Господарські правовідносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Господарські правовідносини

1. Господарська діяльність. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин

Поняття «господарська діяльність» слід визначати також виходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України «Про підприємництво» та статей 1, 20-22 Закону України «Про підприємства в Україні». Господарська діяльність як предмет господарського права - це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти - власники або володільці основних фондів і оборотних коштів. Підприємства - суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Правові форми державного регулювання економіки реалізуються за допомогою певних способів впливу на поведінку суб'єктів господарювання. Такі передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного суспільству результату можна назвати методами державного регулювання.

Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарювання - адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від того, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.

Економічні методи - це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності). Адміністративні та економічні методи застосовуються у межах чинного господарського законодавства залежно від конкретних економічних, політичних та інших умов, а також виходячи з мети і завдань, що стоять перед державою і суспільством на певному історичному проміжку часу.

З часом елемент державного регулювання зменшуватиметься, норми господарського права України будуть «комерціалізуватися». Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні «правил торгівлі»).

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою, З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що складаються між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що виникають при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки:

- сфера виникнення - господарські системи будь-якого рівня (державного - економіка країни, територіального - економіка певного регіону, локального - суб'єкти господарювання/господарські організації);

- урегульованість цих відносин за допомогою господарсько-правових норм (містяться в актах господарського законодавства - в широкому розумінні, втому числі установчих документах), у певних випадках - ще й за допомогою господарських договорів (як правового документа), що забезпечують індивідуальне «підрегулювання» з урахуванням специфіки господарського зв'язку;

- особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкти господарювання - індивідуальні підприємці та/або господарські організації, в певних випадках суб'єкти організаційно/управлінсько-господарських повноважень (органи державної влади: господарські та функціональні міністерства/відомства; органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; господарські об'єднання; холдингові компанії, засновники та власники майна суб'єктів господарювання); крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. і ст. 2 ГК України);

- об'єктом господарських правовідносин є майно у формі речей і безтілесного манна/нематеріальних активів (у тому числі об'єктів права інтелектуальної та права промислової власності), необхідне для організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності;

- зміст - суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів господарювання й суб'єктів організаційно-господарських повноважень та інших учасників господарського життя, визначені нормативно-правовими актами (господарським законодавством) та іншими правовими документами (договорами, зокрема), а також реальні дії зазначених осіб щодо реалізації цих прав та обов'язків, спрямовані на безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, падання послуг) та/або організація/ управління такою діяльністю;

- поєднання майнових та організаційних елементів; так, створення господарської організації вимагає:

1) сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів;

2) наділення новостворюваної організації необхідним для започаткування та здійснення нею відповідної (визначеної установчими документами з урахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління;

- віддзеркалення в господарських правовідносинах публічних інтересів (держави, суспільства, значних прошарків суспільства, зокрема, споживачів) та приватних інтересів (носіями яких є конкретні суб'єкти господарювання, за винятком державних і комунальних), необхідність їх збалансованого врахування в процесі їх державного (в тому числі нормативно-правового) регулювання;

- підстави виникнення, зміни та припинення: юридичні факти, що можуть бути різних видів: часто-густо це і(1) дії чи бездіяльність (як правомірні, так і неправомірні) суб'єктів правовідносин) чи (2) події (стихійне лихо, внаслідок якого було пошкоджено майно підприємця; смерть власника контрольного пакета акцій, який контролював акціонерне товариство, і спадкування таких акцій кількома особами з різними/протилежними інтересами щодо управління набутими в результаті цього корпоративними правами);

Г.Л. Знаменський виділяє ще такі риси господарських правовідносин, як їх складність і багатоланковість (права та обов'язки одного суб'єкта кореспондують права та обов'язки іншим/кільком суб'єктам) та їх довготривалість: господарські зв'язки зазвичай є тривалими, хоча і з певними перервами.

Значний ступінь державного регулювання (з боку держави із застосуванням відповідних правових форм і методів) у поєднанні з локальним регулюванням (самими суб'єктами господарювання, власниками їхнього майна), що зумовлено, з одного боку, суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських зв'язків, а з іншого, - необхідністю забезпечення суб'єктам господарювання необхідного для функціонування в умовах динамічних ринкових відносин свободи вибору варіанта оптимальної поведінки, що віддзеркалюється в локальних актах (установчих і внутрішніх документах) і господарських договорах.

