Законодавча ініціатива у сфері благодійництва в Україні (2008-2010 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Законодавча ініціатива у сфері благодійництва в Україні (2008-2010 рр.)

Кацеро В.О.

Благодійницька діяльність відноситься до саморегуляторів суспільства, коли одні його члени за власного ініціативою жертвують частину своєї заможності на користь інших. Державі в цьому процесі відведена роль законодавця і арбітра, який встановлює правила ведення благодійницької діяльності і слідкує за їх дотриманням. Проте, для удосконалення цих правил відповідно до потреб часу зусиль однієї тільки держави недостатньо, оскільки вона, як уже було зазначено, часто не є суб'єктом благодійницьких відносин. Тому в оптимізації законодавчого поля важливим фактором є ініціатива безпосередніх учасників благодійницького процесу, яка набуває легітимності через законодавчу ініціативу.

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб простежити основні тенденції законодавчої ініціативи у сфері благодійництва, а також окремих її елементів, зокрема, громадської ініціативи, у 2008-2010 рр.

Теми формування вітчизняного законодавства у сфері благодійництва вже розглядалися дослідниками Буздуган Я.М., Колосовою Н.А., Матяж С.В., Чепурновим В.О. Однак спеціально питання законодавчої ініціативи у цій сфері у 2008-2010 рр. вченими не піднімалося.

В якості джерельної бази під час написання роботи виступали закони України, які регулюють благодійницьку діяльність (зокрема чинний Закон України «Про благодійництво та благодійні організації», чинний Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон «Про гуманітарну допомогу» та ін.), а також матеріали міжнародних досліджень у сфері благодійництва (публікації Європейської ради фондів (Бельгія), міжнародного центру некомерційного права (СІЛА) тощо).

Одним з елементів суспільства, найбільш схильних до інновацій і динамічного розвитку (у т.ч. у сфері благодійництва), є громадські організації. Ефективні нововведення, апробовані благодійними і неприбутковими організаціями, лобіюються задля розширення сфери їх застосування і невдовзі цілком закономірно трансформуються в ініціативи щодо внесення змін до чинного благодійного законодавства. Офіційним підґрунтям цього процесу є зобов'язання, взяті Україною щодо адаптації національного законодавства згідно зі стандартами Європи, де благодійне законодавство є більш розвинутим [1,с. 15]. Так, у 2008 р. на базі проведеного порівняння українського та європейського правового регулювання благодійницької діяльності, громадськими експертами було напрацьовано ряд рекомендацій. Найсуттєвіші з них: в законі про благодійницьку діяльність уточнити перелік видів благодійницької діяльності з урахуванням критерію надання чи не надання податкових пільг, а також пов'язаних із цим обмежень; спрощення занадто ускладненої процедури реєстрації неприбуткових організацій; скорочення терміну реєстрації (що може перевищувати 90 календарних днів) принаймні втричі (до європейських стандартів); виключення з закону про благодійні організації пункт про територіальний статус, який негативно впливає на роботу благодійних організацій; включення в закон про благодійницьку діяльність блоку правил, що регулюють створення благодійної організації за заповітом; не встановлювати в законі вимог щодо мінімального капіталу та багато інших [2].

Деякі з цих пропозицій невдовзі були повністю або частково реалізовані в існуючому законодавстві. Наприклад, у законі про благодійницьку діяльність були уточнені форми благодійницької діяльності, а у 2010 р. було розроблено окремий Закон України «Про волонтерську діяльність» [3]. У тому ж році було уточнено список документів, потрібних для реєстрації неприбуткової організації. Вимоги щодо мінімального капіталу наразі також відсутні. Проте, в законі залишилось поняття територіального статусу, а заповіт поки не є інструментом для реєстрації благодійної організації.

У 2009 р. постало питання зміни самого погляду на благодійництво. А саме на його інвестиційний потенціал, тобто «подвійне» використання витрачених на благодійництво коштів метод, що неодноразово доводив свою ефективність [4]. Суть його в тому, що певна частина пожертв від благодійників спрямовується в інвестиції і прибутковий сектор, а отримані від інвестицій фінансові ресурси вже надходять набувачам благодійної допомоги. Відповідно змінилась і форма громадських ініціатив де з'явився акцент на фінансовому питані. Так, було висунуто пропозиції щодо реформування звітності благодійних організацій і фондів задля підвищення ефективності контролю над використанням ними отриманих від благодійників ресурсів; скасування порогу у 2% прибутку за попередній фіскальний рік для підприємств; скасування системи втрати бюджетної допомоги для культурних установ, що отримали благодійну допомогу. Піднімались і старі питання: спрощення процедури реєстрації благодійних організацій; уточнення законодавства, щоб уникнути зловживань з боку чиновництва (деталізація видів благодійних пожертв, вичерпна класифікація стимулів благодійницької діяльності, у т.ч. податкових, конкретизація відповідальності за ухиляння від виконання своїх обов'язків як благодійної структури тощо); уточнення пожертв як права фізичних і юридичних осіб, зареєстрованих в Україні і за кордоном, і межі неприбутковості та ін. [5].

