенко // Історія Укроаїни. 2010. - №10 (берез.). - 3-23

6. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. - 662 с. - ( Вища освіта XXI століття). (230 - 231)

7. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік / [Пер. з лат. та приміт. М.С. Трофимука; Передм. та загальна наукова редакція О. Пріцака; Післяслово О.П. Трофимчука]; Мал. О.В. Штанка. - К.: Веселка, 1994. - 77с

Размещено на Allbest.ru