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин (схема 1.1).

У Господарському кодексі України знаходимо більш лаконічне визначення, оскільки йдеться про предмет правового регулювання цього кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 1 ГК. господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями) з різних міркувань: нормотворчості (врахування в процесі правового регулювання специфіки певних видів господарських відносин), з навчальною метою (вивчення характерних ознак певних видів господарських відносин і пов'язаних з цим особливостей їх правового регулювання), для наукових цілей (дослідження певних видів господарських відносин, винайдення найбільш оптимальних шляхів їх правового регулювання та надання відповідних рекомендацій законодавцеві та практичним працівникам).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин;

- горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); зазвичай такі відносини виникають при укладенні господарських договорів; вертикальні (відносини виникають між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, що має відповідні важелі та підстави щодо управління та контролю за суб'єктом господарювання); подібні відносини виникають не лише за участю органів держави, що опікуються певною сферою господарського життя, а її власників майна щодо створених ними підприємство-невласників, господарських об'єднань щодо підприємств-учасників у межах делегованих об'єднанню повноважень, холдингової компанії щодо своїх корпоративних/дочірніх підприємств); За галузями економіки та сферами управління, в яких виникають господарські відносини, виділяють такі відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, на ринку цінних паперів, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.

За критерієм сфери економіки, в якій виникають господарські правовідносини

(1) державна; 2) комунальна; 3) приватна-колективна), також можна виділити окремі види господарських відносин, що складаються в кожному з цих секторів економіки; в державному та комунальному секторах економіки складаються специфічні відносини щодо приватизації державного та комунального майна.

Залежно від спеціальних правових режимів, що встановлюються для регулювання господарських відносин, розрізняють такі їх види;

- господарські відносини в процесі організації та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі іноземного інвестування;

- щодо концесійної діяльності;

- щодо капітального будівництва;

- щодо інноваційної діяльності;

- щодо професійної фінансової діяльності;

- щодо лізингової діяльності;

- господарські відносний, що складаються в спеціальних (вільних) економічних зонах чи на територіях пріоритетного розвитку між суб'єктами цих територій та органами управління С(В) ЕЗ;

- господарські відносини, що виникають та інших територіях зі специфічним правовим режимом (спеціальної/вільної економічної зони; державного кордону України; Чорнобильської зони та ін.);

- господарські відносини, виникнення яких обтяжено надзвичайними обставинами - воєнного стану, стихійного лиха, іншого надзвичайного стану.

Практичне значення наведених класифікацій незаперечне: законодавець враховує особливості згаданих видів господарських відносин у процесі їх правового регулювання, поточного управління та контролю.

2. Відносини господарської діяльності

Відносинами господарської діяльності є суспільні відносини, що складаються навколо господарської діяльності. Іншими словами, господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Своєю чергою, господарські відносини, урегульовані нормами господарського права, є господарсько-правовими відносинами.

До кола господарських відносин уходять як відносини між рівними суб'єктами, що діють на підставі власного вільного волевиявлення, так і відносини, яким властива публічна (владна) ознака.

Розрізняють такі види господарських відносин: господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що встановлюються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Відносини господарської діяльності утворюються:

1) між суб'єктами господарювання (майново-господарські відносини);

2) між суб'єктами господарювання й іншими учасниками господарських відносин (майново-господарські відносини);

3) між суб'єктами господарювання й органами державної влади і місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією (майново-господарські відносини);

4) між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта (організаційно-господарські відносини);

5) між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств (організаційно-господарські відносини);

6) між суб'єктами господарювання в разі, якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством (організаційно-господарські відносини);

7) між суб'єктом господарювання і його структурними підрозділами (внутрішньогосподарські відносини);

8) між структурними підрозділами суб'єкта господарювання (внутрішньогосподарські відносини).

Господарські правовідносини поділяють на види за різними критеріями:

1) за галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна тощо.

2) за характером правовідносин розрізняють: відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності; відносини з організації господарської діяльності.

3) за взаємним становищем сторін розрізняють: горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); вертикальні (одним із учасників правовідносин є орган господарського керівництва, в тому числі власник майна іншого учасника).

Загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин, зафіксовані у ст. 258 ГК України, відповідно до якої особливості правового регулювання господарських відносин залежать від:

а) сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини;

б) особливостей певної галузі господарювання;

в) виду господарської діяльності;

г) економічної форми результату господарської діяльності;

д) простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку, території зі спеціальним правовим режимом);

е) особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини;

є) суспільного поділу праці, що склався;

ж) суб'єктного складу, походження та порядку використання майна (зовнішньоекономічна діяльність, іноземне інвестування).

Окремі статті розділу VI Господарського кодексу присвячені класифікації господарської діяльності (ст. 259), народного господарства (ст. 260), матеріального виробництва (ст. 261), продукції як результату господарської діяльності (ст. 262). Так, відповідно до ст. 259 ГК, вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації.

Класифікація господарської діяльності за цими критеріями на певні види має практичне значення, а саме:

- для правового регулюванні господарської діяльності з урахуванням її специфіки;

- при здійсненні державного управління народним господарством з урахуванням особливості здійснення суб'єктами господарювання окремих видів цієї діяльності;

- для забезпечення державного управління народним господарством та учасників господарського життя обліково-статистичною інформацією, яка має задовольняти їх потреби в об'єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному, державному, регіональному і галузевому рівнях.

За критерієм створюваних благ розрізняють:

- галузі сфери матеріального виробництва - галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності);

- галузі сфери нематеріального виробництва (невиробнича сфера) - галузі, що забезпечують надання різноманітних послуг (банківських, страхування, посередницьких, комерційної концесії та ін.).

У галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у сфері виробництва в якості засобів виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (вироби народного споживання).

До сфери матеріального виробництва належать промислові підприємства, які виробляють і реалізують на підставі відповідних договорів (поставки, купівлі-продажу, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції енергопостачання тощо) товари народного споживання та/або продукцію науково-технічного призначення.

Невиробнича сфера - більш різноманітна. Вона включає суб'єктів господарювання, які надають різноманітні послуги на підставі відповідних договорів.

У Господарському кодексі окремі глави або параграфи присвячені таким галузям нематеріального виробництва, як:

- господарсько-торговельна діяльність - глава 30;

- комерційне посередництво (агентські відносини) - глава 31;

- перевезення вантажів - глава 32;

- банківська діяльність - параграф 1 глави 35;

- страхування - параграф 2 глави 35;

- посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами - параграф 3 глави 35;

- аудит - параграф 4 глави 35;

- комерційні концесії - глава 36;

- концесійна діяльність (якщо вона обмежується управлінням та експлуатацією об'єкта концесії) - глава 40 розділу VIIIГК.

- відносини, що складаються у процесі організації та здійснення окремих видів діяльності, характеризуються специфічними ознаками, а отже, - потребують спеціального регулювання за допомогою вищезгаданих положень ГК та спеціальних нормативно-правових актів (подаються до кожної теми цього розділу, а також у списку нормативно-правових актів до цього розділу).

Зазначені види господарської діяльності можна класифікувати за критерієм можливості чи неможливості їх поєднання з іншими видами господарської діяльності на:

- виключні види діяльності (не можна поєднувати з іншими видами господарської діяльності): банківська діяльність, страхування, аудиторська діяльність, посередницькі операції з цінними паперами;

- універсальні види господарської діяльності (можна поєднувати з будь-якими іншими видами діяльності, крім виключних, за умови дотримання встановлених законом вимог). До універсальних належать усі інші (крім виключних) види господарської діяльності і насамперед - виробнича та господарсько-торговельна діяльність. Крім того, слід зазначити, що при здійсненні кількох універсальних видів діяльності виділяють основну господарську діяльність (на якій спеціалізується суб'єкт господарювання) та допоміжну (яка здійснюється час від часу - залежно від потреби в ній суб'єкта господарювання). Так, основною діяльністю підрядних будівельних організацій є виконання будівельних та пов'язаних з ними робіт, проте при цьому така організація може мати підсобні цехи з виробництва певних будівельних матеріалів (наприклад, столярних виробів), що використовуються в основній діяльності та реалізуються третім особами.