Громадські організації не є єдиним ініціатором змін у законодавстві щодо благодійництва. Експерти різних державних структур розробляють власні проекти, що пропонують різні зміни до законів. Деякі з них набувають вигляду поправок до закону, інші залишаються лише законопроектами. Наприклад, у 2009-2010 pp. експертами Міністерства культури України була проведена робота щодо розробки нової редакції закону «Про благодійництво та благодійні організації», яка мала на меті включити до його складу такі пункти: утворення й діяльність благодійних організацій, які не мають членів (фондів та установ); загальний порядок державної реєстрації благодійних організацій, їх ліквідації та реорганізації; порядок акредитації філій і представництв іноземних благодійних організацій; визначення програмних та адміністративних витрат благодійних організацій тощо. До змін у законі про благодійні організації, внесених у травні 2010 p., ці пункти не потрапили, проте через рік вищезгаданий законопроект був прийнятий за основу Верховною Радою України [6].

Початок дискусії щодо прийняття нового Податкового кодексу викликав пожвавлення серед громадських організацій, що намагалися внести свої побажання і корективи в документ, зокрема у тій частині, що стосується благодійництва. Проект кодексу активно обговорювався, і результати цього обговорення вплинули на фінальну редакцію. Наприклад, оподаткування благодійної допомоги на лікування, яке передбачав законопроект, викликало обурення представників громадських і благодійних організацій [8]. І до фінальної редакції кодексу було додано пункт, що скасував таке оподаткування [9,с.241].

Податковий кодекс зразка грудня 2010 р. багато в чому був схвалений критиками, проте фактично одразу з'явились і зауваження. Проблемними, на думку експертів від громадських організацій, залишилися питання використання звільнених від оподаткування коштів для господарського використання (яке може призвести до виключення благодійної організації з реєстру неприбуткових). Також нарікання викликали недостатня урегульованість механізмів створення та використання ендовменгів як зручного механізму взаємодії у системі «благодійна установа фінансова структура» [10].

Отже, законодавча ініціатива у сфері благодійництва у 2008-2010 рр. належала переважно представникам громадських і благодійних організацій. Зміни, запропоновані ними, відрізнялися нагальністю, близькістю до реальних потреб практичного благодійництва, європейською спрямованістю та чутливим реагуванням на законотворчу діяльність держави. Нажаль, українська законодавча система продемонструвала недостатню гнучкість і готовність до апробації ж щодо громадських ініціатив, так і щодо впровадження проектів окремих державних структур. Втім, у кінці досліджуваного періоду спостерігається позитивний зсув у готовності державного апарату до сприйняття громадської думки під час реформування вітчизняного законодавства, що мало наслідком підвищення ефективності законодавчої ініціативи у сфері благодійництва.

законодавчий ініціатива благодійний громадський

Список використаних джерел

1. Европейская социальная хартия. Справочник / Пер. Н.Н. Масловой. М.: Международные отношения, 2000. 262 с.

2. Олександр Вінніков. Порівняльний аналіз законодавства про благодійну діяльність / http:// www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file

=article&sid=6032534

3. Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19 квітня 2011 р. // Урядовий кур'єр. 2011.-№97. -С. 6-10.

4. Council of Foundations. Investment Performance and Practices of Community Foundations (2007) / http://www.cof.org/templates/content.cfm?itemnumber=567

5. Світлан Куц. Чому нам потрібен новий закон про благодійну діяльність // Громадянське суспільство. 2009. №2(9). с. 2-5.

7. Інформаційне управління ВРУ Верховна Рада України прийняла за основу проект закону «Про благодійництво та благодійні організації» / http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/ article/news_left?art_id=257379&cat_id=37486

8. Круглий стіл «Новий Податковий кодекс: ризики та можливості для благодійників». 09.11.2010р. / http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload &name=N ews&file=article&sid=603277543

9. Податковий кодекс України. K.: Алерта; ЦУЛ, 2011. 424 с.

10. Круглий стіл «Досягнення і перспективи реформи благодійного законодавства». 16.12.2010р. / http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload &name=News&file=article&sid= 603277589&mode=thread&order=0&thold=0

Размещено на Allbest.ru