Особливість притаманна і господарській діяльності будь-яких видів, що здійснюється:

- на певних територіях (спеціальні/вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку, виключна / морська економічна зона України, державний кордон України, території та об'єкти, що особливо охороняються);

- у незвичайних умовах (воєнного стану, надзвичайних ситуацій);

- за участю певних суб'єктів господарювання - іноземних інвесторів (іноземне інвестування), резидентів та нерезидентів, якщо при цьому матеріальні цінності перетинають державний кордон України (зовнішньоекономічна діяльність).

У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регулюються Господарським кодексом і нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства. До таких відносин ст. 4 ГК, зокрема, відносить:

- майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (проблема розмежування предмета правового регулювання між Цивільним і Господарським кодексами, та жаль, не була вирішена в процесі їх прийняття та доопрацювання, тому ми маємо низку майнових відносин, що регулюються цими двома кодексами: правове становище господарських товариств, договірні відносини у сфері підприємництва та ін.);

- земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: земельні - Земельним кодексом, гірничі - Кодексом «Про надра» від 27.07.1994 p., лісові - Лісовим кодексом від 21.01.1994 p., водні - Водним кодексом, відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу (законами: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»; від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ»; від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ»), територій і об'єктів природно-заповідного фонду - Законом «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 p., атмосферного повітря - Законом від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря»);

- трудові відносини - Кодексом законів про працю та іншими актами трудового законодавства;

- фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом та низкою законів і підзаконних нормативно-правових актів);

- адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: «Про місцеве самоврядування», «Про міліцію» та ін.).

Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств: останні виробляють сільськогосподарську продукцію переважно для задоволення особистих потреб членів такого господарства (членів сім'ї), проте у разі реалізації надлишків такої продукції та надання послуг зеленого туризму селянське господарство виступає як суб'єкт господарювання зі специфічним правовим статусом, що визначається спеціальним Законом від 15.05.2003 р. «Про особисте селянське господарство».

Суміжними з господарюванням є народні художні промисли, яким також притаманні риси цієї діяльності - виробництво (зазвичай на професійних засадах) з метою реалізації за плату третім особам предметів художніх промислів, хоча й з відмінними рисами: творчим характером такої діяльності; додатковою метою (збереження народних художніх промислів і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості), особливістю матеріальних благ, що виробляються при цьому, - художні вироби декоративно-вжиткового призначення. Особливість господарської діяльності, пов'язаної з народними промислами, визначається Законом України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли».

3. Методи правового регулювання господарських відносин

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних і майнових елементів, приватних і публічних інтересів як рушіїв дій їх суб'єктів) породжує чисельність методів правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права.

Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.

Методи господарського права базуються на двох принципах:

- Загальнодозвільний. За цим принципом діють підприємства та підприємці, які самі вибирають напрямки своєї підприємницької д-сті при максимальному використанні власних можливостей із використанням державних.

- Зобов'язуючий. Відповідно до цього принципу підприємства повинні виконувати те, що на них покладено законом. Він, в основному, стосується таких суб'єктів, як органи державного управління економікою.

Розрізняють чотири основні методи правового регулювання господарських відносин, що забезпечують комплексне та більш-менш збалансоване врахування публічних та приватних інтересів у сфері господарювання. До них належать:

1. Метод приписів: передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії чи її анулювання; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах)

2. Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення іі обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень

3. Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору)

4. Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажано для суспільства, ефективної) і поведінки (порядку дій) у сфері господарювання (примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у тому числі ВАТ акціонерних товариств)

Розрізняють два методи регулювання господарської діяльності:

1) загальний (автономний) - дає право всім учасникам господарської діяльності займатися нею, закріплює відносну незалежність при вступі в підприємницькі правовідносини, а з виникненням правовідносин дає можливість автономно використовувати свої зобов'язання, якщо не виникає конфліктів, які потребують втручання державних органів;

2) спеціальний (авторитарний, державний) - застосовується на випадок правової нерівності суб'єктів господарської д-сті. Зокрема, у разі юридичної санкції за порушення законодавства найчастіше однією стороною є держава, другою - підприємці.

Сукупність відносин, що виникають при здійсненні господарської діяльності, потребує правового регулювання і є предметом господарського права, а останнє - системою правових норм, які регулюють господарські відносини.

Размещено на Allbest.ru